Ухвала

від 18.10.2023 по справі 32/77т

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

18.10.2023Справа № 32/77тГосподарський суд міста Києва у складі колегії суддів: головуючий суддя Спичак О.М., судді Балац С.В., Паламар П.І., за участю секретаря судового засідання Тарасюк І.М., розглянувши скаргу Міністерства оборони України на дії Державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Панчишина Володимира Романовича у виконавчому провадженні №71307063 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 15.08.2022 у справі №32/77т

за позовомЗаступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі 1. Міністерства оборони України 2. Державного підприємства «Львівське будівельно-монтажне управління»до1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Персенківка» 2. Товариства з обмеженою відповідальністю В «Будівельник» 3. Приватного акціонерного товариства «Ірокс» 4. Товариства з обмеженою відповідальністю «Галичбудмонтаж»за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороніпозивачів1. Обласного комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки»за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізоване будівельне управління 14» 3. Автогаражного кооперативу №15 Галицького району міста Львовапровизнання права власності на нерухоме майно та його витребування

Представники учасників справи:

Прокурор: Косенко Д.В.;

від скаржника (позивача 1): Святецький М.П.;

від позивача 2: не з`явився;

від відповідача 1: Алієв В.В.;

від відповідача 2: не з`явився;

від відповідача 3: не з`явився;

від відповідача 4: не з`явився;

від третьої особи 1: не з`явився;

від третьої особи 2: не з`явився;

від третьої особи 3: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №32/77т за позовом Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, Державного підприємства «Львівське будівельно-монтажне управління» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Персенківка», Товариства з обмеженою відповідальністю В «Будівельник», Приватного акціонерного товариства «Ірокс» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Галичбудмонтаж», за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні: позивачів - Обласного комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки»; відповідачів - Товариства з обмеженою відповідальністю «Спеціалізоване будівельне управління 14» та Автогаражного кооперативу №15 Галицького району міста Львова про визнання права власності на нерухоме майно та його витребування.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.04.2016 у справі №32/77т, з урахуванням ухвали Господарського суду міста Києва про виправлення описок від 27.03.2023, позовні вимоги Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Державного підприємства «Львівське будівельно-монтажне управління» було задоволено в повному обсязі. Визнано за державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на будівлі і споруди військового містечка у місті Львові по вул. Авіаційній, 7, а саме на: адміністративний будинок (А-2), будівлю побутового призначення (Е-1), будівлю ГСМ (Ж-1), склад (з-І), навіс (И-1), насосну (1-1), склад (1-1), пожежний пост (И-1), гараж (М-1) склад (Е-1), навіс (К-1), акумуляторну (Л-1), адміністративний будинок (Н-1), котельну (0-1), гаражі та їдальню (П-1), склади (С-1, Т-1, У-1, Ф-1, Х-1, Ц-1, 4-1, А-1, В-1, Ш-1), будівлю побутового призначення (Щ-2), колибу (Ш-1), навіси (Б-1, Ю-1), цех ізоляції (Я-1), огорожу та асфальтобетонне покриття загальною площею 5750 кв. м., витребувано майно - будівлі і споруди військового містечка у місті Львові по вул. Авіаційній, 7, а саме: адміністративний будинок (А-2), будівлю побутового призначення (Е-1), будівлю ГСМ (Ж-1), склад (з-І), навіс (И-1), насосну (1-1), склад (1-1), пожежний пост (И-1), гараж (М-1) склад (Е-1), навіс (К-1), акумуляторну (Л-1), адміністративний будинок (Н-1), котельну (0-1), гаражі та їдальню (П-1), склади (С-1, Т-1, У-1, Ф-1, Х-1, Ц-1, 4-1, А-1, В-1, Ш-1), будівлю побутового призначення (Щ-2), колибу (Ш-1), навіси (Б-1, Ю-1), цех ізоляції (Я- 1), огорожу та асфальтобетонне покриття загальною площею 5750 кв.м у Товариства з обмеженою відповідальністю «Персенківка», Товариства з обмеженою відповідальністю В «Будівельник», Приватного акціонерного товариства «Ірокс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Галичбудмонтаж» та зобов`язано їх передати на баланс Державного підприємства «Львівське будівельно-монтажне управління». Стягнуто з Закритого акціонерного товариства «Персенківка» на користь Державного бюджету України 6396,25 грн. державного мита та 59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельник» на користь Державного бюджету України 6396,25 грн. державного мита та 59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Ірокс» на користь Державного бюджету України 6396,25 грн. державного мита та 59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Галичбудмонтаж» на користь Державного бюджету України 6396,25 грн. державного мита та 59,00 грн. на технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2020, рішення Господарського суду міста Києва у справі № 32/77т від 04.04.2016 залишено без змін.

15.08.2022 на виконання вказаного рішення Господарським судом міста Києва видано відповідні накази.

03.10.2023 до Господарського суду міста Києва від Міністерства оборони України надійшла скарга на дії Державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Панчишина Володимира Романовича у виконавчому провадженні №71307063 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 15.08.2022.

Розпорядженням керівника апарату Господарського суду міста Києва від 03.10.2023 призначено повторний автоматизований розподіл справи №32/77т для розгляду скарги Міністерства оборони України, у зв`язку зі звільненням судді ОСОБА_1 , який приймав участь у колегіальному розгляді справи, як головуючий.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу справ між суддями від 03.10.2023 матеріали скарги Міністерства оборони України передано колегії суддів у складі: Головуючий - Спичак О.М., судді - Паламар П.І., Балац С.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.10.2023 прийнято до провадження справу №32/77т для розгляду скарги Міністерства оборони України на дії Державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Панчишина Володимира Романовича у виконавчому провадженні №71306773; задоволено клопотання Міністерства оборони України про поновлення пропущеного строку; поновлено Міністерству оборони України строк для подання скарги на дії Державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Панчишина Володимира Романовича у виконавчому провадженні №71307063 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 15.08.2022; розгляд скарги призначено на 18.10.2023.

12.10.2023 до Господарського суду міста Києва від прокурора надійшли письмові пояснення, які суд долучив до матеріалів скарги.

18.10.2023 до Господарського суду міста Києва від ДВС надійшов відзив на скаргу, який суд долучив до матеріалів скарги.

Крім того, 18.10.2023 ДВС подано клопотання про відкладення розгляду скарги, яке обґрунтовано тим, що Залізничний відділ державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції знаходиться у місті Львові та заявник не мав можливість подати клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції у встановлений ст. 197 Господарського процесуального кодексу України строк.

У судове засідання 18.10.2023 з`явились прокурор, представники позивача 1 та відповідача 1, надали усні пояснення з приводу скарги.

Представник позивача 2 у судове засідання 18.10.2023 не з`явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується інформацією з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, відповідно до якої ухвала суду 13.10.2023 не була вручена під час доставки (за ідентифікатором пошуку 0600050939852).

Представник відповідача 2 у судове засідання 18.10.2023 не з`явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується інформацією з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, відповідно до якої ухвала суду 17.10.2023 була вручена відповідачу 2 (за ідентифікатором пошуку 0600050940834).

Представник відповідача 3 у судове засідання 18.10.2023 не з`явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується інформацією з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, відповідно до якої ухвала суду 13.10.2023 була вручена відповідачу 3 (за ідентифікатором пошуку 0600050941687).

Представник відповідача 3 у судове засідання 18.10.2023 не з`явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується інформацією з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, відповідно до якої ухвала суду 13.10.2023 не була вручена під час доставки (за ідентифікатором пошуку 0600050942926).

Представник третьої особи 1 у судове засідання 18.10.2023 не з`явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується інформацією з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, відповідно до якої ухвала суду 13.10.2023 була вручена третій особі 1 (за ідентифікатором пошуку 0600051117180).

Представник третьої особи 2 у судове засідання 18.10.2023 не з`явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується інформацією з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, відповідно до якої ухвала суду 16.10.2023 була вручена третій особі 2 (за ідентифікатором пошуку 0600051118500).

Представник третьої особи 3 у судове засідання 18.10.2023 не з`явився, про призначене судове засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується інформацією з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень, відповідно до якої ухвала суду 13.10.2023 була вручена третій особі 3 (за ідентифікатором пошуку 0600051120881).

У судовому засіданні 18.10.2023 судом було розглянуто клопотання ДВС про відкладення судового засідання та відмовлено в його задоволенні, зважаючи на те, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Застосовуючи при розгляді справи частину 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується обов`язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain") від 07.07.1989).

Верховний Суд вже неодноразово у своїх рішеннях звертав увагу на те, що повноваження щодо відкладення судового розгляду на підставі поданого учасниками судового процесу клопотання є дискреційними.

Та обставина, що відповідні повноваження суду є дискреційними не створює імунітету від перевірки належності застосування судом свого розсуду при розгляді справи на предмет відповідності такого цілям та завданням, які стоять перед судом, та в аспекті відповідності таких дій принципу верховенства права як стримуючого фактору.

При цьому будь-який законодавчий припис, що встановлює певні межі розсуду, повинен бути оцінений на предмет дотримання фундаментальних вимог верховенства права, зокрема щодо співмірності (пропорційності) тій меті, за якою законом передбачене відповідне обмеження, або яке відбулось унаслідок застосування розсуду суду.

Пропорційність є загальною умовою для вирішення всіх процесуальних питань у межах дискреційних повноважень і повинна належно застосовуватись на кожній стадії правозастосування.

Оцінюючи дотримання принципу пропорційності, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були б менш обтяжливими для прав і свобод заінтересованої особи, оскільки обмеження не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для реалізації поставленої мети.

При цьому, судова дискреція щодо оцінки обставин, які не дають можливості особі прийняти участь у судовому засіданні, на предмет їх поважності чи неповажності для цілей відкладення судового розгляду не має абсолютних меж. Суд має враховувати конкретну ситуацію та обґрунтування особи, яка просить суд відкласти судовий розгляд, відповідне обґрунтування не має бути абстрактним, а обставини, наведені у ньому, повинні бути підтверджені належною доказовою базою. Тобто реалізація відповідної дискреції суду щодо кваліфікації наведених учасником судового процесу у клопотанні про відкладення судового розгляду обставин має здійснюватися індивідуально з урахуванням принципу верховенства права. Це зумовлено тим, що сама концепція верховенства права передбачає суд як найдієвіший інструмент її застосування, адже тільки суд може вийти за межі формального права та визначити доцільне та належне регулювання в кожній конкретній ситуації. При цьому для цілей дотримання принципу верховенства права суд повинен обирати такий варіант вирішення клопотання про відкладення судового засідання, який є максимально доцільним та справедливим у відповідній ситуації, а обраний ним процесуальний наслідок розгляду відповідного клопотання, як результат реалізації наданих йому дискреційних повноважень, завжди вимагає мотивації зробленого вибору.

Суд зазначає, що будь-яких поважних причин відкладення розгляду справи, зокрема, необхідність подання додаткових доказів, ознайомлення з матеріалами справи ДВС зазначено та обґрунтовано не було.

При цьому, відзив на скаргу ДВС було подано.

Таким чином, оскільки матеріали справи містять належні та допустимі докази, необхідні для вирішення судом спору (скарги) у даному судовому засіданні, а ДВС не подано обгрунтованих доказів необхідності відкладення розгляду скарги, суд відмовив в задоволенні клопотання ДВС про відкладення розгляду скарги.

Розглянувши у судовому засіданні 18.10.2023 скаргу Міністерства оборони України, суд дійшов висновку про її задоволення, зважаючи на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 342 Господарського процесуального кодексу України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Відповідно до ст. 339 Господарського процесуального кодексу України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Згідно з ч. 1 ст. 342 Господарського процесуального кодексу України скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів - виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

Як встановлено судом, рішенням Господарського суду міста Києва від 04.04.2016 у справі №32/77т, з урахуванням ухвали Господарського суду міста Києва про виправлення описок від 27.03.2023, позовні вимоги Заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Державного підприємства «Львівське будівельно-монтажне управління» було задоволено в повному обсязі. Визнано за державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на будівлі і споруди військового містечка у місті Львові по вул. Авіаційній, 7, а саме на: адміністративний будинок (А-2), будівлю побутового призначення (Е-1), будівлю ГСМ (Ж-1), склад (з-І), навіс (И-1), насосну (1-1), склад (1-1), пожежний пост (И-1), гараж (М-1) склад (Е-1), навіс (К-1), акумуляторну (Л-1), адміністративний будинок (Н-1), котельну (0-1), гаражі та їдальню (П-1), склади (С-1, Т-1, У-1, Ф-1, Х-1, Ц-1, 4-1, А-1, В-1, Ш-1), будівлю побутового призначення (Щ-2), колибу (Ш-1), навіси (Б-1, Ю-1), цех ізоляції (Я-1), огорожу та асфальтобетонне покриття загальною площею 5750 кв. м., витребувано майно - будівлі і споруди військового містечка у місті Львові по вул. Авіаційній, 7, а саме: адміністративний будинок (А-2), будівлю побутового призначення (Е-1), будівлю ГСМ (Ж-1), склад (з-І), навіс (И-1), насосну (1-1), склад (1-1), пожежний пост (И-1), гараж (М-1) склад (Е-1), навіс (К-1), акумуляторну (Л-1), адміністративний будинок (Н-1), котельну (0-1), гаражі та їдальню (П-1), склади (С-1, Т-1, У-1, Ф-1, Х-1, Ц-1, 4-1, А-1, В-1, Ш-1), будівлю побутового призначення (Щ-2), колибу (Ш-1), навіси (Б-1, Ю-1), цех ізоляції (Я- 1), огорожу та асфальтобетонне покриття загальною площею 5750 кв.м у Товариства з обмеженою відповідальністю «Персенківка», Товариства з обмеженою відповідальністю В «Будівельник», Приватного акціонерного товариства «Ірокс», Товариства з обмеженою відповідальністю «Галичбудмонтаж» та зобов`язано їх передати на баланс Державного підприємства «Львівське будівельно-монтажне управління». Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Персенківка» на користь Державного бюджету України 6396,25 грн. державного мита та 59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельник» на користь Державного бюджету України 6396,25 грн. державного мита та 59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Ірокс» на користь Державного бюджету України 6396,25 грн. державного мита та 59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Галичбудмонтаж» на користь Державного бюджету України 6396,25 грн. державного мита та 59,00 грн. на технічне забезпечення судового процесу.

Заявою від 15.03.2023 Міністерство оборони України надіслало наказ Господарського суду міста Києва від 15.08.2022 у справі №32/77т до Залізничного відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції для виконання.

Постановою від 20.03.2023 державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Панчишина Володимира Романовича відкрите ВП№71307063 щодо виконання наказу Господарського суду міста Києва від 15.08.2022 у справі № 32/77т, яким витребувано вказане майно та боржником за яким є Товариство з обмеженою відповідальністю «Персенківка».

02.06.2023 Державним виконавцем Залізничного відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Панчишиним Володимиром Романовичем винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП№71307063 на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39, ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження».

Звертаючись до суду, скаржник вказує що державний виконавець не робив в межах ВП№71307063 жодних витягів із державних реєстрів речових прав, а також, не звертався до Господарського суду міста Києва про роз`яснення рішення суду у справі № 32/77т, наказ за яким він виконував.

При цьому державним виконавцем, у якого на виконанні перебувало виконавче провадження №71307063, не було вчинено жодних дій, спрямованих на виконання рішення Господарського суду м. Києва від 04.04.2016.

Станом на сьогоднішній день у Міністерства оборони України відсутній доступ до приміщень, які витребовувались, та є перешкоди у користуванні ними.

Отже, належні Міністерству оборони України приміщення фактично не було передано, що унеможливлює здійснення Міністерством оборони України всіх прав як власника приміщень, а тому немає підстав вважати, що рішення Господарського суду м. Києва від 04.04.2016 виконане державним виконавцем Залізничного державної виконавчої служби у місті Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Панчишином Володимиром Романовичем, а відтак і підстав вважати, що виконавче провадження №71307063 може бути закінчене також немає.

Разом із цим судове рішення про зобов`язання передати предмети може бути виконано також у порядку, передбаченому статтями 10 і 60 Закону України «Про виконавче провадження», а також положеннями Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, зареєстрованої в Мін`юсті 02.04.2012 за № 489/20802 (далі - Інструкція) (висновки КГС ВС, викладені у підпункті 4.18 постанови від 13.09.2021 у справі № 902/862/15).

За таких обставин скаржник просить суд:

1) визнати неправомірними рішення (дії) державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Панчишина Володимира Романовича щодо винесення постанови від 02.06.2023 про закінчення виконавчого провадження ВП№71307063;

2) скасувати постанову державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Панчишина Володимира Романовича від 02.06.2023 про закінчення виконавчого провадження ВП№71307063 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 15.08.2022 у справі №32/77т.

Суд зазначає, що відповідно до частини першої статті 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

У рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.07.2004р. по справі «Шмалько проти України» (заява №60750/00), від 27.07.2004р. по справі «Ромашов проти України» (заява №67534/01), від 19.03.1997р. «Горнсбі проти Греції» зазначено, що для цілей ст.6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід`ємна частина «судового розгляду». У рішенні від 17.05.2005р. по справі «Чіжов проти України» (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатись, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії ст.6 Конвенції.

Стаття 6 Конвенції з прав людини гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд», одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до рішення Європейського суду у справі «Агрокомплекс проти України» (заява № 23465/03) від 06.10.2011 існування заборгованості, яка підтверджена остаточним і обов`язковим для виконання судовим рішенням, дає особі, на користь якої таке рішення винесено, підґрунтя для «законного сподівання» на виплату такої заборгованості і становить «майно» цієї особи у значенні статті 1 Першого протоколу (серед інших рішень, рішення у справі «Бурдов проти Росії», заява № 59498/00, та інші справи, зазначені в цій).

Відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу (справа «Юрій Миколайович Іванов проти України», заява № 40450/04, рішення від 15.10.2009).

Також, у рішенні Європейського суду від 18.05.2004 у справі «Продан проти Молдови» суд наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав/ людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов`язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній зі сторін.

З вище викладеного вбачається, що судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України. Невиконання судового рішення не призводить до відновлення порушеного права. Відсутність у сторони можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, є втручанням у право сторони на мирне володіння майном, що є порушенням першого пункту статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Згідно зі ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують Конвенцію про захист прав і основоположних свобод людини та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних («Артіко проти Італії», рішення від 13.05.1980 року). Особливо це стосується права на доступ до правосуддя в світлі того демократичному суспільстві право на справедливий суд, а саме: не сподівання, що справа не лише буде розглянута, але й державна влада буде дотримуватися прийнятого судом у відповідній справі остаточного рішення, буде діяти з урахуванням встановлених в ньому юридичних фактів і прав осіб та забезпечуватиме таким чином виконання рішення суду.

Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини поняття «майна» охоплює цілу низку інтересів економічного характеру: рухоме і нерухоме майно, матеріальні і нематеріальні права, зокрема, акції, патенти, відшкодування шкоди згідно з рішеннями арбітражу, право на пенсію, право на орендну плату, економічні права, пов`язані з веденням підприємницької діяльності, правомірні очікування щодо певного стану речей у майбутньому (Постанова Європейського Суду у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції».

Згідно зі ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження»).

У ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов`язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об`єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об`єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов`язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз`яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов`язки.

У ч. 3 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: 1) проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; 2) проводити перевірку виконання юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями рішень стосовно працюючих у них боржників; 3) з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну; 4) за наявності вмотивованого рішення суду про примусове проникнення до житла чи іншого володіння фізичної особи безперешкодно входити на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень боржника - фізичної особи, особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, належні боржникові від інших осіб, проводити в них огляд, у разі потреби примусово відкривати їх в установленому порядку із залученням працівників поліції, опечатувати такі приміщення, арештовувати, опечатувати та вилучати належне боржникові майно, яке там перебуває та на яке згідно із законом можливо звернути стягнення. Примусове проникнення на земельні ділянки, до житлових та інших приміщень у зв`язку з примусовим виконанням рішення суду про виселення боржника та вселення стягувача і рішення про усунення перешкод у користуванні приміщенням (житлом) здійснюється виключно на підставі такого рішення суду; 5) безперешкодно входити на земельні ділянки, до приміщень, сховищ, іншого володіння боржника - юридичної особи, проводити їх огляд, примусово відкривати та опечатувати їх; 6) накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; 7) накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; 8) здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв`язку з виконавчим провадженням; 9) використовувати за згодою власника приміщення для тимчасового зберігання вилученого майна, а також транспортні засоби стягувача або боржника за їхньою згодою для перевезення майна; 10) звертатися до суду або органу, який видав виконавчий документ, із заявою (поданням) про роз`яснення рішення, про видачу дубліката виконавчого документа у випадках, передбачених цим Законом, до суду, який видав виконавчий документ, - із заявою (поданням) про встановлення чи зміну порядку і способу виконання рішення, про відстрочку чи розстрочку виконання рішення; 11) приймати рішення про відстрочку та розстрочку виконання рішення (крім судових рішень), за наявності письмової заяви стягувача; 12) звертатися до суду з поданням про розшук дитини, про постановлення вмотивованого рішення про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває дитина, стосовно якої складено виконавчий документ про її відібрання; 13) звертатися до суду з поданням про примусове проникнення до житла чи іншого володіння боржника - фізичної або іншої особи, в якої перебуває майно боржника чи майно та кошти, що належать боржникові від інших осіб; 14) викликати фізичних осіб, посадових осіб з приводу виконавчих документів, що перебувають у виконавчому провадженні. У разі якщо боржник без поважних причин не з`явився за викликом виконавця, виконавець має право звернутися до суду щодо застосування до нього приводу; 15) залучати в установленому порядку понятих, працівників поліції, інших осіб, а також експертів, спеціалістів, а для проведення оцінки майна - суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання; 16) накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; 17) застосовувати під час примусового виконання рішень фото- і кінозйомку, відеозапис; 18) вимагати від матеріально відповідальних і посадових осіб боржників - юридичних осіб або боржників - фізичних осіб надання пояснень за фактами невиконання рішень або законних вимог виконавця чи іншого порушення вимог законодавства про виконавче провадження; 19) у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів; 20) залучати в разі потреби до проведення чи організації виконавчих дій суб`єктів господарювання, у тому числі на платній основі, за рахунок авансового внеску стягувача; 21) отримувати від банківських та інших фінансових установ інформацію про наявність рахунків та/або стан рахунків боржника, рух коштів та операції за рахунками боржника, а також інформацію про договори боржника про зберігання цінностей або надання боржнику в майновий найм (оренду) індивідуального банківського сейфа, що охороняється банком; 22) здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.

Згідно з ч. 5 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення.

У ч. 4 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що виконавець має право вчиняти виконавчі дії щодо звернення стягнення на доходи боржника, виявлення та звернення стягнення на кошти, що перебувають на рахунках боржника у банках чи інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах на території, на яку поширюється юрисдикція України.

У разі необхідності проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи на території, на яку не поширюється компетенція державного виконавця, державний виконавець доручає проведення перевірки або здійснення опису та арешту майна відповідному органу державної виконавчої служби. Порядок надання доручень, підстави та порядок вчинення виконавчих дій на території, на яку поширюється компетенція іншого органу державної виконавчої служби, передачі виконавчих проваджень від одного органу державної виконавчої служби до іншого, від одного державного виконавця до іншого визначаються Міністерством юстиції України. Для проведення перевірки інформації про наявність боржника чи його майна або про місце роботи в іншому виконавчому окрузі приватний виконавець має право вчиняти такі дії самостійно або залучати іншого приватного виконавця на підставі договору про уповноваження на вчинення окремих виконавчих дій, типова форма якого затверджується Міністерством юстиції України (ч. 5 ст. 24 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до ч. 8 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець проводить перевірку майнового стану боржника у 10-денний строк з дня відкриття виконавчого провадження. У подальшому така перевірка проводиться виконавцем не рідше ніж один раз на два тижні - щодо виявлення рахунків боржника, не рідше ніж один раз на три місяці - щодо виявлення нерухомого та рухомого майна боржника та його майнових прав, отримання інформації про доходи боржника.

Суд зазначає, що Законом України «Про виконавче провадження» передбачено заборону на зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження.

Так, державний виконавець зобов`язаний вживати передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Як вбачається з Закону України «Про виконавче провадження», державному виконавцю надано широке коло повноважень з метою виконання рішення суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі: 1) визнання судом відмови стягувача від примусового виконання судового рішення; 2) затвердження судом мирової угоди, укладеної сторонами у процесі виконання рішення; 3) припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника; 4) прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню; 6) письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про передачу їх стягувачу, або знищення речі, що має бути передана стягувачу в натурі або оплатно вилучена; 7) закінчення строку, передбаченого законом для відповідного виду стягнення, крім випадку, якщо існує заборгованість із стягнення відповідних платежів; 9) фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; 10) повернення виконавчого документа без виконання на вимогу суду або іншого органу (посадової особи), який видав виконавчий документ; 11) надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону; 12) якщо рішення фактично виконано під час виконання рішення Європейського суду з прав людини; 13) непред`явлення виконавчого документа за відновленим виконавчим провадженням у строки, визначені статтею 41 цього Закону; 14) якщо стягнені з боржника в повному обсязі кошти не витребувані стягувачем протягом року та у зв`язку з цим перераховані до Державного бюджету України; 15) якщо коштів, що надійшли від реалізації заставленого майна (за виконавчим документом про звернення стягнення на заставлене майно), недостатньо для задоволення вимог стягувача - заставодержателя, а також якщо майно, яке є предметом іпотеки, передано іпотекодержателю або придбано ним відповідно до вимог Закону України «Про іпотеку» за виконавчим документом про звернення стягнення на майно, яке є предметом іпотеки; 16) врегулювання (погашення, списання) відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» неустойки (штрафів, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, нарахованих на заборгованість теплопостачальних та теплогенеруючих організацій перед Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України», її дочірньою компанією «Газ України», публічним акціонерним товариством «Укртрансгаз», оператором газотранспортної системи та операторами газорозподільних систем, за спожитий природний газ, а також послуги з його транспортування та розподілу відповідно, перед теплогенеруючими організаціями за теплову енергію, отриману для її подальшого постачання споживачам та/або надання відповідних комунальних послуг, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що надають послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), послуги з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, перед електропостачальниками або операторами системи розподілу (як правонаступниками в частині прав та обов`язків за договорами на постачання електричної енергії та про користування електричною енергією) за спожиту електричну енергію, що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа за судовим рішенням, яке набрало законної сили; 17) списання згідно з пунктами 2-3, 2-4 та підпункту 26.2 пункту 26 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України в повному обсязі сум податкового боргу (у тому числі штрафних санкцій та пені), що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа; 18) списання згідно з пунктом 9-15 розділу VIII Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" сум недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (у тому числі штрафних санкцій та пені), що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа; 19) прийняття Фондом гарантування вкладів фізичних осіб рішення про початок процедури ліквідації банку-боржника; 19-1) якщо відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню незалежно від дати укладення такої угоди; 19-2) врегулювання (погашення, списання) відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу» неустойки (штрафів, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, нарахованих на заборгованість учасників процедури врегулювання заборгованості, що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа за судовим рішенням, яке набрало законної сили; 20) врегулювання (погашення, списання) оператором газорозподільної системи заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», якщо таке виконавче провадження розпочато за рішенням про зобов`язання Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, встановити оператору газорозподільної системи економічно обґрунтований тариф на послуги з розподілу природного газу з включенням компенсацій за період з 1 січня 2015 року по 31 грудня 2020 року включно.

Згідно з ч. 1 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до ч. 2 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Згідно з ч. 3 ст. 63 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником. У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом. У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Відповідно до правової позиція, викладеній у п. 8.6., 8.7. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду №924/315/17 від 25.09.2020, та обставина, що саме боржник за судовим рішенням зобов`язаний вчинити певні дії, не свідчить про те, що у разі невиконання цього рішення саме боржником, воно не може бути виконано без його участі відповідно до абзацу 2 частини третьої статті 63 Закону, оскільки судове рішення хоч і зобов`язує саме боржника вчинити ці дії, однак не є нерозривно пов`язаним з особою боржника та не унеможливлює виконання цього рішення без його участі шляхом вжиття державним виконавцем заходів примусового виконання, враховуючи встановлені судами обставини невиконання його у добровільному порядку та свідоме ухилення боржником від його виконання. У цьому висновку Суд враховує правовий висновок, викладений у пункті 12 постанови Верховного Суду від 30.08.2018 у справі № 916/4106/14.

Суд також звертається до висновків, викладених у п. 11 постанови від 13.02.2018 у справі №923/182/13-г, в якій Верховний Суд визнав непереконливими та необґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанції щодо неможливості виконання рішення суду у цій справі без вчинення саме боржником певних дій з посиланням на порядок і спосіб, визначені при задоволенні позовних вимог в повному обсязі в редакції позивача, який самостійно зазначив предмет позову саме таким чином, оскільки неможливість виконання рішення суду без участі боржника зумовлене тим, що таке виконання має бути нерозривно пов`язане з особою боржника, тобто відповідні дії, вчинити які зобов`язано за рішенням суду, можуть бути здійснені лише боржником. В оскаржуваних судових рішеннях відсутні обґрунтування підстав, за яких суди дійшли висновку про те, що виконати рішення у цій справі без участі відповідача (боржника) неможливо, враховуючи також наявність у справі матеріалів виконавчого провадження щодо призначення державним виконавцем виконавчих дій та здійснення підготовчих дій з виконання рішення суду, які суди попередніх інстанцій не дослідили та оцінку яким не надали.

Крім того, суд зазначає, що встановлена обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дає підстав для висновку про можливість ставити його виконання в залежність від волевиявлення боржника або будь-яких інших осіб на вчинення чи не вчинення дій щодо його виконання, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту та забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів.

Такий правовий висновок викладено у пункті 13 постанови Верховного Суду від 30.08.2018 у справі № 916/4106/14 (п. 8.12 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду №924/315/17 від 25.09.2020).

Більш того, суд звертає увагу на те, що за змістом ч. 1 ст. 63 цього Закону України «Про виконавче провадження» рішеннями немайнового характеру є рішення, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.

До рішень немайнового характеру, які підлягають примусовому виконанню, належать рішення про відібрання дитини, встановлення побачення з дитиною тощо; про виселення боржника, вселення стягувача; інші рішення, за якими боржника зобов`язано особисто вчинити певні дії на користь стягувача чи утриматися від здійснення таких дій.

У разі задоволення позову про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власнику.

Рішення про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння підлягає примусовому виконанню в порядку, передбаченому ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження», через вилучення майна в боржника та передання стягувачу предметів, зазначених у рішенні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.06.2021 у справі №201/12569/16.

Відповідно до ст. 343 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Оскільки рішення суду про витребування майна не є рішенням немайнового характеру та його виконання повинно відбуватись відповідно до ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження», суд дійшов висновку в обґрунтованості поданої Міністерством оборони України скарги, у зв`язку з чим скарга підлягає задоволенню у повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 234, 342, 343 Господарського процесуального кодексу України,

УХВАЛИВ:

1. Скаргу задовольнити повністю.

2. Визнати неправомірними рішення (дії) державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Панчишина Володимира Романовича щодо винесення постанови від 02.06.2023 про закінчення виконавчого провадження ВП№71307063.

3. Скасувати постанову державного виконавця Залізничного відділу державної виконавчої служби у м. Львові Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Панчишина Володимира Романовича від 02.06.2023 про закінчення виконавчого провадження ВП№71307063 з примусового виконання наказу Господарського суду міста Києва від 15.08.2022 у справі №32/77т.

Згідно з ч. 1 ст. 235 Господарського процесуального кодексу України дана ухвала набирає законної сили негайно з моменту її проголошення та може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі апеляційної скарги до Північного апеляційного господарського суду протягом 10 днів з дня складання повного тексту.

Повний текс складено та підписано 19.10.2023.

Головуючий суддя О.М. Спичак

Судді С.В. Балац

П.І. Паламар