Постанова

від 10.10.2023 по справі 367/3003/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №367/3003/22 Головуючий у 1 інстанції: Фінагеєва І.О.

провадження №22-ц/824/13903/2023 Головуючий суддя: Олійник В.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

10 жовтня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:

Головуючого судді: Олійника В.І.,

суддів: Гаращенка Д.Р., Сушко Л.П.,

при секретарі: Качалабі О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 листопада 2022 року про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначення часток у спільній сумісній власності подружжя, визнання договору, що укладений без згоди другого із подружжя, недійсним, визнання права власності на визначені частки у спільній сумісній власності подружжя, -

в с т а н о в и в :

У серпні 2022 року представник ОСОБА_2 - ОСОБА_4 звернувся до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 з позовом про визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначення часток у спільній сумісній власності подружжя, визнання договору, що укладений без згоди другого з подружжя, недійсним, визнання права власності на визначені частки у спільній сумісній власності подружжя.

Разоміз позовної заявою представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_4 звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, яку обгрунтовував тим, що предметом даної справи виступає спільно нажите позивачем та відповідачем майно, а саме: житлова квартира та автомобілі.

Вказував, що протягом короткого періоду часу після розлучення, використовуючи ускладнення можливості звернення до суду в період воєнного стану, відповідач розпочав продаж вказаного майна, використовуючи удавані правочини та відсутність позивача як титульного власника в документах.

Всі дії відповідача направлені на зміну де-юре чи де-факто, зроблені в межах встановленого законом терміну на звернення з позовом про поділ майна подружжя після розірвання шлюбу, та в період часу, коли реальність воєнних дій ускладнювала можливість позивача звернутися до суду, що фактично підтверджує мету - ускладнення поділу створення умов для неможливості без додаткових зусиль та витрат позивачу скористатися своїм законним правом власності в спільному майні подружжя.

Таким чином, відповідачем вже зроблено низку дій, які ускладнюють виконання рішення за простим предметом позову - визнання майна спільно нажитим та змушує робити його більш складним задля повернення права в стан, існуючий до порушення.

Вважає, що існуюче законодавство, а також наявність родинного зв`язку з набувачем дозволять і далі розпоряджатися предметами спору та унеможливлять виконання рішення суду в майбутньому.

При встановлених обставинах, вважає, що обґрунтованим є накладення арешту лише на майно, що є предметом спору (співмірність), з урахуванням, що відповідачем вже зроблені дії щодо розпорядження спірним майном (підтвердження загрози виникнення обставин, що ускладнять виконання можливого рішення), а також відсутність законодавчих та інших обмежень для розпорядження спірним майном, у зв`язку з надходженням його у власність третіх осіб. Тому на підставі вище наведеного представник позивача просив суд забезпечити позов шляхом накладення арешту, заборони відчуження та вчинення інших дій, спрямованих на перехід права власності або виникнення інших прав сторонніх осіб на спірне майно, а саме:

- квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 38,5 (тридцять вісім цілих п`ять десятих) квадратних метрів, житловою 15 (п`ятнадцять) квадратних метрів, реєстраційний номер нерухомого майна 791219332224, що належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ;

- вантажний автомобіль, марки PEUGEOT, модель PARTNER, реєстраційний номер НОМЕР_2 , рік випуску 2007, фургон малотоннажний, білий;

- легковий автомобіль, марки VOLKSWAGEN, модель JETTA, реєстраційний номер НОМЕР_3 , рік випуску 2013, седан, білий.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 листопада 2022 року заяву про забезпечення позову задоволено частково.

В порядку забезпечення позову накладено арешт на:

- квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 38,5 квадратних метрів, житловою - 15 квадратних метрів, реєстраційний номер нерухомого майна 791219332224, що належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .

В іншій частині заяви відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 з підстав порушення судом норм процесуального права ставиться питання про скасування ухвали суду першої інстанції.

Скарга обгрунтована тим, що суд не звернув уваги на те, що види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позовними вимогами, а накладення арешту на квартиру є не співмірним заявленим позовним вимогам та таким, що не враховує інтереси апелянта.

Таким чином, судом при постановленні ухвали про забезпечення позову було враховано виключно інтереси позивача, а інтереси апелянта не враховано взагалі, хоча вказаній особі належить на праві власності майно (квартира), на яку судом накладено арешт.

За таких обставин, вважає, що суд дійшов помилкового висновку про необхідність накладення арешту на майно, яке належить не сторонам у справі позивачу, відповідачу та апелянту.

Вважає, що аналіз оскаржуваної ухвали свідчить про те, що суд фактично усунувся від формулювання в тексті оскаржуваної ухвали її мотивувальної частини, внаслідок чого виникають сумніви в її обґрунтованості.

Невмотивованість ухвали суду в частині арешту майна, належного апелянту, залишає нез`ясованим факт існування обставин стосовно того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Зазначена ж обставина є фактично умовою застосування заходів забезпечення позову. Відсутність такої умови перешкоджає застосуванню заходів забезпечення.

Внаслідок чого ухвала суду про застосування заходів забезпечення шляхом накладення арешту на майно апелянта не лише не містить умови для їх застосування, але й не відповідає змістовній меті застосування цих засобів: забезпечення виконання потенційно можливого рішення, яким позовні вимоги позивача будуть задоволені.

Учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду відзиву на апеляційну скаргу, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направили.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Задовольняючи частково заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що вид забезпечення позову, вказаний у заяві позивача є співмірним із заявленими позовними вимогами, а вимога представника позивача про заборону відчуження та вчинення інших дій, спрямованих на перехід права власності або виникнення інших прав сторонніх осіб на спірне майно до задоволення не підлягала, оскільки накладення арешту на майно вже передбачає заборону його відчуження.

Такі висновки відповідають обставинам справи та вимогам закону.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

За ч.1 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Згідно з ч.2 ст.149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п 1, 2 ч. 1, ч. 3 ст.150 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною вчиняти певні дії. Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Частиною 1 статті 151 ЦПК України передбачено, що заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.

Відповідно до п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільно-процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що є учасниками даного судового процесу. Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

У пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» зазначено, що забезпечення позову визначається як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи.

У своєму правовому висновку, сформульованому у постанові від 31 січня 2019 року у справі №761/45074/17, Верховний Суд зазначив, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Отже, підставою для забезпечення позову є наявність обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Таким чином, невжиття заходу забезпечення позову може призвести до відчуження спірної житлової квартири будь-яким способом, не забороненим законом, що у разі задоволення позову призведе до нових спорів між особами, за якими буде зареєстровано право власності на спірну житлову квартиру, та позивачем, а також можливим порушенням їх прав як законних набувачів.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 20 лютого 2020 року у справі №520/5745/18.

Судом встановлено та вбачається з поданої заяви про забезпечення позову, що у разі прийняття рішення на користь позивача за позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання майна об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, визначення часток у спільній сумісній власності подружжя, визнання договору, що укладений без згоди другого із подружжя, недійсним, визнання права власності на визначені частки у спільній сумісній власності подружжя, можуть виникнути труднощі у подальшому при виконанні такого рішення.

Як вбачається з інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта

№307151286 від 11 серпня 2022 року майно, реєстраційний номер №791219332224, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_2 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 .

Таким чином, позивачем обґрунтовано наявність зв`язку між заходом забезпечення позову шляхом накладення арешту на кватиру АДРЕСА_1 та предметом позовних вимог, оскільки, застосування такого заходу забезпечення позову спроможне забезпечити ефективний захист його порушеного права.

Щодо вимоги позивача про накладення арешту на автомобілі, а саме: вантажний автомобіль, марки PEUGEOT, модель PARTNER, д/н НОМЕР_2 , рік випуску 2007, фургон малотоннажний, білий та легковий автомобіль, марки VOLKSWAGEN, модель JETTA, реєстраційний номер НОМЕР_3 , рік випуску 2013, седан, білий, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в задоволенні заяви у цій частині з огляду на наступне.

Заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Відповідно ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Крім того, судом враховується, що у відповідності до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 1 Протоколу №1 до Європейської Конвенції з прав людини встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року №ETS №005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини").

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції»). Поняття «законність» у розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачає дотримання відповідних положень національного законодавства та принципу верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справах «Антріш проти Франції» та «Кушоглу проти Болгарії»).

Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами щодо захисту основоположних прав конкретної особи. Про необхідність досягнення такого балансу йдеться в ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Баланс не буде забезпечений якщо на особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див. рішення у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції»). Інакше кажучи, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти (див. рішення у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства»).

Встановлено, що до заяви про забезпечення позову представником позивача на підтвердження права власності відповідача ОСОБА_3 чи ОСОБА_1 на автомобілі марки PEUGEOT, модель PARTNER, д/н НОМЕР_2 , рік випуску 2007, фургон малотоннажний, білий та VOLKSWAGEN, модель JETTA, д/н НОМЕР_3 , рік випуску 2013, седан, білий не надано жодного доказу.

Виходячи з наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що з матеріалів справи не вбачається підстав для задоволення заяви про вжиття заходів забезпечення даного позову шляхом накладення арешту на спірні автомобілі, оскільки позивачем належним чином не наведено належних доказів на підтвердження того, що вказані вище автомобілі дійсно на момент звернення до суду перебувають у власності відповідачів, а не у власності іншої особи, а накладення арешту без вказаних доказів може призвести до порушення прав інших осіб.

При вирішенні питання щодо необхідності застосування зустрічного забезпечення, то судом вірно зазначено, що регламентація питання про зустрічне забезпечення позову здійснюється положеннями ст.154 ЦПК України і, зокрема, вказаною нормою передбачено, що суд може вимагати від особи, яка звернулася із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (зустрічне забезпечення). Розмір зустрічного забезпечення визначається судом з урахуванням обставин справи. Заходи зустрічного забезпечення позову мають бути співмірними із заходами забезпечення позову, застосованими судом, та розміром збитків, яких може зазнати відповідач у зв`язку із забезпеченням позову.

Отже, єдиним критерієм застосування судом зустрічного забезпечення позову є забезпечення можливості відшкодування збитків, яких може зазнати відповідач у зв`язку із забезпеченням позову. При цьому, можливість таких збитків має бути ретельно досліджена судом, визначено їх потенційний розмір, оцінено співмірність застосованих заходів забезпечення позову розміру таких можливих збитків та розміру зустрічного забезпечення.

Також, суд вірно не вбачав підстав для застосування зустрічного забезпечення, оскільки матеріали справи не містять доводів та аргументів, яким чином накладений арешт може завдати збитків відповідачам, а також, в чому саме можуть полягати такі збитки. Окрім того, не містять матеріали справи й доказів наявності передбачених ст.154 ЦПК України випадків обов`язкового застосування зустрічного забезпечення.

З огляду на вищенаведене, оскільки вид забезпечення позову, вказаний у заяві позивача, а саме: накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 38,5 (тридцять вісім цілих п`ять десятих) квадратних метрів, житловою 15 (п`ятнадцять) квадратних метрів, реєстраційний номер нерухомого майна 791219332224, що належить ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 є співмірним із заявленими позовними вимогами, то суд вірно вважав за доцільне вжити захід забезпечення позову шляхом накладення арешту на вищезазначене спірне майно.

Вимога представника позивача про заборону відчуження та вчинення інших дій, спрямованих на перехід права власності або виникнення інших прав сторонніх осіб на спірне майно до задоволення не підлягала, оскільки накладення арешту на майно вже передбачає заборону його відчуження.

Відповідно до ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів приходить до висновку щодо залишення без задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 та залишення без змін ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 листопада 2022 року про забезпечення позову.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 листопада 2022 року про забезпечення позову залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 19 жовтня 2023 року.

Головуючий:

Судді: