Рішення

від 18.09.2024 по справі 367/3003/22

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 367/3003/22

Провадження № 2/369/678/24

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.09.2024 м. Київ

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючого судді Фінагеєвої І. О.,

при секретарі Бреус К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 367/3003/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання договору, що укладений без згоди другого з подружжя, недійсним, визнання права власності на визначені частки у спільній сумісній власності подружжя,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання договору, що укладений без згоди другого з подружжя, недійсним, визнання права власності на визначені частки у спільній сумісній власності подружжя.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, посилається на те, що 29 вересня 2012 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб. Від шлюбу подружжя має сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 27 лютого 2015 року подружжя уклало попередні договори на укладення в подальшому договорів купівлі-продажу квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

07 грудня 2015 року подружжя придбало квартиру АДРЕСА_2 : Покупцем у договорі купівлі-продажу зазначений відповідач, водночас в тексті договору роз`яснено, що квартира є спільно нажитим майном та позивач надала нотаріально посвідчену згоду на укладенння договору купівлі-продажу.

Також в період шлюбу подружжя придбало автомобіль марки Peogeot Partner та автомобіль марки Volkswagen Jetta, власником яких зазначений відповідач.

05 січня 2022 року Києво-Святошинський районний суд Київської області своїм рішенням розірвав шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_5 .

ОСОБА_2 без згоди іншого з подружжя передав квартиру АДРЕСА_2 , до статутного капіталу ТОВ Ермін Естейт, яку учасники товариства оцінили в 350 000,00 грн, та отримав 98,59% частки у статутному капіталі товариства, залишок статуного капіталу у розмірі 1,41% вартістю 5000,00грн відійшов громадянину ОСОБА_6

07 липня 2022 року ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_3 , своєю сестрою, договір купівлі-продажу частки в Товаристві, внаслідок чого до ОСОБА_7 перейшли 98,51% частки в статутному капіталі ТОВ Ермін Естейт. 08 липня 2022 року ОСОБА_7 подала заяву про вихід зі складу засновників Товариства та вимогу про виплату їй вартості її долі у складі Товариства. В порядку здійснення виплати ОСОБА_3 частки в статутному капіталі Товаристваза останньою було зареєстроване право власності на квартиру АДРЕСА_2 .

Позивач переконана, що протокол № 1 про створення ТОВ «Ермін Естейт» в частині внесення спірної квартири до статутного капіталу та договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі є удаваними правочинами в розумінні статті 325 ЦК України, оскільки вчинені фактично для приховання договору купівлі-продажу, призвели до зміни власника квартири. Позивач вважає, що між сторонами оспорюваних правочинів не виникли інші права та обов`язки, ніж ті, які виникають під час купівлі-продажу майна.

Враховуючи наведене, позивач просить суд:

1.визнати квартиру АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;

2.визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 автомобіль марки Peogeot Partner, державний знак НОМЕР_1 , 2007 року випуску;

3.визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 автомобіль Volkswagen Jetta, державний знак НОМЕР_2 , 2013 року випуску;

4.визначити за ОСОБА_1 1/2 частки у праві спільної сумісної власності на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 38,5 кв. м;

5.визначити за ОСОБА_1 1/2 частки у праві спільної сумісної власності на вантажний автомобіль Peogeot Partner, д/н НОМЕР_1 ;

6.визначити за ОСОБА_1 1/2 частки у праві спільної сумісної власності налегковий автомобіль Volkswagen Jetta, державний знак НОМЕР_2 , 2013 року випуску;

7.визнати недійсним протокол № 1 загальних зборів учасників від 01 липня 2022 року про створення ТОВ Ермін Естейт в частині пункту про внесення учасником ОСОБА_2 до статутного капіталу квартири АДРЕСА_2 , загальною площею 38,5 кв. м;

8.визнати недійсним договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ Ермін Естейт, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ;

9.визнати недійсним пункт 2 Протоколу № 3 загальних зборів учасників ТОВ Ермін Естейт щодо виплати учаснику, який вийшов з Товариства, вартості його частки шляхом передачі майна;

10.визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири

АДРЕСА_3 .визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину вантажного автомобіля Peogeot Partner, д/н НОМЕР_1 , 2007 року випуску;

12.визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину автомобіля Volkswagen Jetta, державний знак НОМЕР_2 , 2013 року випуску;

13.вирішити питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 01 листопада 2022 року частково задоволено заяву позивача про забезпечення позову. В порядку забезпечення позову накладено арешт на квартиру АДРЕСА_2 , загальною площею 38,5 кв. М. У задоволенні іншої частини вимог заяви відмовлено.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 04 листопада 2022 року відкрито провадження у справі, призначено підготовче судове засідання.

У січні 2023 року суд отримав відзив ОСОБА_2 на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому відповідач посилається на те, що сам факт придбання майна в період шлюбу не є безумовною підставою для визнання його спільним сумісним майном подружжя. Відповідач зауважує, що кошти для придбання спірної квартири були отримані ним від його батьків та сестри. За таких обставин відповідач вважає, що відсутні підстави для визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя. Не погоджується відповідач і з позовними вимогами щодо розподілу автомобілів, зазначаючи, що ніколи не був власником цих автомобілів. Не погоджується відповідач і з позовними вимогами, які стосуються передання майна до статутного капіталу ТОВЕрмін Естейт та передання майна іншому члену товариства, оскільки вважає, що позивач не спростувала у визначений законом спосіб презумпцію правомірності правочинів, на підставі яких спірна квартира змінювала свій правовий режим.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 січня 2024 року закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду.

В судове засідання позивач не з`явилася, про дату, час та місце слухання справи сповіщена належним чином, причини неявки не повідомила.

Представник відповідачів в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце слухання справи сповіщені належним чином, через канцелярію суду надав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно довимог частинипершої,третьої статті223ЦПК Українинеявка усудове засіданнябудь-якогоучасника справиза умови,що йогоналежним чиномповідомлено продату,час імісце цьогозасідання,не перешкоджаєрозгляду справипо суті.Якщо учасниксправи абойого представникбули належнимчином повідомленіпро судовезасідання,суд розглядаєсправу завідсутності такогоучасника справиу разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

У зв`язку з неявкою сторін в силу ч. 2ст. 247 ЦПК Українифіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Згідно з частини п`ятої статті 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явились всі учасники такої справи.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, доводи сторін, викладені в заявах по суті спору, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов такого висновку.

Відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд встановив, що 29 вересня 2012 року ОСОБА_2 та ОСОБА_8 зареєстрували шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 .

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

27 лютого 2015 року ОСОБА_9 , та ОСОБА_2 уклали попередній договір, за змістом якого сторони зобов`язалися у подальшому на умовах і в порядку, визначених цим договором, укласти і належним чином посвідчити договір купівлі-продажу нежитлового приміщення в житловому будинку, який знаходиться на стадії будівництва та споруджується за адресою: АДРЕСА_1 .

За змістом іншого попереднього договору від 27 лютого 2015 року ОСОБА_9 та ОСОБА_2 зобов`язалися в подальшому на умовах і в порядку, визначених цим договором, укласти і належним чином посвідчити договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 .

27 лютого 2015 року ОСОБА_1 подала приватному нотаріусу Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Гончар Т. М. нотаріально посвідчену заяву, за змістом якої надала згоду ОСОБА_2 на укладання попередніх та основних договорів купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 . Також у заяві позивач стверджувала, що договори укладаються з її згоди та в інтересах сім`ї.

07 грудня 2015 року ОСОБА_2 та ОСОБА_9 уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 . За умовами договору ОСОБА_9 продала, а ОСОБА_2 купив зазначену квартиру.

Місце проживання сина ОСОБА_4 зареєстроване за адресою: АДРЕСА_4 , що підтверджується копією довідки про реєстрацію місця проживання з 01 січня 2013 року до 06 липня 2022 року, виданою Білогородською сільською радою.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 05 січня 2022 року шлюб між сторонами розірвано.

07 липня 2022 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 підписали Акт приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ Ермін Естейт, на підставі якого ОСОБА_2 передав, а ОСОБА_3 прийняла частку у статутному капіталі ТОВ Ермін Естейт у розмірі 350 000,00 грн, що становить 98,59% статутного капіталу.

08 липня 2022 року ОСОБА_3 подала до ТОВ Ермін Естейт нотаріально посвідчену заяву, в якій заявниці повідомила Товариство про вихід з його складу та вимогу про виплату вартості належної їй частки у статутному капіталі Товариства.

За змістом Протоколу загальних зборів учасників ТОВ Ермін Естейт від 08 липня 2022 року ОСОБА_3 надано згоду на вихід зі складу учасників Товариства та виплату вартості належної їй частки у статутному капіталі Товариства.

Станом на 11 серпня 2022 року право власності на спірну квартиру належить ОСОБА_3 ,, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №307151286.

Згідно з відповіддю РСЦ ГСЦ МВС у м. Києві від 08 грудня 2023 року автомобіль Peogeot Partner, д/н НОМЕР_1 з 30 травня 2013 року було зареєстроване за ОСОБА_2 , проте 03 листопада 2021 року перереєстроване на нового власника - ОСОБА_3 , а автомобіль Volkswagen Jetta, державний знак НОМЕР_2 , 2013 року випуску, з 10 вересня 2019 року зареєстрований за ОСОБА_2 , але 24 вересня 2019 року перереєстрований на нового власника ОСОБА_10 .

Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Згідно зі статтею 16ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистогонемайнового або майнового права та інтересу. Наведеною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення / захисту в обраний спосіб.

Для того, щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітко визначену та дієву можливість оскаржити подію, яка, на її думку, порушує її права йохоронювані законом інтереси.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси

у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами першою та другоюстатті 10 ЦПК Українисуд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно доКонституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

У правовідносинах, які розглядаються судом, спір стосується поділу спільного майна подружжя.

Відповідно до частини другоїстатті 3 СК України сім`юскладають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Положеннямистатті 60 СК Українипередбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція нормистатті 60 СК Українисвідчить пропрезумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц, провадження № 14-325цс18.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертастатті 263 ЦПК України).

Згідно зістаттею 63 СК Українидружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першоїстатті 69 СК Українидружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною першоюстатті 70 СК Українивстановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Аналогічні положення містяться у частині другійстатті 372 ЦК України.

Як роз`яснено судам у пунктах 23, 24постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті60,69 СК України, частина третястатті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьоїстатті 325 ЦК Україниможуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.

Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина першастатті 61 ЦК України).

Тлумаченнястатті 61 СК Українисвідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї.

Згідно з абзацом 2 частини другоїстатті 372 ЦК Україниза рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частини третьоїстатті 61 СК Україниякщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї (частина четвертастатті 65 СК України).

У випадку коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Частинами першою, четвертоюстатті 71 СК Українипередбачено, що майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбаченихЦК України.

Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Указаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16 січня 2023 року у справі № 754/3132/16-ц (провадження № 61-5956св22).

При цьому суд має вирішити переданий на його розгляд спір про поділ спільної сумісної власності саме тоді, коли подружжя не домовилося про порядок такого поділу. Вирішення цього спору, зокрема щодо неподільної речі, не має зумовлювати у співвласників потребу після судового рішення домовлятися про порядок поділу цього ж майна, а саме про виплату одному із них компенсації іншим співвласником і про гарантії її отримання. Якщо одна зі сторін спору довірила його вирішення суду, відповідний конфлікт треба вичерпати внаслідок ухвалення судового рішення та подальшого його виконання (пункт 27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20).

Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них надалі вчиняти узгоджені дії для вичерпання конфлікту.

Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (пункт 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20)).

У спірних правовідносинах об`єктами поділу майна подружжя є квартира у житловому будинку та два автомобілі.

Суд встановив, що 07 грудня 2015 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_2 набув право власності на квартиру АДРЕСА_2 , про що до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено відповідний запис приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Гончар Т. М., номер запису про право власності № 12394347.

У відзиві на позову заяву відповідач наголошував на тому, що кошти для придбання спірної квартири були отримані ним у позику від його батьків та сестри, а отже спірне нерухоме майно є його особистою приватною власністю.

Проте, суд критично ставиться до таких посилань, оскільки вони спростовуються доказами в матеріалах справи. Так на виконання ухвали суду від 02 лютого 2023 року про витребування доказів до суду приватний нотаріус Бучанського районного нотаріального округу Київської області Гончар Т. М. надала, зокрема, копію нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_1 , в якій позивач як член подружжя надала згоду на укладення правочинів, зокрема, договору купівлі-продажу спірної квартири, та наголосила на тому, що правочини укладаються її чоловіком в інтересах сім`ї. Суд звертає увагу також на наявну в матеріалах справи копію листа-пропозиції від 01 жовтня 2021 року № 38, адресованого ОСОБА_1 адвокатом Бобовичем М. М. від імені її чоловіка ОСОБА_11 .. За змістом зазначеного листа адвокат відповідача пропонував позивачу розглянути можливість викупу ОСОБА_11 , належної позивачу частини спірної квартири АДРЕСА_5 , та просив надати протягом п`яти робочих днів відповідь.

Відповідно до приписів частини першоїт статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

В контексті приписів частини першої статті 64 ЦПК України дії, вчинені адвокатом особи є обов`язковими і власне для цієї особи. Оскільки дії адвоката відповідають інтересам клієнта, то слід зробити висновок про те, що зазначеним листом відповідач підтвердив своє визнання за позивачем права на частку у спільному сумісному майні подружжя.

Відповідач зазначені обставини у визначений законом спосіб не спростував, натомість наполягає на тому, що квартира була придбана за його особисті кошти.

За таких умов необхідно застосувати доктрину venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується на римській максимі «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Доктрина venire contra factum proprium базується на принципі добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Отже, є недопустимою поведінка відповідача за умови попереднього визнання права позивача на частку у спільному сумісному майні і водночас заперечення такого права під час вирішення питання про поділ майна подружжя.

Внаслідок наведеного суд дійшов висновку про те, що на спірну квартиру розповсюджується режим спільного сумісного майна подружжя.

Так спірна квартира в період шлюбу була передана чоловіком до статутного капіталу ТОВЕрмін Естейт.

В постановах Верховного Суду України від 02 жовтня 2013 року у справі№ 6-79цс13, від 03 червня 2015 року у справі № 6-38цс15, в постановах Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 756/10797/15-ц, від 07 травня 2019 року у справі № 490/1408/15-ц, від 16 жовтня 2019 року у справі № 906/936/18, від 11 грудня 2019 року у справі № 638/19826/15-ц, від 03 березня 2020 року у справі № 909/52/19, від 09 лютого 2021 року у справі № 607/6271/17-ц викладено правовий висновок про те, щоякщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього товариства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.

Відчуження частки корпоративних прав одним із подружжя під час розгляду справи судом не позбавляє права іншого з подружжя претендувати на компенсацію від вартості частки майна товариства відповідно до частки другого з подружжя у статутному фонді цього товариства (постанова Великої Палати ВС від 03липня 2019року у справі №554/8023/15-ц; постанова ВС від 11березня 2020року у справі №161/19023/17).

Зазначений підхід до застосування норми права є усталеним, від зазначених правових висновків Верховний Суд не відступав.

Такий підхід щодо вирішення спору між подружжям щодо майна, на яке розповсюджувався режим спільної сумісної власності подружжя, покликаний мінімалізувати втручання у право власності добросовісного набувача, у володінні якого на час розгляду справи перебуває майно, передане до статутного капіталу без згоди на те іншого з подружжя.

Суд бере до уваги той факт, що після відчуження частки у статутному капіталі на користь іншого відповідача та у зв`язку з виходом останнього зі складу Товариства спірна квартира була набута у власність ОСОБА_3 .

Позивач не визнає право власності ОСОБА_3 на спірну квартиру та просить суд визнати зазначене нерухоме майно спільною сумісною власністю подружжя та визнати за нею право власності на 1/2 частку квартири.

Суд наголошує на тому, що враховуючи презумпцію спільного сумісного майна подружжя право власності на половину майна подружжя, зокрема спірної квартири, дійсно належало позивачу станом на момент передання її до статутного капіталу Товариства, а отже повторне визнання права власності не призведе до ефективного поновлення порушеного права позивача на спірне майно, в зв`язку з чим з цих підстав слід відмовити у задоволенні позовних вимог про визнання квартири АДРЕСА_2 спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а також про визнання права ОСОБА_5 на 1/2 частку зазначеної квартири.

З огляду на приписи цивільного та сімейного законодавства, зазначені правові висновки Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, які відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України суди зобов`язані враховувати під час розгляду спірних правовідносин, станом на час порушення права позивача, тобто станом на момент внесення чоловіком спірної квартири до статутного капіталу Товариства у позивача виникло право на право вимоги виплати компенсації від вартості частки майна товариства відповідно до частки другого з подружжя у статутному фонді. Отже, належним способом захисту права позивача є вимога про стягнення компенсації половини вартості частки майна товариства відповідно до частки другого з подружжя у статутному фонді.

Суд визнає той факт, що майно Товариства було в подальшому відчужене на користь іншого співвідповідача шляхом передачі в рахунок частки в статутному капіталі Товариства внаслідок виходу співвідповідача зі складу учасників Товариства. Проте, такі дії пов`язані з реалізацією Товариством своїх прав щодо майна, яке було передане до його статутного капіталу, а отже спір щодо такого виду майна підлягає вирішенню шляхом застосування правового механізму, визначеного у зазначених правових висновках Верховного Суду. А отже з цих підстав не підлягають задоволенню також позовні вимоги про визнання недійсним протоколу № 1 загальних зборів учасників від 01 липня 2022 року про створення ТОВ Ермін Естейт в частині пункту про внесення учасником ОСОБА_2 до статутного капіталу спірної квартири, визнання недійсним договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі ТОВ Ермін Естейт, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а також визнання недійсним пункту 2 Протоколу № 3 загальних зборів учасників ТОВ Ермін Естейт щодо виплати учаснику, який вийшов з Товариства, вартості його частки шляхом передачі майна.

Щодо поділу майна подружжя в частині спірних автомобілів суд дійшов такого висновку.

Відповідно до частини першоїстатті 355 ЦК Українимайно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

За вимогами частин першої, другоїстатті 369 ЦК Україниспіввласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Відповідно до частини четвертоїстатті 369 ЦК Україниправочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Згідно із частинами першою, другоюстатті 65 СК Українидружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Згода одного з подружжя на укладення договору, який виходить за межі дрібного побутового та стосується цінного майна, що перебуває у їх спільній сумісній власності, має бути надана у письмовій формі. У випадку недотримання вказаної вимоги другий з подружжя (хто не був стороною правочину) може оспорити такий договір на підставі частини другоїстатті 65 СК України.

Відсутність згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину щодо спільного майна свідчить про відсутність у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення такого правочину. У таких випадках відсутня воля власника спільного майна, на боці якого виступають обидва співвласники (подружжя), на вчинення правочину.

Водночас пунктом 6статті 3 ЦК Українидо засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність. Презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно.

Тому укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Така правова позиція сформульована Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 29 червня 2021 року при розгляді справи № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20).

З огляду на викладене, до обставин, які підлягають доказуванню сторонами та встановленню судами в справах про визнання правочину щодо розпорядження спільним майном подружжя недійсним з підстав неотримання згоди іншого з подружжя на укладення правочину, належить обставина добросовісності (або недобросовісності) третьої особи (контрагента за таким договором). Водночасдобросовісним вважатиметься такий контрагент, який не знав та не міг знати про те,що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя. Зазначеним правовим висновком керувався Верховний Суд у постанові від 15 листопада 2023 року у справі № 345/596/22, а отже такий правовий механізм захисту порушеного права є усталеним у судовій практиці.

Суд встановив на підставі відповіді РСЦ ГСЦ МВС у м. Києві від 08 грудня 2023 року, що автомобіль Peogeot Partner, д/н НОМЕР_1 з 30 травня 2013 року було зареєстроване за ОСОБА_2 , проте 03 листопада 2021 року перереєстроване на нового власника - ОСОБА_3 , а автомобіль Volkswagen Jetta, державний знак НОМЕР_2 , 2013 року випуску, з 10 вересня 2019 року зареєстрований за ОСОБА_2 , але 24 вересня 2019 року перереєстрований на нового власника ОСОБА_10 .

Відомості у зазначеному документі свідчать про те, що спірні автомобілі були придбані в період шлюбу. Інформацію про те, що зазначене рухоме майно було особистою приватною власністю відповідача ОСОБА_2 матеріали справи не містять. Свідчення у зазначеному документі відповідач у визначений законом спосіб не спростував, а його посилання на те, що автомобілі ніколи йому не належали не обґрунтовані належним чином доказами та спростовуються матеріалами справи, а отже на спірні автомобілі апріорі поширювався режим спільного сумісного майна подружжя. За таких умов позовні вимоги про визнання їх спільним сумісним майном подружжя не призведуть до ефективного поновлення порушеного права, а тому у їх задоволенні слід відмовити.

Отже, право позивача на половину спірного рухомого майна може бути захищене шляхом визнання недійсними правочинів, на підставі яких майно було відчужене без згоди позивача на користь третіх осіб.

Відповідно до приписів статей 215, 216 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановленічастинами першою - третьою,п`ятоюташостою статті 203цього Кодексу. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Позивач не висуває вимогу про визнання правочинів, на підставі яких спірне рухоме майно було відчужене ОСОБА_2 без її згоди на користь третіх осіб, а суд в контексті статті 13 ЦПК України неуповноважений виходити за межі позовних вимог, в зв`язку з чим такі правочини в контексті приписів статті 204 ЦК України в силу презумпції правомірності правочину залишаються дійсними.

За таких обставин у задоволенні позовних вимог про визнання права на 1/2 частину спірних автомобілів за позивачем слід відмовити.

Отже, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, оскільки позивач не довів порушення його цивільного права оспорюваним договором, а отже відсутні підстави для визнання договору купівлі-продажу недійсним, а отже і похідної вимоги про скасування записів в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 48, 51, 76, 81, 141, 258, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя, визнання договору, що укладений без згоди другого з подружжя, недійсним, визнання права власності на визначені частки у спільній сумісній власності подружжя.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Києво-Святошинський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: І. О. Фінагеєва