Постанова

від 18.10.2023 по справі 537/541/23

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 537/541/23 Номер провадження 22-ц/814/3774/23Головуючий у 1-й інстанції Маханьков О.В. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 жовтня 2023 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого - судді - доповідача Дорош А.І.

Суддів: Лобова О.А., Триголова В.М.

при секретарі: Чемерис А.К.

учасники справи:

відповідач ОСОБА_1

представник відповідача - адвокат Цвик М.В.

переглянула у судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Полтава цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 03 травня 2023 року, ухвалене суддею Маханьковим О.В., повний текст рішення складено - 04 травня 2023 року

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ спільного майна подружжя

та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистим приватним майном,-

В С Т А Н О В И В:

14 лютого 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ спільного майна подружжя, в якому просила суд визнати житловий будинок, що розташований по АДРЕСА_1 та автомобіль марки KIA K5 СЕДАН-В, категорії В, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 спільним майном подружжя; у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за нею право власності на 1/2 частку житлового будинку по АДРЕСА_1 та в порядку поділу спільного майна подружжя стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію у розмірі 205 296,47 грн. як ринкову вартість 1/2 частки автомобілю KIA K5 СЕДАН-В, категорії В, 2015 року випуску, залишивши автомобіль у власності відповідача.

Позовна заява мотивована тим, що з 01.03.2008 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Шлюб розірвано рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука від 13.06.2022 року. У період шлюбу у них народилася донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За час шлюбу сторони за спільні кошти побудували новий будинок на земельній ділянці відповідача та придбано автомобіль KIA K5 СЕДАН-В, категорії В, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який був зареєстрований на ім`я відповідача. Між сторонами не досягнуто згоди щодо поділу спільного майна.

02.03.2023 року представник відповідача ОСОБА_1 - адвокат Цвик М.В. пред`явила до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_2 про визнання майна особистим приватним майном, в якому просила суд визнати за відповідачем його особистим приватним майном будинок, розташований по АДРЕСА_1 , та автомобіль марки KIA K5 СЕДАН-В, категорії В, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 приватним майном ОСОБА_1 (т.1 а.с. 102-105).

Зустрічна позовна заява мотивована тим, що дійсно між позивачем та відповідачем 01.03.2008 року було зареєстровано шлюб, який у подальшому розірвано рішенням Крюківського районного суд м Кременчука Полтавської області від 13.06.2022 року. Під час судового розгляду про розірвання шлюбу встановлено, що шлюбно-сімейні відносини між сторонами припинено з лютого 2018 року. Вказала, що ОСОБА_1 прийняв у дар земельну ділянку площею 0,1190 га та житловий будинок літ. А,а,аг з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 від ОСОБА_4 згідно договору дарування від 27.12.2008 року, тобто вказане майно вважає його особистою власністю. Для будівництва нового будинку по АДРЕСА_1 ОСОБА_1 поїхав на заробітки до Республіки Польща. Частину коштів, а саме 8 000 тисяч доларів США він отримав у борг від ОСОБА_5 згідно боргової розписки. У період окремого проживання 16.01.2021року за власні кошти відповідач придбав автомобіль KIA K5 СЕДАН-В, категорії В, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 02.03.2023 року прийнято до провадження зустрічний позов представника відповідача - адвоката Цвик М.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , про визнання майна особистим приватним майном. Вимоги за зустрічним позовом об`єднано в одне провадження з первісним позовом (т.1 а.с. 130-131).

Рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 03 травня 2023 року визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями Є,єг,єт загальною площею 102,9 кв.м., житловою площею 58,8 кв.м., що розташований по АДРЕСА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 205 296,47 грн., що становить 1/2 частку вартості автомобіля марки KIA K5 СЕДАН-В, категорії В, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 4 200,16 грн. судового збору та 1500,00 грн. витрат за проведення експертизи.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3 500,00 грн. витрат за надання правничої допомоги.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю - відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірні житловий будинок літ. Е, загальною площею 102,9 кв.м. та автомобіль KIA K5 СЕДАН-В, категорії В, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , що на праві власності належать ОСОБА_1 , були придбані під час шлюбу та є спільним майном подружжя. Доводи ОСОБА_1 та його представника - адвоката Цвик М.В. про те, що зазначене майно було набуто за власні кошти та є особистою власністю ОСОБА_1 , не знайшли свого підтвердження та спростовується матеріалами справи. Враховуючи те, що спірний автомобіль знаходиться у користуванні відповідача ОСОБА_1 , а позивач ОСОБА_2 згодна одержати від відповідача матеріальну компенсацію за належну їй частку автомобіля, суд першої інстанції прийшов до висновку, що вказаний автомобіль підлягає поділу між сторонами у справі шляхом виділення відповідачу спірного транспортного засобу з визнанням за ним права власності на цей автомобіль, зі стягненням з відповідача на користь позивача 1/2 частини його вартості, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 25.05.2020 року у справі №347/955/16. Згода відповідача на виплату грошової компенсації позивачу не є обов`язковою. Відповідно до ч. 4 ст. 71 СК України згоду на отримання такої компенсації замість частки у праві спільної сумісної власності на майно при його поділі має надати той з подружжя, на чию користь таку компенсацію присуджує суд. Аналогічний припис узгоджується з приписом ч. 2 ст. 364 ЦК України. Аналогічна правова позиція наведена у Постанові Верховного суду від 08.02.2022 року у справі №209/3085/20. Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про задоволення первісних позовних вимог та про відмову у задоволенні зустрічного позову.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; визнання судом встановленими обставин, що мають значення для справи, які є недоведеними; порушення судом норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя - відмовити, зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистим - задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції є помилковими та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства. Посилається на ч. 6 ст. 57 СК України, яка передбачає, що суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте з нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин. Зазначає, що у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане, що відповідає правовим позиціям Верховного Суду, які викладені у його постановах. Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільного нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна. Вказує, що доводи позивача за перівсним позовом ОСОБА_2 про факт придбання майна у період зареєстрованого шлюбу за спільні кошти подружжя і тому вона підлягає поділу, то ці доводи не відповідають дійсності та не є безумовною підставою для визнання права власності на це майно. Зазначає, що рішенням суду від 13.08.2022 року у справі №537/940/22 про розірвання шлюбу, що набрало законної сили, встановлено факт припинення фактичних шлюбних відносин між сторонами з лютого 2018 року. У відзиві на зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 вказала, що зміст фрази «не підтримують шлюбні відносини» є аналогічним поняттю «припинили шлюбні відносини» та зазначила, що суд не встановлював факти (обставини) припинення шлюбу, сімейних відносин, часу їх припинення, факту окремого проживання. Однак, вказані доводи суперечать нормам чинного законодавства, є необгрунтованими. Вказує, що встановлення факту того, що сторони «не підтримують шлюбних відносин» вказує на припинення союзу чоловіка та жінки та відсутність у них спільного побуту, бюджету і поняття «не підтримують шлюбних відносин» є аналогічним поняттю «припинення шлюбних відносин». Посилається на вимоги п.4,5 ч. 2 ст. 82 ЦПК України, яка передбачає, що обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Таким чином, оскільки вказаним рішенням встановлено факт припинення з лютого 2018 року по день прийняття рішення (13.06.2022 року) шлюбних вілносин і вони не відновлювалися, то ця обставина не підлягає доказуванню при розгляді справи про подім майна подружжя. Суд першої інстанції помилково не врахував ці обставини при ухваленні рішення у даній справі, хоча на них посилався відповідач у зустрічній позовній заяві та у відповіді на відзив. Також факт припинення шлюбних відносин саме з лютого 2018 року підтвердили у суді допитані свідки. Вказує, що за договором дарування від 27.12.2008 року відповідачу ОСОБА_1 належить земельна ділянка та житловий будинок за адресою АДРЕСА_1 , тобто є його приватною власністю. Факт реєстрації у цьому будинку позивача з донькою не породжує право власності на нього. Відповідачем ОСОБА_1 було здійснено будівництво нового будинку, державна реєстрація якого відбулася 09.10.2020 року на підставі декларації про готовність об`єкту до експлуатації. Вказує, що позивач ОСОБА_2 не надала належних письмових доказів про те, що будівництво нового будинку відбувалося до 2018 року. Вказує, що будівництво нового будинку почалося у 2018 році та закінчилося у 2020 році, що підтверджується листом Управління державного архітектурно-будівельного контролю Кременчуцької міської ради Полтавської області від 03.07.2020 року, згідно якого повідомлення про початок виконання будівельних робіт зареєстровано у лютому 2018 року. Згідно даних технічного паспорту будівництво відбулося у 2020 році. Реєстрація нового будинку проведена у Державному реєстрі речових прав 08.10.2020 року. Договором про користування електричною енергією від 03.04.2018 року встановлено електропостачання на будівельний майданчик, а не на будинок. Доводи позивача ОСОБА_2 про початок будівництва у 2015-2016 роках не підтверджені належними та допустими доказами. З наданих нею фото вбачається, що будіваництво відбувається за іншою адресою - АДРЕСА_2 , з фото не зрозумілі адреси будинків, відеоматеріали датовані 2023 року, тому не підтверджують дату початку та закінчення будівництва. Надані чеки на придбання будівельних матеріалів не підтверджують їх використання саме при будівництві спірного будинку, стосуються дрібних товарів, не для капітального будівництва, не містять інформації щодо покупця. Інші надані квитанції виписані однією рукою та однією ручкою. Вказує, що будівництво спірного будинку відбувалося за особисті кошти ОСОБА_1 . Ним були укладені договори з іноземцем на виконання підрядних робіт, ним надано докази про отримання доходів, які суд першої інстанції не взяв до уваги. Позивач ОСОБА_2 не оспорювала той факт, що відповідач ОСОБА_1 після лютого 2018 року поїхав до Республіки Польща, де заробляв кошти на будівництво будинку. Також вказує, що боргова розписка на суму 8 000 доларів США, з якої вбачається, що ОСОБА_1 взяв у борг ОСОБА_5 у присутності ОСОБА_6 , яку суд першої інстанції не взяв до уваги, містить усі обов`язкові реквізити, вона не оспорена жодною стороною договору позики. Зазначає, що придбання спірного автомобіля відбулося майже через три роки після припинення фактичних шлюбних відносин, тобто, у період окремого проживання 16.01.2021 року за власні кошти ОСОБА_1 придбав спірний автомобіль, оскільки продовжував працювати у Республіці Польща. Позивач ОСОБА_2 не надала суду належних та допустимих доказів на спростування того, що спірне майно придбавалося виключно за особисті кошти ОСОБА_1 . Вказує, що судом не було враховано, що 17.05.2022 року спірний автомобіль був проданий за договором купівлі-продажу у період шлюбу до прийняття рішення про розірвання шлюбу, тому він поділу не підлягає.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_2 - адвокат Скиба Б.В. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно встановлених судом першої інстанції обставин, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 01.03.2008 року, який було зареєстровано Крюківським відділом реєстрації актів цивільного стану Кременчуцького міського управління юстиції Полтавської області, актовий запис №38, у подальшому шлюб між сторонами розірвано, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13.06.2022 року у справі №537/940/22 (т.1 а.с. 106-107).

Від даного шлюбу сторони мають малолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження, серії НОМЕР_2 , виданим Крюківським відділом реєстрації актів цивільного стану Кременчуцького міського управління юстиції Полтавської області від 19.03.2010 року (т.1 а.с. 14).

Згідно наявних в матеріалах справи копій паспорту та довідки про реєстрацію місця проживання особи, виданої Крюківською районною адміністрацією Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області від 02.05.2022 року №4826, позивач ОСОБА_2 з 02.06.2009 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 8,10).

Також, згідно довідки про реєстрацію місця проживання особи, виданої Крюківською районною адміністрацією Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області від 05.05.2022 року №4934, дочка ОСОБА_3 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 16).

На підставі договору дарування від 27.12.2008 року бабця відповідача ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , подарувала, а ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , прийняв в дар земельну ділянку площею 0,1190 га та житловий будинок з господарськими будівлями АДРЕСА_1 , що в цілому складається з житлового будинку літ. А,а,аг, житловою площею 28,5 кв.м., загальною площею 41,1 кв.м., сараю літ. Б,Бп, вбиральні літ. Г, гаража літ. Е, огорожі № 1 розташованих на земельній ділянці приватної власності розміром - 1190 кв.м (т.1 а.с. 11).

Згідно даних Комунального підприємства Кременчуцьке міжміське бюро технічної інвентаризації, право власності на нерухоме майно, а саме будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 зареєстровано 22.04.2009 року (т.1 а.с. 11 зворот).

У подальшому після народження дочки та у зв`язку з постійними її захворюваннями сторони прийшли до висновку побудувати новий будинок.

Судом встановлено та не оспорюється відповідачем, що дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має особливості організму та через підвищену чутливість до вологості повітря у старому будинку часто хворіла. У матеріалах справи наявні копії виписок з історії хвороби та консультативний висновок спеціалістів (т.1 а.с. 140-143).

У зв`язку з постійними захворюваннями дочки, відвідуванням спеціалізованого дитячого садочка, позивач ОСОБА_2 займалась домогосподарством, а саме доглядала за дитиною, обробляла присадибну ділянку та супроводжувала процес будівництва нового будинку, а відповідач був на заробітках у Республіці Польща.

Відповідно до копії розписки від 03.03.2018 року ОСОБА_1 взяв у борг у ОСОБА_5 вісім тисяч доларів США на будівництво будинку за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с. 109).

Розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов`язанням їх повернення та дати отримання коштів. Тож, за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Однак, судом першої інстанції встановлено, що зміст розписки не містить відомостей про передачу ОСОБА_5 відповідачу ОСОБА_1 коштів та отримання їх відповідачем.

На підтвердження того, що відповідач ОСОБА_1 працював за кордоном у Республіці Польща його представником надано копії відповідних документів на польській мові (т.1 а.с. 113-126).

Оскільки до зустрічного позову не додано належного перекладу документів з польської мови на державну мову, вони не приймаються судом першої інстанції як належний доказ.

Державна реєстрація права власності на новозбудований житловий будинок з господарськими будівлями Е,ег,ет за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 102,9 кв.м., житловою площею 58,8 кв.м., згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 314592398 від 09.11.2022 року здійснена 08.10.2020 року на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер: ПТ101200721721, видавник: Управління державного архітектурно-будівельного контролю Кременчуцької міської ради Полтавської області (т.1 а.с. 32-33).

Відповідно до наявного в матеріалах справи звіту про незалежну оцінку майна виконану ФОП ОСОБА_8 (сертифікат суб`єкта оціночної діяльності виданий ФДМУ №81/21 від 08.02.2021, дійсний до 08.02.2024) оціночна вартість об`єкту оцінки: житловий будинок літ. Е, загальною площею 102,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , становить 106 000 (сто шість тисяч грн. 00 коп.) без ПДВ, що не заперечується відповідачем (т.1 а.с. 44-59).

Судом першої інстанції встановлено, що сторони у справі у період шлюбу, а саме 16.01.2021 року на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу №7866/21/000091 придбали транспортний засіб KIA K5 СЕДАН-В, категорії В, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , який був зареєстрований на відповідача ОСОБА_1 (т.1 а.с. 37-43).

Згідно наявної у матеріалах справи копії договору купівлі-продажу від 16.01.2021 року, автомобіль KIA K5 СЕДАН-В, категорії В, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , був придбаний ОСОБА_1 за ціною 239 600 грн.

Разом з тим, згідно висновку судового експерта Корягіна В.В. (свідоцтво № 369 від 10.01.2001, видане на підставі рішення Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України) №28-22 від 29.09.2022 року, за результатами проведення автотоварознавчого дослідження автомобіля KIA K5, реєстраційний номер НОМЕР_1 , кузов номер НОМЕР_3 , середня ринкова вартість автомобіля станом на 29.09.2022 року складає 410 592 грн. Вартість відповідачем не спростована (т.1 а.с. 60-84).

Свідок ОСОБА_5 суду першої інстанції показала, що невістка ОСОБА_2 гулала, сина звільнили з роботи за скороченням штату, у зв`язку з чим вимушений був їхати на заробітки до Республіки Польща. Зазначила, що дала сину 8 000 доларів США. Будівництво нового будинку було розпочато з 2018 року. На купівлю автомобілю кошти дала старша невістка.

Свідок ОСОБА_6 суду першої інстанції показала, що є тіткою ОСОБА_1 та підтверджує той факт, що сестра давала кошти відповідачу на будівництво будинку. Автомобіль KIA K5 СЕДАН-В відповідач позичив у друга, коли почалося будівництво нового будинку не пам`ятає. Оскільки грошей у ОСОБА_1 не було, він вимушений був їхати на заробітки до Республіки Польща.

Свідок ОСОБА_9 суду першої інстанції показала, що дружили сім`ями з позивачем ОСОБА_2 . Підтвердила той факт, що позивачк проживала разом з відповідачем, який їздив з 2015 року на заробітки до Республіки Польща. Додатково повідомила, що новий будинок сторони побудували у 2018 році але їй невідомо за чиї кошти. ОСОБА_2 не проживає у новому будинку біля року.

Свідок ОСОБА_10 суду першої інстанції показав, що виконував будівельні роботи по будівництву нового будинку. Позивач ОСОБА_11 розраховувалася з ним коштами відповідача ОСОБА_12 . ОСОБА_1 їздив на заробітки до Республіки Польща з 2015 року та передавав гроші позивачу для замовлення та купівлі матеріалів для будівництва. Вказував, що шлюбні відносини між сторонами були до 2018 року.

Свідок ОСОБА_13 суду першої інстанції показав, що проживає разом з матір`ю позивача у цивільному шлюбі 13 років. Підтверджує, що у 2014-2015 роках почалося будівництво домоволодіння. ОСОБА_1 працював у Республіці Польща. У 2018 році у будинку проводилися оздоблювальні роботи, клеїли шпалери, клали плитку та інші роботи. У сторін був автомобіль Шевроле, який згодом продали та у 2021 році купили KIA.

Свідок ОСОБА_14 суду першої інстанції показав, що почав будівництво будинку по АДРЕСА_1 у 2018 році навесні. Робив стіни, дах, опалення. Потім робили фасад. Даний будинок належав ОСОБА_1 . Відповідач звернувся до нього та запропонував побудувати домоволодіння, він погодився. Будівництво здійснювалося за кошти ОСОБА_12 . Він особисто розраховувався зі ним або гроші надавала його дружина ОСОБА_11 . У той час ОСОБА_12 та ОСОБА_11 не проживали разом. У 2021 році вони придбали автомобіль КІА, дійсно ОСОБА_2 проживала в цьому будинку.

При вирішенні спору суд першої інстанції виходив з наступного.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини 1 та 2 ст. 71 СК України).

Згідно ч. 4 ст. 71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

Частинами 1 та 2 статті 364 ЦК України визначено, що співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання.

Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (ч. 2 ст. 60 СК України).

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Згідно положень ч. 3 ст. 368 ЦК Українимайно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно ст. 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Відповідно до ст. 68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу, та на підставі ст. 69 ч. 1 СК України, дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Статтею 57 СК України встановлено, що особистою приватною власністю чоловіка, дружини є: майно, набуте кожним з них до шлюбу; майно, набуте ним, нею за час шлюбу але на підставі договору дарування або спадкування; майно, набуте ним, нею за час шлюбу, але за кошти, які належать їй, йому особисто; премії, винагороди, які він, вона одержав за особисті заслуги; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка належала чоловікові, дружині, а також як відшкодування, завданої їй, йому моральної шкоди; страхові суми, одержані нею, ним за обов`язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них.

Оскільки, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності подружжя, тобто, якщо майно було набуте за час шлюбу, передбачається (презумується), що воно є спільним. Протилежне, тобто належність майна до роздільного майна подружжя, потребує доведення. Якщо при поділі майна один з подружжя стверджує, що певна річ була набута за час шлюбу на власні кошти цієї особи, то такі факти потребують доведення в суді.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі №372/504/17 (провадження № 14-325цс18) зроблено висновок, що у статті 60 СК України закріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить і стаття 368 ЦК України. Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Стаття 321 ЦК України передбачає, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до п. 23 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 року №11, роз`яснено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60,69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

У відповідності до ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, та у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом, і в такому разі право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Частиною першою статті 69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 22, 30 постанови від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи. У випадку, коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Апеляційний суд у складі колегії суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Предметом первісного позову ОСОБА_2 є визнання житлового будинку, який розташований по АДРЕСА_1 , та автомобіля марки KIA K5 СЕДАН-В, категорії В, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , спільним майном подружжя; у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частку житлового будинку по АДРЕСА_1 та в порядку поділу спільного майна подружжя стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію у розмірі 205 296,47 грн. як ринкову вартість 1/2 частки автомобілю KIA K5 СЕДАН-В, категорії В, 2015 року випуску, залишивши автомобіль у власності відповідача.

Предметом зустрічного позову ОСОБА_1 є визнання за ОСОБА_1 права особистої приватної власності на будинок, розташований по АДРЕСА_1 , та на автомобіль марки KIA K5 СЕДАН-В, категорії В, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 .

Згідно ч. 6 ст. 57 СК України суд може визнати особистою приватною власністю дружини, чоловіка майно, набуте нею, ним за час їхнього окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

При вирішенні пред`явлених позовних вимог, суд першої інстанції допустив невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, неправильно застосував норми матеріального права, у зв`язку з чим прийшов до помилкового висвку про задоволення первісного позову та про відмову у задоволенні зустрічного позову, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції і це вбачається з матеріалів справи, сторони ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі з 01.03.2008 року, що підтверджується свідоцтвом про шлюб, серія НОМЕР_4 , виданим 01.03.2008 року.

Від цього шлюбу сторони мають малолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження, серії НОМЕР_2 , виданим Крюківським відділом реєстрації актів цивільного стану Кременчуцького міського управління юстиції Полтавської області від 19.03.2010 року (т.1 а.с. 14).

Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13.06.2022 року у справі №537/940/22 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (т.1 а.с. 106-107).

Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13.06.2022 року у справі №537/940/22 встановлено, що «06.05.2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 01.03.2008 року позивач ОСОБА_2 зареєструвала шлюб з відповідачем ОСОБА_1 у Крюківському відділі реєстрації актів цивільного стану Кременчуцького міського управління юстиції Полтавської області, актовий запис №38. Від шлюбу мають малолітню доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . З лютого 2018 року шлюбно-сімейні відносини припинили. Причиною розпаду сім`ї є відсутність взаєморозуміння, різні погляди на сімейне життя та обов`язки, що призвело до втрати почуттів поваги та любові. Вважає, що їх сім`я розпалась остаточно, примирення неможливе. ОСОБА_2 просить розірвати шлюб, укладений між нею та ОСОБА_1 »

Вказаним рішенням суду також встановлено, що «сторони з лютого 2018 року не підтримують шлюбні відносини з підстав відсутності взаєморозуміння, різних поглядів на обов`язки подружжя, що призвело до втрати почуттів поваги та любові. Аналізуючи зазначені норми права та встановлені в судовому засіданні обставини, суд приходить до висновку, що подальше спільне подружнє життя сторін і збереження їх шлюбу суперечить інтересам кожного з них та їх дитини, що має істотне значення, тому шлюб необхідно розірвати».

Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13.06.2022 року у справі №537/940/22 про розірвання шлюбу набрало законної сили 19.07.2022 року.

Згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень воно не оскаржувалося сторонами справи, що вказує на те, що кожна сторона з ним погодилася.

Згідно ч.4,5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Згідно ч. 2,4 ст. 3 Сімейного кодексу України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Згідно ч. 1 ст. 21 Сімейного кодексу України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Отже, по справі вбачається, що рішенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13.06.2022 року у справі №537/940/22 встановлено юридичний факт про те, що з лютого 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не підтримують шлюбні відносини.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що саме позивач ОСОБА_2 , обгрунтовуючи свій позов про розірвання шлюбу вказала, що з лютого 2018 року між нею та відповідачем припинені шлюбні відносини.

Також колегія суддів звертає увагу, що позивач ОСОБА_2 , зазначаючи у позові період припинення шлюбних відносин з лютого 2018 року, повинна була усвідомлювати правові наслідки щодо зазначення нею періоду припинення фактичних шлюбних відносин під час розгляду її позову про розірвання шлюбу та ухвалення рішення суду про розірвання шлюбу, оскільки це у майбутньому у разі виникнення між сторонами спору про поділ майна подружжя, придбаного у період шлюбу, може вплинути при його вирішенні. Позивач ОСОБА_2 не оскаржувала мотивувальну частину рішення суду про розірвання шлюбу, воно є чинним.

Також колегія суддів звертає увагу на те, що рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 13.06.2022 року у справі №537/940/22 про розірвання шлюбу було ухвалено після здійснення 08.10.2020 року державної реєстрації права власності на новозбудований житловий будинок з господарськими будівлями Е,ег,ет за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 102,9 кв.м., житловою площею 58,8 кв.м. на ім`я ОСОБА_1 та після придбання 16.01.2021 року та продажу 17.05.2022 року спірного автомобіля, тобто, факт державної реєстрації новозбудованого житлового будинку на ім`я ОСОБА_1 та факт придбання спірного автомобіля на ім`я ОСОБА_1 мали місце до пред`явлення ОСОБА_2 у травні 2021 року до суду позову про розірвання шлюбу, а тому, позивач, зазначаючи у позові про час припинення шлюбних відносин - лютий 2018 року, повинна була розуміти значення цього та передбачати правові наслідки.

Як встановлено судом першої інстанції, державна реєстрація права власності на новозбудований житловий будинок з господарськими будівлями Е,ег,ет за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 102,9 кв.м., житловою площею 58,8 кв.м., згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта № 314592398 від 09.11.2022 року здійснена 08.10.2020 року на підставі декларації про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер: ПТ101200721721, видавник: Управління державного архітектурно-будівельного контролю Кременчуцької міської ради Полтавської області (т.1 а.с. 32-33).

З листа Управління державного архітектурно-будівельного контролю Кременчуцької міської ради Полтавської області від 03.07.2020 року №47-01.16/406 на ім`я ОСОБА_1 вбачається, що у відповідь на подане ним повідомлення про початок виконання будівельних робіт щодо об`єкту, будівництво якого здійснюється на підставі будівельного паспорта (далі -повідомлення) на об`єкт будівництва: «Будівництво індивідуального житлового будинку з прибудовою АДРЕСА_1 » повідомляється, що в єдиному реєстрі документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будіаництвом об`єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та аналювання зазначених документіа (офіційний веб-сайт Державної архітектурно-будівельної інспекції України www.dabi.gov.ua у розділі «Реєстр дозвільних документів») вже міститься інформація про реєстрацію повідомлення на вище зазначений об`єкт будівництва у лютому 2018 р. за номером ПТ061180470258, що унеможливлює повторне внесення інформації до єдиного реєстру (т.1 а.с. 108).

Таким чином вбачається, що ОСОБА_1 у лютому 2018 року було подано повідомлення на офіційний веб-сайт Державної архітектурно-будівельної інспекції України www.dabi.gov.ua у розділі «Реєстр дозвільних документів» про початок виконання будівельних робіт за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім цього, у матеріалах справи міститься ксерокопія договору №1150417877 від 03.04.2018 року, укладеного між Кременчуцької філією ПАТ «Полтаваобленерго» (електропостачальник) та ОСОБА_1 про користування електричною енергією, згідно якого електропостачальник бере на себе зобов`язання надійно постачати електричну енергію на об`єкт побутового споживача - буд. майданчик, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у необхідних йому обсягах відповідно до потужності 5,0 кВт з гарантованим рівнем надійності безпеки і якості, а побутовий споживач зобов`язується оплачувати спожиту електричну енергію за тарифами, встановленими НКРЕКП, у строки, передбачені цим договором (т.1 а.с. 233).

При ухваленні рішення суд першої інстанції не взяв до уваги вище вказані докази та не дав їм належну правову оцінку.

Як пояснив апеляційному суду відповідач ОСОБА_1 , без подання повідомлення про початок виконання будівельних робіт за адресою: АДРЕСА_1 , та без укладення договору про електропостачання він не міг розпочати будівництво нового будинку, оскільки не вистачало потужності електричного обладнання старого будинку 1924 року забудови, новим договором була збільшена потужність з 3 кВт до 5 кВт.

З наведених вище доказів вбачається, що у лютому 2018 року ОСОБА_1 зареєстрував повідомлення про початок виконання будівельних робіт за адресою: АДРЕСА_1 та 03.04.2018 року уклав договір на електропостачання за вказаною адресою з метою виконання будівельних робіт, що підтверджує про початок будівництва спірного житлового будинку з лютого 2018 року.

Позивач ОСОБА_2 вказані докази не спростувала та не надала суду належні та допустимі докази про те, що саме у 2015-2016 роках почалося будівництво спірного житлового будинку. Надані нею товарні чеки, заявки, видаткові накладні (т.1 а.с. 156-158,164,165,166,168,170-173,178) не містять прізвища замовника, що позбавляє можливості встановити, хто дійсно був покупцем цих товарів та за чиї кошти вони були придбані.

Також позивачем ОСОБА_2 не надано суду доказів на підтвердження того, що після лютого 2018 року вони помирилися, що шлюбні відносини між подружжям були відновлені та їх сім`я існувала.

По справі вбачається, з у 2015-2018 роках відповідач ОСОБА_1 перебував у Республіці Польща з метою заробити кошти на будівництво нового будинку і лише з лютого 2018 року відповідач ОСОБА_1 почав будіаництво нового будинку.

До первісної позовної заяви позивач ОСОБА_2 надала ксерокопію договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18.02.2022 року, з якого вбачається, що ОСОБА_2 продала земельну ділянку площею 4,1388 га, кадастровий номер 5323880100:00:009:0009, за 128 003,97 грн., яка належала їй на підставі свідоцтва про право на спадщину від 14.11.2017 року (т.1 а.с. 22-24).

Як стверджує відповідач ОСОБА_1 у відповіді на відзив на зустрічну заяву, за отримані кошти позивач ОСОБА_2 у травні 2022 року на ім`я своєї матері ОСОБА_15 придбала квартиру за адресою: АДРЕСА_3 , куди переїхала з донькою ще до укладення договору купівлі-продажу квартири, у лютому 2022 року вона робила в ній ремонт, перевозила речі і у травні 2022 року разом з донькою добровільно залишила домоволодіння АДРЕСА_1 та переїхала у придбану квартиру.

Факт придбання 23.05.2022 року ОСОБА_15 , яка є матір`ю позивача ОСОБА_2 , квартири АДРЕСА_4 , загальною площею 47 кв.м, житловою площею 30 кв.м., підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових праа на нерухоме майно (т.1 а.с. 234).

В апеляційному суді відповідач ОСОБА_1 зазначив, що на ремонт квартири, яку придбала позивач на ім`я своєї матері (про що він не знав), після продажу спірного автомобіля він віддав ОСОБА_2 половину його вартості.

Належні та допустимі докази в цій частині відповідачем ОСОБА_1 не надані суду.

По справі вбачається, що позивач ОСОБА_2 разом з малолітньою донькою добровільно залишила домоволодіння АДРЕСА_1 у зв`язку з придбанням квартири для проживання, в яку вона переїхала, що вказує на забезпечення малолітньої доньки сторін житлом.

Виходячи з вище наведеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що спірний житловий будинок з господарськими будівлями Е,ег,ет за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 102,9 кв.м., житловою площею 58,8 кв.м., був побудовний відповідачем ОСОБА_1 після припинення шлюбних відносин з ОСОБА_2 за рахунок особистих грошових коштів ОСОБА_1 .

Щодо спірного автомобіля KIA K5 СЕДАН-В, категорії В, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , то по справі вбачається, що цей автомобіль був придбаний ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу ТЗ від 16.01.2021 року (т.1 а.с. 37), тобто після припинення шлюбних відносин з ОСОБА_2 за рахунок особистих грошових коштів ОСОБА_1 , та був проданий ним 17.05.2022 року за договором купівлі-продажу ТЗ (т.2 а.с. 96).

Виходячи з того, що спірне майно у вигляді житлового будинку та автомобіля придбані відповідачем ОСОБА_1 після припинення шлюбних відносин з ОСОБА_2 та за рахунок особистих грошових коштів ОСОБА_1 , тому на вказане майно не поширюється поняття права спільної сумісної власності подружжя та за позивачем ОСОБА_2 не може бути визнано право власності на його частину.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у первісному позові та про задоволення зустрічного позову.

Згідно ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно ст. 382 ч.1 п. 4 п.п. «в» ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції складається з резолютивної частини із зазначенням розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно п.2 ч.2 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

По справі вбачається, що відповідачем ОСОБА_1 сплачено при подачі апеляційної скарги судовий збір у розмірі 6 300 грн., що підтверджується квитанцією (т.2 а.с. 86), який підлягає стягненню з позивача ОСОБА_2 на користь відповідача ОСОБА_1 .

Згідно п. 2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно п.2,3,4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 367 ч.1,2, 368 ч.1, 374 ч.1 п. 2, 376 ч.1 п. 2,3,4, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 03 травня 2023 року - скасувати і ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та поділ спільного майна подружжя - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання майна особистим приватним майном - задовольнити.

Визнати особистою приватною власністю ОСОБА_1 житловий будинок з господарськими будівлями Е,ег,ет, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 102,9 кв.м., житловою площею 58,8 кв.м., та автомобіль марки KIA K5 СЕДАН-В, категорії В, 2015 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , як набуте ним майно за час окремого проживання у зв`язку з фактичним припиненням шлюбних відносин.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 6 300,00 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до суду касаційної інстанції, у разі проголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 18 жовтня 2023 року.

СУДДІ: Дорош А. І. Лобов О. А. Триголов В. М.