Постанова

від 13.11.2007 по справі 4/353

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

4/353

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Кіровоградської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

          "13" листопада 2007 р.       Справа №  4/353

Господарський суд Кіровоградської області в складі судді Хилька Ю.І. за участю секретаря  Волоткевича  А.В. розглянув у відкритому судовому засіданні справу № 4/353

за позовом: Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту  інвалідів, м.Кіровоград

до відповідача: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю  “Авангард”, с. Злинка Маловисківського району Кіровоградської області

про стягнення  12423 грн. 72 коп.

Представники сторін:

від позивача - Пилипенко О.І., довіреність № 04-04/21 від 11.01.07;

від відповідача - Шаповалов Ю.С., довіреність № б/н від 01.05.07.

Час  прийняття постанови: 13.11.2007 року о 12:00 год.

Дослідивши матеріали справи,  факти та  відповідні  їм  правовідносини  між сторонами, господарський суд

                                              ВСТАНОВИВ:

Позивач  обґрунтовує свої вимоги наступним.       

Статтями 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів  в Україні" із змінами, внесеними Законом України № 2606-111 від 05.07.2001року «Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», який вступив  в дію 01.08.2001 (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює 25 чоловік – у кількості одного робочого місця.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від  05.07.2001 року, підприємства (об'єднання), установи і організації, незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Порядок сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів  затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року № 1767 (далі - Порядок).

Відповідно до пунктів 2-5 вищезазначеного Порядку, підприємства, на яких працює 15 і більше чоловік, реєструються у відділеннях Фонду за своїм місцезнаходженням і щороку, не пізніше 1 лютого подають до відділень звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується Держкомстатом.

Підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша від установленого нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції самостійно, 15 квітня року, що настає за звітним.

Суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства, відкриті в установах Національного банку чи в установах комерційних банків.

Суми штрафних санкцій визначаються у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Позивач наполягає на тому, що згідно із звітом „Про зайнятість та  працевлаштування інвалідів”, наданого відповідачем до відділення Фонду, на підприємстві відповідача повинно працювати 2 інваліди, але не було працевлаштовано жодного.

Таким чином, на думку позивача, відповідачем не створено 2 робочі місця для працевлаштування  інвалідів і виходячи з середньорічної заробітної плати в розмірі 5941 грн. 30 коп.,  сума штрафних санкцій складає : 11882 грн. 60 коп.

Письмовий відзив на  позовні вимоги відповідач  надав суду,  але в судовому засіданні в усній формі позовні вимоги заперечив посилаючись на наступне.  Між  відповідачем та   позивачем не виникали  будь - які  правовідносини, на підставі яких можна зробити висновок про порушення відповідачем вимог Закону   при здійснення господарської діяльності і які б могли призвести до   правопорушення, за яке можуть бути нараховані адміністративно-господарські  штрафні санкції.

Представник  позивача  спростовує  пояснення відповідача про  відсутність з його боку правопорушення посилаючись на вимоги ст.20 Закону України “Про основи соціальної захищеності  інвалідів в Україні” Інструкцію щодо заповнення   форми №10-ПІ поштова-річна “Звіт про  зайнятість та  працевлаштування інвалідів”, затвердженої наказом  №338 від  29.12.2004 року.

Дослідивши письмові докази по справі, проаналізувавши нормативні   документи, які регулюють спірні правовідносини,   доводи  позивача та  відповідача  щодо обґрунтування своєї позиції суд вважає, що позовні вимоги підлягають  задоволенню повністю з наступних підстав.

Як  обґрунтовано  посилається  позивач  в заявленому  позові,  статтями 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів"  із змінами, внесеними Законом України № 2606-111 від 05.07.2001року « Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», який вступив в дію 01.08.2001року (в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що для підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від  05.07.2001 року , підприємства (об'єднання), установи і організації, незалежно від форми власності і господарювання, де кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду України соціального захисту інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві (в об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Порядок сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 року № 1767 (далі - Порядок).

Відповідно до пунктів 2-5 вищезазначеного Порядку, підприємства, на яких працює 15 і більше чоловік, реєструються у відділеннях Фонду за своїм місцезнаходженням і щороку, не пізніше 1 лютого подають до відділень звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за формою, що затверджується Держкомстатом.

Підприємства, де кількість працюючих інвалідів менша від установленого нормативом, передбаченим частиною першою статті 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” сплачують відповідним відділенням Фонду штрафні санкції самостійно, 15 квітня року, що настає за звітним. Суми штрафних санкцій перераховуються підприємствами в дохід державного бюджету на рахунки органів Державного казначейства, відкриті в установах Національного банку чи в установах комерційних банків.

Суми штрафних санкцій визначаються у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, не зайняте інвалідом.

Таким чином відповідач повинен був перерахувати штрафні санкції за 2006  рік у розмірі 11882 грн. 60 коп. самостійно до  15.04.2007 року  згідно до звіту про зайнятість та  працевлаштування інвалідів  за 2006 рік.

Однак, у визначений термін відповідач звіт позивачу не направив, тому  скоєне ним правопорушення, пов'язане з невиконанням нормативу по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів було виявлене працівниками позивача  лише при проведенні перевірки  09.08.2007 року, проведеної з відома та за участю керівників підприємтва-відповідача.

З висновками про результати перевірки відповідач не погодився, однак в судовому порядку чи в порядку підлеглості дії перевіряючих не оскаржив.  Натомість, відповідачем в день проведення перевірки 09.08.2007 року складено   Звіт  про зайнятість і працевлаштування  інвалідів за 2006 рік та  надано  вказаний звіт позивачу.

Згідно до вказаних у звіті показників відповідач зазначив кількість  інвалідів-штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях створених  відповідно  до вимог ст.19 Закону України “Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні” в кількості  2-х осіб та  визнав, що на  підприємстві  не  працював жоден працівник, якому відповідно до законодавства  встановлена інвалідність і  самостійно  не  обрахував суму адміністративно-господарських санкцій.

Фактично вказаний звіт судом розцінюється як узгоджене відповідачем  зобов'язання перед позивачем про необхідність оплати штрафних санкцій за нестворені  2  робочі  місця  в  2006 році виходячи з середньооблікової кількості  штатних працівників 46 осіб.

Будь-яких доказів про вжиття заходів для створення робочих місць  інвалідам  та їх працевлаштування  відповідач суду не надав.

Позивачем правильно проведено розрахунок  заборгованості  відповідача за нестворені робочі місця для працевлаштування інвалідів в 2006 році  на суму 11882 грн. 60 коп.

Крім того, відповідно до Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженого Міністерством праці та соціальної політики України №223 від  15.05.2007 року порушення строку сплати адміністративно - господарських санкцій тягне за собою нарахування пені, розмір якої обчислюється виходячи із 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діє на момент подання позовної заяви. Таким, чином до стягнення підлягає пеня в розмірі 541грн. 12 коп. (11882 грн. 60 коп. Х8%Х120:100 :365 Х152= 541грн. 12 коп. ) за період з   16.04. по  14.09.2007 року включно.

За таких обставин відповідач повинен сплатити 12423 грн. 72 коп. на користь  позивача, з яких 11882 грн. 60 коп.  заборгованості з відрахувань цільових коштів на створення робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів та  пеню за несвоєчасну сплату штрафних санкцій  в розмірі 541грн. 12 коп.  

Висновок про правомірність вимог позивача суд  також робить на підставі системного аналізу отриманих доказів по справі.

Так, судом  встановлено, що відповідно до середньо облікової чисельності штатних працівників ( 46 осіб) відповідач у 2006 році мав створити 2 робочі місця для працевлаштування інвалідів, а фактично не  створив жодного. За повідомленням  Маловисківського районного центру зайнятості №948 від 08.10.2007 року   відповідач заявку  про потребу  працевлаштування інвалідів протягом 2006 року (звіти форми  3-ПН) не подавав.

За приписом ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є  вчинене  ним  правопорушення у сфері  господарювання. Учасник господарських  відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського  зобов'язання чи  порушення  правил  здійснення  господарської  діяльності, якщо не  доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення  господарського  правопорушення.

Враховуючи, що  відповідачем  не  надано  доказів  вжиття  ним  будь-яких  заходів для  недопущення  правопорушення  та  не  спростовано   надані  позивачем   докази  про наявність  правопорушення, господарський  суд дійшов  до висновку,  що  позовні вимоги  підлягають  задоволенню в повному обсязі.

Виходячи  з припису пункту першого Положення про робоче місце інваліда і про порядок працевлаштування інвалідів (далі Положення) затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95 року № 314, зі змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 10.01.02 року № 19, робоче місце інваліда – це окреме робоче місце, або ділянка виробничої площі на підприємстві, в установі та організації, не залежно від форм власності та господарювання, де створенні необхідні умови для праці інваліда. Робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда (п. 3). Підприємства  повинні розробляти заходи щодо створення робочих місць для інвалідів і включати їх до колективного договору ( п.5). Таким чином, створеним робочим місцем є те, яке введено в дію шляхом працевлаштування інваліда. Закон зобов'язує відповідача відповідно до встановленого нормативу, створити робочі місця для праці інвалідів, зазначити їх у колективному договорі і інформувати центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення, та відділення Фонду соціального захисту інвалідів. Відповідач не створив робочі місця для інвалідів і повинен нести відповідальність за ст. 20 Закону.

За ст. 19 Закону керівники підприємств, установ і організацій, не залежно від форм власності і господарювання у разі не забезпечення зазначених нормативів несуть відповідальність у встановленому законом порядку. А в разі коли кількість працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, то відповідальність покладається на підприємства у вигляді щорічної сплати штрафних санкцій, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на підприємстві за кожне робоче місце не зайняте інвалідом.

Крім того, при вирішенні спору господарським судом враховується, що  обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладено на органи працевлаштування, перелічені в ч. 1 ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Однак, господарським судом  достовірно встановлено, що  протягом  2006 року відповідачем не створено 2 робочі місця для працевлаштування  інвалідів  та не було фактично введено  ці  робочі місця   шляхом  працевлаштування інвалідів, не подано  відповідачем доказів  про внесення  змін  до штатного розкладу  підприємства,  не  було створено (пристосовано) робоче місце робітника для осіб з обмеженими фізичними  можливостями.  Крім того, про створення робочих місць для працевлаштування інваліда відповідачем  не  було    повідомлено    управління    праці    та    соціального    захисту    населення Маловисківської  районної державної адміністрації, Маловисківський районний центр зайнятості,  Маловисківську    громадську   організацію   інвалідів   та  Кіровоградське  обласне відділення Фонду України соціального захисту інвалідів.

Господарським судом також враховується, що відповідачем не виконувались вимоги  наказу Державного комітету статистики № 244 від 06.07.1998 р.,  яким затверджена форма статистичної звітності № 3-ПН "Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад)", що повинен подаватись підприємствами, установами та організаціями щомісячно на адресу державної служби зайнятості.

З наведеного слід зробити висновок, що на підприємство хоч і не покладається обов'язок працевлаштовувати інвалідів, але покладається обов'язок створювати та належним чином атестувати робочі місця для працевлаштування інвалідів та інформувати про таку кількість створених робочих місць органи працевлаштування інвалідів.

Крім того, господарським судом не приймаються до уваги заперечення  відповідача про відсутність допущеного ним порушення вимог закону про   працевлаштування  інвалідів в 2006 році, оскільки  вказані  заперечення повністю спростовуються в результаті детального аналізу наступних нормативних   документів.

При складанні звіту форми №10-Пі “Про зайнятість та працевлаштування  інвалідів за 2006 рік” в рядку  02 “середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, осіб”  відповідач проставив прочерк, тобто визнав відсутність на підприємстві  працівників, які мають статус інваліда, що повністю узгоджується з вимогами     Інструкції щодо заповнення форми № 10 - ПІ поштова - річна „Звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів" яка затверджена Наказом Міністерства  праці України № 338 від 29.12.2004 р. (далі Інструкція):

- згідно п. 3.1. Інструкції у рядку  01 відображається середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік, у відповідача середньооблікова     чисельність  штатних  працівників становила 18 осіб;

- згідно  п. 3.2.  Інструкції  у рядку 02 відображається середньооблікова   кількість  штатних  працівників за  рік,  яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність, (згідно до звіту у  відповідача зазначено, що на   підприємстві  інваліди не працювали).  

Крім того, згідно п. 3.3. Інструкції у рядку 03 відображається кількість   інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих  місцях, створених підприємством, відповідно до нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, установленого статтею 19 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів  в  Україні". Показник рядка 03 визначається для підприємств, на яких працює   від 25 осіб, шляхом множення показника рядка 01 на 4 %, а  для підприємств, на яких працює від 8 до 25 осіб, дорівнює 1 особі.

Відповідно до нормативу у відповідача повинен працювати 2 інваліди (46x4% = 1.84 тобто 2).

У рядку 04 відображається сума фактичних нарахувань за звітний рік за заробітною платою штатних працівників, врахованих рядку 01.  У відповідача фонд оплати праці  штатних працівників становить  273,3 тис. грн.

У рядку 05 відображається середньорічна заробітна плата штатного працівника, яка розраховується за формулою рядок 05=    рядок 04 х 1000 : рядок 01

У звіті  відповідача  розрахунок зроблений вірно, середньорічна заробітна плата відповідно до наданих відповідачем відомостей  становила 5941,30 = 273300,0  : 46

У рядку 06 відображається сума коштів штрафних санкцій, яку   повинно   сплатити   підприємство   в  разі  невиконання  або часткового виконання нормативу.

У разі, якщо показник рядка 02 менше показника рядка 03, то Рядок 06 = (рядок 03 - рядок 02) х рядок 05. На підприємстві середньооблікова чисельність штатних  працівників в 2006 році становила 46 осіб. Відповідно до ст. 20 Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих     інвалідів     менша     ніж     встановлено     нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують  відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно - господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і незайняте інвалідом.

Таким чином, сума адміністративно - господарських санкцій  становить:11882 грн. 60 коп.

У звіті відповідача розрахунок штрафних санкцій відсутній, але відповідно до чинного законодавства відповідач є боржником і має сплатити суму адміністративно - господарських санкцій в розмірі 11882 грн. 60 коп., за невиконання вимог Закону України „Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Фонд соціального  захисту  інвалідів відповідно до покладених  чинним законодавством України на нього завдань  здійснює  контроль  за   виконанням   суб'єктами  господарювання  чотирьохвідсоткового  нормативу  робочих   місць,   призначених   для   працевлаштування  інвалідів,  в  тому  числі  шляхом  стягнення  в  судовому порядку  адміністративно-господарських санкцій за невиконання  ними  такого  нормативу  в розмірі середньорічної заробітної плати працівника за  кожне незайняте робоче місце  інвалідам  згідно  ст.  ст.  19,  20  Закону  України  "Про  основи  соціальної  захищеності інвалідів в  Україні" .

Господарський суд прийшов до переконання про необхідність розглянути  спір по суті в порядку  Кодексу адміністративного судочинства України враховуючи наступне.  Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішують відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні  ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Визначення поняття "справа адміністративної юрисдикції" наведено у статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, під якою розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією з сторін є суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства,  в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Тобто, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у  яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого  (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.

Поняття "суб'єкт владних повноважень" визначено у статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України - це  органи державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства.

Відтак необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, причому ці функції повинні здійснюватися відповідним суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.

Якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює зазначених владних управлінських функцій (щодо іншої особи, яка є учасником спору), то такий суб'єкт не перебуває "при здійсненні управлінських функцій" і не має встановлений нормами КАС України ознак суб'єкта владних повноважень.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 94, 160, 162, 163, 167, 186, п.6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд

                                                ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний  позов  задовольнити  повністю.

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “Авангард” (Кіровоградська область,  Маловисківський район, с. Злинка, р/р 26001354181, ВАТ "Ощадбанк" м. Мала Виска, МФО 323862, ідентифікаційний код 30665204) на користь Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів (м.Кіровоград, вул. 50 років  Жовтня, 7а, р/р 31213230700361 УДК в Маловисківському районі Банк: Головне Упраління Держказначейства в Кіровоградській області, МФО 823016, ідентифікаційний код 24146702) заборгованість  по  сплаті   адміністративно-господарських санкції в розмірі  12423 грн. 72 коп.  за невиконання нормативу по працевлаштуванню інвалідів  в 2006 році, в тому числі  11882 грн. 60 коп. штрафні санкції та пеню в розмірі 541 грн. 12 коп. за несвоєчасне   перерахування  адміністративно-господарських санкцій.

Після набрання постановою законної сили за заявою стягувача видати виконавчий лист.

Сторони мають право оскаржити  в  апеляційному порядку постанову в   порядку і строки  відповідно до ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства  України.  

Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку   подається заява. Обґрунтування мотивів  оскарження і вимоги до суду апеляційної  інстанції викладаються в   апеляційній скарзі. Заява про апеляційне оскарження та  апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через   суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної  скарги одночасно надсилається особою,   яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява  про  апеляційне     оскарження   постанови  суду   першої   інстанції  подається  протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному  обсязі відповідно до статті 160 цього Кодекс - з дня  складення в повному обсязі.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти  днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути  подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,   якщо скарга  подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи    апеляційна скарга, подані після закінчення  строків,   встановлених       цією   статтею,   залишаються   без   розгляду,   якщо   суд   апеляційної   інстанції  за  заявою   особи,   яка  їх   подала,   не   знайде   підстав  для  поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Постанова   набирає   законної   сили   відповідно   до   ст.   254   Кодексу   адміністративного судочинства України. Постанова суду першої інстанції набирає  законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,   встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано  заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк,  встановлений цим Кодексом, постанова  суду  першої  інстанції набирає законної сили  після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо  його  не  скасовано,   набирає  законної сили   після   закінчення  апеляційного розгляду   справи.   Якщо   строк   апеляційного   оскарження   буде   поновлено,   то  вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова   виготовлена в повному обсязі   13 листопада   2007 року.

Суддя

  Ю. І. Хилько