Постанова

від 19.10.2023 по справі 918/1122/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 жовтня 2023 року

м. Київ

cправа № 918/1122/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Булгакової І.В., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Ковалівської О.М.,

представників учасників справи:

позивача - товариства з обмеженою відповідальністю «Мотортєх» - не з`явився,

відповідача - товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнетеплоенерго» - Мицько Р.М., адвокат ( довіреність від 06.07.2023),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнетеплоенерго»

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.07.2023 (головуючий суддя: Бучинська Г.Б., судді: Грязнов В.В., Василишин А.Р.)

у справі № 918/1122/22

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Мотортєх» (далі - ТОВ «Мотортєх», позивач)

до товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнетеплоенерго» (далі - ТОВ «Рівнетеплоенерго», відповідач, скаржник)

про стягнення 837 488,46 грн.

ВСТУП

На розгляд Верховного Суду поставлено питання у контексті застосування норм права щодо відшкодування заявлених витрат на професійну правничу допомогу.

1.ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог і ухвалених судових рішень

29.12.2022 ТОВ «Мотортєх» звернулося до суду з позовом до ТОВ «Рівнетеплоенерго» про стягнення 837 488,46 грн.

03.04.2023 адвокат ТОВ «Мотортєх» звернувся до суду із заявою про закриття провадження у справі у зв`язку з відмовою позивача від позову. Заява про відмову від позову мотивована обранням позивачем іншого способу захисту порушеного права.

Ухвалою господарського суду Рівненської області від 03.04.2023 заяву ТОВ «Мотортєх» про відмову від позову задоволено та закрито провадження у справі № 918/1122/22 за позовом ТОВ «Мотортєх» до ТОВ «Рівнетеплоенерго» про стягнення 837 488,46 грн.

2. Короткий зміст вимог заяви про розподіл витрат на професійну правничу допомогу та ухвалених судових рішень за результатами її розгляду

12.04.2023 ТОВ «Рівнетеплоенерго» подало до суду заяву про ухвалення додаткової постанови у справі щодо розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу, в якій останнє просило суд стягнути з ТОВ «Мотортєх» на свою користь витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 121510,14 грн.

Заява мотивована тим, що на думку відповідача позовна заява була від початку безпідставною, містила суперечливі відомості, а дії позивача в судовому процесі були необґрунтованими. Заявник, зокрема вказував про те, що: позивач не подав всі наявні у нього докази разом із позовною заявою, але пізніше долучав нові докази до справи без будь-яких обгрунтувань; позивач подавав суду документи іноземною мовою без їх перекладу; позивач подав клопотання про допит свідків з порушенням процесуальних норм. Тож за твердженням відповідача подання безпідставного позову в цій справі так і інші процесуальні дії позивача вимагали від відповідача процесуального реагування та надання відповідних заперечень і відповідно призводили до додаткових витрат відповідача.Відповідач вважав, що ТОВ «Мотортєх» подало заяву про відмову від позову зважаючи на безпідставність позову. В заяві, як на підставу своїх вимог, відповідач послався на частину 3 статті 130 ГПК України. При цьому відповідач вважав, що судові витрати відповідача мають бути компенсовані позивачем, який подав безпідставний позов та вчиняв зазначені відповідачем необгрунтовані дії.

Додатковим рішенням господарського суду Рівненської області від 01.05.2023 у справі №918/1122/22 (суддя Войтюк В.Р.) частково задоволено заяву ТОВ «Рівнетеплоенерго» про відшкодування витрат, понесених на професійну правничу допомогу. Присуджено до стягнення з ТОВ «Мотортєх» на користь ТОВ «Рівнетеплоенерго» 29 500 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Вказане додаткове рішення мотивоване тим, що на думку суду, витрати на правничу допомогу у розмірі 121 510,14 грн. у даній справі не є співмірним із складністю справи, ціною позову, з часом витраченими на виконання робіт та з обсягом наданих робіт, виною позивача у даній справі. Крім того, місцевий господарський суд зазначив, що у разі відмови від позову позивача відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Отже, відповідач повинен обґрунтовано заявити про наявність витрат, які виникли у зв`язку із поданням позову до нього і залишенням його надалі без розгляду. Тобто, стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема, витрат на правничу допомогу, у разі відмови позивача від позову можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача. Всупереч зазначеному подана заява про розподіл судових витрат не містить жодних обґрунтувань необґрунтованості дій позивача та як наслідок підстав для задоволення такої заяви. Суд також зауважив, що саме лише посилання на подання позивачем заяви про відмову від позову не може вважатися доказом необґрунтованих дій позивача. Оцінюючи витрати відповідача з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат, суд зробив висновок про те, що обґрунтованим, розумним, справедливим та співрозмірним у даному випадку є призначення відповідачу 29 500 грн. компенсації витрат на професійну правничу допомогу.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.07.2023 скасовано додаткове рішення суду першої інстанції зі справи №918/1122/22 та відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «Рівнетеплоенерго» про ухвалення додаткового рішення про стягнення з ТОВ «Мотортєх» 121 510,14 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Скасовуючи додаткове рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд вказав, що під час постановлення додаткового рішення місцевий господарський суд не дотримався вимог процесуального законодавства, зокрема, приписів статті 130 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а також сталої судової практики Верховного Суду, зосередившись на питанні обґрунтованості розрахунку суми судових витрат, помилково розглянув заяву відповідача за правилами частини третьої статті 130 ГПК України та не надав при цьому оцінку діям позивача, які призвели до закриття провадження у справі, на предмет їх обґрунтованості або необґрунтованості в розумінні приписів, що містяться у частині п`ятій статті 130 ГПК України.

Апеляційний суд зазначив про те, що ТОВ «Рівнетеплоенерго» для задоволення вимог про компенсацію здійснених витрат, пов`язаних із розглядом справи, у контексті приписів частин третьої, п`ятої статті 130 ГПК України слід було довести, які саме необґрунтовані дії були здійснені ТОВ «Мотортєх» у ході розгляду справи та в чому вони полягали, зокрема, але не виключно: чи діяв позивач недобросовісно; чи систематично протидіяв правильному та швидкому вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії відповідача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується тощо. Поряд з тим, обґрунтувань наведених вище обставин, як і доказів на їх підтвердження, заява ТОВ «Рівнетеплоенерго» про ухвалення додаткової постанови у справі №918/1122/22 щодо розподілу судових витрат не містить. Самі по собі посилання відповідача у заяві на те, що позовна заява була від початку безпідставною, містила суперечливі відомості не є свідченням необґрунтованості дій позивача з огляду на те, що спір у справі по суті вирішений не був, суд, як і сторони даного спору, позбавлені права стверджувати, що позовні вимоги були необґрунтованими або штучними.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ТОВ «Рівнетеплоенерго» у касаційній скарзі просить Суд скасувати постанову апеляційного господарського суду, а додаткове рішення суду першої інстанції залишити в силі.

2.АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У своїй касаційній скарзі ТОВ «Рівнетеплоенерго» посилається на порушення норм процесуального права, а саме: частини третю, п`яту статті 130 та частину четверту статті 13 ГПК України, обґрунтовує підставу касаційного оскарження із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, у випадку відмови від позову неаргументованої позивачем.

Доводи інших учасників справи

Позивач не скористався правом на подання відзиву на касаційну скаргу.

Ухвалою Суду від 28.09.2023 розгляд касаційної скарги ТОВ «Рівнетеплоенерго» відкладено на 19.10.2023.

05.10.2023 від ТОВ «Рівнетеплоенерго» надійшли письмові пояснення по справі, які останнє просить Суд врахувати під час розгляду касаційної скарги.

3. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Предметом касаційного перегляду є постанова апеляційного господарського суду, якою скасовано додаткове рішення суду першої інстанції та відмовлено у задоволенні заяви ТОВ «Рівнетеплоенерго» про розподіл витрат на професійну правничу допомогу на підставі частини п`ятої статті 130 ГПК України.

З огляду на доводи касаційної скарги у межах даного касаційного провадження Верховний Суд перевіряє правильність застосування апеляційним господарським судом у даних правовідносинах норм процесуального права, зокрема, положень частин третьої та п`ятої статті 130 ГПК України (в їх сукупності), а також правильність визначення та застосування судом апеляційної інстанції критеріїв необґрунтованості дій позивача, як підстави для компенсації відповідачу судових витрат на професійну правничу допомогу. Крім того, Суд розглядає дотримання судом апеляційної інстанції принципу змагальності згідно статті 13 ГПК України.

Суд зазначає, що стаття 13 ГПК України окрім частини четвертої, на яку посилається скаржник, містить і інші частини, зокрема, щодо рівних процесуальних прав та обов`язку кожної сторони довести обставини, які мають значення для справи і на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень (частина третя статті 13 та частина перша статті 74 ГПК України).

При цьому, як неодноразово зазначалося Верховним Судом сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Враховуючи, що заявником компенсації витрат було саме ТОВ «Рівнетеплоенерго», то обов`язок доведення власної позиції при зверненні до суду передбачає, що саме відповідачу необхідно було довести, які саме необґрунтовані дії позивача були здійснені останнім у ході розгляду справи, та в чому вони виражені.

Так, як встановлено судами попередніх судових інстанцій позивачем до суду першої інстанції подано заяву про відмову від позову. Заява позивача про відмову від позову мотивована обранням останнім (позивачем) іншого способу захисту порушеного права, у зв`язку з чим позивач просив суд першої інстанції закрити провадження у даній справі.

Частиною першою статті 191 ГПК України визначено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Відмова від позову - це одностороннє вільне волевиявлення позивача, спрямоване на відмову від судового захисту своєї вимоги і на закриття порушеного позивачем процесу. Відмова позивача від позову - це вияв принципу диспозитивності, тому ця дія здійснюється під контролем суду (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 180/2161/19).

За результатами відмови позивача від позову суд, прийнявши таку відмову, закриває провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 231 ГПК України.

Ухвалою суду першої інстанції від 03.04.2023 у справі № 918/1122/22 заяву позивача про відмову від позову задоволено та закрито провадження у справі № 918/1122/22 на підставі пункту 4 частини першої статті 231 ГПК України.

12.04.2023 судом першої інстанції зареестрована заява відповідача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу.

В зазначеній заяві відповідач вказав про те, що позовна заява ТОВ «Мотортєх» була від початку безпідставною, містила суперечливі відомості, а дії позивача в судовому процесі були необґрунтованими. Заявник, зокрема вказував про те, що: позивач не подав всі наявні у нього докази разом із позовною заявою, але пізніше долучав нові докази до справи без будь-яких обгрунтувань; позивач подавав суду документи іноземною мовою без їх перекладу; позивач подав клопотання про допит свідків з порушенням процесуальних норм. Тож за твердженням відповідача подання безпідставного позову в цій справі так і інші процесуальні дії позивача вимагали від відповідача процесуального реагування та надання відповідних заперечень і відповідно призводили до додаткових витрат відповідача.

Розглядаючи вказану заяву відповідача, місцевий господарський суд помилково розглянув заяву за правилами лише частини третьої статті 130 ГПК України та не надав оцінку діям позивача, які призвели до закриття провадження у справі на предмет їх обґрунтованості або необґрунтованості в розумінні приписів, що містяться у частині п`ятій статті 130 ГПК України.

Верховний Суд звертає увагу на те, що частина третя статті 130 ГПК України пов`язана з частиною п`ятою вказаної статті, відповідно до якої у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

Таким чином сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання розподілу судових витрат: статті 129 ГПК України (розподіл судових витрат) та статті 130 ГПК України (розподіл судових витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду) дає підстави для висновку, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду суд має виходити з положень частини п`ятої статті 130 ГПК України, оскільки вказана норма є спеціальною (близька за змістом правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі №922/3787/17, від 09.07.2019 у справі №922/592/17, додатковій ухвалі Верховного Суду від 20.05.2021 у справі №910/14162/17, додатковій ухвалі Верховного Суду від 12.07.2021 у справі №903/254/20).

Водночас, апеляційний господарський суд, розглядаючи заяву відповідача здійснив її перегляд відповідно до приписів частин третьої та пятої статті 130 ГПК України, проте зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що судом апеляційної інстанції не досліджувались всі зазначені відповідачем в заяві обставини щодо дій позивача, які відповідач вважав необґрунтованими та які були вказані ним як такі при зверненні до суду з заявою про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу. Отже судом апеляційної інстанції не наведено мотивів і обґрунтувань відхилення по кожній з вказаних обставин, а також не здійснено оцінки обставин як окремо так і в сукупності.

Суд наголошує, що право бути почутим є одним з ключових принципів процесуальної справедливості, який передбачений статтею 129 Конституції України і статтею 6 Конвенції. Учасник справи повинен мати можливість захистити свою позицію в суді. Така можливість сприяє дотриманню принципу змагальності через право особи бути почутою та прийняттю обґрунтованого і справедливого рішення.

Суд також звертає увагу сторін на заборону формалізму як одну із вимог принципу пропорційності, який зобов`язує суди не допускати декларативного підходу в оцінці доказів.

Суд апеляційної інстанції лише формально вказав на недоведеність відповідачем необґрунтованих дій зі сторони позивача. Крім того апеляційний суд вказав, що ТОВ «Рівнетеплоенерго» не довело обставин недобросовісності користування ТОВ «Мотортєх» наданими йому процесуальними правами та наявність зі сторони останнього очевидних зловживань щодо них.

Верховний Суд зазначає, що у пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Суд касаційної інстанції в силу імперативних положень частини другої статті 300 ГПК України позбавлений права самостійно досліджувати, перевіряти та переоцінювати докази, самостійно встановлювати по-новому фактичні обставини справи, певні факти або їх відсутність.

Відповідно до положень статті 236 ГПК України законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права; обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Постанова суду апеляційної інстанції зазначеним вимогам процесуального закону не відповідає.

Верховний Суд в контексті питань порушених у касаційній скарзі також вважає вказати таке.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (частина третя статті 123 ГПК України).

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) подання доказів, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; (4) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу чи розподіл витрат судом (стаття 129 ГПК України).

Стаття 221 ГПК України має назву «ухвалення рішення про судові витрати», та передбачає, що якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Згідно із статтею 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви.

Положеннями частини першої статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору (частина друга статті 124 ГПК України).

Відповідно до частини першої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з вимогами частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Таким чином, відшкодування судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, здійснюється у разі (1) наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, та (2) наданням відповідних доказів цією стороною або до закінчення судових дебатів або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Отже, підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як скарга буде розглянута, і з цим пов`язується ухвалення додаткового рішення в цій частині.

До аналогічних висновків, дійшла і об`єднана палата Касаційного адміністративного суду у справі №340/2823/21, які містяться в ухвалі Верховного Суду від 07.07.2023.

У разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача (частина п`ята статті 130 ГПК України, частина п`ята статті 142 ЦПК України). Частиною шостою зазначених статей передбачено, що у випадках, встановлених частинами третьою-п`ятою цих статей, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 ГПК України (частини дев`ятої статті 141 ЦПК України), зокрема, якщо судом не буде встановлено зловживання стороною чи її представником або виникнення спору внаслідок неправильних дій сторони.

До судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини третьої статті 123 ГПК України, пункт 1 частини третьої статті 133 ЦПК України). Отже відповідач може заявити вимогу про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з наданням правничої допомоги за рахунок позивача, який ініціював судовий спір.

При компенсації правничих витрат відповідача у справі за рахунок позивача із застосуванням частини п`ятої статті 130 ГПК України (частини п`ятої статті 142 ЦПК України) має бути встановлена необґрунтованість дій позивача, пов`язаних з розглядом справи, та необхідність понесення витрат відповідачем з надання правничої допомоги в порушеній позивачем справі (необхідність ознайомлення адвокатом з матеріалами справи, подання відзиву відповідачем у справі, участь адвоката в судових засіданнях, вчинення дій щодо збирання доказів та інше).

Таким чином, компенсація витрат позивачем за надану правничу допомогу відповідачу у випадку, зокрема, закриття провадження у справі здійснюється з дотриманням загальних процесуальних гарантій щодо розподілу судових витрат за наслідком розгляду спору по суті, з дотриманням вимог, передбачених частиною п`ятою статті 126, частиною восьмою статті 129 ГПК України (частиною п`ятою статті 137, частиною восьмою статті 141 ЦПК України).

Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 911/3312/21.

Суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду, незалежно від того, чи перераховані усі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила Велика Палата Верховного Суду (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 755/10947/17 (провадження № 14-435цс18)).

З аналізу наведених норм вбачається, що при компенсації правничих витрат відповідача у справі за рахунок позивача, суди зобов`язані виходити не лише з положень частин третьої та п`ятої статті 130 ГПК України, а також з врахуванням умов дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 ГПК України.

Отже, доводи касаційної скарги про порушення апеляційним господарським судом норм процесуального права частково знайшли своє підтвердження, відповідно постанова апеляційного господарського суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Верховний Суд з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення за результатами перегляду справи в касаційному порядку частково знайшли своє підтвердження з мотивів, викладених у цієї постанови.

Порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення цієї справи, не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно в силу меж розгляду справи судом касаційної інстанції, визначеним у статті 300 ГПК України.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

За таких обставин Верховний Суд вважає за необхідне касаційну скаргу ТОВ «Рівнетеплоенерго» задовольнити частково, оскаржувану постанову у справі скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції слід надати належну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, перевірити зазначені в цій постанові доводи та докази, а також вагомі (визначальні) аргументи сторін у справі, дати їм належну правову оцінку, і, в залежності від встановленого, вирішити питання розподілу витрат, пов`язаних з розглядом даної справи, відповідно до закону.

Судові витрати

Розподіл судових витрат відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, не здійснюється, адже Суд не змінює та не ухвалює нового рішення, а скасовує оскаржуване судове рішення та передає справу на новий розгляд.

Керуючись статтями 300, 308, 310, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Рівнетеплоенерго» задовольнити частково.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.07.2023 зі справи № 918/1122/22 - скасувати.

3. Справу № 918/1122/22 передати на новий розгляд до Північно-західного апеляційного господарського суду.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Булгакова

Суддя Т. Малашенкова