Постанова

від 14.12.2023 по справі 918/1122/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 грудня 2023 року Справа № 918/1122/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Олексюк Г.Є. , суддя Гудак А.В.

секретар судового засідання Гладка Л.А.

за участю представників сторін:

позивача: не з`явився

відповідача: не з`явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мотортєх" на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 01 травня 2023 року у справі №918/1122/22, ухвалене суддею Войтюк В.Р., повний текст рішення складено 03 травня 2023 року.

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мотортєх"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго"

про стягнення в сумі 837 488,46 грн.

Додатковим рішенням Господарського суду Рівненської області від 01 травня 2023 року у справі №918/1122/22 частково задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" про відшкодування витрат, понесених на правову допомогу. Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мотортєх" (55213, м. Первомайськ, пров. Гранітний, 14, код. 37113876) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" (33027, м.Рівне, вул.Д.Галицького, 27, код.36598008) 29500 (дев`ятнадцять дев`ять тисяч п`ятсот) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.07.2023 скасовано додаткове рішення суду першої інстанції зі справи №918/1122/22 та відмовлено у задоволенні заяви ТОВ Рівнетеплоенерго про ухвалення додаткового рішення про стягнення з ТОВ Мотортєх 121 510,14 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись із ухваленою у справі постановою, Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.07.2023, а додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 01.05.2023 р. у справі №918/1122/22 залишити без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.10.2023 р. у справі №918/1122/22 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Рівнетеплоенерго задоволено частково. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 26.07.2023 зі справи №918/1122/22 скасовано. Справу №918/1122/22 передано на новий розгляд до апеляційного господарського суду.

Верховний Суд у своїй постанові звертає увагу , що частина третя статті 130 ГПК України пов`язана з частиною п`ятою вказаної статті, відповідно до якої у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача. Зазначає, що сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання розподілу судових витрат: статті 129 ГПК України (розподіл судових витрат) та статті 130 ГПК України (розподіл судових витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду) дає підстави для висновку, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду суд має виходити з положень частини п`ятої статті 130 ГПК України, оскільки вказана норма є спеціальною (близька за змістом правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі №922/3787/17, від 09.07.2019 у справі №922/592/17, додатковій ухвалі Верховного Суду від 20.05.2021 у справі №910/14162/17, додатковій ухвалі Верховного Суду від 12.07.2021 у справі №903/254/20). Відтак, при компенсації правничих витрат відповідача у справі за рахунок позивача, суди зобов`язані виходити не лише з положень частин третьої та п`ятої статті 130 ГПК України, а також з врахуванням умов дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 ГПК України.

Верховним Судом указано, що при новому апеляційному розгляді суд зобов`язаний дослідити всі указані відповідачем обставини щодо дій позивача.

14.11.2023 р. на адресу Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів для розгляду справи №918/1122/22 головуючий суддя Філіпова Т.Л., суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В..

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 р. розгляд апеляційної скарги призначено на "14" грудня 2023 р. об 11:30год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33001 м. Рівне вул. Яворницького, 59 у залі судових засідань №2. Запропоновано учасникам справи - у строк до 12.12.2023 надіслати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмові пояснення чи заперечення (з урахуванням вказівок, що містяться у постанові Верховного Суду від 19.10.2023 у справі №918/1122/22) в порядку передбаченому ст.263 ГПК України та докази надсилання таких пояснень чи заперечень та доданих до них документів іншим учасникам справи.

29.11.2023 р. представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" надіслав через систему «Електронний суд» додаткові пояснення у справі.

Представники сторін у судове засідання не прибули та не реалізували процесуальне право на участь в судовому засіданні апеляційної інстанції, причин неявки суду не повідомили. При цьому колегія суддів звертає увагу сторін на те, що в даному випадку враховується правова позиція Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Відтак, колегія суддів визначилась про можливість розгляду скарги в даному судовому засіданні.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, Північно-західний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

1.Зміст додаткового рішення суду першої інстанції.

Додатковим рішенням Господарського суду Рівненської області від 01.05.2023 р. заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" про відшкодування витрат, понесених на правову допомогу задоволено частково. Суд першої інстанції дійшов висновку, що обґрунтованим, розумним, справедливим та співрозмірним у даному випадку є призначення відповідачу 29 500 грн. 00 коп. компенсації витрат на професійну правничу допомогу. Щодо застосування положень 5 статті 130 ГПК України суд першої інстанції зазначив, що подана відповідачем заява не містить жодних обґрунтувань необґрунтованості дій позивача та, як наслідок, підстав задоволення такої заяви. Саме лише посилання на подання позивачем заяви про відмову від позову не свідчить про необґрунтованість дій позивача.

2.Узагальнені доводи апеляційної скарги та заперечення щодо них інших учасників справи.

В апеляційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Мотортєх" стверджує, що відповідно до приписів частини 5 статті 130 ГПК України, для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, відповідачу необхідно довести, а суду встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені у ході розгляду справи, та в чому вони виражені, зокрема: чи діяв позивач недобросовісно пред`явивши позов; чи систематично протидіяв правильному вирішенню спору; чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача; чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується. Аналіз наведених норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання розподілу судових витрат, зокрема статей 129 - 130 ГПК України дає підстави для висновку, що у разі відмови від позову суд зобов`язаний виходити з положень частини 5 статті 130 ГПК України. При цьому, стягнення з позивача компенсації понесених відповідачем витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, у разі відмови позивача від позову можливе лише у випадку встановлення необґрунтованості дій позивача.

Скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що мотивуючи додаткове рішення суд зазначив, що подана заява про розподіл судових витрат не містить жодних обґрунтувань необґрунтованості дій позивача та як наслідок підстав для задоволення такої заяви. Не зважаючи на викладену у мотиваційній частині додаткового рішення позицію щодо необґрунтованості заяви про стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правову допомогу, суд ухвалив частково задоволити заяву відповідача і стягнути з позивача 29 500 грн. Як наслідок, непослідовні дії суду першої інстанції привели до неправильного застосування норм права і ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення, яке підлягає скасуванню.

Заперечуючи доводи апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" у відзиві на апеляційну скаргу вказує, що оскаржуване рішення є законним та обґрунтованим, прийнятим у повній відповідності до норм матеріального та процесуального права, відтак в задоволенні апеляційної скарги просить відмовити, а судове рішення у справі залишити без змін. Заявник наполягає на застосуванні частини 3 статті 130 ГПК України. З урахуванням того, що позивачем у поданій заяві про відмову від позову не було наведено жодних обґрунтувань і підстав її подання, лише посилання на норми ГПК України, які передбачаються таке право для позивача, позивачем не надано доказів на підтвердження того, що він не підтримав своїх вимог внаслідок задоволення їх відповідачем, відповідач вважає, що у даному випадку такі дії позивача як подання відповідної заяви підпадають під критерій необґрунтованості, в зв`язку з чим витрати на правничу допомогу підлягають покладенню на ТОВ "Мотортєх".

3.Обставини справи, встановлені апеляційним судом.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мотортєх" звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" про стягнення в сумі 837 488 грн. 46 коп.

30.12.23 господарським судом постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі №903/563/23, призначено підготовче судове засідання.

23.01.23 у відзиві на позовну заяву відповідач надав орієнтовний розрахунок судових витрат, пов`язаних із розглядом цієї справи, який становить 90 000 грн.

03 квітня 2023 року ухвалою Господарського суду Рівненської області заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Мотортєх" про відмову від позову задоволено та закрито провадження у справі №918/1122/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мотортєх" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" про стягнення в сумі 837 488 грн. 46 коп.

12 квітня 2023 року до Господарського суду Рівненської області надійшло клопотання відповідача, в якому він просить суд стягнути з позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 121 510, 14 грн.

Додатковим рішенням Господарського суду Рівненської області від 01 травня 2023 року у справі №918/1122/22 частково задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" про відшкодування витрат, понесених на правову допомогу.

Присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мотортєх" (55213, м. Первомайськ, пров. Гранітний, 14, код. 37113876) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго" (33027, м. Рівне, вул. Д. Галицького, 27, код. 36598008) 29500 (дев`ятнадцять дев`ять тисяч п`ятсот) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

4.Правові норми, які застосовуються апеляційним судом до спірних правовідносин.

Згідно з частиною 1 статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до частини 3 статті 123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За приписами частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1). За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 2).

При цьому розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 ГПК України).

Відповідно до частини 3 статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас, за змістом частини 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з частиною 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Частиною 1 статті 191 ГПК України визначено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Відповідно до частини 3 статті 130 ГПК України, у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Разом з тим, частиною 5 статті 130 ГПК України унормовано, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи, внаслідок необґрунтованих дій позивача.

5. Правова позиція апеляційного суду стосовно обставин справи і доводів апеляційної скарги.

Проаналізувавши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Підставою апеляційного перегляду додаткового рішення Господарського суду Рівненської області від 01 травня 2023 року у справі №918/1122/22 стало питання щодо наявності правових підстав для розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу понесених відповідачем у разі відмови позивача від позову.

Відмова від позову - це одностороннє вільне волевиявлення позивача, спрямоване на відмову від судового захисту своєї вимоги і на закриття порушеного позивачем процесу. Відмова позивача від позову - це вияв принципу диспозитивності, тому ця дія здійснюється під контролем суду (аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі №180/2161/19).

За результатами відмови позивача від позову суд, прийнявши таку відмову, закриває провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 231 ГПК України.

Ухвалою суду першої інстанції від 03.04.2023 у справі № 918/1122/22 заяву позивача про відмову від позову задоволено та закрито провадження у справі №918/1122/22 на підставі пункту 4 частини першої статті 231 ГПК України.

12.04.2023 судом першої інстанції зареєстрована заява відповідача про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу.

В зазначеній заяві відповідач стверджує, що позовна заява ТОВ Мотортєх була від початку безпідставною, містила суперечливі відомості, а дії позивача в судовому процесі були необґрунтованими. Заявник зокрема вказував про те, що позивач не подав всі наявні у нього докази разом із позовною заявою, але пізніше долучав нові докази до справи без будь-яких обґрунтувань; позивач подавав суду документи іноземною мовою без їх перекладу; позивач подав клопотання про допит свідків з порушенням процесуальних норм. Тож за твердженням відповідача подання безпідставного позову в цій справі так і інші процесуальні дії позивача вимагали від відповідача процесуального реагування та надання відповідних заперечень і відповідно призводили до додаткових витрат відповідача.

З матеріалів справи вбачається, що на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу відповідачем подано копії: договору про надання правової допомоги №035-1/22-МГ від 01 липня 2022 року, додатку до договору про надання правової допомоги №035-1/22-МГ від 01 липня 2022 року, замовлення на надання правової допомоги № 2 до договору про правової допомоги № 035-1/22-МГ від 01 липня 2022 року, акту надання послуг № 44від 05 квітня 2023 року.

Відповідно до п.1.1. договору про надання правової допомоги, в порядку та на умовах, визначених даним договором, адвокатське об`єднання зобов`язується надати клієнту правову допомогу щодо захисту клієнта, представництва його інтересів в судових органах та у справах досудового врегулювання спорів або надання консультацій щодо захисту та представництва клієнта, а клієнт зобов`язується належним чином прийняти її та оплатити.

Детальний опис правової допомоги, що надається клієнту, бажаний результат, за його наявності, її вартість та порядок оплати, і порядок відшкодування фактичних витрат, понесених в ході надання правової допомоги, визначаються погодженими сторонами замовленнями на надання правової допомоги (надалі - "замовлення"), які з моменту підписання сторонами стають невід`ємною частиною даного договору (п. 1.2. договору про надання правової допомоги).

Вартість правової допомоги адвокатського об`єднання визначається виходячи із погодинної тарифної ставки працівників адвокатського об`єднання, наведеної в додатку № 1 до цього договору на основі фактично витраченого часу на надання правової допомоги клієнту (п. 4.2.1. договору про надання правової допомоги).

Приймання-передача наданої правової допомоги та понесених фактичних витрат здійснюється шляхом підписання сторонами відповідного акту приймання-передачі наданих послуг (надалі - "акт наданих послуг") (п. 5.1. договору про надання правової допомоги).

Як вбачається із матеріалів справи, 06 грудня 2022 року між Адвокатським об`єднанням "Моріс Груп" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рівнетеплоенерго", як укладено замовлення на надання правової допомоги № 2 до договору про надання правової допомоги.

Відповідно до п.1 замовлення, змістом правової допомоги, що надається є представництво інтересів клієнта у судах і складення процесуальних документів під час здійснення судочинства у спорах клієнта з Товариством з обмеженою відповідальністю "Мотортєх" у судах всіх інстанцій.

Відповідно до п.2.1 замовлення, вартість послуг визначається відповідно до п.4.2.1 договору про надання правової допомоги №035-1/22-МГ, а саме на підставі кількості часу, витраченого працівниками адвокатського об`єднання та/або залученими адвокатським об`єднанням адвокатами та/або консультантами на надання правової допомоги і розміру погодинної тарифної ставки відповідного працівника та/або залученого адвокатським об`єднанням адвоката та/або консультанта на надання правової допомоги, зазначеної в додатку № 1 до договору та ПДВ у розмірі 20%.

Відповідно до додатку № 1 до договору про надання правової допомоги № 035-1/22-МГ, погодинна тарифна ставка адвоката становить 150 доларів США.

Відповідно до акту надання послуг № 44 від 05 квітня 2023 року загальна вартість робіт складає 101 258 грн. 45 коп., окрім того 20 251 грн. 69 коп. ПДВ.

Оплата за надані послуги матеріалами справи не підтверджена.

Позивач подав до суду першої інстанції заперечення щодо задоволення заяви про відшкодування витрат на правову допомогу, в якій зазначив, що подані представником відповідача докази понесення витрат на правничу допомогу на його думку є неналежними. Позивача стверджує, що відповідно до укладеного договору про надання правничої допомоги вбачається, що послуги надаються відповідно до замовлення, в якому, натомість, не вказано справу, щодо якої будуть надаватися послуги правничої допомоги. З цих підстав представник позивача просить суд відмовити у задоволенні заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу.

Відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення відповідно до частини 3 статті 2 ГПК України є однією із засад (принципів) господарського судочинства.

Частина 3 статті 123 ГПК України встановлює, що до судових витрат , пов`язаних з розглядом справи, належать, серед іншого, витрати на професійну правничу допомогу.

Частина 1 статті 126 ГПК України встановлює, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частина 2 цієї ж статті містить положення, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Розподіл судових витрат здійснюється за правилами ст.129 ГПК України. Разом з тим, стаття 130 ГПК України встановлює спеціальні правила розподілу витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду.

Розгляд заяви відповідача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, пов`язану з розглядом цієї справи, передбачає вирішення двох питань окремо: чи здійснювались відповідачем витрати на професійну правничу допомогу, який розмір цих витрат є співмірним зі складністю справи і, відповідно, має бути відшкодованим, а також питання, чи є відмова позивача від заявленого позову наслідком його необґрунтованих дій, що дає підстави відповідачу отримати компенсацію в порядку, встановленому частиною 5 статті 130 ГПК України.

Із системного аналізу положень частини восьмої статті 129, частини третьої статті 126 ГПК України вбачається, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів, які подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Також, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

У своїй постанові від 20 листопада 2020 року № 910/13071/19, Верховний Суд звертає увагу, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Частина 1 статті 124 ГПК України встановлює, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. Такий розрахунок відповідач надав, визначивши його у сумі 90 000 грн. У подальшому була подана заява з остаточним розрахунком витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 121 510 грн. 14 коп.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 121 510 грн. 14 коп. у цій справі не є співмірним із її складністю, ціною позову, з часом, витраченим на виконання робіт та з обсягом наданих робіт. Суд дійшов висновку, що ця справа не має високого ступеню складності.

Дослідивши опис наданих послуг, докази, подані на підтвердження надання таких послуг, колегія суддів вважає правильними висновки суду першої інстанції про не співмірність заявленого розміру витрат.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що відповідач необґрунтовано покладає на позивача витрати на підготовку, підписання КЕП та скерування засобами електронного зв`язку до суду клопотань про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції, оскільки подання відповідного клопотання є правом, а не обов`язком сторони, яке спрямоване на спрощення доступу до правосуддя. Також суд вважає сумнівним твердження, що адвокат, готуючи таке клопотання, щоразу витрачав годину свого робочого часу.

Відповідно, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що вказані витрати є необґрунтованими. Окрім того, на переконання суду, в описі робіт вказано непропорційну затрату часу на виконання робіт, що у свою чергу збільшує ціну за надані послуги.

Водночас, суд апеляційної інстанції акцентує увагу на тому, що апелянт, Товариство з обмеженою відповідальністю "Мотортєх", в апеляційній скарзі не наводить доводів стосовно того, що судом першої інстанції визначено невірну суму стягнення витрат відповідача на правову допомогу.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що витрати, понесенні відповідачем на професійну правничу допомогу в сумі 29 500 грн. визначені судом першої інстанції вірно та є обґрунтованими та підтверджуються матеріалами справи.

Оскільки відповідач дотримав вимоги процесуального закону, зокрема положень частини 1 статті 124 , частини 8 статті 129 і частини 3 статті 130 ГПК України, апеляційний суд вважає, що висновок суду першої інстанції про задоволення заяви і відшкодування відповідачу витрат на професійну правничу допомогу в сумі 29 500 грн. цілком відповідає критеріям обґрунтованості, співмірності , доведеності і справедливого балансу.

Щодо питання про необґрунтованість дій позивача, яка призвела до відмови від позову і закриття провадження у справі, та пов`язану з цим можливість відповідача на підставі частини 5 статті 130 ГПК України отримати компенсацію здійснених відповідачем витрат, пов`язаних із розглядом справи, апеляційним судом наголошується про таке.

У статті 130 ГПК України встановлені спеціальні правила, які стосуються окремих випадків розподілу судових витрат.

Відповідно до ч.3 ст.130 ГПК України у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 13.04.2023 у справі №904/1478/19 дійшла висновку, що у випадку відмови позивача від позову і закриття провадження у справі на підставі пункту 4 частини першої статті 231 ГПК України у відповідача згідно з першим реченням частини третьої статті 130 ГПК України виникає право на відшкодування йому за рахунок позивача понесених витрат, до яких належить і судовий збір, і витрати, пов`язані з розглядом справи.

Отже, у випадку відмови позивача від позову, відповідач вправі заявити про відшкодування йому понесених витрат і це право закріплено, зокрема в частині третій статті 130 ГПК України.

Відтак, процесуальним законом передбачено право відповідача на одержання відшкодування понесених ним судових витрат за рахунок позивача.

Враховуючи вище викладене колегія суддів приходить до висновку, що у разі закриття провадження у справі внаслідок відмови позивача від позову, суд, вирішуючи питання про розподіл між сторонами судових витрат, має виходити з положень ч. 3 ст. 130 ГПК України, оскільки вказана норма є спеціальною.

Що ж до застосування в цьому випадку ч.5 ст.130 ГПК України, апеляційний суд враховує, що можливість отримання компенсації відповідачем пов`язана із встановленням судом у кожному окремому випадку таких дій з боку відповідача, які є заздалегідь необґрунтованими, тобто мають ознаки умислу позивача звернутись до суду без будь яких підстав, створивши або використавши для звернення до суду неправдиві або фіктивні підстави з метою створити для відповідача ґрунт для безпідставних витрат на отримання правничої допомоги, якої від насправді не потребував.

Відповідно до приписів частини п`ятої статті 130 ГПК України для стягнення компенсації здійснених відповідачем витрат, пов`язаних з розглядом справи, необхідно довести, а суду - встановити і зазначити про це в судовому рішенні, які саме необґрунтовані дії позивача були ним здійснені в ході розгляду справи та в чому вони виражені, зокрема:

- чи діяв позивач недобросовісно, пред`явивши позов;

- чи систематично протидіяв правильному вирішенню спору;

- чи недобросовісний позивач мав на меті протиправну мету - ущемлення прав та інтересів відповідача;

- чи були дії позивача умисні та який ступінь його вини й чим це підтверджується.

Близька за змістом позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.06.2019 у справі №922/3787/17, від 09.07.2019 у справі №922/592/17, від 24.03.2021 у справі №922/2157/20, від 21.01.2020 у справі № 922/3422/18, від 26.04.2021 у справі № 910/12099/17, від 19.04.2021 у справі № 924/804/20, тощо.

Такі обставини потребують доведення в загальному порядку, в силу положень частини 1 статті 74 ГПК України.

Одночасно с цим слід врахувати, що критеріїв для визначення поняття "необґрунтованість дій позивача" закон не встановлює.

Верховний Суд у постанові від 01 грудня 2022 року у справі 922/2017/17 зазначав, що поняття "необґрунтованість дій позивача" не є тотожнім таким поняттям як "зловживання правом", "неправомірність дій" або ж "встановлення того, що спір виник внаслідок необґрунтованих дій позивача".

У постанові Верховного Суду від 04 травня 2023 року у справі №910/5911/22 зазначалось, що "необґрунтовані дії позивача" не тотожні поняттю "необґрунтований позов", адже законодавець свідомо визначив саме підставу як дію позивача і яка/які є необґрунтованими, а не заяву по суті спору - позов.

Звернення до суду з позовом є суб`єктивним правом позивача, гарантованим статтями 55, 124 Конституції України, є безумовним доступом до правосуддя незалежно від обґрунтованості позову.

Виходячи з цього, апеляційний суд критично сприймає твердження відповідача про те, що позивач не подав всі наявні у нього докази разом із позовною заявою, але пізніше долучав нові докази до справи без будь яким обґрунтувань, також позивачем було подано документи іноземною мовою без перекладу та клопотання про допит свідків з порушенням норм процесуального права, вважаючи, що наведене не може свідчити про необґрунтованість дій позивача, оскільки судовий процес ґрунтується на засадах рівності, змагальності та диспозитивності, подання доказів є правом позивача, а порушення порядку їх подання є підставою для неприйняття таких доказів судом.

Подання позивачем у процесі розгляду справи заяви про відмову від позову у справі №918/1122/22 у порядку статті 191 ГПК України та закриття провадження у справі не може свідчити про необґрунтованість позовних вимог. Висновок про необґрунтованість позовних вимог можливий лише за результатами проведеного у встановленому процесуальним законом порядку судового розгляду та постановлення судового рішення.

Відтак, апеляційний суд вважає недоведеними твердження щодо наявності обставин недобросовісності користування ТОВ "Мотортєх" наданими йому процесуальними правами та свідомого зловживання ними позивача .

Ураховуючи, що відповідач не довів, а апеляційний суд не встановив обставин безпідставного або необґрунтованого ініціювання провадження у справі, протиправності мети подання позовної заяви, свідомо спрямованої на порушення прав відповідача, ускладнення або затягування судового розгляду, інші негативні наслідки для судочинства, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав застосувати у цьому випадку положення ч.5 ст.130 ГПК України про компенсацію витрат відповідача.

Водночас, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що оскільки позивачем було здійснено відмову від позову то наслідком саме такої процесуальної дії є застосування частини 3 статті 130 Господарського процесуального кодексу України. Таким чином, наявні обумовлені законом підстави для відшкодування відповідачу за рахунок позивача витрат на професійну правничу допомогу.

Реалізація права позивача на подання позову у будь-якому випадку зачіпає та має вплив на права та інтереси особи, визначеної ним в якості відповідача, який цілком логічно з метою ефективного захисту своїх прав змушений звертатися за професійною правничою допомогою адвоката, яка є оплачуваною працею. Відтак, з огляду на наведене та враховуючи добросовісність дій відповідача, надавши оцінку поданим представником відповідача доказів на підтвердження понесених витрат, оцінку співмірності суми витрат зі складністю справи, оцінивши відповідність заявленої суми критеріям реальності, розумності розміру витрат, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про часткове задоволення заяви відповідача та стягнення з позивача 29 500 грн витрат на професійну правничу допомогу у зв`язку з відмовою позивача від позову на підставі ч.3 ст.130 ГПК.

З огляду на викладене, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги позивача та скасування оскаржуваного додаткового рішення, оскільки додаткове рішення постановлене відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

6.Висновки за результатами апеляційного розгляду.

Відтак, у апеляційній скарзі не наведено достатніх та переконливих доводів, на підставі яких колегія суддів могла б прийти до висновку про помилковість додаткового рішення суду першої інстанції.

Виходячи з положень статті 11 ГПК України, апеляційний суд виходить з того, що як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відтак, застосовуючи наведену практику європейського суду, апеляційний суд вважає що, враховуючи зміст статті 269 ГПК України, надавши оцінку основним доводам апеляційної скарги, а також не встановивши у додатковому рішенні суду першої інстанції неправильного застосування норм матеріального права в сукупності з відсутніми порушеннями норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, прийшла до висновку про відсутність таких доводів, які б були оцінені як переконливі і достатні для скасування додаткового рішення суду.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів за наслідком апеляційного перегляду приходить до висновку, що доводами апеляційної скарги висновків господарського суду не спростовано, підстав скасування чи зміни додаткового рішення, передбачених ст.277-279 Господарського процесуального кодексу України не встановлено, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, додаткове рішення господарського суду - без змін.

Судові витрати зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги покладаються на апелянта згідно ст.129 ГПК.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мотортєх" на додаткове рішення Господарського суду Рівненської області від 01 травня 2023 року у справі №918/1122/22 - залишити без задоволення, додаткове рішення Господарського суду Рівненської області - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції в порядку ст.284 Господарського процесуального кодексу України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у строк та в порядку встановленому статтями 287-289 ГПК України.

Справу №918/1122/22 повернути Господарському суду Рівненської області.

Повний текст постанови складений "20" грудня 2023 р.

Головуючий суддя Філіпова Т.Л.

Суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Гудак А.В.