Постанова

від 18.10.2023 по справі 285/5305/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

18 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 285/5305/22

провадження № 61-11056св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Новоград-Волинський політехнічний фаховий коледж,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - адвокатом Борсученком Романом Васильовичем, на постанову Житомирського апеляційного суду від 20 червня 2023 року у складі колегії суддів: Талько О. Б., Шевчук А. М., Коломієць О. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Новоград-Волинського політехнічного фахового коледжу про визнання незаконним та скасування наказу про відрахування, поновлення у складі студентів, затвердження порядку та графіку ліквідації академічної заборгованості.

Позов обґрунтований тим, що 20 серпня 2021 року між Новоград-Волинським політехнічним фаховим коледжем та ОСОБА_3 , яка діяла як її законний представник, укладений договір № Б-160 про надання платної освітньої послуги для підготовки фахівця щодо здобуття нею фахової передвищої освіти зі спеціальністю 071 «Облік і оподаткування».

У зв`язку із введенням в Україні військового стану 24 лютого 2022 року вона була вимушена залишити територію України та переїхати до Іспанії, де перебуває

в статусі біженця.

Вказала, що відповідач був зобов`язаний відповідно до статті 57-1 Закону України «Про освіту» організувати освітній процес за дистанційною формою або у будь-якій іншій безпечній для його учасників формі.

Перебуваючи за кордоном за дистанційною формою навчання, вона виконувала своєчасно та в повному обсязі навчальний процес, у тому числі у ІІ-му семестрі 2021-2022 навчального року. Викладачі з відповідних навчальних дисциплін жодного разу не зробили їй зауваження щодо наявності у неї академічної заборгованості з жодного предмету. Однак у липні 2022 року вона дізналася, що її відраховано зі складу студентів у зв`язку із академічною заборгованістю за

ІІ-й семестр 2021-2022 навчального року. На її заяву від 02 серпня 2022 року про поновлення до складу студентів групи О-295 за вказаною спеціальністю відповідач листом від 15 серпня 2022 року № 394 повідомив їй про можливість звернення до закладу в період зимових канікул для продовження навчання.

Відповідач не встановив їй графік ліквідації академічної заборгованості. Вважає не зрозумілим, чим керувався відповідач, вирішуючи питання щодо порядку погашення академічної заборгованості, переведення студентів на наступний курс та порядку відрахування студентів. Так, її одногрупників, які також мають академічну заборгованість, було переведено на наступний навчальний курс та запропоновано ліквідувати академічну заборгованість до 01 вересня 2022 року.

Посилаючись на ці обставини, ОСОБА_1 просила визнати незаконним і скасувати наказ Новоград-Волинського політехнічного фахового коледжу державної форми власності від 05 липня 2022 року № 99/1-с про її відрахування із 30 червня

2022 року із числа студентів коледжу за академічну заборгованість; поновити її до складу студентів Новоград-Волинського політехнічного фахового коледжу державної форми власності групи О-295 за спеціальністю код 071 «Облік та оподаткування»; зобов`язати Новоград-Волинський політехнічний фаховий коледж затвердити порядок та графік ліквідації її академічної заборгованості.

Рішенням Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області

від 12 січня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконним і скасовано наказ Новоград-Волинського політехнічного фахового коледжу

від 05 липня 2022 року № 99/1-с про відрахування ОСОБА_1 із 30 червня

2022 року з числа студентів коледжу за академічну заборгованість. Поновлено ОСОБА_1 до складу студентів Новоград-Волинського політехнічного фахового коледжу за спеціальністю код 071 «Облік та оподаткування». У задоволенні решти вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наказ т. в. о. директора коледжу від 13 червня 2022 року № 107/1-к не було оприлюднено для всіх учасників навчального процесу та не доведено до відома студентів. Це порушення призвело до обмеження права позивачки на освіту і, як наслідок, необізнаності останньої щодо підстав її відрахування зі складу студентів коледжу.

Постановою Житомирського апеляційного суду від 20 червня 2023 року апеляційну скаргу Новоград-Волинського політехнічного фахового коледжу задоволено. Рішення Новоград-Волинського міськрайонного суду Житомирської області

від 12 січня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову

у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що відповідно до Положення про організацію освітнього процесу підлягають відрахуванню з коледжу студенти, які за підсумками семестру мають 5 і більше заборгованостей, а оскільки позивачка не виконала індивідуальний навчальний план та має заборгованість із 8 предметів, тож повинна була передбачити негативні наслідки академічної неуспішності та можливість її відрахування зі складу студентів. Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що вона була позбавлена можливості ознайомитися

з результатами оцінювання, які містяться в журналі обліку роботи академічної групи О-295.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У липні 2023 року ОСОБА_1 через представника - адвоката Борсученка Р. В. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Житомирського апеляційного суду від 20 червня 2023 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої вимоги неправильним застосуванням апеляційним судом норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду:

- від 06 березня 2019 року у справі № 571/1306/16, від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 17 липня 2019 року у справі № 523/3612/16, від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14,

від 25 вересня 2019 року у справі № 642/6518/16, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 06 листопада 2019 року у справі № 464//4574/15,

від 13 листопада 2019 року у справі № 697/2368/15, від 04 грудня 2019 року

у справі № 635/8395/15, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18,

від 01 липня 2020 року у справі № 287/575/16, від 19 серпня 2020 року у справі

№ 287/587/16, (суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову);

- від 25 березня 209 року у справі № 1806/2-1093/2011 (щодо застосування

частини першої статті 229 ЦПК України (дослідження зібраних у справі доказів

у сукупності));

- від 10 квітня 2019 року у справі № 459/28/11 (щодо застосування положень статей 12, 81 ЦПК України, зокрема, щодо дотримання принципу процесуальної рівності, а також повного, об`єктивного та всебічного з`ясування судом усіх обставин, що складають предмет доказування).

Крім того, у касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення міститься посилання на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах). Заявниця зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: статей 53, 64 Конституції України, статті 57-1 Закону України «Про освіту», статті 34 Закону України «Про фахову передвищу освіту», частини другої статті 20

Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Позиція Верховного Суду

Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, оскільки його ухвалено з додержанням норм матеріального

і процесуального права.

Встановлені судами обставини

20 серпня 2021 року між законним представником ОСОБА_1 - ОСОБА_3 та Новоград-Волинським політехнічним фаховим коледжем укладений договір про надання платної освітньої послуги для підготовки фахівця щодо здобуття

ОСОБА_1 фахової передвищої освіти за спеціальністю 071 «Облік

і оподаткування».

Новоград-Волинським політехнічним фаховим коледжем затверджено робочий навчальний план за спеціальністю 071 «Облік і оподаткування» групи О-295.

Положенням про організацію освітнього процесу, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, зокрема, що студент відраховується з навчального закладу у випадку отримання при семестровому контролі трьох і більше незадовільних оцінок.

У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану 24 лютого 2022 року ОСОБА_1 залишила територію України та виїхала до Іспанії.

Наказом т. в. о. директора коледжу від 24 лютого 2022 року № 27-с із 24 лютого 2022 року організовано освітній процес для студентів в онлайн-режимі

з використанням дистанційних технологій (за можливості, відповідно до Тимчасового положення про організацію освітнього процесу у коледжі в умовах карантину).

06 червня 2022 року відбулось засідання адміністративної ради коледжу з питань контролю за організацією та веденням освітнього процесу, яке оформлено протоколом від 06 червня 2022 року № 8/16.

За результатами зазначеного засідання адміністративної ради коледжу т. в. о. директором Коледжу виданий наказ від 13 червня 2022 року № 107/1-к, згідно

з яким у зв`язку з екстремальними умовами освітнього процесу, завершення навчального року та переведення студентів на наступний курс навчання провести з урахуванням рішення адміністративної ради:

- студентів, що мають 1-4 академічні заборгованості перевести умовно, дозволити ліквідувати заборгованості у період до 01 вересня 2022 року;

- студентів, що мають 5 і більше заборгованостей за підсумками семестру відрахувати з числа студентів за академічну неуспішність (невиконання індивідуального плану).

Вказаний наказ оголошено та зобов`язано довести до відома педагогічному колективу.

Відповідно до доповідної записки завідувача економіко-технічним відділенням коледжу від 05 липня 2022 року за підсумками ІІ-го семестру 2021-2022 навчального року студентка групи О-295 ОСОБА_1 має академічні заборгованості із навчальних предметів: «Вища математика», «Інформатика та комп`ютерна техніка», «Податкова система», «Фінанси», «Політична економія», «Економіка підприємства», «Обчислювальна практика».

Наявність академічних заборгованостей студентки ОСОБА_1 також підтверджується інформацією у журналі обліку роботи академічної групи та викладачів.

Наказом т. в. о. директора коледжу від 05 липня 2022 року № 99/1-с ОСОБА_1

із 30 червня 2022 року відраховано з числа студентів коледжу за невиконання індивідуального навчального плану згідно з пунктом 4 частини першої статті 44 Закону України «Про фахову передвищу освіту». Згідно зі змістом цього наказу студентка групи О-295 ОСОБА_1 впродовж семестру недбало відносилась до навчання та мала академічні заборгованості із навчальних восьми предметів: «Інформатика та комп`ютерна техніка», «Податкова система», «Вища математика», «Політична економія», «Фінанси», «Економіка підприємства», «Бухгалтерський облік» та «Обчислювальна практика». Із студенткою неодноразово проводились бесіди про незадовільний стан навчання завідувачем відділення, куратором та радою самоврядування відділення. Повідомляли батьків, але позитивних змін не відбулося.

Листом від 15 серпня 2022 року № 394 ОСОБА_1 запропоновано звернутися до закладу в період зимових канікул для продовження навчання за спеціальністю 071 «Облік та оподаткування». Зі змісту цього листа встановлено, що відповідачем враховано форс-мажорні обставини, за яких настала академічна заборгованість,

і прийнято рішення про можливість поновлення ОСОБА_1 у числі студентів для повторного проходження курсу навчання.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно зі статтею 53 Конституції України кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов`язковою. Держава забезпечує доступність

і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої

і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

У пункті 18 частини першої статті 1 Закону України «Про освіту» зазначено, що освітня послуга - комплекс визначених законодавством, освітньою програмою та/або договором дій суб`єкта освітньої діяльності, що мають визначену вартість та спрямовані на досягнення здобувачем освіти очікуваних результатів навчання.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 17 Закону України «Про фахову передвищу освіту» система забезпечення закладами фахової передвищої освіти якості освітньої діяльності та якості фахової передвищої освіти (внутрішня система забезпечення якості освіти) включає, зокрема, забезпечення дотримання вимог правової визначеності, оприлюднення та послідовного дотримання нормативних документів закладу фахової передвищої освіти, що регулюють усі стадії підготовки здобувачів фахової передвищої освіти (прийом на навчання, організація освітнього процесу, визнання результатів навчання, переведення, відрахування, атестація тощо).

Згідно з частиною третьою статті 49 Закону України «Про фахову передвищу освіту» заклад фахової передвищої освіти на підставі відповідної освітньо-професійної програми розробляє навчальний план, який визначає перелік та обсяг освітніх компонентів у кредитах ЄКТС, їх логічну послідовність, форми організації освітнього процесу, види та обсяг навчальних занять, графік освітнього процесу, форми поточного і підсумкового контролю, що забезпечують досягнення здобувачем фахової передвищої освіти програмних результатів навчання. На основі навчального плану у визначеному закладом фахової передвищої освіти порядку для кожного здобувача фахової передвищої освіти розробляються та затверджуються індивідуальні навчальні плани на кожний навчальний рік. Індивідуальний навчальний план формується за результатами особистого вибору здобувачем фахової передвищої освіти дисциплін у межах, встановлених цим Законом, з урахуванням вимог освітньо-професійної програми щодо вивчення її обов`язкових компонент. Індивідуальний навчальний план є обов`язковим для виконання здобувачем фахової передвищої освіти.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 55 Закону України «Про фахову передвищу освіту» особи, які здобувають освіту у закладах фахової передвищої освіти, зобов`язані, зокрема, виконувати вимоги освітньо-професійної програми та індивідуального навчального плану, дотримуючись принципу академічної доброчесності, та досягти результатів навчання, передбачених стандартом фахової освіти та освітньо-професійною програмою.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 57-1 Закону України «Про освіту» здобувачам освіти, працівникам закладів освіти, установ освіти, наукових установ, у тому числі тим, які в умовах воєнного стану, надзвичайної ситуації або надзвичайного стану в Україні чи окремих її місцевостях, оголошених

у встановленому порядку (особливий період) були вимушені змінити місце проживання (перебування), залишити робоче місце, місце навчання, незалежно від місця їх проживання (перебування) на час особливого періоду гарантується, зокрема, організація освітнього процесу в дистанційній формі або в будь-якій іншій формі, що є найбільш безпечною для його учасників.

Підставою для відрахування здобувача фахової передвищої освіти є, зокрема невиконання індивідуального навчального плану (пункт 4 частини першої статті 44 Закону України «Про фахову передвищу освіту»).

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Апеляційний суд, встановивши, що позивачка за підсумками семестру має невиконаний індивідуальний навчальний план та має заборгованість із

8 предметів, що відповідно до Положення про організацію освітнього процесу

є підставою для відрахування, дійшов правильного висновку про відмову

у задоволенні позову про визнання незаконним та скасування наказу про її відрахування.Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що ОСОБА_1 була позбавлена можливості ознайомитися з результатами оцінювання, які містяться в журналі обліку роботи академічної групи О-295.

Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про відмову

у задоволенні позову щодо визнання незаконним та скасування наказу про відрахування, оскільки за встановленими у цій справі обставинами ОСОБА_1 допущено академічну неуспішність та невиконано індивідуальний навчальний план, тому навчальний заклад мав правові підстави для її відрахування. Доводи касаційної скарги в своїй переважній більшості зводяться до переоцінки доказів, що не може бути підставою для скасування судового рішення, оскільки суд касаційної інстанції не має процесуальних повноважень здійснювати переоцінку доказів.

Щодо доводів касаційної скарги про неврахування висновків Верховного Суду

У касаційній скарзі заявниця зазначає, що апеляційний суд в оскаржуваному судовому рішенні не врахував висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду:

- від 06 березня 2019 року у справі № 571/1306/16, від 29 травня 2019 року

у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 17 липня 2019 року у справі № 523/3612/16, від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14,

від 25 вересня 2019 року у справі № 642/6518/16, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 06 листопада 2019 року у справі № 464//4574/15,

від 13 листопада 2019 року у справі № 697/2368/15, від 04 грудня 2019 року

у справі № 635/8395/15, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18,

від 01 липня 2020 року у справі № 287/575/16, від 19 серпня 2020 року у справі

№ 287/587/16, що суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову;

- від 25 березня 209 року у справі № 1806/2-1093/2011 щодо застосування

частини першої статті 229 ЦПК України (дослідження зібраних у справі доказів

у сукупності);

- від 10 квітня 2019 року у справі № 459/28/11 щодо застосування положень статей 12, 81 ЦПК України, зокрема, щодо дотримання принципу процесуальної рівності, а також повного, об`єктивного та всебічного з`ясування судом усіх обставин, що складають предмет доказування.

У постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 571/1306/16, від 29 травня 2019 року у справі № 2-3632/11, від 15 липня 2019 року у справі

№ 235/499/17, від 17 липня 2019 року у справі № 523/3612/16, від 24 липня

2019 року у справі № 760/23795/14, від 25 вересня 2019 року у справі

№ 642/6518/16, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 06 листопада 2019 року у справі № 464/4574/15, від 13 листопада 2019 року у справі

№ 697/2368/15, від 04 грудня 2019 року у справі № 635/8395/15, від 01 квітня

2020 року у справі № 686/24003/18, від 01 липня 2020 року у справі № 287/575/16, від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16, зазначено, що суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Частиною першою статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та

в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Проте у справі, яка переглядається, суд апеляційної інстанції не виходив за межі позовних вимог та не обирав самостійно правову підставу і предмет позову.

Отже, наведені заявницею висновки у справах № 571/1306/16, № 2-3632/11,

№ 235/499/17, № 523/3612/16, № 760/23795/14, № 642/6518/16, № 390/131/18,

№ 464/4574/15, № 697/2368/15, № 635/8395/15, № 686/24003/18, № 287/575/16,

№ 287/587/16, не свідчать про порушення апеляційним судом норм процесуального права.

Також Верховний Суд враховає, що у постанові від 25 березня 2019 року у справі

№ 1806/2-1093/2011, судом касаційної інстанції вирішувався спір про стягнення заборгованості за кредитним договором, проте не сформульовано правових висновків щодо застосування частини першої статті 229 ЦПК України, а тому ця постанова не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

У постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 459/28/11 Верховний Суд зазначив, що виходячи з принципу процесуальної рівності сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, суд повинен всебічно і повно з`ясувати усі обставини, що складають предмет доказування, дослідити кожен доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів, окремо та всі докази у їх сукупності, що відображається у судовому рішенні. Відхилення того чи іншого доказу, перевагу одного доказу над іншим має бути мотивовано.

В оцінці доводів касаційної скарги про порушення апеляційним судом принципу змагальності, дослідження доказів у справі, Верховний Суд дійшов висновку, що такі доводи не були підтверджені. Заявниця не зазначила, які докази не дослідив суд апеляційної інстанції та не надав їм оцінку, що призвело до ухвалення у справі неправильного судового рішення. Доводи касаційної скарги про порушення апеляційним судом принципу змагальності сторін також не були підтверджені.

Європейський суд з прав людини вказав, що принципи змагальності та рівності сторін, які тісно пов`язані між собою, є основоположними компонентами концепції «справедливого судового розгляду» у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вони вимагають «справедливого балансу» між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять його в явно гірше становище порівняно з його опонентом. До того ж, право на змагальний судовий процес, в принципі, означає надання сторонам можливості ознайомлюватися та коментувати всі надані докази або подані зауваження з метою впливу на рішення суду. Крім того, сторони повинні мати можливість подати будь-які докази, необхідні для того, аби їхні, вимоги задовольнили. До того ж, суд, який розглядає справу, повинен сам дотримуватися принципу змагальності, наприклад, якщо він розглядає справу на підставі обґрунтування або заперечення, висловленого ним за власною ініціативою (рішення від 14 січня 2021 року у справі «Гусєв проти України»).

Таким чином, доводи заявниці зводяться до переоцінки доказів та її незгоди із висновками суду щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду у вигляді переоцінки доказів та встановлення нових обставин, які не були встановлені судами попередніх інстанцій.

Також заявниця зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: статей 53, 64 Конституції України, статті 57-1 Закону України «Про освіту», статті 34

Закону України «Про фахову передвищу освіту», частини другої статті 20

Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Ця норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню судами під час вирішення спору.

Верховний Суд не бере до уваги доводи касаційної скарги про наявність підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутність висновків Верховного Суду), з огляду на те, що заявниця не обґрунтувала у чому саме полягає помилка суду апеляційної інстанції при застосуванні відповідних норм права. Наведені доводи зводяться до незгоди заявниці із рішенням апеляційного суду та до необхідності переоцінки доказів, яким вже надана оцінка судом апеляційної інстанції.

Ураховуючи викладене, доводи заявниці про наявність передбаченої пунктом 3 частини другої статті 389 ЦПК України підстави касаційного оскарження

є необґрунтованими, а наявність такої підстави для касаційного перегляду судового рішення є недоведеною.

Переглянувши у касаційному порядку судове рішення у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, з урахуванням неможливості встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені

в рішенні суду апеляційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку, що оскільки доводи касаційної скарги не спростовують правильність висновків апеляційного суду та не дають підстав вважати, що судом порушені норми матеріального чи процесуального права, тому касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення залишенню без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - адвокатом Борсученком Романом Васильовичем, залишити без задоволення.

Постанову Житомирського апеляційного суду від 20 червня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

І. Ю. Гулейков

С. О. Погрібний