Постанова

від 20.10.2023 по справі 640/15021/19

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2023 року

м. Київ

справа № 640/15021/19

касаційне провадження № К/9901/6267/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів: Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресторія Груп»

на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 серпня 2020 року (головуючий суддя - Шейко Т.І.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2021 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Парінов А.Б.; судді - Земляна Г.В., Сорочко Є.О.)

у справі № 640/15021/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресторія Груп»

до Головного управління ДФС у м. Києві

про скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2019 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ресторія Груп» (далі - ТОВ «Ресторія Груп»; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ГУ ДФС у м. Києві; відповідач; контролюючий орган) про скасування податкових повідомлень-рішень від 03 липня 2019 року № 00008691402, від 03 липня 2019 року № 00008671402, від 03 липня 2019 року № 00008701402.

Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 26 серпня 2020 року в позові відмовив.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 18 січня 2021 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

ТОВ «Ресторія Груп» звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 серпня 2020 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2021 року та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити повністю.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому наголошує на реальному характері оспорюваних поставок та господарському характері понесених за ними витрат.

Верховний Суд ухвалою від 27 квітня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ТОВ «Ресторія Груп».

18 травня 2021 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку ТОВ «Ресторія Груп» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року, валютного - за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 18 вересня 2012 року по 31 грудня 2018 року та іншого законодавства, за результатами якої складено акт від 27 травня 2019 року № 347/26-15-14-02-05/38235159.

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пунктів 44.1, 44.2 статті 44, статті 134, пунктів 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України), пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов`язання», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 року № 20, пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року № 290, Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV) у зв`язку з неправомірним формуванням даних податкового обліку за наслідками здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей у Товариства з обмеженою відповідальністю «Укргрупкомерц», рекламних послуг у Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрний комплекс Агроном» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Аграрний Комплекс «Зерно», інформаційно-консультаційних послуг з питань проектування щодо розташування технологічного обладнання в приміщеннях кухонь для закладів громадського харчування та холодильного обладнання в приміщеннях та торгових залах супермаркетів у Товариства з обмеженою відповідальністю «Квадро-Моноліт» з огляду на фіктивний (удаваний) характер здійснених господарських операцій.

Крім того, ГУ ДФС у м. Києві дійшло висновку про недотримання платником правил пунктів 201.8, 201.10 статті 201 ПК України внаслідок порушення граничних термінів реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних за лютий, травень, серпень 2018 року.

На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом 03 липня 2019 року прийнято податкові повідомлення-рішення: № 00008691402, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 559764,00 грн за основним платежем та 139941,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; № 00008671402, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 621960,00 грн за основним платежем та 155490,00 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; № 00008701402, згідно з яким застосовано штраф у розмірі 175,21 грн.

Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем названих актів індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов`язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Так, підпунктом 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України передбачено, що об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення фінансового результату до оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому потрібно, щоб ці документи підтверджували і розкривали суть, внутрішню сторону господарських операцій, їх справжність, економічну вигоду (виправданість, ризик) й ділову мету. Щоб так кваліфікувати природу господарських операцій, необхідно послатися на допустимі та належні докази, якими засвідчується стан (якість) таких операцій.

Згідно з частиною другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Разом з тим, за змістом статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У спірній ситуації суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що долучені позивачем до матеріалів справи документи не є достатніми доказами реального характеру розглядуваних господарських операцій.

Так, платником не представлено доказів здійснення Товариством з обмеженою відповідальністю «Укргрупкомерц» поставки товару на його склад, не надано копій накладних на товарно-матеріальні цінності, які відповідно до умов договору підтверджують факт переходу права власності на товар, не подано документацію, що підтверджує якість поставленого товару та, при цьому, не обґрунтовано причини неможливості надання відповідних документів.

Щодо господарських взаємовідносин із Товариством з обмеженою відповідальністю «Аграрний комплекс Агроном», то, як з`ясовано судами, на підтвердження реального характеру придбаних послуг позивачем до матеріалів справи додано копії актів надання послуг від 19 вересня 2017 року № 29 та від 19 вересня 2017 року № 28, відповідно до змісту яких йому надавалися рекламні послуги та вантажно-розвантажувальні роботи.

Проте, ані договір про надання послуг, ані додатки до нього не передбачають надання контрагентом вантажно-розвантажувальних робіт. Більш того, долучені ТОВ «Ресторія Груп» акти надання послуг не дають можливості встановити, які саме рекламні послуги надано. Інших доказів фактичного характеру оспорюваних поставок платником не представлено.

Про аналогічні дефекти доданих до матеріалів справи актів про надання послуг дійшли висновку суди при наданні правової оцінки господарським взаємовідносин ТОВ «Ресторія Груп» з Товариством з обмеженою відповідальністю «Аграрний Комплекс «Зерно» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Квадро-Моноліт». Зокрема, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що наведені акти не розкривають фактичний зміст наданих послуг та не дають можливості ідентифікувати отримання послуг із господарською діяльністю платника.

Наведені обставини в сукупності з іншими доказами, в тому числі щодо наявності ознак фіктивності у контрагентів позивача, обумовили цілком обґрунтований висновок попередніх судових інстанцій про неправомірність формування ТОВ «Ресторія Груп» даних податкового обліку за спірними поставками.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 03 липня 2019 року № 00008701402, то касаційна скарга не містить жодних доводів на підтвердження його протиправності, а тому відсутні підстави для надання правового аналізу відповідним висновкам судів у рамках даного касаційного провадження.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги платника без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресторія Груп» залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 26 серпня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18 січня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді І. Я. Олендер

Р. Ф. Ханова