Рішення

від 04.09.2023 по справі 308/12879/18

УЖГОРОДСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 308/12879/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2023 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді - Бенца К.К.,

при секретарі судового засідання - Майор Ю.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород за правилами загального позовного провадження матеріали цивільної справи за позовом заступника керівника Ужгородської місцевої прокуратури правонаступником якої є Ужгородська окружна прокуратура до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 про скасування в частині рішення Ужгородської міської ради від 09.11.2015 року, витребування земельних ділянок на користь територіальної громади м. Ужгорода в особі Ужгородської міської ради ,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, заступник керівника Ужгородської місцевої прокуратури (місце знаходження : 88000, м. Ужгород, вул. Небесної Сотні, 6) правонаступником якого є Ужгородська окружна прокуратура звернувся до Ужгородського міськрайонного суду з позовною заявою до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 про скасування пункту 1.16 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 за №1882, витребування від ОСОБА_1 земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:40:001:0055 площею 0,0298 га, ; за кадастровим номером 2110100000:40:001:0056 площею 0,0146 га, ; за кадастровим номером 2110100000:40:001:0057 площею 0,024 га, на користь територіальної громади м. Ужгорода в особі Ужгородської міської ради.

Позов обгрунтовує тим, що Ужгородської місцевою прокуратурою в порядку ч. 1 ст. 222 КПК України отримано дозвіл слідчого у кримінальному провадженні за № 42015070030000163 від 25.11. 2015 року на розголошення таємниці досудового розслідування.

Досудовим розслідуванням в рамках даного кримінального провадження встановлено, що 27 сесія 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 року відбулася в порушення вимог Конституції та законодавства, а тому на думку позивача рішення, прийняті на цій сесії підлягають скасуванню.

Так, позивач вказує, що Ужгородська міська рада є представницьким органом місцевого самоврядування, яка виконує повноваження, передбачені ст. ст. 140-143 Конституції України та вирішує інші питання, віднесені законом до її компетенції.

Пунктом 14 ст. 46 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що порядом скликання сесії ради, підготовки і розгляду нею питань, а також порядок роботи сесії визначається регламентом ради.

Так пунктом 12 ст. 46 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що сесія ради є повноважною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради.

Вказана норма зокрема закріплена у ст. 17 Регламенту Ужгородської міської ради 6 скликання, затвердженого рішенням 5 сесії Ужгородської міської ради 6 скликання від 08.04.20211 року № 149, згідно якої сесія ради є правомочною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради. А відповідно до ст. 159 Регламенту, такий є обов`язковим до виконання всіма посадовими особами місцевого самоврядування та депутатами Ужгородської міської ради.

На інформаційному Інтернет порталі «Місцеві вибори» розміщено інформацію про те, що в 2010 році до Ужгородської міської ради обрано 60 депутатів.

З позовної заяви слідує, що перед початком сесії 09.11.2015 року о 10 год. 06 хв. у відповідності до ст. 34 Регламенту згідно роздруківки ПТК «Віче» шляхом застосування персональних карток «Віче» зареєстровано 30 депутатів, а в подальшому 09.11.2015 року о 10 год. 07 хв. проведено повторну реєстрацію 33 депутатів Ужгородської міської ради.

Всупереч вказаним вище даним щодо реєстрації депутатів, депутат ОСОБА_2 (пульт для голосування № 57), ОСОБА_3 (пульт для голосування № 33), ОСОБА_4 (пульт для голосування № 13) та ОСОБА_5 (пульт для голосування № 49) не були присутні на сесії міської ради 09.11.2015 року та персональну участь у голосування не приймали.

Вказану обставину позивач доводить : листом № 394 від 13.04.2016 року командира військової частини НОМЕР_1 полковника м/с ОСОБА_6 , про те, що з 05.11. 2015 року по 08. 12.2015 року ОСОБА_2 перебував на стаціонарному лікуванні в травматологічному відділенні військової частини НОМЕР_1 (військовий госпіталь АДРЕСА_1 ); інформацією Державної прикордонної служби, викладеної в листі № 5/13-93 від 07.04.2016 року ІНФОРМАЦІЯ_1 про те, що ОСОБА_4 з 08.11. 2015 року по 12.11.2015 рік перебував за межами Державного кордону України; розмовою ОСОБА_5 з журналістом телеканалу «Тиса» про його відсутність на вказаній сесії; допитом в режимі телефонної розмови ОСОБА_3 , про що складено відповідний рапорт.

Крім того позивач вказує, що відсутність вказаних вище депутатів підтверджується і відеозаписом пленарного засідання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 року, який міститься в матеріалах кримінального провадження.

Таким чином позивач стверджує, що участь у 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 року прийняло 29 депутатів, що складає менше половини депутатів від загального складу ради, а тому вказана сесія не була повноважною у зв`язку з відсутністю кворуму, а тому зміни до порядку денного і всі прийняті на цій сесії рішення є незаконними.

В подальшому без відповідного кворуму відбулося голосування за рішення Ужгородської міської ради № 1882 від 09.11.2015 року «Про затвердження та відмову в затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок( проект № 1626), відповідно до якого оспорювану земельну ділянку передано у власність ОСОБА_7 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 , оспорювана земельна ділянка за кадастровим номером 2110100000:40:001:0032, на підставі договору дарування серія та номер 380 була відчужена на користь ОСОБА_1 , яка в подальшому поділила земельну ділянку на три частини, таким чином було сформовано три земельні ділянки за кадастровим номером 2110100000:40:001:0055 площею 0,0298 га, ; за кадастровим номером 2110100000:40:001:0056 площею 0,0146 га, ; за кадастровим номером 2110100000:40:001:0057 площею 0,0024 га.

Позивач вказує на те, що згідно роздруківки ПТК «Віче» шляхом застосування персональних карток Віче щодо прийняття проекту рішення № 1626 за основу проголосувало 32 депутати Ужгородської міської ради, в тому числі і депутати ОСОБА_8 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , які насправді були відсутні в сесійній залі.

Крім того встановлено, що ОСОБА_9 будучи депутатом Ужгородської міської ради, під час виникнення конфлікту інтересів не повідомив про нього у встановленому порядку колегіальний орган Ужгородську міську раду і вчинив дії в умовах реального конфлікту інтересів на 27 сесії Ужгородської міської ради 6 скликання та взяв участь у голосуванні за рішення № 1882 від 09.11. 2015 року «Про затвердження та відмову в затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок». Прийняття оспорюваного рішення в умовах реального конфлікту інтересів та допущення ОСОБА_9 порушення вимог ст. 28, ч. 2 ст. 35 Закону України «Про запобігання корупції» та ст. 59-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» підтверджено у постанові Ужгородського міськрайонного суду від 12.04.2017 року у справі № 308/12880/16-п, якою ОСОБА_9 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1, ч. 2 ст. 172 -7 КУпАП.

Також позивач зазначає, що рішення про затвердження проекту землеустрою оспорюваної земельної ділянки також не відповідає вимогам ст. ст. 19, 24 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 року, так з січня 2015 року набрали чинності частини 3 та 4 ст. 24 даного Закону, відповідно до яких передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється у разі відсутності плану зонування або детального плану території, таким чином позивач вважає, що оскільки ні плану зонування, ні детального плану території за рахунок якої відведено земельну ділянку станом на прийняття рішення про їх відведення не було (такі прийняті на тій же сесії, без відповідного кворуму і не набрали законної сили) передача земельних ділянок відбулася також з порушеннями ст. ст. 19, 24 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності».

Позивач Ужгородська місцева прокуратура правонаступником якої є Ужгородська окружна прокуратура обґрунтовує своє представництво у даній справі положеннями ст. 131-1 Конституції України та ст. 56 ЦПК України. Крім того позивач вказує, що відповідно до ст. 5 ЗУ «Про державний контроль за використанням та охороною земель» та Постанови КМУ за № 15 від 14.01.20215 року Державною службою України з питань геодезії, картографії та кадастру є центральним органом виконавчої влади, до повноважень якої належить здійснення контролю за додержанням органами державної влади, органами місцевого самоврядування, юридичними та фізичними особами вимог земельного законодавства України та встановленого порядку набуття і реалізації права на землю, однак вказаний контролюючий орган не наділений повноваженнями звертись до суду про скасування незаконних рішень ради.

Таким чином позивач вважає, що право власності на земельну ділянку набуте всупереч суспільним інтересам на підставі незаконного рішення, а тому суперечить інтересам держави і суспільства в цілому, зокрема мешканців м. Ужгорода, які виборами у 2010 році обрали своїх представників до органу місцевого самоврядування, що позивач вважає достатньою підставою для пропорціонального втручання в інтереси однієї особи. З цих підстав вважає звернення прокурора до суду в інтересах держави у сфері регулювання земельних відносин і охорони землі спрямованим на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно-значимого питання щодо порядку та правомірності розпорядження земельної ділянки.

На підставі викладеного вище позивач просить суд ухвалити рішення, яким : визнати незаконним та скасувати пункт 1.16 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 за №1882; витребувати від ОСОБА_1 земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:40:001:0055 площею 0,0298 га, вартістю 128786,66 грн., витребувати від ОСОБА_1 земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:40:001:0056 площею 0,024 га, вартістю 63096,82 грн., витребувати від ОСОБА_1 на земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:40:001:0057 площею 0,024 га, вартістю 103720,80 грн. на користь територіальної громади м. Ужгорода в собі Ужгородської міської ради.

Позиція сторін справи :

Представник позивача в судовому засіданні пред`явлені у справі позовні вимоги підтримав повністю та просив суд їх задовольнити. Надав пояснення аналогічні викладеним у позові. В наступне судове засідання після оголошеної перерви в судовому розгляді не з`явився, подав заяву про розгляд справи у відсутності.

Представник Ужгородської міської ради в судове засідання повторно не зявився, будучи належним чином повідомлений про дату час і місце розгляду справи. Подав до суду клопоттання про залишення позову без розгляду.

Окрім того слід зазначити, що інформація про дату і час розгляду справи наявна на сайті Судова влада.

Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина п`ята статті 14 ЦПК України).

Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб`єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в обов`язковому порядку.

Результат аналізу частини шостої статті 128, частини першої статті 130 ЦПК України дає підстави для висновку, що судова повістка надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи лише у разі наявності у нього офіційної електронної адреси.

Вказаний висновок також узгоджується з правовою позицією щодо належного виклику учасника справи засобами електронної пошти, викладеною Верховним Судом у постанові від 01 червня 2022 року у справі № 761/42977/19 (провадження № 61-1933св22).

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання повторно не зявилась, будучи належним чином повідомлена про дату, час і місце розгляду справи, заяв про відкладення розгляду справи та відзив до суду не надходив.

Відповідач ОСОБА_1 у судове засідання повторно не з`явилася, хоча про час та місце розгляду справи була повідомлена у встановленому законом порядку, за зареєстрованим місцем проживання у відповідності до ч.ч.6,7 ст. 128 ЦПК України, що стверджується рекмендованими повідомлення про отримання судового виклику № 8800027582139, 8800021041950 про причини неявки суд не повідомляла, клопотань про відкладення розгляду справи до суду не надходило.

Заяви, клопотання :

03.06.2020 року головою правління обєднання ввласників земельних ділянок «Товаристо забудовників «Еілтний сад» подано до суду заяву про ознайолення з матеріалами справи.

10.03.2021 року представником Ужгородської міської ради подано до суду клопотання про залишення позовної заяви без розгляду.

28.04.2021 року позивачем подано до суду заперечення на клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.

28.04.2021 року позивачем подано до суду заяву з процесуальних питань.

27.07.2023 року позивачем подано до суду клопотання про долучення документів.

01.08.2023 року представником Ужгородської міської ради подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи.

04.09.2023 року позивачем подано до суду клопотання про розгляд справи без його участі.

В ході розгляду справи проведені наступні процесуальні дії:

03.07.2020 року ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду Бенца К.К. прийнято позовну заяву до розгляду та ухвалено проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

03.07.2020 року ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду у відкритті провадження по справи в частині позовних вимог до ОСОБА_7 відмовлено.

05.06.2023 року ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду у задоволенні клопотання представника Ужгородської міської ради про залишення позову без розгляду відмовлено; замінено позивача по справі та закрито підготовче судове засідання.

Фактичні обставини справи:

Так, судом встановлено, що у 2010 році до Ужгородської міської ради Закарпатської області обрано 60 депутатів, що підтверджується відомостями з офіційного веб-сайту Ужгородської міської ради.

Враховуючи вимоги ст. 100 ЦПК України, беручи до уваги висновки Верховного Суду від 29.01.2021 у справі №922/51/20, зважаючи на відсутність у відповідачів та їх представників заперечень щодо кількості депутатів міської ради, обраних на сесію, у межах якої приймалося оспорюване рішення, суд виходить з того, що кількість депутатів ради, обраних на відповідну сесію становить 60 осіб.

Пунктом 1.16 рішення XXVII сесії VI скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 року № 1882 затверджено проект землеустрою щодо відведення гр. ОСОБА_10 земельної ділянки кадастровий номер: 2110100000:40:001:0032 площею 0,0684 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 та передано у власність. ( а.с. 15-24).

Пізніше, як вбачається із Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 141915866 від 19.10.2018 року (а.с. 25-26 Т.1), право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 2110100000:40:001:0032 площею 0,0684 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 було зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі договору дарування серія та номер 380 від 29.02.2016.

В подальшому , ділянка з кадастровим номером 2110100000:40:001:0032 площею 0,0684 га поділена на три частини та таким чином було сформовано три земельні ділянки : за кадастровим номером 2110100000:40:001:0055 площею 0,0298 га, за кадастровим номером 2110100000:40:001:0056 плщею 0,0146 га та за кадастровим номером 2110100000:40:001:0057 площею 0,024. ( а.с. 27-29,Т.1)

Разом з тим, судом встановлено, що старшим слідчим слідчого відділу Ужгородського відділу поліції ГУНП в Закарпатській області Пекарем В.І. здійснювалося досудове розслідування у кримінальному провадженні №42015070030000163 від 25.11.2015 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 366 КК України.

Як встановлено судом, 15 січня 2018 року ОСОБА_11 , у межах кримінального провадження № 42015070030000163 від 25.11.2015 року, було повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.367 КК України, а саме службовій недбалості, тобто у неналежному виконанні службовою особою своїх службових обов`язків, через несумлінне ставлення до них, що спричинило тяжкі наслідки охоронюваним законом громадським інтересам.

Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 05.06.2023 року звільнено ОСОБА_11 від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.367 КК України на підставі п.3 ч.1 ст. 49 КК України, у зв`язку із закінченням строків давності; кримінальне провадження №42015070030000163 відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 25.11.2015 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.367 КК України, - закрито на підставі п.1 ч.2 ст.284 КПК України.

Як зазначалось, 09.11.2015 відбулось голосування за рішення Ужгородської міської ради №1882 від 09.11.2015 «Про затвердження та відмову в затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (проект №1626), відповідно до якого оспорювану земельну ділянку передано у власність ОСОБА_7 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Перед початком 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради, 09.11.2015 о 10 год. 06 хв., у відповідності до ст. 34 Регламенту, згідно роздруківки ПТК «Віче», шляхом застосування персональних карток «Віче» зареєстровано 30 депутатів. В подальшому, 09.11.2015 о 10 год. 07 хв. проведено повторну реєстрацію, згідно роздруківки ПТК «Віче», шляхом застосування персональних карток «Віче» зареєстровано 33 депутати Ужгородської міської ради.

Відповідно до роздруківки ПТК «Віче», шляхом застосування персональних карток «Віче» щодо прийняття проекту рішення №1626 за основу проголосувало 32 депутати Ужгородської міської ради.

Так, серед присутніх депутатів значаться, зокрема, депутати ОСОБА_2 (пульт для голосування № 57), ОСОБА_3 (пульт для голосування № 33), ОСОБА_4 (пульт для голосування № 13) та ОСОБА_5 (пульт для голосування № 49).

З оглянутого у судовому засіданні листа № 1441 від 04.12.2017 року командира військової частини НОМЕР_1 полковника м/с ОСОБА_12 встановлено, що з 05.11.2015 року по 08.12.2015 року полковник ОСОБА_2 перебував на стаціонарному обстеженні у травматологічному відділенні військової частини НОМЕР_1 (військовий госпіталь АДРЕСА_1 ) (а.с. 34,Т.1).

Також згідно з інформацією Державної прикордонної служби, викладеної в листі №5/13-93 від 07.04.2016 ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 з 08.11.2015 по 12.11.2015 та ОСОБА_5 з 08.11.2015 по 20.11.2015 перебували за межами Державного кордону України.

Окрім того судом встановлено, що ОСОБА_9 , будучи депутатом Ужгородської міської ради, під час виникнення конфлікту інтересів не повідомив про нього в установленому порядку колегіальний орган Ужгородську міську раду і вчинив дії в умовах реального конфлікту інтересів на 27 сесії Ужгородської міської ради 6 скликання (4 пленарне засідання) взяв участь у голосуванні і голосував за рішення № 1882 від 09.11.2015 «Про затвердження та відмову в затвердженні проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок».

Згідно з Роздруківкою результатів голосування із зазначенням прізвищ депутатів Ужгородської міської ради на четвертому пленарному засіданні XXVII сесії Ужгородської міської ради VI скликання 09 листопада 2015 року за проект № 1626 «Про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок» в цілому, депутат ОСОБА_13 проголосував «ЗА». З даної Роздруківки також встановлено, що всього проголосувало 33 депутати, з них: «ЗА» - 32; «ПРОТИ» - 0; «УТРИМАЛОСЬ» - 0; «НЕ ГОЛОСУВАЛО» - 1. РІШЕННЯ ПРИЙНЯТО.

Прийняття оспорюваного рішення в умовах реального конфлікту інтересів та допущення ОСОБА_9 порушення вимог ст. 28, ч.2 ст. 35 Закону України «Про запобігання корупції» та ст. 59-1 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» підтверджено в постанові Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 12.04.2017 у справі № 308/12880/16-п, якою ОСОБА_14 визнано винним у вчиненні адміністративних правопорушень, передбачених ч. 1, ч. 2 ст. 172-7 КУпАП. Вказана постанова Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області в цій частині залишена без змін постановою Апеляційного суду Закарпатської області від 11.07.2017. ( а.с. 136-144, Т.1)

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» (в редакції статті, яка діяла на час вчинення правопорушення) близькі особи - особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом і мають взаємні права та обов`язки із суб`єктом, зазначеним у частині першій статті 3 цього Закону (крім осіб, взаємні права та обов`язки яких із суб`єктом не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі, а також - незалежно від зазначених умов - чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, зять, невістка, тесть, теща, свекор, свекруха, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням згаданого суб`єкта.

Статтею 35 Закону України «Про запобігання корупції» передбачено, що правила врегулювання конфлікту інтересів в діяльності Президента України, народних депутатів України, членів Кабінету Міністрів України, керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, суддів, суддів Конституційного Суду України, голів, заступників голів обласних та районних рад, міських, сільських, селищних голів, секретарів міських, сільських, селищних рад, депутатів місцевих рад визначаються законами, які регулюють статус відповідних осіб та засади організації відповідних органів.

Разом з тим, у частині другій статті 35 Закону України «Про запобігання корупції» зазначено, що у разі виникнення реального чи потенційного конфлікту інтересів у особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи, яка входить до складу колегіального органу (комітету, комісії, колегії тощо), вона не має права брати участь у прийнятті рішення цим органом.

Відповідно до пункту 1.1.2 Методичних рекомендацій щодо запобігання та врегулювання конфлікту інтересів, затвердженого рішенням Національного агентства з питань запобігання корупції від 29.09.2017 № 839 (далі - Методичні рекомендації) «... депутат сільської ради в силу приписів статті 59-1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", якщо розгляд, підготовка чи прийняття рішення радою з певного питання утворює конфлікт інтересів у такого депутата, зобов`язаний самостійно публічно оголосити про це під час засідання ради, на якому розглядається відповідне питання. Контроль за дотриманням цих вимог, надання консультацій та роз`яснень покладається на постійну комісію, визначену відповідною радою».

За частиною другою статті 35 Закону член колегіального органу, у разі виникнення у нього реального чи потенційного конфлікту інтересів, не має права брати участь у прийнятті рішення цим органом, а його заява про конфлікт інтересів заноситься в протокол засідання колегіального органу.

Згідно з частиною першою статті 67 Закону України «Про запобігання корупції» нормативно-правові акти, рішення, видані (прийняті) з порушенням вимог цього Закону, підлягають скасуванню органом або посадовою особою, уповноваженою на прийняття чи скасування відповідних актів, рішень, або можуть бути визнані незаконними в судовому порядку за заявою заінтересованої фізичної особи, об`єднання громадян, юридичної особи, прокурора, органу державної влади, зокрема Національного агентства, органу місцевого самоврядування.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.03.2019 у справі №442/730/17 назвала помилковими висновки судів попередніх інстанцій щодо відсутності підстав для скасування прийнятого рішення, де голос особи, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, не був вирішальним та не вплинув на правомірність прийняття цього рішення, а також, що чинним законодавством не передбачено необхідності безумовного скасування рішення органу місцевого самоврядування, прийнятого за наявності конфлікту інтересів.

Отже, для встановлення порушення процедури прийняття рішення, визначальним є сам факт участі депутата у голосуванні за наявності конфлікту інтересів (незалежно потенційного чи реального), а не вплив такого голосування на прийняте рішення з урахуванням наявності кваліфікованої більшості, необхідної для прийняття позитивного рішення колегіальним органом.

Прийняте в умовах реального конфлікту інтересів у одного з депутатів рішення органу місцевого самоврядування компрометує, спаплюжує таке рішення, та, як наслідок, нівелює довіру суспільства до органів місцевого самоврядування в цілому.

За таких обставин Велика Палата Верховного Суду вважає за необхідне відступити від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 червня 2018 року у справі № 459/2673/16 у подібних правовідносинах, оскільки у ньому міститься помилковий висновок, що наявність потенційного або реального конфлікту інтересів не тягне за собою автоматичної недійсності прийнятих рішень колегіального органу, а лише у визначених законом випадках може вплинути на втрату правомочності органу.

Аналогічна позиція Верховного Суду відображена й у постанові від 16.10.2019 у справі 445/2346/16-ц.

Крім того, Верховний Суд у постанові суду від 31.10.2018 у справі №810/2500/16 звертає увагу на помилковість висновку, що стаття 67 Закону України «Про запобігання корупції» не містить імперативного припису про обов`язковість визнання незаконним та скасування такого рішення, оскільки, альтернатива у вказаній статті зазначена, виключно, щодо вибору способу оскарження рішення прийнятого за наявності конфлікту інтересів (скасування органом або посадовою особою, уповноваженою на прийняття чи скасування відповідних актів, рішень, чи визнання незаконними рішень в судовому порядку), і не передбачає іншої компетенції суду, ніж визнання такого рішення незаконним, у порядку, встановленим процесуальним законом.

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 21.09.2018 у справах № 237/2574/17, № 237/2242/17.

Оскільки, п. 1.16 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 за №1882 прийнято в тому числі за участі депутата Ужгородської міської ради Булини Михайла Михайловича в результаті корупційних адміністративних правопорушень, приймаючи до уваги той факт, що у голосуванні прийняло участі менше половини депутатів від загального складу ради, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для визнання незаконним та скасування пункту 1.16 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 за №1882.

Аналізуючи доводи прокурора про недотримання міськрадою вимог містобудівного законодавства, суд вказує на наступне.

Рішення про передачу спірної земельної ділянки у власність прийняте Ужгородською міською радою 09.11.2015. У зв`язку з цим правова оцінка спірним правовідносинам у відповідній частині повинна надаватися з урахуванням положень Земельного кодексу України в редакції від 01.07.2015 та положень Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17.02.2011 №3038-VI.

Відповідно до частини 3 статті 24 Закону №3038-VI у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється.

З огляду на вказане, суд погоджується із аргументами прокурора про те, що відсутність затвердженого детального плану територій або зонування унеможливлювало передачу спірної земельної ділянки.

Утім, зі змісту підстав позову вбачається, що прокурор не заперечує проти наявності вказаних рішень, натомість позовні вимоги обґрунтовує тим, що рішення про затвердження детального плану територій та зонування є нікчемними, не набрали чинності з огляду на відсутність кворуму у міської ради при їх прийнятті.

У цьому контексті суд наголошує на тому, що правомірність рішень про затвердження детального плану територій та зонування не є предметом правової оцінки у справі, що розглядається, зважаючи на те, що судовий розгляд здійснюється у межах заявлених позовних вимог.

Таким чином, зважаючи на те, що прокурор не довів обставини відсутності затвердженого детального плану територій або зонування, підстави для застосування приписів частини 3 статті 24 Закону №3038-VI до спірних правовідносин відсутні.

Що стосується позовних вимог в частині витребування від ОСОБА_1 земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:40:001:0055 площею 0,0298 га, за кадастровим номером 2110100000:40:001:0056 плщею 0,0146 га та за кадастровим номером 2110100000:40:001:0057 площею 0,024 на користь територіальної громади міста Ужгород, суд виходить з наступного.

З огляду на подальше відчуження незаконно переданого у приватну власність майна (земельної ділянки за кадастровим номером 2110100000:40:001:0032 площею 0,0684 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд), інтереси власника - держави (в особі територіальної громади міста Ужгорода) порушені.

Статтею 16 ЦК України визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, а також можливість їх захистити іншим способом, встановленим договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Главою 29 ЦК України визначено такі способи захисту права власності як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

ЦК України передбачені засади захисту права власності, зокрема право на витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України) та від добросовісного набувача (стаття 388 ЦК України).

Відповідно до закріпленого в статті 387 ЦК України загального правила власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Так, витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно, зокрема в добросовісного набувача.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц (провадження № 14-288цс18).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 квітня 2020 року у справі № 522/1853/17 (провадження № 61-16916св19) зроблено висновок, що «передбачений статтею 387 ЦК України віндикаційний позов - це вимога про витребування майна з чужого володіння, тобто позов неволодіючого власника до володіючого не власника про витребування і повернення майна, при якому позивач повинен доказати факт існування права власності. Незаконне володіння - це володіння без відповідної правової підстави; як незаконне розцінюється і таке володіння, коли особа, набуваючи річ, не знала і не могла знати, що набуває її не від власника (добросовісний набувач)».

Згідно частини 3 статті 388 ЦК, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 388 ЦК України.

Отже, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Норма статті 388 ЦК України може застосовуватись як підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин. Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації.

Відповідно до положень частини третьої статті 388 ЦК власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем.

Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є не двостороння реституція, а повернення майна з незаконного володіння. Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, передбаченого статтями 215, 216 ЦК України.

У разі встановлення наявності речово-правових відносин, до таких відносин не застосовується зобов`язальний спосіб захисту (зокрема й такий спосіб захисту як визнання недійсним договору купівлі - продажу, договору дарування). У таких відносинах захист прав особи, яка є власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, за наявності підстави, визначеної ст. 388 ЦК України.

Разом з тим рішення суду про витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (статті 19, 27 Закону України від 01.07.2004 «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» (п. 10 Постанови Пленуму ВСУ від 06.11.2009 № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»).

Пунктом 10 цієї ж постанови визначено, що не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову.

Велика Палата Верховного Суду (в постанові від 12.02.2020 у справі П/811/1640/17) звертає увагу на те, що метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (див. принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю у пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц).

В разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння суд витребовує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване в цьому реєстрі за відповідачем.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року і відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, ст. 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави. Суд вважає доведеною обставину незаконного вибуття спірної земельної ділянки з державної власності, оскільки відповідач набув право власності на землю без відповідної правової підстави.

Враховуючи викладене, пункт 1.16 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 за №1882 є незаконним та підлягає скасуванню, а вказана земельна ділянка , яка в подальшому була поділена на три земельні ділянки - витребуванню у добросовісного набувача ОСОБА_1 на користь територіальної громади міста Ужгорода.

Суд приходить до висновку , що на підставі ч.3 статті 388 ЦК України є правові підстави витребування від ОСОБА_1 земельної ділянки, яка вибула з володіння держави поза її волею.

Щодо повноважень прокурора на звернення до суду з даним позовом, суд зазначає наступне.

Так, керівник Ужгородської місцевої прокуратури ( правонаступником є Ужгородська окружна прокуратура) звернувся до суду з позовом самостійно в інтересах держави виступаючи позивачем у даній справі.

Згідно з вимогами п. 3 ч. 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, зокрема, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до вимог ч.ч. 3, 4 статті 56 ЦПК України, у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 ЦПК України.

Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити … скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005 року, заява 61517/00, пункт 27).

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 ч. 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Відтак, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України "Про прокуратуру".

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 23 цього Закону, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття "інтерес держави".

Так, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб`єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.

Аналіз ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може підтвердити наявність підстав для представництва інтересів держави в суді шляхом надання належного обґрунтування, підтвердженого достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного суб`єкта владних повноважень про звернення до суду, запитами, а також копіями документів, отриманих від суб`єкта владних повноважень, що свідчать про наявність підстав для відповідного представництва.

Встановлено та прокурором обґрунтовано належними та достатніми доказами в чому на його думку полягає порушення оспорюваними рішеннями про надання земельних ділянок та державна реєстрація прав власності на підставі вказаних рішень інтересам держави, а також в чому полягає таке порушення, необхідності захисту інтересів держави саме прокурором, а також обґрунтовано підстави звернення до суду, з наданням належних доказів, які би підтверджували встановлення прокурором наявності підстав для представництва у відповідності до вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Прокурором встановлено, що Ужгородська міськрада неналежним чином здійснює захист інтересів територіальної громади м. Ужгорода, вважає, що така сама порушила вимоги закону, крім цього, в системі органів державної влади відсутній орган, уповноважений на оскарження рішень органів місцевого самоврядування. Тому прокурор відповідно до ст. 121 Конституції України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст. 56 ЦПК України є самостійним позивачем в інтересах держави у справі.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, виходячи із принципів розумності та справедливості, зважаючи на те, що аналіз досліджених у справі доказів свідчить, що прокурором було надано належні докази на підтвердження своїх тверджень та такі його доводи не були спростовані належними та допустимими доказами відповідачів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають до задоволення.

Як вказав Європейський суд з прав людини, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Щодо розподілу судових витрат:

Частинами першою-другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, у разі задоволення позову, судові витрати покладаються на відповідача.

Відповідно до положень частин 4, 5 статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, суд підписує рішення без його проголошення; датою ухвалення рішення за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.

На підставі викладеного та, керуючись, ст.ст. 15, 16, 321, 391, ЦК України, ст.ст. 4, 5, 19, 76-82, 89, 95, 258, 259, 263-265, 274, 275, 279, 352, 354, 355 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги заступника керівника Ужгородської місцевої прокуратури правонаступником якої є Ужгородська окружна прокуратура до Ужгородської міської ради, ОСОБА_1 про скасування в частині рішення Ужгородської міської ради від 09.11.2015 року, витребування земельних ділянок на користь територіальної громади м. Ужгорода в особі Ужгородської міської ради - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати пункт 1.16 рішення 27 сесії 6 скликання Ужгородської міської ради від 09.11.2015 за №1882.

Витребувати від ОСОБА_1 земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:40:001:0055 площею 0,0298 га, вартістю 128786,66 грн. на користь територіальної громади м. Ужгорода в особі Ужгородської міської ради.

Витребувати від ОСОБА_1 земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:40:001:0056 площею 0,0146 га, вартістю 63096,82 грн на користь територіальної громади м. Ужгорода в особі Ужгородської міської ради.

Витребувати від ОСОБА_1 земельну ділянку за кадастровим номером 2110100000:40:001:0057 площею 0,024 га, вартістю 128786,66 грн на користь територіальної громади м. Ужгорода в особі Ужгородської міської ради.

Стягнути з Ужгородської міської ради (місце знаходження пл. Поштова, 3, м. Ужгород, 88000) на користь Закарпатської обласної прокуратури (вулиця Коцюбинського, 2-а, Ужгород, Закарпатська область, 88000) сплачений судовий збір в сумі 3608,45 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Закарпатської обласної прокуратури (вулиця Коцюбинського, 2-а, Ужгород, Закарпатська область, 88000) сплачений судовий збір в сумі 3608,45 грн.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354, ст.355 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч.ч.1, 2 ст.273 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ч.3 ст.354 ЦПК України).

Учасники справи:

Позивач - Ужгородська окружна прокуратура (місце знаходження вул. Небесної Сотні, 6, м. Ужгород, 88000);

Відповідач - Ужгородська міська рада (місце знаходження пл. Поштова, 3, м. Ужгород, 88000);

Відповідач - ОСОБА_1 (місце реєстрації АДРЕСА_3 );

Дата складання повного тексту судового рішення - 13.09.2023.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду К.К. Бенца