Постанова

від 16.10.2023 по справі 16/78

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" жовтня 2023 р. Справа №16/78

м. Львів

Західний апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого (судді-доповідача): Бойко С.М.,

суддів: Бонк Т.Б.

Якімець Г.Г.,

секретар судового засідання Гавриляк І.В.

явка представників сторін:

від позивача не з`явилися

від відповідача не з`явилися

від третьої особи - Бородайко П.К. (адвокат, ордер серія АТ № 1040648 від 25.04.2023)

розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1 б/н від 27.04.2023

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 24.04.2007, головуючий суддя Калашник В.О., м. Івано-Франківськ

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Комерційно-торговий центр Преміум, м. Івано-Франківськ

до відповідача виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради, м. Івано-Франківськ

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_1 , м. Івано-Франківськ

про визнання права власності на об`єкт нерухомого майна

В С Т А Н О В И В:

короткий зміст позовних вимог

20.03.2007 товариство з обмеженою відповідальністю Комерційно-торговий центр Преміум (надалі ТОВ «Комерційно-торговий центр «Преміум») звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання права власності на об`єкт нерухомого майна.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що пивний бар «Пінний», який розміщений по АДРЕСА_1 відносився до основних засобів на праві користування дочірнього підприємства «Комерційно-торговий центр». У зв`язку з перетворенням ДП «Комерційно-торговий центр» у ТОВ «Комерційно-торговий центр «Преміум» пивний бар «Пінний» перейшов у власність до новоутвореного товариства.

Правовими підставами позову зазначено ст. ст. 392 ЦК України.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 24.04.2007 позов задоволено. Визнано право власності на нерухоме майно, а саме: будівлю пивного бару розташованого по АДРЕСА_1 за ТОВ «Комерційно-торговий центр «Преміум».

Рішення суду мотивоване тим, що ТОВ «Комерційно-торговий центр «Преміум» є правонаступником ДП «Комерційно-торговий центр» ВАТ «Івано-Франківський пивоварний завод» (якому на праві власності належала будівля пивного бару), а тому будівля пивного бару по АДРЕСА_1 належить позивачу.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , як особа, що не брала участі у справі, оскільки суд вирішив питання про її права, інтереси та обов`язки (ухвалою апеляційного господарського суду від 27.09.2023 залучений до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача) просить рішення місцевого господарського суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, в зв`язку з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Узагальнені доводи третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, яка подала апеляційну скаргу

В обґрунтування доводів апеляційної скарги третя особа без самостійних вимог на стороні відповідача, зазначає що:

-судом помилково не залучено ОСОБА_1 до участі в справі, оскільки останній є власником земельної ділянки на якій знаходиться тимчасова будівля пивного бару;

-місцевим господарським судом не досліджено, що позов пред`явлено до неналежного відповідача;

-позивачем не долучено належних та допустимих доказів того, що будівля пивного бару належить ТОВ «Комерційно-торговий центр «Преміум»;

-безпідставно було внесено запис в Державний реєстр речових прав щодо реєстрації права власності на будівлю пивного бару за ТОВ «Комерційно-торговий центр «Преміум».

Узагальнені доводи відповідача

Відповідач подав апеляційному господарському суду заяву, за змістом якої не заперечує проти задоволення апеляційної скарги.

В обгрунтування доводів заяви посилається на ст. 30 Закону України «Про місцеве самоврядування» (в редакції Закону від 12.04.2007) та зазначає, що в ТОВ «Комерційно-торговий центр «Преміум» були відсутні документи, які б підтверджували право товариства на приміщення пивного бару, як нерухомого майна, а тому виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради не мав правових підстав для оформлення права власності на зазначене майно.

Позивач не скористався правом передбаченим ст. 263 ГПК України, відзиву на апеляційну скаргу не подав.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 27.09.2023 залучено ОСОБА_1 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, оскільки прийнятим рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 24.04.2007 порушуються його права як власника земельної ділянки.

У судове засідання 04.10.2023 з`явився представник третьої особи, представник позивача та представник відповідача в судове засідання повторно не з?явилися, хоча своєчасно та належним чином були повідомлені про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується списком розсилки поштової кореспонденції та повідомленнями про вручення поштового відправлення.

03.10.2023 на адресу суду від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради.

Враховуючи положення ч. 12 ст. 270 ГПК України, відповідно до якого неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, зважаючи на те, що явка учасників справи в судове засідання обов`язковою не визнавалась, а тому судова колегія вважає за можливе розглянути справу за відсутності позивача та відповідача, що не з`явилися за наявними в справі доказами.

У судовому засіданні представник третьої особи підтримав доводи апеляційної скарги, просив рішення місцевого господарського суду скасувати, апеляційну скаргу задоволити.

Згідно з ст. 269 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника третьої особи дослідивши доводи і заперечення, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини

Предметом позову є визнання права власності на підставі ст.392 ЦК України, за твердженням позивача, на об`єкт нерухомого майна - пивний бар «Пінний», який розміщений по вул. Новгородській, 49 в м. Івано-Франківськ, оскільки у нього відсутні правовстановлючі документи, які б посвідчували набуття права власності. В підтвердження своєї позиції стверджує, що він є правонаступником прав і обов`язком ДП дочірнього підприємства «Комерційно-торговий центр», від якого до нього і перейшло це право.

Досліджуючи обставини по справі, апеляційним господарським судом встановлено, що в обгрунтування позовних вимог позивачем подано дефектний акт на влаштування пивбару «Пінний» на Івано-Франківському пивзаводі (а.с. 18-22), накладні, що стосуються влаштування павільйону (а.с. 23-27), технічний паспорт пивбару «Пінний» (а.с. 28-33) та довідку про балансову вартість пивбару (а.с. 34).

Також, судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради народних депутатів від 02.08.1996 за № 275, Івано-Франківському пивоварному заводу було надано дозвіл на будівництво збірно-розбірної конструкції павільйону-кафе для продажу власної продукції(тимчасової споруди).

Відповідно до наказу регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області за № 657 від 11.07.1997 на базі майна АТ «Івано-Франківський пивоварний завод» створено ДП «Комерційний торговий центр» та затверджено статут ДП «Комерційний торговий центр» (а.с. 35). Отже, апеляційним судом встановлено, що спірний об`єкт належав до державної форми власності.

Статут ТОВ «Комерційно-торговий центр «Преміум» (нова редакція) зареєстровано виконавчим комітетом Івано-Франківської міської ради 21.04.2004 та затверджено зборами учасників товариства (протокол № 10 від 26.12.2005). Державна реєстрація змін до установчих документів проведена державним реєстратором 25.07.2006 (а.с. 9-17).

Відповідно до п. 1.1 статуту ТОВ «Комерційно-торговий центр «Преміум» (а.с. 9-17), товариство створено на підставі законодавства України в результаті реорганізації шляхом перетворення ДП «Комерційно-торговий центр» ВАТ «Івано-Франківський пивоварний завод» і є його правонаступником. Внесення в локальний нормативний акт, в даному випадку в Статут позивача, з приватною формою власність, даних про те, що він є приватною формою власність, так судом не розцінюється, за відсутністю доказів

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (ЄДРПОУ) за № 16-03/2/111 від 06.02.2007 (а.с. 37) станом на 06.02.2007 з ЄДРПОУ вилучено ВАТ «Івано-Франківський пивоварний завод» в зв`язку з ліквідацією.

Органом ліквідації визначено виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради, дата ліквідації ВАТ «Івано-Франківський пивоварний завод» 30.06.2004.

Згідно з Положенням про регіональне відділення Фонду державного майна України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.06.1994 року № 412 (в редакції постанови від 15 червня 1994 р. N 412), регіональне відділення Фонду державного майна України (далі - відділення) є державним органом, який створюється Фондом державного майна (далі - Фонд) і йому підпорядковується.

До основних завдань відділення належить організація та проведення приватизації майна, яке перебуває у державній власності та місцевою програмою приватизації та здійснення повноважень власника щодо майна, яке приватизується, відповідно до прийнятих ним рішень.

Таким чином оцінюючи посилання ТОВ «Комерційно-торговий центр «Преміум» на те, що він є правонаступником прав і обов`язків ДП «Комерційно-торговий центр» ВАТ «Івано-Франківського пивоварного заводу», апеляційний господарський суд вважає такі безпідставними, оскільки відповідних рішень регіональним відділенням Фонду державного майна України, як розпорядником державного майна не приймалося. Окрім того ВАТ «Івано-Франківський пивоварний завод» було ліквідовано та вилучено з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України (а.с. 37), а ДП «Комерційно-торговий центр» ВАТ «Івано-Франківського пивоварного заводу» було створено за наказом регіонального відділення Фонду державного майна України по Івано-Франківській області від 11.07.1997 № 657 та було дочірним підприємством ВАТ «Івано-Франківського пивоварного заводу» за державною формою власності.

Таким чином, місцевим господарським судом на підставі наданих позивачем доказів безпідставно зроблено висновок про визнання права власності за позивачем на спірний об`єкт та безпідставно кваліфіковано, як об`єкт нерухомого майна.

Обговорюючи питання щодо наявності підстав порушення права позивача, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, з урахування приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, наведені приписи чинного законодавства визначають об`єктом захисту, в тому числі судового, порушене, невизнане або оспорюване право.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина 1 статті 16 Цивільного кодексу України).

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

При цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23 квітня 2019 року у справі № 911/1602/18, яка в силу вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України врахована апеляційним господарським судом.

В контексті викладеного апеляційний суд зазначає, що поза увагою місцевого господарського суду залишилось те, що звертаючись до суду з позовом у даній справі позивач не обгрунтував в чому полягає його порушене право чи інтерес.

Таким чином, апеляційний господарський суд приходить до висновку про те, що право позивача не порушено й не підлягає відновленню, а отже заявлений позов задоволенню не підлягає.

Згідно з положеннями статті 328 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній на момент звернення з позовом до суду) право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом статті 41 Конституції України та статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю та мирно володіти своїм майном; право приватної власності є непорушним; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини першої статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини перша та друга статті 319 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з статтею 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Така правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 02 травня 2018 року у справі № 914/904/17, від 27 червня 2018 року у справі № 904/8186/17, від 11 квітня 2019 року у справі № 910/8880/18 та від 19.05.2020 в справі № 916/1608/18.

Позивачем у такому позові може бути суб`єкт, який вважає себе власником певного майна, однак не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку із наявністю щодо цього права сумнівів з боку третіх осіб чи необхідністю одержати правовстановлюючі документи.

Предумовами та матеріальними підставами для захисту права власності в судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14.07.2022 в справі № 3/5025/1379/12 (924/681/21), яка в силу вимог ч. 4 ст. 236 ГПК України врахована апеляційним господарським судом.

Оцінюючи посилання позивача на ст. 392 ЦК України, як на правову підставу позову, апеляційний господарський суд зазначає, що передбачений наведеною нормою спосіб захисту має на меті підтвердження наявного в позивача права власності, а не виникнення в нього такого права внаслідок ухвалення судового рішення.

Тобто саме лише посилання на відсутність документа, що засвідчує право власності на спірне майно, не є достатньою підставою для визнання за особою права власності на нього без надання доказів, оцінивши які окремо та в сукупності з урахуванням їх вірогідності та взаємозв`язку, суд може встановити факт виникнення на законних підставах та існування в позивача права власності на спірне майно, зокрема на момент втрати ним відповідного правозасвідчувального документа, а також відсутність припинення цього права на момент вирішення спору.

Апеляційним господарським судом встановлено, що 18 вересня 2001 року в ході процедури банкрутства ВАТ «Івано-Франківський пивоварний завод», ліквідаційною комісією по банкрутству ВАТ «Івано-Франківський пивоварний завод» (продавець) та приватним підприємцем Стефураком П.Я. (покупець) укладено біржову угоду купівлі-продажу об`єкта на торгах на Прикарпатській універсальній товарній біржі (надалі біржова угода) (а.с. 78-79), за змістом якої продавець зобов`язується передати у власність покупця цілісний майновий комплекс ВАТ «Івано-Франківський пивоварний завод», що знаходиться по вул. Новгородській у м. Івано-Франківську, а покупець зобов`язується прийняти зазначений об`єкт і сплатити ціну відповідно до умов, що визначені в цій угоді.

Відповідно до акту приймання-передачі від 19.09.2001 (який є невід`ємною частиною біржової угоди) (а.с. 80-87) продавець передає, а покупець приймає цілісний майновий комплекс ВАТ «Івано-Франківський пивоварний завод», що знаходиться по вул. Новгородській у м. Івано-Франківську, а саме: адміністративний корпус з складом, цех розливу, компресорна, столярний цех, гараж, склад, виробничо-складський корпус, варочний цех, виробничо-складські приміщення, склад.

19.07.2002 Івано-Франківською міською радою (продавець) та підприємцем Стефураком П.Я. (покупець) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки (надалі договір купівлі-продажу земельної ділянки) (а.с. 88-89) за змістом якого продавець на підставі рішення ІІ сесії четвертого демократичного скликання Івано-Франківської міської ради від 11.07.2022 продав, а покупець купив земельну ділянку за адресою АДРЕСА_2 розміром 0,1336 га несільськогосподарського призначення, згідно плану земельної ділянки, що додається, для реконструкції приміщень під міні-розливний цех пива, торгові та офісні приміщення.

Відповідно до п. 1.2 договору купівлі-продажу земельної ділянки, на земельній ділянці розміщені наступні об`єкти нерухомості: частина цілісного майнового комплексу.

Земельна ділянка, що є предметом цього договору, обтяжена обмеженнями (п. 1.3 договору). На земельну ділянку накладено сервітути в зв`язку з тим, що через земельну ділянку проходять підземні мережі газопроводу, водопроводу, електрокабеля та каналізації (п. 1.4 договору).

Згідно з п. 1.5 договору продавець гарантує, що земельна ділянка, яка є предметом цього договору, вільна від будь-яких майнових прав і претензій третіх осіб, про які на момент підписання цього договору продавець чи покупець не міг знати, не знаходиться під арештом і в спорі не перебуває.

Як вбачається з матеріалів справи та зазначено вище, ТОВ Комерційно-торговий центр Преміум звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради 20.03.2007 (а.с. 4-5).

Проте, станом на дату звернення позивача до суду, власником земельної ділянки був ОСОБА_1 (договір купівлі-продажу земельної ділянки від 19.07.2002).

Таким чином, апеляційним господарським судом винесено ухвалу від 27.09.2023, за змістом якої залучено ОСОБА_1 до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача.

В контексті наведеного, апеляційний господарський суд зазначає, що приміщення пивбару, яке передано ОСОБА_1 відповідно до акту приймання-передачі від 19.09.2001 (який є невід`ємною частиною біржової угоди) (а.с. 80-87) відображено в схемі земельної ділянки літерою М та належить до об`єктів нерухомого майна.

В процесі розгляду справи апеляційним господарським судом досліджується питання місцезнаходження будівлі пивного бару.

Відповідно до довідки ТОВ «Є-КОНСТРАКШН», яка підписана сертифікованим техніком з інвентаризації об`єктів нерухомого майна, об`єкт нерухомого майна будівля пивного бару реєстраційний номер 19037344, знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 та розміщений на земельній ділянці кадастровий номер: 2610100000:05:001:0308, площею 0,1336 га. Зазначена земельна ділянка, відповідно до договору купівлі-продажу від 19.07.2002 належить ОСОБА_1 .

Таким чином, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження.

З огляду на наведене, апеляційний господарський суд вважає помилковим висновок місцевого господарського суду про задоволення позовних вимог про визнання права власності за позивачем ТОВ Комерційно-торговий центр Преміум, а тому рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 24.04.2007 підлягає скасуванню, яке винесене з порушенням як норм матеріального так і процесуального права.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги в частині посилання апелянта на безпідставніть внесення запису в Державний реєстр речових прав щодо реєстрації права власності на будівлю пивного бару за ТОВ «Комерційно-торговий центр «Преміум», які знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, апеляційний суд зазначає.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 Закону № 1952-IV, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини 6 статті 37 Закону № 1952-IV) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Доводи відзиву на апеляційну скаргу, про те, що в ТОВ «Комерційно-торговий центр «Преміум» були відсутні документи, які б підтверджували право товариства на приміщення пивного бару, як нерухомого майна, а тому виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради не мав правових підстав для оформлення права власності на зазначене майно знайшли своє підтвердження та відповідають встановленим обставинам в справі.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з ст. 277 ГПК України, зокрема, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення та прийняття нового про відмову в задоволенні позовних вимог, відповідно і задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 б/н від 27.04.2023.

Апеляційний суд доходить до висновку про невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, та вважає, що доводи апеляційної скарги відповідають встановленим обставинам по справі, а тому апеляційна скарга ОСОБА_1 б/н від 27.04.2023 підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду скасуванню, з прийняттям в цій частині нового про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1-3 статті 86 ГПК України (в редакції Закону №132-IX від 20.09.2019), суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд задоволив апеляційну скаргу третьої особи, скасував рішення суду першої інстанції про задоволення позову та прийняв нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, то апеляційний суд дійшов до висновку про необхідність стягнення з позивача на користь третьої особи на відшкодування судових витрат за подання апеляційної скарги у вигляді судового збору в розмірі 4 026,00 грн., які сплачені згідно платіжної інструкції № 0.0.2969497800.1 від 26.04.2023.

Керуючись ст. ст. 236, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу ОСОБА_1 б/н від 27.04.2023 задоволити.

Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 24.04.2007 у справі № 16/78 скасувати.

Прийняти нове рішення.

Відмовити в задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю Комерційно-торговий центр Преміум до виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради про визнання права власності на об`єкт нерухомого майна.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Комерційно-торговий центр Преміум (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Дністровська, 49, код ЄДРПОУ 25065199) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 4 026,00 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Місцевому господарському суду видати накази в порядку ст. 327 ГПК України.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження постанов апеляційного господарського суду до суду касаційної інстанції визначені ст. ст. 287-289 ГПК України.

Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.

Головуючий суддя Бойко С.М.

Судді Бонк Т.Б.

Якімець Г.Г.

Повний текст постанови складено 16.10.2023