Рішення

від 12.10.2023 по справі 910/11586/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.10.2023Справа № 910/11586/23

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Демидова В.О., за участю секретаря судового засідання Ятковської К.К., розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "КРІОІН ІНЖИНІРІНГ" (65026, Одеська обл., місто Одеса, Митна Площа, будинок 1-А) до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИДАВНИЧИЙ ДІМ "МЕДІА-ДК" (04080, місто Київ, вулиця Кирилівська, будинок 86) про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації,

Представники учасників справи:

від позивача - Ровков С.О.;

від відповідача - Демідова О.І.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

20.07.2023 на адресу Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "КРІОІН ІНЖИНІРІНГ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВИДАВНИЧИЙ ДІМ "МЕДІА-ДК" про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації та була передана 21.07.2023 судді Демидову В.О. відповідно до автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30 березня 2023 року відповідач ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «МЕДІА-ДК» в особі інтернет-видання «NV» на сайті «nv.ua», в розділі «Бізнес», підрозділі «Компанії/Ринки» за посиланням: https://biz.nv.ua/ukr/markets/rosiyskiy-biznes-v-ukrajini-chomu-kompaniya-z-odesi-stvorvuve-zavod-v-korei i-novini-ukraj ini-50314206.html опублікувало неправдиву та негативну інформацію, яка порочить ділову репутацію підприємства, а саме: «Виробник чистого неону Кріоін Інжиніринг, якого звинуватили у постачаннях газів для російського ВПК, створив спільне підприємство в Південній Кореї. Туди може бути передана технологія виробництва надчистого неону. ... Нова компанія була створена на наступний день після того, як Служба безпеки України звинуватила керівництво одного з українських виробників надчистих інертних газів у співпраці з російським ВПК. А саме у постачанні неону для лазерних прицілів танків та високоточних видів озброєння...».

Позивач зазначає, що жодних обвинувачень Служба безпеки України посадовим чи службовим особам Товариства не пред`являла.

Також позивач вказує, що Відповідач у своїй публікації вказав, що ТОВ «КРІОІН ІНЖИНІРІНГ» звинувачують у постачанні державі - агресору інертного газу «НЕОН», однак, це також не відповідає дійсності.

Позивач вказує, що не допомагає країні - агресору та не веде будь - якої діяльності з контрагентами країни - агресора (російської федерації).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.07.2023 відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 17.08.2023.

17.08.2023 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову, посилаючись на те, що розповсюджена інформація є безсумнівно предметом суспільного інтересу, була оприлюднена на офіційному вебсайті Служби Безпеки України, підтверджується наявними рішеннями суду, які ж наразі у відкритому доступі. Інформація не містить даних про вчинення злочину посадовими особами позивача, це є виключно власною інтерпретацією змісту статті представником позивача, яке не підтверджується жодними доказами. Суди, розглядаючи такий спір, не повинні обмежуватися лише формальним дослідженням спірної фрази без врахування контексту всієї статті, змістовно пов`язаних її частин тощо. Крім того, позивачем не надано жодного доказу, який би підтверджував приниження ділової репутації внаслідок поширення інформації.

17.08.2023 підготовче засідання відкладено на 12.09.2023.

05.09.2023 позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій зазначав, що на момент публікації відповідачем недостовірної інформації 30 березня 2023 року ухвал слідчих судів не існувало, і нічого спільного з недостовірною інформацією, яка викладена у публікації відповідача, тексти вказаних ухвал слідчих судів не мають. Вважає, що зміст поширюваної недостовірної та негативної інформації, фактично містить повідомлення про вчинення позивачем та його посадовими особами злочину. Публікація відповідача викладена у формі фактів та тверджень.

11.09.2023 представник позивача подав до суду клопотання про відкладення підготовчого судового засідання та клопотання про залучення доказів - висновок експерта №1011/07/2023 від 03.08.2023 за результатами проведення фізико-хімічного дослідження речовин хімічних виробництв.

11.09.2023 відповідач подав до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких вказував, що засоби масової інформації та громадськість не позбавлені можливості в обговоренні і висвітленні питань, що мають суспільно важливе значення. Вважає, що опублікована в спірній статті інформація містить відомості про події, що мають суспільне значення та викликають суспільний резонанс, так як стосуються питань співпраці з країною-агресором в умовах активної війни. Крім того, словосполучення «може бути» свідчить про оціночний характер суджень.

11.09.2023 представник відповідача подав до суду клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

12.09.2023 представник відповідача подав до суду пояснення щодо клопотання про долучення доказів.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2023, постановленою без виходу до нарадчої кімнати, яка занесена до протоколу судового засідання, продовжено строк підготовчого провадження та відкладено підготовче засідання на 28.09.2023.

13.09.2023 представник відповідача надала до суду заперечення, в яких просив відмовити у задоволенні позову.

13.09.2023 та 20.09.2023 представник відповідача подав до суду клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

27.09.2023 представник позивача подав до суду пояснення щодо заперечень відповідача від 11.09.2023.

У судовому засіданні 28.09.2023 по справі № 910/11586/23 судом на підставі ч. 2 ст. 185 ГПК України закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.10.23 о 12:30 год.

У судове засідання 12.10.2023 з`явилися представники позивача та відповідача, надали пояснення по справі.

В судовому засіданні 12.10.2023 оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив такі фактичні обставини.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач посилається на те, що 30 березня 2023 року відповідач ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «МЕДІА-ДК» в особі інтернет-видання «NV» на сайті «nv.ua», в розділі «Бізнес», підрозділі «Компанії/Ринки» за посиланням: https://biz.nv.ua/ukr/markets/rosiyskiy-biznes-v-ukrajini-chomu-kompaniya-z-odesi-stvorvuve-zavod-v-korei i-novini-ukraj ini-50314206.html опублікувало неправдиву та негативну інформацію, яка порочить ділову репутацію підприємства, а саме: «Виробник чистого неону Кріоін Інжиніринг, якого звинуватили у постачаннях газів для російського ВПК, створив спільне підприємство в Південній Кореї. Туди може бути передана технологія виробництва надчистого неону. ... Нова компанія була створена на наступний день після того, як Служба безпеки України звинуватила керівництво одного з українських виробників надчистих інертних газів у співпраці з російським ВПК. А саме у постачанні неону для лазерних прицілів танків та високоточних видів озброєння...».

Позивач зазначає, що вказана публікація доступна для перегляду необмеженого кола осіб, зокрема, станом на 05.07.2023 її переглянуло більше 8 тис. осіб.

Проте вказує, що жодних обвинувачень Служба безпеки України посадовим чи службовим особам Товариства не пред`являла.

Також позивач вказує, що Відповідач у своїй публікації вказав, що ТОВ «КРІОІН ІНЖИНІРІНГ» звинувачують у постачанні державі - агресору інертного газу «НЕОН», однак, це також не відповідає дійсності.

Позивач вказує, що не допомагає країні - агресору та не веде будь - якої діяльності з контрагентами країни - агресора (російської федерації).

Вважає, що зміст поширюваної недостовірної та негативної інформації, фактично містить повідомлення про вчинення посадовими (службовими) особами позивача злочину. Вказані висловлювання є фактичним твердженням, вони не містять ані епітетів, гіпербол чи алегорій, а містять дані щодо вчинення дій, які не відповідають дійсності.

Крім того, розголошення даних досудового розслідування відносно діяльності товариства, за яким не було постановлено судового вироку, є розголошенням негативної та недостовірної інформації стосовно підприємства.

Також зазначає, що відповідач є власником вказаного інтернет видання, а саме: «NV» на сайті «nv.ua».

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 91 Цивільного кодексу України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині.

Частиною першою статті 94 Цивільного кодексу України встановлено, що юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

За змістом статей 94, 277 Цивільного кодексу України фізична чи юридична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Відповідно до ч. 1 ст. 200 Цивільного кодексу України інформацією є будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.

Аналогічне визначення міститься і в ст. 1 Закону України «Про інформацію».

Статтею 4 Закону України «Про інформацію» передбачено, що суб`єктами інформаційних відносин є: фізичні особи; юридичні особи; об`єднання громадян; суб`єкти владних повноважень, а об`єктом інформаційних відносин є інформація.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про інформацію» кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про інформацію» право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Відповідно до ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Разом з тим відповідно до ст. 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Статтею 32 Конституції України встановлено, зокрема, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації.

Беручи до уваги зазначені конституційні положення, при вирішенні справ про захист гідності, честі та ділової репутації, повинен забезпечуватись баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.

Частиною другою статті 34 Господарського кодексу України передбачено, що дискредитацією суб`єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов`язаних з особою чи діяльністю суб`єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб`єкта господарювання.

Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Отже, юридична особа має право на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати.

Особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім`я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством (ст. 201 Цивільного кодексу України).

Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі «Інтернет» чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто, доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто, позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто, такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто, або завдає шкоди особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Обов`язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачами, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Тобто для розгляду даної категорії справ судам необхідно встановити: чи мало місце поширення відповідачем інформації; чи стосувалася поширена інформація позивача; чи є підстави для визнання поширеної інформації недостовірною, тобто такою, що не відповідає дійсності; чи призвело поширення інформації до порушення особистих немайнових прав позивача.

Суд зазначає, що згідно з частинами першою та третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Одночасно статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Відповідно до позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18, належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник вебсайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник вебсайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника вебсайту можуть бути витребувані відповідно до положень процесуального законодавства в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.

За доводами позивача, відповідач ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «МЕДІА-ДК» в особі інтернет-видання «NV» на сайті «nv.ua», в розділі «Бізнес», підрозділі «Компанії/Ринки» за посиланням: https://biz.nv.ua/ukr/markets/rosiyskiy-biznes-v-ukrajini-chomu-kompaniya-z-odesi-stvorvuve-zavod-v-korei i-novini-ukraj ini-50314206.html опублікувало неправдиву та негативну інформацію, яка порочить ділову репутацію підприємства.

В той же час, позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження належності саме відповідачу інтернет-видання «NV» на сайті «nv.ua», який міститься в мережі Інтернет за посиланням https://biz.nv.ua/ukr/markets/rosiyskiy-biznes-v-ukrajini-chomu-kompaniya-z-odesi-stvorvuve-zavod-v-korei i-novini-ukraj ini-50314206.html.

Проте відповідач, заперечуючи проти задоволення позову, не заперечує, що саме йому належить інтернет-видання «NV» на сайті «nv.ua», тобто вказана обставина визнається сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Отже, вищевказана інформація вважається поширеною ТОВ «ВИДАВНИЧИЙ ДІМ «МЕДІА-ДК».

В рамках даної справи позивачем заявлені вимоги про визнання недостовірною та такою, що порушує особисте немайнове право та недотарканність ділової репутації позивача інформацію наступного змісту:

«Виробник чистого неону Кріоін Інжиніринг, якого звинуватили у постачаннях газів для російського ВПК, створив спільне підприємство в Південній Кореї. Туди може бути передана технологія виробництва надчистого неону. ... Нова компанія була створена на наступний день після того, як Служба безпеки України звинуватила керівництво одного з українських виробників надчистих інертних газів у співпраці з російським ВПК. А саме у постачанні неону для лазерних прицілів танків та високоточних видів озброєння...»

Суд зазначає, що праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини свобода вираження поглядів є однією з важливих засад демократичного суспільства та однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. Відповідно до пункту 2 статті 10 Конвенції вона стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства» (KARPYUK AND OTHERS v. UKRAINE, № 30582/04, 32152/04, § 188, ЄСПЛ, 06 жовтня 2015 року).

Преса відіграє істотну роль у демократичному суспільстві. І хоча вона не може переступати певні межі, зокрема, щодо репутації, прав інших осіб і необхідності запобігання розголошенню конфіденційної інформації, тим не менш, її обов`язком є передавати у спосіб, сумісний із її обов`язками та відповідальністю, інформацію та ідеї з усіх питань суспільного інтересу, включно з тими, що стосуються правосуддя. Не тільки на неї покладається завдання передавати таку інформацію та ідеї; громадськість також має право їх отримувати. Стаття 10 захищає не лише суть висвітлених ідей та інформації, але також і форму, в якій вони надаються. Журналістська свобода також включає можливість перебільшень або навіть провокацій. (GAZETA UKRAINA-TSENTR v. UKRAINE, № 16695/04, § 46, ЄСПЛ, 15 липня 2010 року).

Відповідно, коли висловлювання стосуються питання суспільного інтересу, свободі вираження думок зазвичай надаватиметься високий рівень захисту, а органи влади, таким чином, матимуть вузькі межі дискреційних повноважень. (INSTYTUT EKONOMICHNYKH REFORM, TOV v. UKRAINE, № 61561/08, § 44, ЄСПЛ, 02 червня 2016 року).

Такі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 24.01.2019 року у справі № 753/21759/16-ц, від 22.05.2019 року у справі № 757/22307/17-ц, від 05.06.2019 року у справі № 758/6022/14-ц та ін.

Суд констатує, що інформація, яку просить визнати недостовірною позивач кореспондується з прес-релізом Служби безпеки України, який опубліковано на офіційному сайті Служби безпеки України 23 березня 2023 року, посилання: https://ssu.gov.ua/novyny/sbu-vykryla-odesku-kompaniiu-yaka-postachala-v-rf-syrovynu-dlia-vyrobnytstva-lazernykh-prytsiliv.

Крім того, як вбачається доданих до відзиву доказів та з Єдиного державного реєстру судових рішень, 07 квітня 2023 року ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва по справі № 761/11865/23 задоволено клопотання старшого слідчого в ОВС 2 відділу 3 управління досудового розслідування Головного слідчого управління СБ України, внесеного у кримінальному провадженні №22023000000000085 від 26.01.2023, за підозрою ОСОБА_5 (керівник ТОВ «Кріоін Інжинірінг») у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 111-1 та ч. 1 ст. 111-2 КК України - задоволено та надано дозвіл на проведення огляду речей за відповідними адресами.

Зокрема в Ухвалі серед іншого зазначено наступне: «Крім того, 16.03.2023, директору ТОВ «Кріоін Інжинірінг», громадянину України ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , повідомлено про підозру у вчиненні умисних дій, які полягають у провадженні господарської діяльності у взаємодії з державою-агресором, та у добровільному збиранні, підготовці та передачі матеріальних ресурсів та інших активів представникам держави-агресора, тобто у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч.4 ст.111-1 та ч.1 ст.111-2 КК України. Також, 22.02.2023 під час проведення обшуку у виробничо-майнових комплексах ТОВ «Кріоін Інжинірінг» (ЄДРПОУ 39032768) за адресою: АДРЕСА_1, та АДРЕСА_3, виявлено та вилучено обладнання, а також продукція, в т.ч. аналогічна тієї, що була поставлена до країни агресора, а також інше устаткування та обладнання, яке знаходиться за вказаною адресою, що використовуються підприємством при виробництві, упаковці та транспортуванні інертних газів. 24.03.2023 на підставі ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва накладено арешт на майно ТОВ «Кріоін Інжинірінг», виявлене та вилучене в ході проведення обшуку 22.02.2023 року в орендованих ТОВ «Кріоін Інжинірінг» (ЄДРПОУ 39032768) виробничо-майнових комплексах, які знаходяться за адресами: АДРЕСА_1, та АДРЕСА_3.»

12 квітня 2023 року ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва по справі 761/11932/23 задоволено клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора про передачу арештованого майна Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, для здійснення заходів з управління ним, у кримінальному провадженні № 22023000000000085 від 26.01.2023 за підозрою ОСОБА 4 (керівник ТОВ «КРІОІН Інжиніринг») у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 1111 та ч. 1 ст. 1112 КК України. Відповідно Національному агентству України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів з метою здійснення заходів з управління майном, передано майно та корпоративні права ТОВ "Кріоін Інжинірінг'" (код ЄДРПОУ 39032768, юридична адреса: м. Одеса, Митна Площа, буд. 1А), а також арештоване майно його фактичних власників ОСОБА_5 та ОСОБА_7.

Таким чином, інформація про те, що Служба безпеки України викрила позивача на співпраці з країною-агресором, а керівнику компанії повідомлено про підозру відповідає дійсності, що підтверджується прес-релізом СБУ, ухвалами судів у справах №761/11865/23 та №761/11932/23, які є у відкритому доступі.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Ділову репутацію юридичної особи становить престиж її фірмового (комерційного) найменування та інших належних їй нематеріальних активів серед кола споживачів її товарів та послуг. Під діловою репутацією юридичної особи, у тому числі підприємницьких товариств, фізичних осіб-підприємців, адвокатів, нотаріусів та інших осіб, розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.

Приниженням ділової репутації суб`єкта господарювання (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, що дискредитують спосіб ведення чи результати його господарської (підприємницької) діяльності, у зв`язку з чим знижується вартість його нематеріальних активів.

Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням (подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 910/13849/21).

При цьому згідно зі статтею 30 Закону України "Про інформацію" ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов`язок відшкодувати завдану моральну шкоду. Суб`єкти інформаційних відносин звільняються від відповідальності за розголошення інформації з обмеженим доступом, якщо суд встановить, що ця інформація є суспільно необхідною. Додаткові підстави звільнення від відповідальності засобів масової інформації та журналістів встановлюються Законами України "Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні", "Про телебачення і радіомовлення", "Про інформаційні агентства" та інші.

У своїй практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розрізняє факти та оціночні судження. Якщо існування фактів може бути підтверджене, то правдивість оціночних суджень не піддається доведенню. Вимога довести правдивість оціночних суджень є нездійсненною і порушує свободу висловлювання думки як таку, що є фундаментальною частиною права, яке охороняється статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення у справі "Лінгенс проти Австрії" від 08.07.1986).

Щоб розрізнити твердження щодо фактів та оціночні судження, необхідно враховувати обставини справи та загальний тон висловлювань (рішення ЄСПЛ у справі "Бразільє проти Франції" від 11.04.2006), оскільки судження з питань, які становлять суспільний інтерес, можуть на цій підставі становити оціночні судження, а не твердження щодо фактів (рішення ЄСПЛ "Патурель проти Франції" від 22.12.2005, "ТОВ "Інститут економічних реформ" проти України" від 02.06.2016).

Однак навіть якщо висловлювання є оціночним судженням, пропорційність втручання має залежати від того, чи існує достатній фактичний базис для оспорюваного висловлювання. Залежно від обставин конкретної справи, висловлювання, яке є оціночним судженням, може бути перебільшеним за відсутності будь-якого фактичного підґрунтя (рішення ЄСПЛ у справі "Де Хаес і Гійселс проти Бельгії" від 24.02.1997).

Отже, за змістом наведених положень чинного законодавства та усталеної практики ЄСПЛ судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки, і пов`язане із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.

У свою чергу, фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт сам по собі є категорією об`єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Виходячи з викладеного, при вирішенні спору, предметом якого є захист ділової репутації шляхом спростуванням відомостей, що були поширені у тому числі за допомогою мережі "Інтернет" з метою задоволення суспільного інтересу, ключовим є чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями в інформації, що викладалася у спірній публікації. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21.05.2021 у справі № 918/132/20).

Виходячи з аналізу тверджень, викладених відповідачем у спірній статті в цілому, суд дійшов висновку, що розповсюджена інформація є предметом суспільного інтересу, була оприлюднена на офіційному вебсайті Служби Безпеки України, підтверджується наявними рішеннями суду, які є у відкритому доступі.

Крім того, позивачем не було надано суду беззаперечних доказів, які би свідчили, що така інформація є недостовірною.

Отже твердження, викладені відповідачем у спірній статті, не можуть бути підставою для захисту права на недоторканність ділової репутації, оскільки спірна інформація була здобута відповідачем на підставі аналізу відкритих даних, мала вигляд оціночних суджень про позивача, його господарську діяльність, його керівників та пов`язаних з ними осіб, а також відсутні докази того, що саме опублікована відповідачем стаття зумовила зниження його ділової активності.

Схожий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28 лютого 2023 року у справі № 914/1377/22.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову про визнання недостовірною та зобов`язання спростувати інформацію.

Щодо інших доводів сторін, викладених у заявах по суті справи, суд зазначає, що у п. 23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 (заява №63566/00) "Пронін проти України" зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

За таких обставин, в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити у повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

Керуючись статтями 129, 232, 236-241, 252 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому статтею 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду в строк, встановлений статтею 256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому статтею 257 Господарського процесуального кодексу України.

З повним текстом рішення можна ознайомитись у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою:http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено та підписано 23.10.2023

Суддя Владислав ДЕМИДОВ