Ухвала

від 09.07.2024 по справі 910/11586/23

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

09 липня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/11586/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бенедисюка І. М. (головуючий), Жайворонок Т.Є., Колос І.Б.,

за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,

представників учасників справи:

позивача - Ровков С. О. (адвокат)

відповідача - не з`явився

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кріоін Інжинірінг"

на рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2023 та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2024

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Кріоін Інжинірінг "

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім "МЕДІА-ДК"

про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Кріоін Інжинірінг" (далі - ТОВ "Кріоін Інжинірінг", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Видавничий дім "МЕДІА-ДК" (далі - ТОВ "ВД "МЕДІА-ДК", відповідач) про захист ділової репутації та спростування недостовірної інформації.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 30.03.2023 відповідач - ТОВ "ВД "МЕДІА-ДК" в особі інтернет-видання "NV" на сайті "nv.ua", в розділі "Бізнес", підрозділі "Компанії/Ринки" за посиланням: https://biz.nv.ua/ukr/markets/rosiyskiy-biznes-v-ukrajini-chomu-kompaniya-z-odesi-stvorvuve-zavod-v-korei i-novini-ukraj ini-50314206.html опублікувало неправдиву та негативну інформацію, яка порочить ділову репутацію підприємства, а саме: "Виробник чистого неону Кріоін Інжиніринг, якого звинуватили у постачаннях газів для російського ВПК, створив спільне підприємство в Південній Кореї. Туди може бути передана технологія виробництва надчистого неону. ... Нова компанія була створена на наступний день після того, як Служба безпеки України звинуватила керівництво одного з українських виробників надчистих інертних газів у співпраці з російським ВПК. А саме у постачанні неону для лазерних прицілів танків та високоточних видів озброєння... ".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.10.2023 (суддя Демидов В.О.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2024 (колегія суддів: Майданевич А.Г, Сулім В.В., Коротун О.М.) рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2023 залишено без змін.

ТОВ "Кріоін Інжинірінг", не погоджуючись із судовими рішеннями попередніх інстанцій, звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить судові рішення попередніх інстанцій скасувати; ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

До Верховного Суду від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому ТОВ "ВД "МЕДІА-ДК" заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх необґрунтованість, і просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. ТОВ "ВД "МЕДІА-ДК" 08.07.2024 надіслало заяву про розгляд справи без участі відповідача.

Касаційна скарга ТОВ "Кріоін Інжинірінг" подана на підставі пункту 1 частини першої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з урахуванням вимог пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України та пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом у оскаржуваному судовому рішенні.

Разом з тим, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі з огляду на таке.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Отже, відповідно до положень цих норм, касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Натомість, самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності, визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.

Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Відповідно до імперативних приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Вирішуючи питання визначення подібності правовідносин, Верховний Суд звертається до правового висновку, викладеного Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин, конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Натомість, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.

Що ж до доводів касаційної скарги про неврахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у наведених скаржником постановах, колегія суддів зазначає таке.

ТОВ "Кріоін Інжинірінг", обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає про те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18, від 11.12.2019 у справі № 757/46387/15-ц, від 06.03.2019 у справі № 760/2753/17-ц, від 07.11.2019 у справі № 344/3331/16-ц, від 26.04.2018 у справі № 357/12424/15-к, від 21.08.2019 у справі № 483/1556/16-ц, від 11.07.2019 у справі № 757/29455/16-ц.

Колегія суддів, у контексті доводів касаційної скарги, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, зазначає таке.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 904/4494/18 викладено, зокрема, правовий висновок про те, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, що не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Втім, проаналізувавши судові рішення у справах № 904/4494/18, № 757/46387/15-ц, № 760/2753/17-ц, № 344/3331/16-ц, № 483/1556/16-ц, касаційний суд зазначає, що у вказаних справах позов про визнання недостовірною інформації та її спростування було задоволено, зважаючи на встановлені судами обставини щодо недостовірності інформації, про спростування якої заявлявся позов, тоді як у справі, що розглядається, обставин щодо недостовірності інформації встановлено судами не було, а навпаки суди попередніх інстанцій, проаналізувавши зміст оприлюдненої статті та надані сторонами докази дійшли висновку, що поширена інформація не має характеру недостовірної. Суди попередніх інстанцій в цій справі також зазначили, що розповсюджена інформація є предметом суспільного інтересу, була оприлюднена на офіційному вебсайті Служби безпеки України, підтверджується наявними рішеннями судів, які є у відкритому доступі.

Скаржник, з посиланням на постанову Касаційного кримінального суду у справі № 357/12424/15-к, звертає увагу на висновок, який викладений в ній, зокрема, на те, що загальною засадою кримінального провадження - презумпцією невинуватості та забезпечення доведеності вини, встановленою в статті 17 ч. 1 КПК України, передбачено, що особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Відповідно до частини 5 зазначеної статті поводження з особою, вина якої у вчиненні кримінального правопорушення не встановлена обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, має відповідати поводженню з невинуватою особою. Зазначені положення національного законодавства відповідають практиці Європейського суду з прав людини у рішеннях у справі "Аллене де Рібемон проти Франції" та у справі "Грабчук проти України".

З посиланням на справу № 757/46387/15-ц (постанова від 11.12.2019, в якій розглядався спір про захист честі, гідності та ділової репутації, спростування недостовірної інформації), скаржник звертає увагу на такі висновки, зокрема,: "Практика Європейського суду з прав людини стосовно порушення принципу невинуватості до суб`єктів, винних у порушенні цього принципу, відносить не лише осіб, які здійснюють досудове провадження, судовий розгляд кримінальних справ, а й інших осіб, які вважають особу винною у вчиненні злочину ще до ухвалення обвинувального вироку у кримінальній справі (справа Альне Де Рібемон проти Франції від 10 лютого 1995 року, п.33, п.38, п.41).

Презумпція невинуватості має призначення не лише оберігати честь і гідність особи від необгрунтованих звинувачень у вчиненні злочину, а й має запобігати формуванню громадської думки щодо винуватості/невинуватості особи за відсутності остаточного судового рішення, тому свобода вираження поглядів та переконань (ст. 34 Конституції України, ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) не є абсолютним правом, а має межі, окреслені правами інших осіб або ж законодавчо встановленими обов`язками (ст. 68 Конституції України)".

Проте, суди попередніх інстанцій в цій справі, відхиляючи доводи позивача щодо порушення презумпції невинуватості, зазначили зокрема, про те, що у публікації не йдеться про винуватість конкретної фізичної особи, зокрема, про наявність усіх юридичних ознак складу кримінального правопорушення, а навпаки вказується на повідомлення про підозру керівництву ТОВ «Кріоін Інжиніринг» у вчиненні кримінального правопорушення.

У справі, що розглядається, судами попередніх інстанцій встановлено, зокрема, таке.

Позивач у позовній заяві посилається на те, що 30.03.2023 відповідачем ТОВ "ВД "МЕДІА-ДК" в особі інтернет-видання "NV" на сайті "nv.ua", в розділі "Бізнес", підрозділі "Компанії/Ринки" за посиланням: https://biz.nv.ua/ukr/markets/rosiyskiy-biznes-v-ukrajini-chomu-kompaniya-z-odesi-stvorvuve-zavod-v-korei i-novini-ukraj ini-50314206.html опублікувало неправдиву та негативну інформацію, яка порочить ділову репутацію підприємства, а саме: "Виробник чистого неону Кріоін Інжиніринг, якого звинуватили у постачаннях газів для російського ВПК, створив спільне підприємство в Південній Кореї. Туди може бути передана технологія виробництва надчистого неону. ... Нова компанія була створена на наступний день після того, як Служба безпеки України звинуватила керівництво одного з українських виробників надчистих інертних газів у співпраці з російським ВПК. А саме у постачанні неону для лазерних прицілів танків та високоточних видів озброєння... ".

Позивач зазначає, що вказана публікація доступна для перегляду необмеженого кола осіб, зокрема, станом на 05.07.2023 її переглянуло більше 8 тис. осіб. Проте вказує, що жодних обвинувачень Служба безпеки України посадовим чи службовим особам Товариства не пред`являла. Однак, відповідач у своїй публікації вказує, що ТОВ "Кріоін Інжинірінг" звинувачують у постачанні державі - агресору інертного газу "НЕОН", але це не відповідає дійсності.

Позивач наголошує на тому, що не допомагає країні - агресору та не веде будь - якої діяльності з контрагентами країни - агресора (російської федерації). Вважає, що зміст поширюваної недостовірної та негативної інформації, фактично містить повідомлення про вчинення посадовими (службовими) особами позивача злочину. Вказані висловлювання є фактичним твердженням, вони не містять ані епітетів, гіпербол чи алегорій, а містять дані щодо вчинення дій, які не відповідають дійсності. Крім того, розголошення даних досудового розслідування відносно діяльності Товариства, за яким не було постановлено судового вироку, є розголошенням негативної та недостовірної інформації стосовно підприємства. Також зазначає, що відповідач є власником вказаного інтернет видання, а саме: "NV" на сайті "nv.ua".

Позивач просив суд визнати недостовірною та такою, що порушує особисте майнове право та недоторканість ділової репутації ТОВ "Кріоін Інжинірінг" зазначену вище інформацію та зобов`язати відповідача спростувати дану інформацію шляхом публікації тексту вступної та резолютивної частини рішення у даній справі на інтернет сторінці ТОВ "Видавничий дім "МЕДІА-ДК" інтернет-видання "NV" на сайті "nv.ua", в розділі "Бізнес", підрозділі "Компанії/Ринки".

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку, що розповсюджена інформація є предметом суспільного інтересу, була оприлюднена на офіційному вебсайті Служби безпеки України, підтверджується наявними рішеннями судів, які є у відкритому доступі. Суд першої інстанції дійшов висновку, що інформація викладена відповідачем у спірній статті, не може бути підставою для захисту прав на недоторканність ділової репутації, оскільки спірна інформація була здобута відповідачем на підставі аналізу відкритих даних, мала вигляд оціночних суджень про позивача, його господарську діяльність та керівників Товариства, та пов`язаних з ними осіб, а також відсутні докази того, що саме опублікована відповідачем стаття зумовила зниження його ділової активності. Зважаючи на це, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову про визнання недостовірною інформацію та зобов`язання її спростувати.

Судом першої інстанції встановлено, що інформація, яку просить визнати недостовірною позивач, кореспондується з прес-релізом Служби безпеки України, який опубліковано на офіційному сайті Служби безпеки України 23 березня 2023 року, посилання: https://ssu.gov.ua/novyny/sbu-vykryla-odesku-kompaniiu-yaka-postachala-v-rf-syrovynu-dlia-vyrobnytstva-lazernykh-prytsiliv.

У цій публікації зазначено, що інформація у прес-релізі СБУ стосується ТОВ "Кріоін Інжиніринг", такого висновку відповідач дійшов, враховуючи аналіз попередньо опублікованої 23.03.2023 СБУ інформації. 23.03.2023 на веб-сайті "nv.ua" було опубліковано іншу статтю під заголовком "Допомагали цілитися в українців. СБУ викрила одеську компанію, яка постачала у рф сировину для виробництва лазерних прицілів", за посиланням: https://biz.nv.ua/ukr/markets/sbu-vikrila-odesku-kompanyu-yaka-postachala-sirovinu-dlya-vigotovlennya-zbroji-rosiyu-50312823.html. Дана стаття не оспорюється позивачем, він не звертався з позовами про спростування інформації, яка викладена у даній статті.

У цій статті, де також відкрите посилання на прес-реліз СБУ, міститься інформація щодо того, про яке саме підприємство йде мова у прес-релізі СБУ. Також в ній детально пояснюється, як автор дійшов такого висновку. Отже, журналіст, в рамках свого розслідування, володіючи інформацією, яка є у вільному доступі, перевіривши та оцінивши наяву інформацію щодо компанії позивача, дійшов висновку, що інформація опублікована у прес-релізі стосується саме компанії позивача.

Апеляційний господарський суд зазначив, що інформація про те, що Служба безпеки України викрила позивача на співпраці з країною-агресором, а керівнику компанії повідомлено про підозру відповідає дійсності, що підтверджується прес-релізом СБУ, ухвалами судів у справах №761/11865/23 та №761/11932/23.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначила про те, що оскаржувана інформація опублікована в контексті публічних обговорень з питань, які широко висвітлювалися (ються) в засобах масової інформації в умовах сьогодення. Громадськість має право знати таку інформацію. У цьому аспекті Верховний Суд у постанові від 06.02.2024 у справі №910/7750/22 зауважує, що ступінь підтвердження точності та достовірності наданої інформації при висловленні думки журналістів з питання, що становить суспільний інтерес, навряд чи можна порівняти з тією, яка вимагається від державних органів для обґрунтованості кримінального обвинувачення чи застосування санкцій з підстав, пов`язаних з поширеною інформацією. Це пов`язано з особливою роллю журналістів у громадянському суспільстві і захист права журналістів на розповсюдження інформації з питань, що становлять суспільний інтерес відповідно до статті 10 Конвенції.

Апеляційний господарський суд зазначив, що всі оспорювані позивачем тези у публікації сформульовані та логічно виведені з подій, які були оприлюднені на офіційному веб-сайті Служби безпеки України, підтверджуються наявними рішеннями судів, які є у відкритому доступі і це було встановлено судом першої інстанції.

Щодо доводів позивача про те, що у статті присутні звинувачення у вчиненні ним злочину колегія суддів апеляційної інстанції ці доводи відхилила як безпідставні, оскільки у публікації не міститься жодних звинувачень, у спірному матеріалі наведено відомості, що "..наразі тривають слідчі дії для встановлення всіх обставин злочину та притягнення винних до відповідальності…". Веб-сайт nv.ua не є спеціалізованим ЗМІ у сфері кримінального права, тому сприйняття позивачем слів "звинуватила", як тотожне поняттю кримінального судочинства "обвинувачений", є суб`єктивним і визначається представником позивача виключно особистою інтерпретацією інформації.

Апеляційний господарський суд звернув увагу на те, що позивач не бере до уваги текст в цілому, проте для правильної оцінки спірних висловлювань необхідно оцінювати всю публікацію загалом (а не окремі речення та слова) і враховувати контекст, у якому подано спірну інформацію. Заголовок статті вже протирічить поняттю того, що СБУ обвинувачує позивача, журналіст підкреслив, що СБУ підозрює у співпраці з рф. Щодо висловлювання "до Південної Кореї може бути передана технологія виробництва надчистого неону", колегія суддів зазначає, що дана інформація є оціночним судженням, адже автор статті не впевнений та вживає конструкцію "може бути", тобто фактично не стверджує, а лише припускає. Позивач також зазначав, що ТОВ "Кріоін Інжинірінг" не створював спільного підприємства у Кореї, проте автор статті не стверджує, що позивач створив його.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дослідив публікацію у корелятивному взаємозв`язку з її змістом, врахувати загальний тон та контекст, у якому вони були викладені.

Враховуючи вищенаведене, правовідносини у справах, на які посилається скаржник, та у справі, що переглядається, не є релевантними за критеріями подібності, оскільки фактичні обставини у вищевказаних справах є відмінними від обставин цієї справи, а тому висновки, які здійснені судом касаційної інстанції у зазначених справах, не є релевантними для справи № 910/11586/23.

Правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, якою передбачено таку підставу касаційного оскарження як застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку, поширюється саме на подібні (аналогічні) правовідносини.

Підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі (така правова позиція є сталою і послідовною, та викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 11.04.2023 у справі № 910/12405/21, від 21.03.2023 у справі № 908/125/18, від 19.04.2023 у справі № 921/64/22, від 06.06.2023 у справі № 914/217/22, від 09.04.2024 у справі № 910/6316/23).

При встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин. У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого судового рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних норм права.

У справі, яка переглядається, надано оцінку всім доказам, що були надані сторонами, до переоцінки яких, в силу приписів статті 300 ГПК України, суд касаційної інстанції вдаватись не може. Встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої та апеляційної інстанцій.

Посилання скаржника на не врахування судами попередніх інстанцій, зазначених в касаційній скарзі постанов Верховного Суду, відхиляється, оскільки вони фактично зводяться до незгоди з оцінкою зібраних у справі доказів та спонукання суду касаційної інстанції до їх переоцінки, що відповідно до норм статті 300 ГПК України виходить за межі його повноважень.

Отже, касаційна інстанція встановила, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постановах Верховного Суду та на які посилався скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі № 910/11586/23.

Касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника на неврахування судом попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права, викладених у наведеній ним постанові Верховного Суду, оскільки зазначена постанова Верховного Суду, на висновки щодо застосування норм права у якій посилається скаржник у касаційній скарзі, була прийнята за іншої, ніж у цій справі, фактично-доказової бази, тобто, хоча й і у спорі, зокрема, пов`язаному з договорам надання послуг (робіт), але за інших встановлених попередніми судовими інстанціями обставин, і за іншими поданими сторонами та оціненими судами доказами, залежно від яких (обставин і доказів) й прийняті судові рішення.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, колегія суддів, на підставі пункту 5 частини першої статті 296 цього Кодексу, дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ТОВ "Кріоін Інжинірінг" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2024 у справі № 910/11586/23.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

У справі Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) "Sunday Times v. United Kingdom" Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін "передбачено законом" передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін "передбачено законом" передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови "законний" та "згідно з процедурою, встановленою законом" зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі "Steel and others v. The United Kingdom").

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

Таким чином, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження, зазвичай, вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Закрити касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Кріоін Інжинірінг" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.10.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.04.2024 у справі № 910/11586/23.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Жайворонок

Суддя І. Колос