Рішення від 20.10.2023 по справі 201/775/23

№ 201/775/2023

провадження 2/201/1075/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 жовтня 2023 року Жовтневий районний суд

м. Дніпропетровська

у складі: головуючого

судді Антонюка О.А.

з секретарем Могиліною Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа орган опіки і піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради про визначення місця мешкання неповнолітніх дітей та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні і вихованні дітей та визначення способів участі батька у вихованні неповнолітніх дітей, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 23 січня 2023 року звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 про визначення місця мешкання неповнолітніх дітей, ОСОБА_2 заявив зустрічний позов до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні і вихованні дітей та визначення способів участі батька у вихованні неповнолітніх дітей, зобов`язання вчинити певні дії, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Ухвалою суду вказані позови об`єднані в одне провадження для їх спільного розгляду. Позивач ОСОБА_3 в своєму позові, а її представник в судовому засіданні посилалися на те, що вони з відповідачем з 26 квітня 2013 року перебували в зареєстрованому шлюбі, від цього шлюбу і спільного мешкання мають чотирьох спільних малолітніх дітей: дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженку м. Дніпропетровська, сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця м. Дніпропетровська, сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, уродженця м. Дніпро і сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянина України, уродженця м. Дніпро, Сімейні стосунки в них з відповідачем не склалися, в сім`ї стали виникати непорозуміння, конфлікти, почалися складнощі, сім`я фактично розпалась, звернулися до суду з позовом про розірвання шлюбу і рішенням Дніпропетровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2022 року їх шлюб було розірвано, разом не мешкають. Після розірвання шлюбу фактично вона зі всіма вказаними дітьми мешкають окремо від відповідача. З питаннями розподілу спільного майна сторони визначилися, а з питанням місця мешкання дітей та участі в їх вихованні та навчанні ні. Позивач звернувся до органу опіки і піклування, управління-служби в справах дітей за своїм місцем мешкання з заявою про визначення місця мешкання їх дітей з ним, але на виклики до цього органу, служби відповідач спочатку не приходив. Відповідач приймає участь у вихованні та утриманні їх малолітніх дітей не регулярно, належного спілкування в них немає. Позивач вважає, що зараз зможе сама захистити цих дітей, забезпечить належну реалізацію їх прав і свобод. Вона (позивач) зараз офіційно працює, доглядає їх малолітніх дітей, займається вихованням та утриманням дочки та синів, їх лікуванням, навчанням, несе додаткові витрати на утримання цих дітей. Отже, просила визначити місце мешкання вказаних дітей з нею з урахуванням наведених в судовому засіданні уточнень, задовольнивши позов в повному обсязі; з зустрічним позовом погодилася частково з урахуванням рішення і висновку по ньому органу опіки та піклування та не заперечувала проти його часткового задоволення.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні повністю погодився з первісним позовом ОСОБА_1 про місце мешкання їх малолітніх дітей, але наполягав на своєму зустрічному позові з метою належної участі в спілкуванні з їх дітьми, в їх вихованні та навчанні, дозвіллі та інш.. Тому просив зобов`язати ОСОБА_1 не чинити перешкод у вихованні та вільному спілкуванні йому з їх спільними неповнолітніми дітьми; просив визначити спосіб участі у вихованні дітей шляхом надання права спілкування з дітьми в тому числі і засобами телефонного зв`язку, оскільки мешкають поки в різних містах території країни з урахуванням бажанням дітей про спілкування та зустрічі з батьком. Не заперечував проти задоволення первісного позову і просив задовольнити його зустрічний позов. Фактично заперечував наявність спору між сторонами щодо визначення місця проживання дітей.

Відповідач по зустрічному позову ОСОБА_1 заперечувала щодо наявності перешкод з її боку у спілкуванні з дітьми. Вказувала, що обмежене спілкування з батьком це воля самих дітей, на яку вона, як матір, не вливає. При цьому не заперечувала щодо встановлення графіку телефонного зв`язку дітей з батьком за обов`язкової умови бажання дітей, перебування дітей у здоровому стані, відсутності зайнятості дітей у навчальному процесі, спортивних секціях і гуртках.

Представник третьої особи Франківської районної адміністрації Львівської області письмовому зверненні до суду погодилися з позовними вимогами сторін, викладеними в них обставинами повністю і не заперечували проти задоволення позову; надали пояснення та рішення про не доцільність мешкання дітей сторін з одним із батьків через їх згоду з місцем мешкання їх дітей з матір`ю. Зустрічний позов просили задовольнити з урахуванням їх висновку стосовно цього питання.

Вислухавши пояснення представника позивача, відповідача, з`ясувавши думку сторін і третьої особи, перевіривши матеріали справи, оцінивши представлені й добуті докази, суд вважає первісну позовну заяву обгрунтованою і підлягаючою задоволенню, зустрічну заяву підлягаючою частковому задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судом в судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1 з відповідачем ОСОБА_2 з 26 квітня 2013 року перебували в зареєстрованому шлюбі, від цього шлюбу і спільного мешкання мають чотирьох спільних малолітніх дітей: дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженку м. Дніпропетровська, сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця м. Дніпропетровська, сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, уродженця м. Дніпро і сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянина України, уродженця м. Дніпро, Сімейні стосунки в них з відповідачем не склалися, в сім`ї стали виникати непорозуміння, конфлікти, почалися складнощі, сім`я фактично розпалась, звернулися до суду з позовом про розірвання шлюбу і рішенням Дніпропетровського районного суду м. Дніпропетровська від 28 березня 2022 року їх шлюб було розірвано, рішення набрало законної сили, разом не мешкають. Після розірвання шлюбу фактично вона зі всіма вказаними дітьми мешкають окремо від відповідача. Позивач звернувся до органу опіки і піклування, управління-служби в справах дітей за своїм місцем мешкання з заявою про визначення місця мешкання їх дітей з ним, але на виклики до цього органу, служби відповідач спочатку не приходив. Надано висновок. Відповідач приймає участь у вихованні та утриманні їх малолітніх дітей не регулярно, належного спілкування в них немає. Позивач вважає, що зараз зможе сама захистити цих дітей, забезпечить належну реалізацію їх прав і свобод. Є спір стосовно виховання та утримання цих чотирьох малолітніх дітей, місця їх мешкання, виник спір, який в добровільному порядку не вирішено і батьки цих дітей звернулися з позовом до суду про визначення місця мешкання дітей та визначення способу участі в їх вихованні, навчанні, утриманні і інш..

Суд вважає первісні позовні вимоги обґрунтованими повністю, зустрічні - частково, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Правовідносини, які виникли між сторонами, урегульовані нормами Сімейного кодексу (СК) України.

У відповідності до частин 2-4 статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Згідно ч. 2 ст. 157 Сімейного кодексу України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. В свою чергу ч. 3 ст. 157 Сімейного кодексу України зобов`язує того із батьків, з ким проживає дитина, не чинити перешкод тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та надати можливості брати участь у її вихованні. Ч. 4 ст. 157 Сімейного кодексу України передбачено, що «батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків тим з них, хто проживає окремо від дитини».

Судом встановлено, що дійсно ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 у період з 26 квітня 2013 року по 28 березня 2022 року. Шлюб між нами зірвано на підставі рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 28 березня 2022 року. Рішення набрало законної сили.

Від шлюбу у них народилось четверо дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

За останні роки спільне проживання та відносини у родині стрімко погіршились. Ще до розірвання шлюбу вони припинили наші сімейні відносини, позивачка переїхала на постійне місце проживання до міста Львова разом зі своїми дітками, відповідач залишився проживати у місті Дніпрі. З часу їх розлучення вони (сторони) не можу віднайти спільної домовленості стосовно їх спільних дітей, а саме: графік спілкування, оскільки відстань між нами є причиною їх сварок та непорозуміння та вже конфліктів. В добровільному позасудовому порядку спірні питання не вирішили. Тому сторони вимушені звертатися з позовом до суду.

Відповідно до ст. З Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ і набула чинності для України 27 вересня 1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями ого забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

На думку позивачки, з якою погодився відповідач, дітям сторін краще проживати разом зі матір`ю, як і раніше, перебувати під її постійним піклуванням; вона як, матір дуже прискіпливо ставиться до кожної деталі, що стосується життя їх малесеньких діток. Жодних перепон у залишенні дітей разом з нею не має; вона є відповідальною та турботливою матір`ю; на обліку у лікарів вона не перебуває, не має шкідливих звичок, не веде аморальний спосіб життя, має роботу та відповідно достатній заробіток. Відповідно до характеристик з дошкільного навчання та навчальних закладів, які відвідують дітки сторін, діти охайні, гарно навчаються, виховані та турботливі.

Декларація прав дитини, проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада як принципове положення визначила, що дитина повинна зростати в умовах турботи. Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно ст. 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та цодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання к батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не д обов`язків щодо дитини.

Частиною 1ст. 150 СК України визначені головні напрями виховного процесу, який мав би зосереджуватися на основних суспільних цінностях повазі до інших людей, любові до своєї сім`ї, родини. Брак любові у дитячі роки це духовний дисбаланс на усе життя.

Згідно зі ст. 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особисте виховання дитини. Права батьків щодо виховання дитини розцінюється як засіб виконання ними своїх обов`язків щодо неї.

Відповідно до ч. З ст. 9 Конвенції про права дитини дитина, яка не проживає з одним атаками, має право підтримувати на регулярній основі особисті і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам дитини, а змістом ч. 1, 2 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Тим більш, що поняття «розлучення» не співпадає з поняттям «визначення місця проживання», оскільки батько дитини у разі визначення місця проживання дитини з матір`ю не обмежений у своєму праві на спілкування з дитиною, турботу відносно дитини та участь у вихованні дитини і може реалізувати свої права шляхом домовленості з матір`ю дитини щодо встановлення часу спілкування або за рішенням органу опіки та піклування, або за судовим рішенням.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.

Відповідно до ч. І ст. 161 СК України під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Статтею 161 СК України, визначено, якщо мати та батько дитини які проживають окремо не дійшли згоди щодо того з ким з них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися судом. При вирішення спору щодо місця проживання дитини, суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості.

Судова практика свідчить про те, що при розірванні шлюбу діти залишаються з матір`ю. При остаточному вирішенні спору важливе значення також має стать дитини і батька. Так, за рівних інших умов дівчинка і хлопчик до визначеного часу більше потребують догляду матері, ніж батька. У зв`язку з цим судова практика виходить з того, що дівчинку з точки зору статі, гігієни, обслуговування її, необхідно залишити з матір`ю.

Актуальним і на сьогодні у спорі про визначення місця проживання дитини згашається роз`яснення колишнього Верховного Суду СРСР, що при вирішенні спорів, з ким і батьків має проживати дитина, слід мати на увазі рівність прав обох батьків. В більшості випадків справи вирішуються на користь матерів, одначе ці рішення обгрунтовуються тим, що вивчення конкретних обставин справи приводять суд до переконання, що мати зуміє краще забезпечити необхідні умови для виховання дитини, а не на переважнім праві матері.

У названім роз`ясненні також зазначається, що вирішуючи такі спори, суди повинні перш за все виходити з інтересів дитини, враховуючи при цьому, хто із батьків має можливість забезпечити краще виховання дитини, вік дитини та її особисту прихильність до одного з батьків. Перевага в матеріально житло-побутових умовах одного з батьків саме по собі не може слугувати підставою для передання дитини на виховання другому з батьків.

Доводи, наведені позивачем в зустрічній позовній заяві не підкріплені жодним доказом, більш того, ці доводи є припущенням та додумуванням з боку ОСОБА_2 по відношенню до дій або думок ОСОБА_1 .

Статті 10, 59, 60 ЩІК України передбачають, що цивільне судочинство здійснюється засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається на підставу своїх вимог і заперечень

Що стосується ствердження позивача про те, що ОСОБА_1 розірвала спілкування малолітніх ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 . Назарія з родичами ОСОБА_2 , то дане ствердження не підтверджене доказами і також основане на помилковому судженні відповідача: ОСОБА_1 та малолітні ОСОБА_8 , ОСОБА_9 . ОСОБА_10 та ОСОБА_11 продовжують спілкуватися з родичами ОСОБА_2 , його сестрою та дядьком і тіткою; з батьком малолітні ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 спілкувались по можливості (часті тривоги, попадання по енергетичних структурах, перебої із зв`язком, відсутність зв`язка по кілька днів, відсутність інтернету, електроенергії, коли подача електроенергії відбувалася в декілька годин на добу).

Жодного обмеження у спілкуванні з дітьми з боку ОСОБА_1 не було, проте коли ОСОБА_2 починав поводити себе неприйнятно, кричав, грубив, діти - ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , які вже більш свідомо реагують на агресію з боку батька просили його припинити. Агресивне спілкування звісно дітям ні до чого, вони на фоні стресу починають хворіти, винуватити себе в такій поведінці батька.

В квітні 2023 року позивач за зустрічною позовною заявою звернувся до Франківської районної адміністрації Львівської міської адміністрації із заявою про усунення перешкод в спілкуванні батька з дітьми.

15 травня 2023 року відбулося засідання служби у справах дітей Франківської районної адміністрації Львівської міської ради, де було заслухано як і позивача за зустрічною позовною заявою (повністю) так і відповідача за зустрічною позовною заявою (заслухано частково). Враховуючи неодноразову агресивну, грубу поведінку ОСОБА_2 по відношенню до ОСОБА_1 у присутності дітей, звинувачення дітей в незрозумілих діях, маніпулювання ними та їхніми почуттями, перекладання на них «ролі дорослих», розуміючи наслідки такого психологічного тиску на дітей, та для розуміння потреб дітей, адвокатом Ліфшиць 3.0. було зроблено адвокатський запит до практикуючого психолога ОСОБА_12 із проханням провести психологічну діагностику дітей. Копія запиту та психологічні висновки надавалися комісії Франківської районної адміністрації Львівської міської ради на засідання, проте, нажаль, жодної рекомендації до уваги взято не було.

19 травня 2023 року Франківською районною адміністрацією Львівської міської ради винесено розпорядження № 342, відповідно до якого встановлено ОСОБА_2 наступні дні та години спілкування в телефонному режимі з їх малолітніми дітьми кожен день з 19:00 до 20:00 години, та зобов`язано ОСОБА_1 не чинити перешкод у спілкуванні.

Але дане розпорядження № 342 фактично сторонами не виконане мати не чинить жодних перешкод у спілкуванні дітей з батьком, що підтвердив відповідач в судовому засіданні; при винесенні даного розпорядження № 342 комісія не врахувала, а ще і не поцікавилася графіком дітей, їхніми потребами в такому спілкуванні, бажанням або небажанням такого спілкування та такої частоти та можливості саме такого графіку у самого батька; батьки працюють, графік роботи не є сталим і нормованим. У дітей є додаткові заняття, є власне дозвілля, як мінімум в такий час

19:00 до 20:00 в будь-яку пору року діти можуть не перебувати вдома, де є постійний

інтернет-зв`язок, мати дітей може перебувати в цей час в дорозі додому з роботи, і

відповідно фізично не зможе виконати вказане розпорядження № 341, може лунати тривога, до того ж діти є діти можуть елементарно не зарядити телефон, не взяти його з собою, тощо. Але при наявності можливості в такий час сторони погодили спілкування батька з дітьми в телефонному режимі майже щодня.

Таким чином, з метою найбільш повного та всебічного забезпечення прав та законних інтересів дітей сторін суд вважає за необхідне вирішити питання про визначення місця проживання дітей з матір`ю, позивачкою, з чим погодилися орган опіки та піклування, управління-служба в справах дітей та фактично сам відповідач.

Проаналізувавши сукупність наведених доказів та враховуючи вимоги норм сімейного законодавства, Конвенції про права дитини, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року, а також те, що діти сторін між собою дружні і їх неможливо і несправедливо розлучати, суд вважає за необхідне і доцільне визначити місце проживання дітей сторін разом з матір`ю, що повністю відповідає інтересам дітей.

Позивач ОСОБА_1 в повному обсязі створила всі необхідні умови для проживання та гармонійного розвитку дітей в атмосфері любові та матеріальної забезпеченості. Позивачка пояснила, що не чинить та не чинитиме перешкод для спілкування відповідача ОСОБА_2 з дітьми і готова зі свого боку сприяти тому, щоб діти через розлучення батьків не були позбавлені спілкування з батьком.

Що стосується позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , то суд, керуючись найкращими інтересами дітей, задовольняє такі вимоги частково. Суд вважає неможливим задоволення вимог про зобов`язання ОСОБА_1 не чинити перешкод у вихованні та вільному спілкуванні ОСОБА_2 з їх неповнолітніми дітьми, оскільки наявність перешкод у спілкування батька з дітьми не доведена належними і допустимими доказами, спростовується матеріалами справи.

Суд враховує, що згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Отже, суд не може захистити не порушене право позивача на майбутнє.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із Конвенцією про права дитини, ратифікованою Постановою Верховної Ради від 27 лютого 1991 року держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її; благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави - учасниці вживають всіх необхідних законодавчих, адміністративних, соціальних і просвітніх заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка турбується про дитину.

Оцінюючи досліджені у судовому засіданні докази у їх сукупності, з`ясувавши обставини справи, ставлення позивача і відповідача до вказаних малолітніх дітей, враховуючись їх інтересами та виходячи з того, що мешкання дітей з одним із батьків (а не з обома) або позбавлення батьківських прав, які надані батькам як до досягнення дитиною повноліття так і після цього і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків та нехтують ними щодо дитини, при цьому, приймаючи до уваги те, що позивачем наведено достатньо доказів на підтвердження винної поведінки відповідача або свідомого нехтування ними своїми батьківськими обов`язками, суд погоджується з викладеними у позові доводами, у зв`язку із чим доходить висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 10 ст. 7 Сімейного кодексу України, кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Відповідно до ст. 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 150 Сімейного кодексу України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовні моральний розвиток (ч. 2 ст. 150 Сімейного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 155 Сімейного кодексу України, здійснення батьками своїх прав :а виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Відповідно до ч. 4 ст. 155 Сімейного кодексу України, ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини та ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, культурного, морального і соціального розвитку. Також, згідно з ч. 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини батьки, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей, умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.

Відповідно до ч. 2 ст. 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.

До теперішнього часу сторони не дійшли згоди щодо місця проживання дітей, у зв`язку з чим позивач змушений звернутись до суду з проханням про визнання місця проживання дітей разом з ним.

Частиною 1 ст. 161 Сімейного кодексу України встановлено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

За змістом ст. 18 Конвенції про права дитини суд повинен докласти всіх можливих зусиль для того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Позивачка запевняє, що не чинитиме перешкод для спілкування відповідача з дітьми і готова зі свого боку сприяти тому, щоб діти через розлучення батьків не були позбавлені піклування батька. Проживання дитини з одним із батьків не звільняє обох батьків від права спілкування з дитиною та обов`язку виховувати дитину, піклуватися про неї та матеріально забезпечувати.

У відповідності з ч. 4, 5 ст. 19 Сімейного кодексу України при розгляді судом спорів щодо місця проживання дитини обов`язковою є участь органу опіки та піклування, який подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаний у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, а також на підставі інших документів, які стосуються справи, окрім того положення ч. 1 ст. 161 СК України, що вказує на необхідність з`ясування особистої прихильності дитини до кожного з батьків. У зв`язку з цим зазначений орган опіки та піклування залучений судом до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог.

За практикою ЄСПЛ врахування того, що слугує найкращим інтересам дитини, має вирішальне значення в кожній справі такого типу («Ельшольц проти Німеччини»). Наразі існує широкий консенсус на підтримку ідеї того, що в усіх рішеннях щодо дітей мають переважати їхні найкращі інтереси («Нойлінґер і Шурук проти Швейцарії»). При визначенні найкращих інтересів дитини в конкретній справі слід брати до уваги два фактори: по-перше, збереження її зв`язків з сім`єю, окрім випадків, коли доведено, що сім`я непридатна або явно дисфункціональна; і по-друге, забезпечення її розвитку в безпечному, надійному і стабільному середовищі та в середовищі, що не є дисфункціональним («Мамчур проти України»).

В окремій думці у справі «М.С. проти України» суддя Карло Ранзоні наголошує, що, згідно з позицією ЄСПЛ, батьки повинні мати рівні права в спорах про опіку («Зоммерфельд проти Німеччини») і що найкращі інтереси дитини, залежно від їхнього характеру і серйозності, можуть переважати інтереси батьків ( «Сахін проти Німеччини»).

У Резолюції Парламентської Асамблеї Ради Європи «Рівність та спільна батьківська відповідальність: роль батьків» (Equality and shared parental responsibility: the role of fathers) № 2079 від 02 жовтня 2015 року Асамблея твердо висловила позицію, що саме розвиток спільної батьківської відповідальності допомагає подолати гендерні стереотипи стосовно ролей жінок та чоловіків у сім`ї і є відображенням соціологічних змін, які відбулися протягом останніх 50 років. У зв`язку з цим, ОСОБА_13 закликала всіх її членів, зокрема і Україну, забезпечити законодавчими нормами та адміністративною практикою рівність прав батьків щодо їх дітей.

Велика Палата ВС у Постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц також відступила від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445цс16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6-564цс17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме ст. 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини про обов`язковість брати до уваги принцип 6 цієї Декларації стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю. Судді Великої Палати ВС вважають, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини з огляду на вимоги ст. 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.

При ухваленні постанови Велика Палата ВС застосувала вимоги ст. 141 Сімейного кодексу України про рівність прав матері та батька, частин 1, 2 ст. 161 цього Кодексу щодо вирішення спору судом, з ким із них буде проживати малолітня дитина, та врахування при цьому ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особистої прихильності дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Визначено, що під забороною розлучення дитини з матір`ю в контексті Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року слід розуміти не обов`язковість спільного проживання матері та дитини, а право на їх спілкування, турботу з боку матері та забезпечення з боку обох батьків, у тому числі й матері, прав та інтересів дитини, передбачених цією Декларацією та Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989року.

Відповідно до ст. 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей від25січня 1996року під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.

У постанові зазначено, що з досягненням віку 10 років у дитини з`являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема у визначенні місця проживання. Лише в разі збігу волі трьох учасників переговорного процесу матері, батька, дитини можна досягти миру і згоди.

Велика Палата ВС зауважує, що Декларація прав дитини не є міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, і не є частиною національного законодавства України. А законодавство України не містить норм, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При розгляді питання щодо місця проживання дитини насамперед треба виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо.

У п. 1 ст. 9 Конвенції про права дитини 1989 року, яка була ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції).

Місце проживання дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою.

Із системного тлумачення ч. 1 ст. 3, ст. 9 Конвенції про права дитини, ч. ч. 2 і 3ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства»,ст. 161 СК Українивипливає, що при вирішенні спору про визначення місця проживання дитини, суди мають враховувати передусім інтереси дитини. Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.

Вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо, про те, з ким із них дитина залишається, суд, виходячи з рівності прав та обов`язків батька й матері щодо дитини, повинен ухвалити рішення, яке відповідало б інтересам малолітнього чи неповнолітнього. При цьому, суд ураховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дитини і турботу про неї, його вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання.

Відповідач повинен довести, що його дiями не було порушено його права або права позивача чи їх дітей. Однак таких доказiв відповідачем до суду не надано. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Не може суд прийняти до уваги незгоду відповідача з частиною позову, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджена. Позовні вимоги не уточнювалися.

У відповідності з ст. 141 ЦПК України якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Частиною 1статті 185 СК Українипередбачено, що той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов`язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно. Таким чином, брати участь у додаткових витратах зобов`язані обидва з батьків, незалежно від того з ким з них проживає дитина, оскількиСімейний Кодекс Українивиходить із принципу рівності прав й обов`язків батьків.

Вищезазначене підтверджено і доведено доказами.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що первісний позов підлягає задоволенню повністю, зустрічний - частково.

Позивач при подачі позову про місце мешкання дітей сплатив судовий збір, отже вказаний судовий збір також потрібно стягнути з відповідача.

При таких обставинах суд вважає можливим позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити повністю та визначити місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уроджениці м. Дніпропетровська, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця м. Дніпропетровська, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, уродженця м. Дніпро і ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянина України, уродженця м. Дніпро, з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за її (матері цих дітей) місцем проживання та стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений при подачі позову судовий збір в сумі 1073 грн. 60 коп.; зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 задовольнити частково та визначити графік спільного телефонного дзвінка дітям ОСОБА_2 для спілкування з їх вказаними малолітніми дітьми з 19.00 до 20.00 кожного дня за обов`язковою згодою цих дітей. ОСОБА_1 надати можливість ОСОБА_2 вільно спілкуватися з своїми дітьми з урахуванням інтересів і зайнятості цих дітей (школи, начальні і пізнавальні гуртки, додаткові заняття, дозвілля, відвідування музеїв і інш., екскурсії, оздоровлення, відпочинок, подорожі і інш.). Порядок може бути змінений з урахуванням стану здоров`я дітей та їх зайнятості у навчальному та виховному процесі. В задоволенні решти вимог зустрічного позову відмовити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 частину сплаченого при подачі позову судового збору в сумі 500 грн..

Таким чином позовні вимоги про визначення місця мешкання малолітніх дітей в такому вигляді ґрунтуються на вимогах закону і підлягають задоволенню в повному обсязі, зустрічний позов частковому.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 3, 4, 15, 16, 55, 60 ЦК України, ст. 7, 19, 109, 150, 153, 155, 157, 161, 164, 165 Сімейного кодексу України, ст. 27 Конвенції ООН про права дитини та ст. 8, 12 Закону України «Про охорону дитинства», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа орган опіки і піклування Франківської районної адміністрації Львівської міської ради про визначення місця мешкання неповнолітніх дітей задовольнити повністю.

Визначити місце проживання малолітніх дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уроджениці м. Дніпропетровська, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, уродженця м. Дніпропетровська, ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянина України, уродженця м. Дніпро і ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянина України, уродженця м. Дніпро, з матір`ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , за її (матері цих дітей) місцем проживання.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений при подачі позову судовий збір в сумі 1073 грн. 60 коп..

Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у спілкуванні і вихованні дітей та визначення способів участі батька у вихованні неповнолітніх дітей, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визначити графік спільного телефонного дзвінка дітям ОСОБА_2 для спілкування з малолітніми дітьми ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , і ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 19.00 до 20.00 кожного дня за обов`язковою згодою цих дітей. ОСОБА_1 надати можливість ОСОБА_2 вільно спілкуватися з своїми дітьми з урахуванням інтересів і зайнятості цих дітей (школи, начальні і пізнавальні гуртки, додаткові заняття, дозвілля, відвідування музеїв і інш., екскурсії, оздоровлення, відпочинок, подорожі і інш.). Порядок може бути змінений з урахуванням стану здоров`я дітей та їх зайнятості у навчальному та виховному процесі.

В задоволенні решти вимог зустрічного позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 частину сплаченого при подачі позову судового збору в сумі 500 грн..

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Повний текст рішення складено 20 жовтня 2023 року.

Суддя