Постанова

від 20.10.2023 по справі 395/520/21

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 жовтня 2023 року м. Кропивницький

справа № 395/520/21

провадження № 22-ц/4809/693/23

Кропивницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Мурашка С.І. (головуючий, суддя-доповідач), Дьомич Л. М., Карпенка О. Л.,

за участі секретаря Гончар В. В.,

учасники справи:

позивач заступник керівникаНовоукраїнської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Новомиргродської міської ради Кіровоградської області,

відповідачі Головне управління Держгеокадастру у Кіровоградській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Кропивницькому цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Назаренка Юрія Володимировича, який представляє інтереси ОСОБА_2 , на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 15 березня 2023 року у складі судді Орендовського В. А. і

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовної заяви

В липні 2021 року заступник керівника Новоукраїнської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Новомиргродської міської ради Кіровоградської області звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (далі ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області), ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та просив:

-визнати незаконним та скасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області від 21.08.2019 № 11-4423/14-19-СГ, яким затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку площею 2,0000 га, в тому числі: ріллі, площею 2,0000 га (кадастровий номер 3523881300:02:000:5253) із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Дібрівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області (теперішньої Новомиргородської міської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області);

-витребувати у ОСОБА_2 на користь Новомиргородської міської ради земельну ділянку загальною площею 2,0000 га в координатах, межах та конфігурації, що була передана наказом ГУ Держгеокадастру в Кіровоградській області від 21.08.2019 №11-4423/14-19-СГ у власність ОСОБА_3 для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що розташована на території Дібрівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області (наразі на території Новомиргородської міської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області);

-стягнути з ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 на користь Кіровоградської обласної прокуратури судовий збір в розмірі 4540 грн.

Позовна заява мотивована тим, що земельна ділянка, загальною площею 2,0000 га (кадастровий номер 3523881300:02:000:5253), що знаходиться за межами населеного пункту Новомиргородської МР (Дібрівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області на час виникнення спірних правовідносин), вибула із земель сільськогосподарського призначення державної власності внаслідок незаконного повторного використання ОСОБА_1 права на безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання.

ОСОБА_1 при видачі оскаржуваного наказу не повідомив ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області, що він раніше уже скористався своїм правом на безоплатну приватизацію земельної ділянки, площею 2,0000 га, для ведення особистого селянського господарства, яку отримав у власність на підставі наказу ГУ Держгеокадаструу Житомирській області від 12 серпня 2019 року № 6-2414/14-19-СГ (кадастровий номер земельної ділянки 1820310100:05:000:0608) і 28 вересня 2019 відчужив відповідно до договору купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_5

ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області при видачі оскаржуваного наказу вказаний факт не перевірено.

Крім того, ОСОБА_1 звертався до ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області через свого представника, який не підтвердив належним чином свої повноваження, так як у наданій ним довіреності були виправлення.

02 жовтня 2019 року ОСОБА_2 придбав спірну земельну ділянку у ОСОБА_1 , який з огляду на вказані обставини не мав права її отримувати та відчужувати.

Тому, позивач вважав, що оскаржуваний наказ ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області суперечить статті 19 КУ та положенням ЗК України й підлягає скасуванню.

При цьому спірна земельна ділянка вибула з державної власності всупереч вимогам закону, безоплатно, тому наявні правові підстави для її повернення у власність держави.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 02 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Кропивницького апеляційного суду від 19 травня 2022 року, в задоволенні позову заступника керівника Новоукраїнської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Новомиргородської міської ради до ГУ Держгеокадастру у Кіроградській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання незаконним та скасування наказу та повернення земельної ділянки відмовлено.

Постановою Верховного Суду від 16 листопада 2022 року касаційну скаргу заступника керівника Кіровоградської обласної прокуратури задовольнено частково.

Рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області

від 02 грудня 2021 року та постанову Кропивницького апеляційного суду

від 19 травня 2022 року скасовано,справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Рішенням Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 15 березня 2023 року позовну заявузаступника керівника Новоукраїнської окружної прокуратуризадоволено.

Визнано незаконним та скасовано наказ ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області від 21.08.2019 № 11-4423/14-19-СГ, яким затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,0000 га, в тому числі: ріллі, площею 2,0000 га (кадастровий номер 3523881300:02:000:5253) із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Дібрівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області (теперішньої Новомиргородської міської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області).

Витребувано у ОСОБА_2 на користь Новомиргородської міської радиземельну ділянку загальною площею 2,0000 га в координатах, межах та конфігурації, що була передана наказом ГУ Держгеокадастру в Кіровоградській області від 21.08.2019 №11-4423/14-19-СГ у власність ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що розташована на території Дібрівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області (наразі на території Новомиргородської міської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області).

Стягнуто з ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Кіровоградської обласної прокуратури судовий збір у розмірі 1513,33 грн, з кожного.

Рішення суду мотивовано тим, що при зверненні до ГУ Держгеокадастру Кіровоградської області із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власністьпредставником не надано належних документів, щопосвідчують його право представляти інтереси ОСОБА_1

ОСОБА_1 23.08.2019 вдруге безоплатно всупереч вимогам ч.4 ст.116 ЗК України передано у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею 2,0000 га із земель державної власності.

Видаючи наказ, ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області не перевірило відсутність перешкод для надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки за даним видом використання та не відмовило у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки і у передачі її у власність.

Крім того, суд першої інстанції вважав, що втручання держави в право ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на мирне володіння майном є законним, оскільки право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 набуто без законних підстав, а тому вказану вище земельну ділянку необхідно витребувати у ОСОБА_2 на користь Новомиргородської міської ради.

Короткий зміст апеляційної скарги

В апеляційній скарзі адвокат Назаренко Ю. В., який представляє інтереси ОСОБА_2 , просить рішення Новомиргродського районного суду Кіровоградської області від 15 березня 2023 року скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції не відповідає завданням процесуального законодавства та протирічить попереднім судовим рішенням у цій справі.

Встановивши обставини справи, суд першої інстанції мав би звернути увагу на те, що земельна ділянка, яка є предметом спору у справі, зареєстрована першою на підставі відповідного наказу, а тому саме державний реєстратор Житомирської області при реєстрації права власності мав би відмовити у проведенні державної реєстрації, так як за ОСОБА_1 вже було зареєстровано відповідне право власності.

При розгляді справи, суд першої інстанції, посилаючись на ст. 1213 ЦК України, не виконав завдань, поставлених Верховним Судом у постанові від 16 листопада 2022 року, адже суд у вказаній постанові зробив чіткий висновок з приводу правової підстави позову, вказавши на те, що позов є віндикаційним.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу

Від Новоукраїнської окружної прокуратури Кіровоградської області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить рішення Новомиргродського районного суду Кіровоградської області від 15 березня 2023 року залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відзивів на апеляційну скаргу від інших учасників справи не надходило, що згідно вимог частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Розгляд справи у судовому засіданні в суді апеляційної інстанції

Учасники справи в судове засідання апеляційного суду не з`явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень з судовими повістками.

В письмових поясненнях представник ОСОБА_2 адвокат Назаренко Ю. В. просив суд розглядати апеляційну скаргу без участі скаржника та його представника.

Відповідно до положень частини першої статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Оскільки, учасники справи про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином, суд вирішив розглядати справу без їх участі, що відповідає положенням ст. 372 ЦПК України.

За змістом ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Враховуючи, що учасники справи в судове засідання, призначене на 11 годину 00 хвилин 18 жовтня 2023 року, не з`явились, датою ухвалення рішення є дата складення повного тексту.

Позиція апеляційного суду щодо апеляційної скарги

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у встановлених статтею 367 ЦПК України межах, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 12.08.2019 № 6-2414/14-19-СГ передано у приватну власність земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 1820310100:05:000:0658) для ведення особистого селянського господарства, про що державним реєстратором реєстраційного відділу Андрушівської районної державної адміністрації Житомирської області 06.09.2019 проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку.

28.09.2019 ОСОБА_1 зазначену земельну ділянку було відчужено у відповідності до договору купівлі-продажу на користь ОСОБА_5 .

Представник за довіреністю від імені ОСОБА_1 , звернувся до ГУ Держдгеокадастру у Кіровоградській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства.

12.08.2019 представник за довіреністю від імені ОСОБА_1 подав заяву до ГУ Держгеокадастру в Кіровоградській області про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею2,0 га,розташованої на території Дібрівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області для ведення особистого селянського господарства.

На підтвердження повноважень діяти від імені ОСОБА_1 довіреність містить виправлення прізвища щодо уповноваженої особи, а саме прізвище « ОСОБА_6 » має виправлення букви « ОСОБА_7 » на букву «Ш». На другому аркуші довіреності мається застереження нотаріуса щодо виправлення,однак останнє не містить дати, більше того зазначено«Виправленому на ОСОБА_8 вірити».

21.08.2019 в.о. начальника ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області О.Сліпачук видав наказ № 11-4423/14-19-СГ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2 га, розташованої на території Дібрівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області (кадастровий номер 3523881300:02:000:5253) та надання її у власність для ведення особистого селянського господарства.

23.08.2019 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 3523881300:02:000:5253) для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Дібрівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області.

02.10.2019 ОСОБА_1 продав ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 2,0000 га, кадастровий номер 3523881300:02:000:5253, яка розташована на території Дібрівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області.

Земельна ділянка з кадастровим номером 3523881300:02:000:5253, площею 2 га перебуває в процесі об`єднання та продовжує перебувати у власності ОСОБА_2 .

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права

Звертаючись до суду з указаним позовом в інтересах держави, заступник керівника Новоукраїнської окружної прокуратури обґрунтовував необхідність визнання недійсним та скасуваннянаказу ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області від 21.08.2019 № 11-4423/14-19-СГ, яким затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_3 земельну ділянку,незаконністю вибуття земельної ділянки з державної власності, оскільки всупереч положенням статей116,118,121 ЗК Україниуправлінням затверджено проект землеустрою та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2 га із земель сільськогосподарського призначення державної власності без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Дібрівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області (теперішньої Новомиргородської міської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області)..

Зі змісту позовної заяви вбачається, що заступник керівника Знам`янської окружної прокуратури звернувся до суду з указаним позовом в інтересах держави.

У судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/3884/18, провадження № 14-36цс19).

Згідно із пунктом 3статті 131-1 Конституції Українипрокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Відповідно до частин третьої та четвертоїстатті 23 Закону України «Про прокуратуру»прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також уразі відсутності такого органу.

Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень.

Невиконання прокурором вимог щодо надання до суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів громадянина або держави в суді має наслідком застосування положень, передбаченихстаттею 257 ЦПК України.

Захищати інтереси держави повинні, насамперед, відповідні суб`єкти владних повноважень.

Відповідно до висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19), з метою, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставою для звернення прокурора до суду.

Прокурор не може вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати належного суб`єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положеньстатті 2 Арбітражного процесуального кодексу України(справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (п. 4 мотивувальної частини).

Відтак, суд вважає, що «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Подібні правові висновки та їх обґрунтування містяться також у постановах Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 815/1567/16 (адміністративне провадження № К/9901/30797/18) та від 15 червня 2022 року у справі № 821/1798/17 (адміністративне провадження № К/9901/58281/18).

Частиною третьоюстатті 23 Закону України «Про прокуратуру»передбачено, щопрокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також уразі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченомустаттею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченогостаттею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 (провадження № 12-194гс19) та від 06 липня 2021 року у справі № 911/2169/20 (провадження № 12-20гс21), який суди першої та апеляційної інстанцій застосували під час розгляду цієї справи.

У позовній заяві, заступник керівника Новоукраїнської окружної прокуратури зазначив, що спірна земельна ділянка належить до державної власності та розташована за межами населеного пункту на території колишньої Дібрівської сільської ради Новомиргродського району, яка увійшла до Новомиргородської міської ради Новоукраїнського району Кіровоградської області, а остання здійснює повноваження щодо розпорядження землями на вказаній території, тобто є тим органом, який уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

З огляду на те, що порушення інтересів держави у цій справі відбулося внаслідок прийняття ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області, яке є одним із відповідачів, незаконних рішень, прокурор звернувся до суду як самостійний позивач в інтересах держави.

Порушення інтересів держави полягає також у тому, що внаслідок незаконного розпорядження землею порушуються і суспільний інтерес на законний обіг землі, як національного багатства, і положення законодавства України щодо обов`язків органів влади та місцевого самоврядування діяти в межах своїх повноважень та у порядку передбаченому законом.

Недотримання такого порядку призводить до свавілля відповідних органів та знищення правового порядку у державі.

Подання позову прокурором за умови допущення порушень з боку органу державної влади є єдиним ефективним засобом захисту порушених інтересів держави та відновлення правопорядку.

У цьому випадку прокурор виступає не як альтернативний, а як єдиний можливий суб`єкт звернення до суду, забезпечуючи принцип рівності сторін у процесі шляхом здійснення представництва інтересів держави у суді та усунення виниклої невигідності у становищі між сторонами правовідносин.

Отже, у справі, що переглядається, заступник керівника Новоукраїнської окружної прокуратуриналежним чином обґрунтував підстави для представництва ним інтересів держави і подав позов із дотриманням вимогстатті 23 Закону України «Про прокуратуру».

Положеннями частин четвертої, п`ятоїстатті 56 ЦПК Українивизначено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбаченихстаттею 185 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві, і в такому разі прокурор набуває статуту позивача.

У цій справі судом встановлено, що спірна земельна ділянка належить до земель державної власності.

Крім того, звертаючись до суду із вказаним позовом, прокурор указав на необхідність захисту публічного, суспільного інтересу як інтересу державного.

Таким чином, звертаючись до суду із вказаним позовом й оскаржуючи наказ ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області, на підставі якого ОСОБА_1 набув безоплатно у власність спірну земельну ділянку, прокурор самостійно обґрунтував необхідність захисту інтересів держави щодо цієї земельної ділянки та згідно зістаттею 56 ЦПК Українинабув статусу позивача.

Вказане узгоджується з висновком, викладеним у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 (провадження № 14-317цс19), та у постановах Верховного Суду від26 травня 2021 року в справі № 330/1621/16-ц (провадження № 61-13633св20), від 09 лютого 2023 року у справі № 483/2263/19 (провадження № 61-13973св21).

Стаття 41 Конституції Українинаголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Частинами першою та другоюстатті 78 ЗК Українивизначено, що право власності на землюце право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставіКонституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до частин першої, другоїстатті 13 Конституції Україниземля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цієюКонституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

Земля є унікальним обмеженим природним та базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим допринципів справедливості, розумності і добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першоїстатті 3 ЦК України).

Відповідно до частини першоїстатті 3 ЗК Україниземельні відносини регулюютьсяКонституцією України,Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно ізстаттею 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбаченіКонституцієюта законами України.

Відповідно достатті 116 ЗК Українигромадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення (частина четвертастатті 116 ЗК України).

Згідно з пунктом «б» частини першоїстатті 121 ЗК Українигромадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше 2,0 гектара.

Звернувшись до суду з позовом у цій справі, прокурор, діючи в інтересах держави та посилаючись на те, що спірна земельна ділянка вибула із земель сільськогосподарського призначення державної власності внаслідок незаконного повторного використання ОСОБА_1 права на безоплатну приватизацію земельних ділянок одного виду використання, просив сасувати наказ ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області, яким було надано відповідачу у власність земельну ділянку та витребувати останню на користь Новомиргродської міської ради у ОСОБА_2 , ОСОБА_9 відчужив земельну ділянку за договором купівлі-продажу, не маючи на це повноважень.

Відповідно до частини першоїстатті 15 ЦК Україникожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 6Конвенціїпро захистправ людиниі основоположнихсвобод (даліКонвенція) визнається право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред`явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом захисту певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інших).

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову взадоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19).

Главою 29 ЦК Українивизначено такі способи захисту права власності як витребування майна з чужого незаконного володіння (віндикаційний позов) та усунення перешкод уреалізації власником права користування та розпорядження його майном (негаторний позов).

ЦК Українипередбачені засади захисту права власності, зокрема право на витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України) та від добросовісного набувача (стаття 388 ЦК України).

Віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першоюстатті 388 ЦК України.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений, як фактично, тобто повернення його у фактичне володіння, так і у власність цієї особи.

При цьому у випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні або поновленні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю).

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 на підставі наказу ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 12.08.2019 № 6-2414/14-19-СГ передано у приватну власність земельну ділянку площею 2 га (кадастровий номер 1820310100:05:000:0658) для ведення особистого селянського господарства, про що державним реєстратором реєстраційного відділу Андрушівської районної державної адміністрації Житомирської області 06.09.2019 проведено державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на вказану земельну ділянку (том 1 а. с. 23-24).

28.09.2019 ОСОБА_1 зазначену земельну ділянку було відчужено у відповідності до договору купівлі-продажу на користь ОСОБА_5 , що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (том 1 а. с. 23-24).

19.04.2019 представник за довіреністю від імені ОСОБА_1 , звернувся до ГУ Держдгеокадастру у Кіровоградській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства (том 1 а. с. 29).

В заяві зазначено, що право на безоплатну приватизацію земельної ділянки за цільовим призначенням (для ведення особистого селянького господарства) ОСОБА_1 не використано.

Наказом ГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області від 06.05.2019 № 11-2147/14-19-СГ надано ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеутрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності (том 1 а. с. 37).

12.08.2019 представник за довіреністю від імені ОСОБА_1 подав заяву до ГУ Держгеокадастру в Кіровоградській області про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0 га, розташованої на території Дібрівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області для ведення особистого селянського господарства (том 1 а. с. 38).

21.08.2019 в.о. начальникаГУ Держгеокадастру у Кіровоградській області О. Сліпачук видав наказ № 11-4423/14-19-СГ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 2 га, розташованої на території Дібрівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області (кадастровий номер 3523881300:02:000:5253) та надання її у власність для ведення особистого селянського господарства (том 1 а. с. 43).

23.08.2019 за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на земельну ділянку площею 2,0000 га (кадастровий номер 3523881300:02:000:5253) для ведення особистого селянського господарства, розташованої на території Дібрівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області, що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 257721505 (том 1 а. с. 20-22).

02.10.2019 ОСОБА_1 продав ОСОБА_2 земельну ділянку, площею 2,0000 га, кадастровий номер 3523881300:02:000:5253, яка розташована на території Дібрівської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області, що підтверджується Договором купівлі-продажу земельної ділянки, зареєстрованого в реєстрі за № 4387 (том 2 а. с. 42-47).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Держаного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, земельна ділянка з кадастровим номером 3523881300:02:000:5253, площею 2 га перебуває в процесі об`єднання та продовжує перебувати у власності ОСОБА_2 (том 1 а. с. 20-22).

З аналізу наданих сторонами доказів та встановлених судом обставин, вбачається, що ОСОБА_1 на час отримання у власність від ГУ Держгеокадастру в Кіровоградській області з спірної земельної ділянки вже використав своє право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в межах норм безоплатної передачі земельних ділянок на території Житомирської області для ведення особистого селянського господарства, тоді як положенням земельного законодавства передбачено, що громадяни мають право на набуття права власності на земельну ділянку із земель державної або комунальної власності шляхом їх безоплатної передачі лише один раз по кожному виду використання.

Таким чином, оскаржуваний наказ видано без встановлення та врахування відомостей про реалізацією особою права на набуття земельної ділянки відповідної категорії, а тому наявні підстави для визнання незаконним та його скасування.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18) наведено правовий висновок про те, що власник з дотриманням вимог статей387і388 ЦК Україниможе витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Подібні за змістом висновки викладені в постановах Верховного Суду від 12 січня 2022 року в справі № 687/425/20 (провадження № 61-9430св21) та від 28 квітня 2022 року у справі № 676/196/20 (провадження № 61-18836св21).

З урахуванням наведеного, встановивши, що спірна земельна ділянка вибула з володіння власникадержави, не з її волі, суд приходить до висновку, що наявні підстави для витребування земельної ділянки у ОСОБА_2 на підставі положеньстаті 388 ЦК України, адже такий спосіб захисту забезпечить відновлення порушених прав держави.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина першастатті 321 ЦК України).

Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (даліЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься вдругому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), § 166-168).

Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право:

Втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосуванняпередбачуваними.

Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.

Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Право держави витребувати земельну ділянку, належну до земель сільськогосподарського призначення, з огляду на доведену незаконність і безпідставність вибуття цієї земельної ділянки з власності держави становить пропорційне втручання у право власності ОСОБА_2 з дотриманням рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства) та інтересами особи, яка зазнала такого втручання.

За таких обставин, суд вважає, що втручання держави у право власності ОСОБА_2 є виправданим, оскільки порушення чітко визначеного законодавством порядку надання земельних ділянок порушує суспільний інтерес на законний обіг землі, як національного багатства та положення законодавства України про зобов`язання органів влади діяти в межах своїх повноважень та у порядку передбаченому законом.

Недотримання такого порядку тягне за собою свавілля державних органів та знищення правового порядку у державі.

Чинне законодавство надає відповідачці додаткові ефективні засоби юридичного захисту після ухвалення цього рішення, зокрема він не позбавлений можливості відновити своє право шляхом пред`явлення вимоги до ОСОБА_1 , в якого придбав спірну ділянку, про відшкодування завданих йому збитків.

Схожі за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 09 лютого 2023 року у справі № 483/2263/19 (провадження № 61-13973св21) та від 28 квітня 2022 року у справі № 676/196/20 (провадження № 61-18836св21).

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 76, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив по суті законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги про те, що земельна ділянка, яка є предметом спору у справі зареєстрована першою на підставі відповідного наказу, а тому саме державний реєстратор Житомирської області при реєстрації права вланості мав би відмовити у проведенні державної реєстрації, так як за ОСОБА_1 вже було зареєстровано відповідне право власності, є безпідставними, з огляду на таке, що частиною першою статті 24 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень » визначено вичерпний перелік підстав для відмови в державній реєстрації прав, серед яких:

1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону;

2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою;

3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом;

4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження;

5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями;

6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, крім випадків, визначених цим Законом;

6-1) встановлення факту застосування санкцій відповідно доЗакону України "Про санкції", які унеможливлюють проведення державної реєстрації прав;

7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем;

8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав;

9) документи подано до неналежного суб`єкта державної реєстрації прав, нотаріуса;

10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі;

11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав;

12) заявник звернувся із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна, що відповідно до поданих для такої реєстрації документів відчужено особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників, у тому числі за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці;

13) відсутність згоди заставодержателя (іпотекодержателя) на дострокове припинення дії договору емфітевзису, суперфіцію, оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення щодо державної реєстрації припинення таких прав, що перебувають у заставі (іпотеці);

14) у Державному реєстрі прав відсутня державна реєстрація спеціального майнового права на подільний об`єкт незавершеного будівництва, крім випадків, визначених законом, - у разі державної реєстрації спеціального майнового права на майбутні об`єкти нерухомості;

15) у Державному реєстрі прав відсутня державна реєстрація спеціального майнового права на об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості - у разі державної реєстрації переходу спеціального майнового права, іншого речового права, обтяження на об`єкт незавершеного будівництва (крім об`єктів незавершеного будівництва, на які зареєстровано право власності), майбутній об`єкт нерухомості;

16) заява про первинну державну реєстрацію спеціального майнового права на майбутні об`єкти нерухомості містить відомості не про всі майбутні об`єкти нерухомості у складі подільного об`єкта незавершеного будівництва;

17) не визначено чи визначено не в повному обсязі майбутні об`єкти нерухомості, включені до гарантійної частки, - у разі первинної державної реєстрації спеціального майнового права на майбутні об`єкти нерухомості, які є частинами подільного об`єкта незавершеного будівництва;

18) наявні зареєстровані спеціальні майнові права на майбутні об`єкти нерухомості, що є складовою частиною подільного об`єкта незавершеного будівництва, - у разі державної реєстрації речового права або обтяження на подільний об`єкт незавершеного будівництва, крім зміни замовника будівництва відповідно до закону, обтяження майна іпотекою відповідно до Закону України "Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю";

19) у Державному реєстрі прав відсутні відомості про право власності/право користування земельною ділянкою замовника будівництва (крім випадків, якщо відповідно до закону виконання будівельних робіт може здійснюватися за відсутності документа, що засвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою) у разі:

державної реєстрації спеціального майнового права на неподільний/подільний об`єкт незавершеного будівництва;

первинної державної реєстрації спеціального майнового права на майбутні об`єкти нерухомості;

державної реєстрації спеціального майнового права на майбутній об`єкт нерухомості у зв`язку з його першим відчуженням;

20) не дотримано вимоги, визначені статтею 27-2 цього Закону.

Аналіз змісту вказаної статті свідчить про те, що у державного реєстратора відсутні повноваження щодо відмови в реєстрації права власності на підставі того, що особою вже було використано право на безоплатну приватизацію земельної ділянки.

В данному випадку обов`язкок щодо перевірки факту використання особою права на безоплатну приватицію земельної ділянки покладено на орган Держгеокадастру, який не був виконаний останнім, внаслідок чого було видано наказ, який є незаконним.

Суд частково погоджується з доводами апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції помилково посилався на ст. 1213 ЦК України, адже до спірних правовідносин підлягає застосуванню ст. 388 ЦК України, яка визначає право власника на витребування майна від добросовісного набувача, проте, з огляду на предмет позову, встановлені судом обставини та зміст резолютивної частини оскаржуваного рішення, вказане процесуальне порушення на правильне по суті вирішення спору не вплинуло.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

За змістом ст.375ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки, суд першої інстанції ухвалив в судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки, апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст.ст. 374,375,376,381-384 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу адвоката Назаренка Юрія Володимировича, який представляє інтереси ОСОБА_2 ,залишити без задоволення, а рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 15 березня 2023 рокубез змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий суддя С. І. Мурашко

Судді Л. М. Дьомич

О. Л. Карпенко