Рішення

від 12.10.2023 по справі 910/2288/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.10.2023Справа № 910/2288/23 (910/9074/23)

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожник"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-білоруське підприємство "Белавтодор-Україна"

про стягнення на суму 1.408.552, 56 грн. в межах справи № 910/2288/23

Суддя Пасько М.В.

Представники:

від позивача Федоренко А.М.

від відповідача не з`явились.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до суду з позовною заявою про стягнення заборгованості в межах справи № 910/2288/23.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 10.08.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.08.2023 відкладено підготовче засідання на 12.09.2023.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.09.2023 закрито підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті на 12.10.2023.

Розглянувши матеріали справи, суд -

ВСТАНОВИВ:

В поданій позовній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю "Дорожник" (далі - позивач) просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-білоруське підприємство "Белавтодор-Україна" (далі - відповідач) на його користь заборгованість в розмірі 1.408.552, 56 грн., судовий збір в розмірі 21.128, 30 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 21.394, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01.04.2021 між Позивачем та Відповідачем було укладено договір № 01/04/21-пв про перевезення вантажу автомобільним транспортом (далі - договір 1), а 14.07.2021 договір № 1407/21-ямр про ремонт доріг (далі - договір 2).

Згідно умов вказаних Договорів Позивач зобов`язався надати Відповідачу послуги, а Відповідач - оплатити їх вартість.

Відповідно до ст. 222 Господарського кодексу України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб`єктів, зобов`язані поновити їх, не чекаючи пред`явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідач не надав суду відзиву чи інших документів, які б могли спростувати обставини викладені в позовній заяві.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Укладені між Позивачем та Відповідачем Договір 1 та Договір 2 за своєю правовою природою є договорами про надання послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання), як це визначено ст. 610 Цивільного кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи, Позивач виконав свої договірні зобов`язання у повному обсязі, надавши послуги Відповідачу.

Водночас Відповідач, порушив умови Договору 1 та Договору 2, не здійснивши оплату в розмірі 1.026.775,85 грн. за надані послуги у визначений сторонами строк.

Частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 623 ЦК України, боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що оплата за надані послуги не була здійснена у встановлені сторонами строки, відповідно до розрахунків Позивача, які на думку суду є вірними, Відповідач повинен сплатити Позивачу пеню в розмірі 26.091,12 грн., три відсотки річних в розмірі 42.738,98 грн. та інфляційні втрати в розмірі 312.946,61 грн.

Стосовно вимог позивача про покладення на відповідача 21.394, 00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Статтею 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При цьому, частиною 4 статті 129 ГПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В обґрунтування заявлених судових витрат на професійну правничу допомогу позивач посилається на те, що факт надання йому правової допомоги підтверджується копією договору № 2 про надання правничої допомоги від 03.05.2023 року та копією Додаткової угоди № 1 від 23.05.2023 року до Договору № 2 про надання правничої допомоги.

З урахуванням вищевикладеного витрати на професійну правничу допомогу покладаються на відповідача.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Також, судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі, тому їх тлумачення та застосування залежить від практики, а роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоби позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справах "Кантоні проти Франції" від 11.11.1996 ["Cantoni v. Frace", заява № 17862/91, §31-32), "Вєренцов проти України" від 11.04.2013 ("Vyerentsov v. Ukraine", заява № 20372/11, §65)].

Крім того, суд керується тим, що судовий розсуд - це право суду, яке передбачене та реалізується на підставі чинного законодавства, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення, встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), такий, що є найбільш оптимальним в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Частиною 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Судовій збір відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 232, 233, 236-241 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спільне українсько-білоруське підприємство "Белавтодор-Україна" (ідентифікаційний код 40023039; 04060, місто Київ, вулиця Ризька, будинок 73г, офіс 7) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дорожник" (ідентифікаційний код 19425966; 08801, Київська область, Миронівський район, місто Миронівка, вулиця Корсунська, будинок 10) заборгованість в розмірі 1.408.552, 56 грн., судовий збір в розмірі 21.128, 30 грн. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 21.394, 00 грн.

3.Видати наказ відповідно до ст. 327 ГПК України.

4.Рішення набирає законної сили відповідно до вимог ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню в порядку та строк визначені розділом ІV ГПК України.

Суддя М.В. Пасько

Повний текст рішення складено 23.10.2023.