Рішення

від 19.09.2023 по справі 203/1023/21

КІРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 203/1023/21

Провадження № 2/0203/59/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.09.2023 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська в залі суду в м. Дніпрі у складі:

головуючого судді - Ханієвої Ф.М.,

за участю секретаря судового засідання - Сядро Г.Г.,

за участі:

представника позивача - ОСОБА_1 ,

відповідача - ОСОБА_2 ,

третьої особи-2 - ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та як законний представник малолітнього ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Центральна адміністрація Дніпровської міської ради, ОСОБА_3 як законний представник (батько) малолітнього ОСОБА_5 , про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

17.03.2021 року до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська звернулася ОСОБА_4 з позовом до ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та як законний представник малолітнього ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Центральна адміністрація Дніпровської міської ради (далі - третя особа-1), ОСОБА_3 (далі - третя особа-2) як законний представник (батько) малолітнього ОСОБА_5 , про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, в якому позивач, з урахуванням редакції позовної заяви від 14.06.2021 року, просить суд:

- усунути перешкоди у здійсненні права користування і розпорядження квартирою АДРЕСА_1 , шляхом визнання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1 , що є підставою для зняття її з реєстраційного обліку;

- усунути перешкоди у здійсненні права користування і розпорядження квартирою АДРЕСА_1 , шляхом визнання ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_1 , що є підставою для зняття його з реєстраційного обліку.

І. Стислий виклад позиції учасників справи.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначила, що вона є власником квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 07.07.2020 року, на яку зареєстроване право власності. Під час купівлі-продажу квартири нотаріус надав їй довідку про відсутність зареєстрованих в квартирі осіб. При цьому, перевіривши довідку, нотаріус зазначив, що будь-які малолітні та/або неповнолітні діти, недієздатні чи обмежено дієздатні особи на реєстраційному обліку в зазначеній квартирі не перебувають, а також будь-які малолітні та/або неповнолітні діти не мають права проживання у квартирі та/або користування нею, внаслідок продажу квартири не було порушено прав та законних інтересів інших осіб, в тому числі неповнолітніх та/або малолітніх дітей.

Однак, куплена позивачем квартира знаходилась в стані, непридатному для проживання та була вільна від речей та меблів. З вересня 2020 року чоловік позивача розпочав ремонт в квартирі, а позивач займалась переоформленням договорів на здійснення комунальних послуг. У процесі переоформлення позивач дізналась, що станом на 20.10.2020 року у квартирі були зареєстровані ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (мати), ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (син).

Позивач та її чоловік несуть витрати по утриманню квартири, бо вони придбали її для особистого проживання. Відповідач більше року не проживає у спірній квартирі, а саме з того часу, як уклала договір купівлі-продажу квартири з ОСОБА_6 , її речей та речей дитини в квартирі немає і не було. Проте вона добровільно не знялась з реєстраційного обліку та не зняла з обліку свого сина. Позивачу відомо, що відповідач з дитиною проживають у квартирі АДРЕСА_2 . Крім того, на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 15.03.2018 року ОСОБА_5 є власником 1/2 частки квартири АДРЕСА_3 , і постійно проживає там зі своєю матір`ю. Тому позивач змушена сплачувати за комунальні послуги за ще двох осіб, які не проживають в квартирі та не є членами її родини, а також не може розпоряджатися квартирою. Тим самим їй створюються перешкоди у здійсненні права користування і розпорядження власністю, і ставить її у скрутне матеріальне становище.

З огляду на викладене, вважаючи, що порушуються її права як власника квартири, позивач звернулась до суду з позовом про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

18.05.2021 року відповідач ОСОБА_2 подала до суду заяву із запереченнями проти позовних вимог, та зазначила, що у провадженні Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська перебуває справа №200/3718/18 про непристойну поведінку представників ОСОБА_7 у відношенні малолітньої особи - дитини з особливими потребами та неодноразовими нападами на її чоловіка - ОСОБА_3 , а також неодноразовими зверненнями до правоохоронних органів України та їх бездіяльністю. Відповідач пояснила, що у лютому 2020 року ОСОБА_8 у супроводі ОСОБА_9 проник у її житло - до квартири АДРЕСА_1 , та викрав на її очах та очах її сина правовстановлюючі документи на кв. АДРЕСА_4 , що розташовані за адресою: АДРЕСА_5 , а також портфель з документами, що належав її чоловіку - державному службовцю, головному спеціалісту фінансово-економічного відділу ДОН ДОДА.

Третя особа-1 подала до суду письмові пояснення по суті спору, в яких зазначила, що у 2019-2020 роках до виконавчого комітету Центральної районної у місті Дніпрі ради звертались ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 з проханням надати дозвіл на здійснення правочинів щодо продажу квартири АДРЕСА_1 , де має реєстрацію дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Особам було відмовлено у наданні дозволу на вчинення вказаного правочину. Відповідне рішення було направлене до П`ятої дніпровської державної нотаріальної контори з проханням розглянути питання щодо накладення заборони на відчуження майна, а до Дніпровського ВП ГУНП в Дніпропетровській області - з проханням розглянути питання щодо надання правової оцінки діям осіб, які примушують ОСОБА_2 , ОСОБА_3 здійснити правочин відносно майна дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , законність підстав знаходження правовстановлюючих документів на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 , яка належить на праві спільної часткової власності дитині ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Також, як пояснила третя особа-1, договір купівлі-продажу від 21.02.2020 року ( ОСОБА_6 ) та договір купівлі-продажу від 07.07.2020 року ( ОСОБА_4 ) були вчинені без дотримання вимог Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 року №866, а саме: орган опіки та піклування не надавав дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , де мала та має реєстрацію дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Органом опіки та піклування дане питання не розглядалось на засіданні комісії з питань захисту прав дитини, ні позивач, ні відповідач не звертались до Центральної адміністрації Дніпровської міської ради.

Тому з метою соціального захисту прав дитини орган опіки та піклування заперечує проти визнання малолітньої дитини ОСОБА_5 , 2008 року народження, такою, що втратила право користування житлом, у зв`язку із тим, що правочини купівлі-продажу вчинені з порушення вимог чинного законодавства України.

У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги у повному обсязі та просила суд їх задовольнити, підстави звернення до суду із позовом пояснила суду таким чином, як про це зазначено вище.

При цьому представник позивача пояснила, що позивач є власником спірної квартири та добросовісним її набувачем. Оскільки вона придбала квартиру за договором купівлі-продажу у попереднього власника, яким станом на лютий 2020 року була ОСОБА_6 , у якої позивач і купувала квартиру, та квартира належить на праві спільної сумісної власності їй та її чоловіку. Проте жодних заборон щодо відчуження нерухомого майна під час його купівлі не було зареєстровано та сума коштів за квартиру була передана нотаріусу. Позивач купляла квартиру, щоб в ній проживати, та оглядала квартиру, проте там ніхто не проживав, в тому числі дитина. З огляду на велику заборгованість за сплату комунальних послуг, вартість квартири була зменшена на цю суму заборгованості. Відповідач не відізвала видану нею довіреність та не довела того, що вона не отримала кошти від ОСОБА_10 за довіреністю. Крім того, допитані свідки не підтвердили того, що відносно відповідача вчинялись якісь вибухи або інші протиправні дії, а все інше - це емоційно забарвлені припущення відповідача та третьої особи-2.

Відповідач у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову та просила суд відмовити у його задоволенні, оскільки відчуження її квартири здійснили «чорні» ріелтори, які протиправно позбавили її права власності на квартиру. При цьому відповідач зазначила, що вона з поважних причин не могла користуватися спірною квартирою, бо щодо неї та її родини було вчинене кримінальне правопорушення, та вона зацікавлена у поверненні у свою власність квартири в судовому порядку, про що звернулась до суду з цивільним позовом та за її заявою внесені відомості до ЄРДР, триває досудове розслідування. Також відповідач пояснила, що вона з родиною не проживала за спірною адресою, бо побили її чоловіка та вони були у лікарні, а потім вона з дитиною проживала у соціальному закладі.

Третя особа-2 письмові пояснення по суті спору до суду не надавав та у судовому засіданні пояснив, що він заперечує проти задоволення позовних вимог, бо на його думку, правочини щодо відчуження спірної квартири були вчинені в результаті скоєння кримінального правопорушення відносно нього, відповідача та їх дитини. Третя особа-2 не заперечував того, що позивач є добросовісним набувачем майна та була введена в оману продавцем ОСОБА_6 та іншими зловмисниками. Як пояснив ОСОБА_3 , позивача ввели в оману, в тому числі щодо довідки про те, що ніхто в спірній квартирі не прописаний. При цьому він зазначив, що вони з відповідачем продовжують сплачувати за комунальні послуги, а ремонт у квартирі позивач не зробила, бо вони не користуються нею. Також ОСОБА_3 зазначив, що у відповідача не було правовстановлюючих документів, бо їх вкрали, та вдалося їх поновити тільки через три місяці. А не проживали вони з родиною у квартирі, бо після його побиття він перебував на лікуванні та його дружина з дитиною побоювались там жити та перебувала у соціальному закладі.

ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою суду від 26.04.2021 року було відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 27.05.2021 року було задоволено клопотання третьої особи Служби у справах дітей Дніпропетровської обласної державної адміністрації про залучення до участі у цивільній справі належної третьої особи та замінено первісну неналежну третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Службу у справах дітей Дніпропетровської обласної державної адміністрації, на належну третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Адміністрацію Центрального району Дніпровської міської ради.

Ухвалою суду від 13.07.2021 року було відмовлено у задоволенні клопотань відповідача про розшук та примусовий привід у судове засідання осіб, про допуск до участі у справі її чоловіка ОСОБА_3 як представника їх малолітнього сина, про надання інформаційного запиту, зняття копій матеріалів справи та їх приєднання до матеріалів справи в цивільній справі.

Ухвалою суду від 13.07.2021 року було задоволено у повному обсязі клопотання представника позивача про виклик та допит свідків в цивільній справі та викликані в судове засідання для допиту в якості свідків: ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_10 , ОСОБА_14 .

Ухвалою суду від 30.09.2021 року було залучено до участі у справі правонаступника третьої особи Адміністрації Центрального району Дніпровської міської ради - Центральну адміністрацію Дніпровської міської ради.

Ухвалою суду від 10.11.2021 року було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розшук та притягнення в якості свідка у судове засідання особи, про допуск до участі у справі її чоловіка ОСОБА_3 як представника їх малолітнього сина в цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та як законний представник малолітнього ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Центральна адміністрація Дніпровської міської ради про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщення.

Ухвалою суду від 10.11.2021 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду у відкритому судовому засіданні, призначене судове засідання.

Ухвалою суду від 27.01.2022 року було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження в цивільній справі.

Ухвалою суду від 09.06.2022 року було визнано поважними причини пропуску третьою особою (особа, яка не брала участі у справі) ОСОБА_3 строку на звернення до суду з заявою про вступ у справу як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, як законного представника малолітнього ОСОБА_5 , поновлено третій особі (особа, яка не брала участі у справі) ОСОБА_3 строк на звернення до суду з заявою про вступ у справу як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, як законного представника малолітнього ОСОБА_5 , задоволено заяву третьої особи (особа, яка не брала участі у справі) ОСОБА_3 про вступ у справу як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, як законного представника малолітнього ОСОБА_5 , залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача, ОСОБА_3 як законного представника (батька) малолітнього ОСОБА_5 , в цивільній справі.

Ухвалою суду від 20.04.2023 року було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження в цивільній справі.

Ухвалою суду із занесенням до протоколу судового засідання від 19.09.2023 року було прийнято відмову представника позивача від допиту інших свідків.

У судове засідання, призначене на 19.09.2023 року з`явились представник позивача, відповідач та третя особа-2.

Представник третьої особи-1 у судове засідання не з`явився, належним чином був повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, причини неявки суду не повідомляв, будь-яких заяв чи клопотань щодо участі у судовому засіданні до суду не надсилав.

Суд, заслухавши думки учасників справи, які з`явились у судове засідання, на підставі положень ст. ст. 53, 128, 223 ЦПК України продовжив судове засідання за відсутності представника третьої особи-1.

Під час судового розгляду справи по суті судом були заслухані усні пояснення учасників справи по суті спору, допитані свідки, досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи, оголошені судові дебати та заслухані заключні слова учасників справи.

19.09.2023 року у судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_4 є власником квартири АДРЕСА_1 , та незареєстрованим її уповноваженим власником. Це підтверджується копіями: договору купівлі-продажу від 07.07.2020 року, витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 07.07.2020 року №215314014, довідкою Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради №9510 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 20.10.2020 року.

На підтвердження факту того, що позивач є добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_1 , вона надала суду копію розписки про передачу грошових коштів у розмірі 20500 доларів США ОСОБА_10 , що діяв за довіреністю від 02.06.2020 року, на виконання договору від 07.07.2020 року.

Відповідно до довідки Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради №9510 про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб від 20.10.2020 року, станом на 20.10.2020 року за адресою: АДРЕСА_1 , усього зареєстровано 2 особи: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (мати), ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (син). Це також підтверджується відповідями Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради від 20.04.2021 року, наданими на запити суду від 22.03.2021 року.

Відповідач ОСОБА_2 та третя особа-2 ОСОБА_3 є подружжям та батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про шлюб від 17.09.201 року, серії НОМЕР_1 (повторно) та про народження дитини від 08.09.2021 року, серії НОМЕР_2 (повторно).

Відповідно до акта про непроживання особи за місцем реєстрації від 13.03.2021 року, мешканці будинку за адресою: АДРЕСА_5 , склали акт про те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_5 , які зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , не проживають за місцем реєстрації, а проживають за адресою: АДРЕСА_4 .

Відповідно до відомостей з технічного паспорта на квартиру АДРЕСА_1 , замовником технічної інвентаризації або уповноваженою ним особою, станом на 19.11.2018 року вказана ОСОБА_2 .

На підтвердження факту того, що дитина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є власником 1/2 частки квартири АДРЕСА_3 , позивач надала суду копії: свідоцтва про право на спадщину за законом від 15.03.2018 року, спадкова справа №9/2017, та витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію прав власності від 23.02.2018 року.

На підтвердження факту того, що відповідач ОСОБА_2 продала спірну квартиру ОСОБА_6 , у якої цю квартиру купила позивач, позивач надала суду копію договору купівлі-продажу квартири від 01.02.2020 року, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , за умовами якого ОСОБА_2 продала, а ОСОБА_6 купила квартиру АДРЕСА_1 .

Відповідач з 15.07.2020 року неодноразово зверталась до правоохоронних органів із заявами про вчинення злочину про те, що вона під психологічним впливом надала довіреність на продаж своєї квартири, та 12.10.2022 року до ЄРДР були внесені відомості за заявою ОСОБА_2 про вчинення кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 355 КК України, кримінальне провадження №12022046030000669.

На підтвердження того факту, що третя особа-2 лікувався в результаті нанесення йому тілесних ушкоджень, відповідач надала суду копію висновку спеціаліста судово-медичного експерта №2743 від 04.09.2019 року. Водночас суд на підставі положень статей 77, 78 ЦПК України відхиляє як неналежні та недопустимі докази надані відповідачем копії направлення на обов`язковий попередній медичний огляд працівника та консультаційний висновок спеціаліста від 25.01.2021 року, бо такі не стосуються спірних правовідносин та не входять до кола обставин, що встановлюються судом в межах спірних правовідносин.

На підтвердження того факту, що відповідач оскаржує в судовому порядку правочини, вчинені для продажу спірної квартири, вона надала суду копію ухвали суду від 30.01.2023 року, справа №203/4185/22.

Допитаний у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_14 показав, що позивач - ОСОБА_4 є його дружиною та вони разом з нею тривалий час відкладали гроші, щоб купити квартиру та частково позичили гроші у знайомих. Вони хотіли купити квартиру без ремонту, щоб зробити щось своє. Спірна квартира підходила їм за місцем розташування, тому вони обрали саме цю квартиру. Продавцем квартири на момент продажу була ОСОБА_6 як незареєстрований власник, з якою вони і уклали договір купівлі-продажу квартири. Під час купівлі-продажу квартири присутніми були ріелтор, нотаріус, юрист, а також представник того, хто продавав квартиру, які повідомили про те, що у квартирі ніхто не зареєстрований.

Після вчинення правочину вони стали робити в квартирі ремонт, щоб проживати в ній, робили переоформлення рахунків для сплати за комунальні послуги, бо були борги. Саме тоді їм з позивачем стало відомо про те, що у квартирі зареєстровані жінка та дитина. Вони отримали довідку про це та звернулись до адвоката, а потім до суду. Колишній власник приїздив та відкручував ручки. Квартира була пуста, були відірвані шпалери, жодних речей не було, всі рахунку на сплату комунальних послуг були оформлені на ОСОБА_2 , яка і мала великий борг за комунальні послуги приблизно у розмірі 53000,00 грн. Родина ОСОБА_2 проживає у тому ж будинку на 6 поверсі. Хтось проникав до квартири та відкривав воду, затоплював квартири. На момент затоплення замки не змінювали, а після затоплення змінили.

Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_11 показала, що родина ОСОБА_2 є її сусідами, а позивач та її чоловік - новими сусідами. Родина ОСОБА_2 неблагополучна, бо матір ОСОБА_2 вживала алкогольні напої, чоловік ОСОБА_2 працював, проте мав борги. Наразі ніхто з них не працює. Із-за боргів до них стали приїздити люди в «чорному». У кватирі, де вони жили не було світла, дверей, взимку вони жили без дверей та переїхали на 6 поверх. Вони ходять до церкви, де їм дають продукти та речі. Подружжя постійно сварилось, а дитина не ходила до школи, їй навіть не було чого їсти. Наразі родина ОСОБА_2 проживає у цьому ж будинку, проте на 6 поверсі. Будь-яких вибухів та пострілів свідок не чула. Згодом з`явились нові сусіди - молоді люди, яким вона повідомила, що у квартирі може бути прописана дитина.

Спірні правовідносини між сторонами виникли з приводу визнання відповідача та її малолітньої дитини такими, що втратили право користування житловим приміщенням.

ІV. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.

Відповідно до частин 1, 2 статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно із частиною 1 статті 321 ЦК України, право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з положеннями статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно з частинами 1, 2, 3 статті 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Відповідно до статті 6 Сімейного кодексу України (далі - СК України), правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.

Відповідно до пункту 67 Постанови Кабінету Міністрів України «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов`язаної із захистом прав дитини» від 24 вересня 2008 року №866, дозвіл на вчинення правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким має дитина надається районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим органом міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об`єднаної територіальної громади за поданням служби у справах дітей після проведення зазначеною службою перевірки документів за місцем знаходження майна протягом одного місяця з дня надходження заяви на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини лише у разі гарантування збереження її права на житло і оформляється рішенням, витяг з якого видається заявникам службою у справах дітей. Для здійснення правочинів щодо нерухомого майна дитини батьки, опікуни або піклувальники подають службі у справах дітей документи, зазначені у пункті 66 цього Порядку. Служба у справах дітей розглядає протягом 10 робочих днів подані документи та з`ясовує наявність (відсутність) обставин, що можуть бути підставою для відмови у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини.

У разі виїзду сім`ї, в якій виховується дитина, за межі населеного пункту, придбання житла здійснюється з урахуванням інтересів дитини.

Районна, районна у мм. Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об`єднаної територіальної громади може відмовити у наданні дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини з одночасним зверненням до нотаріуса для накладення заборони відчуження такого майна лише у випадках, передбачених частиною п`ятою статті 177 Сімейного кодексу України.

У разі усунення обставин, що обумовили накладення заборони відчуження нерухомого майна дитини, районна, районна у мм. Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об`єднаної територіальної громади звертається в установленому законодавством порядку до нотаріуса для зняття заборони відчуження такого майна.

Рішення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об`єднаної територіальної громади про надання дозволу на вчинення правочинів щодо нерухомого майна дитини або відмову у його наданні може бути оскаржено до суду.

Жодна дитина не може бути об`єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції ООН про права дитини).

Не можна вважати не поважною причину непроживання дитини у спірному житлі її проживання в іншому місці, з одним із батьків, оскільки малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. Не впливає на поважність причин непроживання дитини і наявність у того з батьків з ким вона фактично проживає права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним в цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини.

Позбавлення малолітньої дитини права користування житловим приміщенням може відбуватися лише при наявності попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Наведені правові висновки узгоджуються з висновками суду касаційної інстанції, викладеними у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 711/4431/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/7546/16-ц, від 27 червня 2019 року у справі № 337/1760/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 368/750/16-ц (провадження № 61-31705св18), від 25 серпня 2020 року у справі № 206/3425/18 (провадження № 61-9122св19), від 16 грудня 2020 року у справі справа № 206/4028/18 (провадження № 61-1635св20), які враховуються судом на підставі ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

У ході судового розгляду справи судом було встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин дитина відповідача була малолітньою, та факт законності відчуження спірної квартири відповідач оскаржує в судовому порядку, а з приводу вчинення відносно відповідача та її родини протиправних дій кримінального характеру триває досудове розслідування у кримінальному провадженні.

Так, суд, вирішуючи спір між сторонами по суті, враховує те, що відповідач та її дитина залишаються зареєстрованими у спірній квартирі на законних підставах як колишні власник та користувач - член сім`ї власника майна. Відповідач заперечує законність факту відчуження цієї квартири тим, що відносно неї було вчинене кримінальне правопорушення та вона під психологічним тиском вчинила правочин щодо видачі довіреності на ім`я ОСОБА_10 . Такі твердження відповідач довела належними та допустимими доказами, доводячи свою активну поведінку та зацікавленість поновити порушені, на її думку, права власності та користування житлом. При цьому свідки у судовому засіданні показали, що позивач є добросовісним набувачем спірного житла. Цей факт не заперечували ані відповідач, ані третя особа-2.

Тому вона оскаржує вчинені правочини щодо відчуження квартири у судовому порядку, з приводу чого відкрито провадження у цивільній справі №203/4185/22 про визнання недійсною довіреності, визнання недійсними договорів купівлі-продажу, визнання протиправними та скасування рішень про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, витребування майна. Також суд враховує те, що відповідач звернулась до органів досудового розслідування та за її заявою було зареєстроване кримінальне провадження за №12022046030000669 за ч. 1 ст. 355 КК України, досудове розслідування у якому досі триває.

Водночас малолітня дитина відповідача не може самостійно обирати місце свого проживання, тому факт її непроживання у спірній квартирі не є безумовною підставою для позбавлення дитини права користування цим житлом.

Отже, відповідач та її дитина набули право користування спірним житлом на законних підставах, залишаючись зареєстрованими у ньому на момент вчинення правочинів щодо його відчуження. Доводи сторони позивача про те, що факт непроживання відповідача та її дитини підтверджується відповідним актом, не заслуговують на увагу, оскільки судом було встановлено, що відповідач оскаржує правочини щодо відчуження спірного майна в судовому порядку, та причини некористування квартирою, обґрунтовані встановленими судом обставинами справи, є поважними. Водночас суд відхиляє як недоведені доводи третьої особи-2 про те, що вони з відповідачем продовжують сплачувати кошти за комунальні послуги, бо суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження цих тверджень.

При цьому суд бере до уваги пояснення органу опіки та піклування про те, що ним не було надано попереднього дозволу на вчинення правочину щодо відчуження спірної квартири, що не відповідає найкращим інтересам дитини ОСОБА_5 . Тим більше суд не може залишити поза увагою той факт, що за твердженнями відповідача та третьої особи?2 - батьків малолітньої дитини ОСОБА_5 під час вчинення правочину щодо відчуження спірного нерухомого майна проти них було вчинене кримінальне правопорушення, з приводу чого триває досудове розслідування. Тому причини непроживання відповідача та її дитини у спірній квартири слід вважати поважними.

Відповідно до положень статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з положеннями статей 3, 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 року № 1382-IV (в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

Зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі, зокрема, судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Відповідно до пунктів 3, 26 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 року № 207 (чинні станом на момент виникнення спірних правовідносин), реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у разі коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) (далі - орган реєстрації) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.

Зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі, зокрема, рішення суду, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про зняття з реєстрації місця проживання особи, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Також суд бере до уваги те, що відповідно до ст. 9 Конституції України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року № 3477-IV, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Поняття «житло» не обмежується приміщеннями, яке законно займають або законно створено. Чи є конкретне місце проживання «житлом», яке підлягає захисту на підставі п. 1 ст. 8 Конвенції, залежить від фактичних обставин, а саме від наявності достатніх та триваючих зв`язків із конкретним місцем (рішення ЄСПЛ від 18 листопада 2004 року у справі «Прокопович проти Росії», заява №58255/00, пункт 36). Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла (рішення ЄСПЛ від 13 травня 2008 року у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства», заява №19009/04, пункт 50).

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві» (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі «Савіни проти України», заява №39948/06, п. 47).

У пункті 44 рішення ЄСПЛ від 2 грудня 2010 року у справі «Кривіцька та Кривіцький проти України», заява №30856/03, ЄСПЛ визначив, що втручання у право заявника на повагу до його житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві».

Інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною законною метою. Концепція «житла» має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Частиною 3 статті 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положень статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частини 1, частини 2 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Відповідно до положень статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини 1 статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до положень статті 90 ЦПК України, показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини.

Якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані. За відсутності можливості допитати особу, яка надала первинне повідомлення, показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами цього Кодексу.

Аналіз викладеного вище дає суду підстави для висновку про те, що втручання у право відповідача та її дитини на житло шляхом визнання їх такими, що втратили право користування ним, з огляду на фактичні обставини справи, не може вважатися пропорційним та таким, що переслідує законну мету, здійснюється згідно із законом та необхідне в демократичному суспільстві. А тому позов ОСОБА_4 є необґрунтованим та задоволенню не підлягає.

Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

V. Висновки суду за результатами розгляду позовної заяви.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку про те, що у задоволенні позову ОСОБА_4 слід відмовити.

При цьому відповідно до положень статті 141 ЦПК України, судові витрати у справі не відшкодовуються позивачу.

Керуючись статтями 5, 7, 10-13, 19, 23, 76-81, 89, 133, 137, 141, 209, 210, 213, 228, 229, 258, 259, 263-265, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та як законний представник малолітнього ОСОБА_5 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Центральна адміністрація Дніпровської міської ради, ОСОБА_3 як законний представник (батько) малолітнього ОСОБА_5 , про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, - відмовити.

Судові витрати у справі не відшкодовуються.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складений 03.10.2023 року.

Суддя Ф.М. Ханієва