Постанова

від 16.10.2023 по справі 907/773/21

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" жовтня 2023 р. Справа №907/773/21

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий-суддя О.В. Зварич

Судді В.М. Гриців

Н.М. Кравчук,

секретар судового засідання Р.А.Пишна,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Ужгородської міської ради за №20.01-04/27 від 01.03.2023 (вх. №01-05/675/23 від 07.03.2023); ОСОБА_1 , б/н від 06.03.2023 (вх. №01-05/655/23 від 06.03.2023)

на рішення господарського суду Закарпатської області від 26.01.2023

у справі №907/773/21

за позовом: Товариства з додатковою відповідальністю «Патент»</a>(надалі ТзДВ «Патент»)

до відповідача-1: Ужгородської міської ради

до відповідача-2: Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів:гр. ОСОБА_1 , гр. ОСОБА_2 , гр. ОСОБА_3 , гр.. ОСОБА_4

про визнання права постійного користування земельною ділянкою в АДРЕСА_1 , на підставі Державного акта серії II-ЗК №001809 від 21.03.1995; визнання недійсним рішення Ужгородської міської ради №423 від 07.09.2021 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою",

за участю:

від позивача в режимі (відеоконференції): Шерегі В.М. - адвокат (ордер серії АО №1059801 від 23.03.2023);

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: не з`явивсяь;

від третьої особи Боклах І.І.: не з`явився;

від третьої особи ОСОБА_2 : не з`явився;

від третьої особи ОСОБА_3 : не з`явився;

від третьої особи ОСОБА_4 : не з`явився,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та відзивів на позовну заяву

Товариство з додатковою відповідальністю "Патент" звернулося до Господарського суду Закарпатської області з позовом до відповідачів Ужгородської міської ради, Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області про визнання права постійного користування земельною ділянкою в АДРЕСА_1 на підставі державного акту серії II-ЗК №001809 від 21.03.1995; визнання недійсним рішення Ужгородської міської ради №423 від 07.09.2021 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою".

Позовні вимоги мотивовано тим, що рішенням Ужгородської міської ради №423 від 07.09.2021, із посиланням на клопотання Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області №671-ДК/0183/КВ/06/01/21 від 11.08.2021 та ст. 12, 120, 141 Земельного кодексу України, було припинено ТДВ "Патент" право постійного користування земельною ділянкою площею 3,0 га за адресою : АДРЕСА_1 ; визнано таким, що втратив чинність Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ЗК №001809 від 21.03.1995. На переконання позивача, вищевказане рішення відповідача 1 є незаконним та підлягає скасуванню. Вказує, що зі змісту клопотання Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 11.08.2021, а також акту перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 05.08.2021 випливає, що земельна ділянка, яка перебуває в користуванні у позивача, використовується всупереч приписам ст. 120 Земельного кодексу України, оскільки будинки АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 перебувають у власності фізичних осіб, а не ТДВ "Патент". Як стверджує позивач, ні при складанні відповідачем 2 акту перевірки від 05.08.2021, ні при поданні ним відповідачу 1 клопотання від 11.08.2021, наслідком чого стало прийняття Ужгородською міською радою оспорюваного рішення від 07.09.2021, не було встановлено, на підставі яких документів, оформлених у встановленому законом порядку, користувався нерухомим майном його попередній власник; крім того, відповідачами 1 та 2 не було з`ясовано, чи накладається нерухоме майно третіх осіб на земельну ділянку, що перебуває в користуванні в позивача. Зазначає, що оскільки у фізичних осіб - попередніх власників житлових будинків було відсутнє право користування земельною ділянкою, то в силу приписів Земельного кодексу України та Цивільного кодексу України, відсутні підстави вважати, що до нових власників перейшло право користування земельною ділянкою, належною позивачу.

При цьому, позивач послався на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 05.11.2019 у справі №906/392/18. Позивач наголошує, що орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про припинення права користування земельною ділянкою виключно в порядку, з підстав та за умов, передбачених ст. 140 - 149 Земельного кодексу України. В даному випадку позивач добровільно не відмовлявся від земельної ділянки, також відсутні інші підстави для припинення права постійного користування останньою. Водночас, на думку позивача, припинення права постійного користування земельною ділянкою за відсутності згоди землекористувача мало б провадитися за позовом Ужгородської міської ради в судовому порядку.

В процесі розгляду справи в суді першої інстанції ухвалою від 11.10.2021 залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів гр. ОСОБА_1 , гр. ОСОБА_2 , гр. ОСОБА_3 та гр. ОСОБА_4 .

Третьою особою гр. ОСОБА_1 подано клопотання про закриття провадження у справі №907/773/21, в задоволенні якого ухвалою суду від 08.09.2022 відмовлено наведених у ній підстав.

Відповідач 1 - Ужгородська міська рада у відзиві на позов заперечила позовні вимоги, вказавши, що рішенням виконкому Ужгородської міської ради депутатів №160 від 21.03.1995 "Про затвердження актів приймання в експлуатацію індивідуальних житлових будинків" було затверджено акт приймання в експлуатацію індивідуальних житлових будинків по АДРЕСА_1 , що належать гр. ОСОБА_5 , а також дозволено експлуатацію житлових приміщень із подальшим оформленням будинковолодінь у міському бюро технічної інвентаризації м. Ужгород за умови надання потрібної документації. Вказує, що на момент прийняття рішення про надання позивачу у постійне користування земельної ділянки площею 3,0 га за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на будівлі і споруди, що розташовані на АДРЕСА_2 та АДРЕСА_5 ) за гр. ОСОБА_1 та ОСОБА_5 зареєстровано не було. Відповідач 1 вказує, що право власності на нерухоме майно (будинок), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 громадянами ОСОБА_1 та ОСОБА_6 зареєстроване в реєстрі прав власності на нерухоме майно 17.11.2009, реєстраційний номер 28863165, на підставі свідоцтва про право спільної сумісної власності від 24.02.1999, виданого рішенням Ужгородської міської ради. Право власності на нерухоме майно (будинок), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за гр. ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 23.12.2004. Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії ВСА №802935 від 31.03.2005, право власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 переоформлено на гр. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (кожна в рівній долі по1/2). Крім того, зазначає, що будинок, котрий розташований за адресою: АДРЕСА_3 , належить на праві власності гр. ОСОБА_2 згідно з витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №3519798 від 21.01.2004 (підстава виникнення права власності - договір дарування №3449 від 18.12.2003). Ужгородська міська рада надала третім особам дозволи на розробку проєктів землеустрою по відведенню земельних ділянок у власність, а саме, рішенням №1990 від 04.06.2020 такий дозвіл надано гр. ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , рішенням №1350 від 13.12.2018 - гр. ОСОБА_1 , рішенням №1350 від 13.12.2018 - гр. ОСОБА_2 .

З врахуванням даного, відповідач 1 вказує, що існування правового становища, де право постійного користування позивачем земельною ділянкою площею 3,0 га за адресою: АДРЕСА_1 не припинено, суперечило вимогам закону і не давало можливості реалізувати третім особам право власності на земельну ділянку, де розташовані об`єкти нерухомого майна, що перебувають у приватній власності гр. ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та знаходяться за адресою: АДРЕСА_6 та АДРЕСА_4 відповідно. Відтак, Ужгородська міська рада, керуючись клопотанням Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області №671-ДК/0183/КВ/06/01/21 від 11.08.2021 і положеннями чинного земельного законодавства, прийняла оспорюване рішення №423 від 07.09.2021 та припинила позивачу право постійного користування земельною ділянкою площею 3,0 га за адресою: АДРЕСА_1 .

Покликаючись на приписи ст. 120 та п. "е" ст. 141 Земельного кодексу України, відповідач 1 наголошує, що перехід права власності на нерухоме майно є підставою припинення, в тому числі, права постійного користування земельною ділянкою, відтак, заявлені позовні вимоги вважає безпідставними та просить відмовити в їх задоволенні повністю.

Відповідач 2 - Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області у відзиві на позов вказує на те, що на виконання наказу Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області №671-ДК від 22.07.2021 "Про здійснення державного контролю за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності" було проведено позапланову перевірку стосовно набуття у користування ТДВ "Патент" земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та її використання, за результатами якої складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства №671-ДК/660/АП/09/01/-21 від 05.08.2021. Даною перевіркою було встановлено, що розпорядженням глави міської управи від 28.06.1994 №289, за зверненням директора та голови профкому УВВК "Патент" від 27.05.1994 №396, вирішено видати гр. ОСОБА_1 ордер на квартиру АДРЕСА_7 . Рішенням виконкому Ужгородської міської ради депутатів від 21.03.1995 №160 "Про затвердження актів приймання в експлуатацію індивідуальних житлових будинків" затверджено акт приймання в експлуатацію індивідуальних житлових будинків по АДРЕСА_8 , який належить ОСОБА_5 , а також дозволено експлуатацію житлових приміщень із послідуючим оформленням будинковолодінь у міському бюро технічної інвентаризації м. Ужгород за умови надання потрібної документації. Рішенням виконкому Ужгородської міської ради від 22.02.1995 №34 Ужгородському виробничо-видавничому комбінату "Патент" надано в постійне користування земельну ділянку площею 3,0 га в АДРЕСА_1 , для розміщення адмінбудинку і виробничих корпусів. На підставі даного рішення УВВК "Патент" видано Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ЗК №001809 від 21.03.1995, що зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №43. При цьому, відповідач 2 зауважує, що на момент прийняття рішення щодо надання у постійне користування УВВК "Патент" земельної ділянки площею 3,0 га, розташованої в АДРЕСА_1 , право власності на будівлі і споруди, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 та АДРЕСА_5 ) громадянами ОСОБА_1 та ОСОБА_5 зареєстровано не було. Право власності на нерухоме майно (будинок), розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , гр. ОСОБА_1 та ОСОБА_6 зареєстроване в реєстрі прав власності на нерухоме майно 17.11.2009, реєстраційний номер: 28863165, на підставі свідоцтва про право спільної сумісної власності від 24.02.1999, виданого рішенням Ужгородської міської ради. Право власності на нерухоме майно (будинок), що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , гр. ОСОБА_5 зареєстроване 23.12.2004 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_2 . Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 31.03.2005 серії ВСА №802935, зареєстрованого в реєстрі за №1-792, право власності на нерухоме майно, яке розташовано за адресою: АДРЕСА_1 , переоформлено на гр. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (кожна в рівній долі по 1/2) (витяги про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 12.01.2007 №13199938 та №13200012). Відповідач 2 також звертає увагу на те, що перевіркою встановлено, що будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві власності гр. ОСОБА_2 відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 21.01.2004 №3519798 (підстава виникнення права власності - договір дарування №3449 від 18.12.2003).

Покликаючись на приписи ст. 120 Земельного кодексу України та ст. 377 Цивільного кодексу України, відповідач 2 зазначає, що на час перевірки право постійного користування земельною ділянкою площею 3,0 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в частині розташування об`єктів нерухомого майна, котрі перебувають у приватній власності громадян ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та знаходяться за адресою: АДРЕСА_2 , АДРЕСА_9 позивачем не припинено, у зв`язку з чим, у розумінні пункту "е" статті 141 Земельного кодексу України, наявні підстави для припинення права користування земельною ділянкою ТДВ "Патент".

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - гр. ОСОБА_1 у письмових поясненнях зазначив, що вперше рішення про виділення земельної ділянки позивачу (куди входять земельні ділянки третіх осіб у даній справі) виконком Ужгородської міської ради народних депутатів прийняв у 1981 році (рішення №443 від 28.10.1981, згідно з яким виділено земельну ділянку 0,42 га під будівництво другої черги Ужгородського філіалу виробничо-поліграфічного підприємства "Патент", за рахунок знесення будинків, які належали на праві особистої власності громадянам (зокрема, будинок АДРЕСА_2 належав Батрухам). 19.04.1994 на спільному засіданні адміністрації та профкому УВВК "Патент" прийнято рішення про надання 2-кімнатного будинку по АДРЕСА_2 , житловою площею 47,40 кв.м., разом із земельною ділянкою 0,638 га, багатодітній сім`ї ОСОБА_1 зі зняттям із квартирного обліку. 28.06.1994 головою міської управи м. Ужгород Ландовським В.Ф. видано розпорядження №289 про видачу ОСОБА_6 та членам його сім`ї (серед яких син - ОСОБА_1 ) ордера на будинок за адресою: АДРЕСА_2 . Таким чином, за твердженням третьої особи - гр. ОСОБА_1 з цього моменту будинок перебував у користуванні сім`ї ОСОБА_7 та не підпадав під знесення, а земельна ділянка набула цільове призначення - для обслуговування житлового будинку (категорія земель житлової та громадської забудови). Зазначає, що 22.02.1995 Ужгородською міською радою прийнято рішення про надання УВВК "Патент" у постійне користування земельної ділянки площею 3,0 га за адресою: АДРЕСА_1 , про що видано Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ЗК №001809 від 21.03.1995. При цьому, за твердженням третьої особи - гр. Гр. ОСОБА_1 , жодних погоджень із мешканцями будинків АДРЕСА_10 , що увійшли до складу земельної ділянки, наданої позивачу в постійне користування, при виготовленні Державного акту не проводилось. 24.02.1999 виконкомом Ужгородської міської ради видано ОСОБА_6 та ОСОБА_1 свідоцтво про право власності на житло - будинок за адресою: АДРЕСА_2 , за яким вказане нерухоме майно належить зазначеним особам на праві спільної сумісної власності. В подальшому, рішенням ХХХ сесії VII скликання Ужгородської міської ради №1350 від 13.12.2018 гр. ОСОБА_1 надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0656 га за адресою: АДРЕСА_2 , із подальшою передачею такої у власність. Звертає увагу також на те, що неодноразовими перевірками встановлено факт використання позивачем земельної ділянки площею 3,0 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , без правовстановлюючих документів (зокрема, й останньою перевіркою Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 05.08.2021, внаслідок якої прийнято оспорюване рішення відповідача 1), тобто всупереч ст. 125 Земельного кодексу України; крім того, позивач використовує земельну ділянку не за цільовим призначенням, конфігурація і межі ділянки не відповідають Державному акту, і до власників будинків АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 , у зв`язку із переходом права власності на такі, також перейшло право користування відповідними земельними ділянками.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів - гр. ОСОБА_2 - в письмових поясненнях вказує, на те, що 26.09.2002 його батьки придбали будинок за адресою: АДРЕСА_3 , що підтверджується договором купівлі - продажу житлового будинку та довідкою БТІ м. Ужгород. 18.12.2003 після смерті батька матір`ю гр. ОСОБА_2 подаровано останньому вищезазначений житловий будинок на підставі договору дарування, внаслідок чого 21.01.2004 Ужгородським міжрегіональним БТІ прийнято рішення про реєстрацію права приватної власності гр. ОСОБА_2 на означене нерухоме майно. В подальшому, як зазначає такий, рішенням ХХХ сесії VII скликання Ужгородської міської ради від 13.12.2018 №1350 гр. ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0758 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_3 з подальшою передачею такої у власність. Також, відмічає, що підготовлений проєкт землеустрою в частині встановлених меж землеволодіння позивач не погоджував, і ці питання неодноразово виносились на розгляд комісії з вирішення земельних спорів виконкому Ужгородської міської ради. На одному з таких засідань, 10.05.2019, позивачу було рекомендовано звернутися через ЦНАП Ужгородської міської ради із заявою щодо коригування площі земельної ділянки по АДРЕСА_1 для можливості подальших змін у відомостях державного земельного кадастру, а гр. ОСОБА_2 , у свою чергу, було рекомендовано продовжити виготовлення технічної документації після внесення вищевказаних змін до державного земельного кадастру. Також підтримує позицію гр. ОСОБА_1 , щодо того, що неодноразовими перевірками встановлено факт використання позивачем земельної ділянки площею 3,0 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , без правовстановлюючих документів (зокрема, й останньою перевіркою Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 05.08.2021, внаслідок якої прийнято оспорюване рішення відповідача 1), тобто всупереч ст. 125 Земельного кодексу України; крім того, позивач використовує земельну ділянку не за цільовим призначенням, конфігурація і межі ділянки не відповідають Державному акту, і до власників будинків АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 та АДРЕСА_4 , у зв`язку із переходом права власності на такі, також перейшло право користування відповідними земельними ділянками.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 26 січня 2023 року у справі №907/773/21 позов задоволено частково; визнано недійсним та скасовано рішення IX сесії VIII скликання Ужгородської міської ради №423 від 07.09.2021 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою"; стягнуто з Ужгородської міської ради на користь Товариства з додатковою відповідальністю "Патент" суму 2270 грн. на відшкодування витрат по сплаті судового збору; в іншій частині позову відмовлено; вказано, що заходи забезпечення позову, вжиті судом на підставі ухвали суду від 10.12.2021 у справі №907/773/21, зберігають свою дію протягом дев`яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи у відповідності до ч. 7 ст. 145 Господарського процесуального кодексу України.

Дане рішення мотивоване тим, що право постійного користування земельною ділянкою площею 3,0 га в АДРЕСА_1 належить позивачеві на законних підставах відповідно до державного акту серії ІІ-ЗК №001809 від 21.03.1995 (такий на момент надання третім особам дозволів на розробку проектів землеустрою був чинним, в судовому порядку визнаний недійсним чи скасованим не був), а відтак зроблено висновок, що достатнім та ефективним способом захисту порушеного речового права позивача є задоволення вимог про визнання недійсним рішення Ужгородської міської ради №423 від 07.09.2021 «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою». В задоволенні позовної вимоги про визнання права постійного користування земельною ділянкою суд відмовив, з огляду на те, що таке право наявне у позивача в силу наявності відповідного правовстановлюючого документа. При цьому, зазначено, що набуття фізичними особами прав на нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці, постійним землекористувачем якої є позивач, жодним чином не може бути підставою для припинення прав останнього на земельну ділянку в цілому, оскільки власники споруди можуть набути право на земельну ділянку, на якій така споруда розташована в межах, необхідних для обслуговування цієї споруди. Позицію Ужгородської міської ради щодо припинення права користування позивача на всю земельну ділянку загальною площею 3,0 га в межах, згідно із планом землекористування, визначеним в державному акті на право постійного користування землею серії ІІ-ЗК №001809 від 21.03.1995, визнано безпідставною та такою, що порушує інтереси позивача, у зв`язку з чим рішення Ужгородської міської ради №423 від 07.09.2021 «Про припинення права постійного користування земельною ділянкою» визнано недійсним.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 10.12.2021 в даній справі заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Патент» про вжиття заходів забезпечення позову у справі задоволено; заборонено державним реєстраторам, приватним нотаріусам, іншим суб`єктам реєстраційних дій вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо земельних ділянок з кадастровими номерами: 2110100000:64:001:0091, належної ОСОБА_3 та ОСОБА_4 у рівних долях по 1/2 кожній; 2110100000:64:001:0092, належної ОСОБА_2 ; 2110100000:64:001:0093, належної ОСОБА_1 , до набрання законної сили рішенням суду у справі №907/773/21

Також, в процесі розгляду справи судом першої інстанції винесено ухвалу від 08.09.2022, якою відмовлено у задоволенні клопотання третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - гр. ОСОБА_1 про закриття провадження у справі №907/773/21.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Ужгородська міська рада (відповідач-1) та ОСОБА_1 (третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів), не погодившись з винесеним рішенням подали апеляційні скарги.

Відповідач 1 - Ужгородська міська рада в апеляційній скарзі вказує, що таке прийнято з порушенням норм матеріального права та з неповним дослідженням матеріалів та обставин справи.

На переконання скаржника, при застосуванні положень ст. 120 Земельного кодексу України у поєднанні з положеннями ст.125 Земельного кодексу України слід виходити з того, що у випадку переходу права власності на об`єкт нерухомості у встановленому законом порядку, право власності на земельну ділянку у набувача нерухомості виникає одночасно із виникненням права власності на зведені на земельній ділянці об`єкти. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстровано з правом на нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності. Отже, з посиланням на п. «е» ч.1 ст. 141 Земельного кодексу України вказує, що перехід права власності на нерухоме майно є підставою припинення, у тому числі - права постійного користування земельною ділянкою. В обґрунтування даного посилається на правові позиції Верховного Суду України у справах №6-253цс16, №6-2225цс16, №908/1990/17, постанову Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/18560/16(провадження №12-143гс18), постанову Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №921/158/18. З врахуванням даного вважає, що треті особи набувши право власності на нерухоме майно, отримали легітимні сподівання щодо можливості використання земельної ділянки у своїй діяльності, так як положення ст. 377 Цивільного кодексу України пов`язують володіння нерухомістю із правом на землю.

Скаржник також відмічає, що після прийняття рішення 27 сесії 4 скликання Ужгородської міської ради від 16.04.2004 площа та конфігурація земельної ділянки, яка надана у постійне користування позивачу, і яка зазначена в державному акті на право постійного користування землею ІІ-ЗК №001809, не відповідала площі та конфігурації земельної ділянки, яка знаходилась у фактичному користуванні позивача. Відповідно робить висновок, що державний акт на право постійного користування землею ІІ0ЗК №001809 на час виникнення спірних відносин станом на 07.09.2021 втратив чинність в зв`язку з добровільною відмовою позивача від права постійного користування на частину земельної ділянки площею 0,0985 га на підставі п. «е» ч.1 ст. 141 Земельного кодексу України і як наслідок вибуття з постійного користування позивача земельної ділянки площею 0,1968 га.

Відповідно до цього, просить, рішення господарського суду Закарпатської області від 26.01.2023 в даній справі скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - ОСОБА_1 в апеляційній скарзі вказує, що оспорюване рішення ухвалено з порушенням норм процесуального права та невірним застосуванням норм матеріального права, неврахуванням висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.

На думку скаржника, суд порушив правила юрисдикції господарських судів, з огляду на суб`єктний склад учасників спору, предмет і підставу позовних вимог, характер спірних правовідносин, з врахуванням чого вважає, що такі підлягають розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки даний спір зачіпає майнові права фізичних осіб, які у справі мають статус третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору. Посилається на правову позицію, викладену в постанові КГС ВС від 11.02.2020 у справі №915/572/17; Великої палати Верховного Суду в постановах від 04.07.2018 у справі №361/3009/16-ц, 07.11.2018 у справах №488/6211/14-ц та №488/5027/14-ц, від 30.01.2019 у справі №485/1472/17, від 15.05.2019 у справах №522/7636/14-ц та №469/1346/18, від 26.06.2019 у справі №911/2258/17, від 01.10.2019 у справі №911/2034/16, від15.10.2019 у справі №911/3749/17, від 19.11.2019 у справі №911/3677/17.

Крім того, скаржник вважає, що суд невірно застосував норми матеріального права , а саме ст. 20 Земельного кодексу України (1992 року) та ст. ст. 120, 141 Земельного кодексу України (2001 року); не залучив ще одного власника будівлі АДРЕСА_11 та другого співвласника будинку АДРЕСА_2 - ОСОБА_6 , права яких зачіпає цей спір; порушив принцип рівності умов захисту прав власності на землю громадян та юридичних осіб, що закріплений у ст. 152 Земельного кодексу України, встановивши, що треті особи є власниками житлових будинків і власники споруди мають право набувати прав на земельну ділянку, на якій така споруда розташована в межах, необхідних для обслуговування цієї споруди; порушив норми процесуального права ухвалою від 10.12.2021 про забезпечення позову, наклав заборону на реалізацію цього права.

Просить скасувати рішення господарського суду Закарпатської області від 26 січня 2023 року та закрити провадження у даній справі з тих підстав, що цей спір не підлягає розгляду в господарському судочинстві, та скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою господарського суду Закарпатської області від 10.12.2021 в даній справі.

Позивач - Товариство з додатковою відповідальністю «Патент»</a> у відзиві на апеляційні скарги заперечує проти їх задоволення. Зазначає, що при складанні акту перевірки ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області від 05.08.2021, поданні клопотання ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області №671-ДК/0183/КВ/06/01/21 від 11.08.2021 про припинення права користування земельною ділянкою та прийняття рішення Ужгородської міської ради №423 від 07.09.2021 не було встановлено, на підставі яких документів оформлених у встановленому законом порядку користувався попередній власник нерухомого майна. Крім цього, зазначає, що ні ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області, ні Ужгородська міська рада не встановила, чи накладається нерухоме майно третіх осіб на земельну ділянку, яка перебуває у користуванні ТДВ «Патент». При цьому, відмічає, що Ужгородська міська рада не заперечує, що у попередніх власників будинків АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_1 та АДРЕСА_4 жодних прав стосовно земельних ділянок на момент прийняття спірного рішення №423 від 07.09.2021 під ними оформлено не було. Також позивач наголошує на тому, що добровільно не відмовлявся від земельної ділянки, а будь-які інші підстави для припинення права постійного користування спірною земельною ділянкою відсутні. Наголошує, що згідно з ч.2 ст. 149 Земельного кодексу України вилучення земельних ділянок провадиться за згодою землекористувачів на підставі рішень КМ України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, сільських, селищних, міських рад відповідно до їх повноважень. Зазначає, що будь-хто із зацікавлених осіб не звертався до нього із клопотанням про вилучення частини земельних ділянок, під якими знаходиться нерухоме майно, належне іншим особам.

Щодо передачі частини земельної ділянки площею 0,0985 га власнику будинку АДРЕСА_11 на підставі рішення Ужгородської міської ради №284 від 16.04.2004, вказує, що підставою для винесення оскаржуваного рішення Ужгородської міської ради є набуття права власності на інші будівлі. Рішення Ужгородської міської ради №284 від 16.04.2004 та питання невнесення відповідних змін до акту не є предметом розгляду у даній справі.

Стосовно доводів ОСОБА_1 про необхідність розгляду даної справи у порядку ЦПК України, вказує, що позов у даній справі пред`явлений до двох юридичних осіб, які не визнають право постійного користування ТДВ «Патент» на спірну земельну ділянку - Ужгородської міської ради та ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області. З посиланням на п.6 ст. 20 ГПК України вказує, що ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не є відповідачами у справі, а тому вважає , що справа належно розглянута господарським судом Закарпатської області.

Просить рішення господарського суду Закарпатської області від 26.01.2023 у справі №907/773/21 залишити без змін, апеляційні скарги Ужгородської міської ради та ОСОБА_1 без задоволення.

Третя особа ОСОБА_2 у письмових поясненнях на апеляційну скаргу вказує, що рішення в даній справі прийнято без додержання норм матеріального та процесуального права. При цьому вказує, що 26.09.2022 його батьки придбали будинок за адресою: АДРЕСА_3 , підтвердження чого посилається на договір купівлі-продажу житлового будинку та довідкою БТІ м. Ужгород. В подальшому, як вказує третя особа 18.12.2003 після смерті батька матір подарувала зазначений житловий будинок на підставі договору дарування, а в подальшому21.01.2004 Ужгородським міжрегіональним БТІ було прийнято рішення про реєстрацію права приватної власності гр. ОСОБА_2 на дане нерухоме майно. Пізніше, рішення ХХХ сесії VІІ скликання Ужгородської міської ради від 13.12.2018 №1350 надано дозвіл на розробку проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0758 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_3 з подальшою передачею такої у власність. Перевірками встановлено факт використання позивачем земельної ділянки площею 3,0 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , без правовстановлюючих документів (зокрема, й останньою перевіркою Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 05.08.2021, внаслідок якої прийнято оспорюване рішення відповідача, всупереч ст. 125 Земельного кодексу України). Також зауважує, що позивач обрав неправильний спосіб захисту, позаяк, рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимога про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за ст. 16 ЦК України та пред`являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підгрунттям і метою пред`явлення такої позовної вимоги є оспорювання цивільного права особи. Отже, вказує, що у разі прийняття суб`єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною особою чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися в порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виник спір про право цивільне. Вважає, що суд першої інстанції мав би закрити провадження у даній справі на підставі п.1 ст. 221 ГПК України. Відповідно до цього, просить задовільнити апеляційну скаргу.

Відповідач 2 - Головне управління Держгеокадастру у Закарпатській області у відзиві на апеляційну скаргу підтримує апеляційну скаргу Ужгородської міської ради та вважає, що оскаржуване рішення прийнято без додержання норм матеріального та процесуального права. Зокрема вказує, що на виконання наказу головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області від 22.07.2021 №671-ДК «Про здійснення державного контролю за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності» проведено позапланову перевірку стосовно на буття у користування ТДВ «Патент» земельної ділянки, яка розташована на АДРЕСА_1 та її використання, Ужгородська міська рада (власник земельної ділянки), ТДВ «Патент» (користувач земельної ділянки). Відповідно до ст. ст. 6, 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» за результатами перевірки складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом - земельної ділянки від 05.08.2021 №671-ДК/660/АП/09/01/-21, яким встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою площею 3,0 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в частині розташування об`єктів нерухомого майна, котрі перебувають у приватній власності громадян ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та знаходяться за адресою : АДРЕСА_12 , ТДВ «Патент» не припинена. Отже, встановлено, що використання таким чином земельної ділянки площею 3,0 га, розташованої на вул. Гагаріна, 101, м. Ужгород, яка перебуває у постійному користуванні ТДВ «Патент» відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-ЗК №001809 від 21.03.1995, суперечить вимогам ст. 120 Земельного кодексу України. Посилається на положення ст. 125 Земельного кодексу України і висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 04.12.2018 (п.7.40) у справі №910/18560/16 , щодо того, що у разі набуття права власності на жилий будинок , будівлю або споруду , в силу імперативного законодавчого припису, відбувається перехід права на земельну ділянку, розміщену під цим жилим будинком, будівлею або спорудою, до нового власника, а відповідне право на цю земельну ділянку у попереднього власника припиняється. При цьому перехід права на цю земельну ділянку відбувається відповідно до прямого припису закону незалежно від волі особи - попереднього власника земельної ділянки (вказує, що аналогічні висновки , викладені у п.7.42 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/18560/16, п.8.6. постанови Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №907/68/18). Вказує, що чинне земельне та цивільне законодавство імперативно передбачає перехід права на земельну ділянку в разі набуття права власності на об`єкт нерухомості, що відображає принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо не закріплений у загальному вигляді в закону, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 Земельного кодексу України, ст. 377 Цивільного кодексу України, інших положеннях законодавства(п.8.5. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі №910/18560/16). Відповідно до цього, просить апеляційну скаргу Ужгородської міської ради задоволити, рішення господарського суду Закарпатської області від 26.01.2023 в даній справі скасувати.

В судове засідання 16.10.2023 в режимі відеоконференції з`явився представник позивача.

Інші учасники справи не забезпечили участі своїх представників у судовому засіданні.

З`ясовуючи питання стосовно повідомлення сторін і третіх осіб про дату, час і місце судового засідання, суд встановив, що ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 18.09.2023 року про відкладення розгляду справи на 16.09.2023 року надіслано усім на електронні адреси, повідомлені в апеляційних скаргах, а також рекомендованими листами з повідомленнями про вручення (а.с.181-193, т.5).

16.10.2023 на електронну адресу суду від представника третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідачів - ОСОБА_2 надійшло клопотання, б/н від 16.10.2023 про відкладення розгляду справи, в зв`язку з зайнятістю в Мукачівському міськрайонному суді Закарпатської області.

Колегія суддів розглянула клопотання представника третьої особи ОСОБА_2 - адвоката Сідун О.С. про відкладення розгляду справи та ухвалила відмовити в його задоволенні, з огляду на те, що розгляд справи неодноразово відкладався, пояснення учасників процесу, зокрема і адвоката третьої особи ОСОБА_2 - Сідун О.С. були заслухані в попередніх судових засіданнях, що вбачається з протоколів судових засідань, які наявні в матеріалах справи.

Суд не визнавав обов`язковою явку учасників справи. Участь у судовому засіданні є правом, а не обов`язком учасника справи. Тому колегія суддів прийшла до висновку, що відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, справу може бути розглянуто при відсутності відповідачів і третіх осіб.

Представник позивача в судовому засіданні 16.10.2023 заперечив доводи апеляційних скарг з підстав, наведених у відзиві.

Обставини справи

Рішенням Ужгородської міської Ради народних депутатів №34 від 22.02.1995 Ужгородському виробничо-видавничому комбінату "Патент", правонаступником якого є позивач у справі, була надана у постійне користування земельна ділянка загальною площею 3,0 га, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, м. Ужгород, вул. Гагаріна, 101, в межах, встановлених планом землекористування.

На підставі зазначеного рішення 21.03.1995 Ужгородською міською Радою народних депутатів було видано Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ - ЗК №001809, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №43, відповідно до якого земельну ділянку надано для розміщення адмінбудинку і виробничих корпусів.

В подальшому, рішенням IX сесії VIII скликання Ужгородської міської ради №423 від 07.09.2021 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою", прийнятим за результатами розгляду клопотання Головного управління Держгеокадастру у Закарпатській області №671-ДК/0183/КВ/06/01/21 від 11.08.2021 про вжиття заходів щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою, на підставі ст. 12, 120, 141 Земельного кодексу України припинено Товариству з додатковою відповідальністю "Патент" право постійного користування земельною ділянкою площею 3,0 га, наданої для розміщення адмінбудинку і виробничих корпусів, яка розташована по вул. Юрія Гагаріна, 101; визнано таким, що втратив чинність Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ - ЗК №001809 від 21.03.1995.

Позивач, не погодившись із вищенаведеним рішенням Ужгородської міської ради, звернувся із позовом про визнання такого недійсним у судовому порядку, обґрунтовуючи вказане тим, що ТДВ "Патент" добровільно не відмовлялося від права постійного користування земельною ділянкою, а Ужгородська міська рада не мала законних підстав для припинення такого щодо всієї площі земельної ділянки, а не тієї її частини, на якій розташовані об`єкти нерухомого майна, належні на праві власності третім особам, при цьому просив визнати за ним право постійного користування земельною ділянкою в м. Ужгород , вул. Гагаріна, 101 на підставі державного акту серії ІІ-ЗК №001809 від 21.03.1995.

Норми права та мотиви, якими керується суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та висновки суду за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності до вимог ч. ч. 1 та 4 статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права і обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ст. 16 Цивільного кодексу України).

Згідно із п. 10 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

У відповідності до положень вимог ст. 393 Цивільного кодексу України, встановлено, що правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Якщо інше не встановлено законом, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відтак, ч. 10 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

З врахуванням наведеного вище, в разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування, зокрема, правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом. Наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.10.2018 у справі №903/857/18, від 20.08.2019 у справі №911/714/18.

Отже, як вірно відмічено судом першої інстанції, підставами для визнання недійсним (незаконним) акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, і, водночас, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі. Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 20.08.2019 у справі №911/714/18, від 05.12.2019 у справі №914/73/18, від 14.01.2020 у справі №910/21404/17.

У відповідності до вимог ст. 2 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (ч. 1 ст. 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Згідно зі ст. 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, як, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

За приписами ст. 12 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Право постійного користування регламентується статтею 92 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), за визначенням частини 1 якої право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Згідно положень частини 1 статті 122 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок (частина 1 статті 123 вказаного Кодексу).

Землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом (ст. 95 Земельного кодексу України).

Згідно з положеннями ст. 23 Земельного кодексу України №561-XII від 18.12.1990, що був чинним на момент виникнення в позивача права постійного користування земельною ділянкою, право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

Матеріалами та обставинами справи встановлено, що позивачу на праві постійного користування було надано 3,0 га землі за адресою: м. Ужгород, вул. Гагаріна, 101 відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серії ІІ - ЗК №001809 від 21.03.1995, що зареєстрований у книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №43.

В подальшому, рішенням Ужгородської міської ради - №423 від 07.09.2021 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою" припинено Товариству з додатковою відповідальністю "Патент" (що є правонаступником Ужгородського виробничо-видавничого комбінату "Патент") право постійного користування вищевказаною земельною ділянкою на підставі положень ст. 120 та 141 Земельного кодексу України, зокрема, у зв`язку із набуттям третіми особами, залученими до участі в даній справі, права власності на житлові будинки, які розташовані на спірній земельній ділянці.

Місцевим господарським судом вірно відмічено, що згідно висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі №923/466/17 та від 05.11.2019 у справі №906/392/18, право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 цього Земельного кодексу України, перелік яких є вичерпним. Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб`єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 Земельного кодексу України, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою. Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов, передбачених статтями 140-149 Земельного кодексу України.

У відповідності до положень ст. 141 Земельного України (в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення відповідача-1), підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22.09.2005 №5-рп/2005 вказав, що стаття 92 Земельного кодексу України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення осіб.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку, відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні. Громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом.

Відповідно до положень ст. 120 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на час прийняття оспорюваного рішення), у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Істотною умовою договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, є кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з набуттям права власності на ці об`єкти, крім об`єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації. Укладення договору, який передбачає набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що пов`язане з переходом права на частину земельної ділянки, здійснюється після виділення цієї частини в окрему земельну ділянку та присвоєння їй окремого кадастрового номера. У разі набуття права власності на жилий будинок (крім багатоквартирного), який розташований на землях державної або комунальної власності, що перебувають у користуванні іншої особи, та необхідності поділу земельної ділянки площа земельної ділянки, що формується, не може бути меншою, ніж максимальний розмір земельних ділянок відповідного цільового призначення, визначених статтею 121 Земельного кодексу України (крім випадків, коли формування земельної ділянки в такому розмірі є неможливим).

При складанні акту перевірки ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області дотримання вимог земельного законодавства від 05.08.2021, поданні клопотання ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області №671-ДК/0183/КВ/06/01/21 від 11.08.2021 про припинення права користування земельною ділянкою та прийняття рішення Ужгородської міської ради №423 від 07.09.2021 не було встановлено, на підставі яких документів, оформлених у встановленому законом порядку користувався попередній власник нерухомого майна.

Згідно позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 16.04.2019 у справі №903/390/18 наведенні норми ст. 120 Земельного кодексу України слід розуміти таким чином, що із виникнення в іншої особи права власності на жилий будинок, будівлю або споруду право попереднього власника або користувача припиняється в силу закону, без оформлення припинення права будь-якими актами та документами.

Право користування при цьому припиняється не в цілому, а лише в частині користування попереднім власником майна. При цьому, може йтися про припинення права користування землі виключно в частині користування попереднім власником, на якій розташоване нерухоме майно, внаслідок заміни сторони у такому зобов`язанні на підставі положень частини 1, 2, 5 ст. 120 Земельного кодексу України.

Згідно зі ст. 377 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв`язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об`єкти (крім багатоквартирних будинків).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі №910/14212/17 від 10.04.2019.

За висновками, викладеними в пунктах 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі №921/158/18, згідно з принципом єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди (зміст якого розкривається, зокрема, у статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України) особа, яка законно набула у власність будинок, споруду, має цивільний інтерес в оформленні права на земельну ділянку під такими будинком і спорудою після їх набуття. Отже відповідно до зазначених правових норм, власники споруди мають право на користування земельною ділянкою, на якій вона розташована. У пункті 49 цієї ж постанови зазначено, що ніхто інший, окрім власника цього об`єкта, не може претендувати на вказану земельну ділянку, оскільки вона зайнята об`єктом нерухомого майна.

Перехід майнових прав до іншої особи зумовлює перехід до неї і прав на ту частину земельної ділянки, на якій безпосередньо розташований відповідний об`єкт нерухомості, та частини земельної ділянки, яка необхідна для його обслуговування. Особа, яка набула право власності на об`єкт нерухомості, розташований у межах земельної ділянки, якою користувався попередній власник нерухомого майна, набуває право вимагати оформлення на своє ім`я документів на користування всією земельною ділянкою на умовах і в обсязі, які були встановлені для попереднього землекористувача-власника об`єкта нерухомості, або частиною земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування об`єкта нерухомості, розташованого на ній (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 910/18560/16; постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №263/6022/16-ц).

Судом враховується, що після переходу права власності на розташоване на спірній земельній ділянці нерухоме майно до нових власників, саме останнім належить право вимагати переоформлення права користування земельною ділянкою на своє ім`я в установленому законом порядку (позиція, викладена в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі №263/6022/16-ц та від 20.02.2020 у справі №909/108/19).

Як встановлено судом першої інстанції та досліджено судом апеляційної інстанції, рішеннями Ужгородської міської ради від 13.12.2018 №1350 та від 04.06.2020 №1990 надано дозвіл на розробку проєктів землеустрою щодо відведення земельних ділянок із подальшою передачею їх у власність фізичним особам ОСОБА_1 (щодо земельної ділянки площею 0,0656 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_2 ), ОСОБА_2 (щодо земельної ділянки площею 0,0736 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_3 ), а також ОСОБА_3 і ОСОБА_4 (щодо земельної ділянки площею 0,0983 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_4 (із подальшою передачею у спільну часткову власність у рівних долях по кожній).

Попри це, як вірно відмічено судом першої інстанції та з чим погоджується суд апеляційної інстанції, на момент надання третім особам дозволів на розробку проєктів землеустрою, Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ - ЗК №001809 від 21.03.1995 був чинним, в судовому порядку визнаний недійсним або скасований не був. Доказів протилежного матеріали справи не містять. Окрім того, матеріали справи не містять документальних доказів у підтвердження належного оформлення за попередніми власниками житлових будинків права власності або права користування на земельні ділянки під житловими будинками, що описано було вище.

Набуття фізичними особами прав на нерухоме майно, розташоване на земельній ділянці, постійним землекористувачем якої є позивач, жодним чином не може бути підставою для припинення прав останнього на земельну ділянку в цілому, оскільки власники споруди мають право набувати прав на земельну ділянку, на якій така споруда розташована, та в межах, необхідних для обслуговування цієї споруди. Разом з тим, у попереднього землекористувача право користування земельною ділянкою припиняється лише у відповідному розмірі, тобто щодо певної частини земельної ділянки. Отже позиція Ужгородської міської ради щодо припинення права користування позивача на всю земельну ділянку загальною площею 3,0 га в межах, згідно із планом землекористування, визначеним в Державному акті на право постійного користування землею серії ІІ - ЗК №001809 від 21.03.1995, вірно визнано безпідставною та такою, що порушує інтереси позивача, у зв`язку з чим правомірно судом першої інстанції оспорюване рішення Ужгородської міської ради №423 від 07.09.2021 "Про припинення права постійного користування земельною ділянкою" визнано недійсним.

Поряд з даною вимогою, позивач просив про визнання за ним права постійного користування земельною ділянкою в АДРЕСА_1 на підставі Державного акту серії II-ЗК №001809 від 21.03.1995, в задоволенні якої судом правомірно відмовлено, з огляду на наступне.

За змістом статті 15 Цивільного кодексу України, право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Як було зазначено вище, статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Вказаними нормами матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, до яких належать, в тому числі, визнання права.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Отже, як вірно відмічено судом першої інстанції, суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі №912/1856/16 та від 14.05.2019 у справі №910/11511/18.

Отже, позов про визнання права подається у випадках, коли належне певній особі право не визнається, оспорюється іншою особою, або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують приналежність їй права. Тобто, метою подання цього позову є усунення невизначеності у взаємовідносинах суб`єктів, створення необхідних умов для реалізації права й запобігання дій зі сторони третіх осіб, які перешкоджають його здійсненню.

Крім того, наслідком визнання права може бути визнання наявності або відсутності обов`язків у особи або їх припинення, визнання особи такою, що втратила право, визнання наявності правовідносин, тощо, про що також можуть заявлятися позовні вимоги.

Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 Рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2015).

Отже законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з урахуванням положень ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції.

Відтак, з врахуванням наведеного судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про те, що з аналізу характеру спірних правовідносин, вбачається, що право постійного користування земельною ділянкою площею 3,0 га в АДРЕСА_1 , належить позивачеві на законних підставах відповідно до Державного акту серії II-ЗК №001809 від 21.03.1995, а отже, судом першої інстанції вірно відмічено, що достатнім та ефективним способом захисту порушеного речового права позивача є задоволення вище обґрунтованих позовних вимог, з огляду на що в задоволенні вимоги про визнання права постійного користування правомірно відмовлено, оскільки таке право наявне у позивача в силу наявності відповідного правовстановлюючого документа.

Скаржник третя особа ОСОБА_1 вказує в апеляційній скарзі про порушення судом першої інстанції норм процесуального права , які полягають в необхідності розгляду даної справи у порядку ЦПК України.

В спростування даного суд апеляційної інстанції відмічає, що даний позов пред`явлено до двох юридичних осіб, які не визнають право постійного користування ТДВ «Патент» на спірну земельну ділянку - Ужгородської міської ради та ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області.

Згідно п.6 ст. 20 ГПК України , господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах щодо прав власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору , визнання недійсними актів , що порушують такі права , крім спорів , стороною яких є фізична особа , яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності , а також справи у спорах щодо майна, що жє предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Зі змісту оспорюваного позивачем рішення Ужгородської міської ради суд встановив, що це рішення приймалось за клопотанням ГУ Держгеокадастру у Закарпатській області від 11.08.2021 року № 671-ДК/0183/КВ/06/01/21 про вжиття заходів щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою ТДВ «Патент».

У цьому рішенні органу місцевого самоврядування не йдеться про розгляд питань, пов`язаних з правами третіх осіб ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_4 на земельні ділянки. Отже, вони не можуть бути відповідачами у спорі щодо припинення права постійного користування земельною ділянкою ТДВ «Патент».

Суд першої інстанції залучив цих осіб до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, на підставі статті 50 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до закінчення підготовчого провадження у справі або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження, у разі коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за заявою учасників справи. Якщо суд при вирішенні питання про відкриття провадження у справі або при підготовці справи до розгляду встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права та обов`язки осіб, які не є стороною у справі, суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.

Отже, суд правомірно розглянув справу №907/773/21 за правилами Господарського процесуального кодексу України, відмовивши в закритті провадження відповідно до ухвали від 08.09.2022 (а.с.35-41, т.4), яка ніким не оскаржувалась та набрала законної сили.

Щодо скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалою про забезпечення позову від 10.12.2021 у справі № 907/773/21, необхідно відмітити, що зазначена ухвала також не оскаржувалась сторонами та третіми особами в строки, встановлені Господарським процесуальним кодексом, відтак є чинною.

Тому колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення апеляційної скарги третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів ОСОБА_1 у вищевказаній частині.

Підсумовуючи наведене, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що доводи скаржників не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги. Ці доводи не спростовують фактів, покладених в основу рішення Господарського суду Закарпатської області від 26.01.2023 у справі №907/773/21.

За приписами частин 1-4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. ч. 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належ, укладеній між ним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Підсумовуючи вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому таке необхідно залишити без змін, апеляційні скарги без задоволення.

Судові витрати

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржників відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України. З врахуванням того, що ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за його апеляційною скаргою до ухвалення рішення у справі, то відповідно підлягає стягненню з ОСОБА_1 в дохід державного бюджету 5448,00 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Керуючись, ст. ст. 86, 126, 129, 244, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційні скарги Ужгородської міської ради за №20.01-04/27 від 01.03.2023 (вх. № 01-05/675/23 від 07.03.2023); ОСОБА_1 , б/н від 06.03.2023 (вх. № 01-05/655/23 від 06.03.2023) залишити без задоволення, рішення господарського суду Закарпатської області від 26.01.2023 року у справі № 907/773/21 - без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційних скарг покласти на скаржників.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_13 , ідентифікаційний код НОМЕР_3 ) в дохід державного бюджету (отримувач коштів ГУК Львів/Личаківський р-н/22030101, код отримувача (код ЄДРПОУ) 38008294, банк отримувача Казначейство України (ел.адм.подат), код банку отримувача (МФО) 899998, рахунок отримувача UA098999980313171206082013954, код класифікації доходів бюджету 22030101) 5448,00 грн. судового збору за розгляд апеляційної скарги.

Справу повернути в господарський суд Закарпатської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Головуючий суддя О.В. Зварич

Суддя В.М. Гриців

Суддя Н.М. Кравчук