Постанова

від 24.10.2023 по справі 686/31680/19

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2023 року

м. Хмельницький

Справа № 686/31680/19

Провадження № 22-ц/4820/1302/23

Хмельницький апеляційний суд у складі колегії

суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Ярмолюка О.І. (суддя-доповідач), Грох Л.М., Янчук Т.О.,

секретар судового засідання Чебан О.М.,

з участю відповідачки ОСОБА_1 ,

представниці відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні справуза позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Палас», Товариства з обмеженою відповідальністю «Хмельницькбудінвест», Хмельницької міської ради, державного реєстратора Олешинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області Андрієвської Марини Василівни про скасування рішень, визнання недійсними рішень, державних актів на право власності на земельну ділянку та договору купівлі-продажу за апеляційними скаргами ОСОБА_3 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 2 травня 2023 року, додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30червня 2023 року та додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 липня 2023 року,

встановив:

1.Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2019 року ОСОБА_3 звернувся до суду з уточненим у подальшому позовом до ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Палас» (далі ТОВ «Гранд Палас»), Товариства з обмеженою відповідальністю «Хмельницькбудінвест» (далі ТОВ«Хмельницькбудінвест»), Хмельницької міської ради (далі Рада), державного реєстратора Олешинської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області Андрієвської М.В. (далі державний реєстратор Андрієвська М.В.) про скасування рішень, визнання недійсними рішень, державних актів на право власності на земельну ділянку та договору купівлі-продажу.

ОСОБА_3 зазначив, що він і ОСОБА_1 були співвласниками частини домоволодіння по АДРЕСА_1 , тобто кожному із них належало по частині домоволодіння.

Рішенням виконавчого комітету Ради від 22 травня 1997 року №1598 надано ОСОБА_1 у користування земельну ділянку площею 0,0240 га для обслуговування житлового будинку (із загальної площі земельної ділянки 0,0520 га, що рахувалася за домоволодінням). Рішенням Ради від 25 вересня 2002 року №16 передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 0,0079 га (кадастровий номер 6810100000:01:005:0132) та земельну ділянку площею 0,0128 га (кадастровий номер 6810100000:01:005:0133), які були утворені в результаті поділу земельної ділянки площею 0,0240 га.

За договором купівлі-продажу від 28 квітня 2007 року ОСОБА_1 відчужила земельну ділянку площею 0,0079 га (кадастровий номер 6810100000:01:005:0132) та земельну ділянку площею 0,0128 га (кадастровий номер 6810100000:01:005:0133) ТОВ «Хмельницькбудінвест», яке, у свою чергу, згідно рішення засновника від 14 липня 2011 року передало їх до статутного капіталу ТОВ«Гранд Палас». На підставі вказаного рішення засновника 26 грудня 2012 року ТОВ «Гранд Палас» отримало державні акти на право власності на земельну ділянку, а державний реєстратор Андрієвська М.В. рішеннями від 12 березня 2018 року та 16січня 2019 року зареєструвала це право у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Наразі ТОВ «Гранд Палас» розпочало на спірній земельній ділянці будівництво багатоквартирного житлового будинку.

ТОВ «Гранд Палас» неправомірно знесло належну позивачу частину домоволодіння та набуло у власність земельні ділянки, на яких ця частина домоволодіння була розташована, внаслідок чого оспорювані рішення та договір підлягають скасуванню та визнанню недійсними.

За таких обставин ОСОБА_3 просив суд:

скасувати рішення шостої сесії Ради від 25 вересня 2002 року №16 в частині передачі у приватну власність ОСОБА_1 земельних ділянок площею 0,0079 га і 0,0128 га, розташованих по АДРЕСА_1 ;

визнати недійсним договір купівлі-продажу від 28 квітня 2007 року, що укладений між ОСОБА_1 і ТОВ «Хмельницькбудінвест», посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу ЛучковськоюТ.М. (зареєстровано в реєстрі за №4021);

визнати недійсним рішення засновника ТОВ «Хмельницькбудінвест» від 14липня 2011 року;

визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №642612 від 26 грудня 2012 року, виданого ТОВ «Гранд Палас» на земельну ділянку площею 0,0079 га по АДРЕСА_1 ;

визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №642605 від 26 грудня 2012 року, виданого ТОВ «Гранд Палас» на земельну ділянку площею 0,0128 га по АДРЕСА_1 ;

визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №642613 від 26 грудня 2012 року, виданого ТОВ «Гранд Палас» на земельну ділянку площею 0,0110 га по АДРЕСА_1 ;

скасувати рішення державного реєстратора Андрієвської М.В. індексний номер 40069289 від 12 березня 2018 року про державну реєстрацію права власності ТОВ «Гранд Палас» на земельну ділянку кадастровий номер 6810100000:01:005:0132;

скасувати рішення державного реєстратора Андрієвської М.В. індексний номер 40068394 від 12 березня 2018 року про державну реєстрацію права власності ТОВ «Гранд Палас» на земельну ділянку кадастровий номер 6810100000:01:005:0133;

скасувати рішення державного реєстратора Андрієвської М.В. індексний номер 45078192 від 16 січня 2019 року про державну реєстрацію права власності ТОВ «Гранд Палас» на земельну ділянку кадастровий номер 6810100000:01:003:0270.

Короткий зміст судових рішень суду першої інстанції

Ухвалою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14квітня 2023 року, в якій ухвалою від 18 липня 2023 року виправлено описку, залишено без розгляду позов у частині вимог про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №642613 від 26 грудня 2012року та скасування рішення державного реєстратора Андрієвської М.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриття розділу) індексний номер 45078192 від 16 січня 2019 року.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 2травня 2023 року відмовлено в позові у частині вимог про скасування рішення шостої сесії Ради від 25 вересня 2002 року №16 і визнання недійсним рішення засновника ТОВ «Хмельницькбудінвест» від 14 липня 2011 року.

Додатковим рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 червня 2023 року, в якому ухвалою від 18 липня 2023 року виправлено описку, відмовлено в позові у частині вимог про скасування рішення державного реєстратора Андрієвської М.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриття розділу) індексний номер 40069289 від 12 березня 2018 року.

Додатковим рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 липня 2023 року відмовлено в позові у частині вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 28 квітня 2007 року, визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №642612 від 26грудня 2012 року та серії ЯМ №642605 від 26 грудня 2012 року, скасування рішення державного реєстратора Андрієвської М.В. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриття розділу) індексний номер 40068394 від 12 березня 2018року.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції керувався тим, що рішення про передачу земельних ділянок у власність ОСОБА_1 прийнято Радою у межах її повноважень та у передбачений законом спосіб. Також у справі відсутні докази неправомірності рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності ТОВ «Гранд Палас» на земельні ділянки. ОСОБА_3 не довів належними та допустимими доказами порушення своїх прав у спірних відносинах, а обраний ним спосіб захисту цивільного права є неналежним і неефективним.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційних скарг

В апеляційних скаргах ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду від 2травня 2023 року, додаткові рішення суду від 30 червня 2023 року та 18 липня 2023року і ухвалити нове рішення про задоволення позову посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Апеляційна скаргамотивована тим,що післянабуття прававласності начастину домоволодінняпо АДРЕСА_1 ,до ОСОБА_3 перейшло правокористування відповідноючастиною земельноїділянки,на якійце домоволодіннябуло розміщено. ОСОБА_1 приватизувала земельнуділянку,яка знаходиласьу користуванніпозивача тарозташовувалась підйого частиноюбудинку,внаслідок чогорішення Радипро передачуземельної ділянкиу власність ОСОБА_1 є незаконнимі підлягаєскасуванню. Оскільки ОСОБА_1 неправомірно набула земельну ділянку у власність та відчужила її ТОВ «Хмельницькбудінвест», то подальше набуття ТОВ «Гранд Палас» права власності на цю ділянку також є незаконним. У зв`язку з цим оспорювані договір купівлі-продажу, рішення засновника ТОВ «Хмельницькбудінвест» і державні акти про право власності на земельну ділянку слід визнати недійсними, а рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності ТОВ «Гранд Палас»на земельнуділянки скасувати. ОСОБА_3 обрав ефективнийі належнийспосіб захиступорушеного права,а томуйого вимогимають бутизадоволені. Суд першої інстанції не застосував правильно норми чинного законодавства, не дав належної оцінки дослідженим доказам і дійшов помилкового висновку про необґрунтованість позову.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У своїй відзивах на апеляційні скарги ОСОБА_1 і Рада просять апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін, указуючи на їх законність та обґрунтованість.

Інші учасники судового процесу не висловили своєї позиції щодо апеляційних скарг.

Щодо розгляду справи апеляційним судом за відсутності сторін та їх представників

Відповідно до статті 372 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України) суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Європейський суд з прав людини у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» («Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain», заява №11681/85, рішення від 7 липня 1989 року, пункт 35) зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Апеляційний суд виходить з того, що якщо сторони та/або їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін чи їх представників, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є перешкодою для розгляду справи.

Ухвалою від 11 серпня 2023 року справа була призначена до судового розгляду в суді апеляційної інстанції на 24 жовтня 2023 року о 15 годині.

Позивач ОСОБА_3 бере участь у справу через свою представницю, адвокатку Савченко О.В., а відповідачка ОСОБА_1 через свою представницю, адвокатку Задорожну О.В.

23 серпня 2003 року позивач ОСОБА_3 і адвокатка Савченко О.В. одержали судову повістку про виклик у судове засідання, про що свідчить довідка про доставку електронного листа (т. 3 а.с. 54). Крім того, направлена на зазначену у справі адресу ОСОБА_3 судова повістка повернулася до суду з відміткою у поштовому повідомленні про знесення будинку (т. 3 а.с. 52). Тобто позивач і його представник повідомлені належним чином про дату, час і місце розгляду справи в апеляційному суді у порядку, передбаченому частиною шостою статті 128, частиною п`ятою статті 130 ЦПК України (в редакції на час вручення повістки).

Інші учасники справи повідомлені про дату, час і місце судового засідання за допомогою поштового зв`язку шляхом направлення на зазначені ними адреси рекомендованих листів із повідомленням про вручення (т. 3 а.с. 55-59).

Адвокатка ОСОБА_4 звернулася до суду апеляційної інстанції з клопотанням про відкладення розгляду справи посилаючись на свою зайнятість в іншому судовому засіданні та намір ОСОБА_3 брати особисту участь у розгляді справи.

Адвокатка Задорожна О.В. подала суду апеляційної інстанції заяву про відкладення розгляду справи посилаючись на те, що вона не може з`явитися в судове засідання за станом здоров`я.

Адвокат Войналович О.В. (представник ТОВ «Гранд Палас») звернувся до апеляційного суду з клопотанням про розгляд справи без його участі.

Представник ТОВ «Хмельницькбудінвест» і державний реєстратор Андрієвська М.В. не з`явилися в судове засідання та не повідомили суд апеляційної інстанції про причини неявки.

Оскільки поважність причини неявки сторін і їх представників у судове засідання не підтверджена, позивач ОСОБА_3 і його представниця, адвокатка Савченко О.В., реалізували своє право на викладення відповідних аргументів в апеляційній скарзі, а відповідачка ОСОБА_1 не висловила заперечення щодо проведення судового засідання без участі своєї представниці, адвокатки ЗадорожноїО.В., то апеляційний суд вважає за необхідне розглянути справу в даному судовому засіданні.

2.Мотивувальна частина

Позиція суду апеляційної інстанції

Частиною першою статті 375 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши учасників судового процесу та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанції обставини

Рішенням Хмельницького міського суду Хмельницької області від 22листопада 1991 року визнано право спільної власності бувшого подружжя ОСОБА_3 і ОСОБА_1 на частки домоволодіння по АДРЕСА_1 , оформленого на підставі договору купівлі-продажу від 26 березня 1985 року на ім`я ОСОБА_5 .

На підставі цього рішення суду 27 жовтня 2006 року Хмельницьке бюро технічної інвентаризації зареєструвало право власності ОСОБА_3 і ОСОБА_1 на частки домоволодіння за кожним. Інші 12/50 частки домоволодіння належало ОСОБА_6 , а 13/50 частки домоволодіння ОСОБА_7 (у подальшому його спадкоємцям ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 ).

Виконавчий комітет Ради рішенням від 22 травня 1997 року №1598 надав ОСОБА_1 у користування земельну ділянку площею 0,0240 га по АДРЕСА_1 , для обслуговування житлового будинку, із загальної площі 0,0520 га, що рахувалася за домоволодінням.

Рішенням Ради від 25 вересня 2002 року №16 передано у приватну власність ОСОБА_1 указану земельну ділянку.

На підставі цього рішення 31 жовтня 2002 року Рада видала ОСОБА_1 державний акт на право приватної власності на землю серії І-ХМ №040955, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №21759.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 9листопада 2006 року визнано недійсним державний акт на право приватної власності на землю серії І-ХМ №040955 від 31 жовтня 2002 року щодо земельної ділянки площею 0,0240 га, розташованої по АДРЕСА_1 . Зобов`язано Хмельницьку регіональну філію Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» виготовити новий державний акт на право приватної власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , на ім`я ОСОБА_1 відповідно до технічної документації зі складання державного акта на право власності на земельну ділянку.

На виконання цього рішення суду 22 лютого 2007 року ОСОБА_1 отримала державний акт серії ЯД №018583 на право власності на земельну ділянку площею 0,0128 га (кадастровий номер 6810100000:01:005:0133), який зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010774200275, і державний акт серії ЯД №018584 на право власності на земельну ділянку площею 0,0079 га (кадастровий номер 6810100000:01:005:0132), який зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №010774200276.

28 квітня 2007 року між ОСОБА_1 і ТОВ «Хмельницькбудінвест» (код ЄДРПОУ 22784870) укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Лучковською Т.М. (зареєстровано в реєстрі за №4021), згідно якого ОСОБА_1 продала ТОВ«Хмельницькбудінвест» за 976376 грн земельну ділянку площею 0,0128 га (кадастровий номер 6810100000:01:005:0133) та земельну ділянку площею 0,0079 га (кадастровий номер 6810100000:01:005:0132) по АДРЕСА_1 .

За договором дарування від 4 травня 2007 року, посвідченим приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Лучковською Т.М. (зареєстровано в реєстрі за №4136) ОСОБА_1 подарувала ТОВ«Хмельницькбудінвест» (код ЄДРПОУ 22784870) належну їй частки житлового будинку та надвірних будівель по АДРЕСА_1 .

Рішенням засновника ТОВ «Хмельницькбудінвест», Приватного підприємства «Макс Арт» (далі ПП «Макс Арт») від 7 лютого 2011 року реорганізовано ТОВ«Хмельницькбудінвест» шляхом виділу із нього двох юридичних осіб Товариства з обмеженою відповідальністю «Гіпербуд» і ТОВ «Гранд Палас».

14 липня 2011 року засновник ТОВ «Хмельницькбудінвест», ПП «Макс Арт» прийняло рішення про затвердження розподільчого балансу ТОВ«Хмельницькбудінвест», складеного станом на 30 червня 2011 року.

На підставі цього рішення 26 грудня 2012 року Рада видала ТОВ «Гранд Палас» державний акт серії ЯМ №642605 на право власності на земельну ділянку площею 0,0128 га (кадастровий номер 6810100000:01:005:0133), який зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №681010000000018, і державний акт серії ЯМ №642612 на право власності на земельну ділянку площею 0,0079 га (кадастровий номер 6810100000:01:005:0132), який зареєстрований у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за №681010000000019.

12 березня 2018 року державний реєстратор Андрієвська М.В. прийняла рішення №40068394 про державну реєстрацію права власності ТОВ «ГрандПалас» на земельну ділянку з кадастровим номером6810100000:01:005:0133 та внесла запис щодо цього речового права до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності 25198894).

Того ж дня державний реєстратор Андрієвська М.В. прийняла рішення №40069289 про державну реєстрацію права власності ТОВ «ГрандПалас» на земельну ділянку з кадастровим номером6810100000:01:005:0132 та внесла запис щодо цього речового права до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (номер запису про право власності 25199640).

Наразі, ТОВ «Гранд Палас» знесло домоволодіння по АДРЕСА_1 та на його місці (на спірних земельних ділянках) здійснює будівництво багатоквартирного житлового будинку.

Мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції

Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується.

Відповідно до статті 78 Земельного Кодексу України (далі ЗК України) право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

За змістомстатті 116 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних відносин) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

В силу статті 118 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних відносин) громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Статтями 125, 126 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних відносин) визначено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Із положень статті 90 Земельного кодексу Української РСР (затвердженого Законом Української РСР від 8 липня 1970 року), який був чинним на час виникнення спірних відносин, слідує, що на землях міст при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною. При переході будівлі у власність кількох осіб земельна ділянка переходить в користування всіх співвласників будівлі.

Згідно зі статтею 131 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних відносин) громадяни та юридичні особи України, а також територіальні громади та держава мають право набувати у власність земельні ділянки на підставі міни, дарування, успадкування та інших цивільно-правових угод. Укладення таких угод здійснюється відповідно до Цивільного кодексу України з урахуванням вимог цього Кодексу.

В силу частини третьої статті 215 Цивільного кодексуУкраїни (далі ЦКУкраїни) якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як передбачено статтею 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Із положень чинної редакції статей 125, 126 ЗК України слідує, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до статті 2 Закону України від 1 липня 2004 року №1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі Закон №1952-IV) державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі державна реєстрація прав) офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

За змістом статей 4, 5 Закону №1952-ІV державній реєстрації прав підлягає право власності на земельні ділянки.

В силу статті 26 Закону №1952-ІV (у редакції на час виникнення спірних відносин) записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав, документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування записів про проведену державну реєстрацію прав, а також у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950року (далі Конвенція) встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Одними із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 ЦК України).

В силу частини першої статті 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Як передбачено частиною першою статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

За змістом статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно зчастиною третьоюстатті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що громадяни можуть набувати земельні ділянки у власність, зокрема, в порядку одержання земельних ділянок із земель державної та комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації. При цьому приватизація земельних ділянок здійснюється за відповідними рішеннями органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх компетенції.

У свою чергу, юридичні особи мають право набути право власності на земельні ділянки за цивільно-правовими угодами, у тому числі за договором купівлі-продажу.

І в тому, і в іншому випадку право власності на земельні ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до Закону №1952-ІV.

Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно здійснюється шляхом офіційного внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей щодо таких прав осіб або держави. Державний реєстратор вчиняє реєстраційні дії на підставі відповідних рішень.

Завданням цивільного судочинства є належний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Право на звернення до суду гарантується чинним законодавством і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право порушується, не визнається або оспорюється. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси цієї особи, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі Chahal v. the United Kingdom (заява №22414/93, пункт 145, рішення від 15 листопада 1996 року) вказав, що стаття 13 Конвенції гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, передбачених Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати особі такі способи правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань (див. рішення у справі Vilvarajah and Others v. the United Kingdom; заяви №№13163/87, 13164/87, 13165/87, 13447/87, 13448/87 52854/99, пункт 122, від 30жовтня 1991 року).

Також ЄСПЛ неодноразово зазначав (справа Afanasyev v. Ukraine, заява №38722/02, пункт 75, рішення від 5 квітня 2005 року), що стаття 13 Конвенції гарантує доступність на національному рівні засобу захисту, здатного втілити в життя сутність прав та свобод за Конвенцією, у якому б вигляді вони не забезпечувались у національній правовій системі. Таким чином, стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування, хоча держави-учасники мають певну свободу розсуду щодо способу, у який вони виконують свої зобов`язання за цим положенням Конвенції. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається статтею 13, має бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (див. рішення у справі Aydin v. Turkey від 25 вересня 1997 року п. 103 та рішення у справі Kaya v. Turkey від 19лютого 1998 року, пункт 106).

Отже, застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду. Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21 вересня 2022 року (справа №908/976/19), яка згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України має враховуватися судами при застосуванні норм права.

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, у зв`язку з чим учасники справи мають довести належними та допустимими доказами обставини, на які вони посилаються, а суд зобов`язаний надати належну оцінку цим доказам.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Недоведеність обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, тягне за собою відмову в позові.

Одним із предметів спору у справі є набуття ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку площею 0,0128 га (кадастровий номер 6810100000:01:005:0133) та земельну ділянку площею 0,0079 га (кадастровий номер 6810100000:01:005:0132).

Також ОСОБА_3 оспорює правомірність набуття ТОВ«Хмельницькбудінвест» і ТОВ «Гранд Палас» цих ділянок у власність.

Зібрані докази вказують на те, що при набутті 26 березня 1985 року ОСОБА_1 і ОСОБА_3 права спільної власності на частки житлового будинку по АДРЕСА_1 , до них автоматично перейшло право користування відповідною частиною земельної ділянки, на якій розташований цей будинок.

На підставі відповідних рішень Ради присадибна ділянка в цілому була передана спочатку у користування, а потім у власність ОСОБА_1 . При цьому Рада діяла у межах наданих їй повноважень та у передбачений законом спосіб, а ОСОБА_3 не звертався до Ради з заявою про приватизацію землі.

У справі відсутні достовірні та достатні докази того, що оскаржуване ОСОБА_3 рішення органу місцевого самоврядування прийнято з порушенням вимог законодавства.

Водночас позивачем обрано неналежний і неефективний спосіб захисту цивільного права.

Оспорюване ОСОБА_3 рішення Ради про передачу земельних ділянок у власність ОСОБА_1 має ознаки ненормативного акта, який вичерпав свою дію після його реалізації, тобто після виникнення у ОСОБА_1 права власності на спірні ділянки.

Отже, задоволення позовної вимоги про скасування рішення Ради від 25вересня 2002 року №16 в частині передачі у приватну власність ОСОБА_1 земельних ділянок не призведе до реального відновлення користування ОСОБА_3 відповідною ділянкою.

Подібні за змістом висновки сформульовані Великою Палатою Верховного Суду, зокрема, у постановах від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16, від 22 січня 2020 року у справі №910/1809/18, від 11 лютого 2020 року у справі №922/614/19 щодо застосування норм права у подібних правовідносинах.

Із огляду на те, що ОСОБА_1 продала спірні земельні ділянки ТОВ«Хмельницькбудінвест», яке, у свою чергу, передало їх до статутного фонду ТОВ «Гранд Палас», вимога ОСОБА_3 про визнання недійсними державних актів на право власності на земельну ділянку серії ЯМ №642612 від 26 грудня 2012 року та серії ЯМ №642605 від 26 грудня 2012 року також не є ефективним способом захисту цивільного права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 і від 29 травня 2019 року у справі №367/2022/15-ц).

За змістом норм статті 16 ЦК України та статті 26 Закону №1952-ІV рішення про державну реєстрацію прав може бути оскаржено заінтересованою особою, а скасування такого рішення тягне за собою державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до закону (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28 жовтня 2020 року у справі №910/10963/19).

Водночас позовна вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речового права буде ефективним способом захисту порушеного права лише за умови, що її задоволення призведе до відновлення становища, яке існувало до порушення.

Близький за змістом правовий висновок сформульований Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21 грудня 2022 року у справі №914/2350/18(914/608/20).

Скасування рішень державного реєстратора Андрієвської М.В. індексний номер 40069289 від 12 березня 2018 року та індексний номер 40068394 від 12березня 2018 року про державну реєстрацію права власності ТОВ «Гранд Палас» на земельні ділянки з кадастровими номерами 6810100000:01:005:0132 та 6810100000:01:005:0133 не відновить право користування ОСОБА_3 присадибною ділянкою по АДРЕСА_1 , внаслідок чого у цій частині вимог обраний позивачем спосіб захисту цивільного права також є неефективним.

ОСОБА_3 заявив вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 28 квітня 2007 року, що укладений між ОСОБА_1 і ТОВ«Хмельницькбудінвест», а також про визнання недійсним рішення засновника ТОВ «Хмельницькбудінвест» від 14 липня 2011 року.

Матеріали справи не містять належних і допустимих доказів про те, що вказані правочини призвели до порушення прав ОСОБА_3 . До того ж, ОСОБА_3 пред`явив позов до ТОВ «Хмельницькбудінвест» (код ЄДРПОУ 39816300), яке не є учасником спірних відносин, тобто до неналежного відповідача (договір купівлі-продажу укладено та рішення засновника прийнято ТОВ «Хмельницькбудінвест» (код ЄДРПОУ 22784870)).

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необґрунтованість позову ОСОБА_3 .

Посилання ОСОБА_3 на те, що ним обрано ефективний і належний спосіб захисту порушеного права, внаслідок чого позов має бути задоволений, не відповідають фактичним обставинам справи та чинним нормам закону.

Суд першої інстанції з`ясував усі обставини справи та зробив правильні висновки з цих обставин. Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм процесуального та матеріального права є необґрунтованими.

Інші доводи апеляційних скарг не дають апеляційному суду підстави для висновку про незаконність і неправильність ухваленого судом першої інстанції рішення.

Також суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Частиною першою статті 2 ЦК України встановлено, що учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи.

Відповідно до частини третьої статті 10 Закону №1952-ІV державний реєстратор, серед іншого: встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; відкриває та/абозакриває розділив Державномуреєстрі прав,вносить довідкритого розділуабо спеціальногорозділу Державногореєстру праввідповідні відомостіпро речовіправа нанерухоме майно,об`єкти незавершеногобудівництва,майбутні об`єктинерухомості таїх обтяження; присвоюєза допомогоюДержавного реєструправ реєстраційнийномер об`єктунерухомого майна,об`єкту незавершеногобудівництва,майбутньому об`єктунерухомості увипадках,передбачених цимЗаконом; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Із положень статті 48 ЦПК України слідує, що сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Відповідачем у цивільній справі є особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права чи інтереси, і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Визначення кола відповідачів, предмета та підстав позову є правом позивача, а встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Цивільний процесуальний закон покладає саме на позивача обов`язок визначати відповідача у справі.

Якщо позивач заявляє вимоги до неналежних відповідачів, які не мають безпосередній зв`язок зі спірними правовідносинами, то суд відмовляє у задоволенні позову.

Спір щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно треба розглядати як спір, пов`язаний із порушенням прав позивача іншою особою, за якою зареєстроване речове право на це майно. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора в якості відповідача (якщо позивач вважає його винним у порушенні прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 4 вересня 2018 року (справа №823/2042/16)та постановівід 1квітня 2020року (справа№520/13067/17), яка згідно з частиною четвертою статті 263 ЦПК України має враховуватися судами при застосуванні норм права.

ОСОБА_3 оскаржує рішення державного реєстратора Андрієвської М.В. про державну реєстрацію права власності ТОВ «Гранд Палас» на земельні ділянки з кадастровими номерами6810100000:01:005:0132 та 6810100000:01:005:0133.

Зміст і характер спірних правовідносин свідчать про те, що в цій частині спір у ОСОБА_3 виник саме з ТОВ «Гранд Палас».

Отже, державний реєстратор Андрієвська М.В. є неналежним відповідачем у справі та не може відповідати за вимогами ОСОБА_3 , а тому заявлений до неї позов не підлягає задоволенню.

3. Висновки суду апеляційної інстанції

Основне та додаткові рішення суду першої інстанції ґрунтуються на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для їх скасування в межах доводів апеляційних скарг не вбачається.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 384, 389, 390 ЦПК України,

постановив:

Апеляційні скарги ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 2травня 2023 року, додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 червня 2023 року та додаткове рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 18 липня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 26 жовтня 2023 року.

Судді: О.І. Ярмолюк

Л.М. Грох

Т.О. Янчук

Головуючий у першій інстанції Приступа Д.І.

Доповідач Ярмолюк О.І. Категорія 47