Постанова

від 17.10.2023 по справі 914/3407/20

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" жовтня 2023 р. Справа №914/3407/20

Західний апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого суддіКравчук Н.М.

суддівСкрипчук О.С.

Матущак О.І.

секретар судового засідання Михайлишин С.В.

розглянувши апеляційну скаргу апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Верхній замок"</a> вих. № б/н від 09.03.2023 (вх. № ЗАГС 01-05/788/23 від 16.03.2023)

на рішенняГосподарського суду Львівської області від 15.12.2022 (суддя Ділай У.І., повний текст складено 26.12.2022)

у справі№ 914/3407/20

за позовом: Львівської обласної прокуратури, м. Львів

в інтересах держави в особі позивача:Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Верхній замок"</a>, м. Львів (далі ТзОВ "Верхній замок")

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача:Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, м. Львів

провитребування майна та скасування державної реєстрації права власності приміщення площею 101,7 кв.м. по вул. Огіркова, 2 у м. Львові

за участю представників:

від прокуратури: Рогожнікова Н.Б.

від позивача: Шевченко М.І.;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи: Чижович І.З.

ВСТАНОВИВ

Львівська обласна прокуратура в інтересах держави в особі Львівської міської ради звернулась до ТзОВ Верхній замок, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні позивача Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про витребування майна та скасування державної реєстрації права власності на приміщення площею 101,7 кв.м. по вул. Огіркова, 2 у м. Львові.

02.11.2022 Львівською обласною прокуратурою до Господарського суду львівської області подано заяву про зміну (уточнення) предмету позову, в якій прокурор просить витребувати з чужого незаконного володіння та фактичного користування Товариства з обмеженою відповідальністю «Верхній замок» до комунальної власності територіальної громади м.Львова в особі Львівської міської ради нежитлові приміщення площею 101,7 кв.м. по вул.Огірковій, 2 у м.Львові. В частині позовних вимог про скасування державної реєстрації права приватної власності ТзОВ «Верхній замок», прокуратура просила закрити провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 15.12.2022 у справі № 914/3407/20 позов задоволено частково. Витребувано з незаконного володіння та фактичного користування Товариства з обмеженою відповідальністю Верхній замок до комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради нежитлові приміщення площею 101,7 кв.м по вул. Огірковій, 2 у м. Львові (реєстраційний номер 1898648846101). В частині скасування державної реєстрації права власності приміщення площею 101,7 кв.м. по вул. Огіркова, 2 у м. Львові провадження закрито. Стягнуто з ТзОВ Верхній замок на користь Львівської обласної прокуратури 34142,00 грн судового збору.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ТзОВ "Верхній Замок" звернулося до Західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою..

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції при прийнятті рішення порушено норми матеріального права. А саме скаржник стверджує, що не міг впливати на дії державного реєстратора, переслідуючи свою користь, оскільки відповідно до ст. 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Апелянт зазначає, що згідно з витягом з реєстру права власності на нерухоме майно від 07.10.2004, власником будинку на вул. Огіркова 2 у м. Львові зазначена територіальна громада в особі Львівської міської ради. Прокуратура, звертаючись з позовом, зазначала, що Львівська міська рада будучи власником вищевказаного приміщення, не приймала жодних рішень щодо відчуження чи вилучення у територіальної громади м. Львова та передачу іншим суб`єктам права власності на спірне нерухоме майно. Відтак, вказане майно вибуло поза волею власника. Даний факт підтверджено листами управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради від 26.08.2020 та юридичного департаменту Львівської міської ради від 16.10.2020, а тому вважає, що на ТзОВ «Верхній Замок» не можна перекладати відповідальність за неналежне виконання своїх посадових обов`язків Львівською міською радою. Підстава виникнення власності, на думку скаржника, була підтверджена реєстратору документально, в результаті чого виникло право власності.

Крім цього, апелянт зазначає, що відомості вказані в акті обстеження №479нп/20 від 20.11.2020 щодо відсутності доступу до приміщення, є неправдивими, оскільки вказане приміщення використовується як заклад освіти громадського харчування і статусу режимного об`єкту чи таємного товариства не має, отже вхід до нього в робочий час вільний.

Львівською міською радою подано до суду відзив на апеляційну скаргу б/н від та б/д, в якому остання просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення Господарського суду Львівської області від 15.12.2022 залишити без змін. Зазначає, що згідно з актом обстеження Управління комунальної власності №536-нп/22 від 06.12.2022, спірне приміщення надалі знаходиться в користуванні відповідача. Вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спірний договір оренди припинив свою дію.

Прокуратурою також подано відзив на апеляційну скаргу мотивований тим, що ТзОВ «Верхній Замок» користується нежитловими приміщеннями без належних правових підстав, оскільки договір оренди не є продовженим та припинив свою дію. Відтак, власник Львівська міська рада позбавлений встановленого законом права самостійно на свій розсуд володіти, користуватись і розпоряджатись належним їй на праві власності майном.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.03.2023 справу № 914/3407/20 розподілено до розгляду судді-доповідачу Кравчук Н.М., склад колегії сформований з суддів: Кравчук Н.М. головуючий суддя, судді: Кордюк Г.Т. та Плотніцький Б.Д.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 27.03.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Верхній замок» б/н від 09.03.2023 на рішення Господарського суду Львівської області від 15.12.2023 у справі №914/3407/20 залишено без руху.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 19.04.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Верхній замок» б/н від 09.03.2023 на рішення Господарського суду Львівської області від 15.12.2023, розгляд справи №914/3407/20 призначено на 30.05.2023.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 30.05.2023 відкладено розгляд справи №914/3407/20 на 20.06.2023.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.06.2023, у зв`язку із звільненням у відставку судді-члена колегії Кордюк Г.Т. справу №914/3407/20 розподілено до розгляду судді Скрипчк О.С., в зв`язку з чим склад колегії сформовано з суддів: Кравчук Н.М. головуючий суддя, судді Скрипчук О.С. та Плотніцький Б.Д.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 27.06.2023 розгляд справи призначено на 15.08.2023.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.08.2023, у зв`язку із перебуванням у відпустці судді-члена колегії Плотніцького Б.Д. справу №914/3407/20 розподілено до розгляду судді Матущаку О.І., в зв`язку з чим склад колегії сформовано з суддів: Кравчук Н.М. головуючий суддя, судді Скрипчук О.С. та Матущак О.І.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 17.08.2023 розгляд справи призначено на 12.09.2023.

У зв`язку з перебуванням судді-члена колегії Матущака О.І. у відпустці розгляд справи 12.09.2023 не відбувся.

Ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 18.09.2023 розгляд справи призначено на 17.10.2023.

Скаржник не забезпечив явки уповноваженого представника в судове засідання, хоча був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання.

Представники Львівської міської ради та прокуратури в судовому засіданні проти доводів скаржника викладених в апеляційній скарзі, заперечили з підстав, наведених у відзивах на апеляційну скаргу, просили суд оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Враховуючи те, що явка сторін у справі не визнавалася судом обов`язковою, розгляд справи неодноразово відкладався, в тому числі за клопотанням апелянта, участь у судовому засіданні є правом, а не обов`язком сторони, колегія суддів прийшла до висновку, що відповідно до частини 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, справу може бути розглянуто при відсутності уповноваженого представника ТзОВ «Верхній Замок».

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

14.04.1987 рішенням Шевченківського райвиконкому м. Львова № 192 до комунальної власності віднесено приміщення будинку по вул. Огіркова, 2 у м. Львові.

03.02.1998 між Львівською міською радою в особі управління комунального майна та ТзОВ «Верхній замок» укладено договір оренди № 4433. Відповідно до умов якого нежитлові приміщення першого поверху під індексами 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 1-5, 1-6, 1-7, 1-8, 1-9, 1-10 загальною площею 98,4кв.м. за адресою м. Львів, вул. Огіркова, 2 передано в оренду строком до 27.11.2000 ТзОВ «Верхній замок».

Поряд з тим, згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав будівля площею 101,7 кв.м за адресою: м. Львів, Огіркова,2 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1898648846101) перебуває у приватній власності ТзОВ «Верхній замок». Підставою виникнення права власності зазначено технічний паспорт, б\н, виданий Львівським обласним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки 1998 року. Відповідний запис до реєстру вчинено 14.08.2019 реєстратором Комунального підприємства «Реєстрація майна та бізнесу» Бойко Х.Р.

Водночас, будинок №2 за адресою м. Львів, вул. Огіркова 07.10.2004 зареєстрований в цілому на праві комунальної власності за територіальною громадою в особі Львівської міської ради на підставі вищевказаного рішення виконавчого комітету Шевченківської районної ради народних депутатів м. Львова від 14.04.1987.

Згідно з листом Обласного комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 12.10.2020, в матеріалах інвентаризаційної справи на будинок № 2 по вул. Огірковій у м. Львові наявний витяг з реєстру права власності на нерухоме майно від 07.10.2004 (реєстраційний номер майна 7795952), де власником будинку зазначено територіальна громада в особі Львівської міської ради на підставі вищевказаного рішення виконавчого комітету Шевченківської районної ради народних депутатів м. Львова від 14.04.1987.

Водночас, Львівська міська рада, будучи власником вищевказаного приміщення, не приймала жодних рішень щодо відчуження чи вилучення у територіальної громади м. Львова та передачу іншим суб`єктам права власності на спірне нерухоме майно. Відтак, вказане майно вибуло поза волею власника. Даний факт підтверджується листами управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради від 26.08.20250 та юридичного департаменту Львівської міської ради від 16.10.2020.

У акті обстеження № 479нп/20 від 20.11.2020 вказаного приміщення зазначено, що у Львівської міської ради відсутній доступ до даного приміщення, таке використовується ТзОВ «Верхній замок».

Постановою Кабінету Міністрів України № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю), закладено правові основи для розподілу майна, яке в радянський період було виключно державним, на державне та комунальне.

Даною постановою до переліку державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності), зокрема м. Львова було передано житловий та нежитловий фонд міської Ради народних депутатів.

На виконання цієї постанови Виконавчий комітет Львівської обласної ради народних депутатів прийняв рішення 728 від 24.12.1991 «Про розмежування обласної комунальної власності і власності адміністративно-територіальних одиниць/підприємств та організацій житлово-комунального господарства області». Цим рішенням затверджено перелік підприємств та організацій, які відносяться до комунальної власності Львівської міської ради народних депутатів, до якого включено також житловий та нежитловий фонд Львівської міської ради народних депутатів районів м. Львова.

Ухвалою Львівської міської ради № 243 від 27.05.1999 «Про питання управління майном міської комунальної власності м. Львова» визначено вважати такими, що належать до міської комунальної власності побудовані до 1939 року об`єкти нерухомого майна, які є на території міста Львова і передавались в різний час міськвиконкомом чи райвиконкомами в користування або на баланс підприємств, установ, організацій.

Позивач зазначив, що не може вважатись підставою для користування нежитловими приміщеннями договір оренди №4433 від 03.02.1998, адже відповідно до договору №4433 від 03.02.1998 термін його дії встановлений до 27.11.2000. Умовами договору №4433 автоматичної його пролонгації не передбачено.

За твердженням позивача не може вважатися договір оренди №4433 від 03.02.1998 діючим і в силу проведеної державної реєстрації права приватної власності на нежитлові приміщення - предмет договору оренди за ТзОВ «Верхній замок».

Також позивач звернув увагу, що виключною обставиною щодо чинності договору оренди №4433 від 03.02.1998 є набрання чинності Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та введенням його в дію 03.06.2020. Виходячи зі змісту ч.2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжувались в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом до 03.06.2020. після настання цієї дати договори оренди продовжуються згідно із цим Законом. Таким чином договір оренди N94433 від 03.02.1998 припинив свою дію у зв`язку із закінченням терміну його дії 27.11.2000.

Львівська міська рада долучила до матеріалів даної справи копію акта № 536-нп/22 від 06.12.2022, відповідно до якого, спірне приміщення знаходиться в користуванні відповідача.

Звертаючись до суду з позовом у цій справі прокуратурою та Львівською міською радою було обрано спосіб захисту у вигляді вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння. Підставою для заявлення такої вимоги стали обставини незаконного користування ТзОВ «Верхній замок» нежитловими приміщеннями площею 101,7кв.м по вул. Огірковій, 2 у м.Львові (реєстраційний номер 1898648846101), які Львівська міська рада вважає власністю територіальної громади міста Львова, що набута нею згідно рішень, прийнятих на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 «Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю».

При зверненні з даним позовом в обґрунтування необхідності самостійного захисту інтересів держави прокурор вказав, що Львівська міська рада знала про порушення інтересів територіальної громади міста ще з серпня 2020 року, коли Управлінням комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради виявлено було незаконну реєстрацію за ТзОВ «Верхній замок» права приватної власності (лист від 26.08.2020). Проте, будь-яких ефективних заходів щодо захисту інтересів територіальної громади, у вигляді повернення спірного майна у власність територіальної громади. Львівською міською радою не вживались.

При винесенні постанови колегія суддів керувалася таким.

Стосовно права прокуратури на звернення до суду з даним позовом, Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду викладено свою позицію у постанові від 22.06.2022 у справі №914/3407/20.

Так, ст. 53 ГПК України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ч.3). У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (ч.5).

Відповідно до ч. 4 цієї статті прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Згідно з ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

В даному випадку, вимогою прокурора є витребування спірного майна від відповідача, а скасування рішення про державну реєстрацію права власності на це майно, є похідною вимогою від витребування майна та не ставиться в залежність від прийняття рішення Міністерством юстиції України за результатами розгляду вище наведеної скарги.

Стосовно вимоги про скасування державної реєстрації права приватної власності, суд звертає увагу, що підставою для реєстрації права власності був лише технічний паспорт виданий Львівським обласним комунальним підприємством бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки.

Однак, як вбачається з Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Держкомбуду від 24.05.2001 №127, технічний паспорт є документом, що складається на основі матеріалів технічної інвентаризації об`єкта нерухомого майна і не є правовстановлюючим документом на нерухоме майно.

Відтак, державна реєстрація права власності проведена на підставі документа, який не підтверджує набуття права власності на об`єкт нерухомого майна.

Крім цього, реєстратором комунального підприємства «Реєстрація майна та бізнесу» Бойко Х.Р. внесено відомості про право власності на будівлю загальною площею 101, 7 кв.м. за адресою: м. Львів, вул. Огіркова, 2.

Відповідно до п. 2 загальної частини Національного стандарту №2 «Оцінка нерухомого майна», будівлі земельні поліпшення, в яких розташовані приміщення, призначені для перебування людини, розміщення рухомого майна, збереження матеріальних цінностей, здійснення виробництва тощо; приміщення це частина внутрішнього об`єму будівлі, обмежена будівельними елементами, з можливістю виходу і входу.

Разом з тим, як вбачається з копій поверхневого плану на вул. Огірковій, 2 у м. Львові зареєстроване реєстратором майно не відповідає характеристикам будівлі, а є нежитловим приміщенням внутрішнім об`ємом будівлі, яке управління комунальної власності передало в оренду скаржнику.

Також, згідно з актом обстеження №479нп/20 від 20.11.2020 вказаного приміщення, вбачається, що за адресою по вул. Огірковій, 2 у м. Львові знаходиться трьохповерхова будівля з підвальними приміщеннями.

В подальшому, у процесі розгляду справи судом першої інстанції, на підставі заяви відповідача, 20.10.2022 в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно припинено право власності ТзОВ «Верхній Замок» на нежитлові приміщення площею 101,7 кв.м. по вул. Огірковій, 2 у м. Львові. Вказане спростовує доводи апелянта, про те що відповідно до ст. 11 Закону України «Про держану реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатами розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав, а тому ТзОВ «Верхній Замок» не міг впливати на дії реєстратора стосовно реєстрації права власності на спірні приміщення.

Зважаючи на факт скасування права власності ТзОВ «Верхній Замок» на будівлю на вул. Огіркова, 2, та з урахуванням заяви прокуратури про зміну (уточнення) предмету позову, місцевий господарський суд зробив правильний висновок, про те, що провадження у цій частині підлягає закриттю у зв`язку із відсутністю предмету спору на підставі п.2 ч.1 ст.231 ГПК України.

Разом з тим, скасування права приватної власності на спірний об`єкт не відновило порушеного права позивача, оскільки приміщення надалі перебуває у фактичному володінні та користуванні відповідача.

Відтак, звертаючись до суду з позовом у цій справі прокуратурою та Львівською міською радою було обрано спосіб захисту у вигляді вимоги про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Апелянт заперечує проти витребування спірного майна, оскільки вважає, що користування приміщеннями відбувається на законних підставах, а саме відповідно до договору оренди № 4433 від 03.02.1998, який, на його думку, є чинним в силу закону станом на даний час.

Аналізом матеріалів справи, судом встановлено, що 03.02.1998 між Львівською міською радою в особі управління комунального майна та ТзОВ «Верхній замок» укладено договір оренди № 4433, відповідно до якого нежитлові приміщення першого поверху під індексами 1-1, 1-2, 1-3, 1-4, 1-5, 1-6, 1-7, 1-8, 1-9, 1-10 загальною площею 98,4кв.м. за адресою м. Львів, вул. Огіркова, 2 передано в оренду строком до 27.11.2000 ТзОВ «Верхній замок».

Відповідно до вказаного договору оренди термін його дії визначений до 27.11.2000.

Як встановлено місцевим господарським судом, до матеріалів справи не долучено та суду не подано належних доказів звернення відповідача з заявами на продовження договору оренди №4433 від 03.02.1998.

У травні 2021 року ТзОВ «Верхній Замок» звернулося до Господарського суду Львівської області із позовом до Львівської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно, а саме нежитлову будівлю загальною площею 101,7 кв.м., яка знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Огіркова, 2.

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що починаючи з 2001 року ТзОВ «Верхній Замок» відкрито, безперервно та безтитульно володіє та користується нежитловим приміщенням загальною площею 101,7 кв.м на вул. Огіркова, 2 у м. Львові.

Позивач посилався на ст. 344 ЦК України, відповідно до якої особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомими майном протягом 10 років або рухомим майном - протягом 5 років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 18.11.2021, яке залишено без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 22.03.2022 у справі №914/1431/21, в задоволенні позовних вимог ТзОВ «Верхній Замок» відмовлено.

Як стверджує Львівська міська рада, протягом 2019-2022р.р. звернень від відповідача не поступало та будь-яких рішень щодо продовження договору оренди позивач не приймав в порядку визначеному Законом України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-IX.

Правовідносини оренди (найму) врегульовані положеннями Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Згідно із ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Частинами першою та шостою статті 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У ч. 1 ст.284 Господарського кодексу України законодавець як істотні умови договору оренди визначив, зокрема, строк, на який укладається договір оренди; орендну плату з урахуванням її індексації; умови повернення орендованого майна або викупу.

Відповідно до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, визначений договором.

Аналогічні за змістом положення містить ч.4 ст. 284 Господарського кодексу України, відповідно до якої строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Закінчення строку, на який було укладено договір оренди, є однією з підстав його припинення (ч. 4 ст. 291 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 2,3 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 10.04.1992 № 2269-XI (в редакції на час виникнення орендних правовідносин) у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов`язки, має переважне право, за інших рівних умов, на продовження договору оренди на новий термін.

Верховною Радою України 03.10.2019 прийнято Закон України "Про оренду державного та комунального майна". У зазначеному Законі в розділі "Прикінцеві та перехідні положення" було передбачено, що він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 1 лютого 2020 року (за винятком окремих зазначених норм).

Водночас пунктом 5 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" було визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про оренду державного та комунального майна" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., N 30, ст. 416 із наступними змінами) з дня введення в дію цього Закону.

Згідно із ч.1,3,4 ст.18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-IX продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону. Договори оренди можуть бути продовжені на той самий строк, на який вони були укладені, на підставі заяви орендаря про продовження договору, поданої орендодавцю не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору оренди. Рішення про продовження договору оренди державного майна, передбаченого частиною другою цієї статті, і рішення про відмову у продовженні договору оренди державного майна приймаються орендодавцем.

У п. 2 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-IX передбачено, що договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом п`ятим частини другої статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року.

Як вже зазначалось вище, і встановлено місцевим господарським судом, до матеріалів справи не долучено доказів звернення відповідача з заявою на продовження договору оренди №4433 від 03.02.1998, як цього вимагає закон. При цьому апелянт не заперечив, що користується спірним майном.

Більше того, протягом 2019-2022р.р. звернень від відповідача не поступало та будь-яких рішень щодо продовження договору оренди позивач не приймав в порядку визначеному Законом України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-IX.

Вирішуючи спори про застосування законодавства про оренду (найм) майна, господарські суди мають з`ясовувати наявність у орендаря переважного права на укладення договору оренди на новий строк з урахуванням наявності чи відсутності обставин, з якими закон пов`язує виникнення такого права, а також вчинення кожним з учасників спірних правовідносин певних дій на виконання вимог закону. При цьому судам слід також з`ясовувати, чи належним чином орендар виконував зобов`язання за договором.

Правові наслідки припинення договору оренди визначаються приписами Цивільного кодексу України щодо регулювання договору найму.

Частиною першою статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що в разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Після спливу строку дії договору оренди невиконання чи неналежне виконання обов`язку з негайного повернення речі свідчить про неправомірне користування майном, яке було передане в найм (оренду). Тому права та обов`язки наймодавця і наймача, що перебували у сфері регулятивних правовідносин, переходять у сферу охоронних правовідносин та охоплюються правовим регулюванням за ч. 2 ст. 785 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки невиконання майнового обов`язку щодо негайного повернення речі наймодавцеві.

Такий правовий висновок викладено у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.04.2021 у справі № 910/11131/19.

Зважаючи на викладені вище обставини у позивача, як власника спірних нежитлових приміщень, виникло право на звернення до суду за захистом свого порушеного права, оскільки не зважаючи на скасування державної реєстрації права приватної власності, ТзОВ «Верхній замок» користується нежитловими приміщеннями без належних правових підстав, оскільки договір оренди не є продовженим та припинив свою дію. Відтак, позивач позбавлений передбаченого ст.ст. 13,41,141 Конституції України, ст.321 Цивільного кодексу України, права самостійно на свій розсуд володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому на праві власності майном.

Статтею 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17.07.1997, закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Відповідно до частини 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яким вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 317 Цивільного кодексу України визначено зміст права власності, частиною першої якої передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина 1 статті 319 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 391 Цивільного кодексу України власник майна має права вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Звертаючись до суду з вимогою щодо витребування майна, позивач прагне досягти правової визначеності та визнання відсутності права відповідача.

Під час розгляду цієї справи господарським судом вірно враховано принципи "естопель" та "заборони суперечливої поведінки".

Доктрина "естопель" бере походження з англосаксонської системи права і базується на принципах добросовісності і послідовності. За своєю природою це прояв загального принципу недопустимості зловживання правом. Сторона, яка вчиняє дії або робить заяви у спорі, що суперечать тій позиції, яку вона займала раніше, не повинна отримати перевагу від своєї непослідовної поведінки.

Доктрина римського права "venire contra factum proprium" (принцип заборони суперечливої поведінки) базується на римській максимі "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці.

Так, у постанові Західного апеляційного господарського суду від 22.03.2022 у справі №914/1431/21 зазначено про твердження апелянта (ТзОВ «Верхній Замок») про те, що договір оренди не був продовженим на новий строк, а після закінчення такого ТзОВ «Верхній Замок» добросовісно користувалося спірними приміщеннями. Позивачу було відомо, що спірні приміщення належить на праві комунальної власності Львівській міській раді, а згідно п. 13 договору оренди № 4433 від 03.02.1998 протягом 15 днів, після закінчення дії договору, ТзОВ «Верхній Замок» зобов`язане було повернути орендодавцеві орендоване приміщення, за актом приймання-передачі.

Таким чином, суд зауважує, що факт реєстрації 14.08.2019 права власності ТзОВ «Верхній замок» на спірне майно за ТзОВ «Верхній замок» на відповідні приміщення та факт скасування 20.10.2022 реєстрації права приватної власності, звернення до суду із позовом про визнання права власності на спірні приміщення не характеризує відповідача як добросовісного орендаря та не відповідають принципу естопель і доктрині venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки). У судовій практиці принцип добросовісності охоплює естопель та заборону суперечливої поведінки (venire contra factum proprium). Естопель правовий принцип, згідно з яким сторона позбавляється права без розгляду питання по суті висувати певні заперечення або заяви, які явно розходяться з її початковою поведінкою. Принцип заборони суперечливої поведінки (venire contra factum proprium) базується на правилі, що ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці. Принцип «естопель», зокрема, застосовано в практиці Європейського суду з прав людини («Хохліч проти України», заява № 41707/98; «Рефаг парті зі (Партія добробуту) Туреччини та інші проти Туреччини», заяви №№ 41340/98, 41342/98, 41344/98), він підлягає застосуванню і українськими судами.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів зазначає, що правове регулювання процедури припинення орендних правовідносин, спрямовано на досягнення справедливого балансу між правом орендодавця як власника майна володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд і правом орендаря очікувати на стабільність та незмінність його майнового становища. У контексті наведених вище норм настання наслідків у вигляді припинення чи продовження договору є пов`язаним з дотриманням сторонами орендних правовідносин добросовісної та послідовної поведінки, обумовленої змістом укладеного договору, положеннями господарського законодавства, а також усталеними звичаями ділового обороту та документообігу".

Відтак, враховуючи вищенаведене, зважаючи на висновок суду про припинення дії спірного договору оренди, недобросовісну поведінку апелянта у спірних правовдносинах, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого та підставного висновку, що відповідно до вимог чинного законодавства відповідач незаконно володіє спірними приміщеннями, а тому позовну вимогу про витребування майна з чужого незаконного володіння слід задоволити.

Доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги та жодним чином не спростовують висновків, наведених в рішенні Господарського суду Львівської області від 15.12.2022 року у справі № 914/3407/20.

За приписами частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, у господарському процесі обов`язок сторін довести ті обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог чи заперечень, коригується (співвідноситься) з правом суду прийняти чи не прийняти докази в контексті їхнього значення для справи, що і є предметом оцінки господарського суду.

Відповідно до ч.ч.1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Підсумовуючи вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281, 282 ГПК України, Західний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В :

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Верхній замок"</a> залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Львівської області від 15.12.2022 у справі

№914/3407/20 залишити без змін.

3.Судовий збір сплачений за апеляційну скаргу покласти на апелянта.

4.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження

постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК

України.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Повний текст постанови складено 30.10.2023.

Головуючий суддя Н.М. Кравчук

Судді О.С. Скрипчук

О.І. Матущак