Ухвала

від 11.03.2024 по справі 914/3407/20

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

11 березня 2024 року

м. Київ

cправа № 914/3407/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г. М. - головуючого, Краснова Є. В., Рогач Л. І.,

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Верхній замок"</a>

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 17.10.2023 та рішення Господарського суду Львівської області від 15.12.2022

за позовом Львівської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Львівської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Верхній замок"</a>,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради,

про витребування майна та скасування державної реєстрації права власності,

ВСТАНОВИВ:

29.12.2023 (згідно з поштовими відмітками на конверті) Товариство з обмеженою відповідальністю "Верхній замок"</a> звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Західного апеляційного господарського суду від 17.10.2023 (повний текст постанови складено 30.10.2023) та рішення Господарського суду Львівської області від 15.12.2022.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2024 повернуто касаційну скаргу на підставі пункту 1 частини 4 статті 292 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

13.02.2024 (згідно з поштовими відмітками на конверті) Товариство з обмеженою відповідальністю "Верхній замок"</a> (далі - Товариство, скаржник) повторно звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Західного апеляційного господарського суду від 17.10.2023 (повний текст постанови складено 30.10.2023) та рішення Господарського суду Львівської області від 15.12.2022 разом з клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження.

За результатами розгляду матеріалів касаційної скарги, Суд дійшов висновку, що її подано з порушенням статті 290 ГПК України, якою визначено форму і зміст касаційної скарги.

Щодо виключних випадків касаційного оскарження, передбачених частиною 2 статті 287 ГПК України.

Повертаючи ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2024 попередню касаційну скаргу Товариства Суд звертав увагу на численні недоліки поданої касаційної скарги, зокрема і на те, що скаржником не зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 ГПК України підстави (підстав), Верховний Суд зазначав, що підчас звернення до Верховного Суду необхідно неухильно дотримуватися вимог статті 290 ГПК України щодо змісту та форми касаційної скарги.

Повторно звернувшись із касаційною скаргою Товариство знову не дотрималося вимог статті 290 ГПК України щодо змісту та форми касаційної скарги.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

При цьому, частина 2 статті 287 ГПК України містить таку редакцію: ?Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права?.

Отже, право касаційного оскарження обмежено виключно тими випадками, які передбачені наведеними положеннями статті 287 ГПК України, а із змісту вказаних вище положень статей 290, 287 цього Кодексу вбачається, що у випадках касаційного оскарження судових рішень з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 вказаного Кодексу, касаційна скарга має містити як відповідний пункт цієї норми, так і його формулювання.

Крім того із наведених норм права вбачається наступне:

- якщо касаційна скарга подається на підставі пункту 1 вказаної норми, скаржник має зазначити висновок, викладений у постанові Верховного Суду, щодо застосування норми права із зазначенням цієї норми права, з викладенням правовідносин, у яких ця норма права застосована із зазначенням постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких правовідносинах;

- якщо касаційна скарга подається на підставі пункту 2 вказаної вище норми, скаржник має навести вмотивоване обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із зазначенням як самого такого правового висновку, так і норми права у подібних правовідносинах та вказати відповідну постанову Верховного Суду і викласти у скарзі такі правовідносини;

- якщо касаційна скарга подається на підставі пункту 3 вказаної вище норми, скаржник має навести норму права щодо якої відсутній висновок про її застосування із конкретизацією правовідносин, в яких цей висновок відсутній;

- у разі оскарження судового рішення з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК України у касаційній скарзі має бути зазначено у чому полягає неправильне застосування судом норм матеріального права;

- якщо касаційна скарга подається на підставі пункту 4 частини 2 статті 287 цього Кодексу, касаційна скарга має містити зазначення обставин, наведених у відповідних пунктах частин 1, 3 статті 310 ГПК України, та містити відповідний пункт (пункти) відповідних частин.

Отже звертаючисть із даною касаційною скаргою, скаржник мав дотримуватися наведених у статті 290 ГПК України положень щодо зазначення у цій скарзі підстави (підстав), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав).

Разом з тим, касаційна скарга містить виклад обставини справи та цитуванням норм права і не містить визначених наведеними вище положеннями статей 287, 290 ГПК України випадку (випадків) та підстави (підстав), за яких виникає право на касаційне оскарження судового рішення, у зв`язку з чим касаційна скарга за формою і змістом не відповідає вимогам, передбаченим вказаними нормами права.

За своїм змістом касаційна скарга фактично є апеляційною скаргою, адже доводи, що наведені у ній, не стосуються питань права та правозастосування, а спрямовані на переоцінку доказів та обставин справи, хоча формально скарга і містить посилання на норми матеріального та процесуального права.

Згідно із пунктом 8 частини 1 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Отже, тенденції нормативно-правового регулювання національної моделі касаційного оскарження свідчать про перехід на конституційному рівні до моделі обмеженої касації, що реалізується, зокрема, за допомогою введення переліку випадків, коли рішення підлягає касаційному оскарженню. Встановлення в процесуальному кодексі виняткових підстав для касаційного оскарження у тих випадках, коли таке оскарження є дійсно необхідним, має слугувати формуванню дієвої судової системи, що гарантуватиме особі право на остаточне та обов`язкове судове рішення. Введення на конституційному рівні моделі обмеженої касації не порушує права на доступ до суду, оскільки таке право вже реалізоване при зверненні до суду першої та апеляційної інстанцій.

Із наведених положень статей 287, 290 ГПК України вбачається, що посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права скаржник у касаційній скарзі має не лише вказати такі норми і зазначити у чому саме полягає таке неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, але і навести виключний випадок касаційного оскарження, визначений у частині 2 статті 287 ГПК України.

Відповідно до частини 2 статті 292 ГПК України зазначене є підставою для залишення касаційної скарги без руху.

Згідно із частиною 3 статті 169 ГПК України заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.

Оскільки порядок подання заяви про усунення недоліків саме у вигляді не зазначення передбачених вищенаведеними вимогами закону підстав оскарження судових рішень чинним ГПК України не визначений, Суд визначає, що скаржнику необхідно направити Суду заяву про усунення недоліків, а іншим учасникам справи направити її копії та надати Суду докази такого направлення.

Щодо сплати судового збору.

Відповідно до пункту 2 частини 4 статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Згідно із положеннями частин 2, 5 статті 292 та статті 174 ГПК України у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, така скарга залишається без руху, про що суддею-доповідачем постановляється відповідна ухвала із зазначенням строку на усунення скаржником недоліків касаційної скарги. Якщо ухвала про залишення заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України "Про судовий збір" (далі - Закон).

За приписами підпункту 5 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону (в редакції чинній на момент звернення з касаційною скаргою) за подання касаційної скарги на рішення суду сплачується судовий збір у розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті під час подання позовної заяви, іншої заяви і скарги.

Згідно з частиною 1 статті 4 Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 15.12.2022, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 17.10.2023, позов задоволено частково; витребувано з незаконного володіння та фактичного користування Товариства до комунальної власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради нежитлові приміщення площею 101,7 кв.м по вул. Огірковій, 2 у м. Львові (реєстраційний номер 1898648846101); у частині скасування державної реєстрації права власності приміщення площею 101,7 кв.м. по вул. Огіркова, 2 у м. Львові провадження закрито; стягнуто з Товариства на користь Львівської обласної прокуратури 34 142,00 грн судового збору.

У касаційній скарзі Товариство просить судові рішення скасувати повністю та скерувати справу на новий розгляд.

Згідно з приписами підпунктів 1, 2 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору становить 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Частиною 1 статті 43 ГПК України передбачено, що учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Із положень пункту 2 частини 4 статті 290 ГПК України вбачається, що правильність обрахування розміру та сплати судового збору покладається на скаржника, а із положень частини 2 статті 292 цього Кодексу вбачається, що суд касаційної інстанції має здійснювати перевірку, зокрема, правильності обрахування розміру та сплати судового збору такою особою.

З огляду на вищенаведене, за подання двох позовних вимог майнового та немайнового характеру, а саме позову про витребування майна та скасування державної реєстрації права власності позивачем було сплачено 34 142,00 грн.

Ураховуючи викладене, розмір судового збору, що підлягає сплаті за подання касаційної скарги у даній справі складає 68 284,00 грн.

Проте скаржником згідно з поданою платіжною інструкцією від 13.02.2024 сплачено лише 3 028,00 грн, тобто у меншому розмірі ніж встановлено Законом України "Про судовий збір".

При цьому відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України "Про судовий збір" судовий збір сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України. Суд перед відкриттям (порушенням) провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Судовий збір перераховується у безготівковій або готівковій формі, в тому числі з використанням платіжних систем через мережу Інтернет у режимі реального часу (ч. 1 ст. 6 згаданого Закону).

Постановою Правління Національного банку України від 29.07.2022 №163 затверджена Інструкція про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг (далі - Інструкція), якою встановлені загальні правила, види і стандарти розрахунків клієнтів банків та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків. Нормами Інструкції встановлені вимоги щодо заповнення розрахункових документів.

Згідно з пунктом 37 розділу ІІ Інструкції платіжна інструкція, оформлена платником в електронній або паперовій формі, повинна містити обов`язкові реквізити, зокрема ?Призначення платежу?.

Платник заповнює реквізит "Призначення платежу" платіжної інструкції так, щоб надавати отримувачу коштів повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється платіжна операція. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України (пункт 41 розділу ІІ Інструкції).

Слід зауважити, що на офіційному веб-сайті Верховного Суду (https://supreme.court.gov.ua/supreme/) в розділі "судовий збір" зазначено приклад заповнення графи "Призначення платежу" в платіжному документі. Разом з тим, у графі ?Призначення платежу? обов`язково необхідно вказати, зокрема, номер справи, у якій сплачується судовий збір та судовий акт (з датою), що оскаржується.

Водночас, скаржником до касаційної скарги додано платіжну інструкцію від 13.02.2024 про сплату судового збору у сумі 3 028,00 грн, яка не містить номер справи та оскаржуваний документ, у зв`язку з чим вона не є належним доказом сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі.

Отже, для усунення недоліків касаційної скарги, скаржнику необхідно надати до Суду докази сплати судового збору у розмірі 68 284,00 грн, на реквізити рахунку для зарахування до державного бюджету судового збору за розгляд справ Верховним Судом:

- отримувач коштів: ГУК у м. Києві/Печерс. р-н/22030102

- код отримувача (код за ЄДРПОУ): 37993783

- банк отримувача: Казначейство України (ЕАП)

- код банку отримувача (МФО): 899998

- рахунок отримувача: UA288999980313151207000026007

- код класифікації доходів бюджету: 22030102 ?Судовий збір (Верховний Суд, 055?).

Суд звертає увагу скаржника на те, що необхідними реквізитами для ідентифікації сплаченого судового збору є, зокрема, номер справи, в межах якої подається відповідна скарга та дата судового рішення, що оскаржується.

Щодо строку на касаційне оскарження.

Відповідно до статті 288 ГПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині четвертій статті 293 цього Кодексу.

Згідно цієї норми суд касаційної інстанції, у кожному конкретному випадку, повинен, з урахуванням конкретних обставин пропуску строку, оцінки доводів щодо причин їх пропуску, зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску такого строку.

При цьому слід зазначити, що як роз`яснив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Пономарьов проти України" (Ponomaryov v. Ukraine), №3236/03, 03.04.2008, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Отже, можливість поновлення судом касаційної інстанції пропущеного строку не є необмеженою, а вирішення цього питання пов`язується із наявністю поважних причин пропуску строку.

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Вказане рішення Європейського суду з прав людини застосовується у даній справі як джерело права і його висновки про можливість відновлення процесуального строку лише за умови наведення відповідних причин, а можливість їх наведення, як вже зазначалось, залежить від самого скаржника і їх доведення, не дають правових підстав зробити мотивований висновок про визнання їх неповажними.

Відповідно до пункту 7 частини першої, пункту 1 частини четвертої статті 290 ГПК України в касаційній скарзі повинно бути зазначено дату отримання копії судового рішення суду апеляційної інстанції, що оскаржується та до касаційної скарги додаються докази, що підтверджують дату отримання копії оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції, за наявності.

Оскаржувана постанова Західного апеляційного господарського суду прийнята 17.10.2023, повний текст складено та підписано 30.10.2023, отже з цього моменту почався перебіг двадцятиденного строку, встановленого для її оскарження в касаційному порядку. Таким чином, останній день строку, встановленого для оскарження зазначеного судового рішення в касаційному порядку, припадав на 20.11.2023.

Касаційну скаргу повторно подано 13.02.2024, тобто скаржником пропущено строк, встановлений статтею 288 ГПК України, для подання касаційної скарги.

До касаційної скарзі додано клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, яке обґрунтоване тим, що жодного виклику до суду, ухвал, повідомлень, а також оскаржуваної постанови Товариство не отримувало, а дізналося про її існування 15.12.2023 після отримання постанови про відкриття виконавчого провадження ДВС Шевченківського району м. Львова.

Оцінивши доводи в обґрунтування причин пропуску строку на касаційне оскарження, Суд вважає, що наведені заявником підстави є неповажними виходячи із наступного.

Згідно з частиною 1 статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що законодавець не передбачив обов`язок суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Таким чином, як органи державної влади, так і суб`єкти господарювання та громадяни поставлені законом у рівні умови, у зв`язку з чим вибіркове надання господарським судом суб`єктивних переваг одним господарюючим суб`єктам перед іншими учасниками судового процесу призведе до порушення вищевказаного конституційного принципу, що є неприпустимим.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (частина 3 статті 13 ГПК України).

Виходячи із наведених вище положень ГПК України саме на заявника покладається обов`язок доведення наявності поважних причин пропуску процесуального строку.

Суд враховує, що саме Товариство було ініціатором апеляційного провадження, а тому, звернувшись з апеляційною скаргою у справі воно є безпосередньо зацікавленим вчиняти дії з метою одержання інформації про хід та стан справи. До того ж, згідно інформації із автоматизованої системи документообігу суду комп`ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду" ухвали Західного апеляційного господарського суду від 27.03.2023 про залишення апеляційної скарги без руху, від 19.04.2023 про відкриття апеляційного провадження та від 30.05.2023 про відкладення розгляду справи Товариством були отримані, про що свідчать поштові повідомлення про вручення рекомендованого відправлення. До того ж інші процесуальні документи надсилалися на туж саму адресу Товариства, зазначену ним в апеляційній скарзі, проте згідно з поштовими повідомленнями вручені не були.

Таким чином, відповідні обставини дозволяють Суду дійти висновку, що скаржник не вживав заходів для отримання інформації про рух скарги, причин такого невжиття у своєму клопотанні не зазначив та не обґрунтував, тому він несе ризик настання несприятливих наслідків в результаті невжиття цих заходів.

Відповідно до частини 1 статті 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.

Відтак Товариство мало вживати заходів, щоб дізнатися про стан провадження справи, стан надходження поштових відправлень. При цьому скаржник не був позбавлений об`єктивної можливості дізнатися про рух справи відкритим безоплатним цілодобовим доступом до Єдиного державного реєстру судових рішень та скористатись наданими йому процесуальними правами, проте такими можливостями не скористався.

Так, 01.11.2023 постанова Західного апеляційного господарського суду від 17.10.2023 була оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, доступ до якого є відкритим.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Нормами статті 4 цього Закону передбачено, що судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Для реалізації права доступу до судових рішень, внесених до Реєстру, користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин.

Згідно з частиною 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до пункту 6 частини 2 статті 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки.

Отже, сторони мають цікавитися станом відомих їм судових проваджень, а особливо у випадку, коли скаржник зацікавлений у розгляді його апеляційної скарги, оскільки саме він не погоджується з рішенням суду попередньої інстанції і ставить під сумнів його законність.

Вжиття заходів для прискорення процедури розгляду є обов`язком не тільки для держави, а й в осіб, які беруть участь у справі. Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Наведене повністю узгоджується з правовими позиціями, сформованими Європейським судом з прав людини у справах Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) та Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії), згідно з якими умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.

Враховуючи наведене вище, Суд дійшов висновку, що скаржником не наведено поважних причин та не надано доказів існування обставин, що стали підставою пропуску процесуального строку, встановленого Законом.

Частиною 3 статті 292 ГПК України визначено, що касаційна скарга залишається без руху у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 288 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 4 частини 1 статті 293 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, скаржнику потрібно навести інші підстави для поновлення пропущеного процесуального строку на касаційне оскарження та надати відповідні докази на підтвердження цих підстав.

Щодо надсилання копії касаційної скарги сторонам у справі.

Крім того, відповідно до частини 1 статті 291 ГПК України особа, яка подає касаційну скаргу, надсилає іншим учасникам справи копію цієї скарги і доданих до неї документів, які у них відсутні, з урахуванням положень частини 7 статті 42 цього Кодексу, листом з описом вкладення.

До касаційної скарги скаржник додав фіскальні чеки від 13.02.2024 за пересилання.

Отже, ГПК України визначено докази, яким має підтверджуватися надсилання іншим учасникам справи копії касаційної скарги і доданих до неї документів, які у них відсутні, і як вбачається такими доказами мають бути листи з описом вкладення.

Однак Товариство не додало до касаційної скарги доказів про надсилання іншим учасникам процесу копії цієї скарги і доданих до неї документів, які у них відсутні, листом з описом вкладення.

Неповідомлення учасників судового процесу у справі про звернення з касаційною скаргою порушує процесуальні права цих учасників, принципи рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальності сторін, закріплені частиною 3 статті 2 ГПК України.

Щодо вимог особи, яка подає касаційну скаргу.

Відповідно до пунктів 4, 6 частини 2 статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено судові рішення, що оскаржуються та вимоги особи, яка подає скаргу. При цьому вимоги особи, яка подає скаргу, мають кореспондуватися з повноваженнями суду касаційної інстанції, передбаченими статтею 308 ГПК України.

Верховний Суд звертає увагу, що вимоги особи, яка подає касаційну скаргу, повинні бути повними та однозначними.

Як убачається з мотивувальної частини касаційної скарги, Товариство просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 17.10.2023 та рішення Господарського суду Львівської області від 15.12.2022, проте у прохальній частині касаційної скарги скаржник просить ?провести повний повторний розгляд справи; рішення Львівського обласного господарського суду від 15.12.2023 у справі №914/3407/20 скасувати, а провадження скерувати на новий розгляд?. При цьому, Суд зазначає, що таке рішення у справі №914/3407/20 не приймалося.

Відповідно до положень пункту 1 частини 1 статті 287 ГПК України учасник справи має право подати касаційну скаргу на рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції.

Скаржник не скористався своїм правом на оскарження у касаційному порядку постанови Західного апеляційного господарського суду від 17.10.2023.

Згідно із положеннями статті 6 Конституції України органи судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Частиною 1 статті 300 ГПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Отже, суд касаційної інстанції не вправі переглядати судове рішення (постанову Західного апеляційного господарського суду від 17.10.2023), щодо якого не було заявлено у касаційній скарзі вимоги про його скасування.

При цьому, як положення Конституції України, так і ГПК України не допускають одночасного існування двох взаємосуперечливих судових рішень у справі.

Ураховуючи, що правильність оформлення касаційної скарги, її змісту та форми покладається саме на заявника касаційної скарги, а касаційна скарга подана без додержання відповідних вимог чинного процесуального законодавства, тому підлягає залишенню без руху на підставі частини 2 статті 292 ГПК України.

Згідно із частиною 2 статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала.

Відповідно до частини 2 статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Отже, для усунення недоліків касаційної скарги Товариству необхідно:

1) виконати вимоги пункту 5 частини 1 статті 290 та частини 2 статті 287 ГПК України з урахуванням вимог цієї ухвали, уточнити вимоги касаційної скарги;

2) надати докази про сплату судового збору в сумі 68 284,00 грн за подання цієї касаційної скарги;

3) надати заяву про поновлення строку на касаційне оскарження із наведенням інших підстав для поновлення пропущеного процесуального строку, та надати відповідні докази на підтвердження цих підстав;

4) надати докази про надсилання іншим учасникам процесу копій цієї скарги і доданих до неї документів, які у них відсутні, листом з описом вкладення.

З огляду на викладене, касаційна скарга Товариства визнається поданою без додержання відповідних вимог процесуального законодавства, і підлягає залишенню без руху на підставі частин 2, 3 статті 292 ГПК України.

Керуючись статтями 174, 234, 235, 290, 292 ГПК України,

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Верхній замок"</a> залишити без руху.

2. Встановити Товариству з обмеженою відповідальністю "Верхній замок"</a> строк усунення недоліків касаційної скарги протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали суду касаційної інстанції.

3. У разі усунення недоліків документи подати через ?Електронний суд? або направити поштою на адресу Касаційного господарського суду: 01016, м. Київ, вул. О. Копиленка, 6 із наданням доказів про дату вручення даної ухвали суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді Є. В. Краснов

Л. І. Рогач