Рішення

від 18.10.2023 по справі 908/2435/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 17/159/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.10.2023 Справа № 908/2435/23

м. Запоріжжя

Господарський суд Запорізької області у складі головуючого судді Корсуна В.Л., при секретарі судового засідання Сиротенко В.К., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи №908/2435/23

за позовною заявою: товариства з обмеженою відповідальністю АТОМПРОМЛАБ, 49050, м. Дніпро, вул. Пушкіна генерала, буд. 1

до відповідача: державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3) в особі відокремленого підрозділу Запорізька атомна електрична станція (71503, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, буд. 133)

про стягнення коштів

У судовому засіданні приймали участь:

від позивача: Хижниченко Т.О., директор, витяг з ЄДР

від відповідача: Балацький Я.А., виписка з ЄДР (в режимі ВКЗ)

СУТЬ СПОРУ:

28.07.23 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява за вих. від 27.07.23 № 1 товариства з обмеженою відповідальністю АТОМПРОМЛАБ (надалі ТОВ АТОМПРОМЛАБ) до державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом в особі відокремленого підрозділу Запорізька атомна електрична станція (надалі ДП НАЕК Енергоатом в особі ВП ЗАЕС про стягнення заборгованості згідно договору поставки від 04.11.21 № 53-121-01-21-10831 в розмірі 2 646 283,00 грн, а саме: 1 993 839,91 грн основного боргу, 567 807,07 грн інфляційного збільшення та 84 636,42 грн 3 % річних. Крім того, заявник просить суд постановити у справі рішення, яким зобов`язати орган (особу), що здійснюватиме примусове виконання рішення, здійснювати нарахування 3 % річних на суму основного боргу з дати винесення рішення до моменту остаточного виконання рішення суду.

Автоматизованою системою документообігу Господарського суду Запорізької області здійснено 28.07.23 автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу № 908/2435/23 передано на розгляд судді Корсуну В.Л.

Ухвалою від 02.08.23 по справі № 908/2435/23 судом позовну заяву ТОВ АТОМПРОМЛАБ за вих. від 27.07.23 № 1 залишено без руху. Позивачу надано строк для усунення недоліків позовної заяви, який не перевищує 7 днів з дня вручення даної ухвали про залишення позовної заяви без руху. Встановлено позивачу спосіб усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду заяви про усунення недоліків, до якої (в якій):

- зазначити вірну фактичну адресу державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом в особі відокремленого підрозділу Запорізька атомна електрична станція;

- надати суду належним чином завірену копію договору поставки від 04.11.21 № 53-121-01-21-10831 укладеного між ТОВ АТОМПРОМЛАБ та ДП НАЕК Енергоатом в особі ВП ЗАЕС.

08.08.23 на електронну адресу суду від представника позивача надійшла заява за вих. від 07.08.23 про усунення недоліків позовної заяви, якою усунуто недоліки вказані в ухвалі суду від 02.08.23.

З 07.08.23 по 22.08.23 включно головуючий суддя Корсун В.Л. перебував в основній щорічній відпустці.

Ухвалою від 24.08.23 судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2435/23 за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 13.09.23 о/об 10 год. 30 хв.

29.08.23 через систему Електронний суд надійшла заява, в якій представник позивача просить суд забезпечити проведення судового засідання 13.09.23 о 10 год. 30 хв. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою від 30.08.23 судом залишено без задоволення заяву представника ТОВ АТОМПРОМЛАБ про участь у судовому засіданні 13.09.23 о 10 год. 30 хв. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі № 908/2435/23 з підстав викладених в тексті ухвали.

07.09.23 на електронну адресу суду надійшла заява, в якій представник відповідача просить суд забезпечити проведення судового засідання 13.09.23 о 10 год. 30 хв. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою від 08.09.23 судом залишено без задоволення заяву представника ДП НАЕК Енергоатом в особі ВП ЗАЕС про участь у судовому засіданні 13.09.23 о 10 год. 30 хв. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі.

12.09.23 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву за вих. №21-5350/28-вих від 06.09.23, в якому представник просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

12.09.23 до суду в системі Електронний суд надійшла заява за вих. від 12.09.23, в якій представник позивача просила суд розглянути справу у підготовчому засіданні без участі представника позивача в судовому засіданні 13.09.23 в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи документами, закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті.

12.09.23 через систему Електронний суд та 13.09.23 на електронну адресу суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

В судове засідання 13.09.23 представники сторін не з`явились. Про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлені належним чином.

Ухвалою від 13.09.23 судом продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів до 22.11.23 включно та відкладено підготовче засідання у справі № 908/2435/23 на 04.10.23 о 10 год. 20 хв.

18.09.23 на електронну адресу суду надійшла заява за вих. від 18.09.23 № 21-5619/28-вих, в якому представник відповідача просить суд забезпечити проведення судового засідання 04.10.23 о 10 год. 20 хв. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

18.09.23 до суду в системі Електронний суд надійшла заява за вих. від 18.09.23, в якому представник відповідача просить суд забезпечити проведення судового засідання 04.10.23 о 10 год. 20 хв. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою від 19.09.23 судом задоволено заяви представника ДП НАЕК Енергоатом в особі ВП ЗАЕС за вих. від 18.09.23 № 21-5619/28-вих та за вих. від 18.09.23 про участь у судовому засіданні 04.10.23 о 10 год. 20 хв. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі № 908/2435/23.

25.09.23 до суду в системі Електронний суд надійшла заява за вих. від 25.09.23, в якому представник позивача просить суд забезпечити проведення судового засідання 04.10.23 о 10 год. 20 хв. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Ухвалою від 27.09.23 судом задоволено заяву представника ТОВ АТОМПРОМЛАБ за вих. від 25.09.23 про участь у судовому засіданні 04.10.23 о 10 год. 20 хв. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду у справі № 908/2435/23.

В судовому засіданні 04.10.23 судом прийнято до розгляду відзив відповідача за вих. від 06.09.23 №21-5350/28-вих на позовну заяву.

Ухвалою від 04.10.23 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.10.23 о 10 год. 00 хв.

В судовому засіданні 17.10.23 оголошено перерву без винесення ухвали до 18.10.23 до 10 год. 30 хв.

У судовому засіданні 18.10.23 на підставі ч. 4 ст. 240 ГПК України судом проголошено рішення у справі по суті спору.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем умов договору поставки від 04.11.21 №53-121-01-21-10831 у сумі 1 993 839,91 грн. На підставі ст. 625 ЦК України позивачем нараховано інфляційні втрати у сумі 567 807,07 грн та 3% річних у сумі 84 636,42 грн. Також, окрім судового збору у розмірі 39 694,25 грн, позивач просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 15 000,00 грн.

В судовому засіданні 18.10.23 представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач проти позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві, та просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Проти розміру основного боргу та інфляційних нарахувань відповідачем заперечень не викладено. Щодо нарахувань 3% річних зазначає, що позивачем помилково включено до періоду нарахування дату 22.03.22, оскільки в цей день було здійснено часткове погашення заборгованості. Також відповідач просить зменшити розмір відсотків річних та інфляційних нарахувань, посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 18.03.20 у справі №902/417/18. Щодо вартості наданої правової допомоги зазначає, що вона є завищеною, не відповідає критеріям обґрунтованості та розумності розміру наданих послуг.

У судовому засіданні 18.10.23 представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

04.11.21 між ТОВ «Атомпромлаб» (Постачальник) та Відокремленим підрозділом Запорізька АЕС державного підприємства НАЕК Енергоатом (Покупець) укладено договір поставки товару № 53-121-01-10831, за умовами якого (п. 1.1 договору) Постачальник зобов`язується поставити, а Покупець прийняти і сплатити товар, визначений у таблиці п. 1.1 вказаного договору на загальну суму 2 856 800,84 грн з ПДВ.

Згідно із п. 1.3 договору, строк поставки товару: листопад-грудень 2021р.

Відповідно до п. 3.2 договору, оплата за поставлений товар здійснюється протягом 60-ти календарних днів з дати поставки повного обсягу товару, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Оплата покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після реєстрації постачальником належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (п. 3.3. договору).

Поставка товару відбувається в строк зазначений у п. 1.3 договору (п. 4.2 договору).

У відповідності до п. 12.1 договору, договір вважається укладеним з моменту підписання сторонами і діє протягом року з дати укладання.

Позивачем виконано зобов`язання за договором та поставлено відповідачеві обумовлений договором товар на загальну суму 2 380 667,37 грн (без врахування ПДВ), що підтверджується видатковими накладними (копії накладних сторонами не надано, але відповідачем у відзиві зазначається про те, що товар на вказану суму позивачем поставлено):

- № РН-0000003 від 15.12.21 на суму 1 369 628,70 грн без ПДВ, крім того ПДВ 273 925,74 грн, всього з ПДВ 1 643 554,44 грн;

- № РН-0000004 від 20.12.21 на суму 386 827,46 грн без ПДВ, крім того ПДВ 77 365,49 грн, всього з ПДВ 464 192,95 грн;

- № РН-0000005 від 24.12.21 на суму 623 728,00 грн без ПДВ, крім того ПДВ 124 745,60 грн, всього з ПДВ 748 473,60 грн;

- № РН-0000006 від 29.12.21 на суму 483,21 грн без ПДВ, крім того ПДВ 96,64 грн, всього з ПДВ 579,85 грн.

Відповідачем отриманий товар 22.03.22 оплачено частково на суму 386 827,46 грн.

Несплата відповідачем заборгованості за отриманий товар у сумі 1 993 839,91 грн стала підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення суми заборгованості в примусовому порядку.

Судом прийнято до уваги, що вказаний договір в установленому законом порядку не оспорювався, не визнавався недійсним та його дія не припинена. Доказів зворотнього жодною із сторін суду не надано.

Оцінивши наявні у матеріалах справи документи (докази) суд дійшов висновку про наступне.

Згідно із ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (ГК України), майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до положень ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається крім випадків, передбачених законом.

Аналогічний припис містить ГК України, частинами 1, 7 ст. 193 якого встановлено, що суб`єкти господарювання та ін. учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору (ч. 1). ... Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається крім випадків, передбачених законом (ч. 7).

Згідно із ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ч. 1 ст. 664 ЦК України, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Факт здійснення поставки товару відповідачем не заперечується.

Як зазначалось вище у тексті цього рішення, за п. 3.2 договору, розрахунок за поставлений товар здійснюється протягом 60-ти календарних днів з дати поставки всього товару, передбаченого п. 1.1. договору, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Оплата покупцем частини вартості товару у розмірі суми ПДВ здійснюється після реєстрації постачальником належним чином оформленої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (п. 3.3. договору).

При цьому, судом враховано, що позивачем суму заборгованості заявлено до стягнення без врахування суми ПДВ, оскільки реєстрація податкових накладних в ЄРПН була зупинена (заблокована) та наразі триває оскарження позивачем дій органів ДПС.

Відповідно до положень ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

Факт прострочення здійснення оплати підтверджується матеріалами справи та не заперечується відповідачем.

За таких обставин, судом задовольняються позовні вимоги в частині стягнення з відповідача основного боргу у сумі 1 993 839,91 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 567 807,07 грн інфляційного збільшення (на суму 2 380 667,3667 грн за березень 2022 року; на суму 1 993 839,91 грн за період квітень 2022 року червень 2023 року) та 84 636,42 грн 3 % річних (на суму 2 380 667,37 грн з 28.02.22 по 22.03.22 включно; на суму 1 993 839,91 грн за період з 23.03.22 по 24.07.22).

Згідно із ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення, а також 3 % річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлено інший розмір відсотків.

При перевірці періодів нарахування відсотків річних та інфляційних нарахувань судом встановлено, що до періодів нарахування 3% річних на суму 2 380 667,37 грн позивачем помилково включено дату 28.02.22 (останній день здійснення оплати з урахуванням приписів ч. 5 ст. 254 ГПК України) та 22.03.22 (день здійснення часткової оплати).

Згідно з розрахунком суду (проведеним за допомогою комп`ютерної юридичної інформаційно-пошукової системи ЗАКОНОДАВСТВО), розмір 3 % річних та індексу інфляції становлять 84 244,98 грн та 567 807,07 грн відповідно.

Таким чином, позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.

При цьому, судом залишено без задоволення клопотання відповідача про зменшення нарахованих сум відсотків річних та інфляційних втрат з огляду на наступне.

Верховний Суд України у постанові від 12.04.17 у справі №3-1462гс16 зазначив, що порушення відповідачем строків розрахунків за отриманий товар, що встановлені договором поставки, є підставою для нарахування платежів, передбачених ст. 625 ЦК України, а наявність форс-мажору не звільняє відповідача від обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Верховний Суд України підкреслив, що платежі, встановлені ст. 625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також Верховний Суд України зазначив, що ст. 617 ЦК України встановлено загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

Отже, Верховний Суд України розв`язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 09.11.16 у справі № 3-1195гс16.

14.01.20 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 18.03.20 у справі №902/417/18 (дослівно):

«…8.28. Главою 24 ГК України загальні засади відповідальності учасників господарських відносин врегульовано таким чином, що господарсько-правова відповідальність передбачена за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Тож справедливість, добросовісність, розумність як загальні засади цивільного законодавства є застосовними у питаннях застосування господарсько-правової відповідальності.

8.29. За частиною другою статті 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.

8.30.Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими: потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі; сплата штрафних санкцій за порушення зобов`язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов`язань у натурі; у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції (частина третя статті 216 ГК України).

8.31. За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

8.32. Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

8.33. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

8.34. Відповідно до встановлених судами обставин справи, за змістом пункту 5.5 укладеного сторонами договору, положень статті 611 та частини третьої статті 692, статті 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

8.35. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.

8.36. Звертаючись з вимогою про стягнення процентів річних та інфляційних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, позивач також не повинен доводити розмір дійсних майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат кредитора, пов`язаних із затримкою розрахунку, не має на меті встановлення точного їх розміру.

8.37. Відповідно до частини першої статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

8.38. З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання. …».

Судом враховано, що у справі №902/417/18 позивач просив стягнути з відповідача «…316 141,12 грн заборгованості за договором поставки № АП-02-0110 від 1 червня 2017 року, укладеного між позивачем та відповідачем (далі - договір поставки), з яких 124 246,24 грн - основний борг, 46 297 грн - пеня, 34 710,49 грн - штраф та 110 887, 30 грн - відсотки річних. …».

Тобто, зменшуючи в даному випадку нараховані відсотки річні, суд виходив з їх пропорційності до розміру основного боргу. Крім того, судом питання про зменшення інфляційних втрат не вирішувалось

У справі Господарського суду Запорізької області за №908/2435/23 сума основного боргу становить 1 993 839,91 грн. При цьому, позивачем нараховано 3% річних лише 84 636,42 грн, що є незначним відсотком від суми заборгованості.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Стосовно розподілу судових витрат на правничу допомогу суд зазначає таке.

Частиною 1 ст. 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.

Позивач в позові просить стягнути з відповідача витрати на надання правової допомоги у розмірі 15000 грн.

Частиною 1 ст. 123 ГПК України передбачено що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких, в тому числі, належать витрати на професійну правничу допомогу (ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Частинами 1 і 2 ст. 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в т.ч. гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (ч. 8 ст. 129 ГПК України).

На підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу, позивачем надано:

- копію Угоди №05/07 від 19.07.23 про надання правової допомоги адвокатом, укладену між адвокатом Петрук С.О. та ТОВ «Атомпромлаб»;

- копію акту приймання-передачі послуг від 27.07.23 в рамках угоди №05/07 надання правової допомоги адвокатом від 19.07.23;

- копію розрахунку вартості правової допомоги за угодою №05/07 від 19.07.23;

- копію рахунку-фактури №3 від 19.07.23 на суму 15 000,00 грн;

- копію розрахункової квитанції №03-07 від 25.07.23 на суму 15 000,00 грн.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Враховуючи ст. 28 Правил адвокатської етики (затверджені звітно-виборним з`їздом адвокатів України 09.06.2017) необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Суд, здійснюючи розподіл судових витрат (витрат на професійну правничу допомогу), вказує наступне.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Розподіляючи витрати за послуги адвоката суд вказує, що наявні в матеріалах справи вказані вище докази на підтвердження заявлених витрат на правничу допомогу, не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на послуги адвоката у такому розмірі з іншої сторони, адже розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

За умовами п. 3.1. договору (у справі Господарського суду Запорізької області), за правову допомогу, передбачену в п.п. 1.2. договору, замовник сплачує адвокату винагороду в таких розмірах: за виконання доручення клієнт сплачує адвокату гонорар в сумі 15 000,00 грн.

Судом враховується, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок позивача, відповідно до положень ст. 126 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 03.10.19 у справі № 922/445/19 сформувала правовий висновок щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат та зазначила, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 ст. 129 ГПК України. Разом із тим, у ч. 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а, натомість, покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у т.ч. чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У даному випадку, з огляду на ступінь складності даної справи (стягнення заборгованості у сумі 1 993 839,91 грн на підставі одного договору та 4 видаткових накладних (які не долучені адвокатом до матеріалів позову), а також нарахованих інфляційних втрат та відсотків річних (в розрахунку яких допущено помилки), заявлена до стягнення сума винагороди не має характеру необхідної, не є обґрунтованою, оскільки не відповідає критеріям пропорційності до предмета спору у розумінні приписів ч. 5 ст. 129 ГПК України, а їх стягнення з відповідача в повному обсязі становитиме надмірний тягар для останнього, що не узгоджується із принципами розумності та справедливості. А тому, зазначена сума підлягає зменшенню при прийнятті відповідного рішення про розподіл судових витрат.

З урахуванням викладеного, приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, а також клопотання відповідача про зменшення витрат на правову допомогу адвоката, суд вважає, що обґрунтованою та такою, що відповідає зазначеним вище критеріям, є сума винагороди в розмірі 10 000,00 грн, яка в даному випадку і підлягає відшкодуванню відповідачем на користь позивача за наслідками розгляду даної справи.

Керуючись ст. ст. 11, 13, 14, 15, 24, 126, 129, 130, 236, 237, 238, 240, 241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з державного підприємства Національна атомна енергогенеруюча компанія Енергоатом (01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3) в особі відокремленого підрозділу Запорізька атомна електрична станція (71503, Запорізька область, м. Енергодар, вул. Промислова, буд. 133, код ЄДРПОУ 19355964) 1 993 839 (один мільйон дев`ятсот дев`яносто три тисячі вісімсот тридцять дев`ять) грн 91 коп. основного боргу, 567 807 (п`ятсот шістдесят сім тисяч вісімсот сім) грн 07 коп. інфляційного збільшення, 84 244 (вісімдесят чотири тисячі двісті сорок чотири) грн 98 коп. 3 % річних, судовий збір у розмірі 39 688 (тридцять дев`ять тисяч шістсот вісімдесят вісім) грн 38 коп., витрати на правову допомогу у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн 00 коп. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Зобов`язати орган (особу), що здійснюватиме примусове виконання рішення, здійснювати нарахування 3% річних на суму основного боргу з дати винесення рішення (18.10.23) до моменту остаточного виконання рішення суду. Нарахування 3% річних необхідно здійснювати на наступною формулою: Сума 3% річних = С х 3 х Д / 365 / 100, де: С сума основного боргу, Д кількість днів прострочення.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Відповідно до ч.ч. 1. 2 ст. 241 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено у апеляційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 253-285 ГПК України та п.п. 17.5. п. 1 Розділ ХІ «ПЕРЕХІДНІ ПОЛОЖЕННЯ» ГПК України.

Повний текст рішення складено 30.10.23.

Суддя В.Л. Корсун