Ухвала

від 30.10.2023 по справі 342/69/20

ГОРОДЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 342/69/20

Провадження № 2/342/413/2023

УХВАЛА

30 жовтня 2023 року м. Городенка

Городенківський районний суд Івано-Франківської області у складі:

головуючої судді Андріюк І.Г.,

секретаря судового засідання Малик Г.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залісуду містаГороденка клопотання представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 про залучення співвідповідача

в с т а н о в и в:

До провадження судді Андріюк І.Г. справа за позовом ОСОБА_1 до відділу освіти Городенківської районної державної адміністрації про стягнення з відповідача внаслідок дискримінації позивача недоплачених позивачу сум заробітної плати, про визнання звільнення позивача з роботи та посади незаконним, про скасування незаконного наказу про звільнення позивача, про поновлення позивача на роботі і посаді, про стягнення з відповідача в користь позивача за вимушений прогул, про зобов`язання відповідача виправити недостовірний запис в трудовій книжці позивача надійшла 28.09.2023 та ухвалою від 02.10.2023 призначено до судового розгляду.

Згідно матеріалів справи ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 27.06.2023 ухвалу Городенківського районного суду від 20.04.2023 про закриття провадження у справі скасовано, справу направлено для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Також Івано-Франківським судом 27.06.2023 постановлено окрему ухвалу щодо порушення норм процесуального права при розгляді зазначеної справи.

Ухвалою від 24.07.2023 справу призначено суддею Федів Л.М. для продовження розгляду.

Ухвалою від 08.08.2023 задоволено самовідвід судді Федів Л.М. у справі.

Ухвалою від 14.08.2023 справу прийнято до провадження суддею Гайдичем Р.М.

Ухвалою від 11.09.2023 відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід головуючого судді у справі.

Ухвалою від 19.09.2023 заяву представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 про відвід судді Гайдича Р.М. визнано необґрунтованою та передано для вирішення іншому судді.

Ухвалою від 20.09.2023 суддею Андріюк І.Г. у задоволенні заяви про відвід судді Гайдича Р.М. відмовлено.

25.09.2023 представник позивачки ОСОБА_1 ОСОБА_2 звернувся до суду із клопотанням про залучення до справи за позовом ОСОБА_1 до відділу освіти Городенківської РДА як співвідповідача Городенківський районний суд Івано-Франківської області, який знаходиться у стані припинення, та голову комісії з припинення Мельничук Г.М.; державу Україну. Щодо позовних вимог просив доповнити їх новими вимогами: зобов`язати Державу Україну зарахувати в стаж роботи ОСОБА_1 стаж на роботі бухгалтера до дня вирішення справи судом, який зарахувати з 09.01.2020; за увесь період роботи, тобто з 09.01.2020 стягнути на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України майнові збитки, що дорівнюють неотриманій заробітній платі під час вимушеного прогулу із розрахунку: дві мінімальні заробітні плати, мінімальну заробітну плату для розрахунку взяти в розмірі, що існуватиме на день вирішення справи судом, але не меншу, що буде на день виконання судового рішення; ухвалити, що запис у трудовій книжці позивача, 27.09.2019 року є помилковим, правильною є дата 25.06.2019; за перенесене позивачкою ОСОБА_1 кривосуддя у Городенківському районному суді Івано-Франківської області стягнути відшкодування ОСОБА_1 з державного бюджету України моральної шкоди не менше 5000 євро.

Вимоги клопотання обґрунтовані тим, що, суд затягнув розгляд справи, не дотримавшись розумних строків розгляду, та на думку представника позивача, фактично представляючи інтереси відділу освіти Городенківської РДА, не виконав приписи постанови Великої Палати Верховного Суду у справі від 30.06.2020 у справі №264/5957/17, що свідчить про те, що Городенківський районний суд є другим співвідповідачем у справі. Оскільки за діяння будь-якого національного суду в матеріальному аспекті, що стосується відшкодування шкоди особі, заподіяної судом, відповідальною особою є держава, також слід залучити співвідповідачем державу Україну.

Ухвалою від 26.09.2023 задоволено самовідвід судді Гайдича Р.М., який є головою Городенківського районного суду, з метою забезпечення об`єктивного та неупередженого розгляду справи в подальшому. Справу передано для повторного розподілу.

11.10.2023 до суду від начальника відділу освіти Городенківської міської ради надійшла заява, де зазначено, що відділ освіти Городенківської міської ради був залучений як співвідповідач у даній справі ухвалою суду від 04.02.2021. Пізніше позивач та її представник клопотали про закриття провадження у справі в частині позову до співвідповідача відділу освіти Городенківської міської ради на підставі п.4 ч.1 ст.255 ЦПК України у зв`язку з відмовою позивача від позову, а тому вважає, що відділ освіти не є співвідповідачем у справі.

У судове засідання позивачка та її представник не з`явилися, повідомлялися у встановленому законом порядку. Окрім того, представник позивачки ОСОБА_2 у клопотанні зазначив, що вирішення питання залучення співвідповідача слід вирішувати без участі позивачки та за його відсутності.

Відповідач представник відділу освіти Городенківської міської ради, представник відділу освіти Городенківської РДА до суду не з`явилися, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Дії учасників справи не суперечать вимогамст.211 ЦПК України, відповідно до якої учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Передбачених ч.2 ст.223 ЦПК України підстав для відкладення розгляду справи судом не встановлено, судом прийнято рішення про розгляд справи за відсутності учасників справи. Згідно вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матерали справи, суд зазначає наступне.

Сторонами у цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні та юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а в разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання залучити до участі в ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а в разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦК України).

Згідно матеріалів справи ухвалою Городенківського районного суду від 24.01.2020 відкрито провадження у справі.

Ухвалою Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 04 лютого 2021 року в задоволенні заяви начальника відділу освіти Городенківської міської ради С.Івасюк про закриття провадження у справі відмовлено. Заяву представника позивача ОСОБА_2 про заміну сторони її правонаступником задоволено частково. Залучено до участі в справі, як співвідповідача відділ освіти Городенківської міської ради.

Ухвалою Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 28 вересня 2022 року клопотання про залучення до участі в справі додаткових відповідачів: Коломийську РДА, Коломийську районну раду та Державу Україна та спеціаліста Дем`янів Іванну Іванівну голову комісії з припинення відділу освіти Городенківської РДА та ОСОБА_3 голову комісії з припинення архівного відділу Городенківської райдержадміністрації, подані позивачем ОСОБА_1 та представником позивача ОСОБА_2 07.12.2021, залишено без розгляду. Клопотання про залучення до участі в справі відповідачів: Коломийську РДА, Коломийську районну раду та Державу Україна, подане представником позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 14.06.2022 залишено без розгляду, у зв`язку із відмовою позивача від поданих клопотань.

Ухвалою Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 07 березня 2023 року у задоволенні клопотання представника позивача про встановлення правонаступника відділу освіти Городенківської районної державної адміністрації відмовлено.

Ухвалою Городенківського районного суду Івано-Франківської області від 30 березня 2023 року прийнято відмову ОСОБА_1 від позову до співвідповідача відділу освіти Городенківської міської ради та закрито провадження у справі №342/69/20 в цій частині позову.

Отже, як встановлено судом позов пред`явлений до відділу освіти Городенківської РДА.

Як зазначено в ухвалі Івано-Франківського апеляційного суду від 27.06.2023 засновником відділу освіти Городенківської РДА є Городенківська РДА; згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб юридичну особу Городенківську РДА із реєстру не виключено, перебуває у стані припинення в результаті її ліквідації.

Згідно з частиною першоюстатті124Конституції Україниправосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. А відповідно до частини другої вказаної статті юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

У пункті 10постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року № 8 «Про незалежність судової влади»судам роз`яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається;суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Упостанові Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 6 «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів»судам роз`яснено, що у розумінні положень частини першої статті2, пунктів 1,7,9частини першої статті3, статті17, частини третьої статті50Кодексу адміністративного судочинстваУкраїни судді при розгляді ними цивільних, господарських, кримінальних, адміністративних справ та справ про адміністративні правопорушення не є суб`єктами владних повноважень і не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їх рішень, дій чи бездіяльності, вчинених у зв`язку з розглядом судових справ. Скарги на дії, бездіяльність і рішення суддів мають розглядатися відповідно до процесуального законодавства.

Згідно з пунктом 57 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

Відповідно до пункту 55 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів судові помилки щодо юрисдикції чи процедури судового розгляду, у визначенні чи застосуванні закону, здійсненні оцінки свідчень повинні вирішуватися за допомогою апеляції; інші суддівські порушення, які неможливо виправити в такий спосіб (наприклад надмірне затримання вирішення справи), повинні вирішуватися щонайбільше поданням позову незадоволеної сторони проти держави.

Вчинені суддею (судом) процесуальні дії з розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони вчиняються чи ухвалюються.

Вчинені судом (суддею) у відповідній справі процесуальні дії й ухвалені у ній рішення не підлягають окремому судовому оскарженню шляхом ініціювання нового судового процесу.

Щодо цивільної відповідальності, до якої позивачі мали намір притягнути суд-відповідача, Консультативна рада європейських суддів зазначає, що, беручи до уваги принцип незалежності суду: i) засобом захисту від судових помилок (стосовно питань юрисдикції, суті справи або процедури розгляду) повинна бути належна система апеляційного оскарження рішень (як з дозволу суду, так і без дозволу); ii) будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя (у тому числі, наприклад, порушення строків розгляду справи) може вимагатися тільки від держави; iii) недоцільним є притягнення судді до будь-якої особистої відповідальності за здійснення ним уповноважених професійних обов`язків, навіть шляхом відшкодування збитків державі, крім випадків навмисного порушення (пункт 76 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів).

Зазначений підхід однаково застосовний як особисто до суддів, так і до судів, в яких вони здійснюють правосуддя.

Відповідно до частини четвертоїстатті263ЦПКУкраїни при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 31 липня 2019 року у справі №636/5534/15 вказав, що оскарження діянь суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, передбаченим процесуальним законом, не допускається. Суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а також про зобов`язання судів та суддів до вчинення певних процесуальних дій. Вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені.

Вказаний висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постановах: від 08 травня 2018 року у справі № 521/18287/15-ц (провадження № 14-90цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (провадження № 14-399цс18), від 29 травня 2019 року у справі № 489/5045/18 (провадження № 14-191цс19).

Відповідно до вимог ст.240-1 КЗпПП України у разі, коли працівника звільнено без законної підстави або з порушенням встановленого порядку, але поновлення його на попередній роботі неможливе внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, орган, який розглядає трудовий спір, зобов`язує ліквідаційну комісію або роботодавця (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника), виплатити працівникові заробітну плату за весь час вимушеного прогулу. Одночасно орган, який розглядає трудовий спір, визнає працівника таким, якого було звільнено за пунктом 1 статті 40 цього Кодексу. На такого працівника поширюються пільги і компенсації, передбачені статтею 49-3 цього Кодексу для вивільнюваних працівників, а його зайнятість забезпечується відповідно до Закону України «Про зайнятість населення».

З процесуальної точки зору, відповідно до частини першої статті 55 ЦПК України у разі смерті фізичної особи, припинення юридичної особи, заміни кредитора чи боржника у зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу. Усі дії, вчинені в цивільному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього так само, як вони були обов`язкові для особи, яку він замінив.

Процесуальне правонаступництво - це заміна під час провадження у цивільній справі сторін або третіх осіб іншими особами, до яких переходять права та обов`язки у спірних правовідносинах.

Суд будь-якої інстанції зобов`язаний залучити до участі у справі правонаступника сторони або третьої особи, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво прав та обов`язків відповідної особи, а правонаступник існує. Питання процесуальної правосуб`єктності сторони, третьої особи, їхніх правонаступників належать до тих, які суд має вирішити під час розгляду справи незалежно від стадії судового процесу. Не є перешкодами для з`ясування підстав процесуального правонаступництва межі розгляду справи у суді відповідної інстанції, а також предмет доказування за відповідними позовними вимогами.

Проте, процесуальне правонаступництво можливе лише тоді, коли у майнових відносинах відбулось правонаступництво. Отже, при вирішенні питання про залучення правонаступників учасників справи, суду необхідно встановити наявність чи відсутність правонаступництва на підставі норм матеріального права у спірних правовідносинах.

Відповідно до статті 3 Конституції України, держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави. Тож важливою обставиною при вирішенні питання правонаступництва Держави України у спірних правовідносинах є існування обов`язку держави відповідати перед людиною й усіляко прагнути повноцінно забезпечити її права і свобод.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ як джерело права.

ЄСПЛ у своїх рішення формулював висновки про те, що при вирішенні питання про те, чи може відповідний державний орган нести відповідальність за діяння або бездіяльність компанії відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, чи було наділене підприємство достатньою інституційною та оперативною незалежністю від держави (Mykhaylenky and Others v. Ukraine, § 44; Shlepkin v. Russia, § 24; Ljubljanska banka d.d. v. Croatia (ухв.), §§ 51-55; Liseytseva and Maslov v. Russia,§ 151) та на врахування цілої низки факторів, зокрема визначених у справі Radio France and Others v. France (ухв.), § 26.

Такими факторами є ті, що включають юридичний статус компанії (тобто суб`єкт публічного або приватного права), права, надані компанії (тобто чи надані права зазвичай визначені для органів державної влади), характер її діяльності (тобто чи здійснює вона державну функцію або це класичний бізнес) і контекст, в якому воно здійснюється (тобто монополія), інституційна незалежність (тобто частка державної власності) і оперативна незалежність (тобто ступінь державного нагляду і контролю). При встановленні відповідальності держави за борги державної компанії додаткові фактори також можуть бути враховані, наприклад, роль держави у важкій ситуації, в якій компанія опинилася, тобто неплатоспроможності або чи можна припустити, що держава прийняла відповідальність за борги компанії повністю або частково (Liseytseva and Maslov v. Russia, §§ 184-192). Відповідно, при наявності таких елементів державна природа компанії-боржника може бути підтверджена незалежно від її формальної класифікації відповідно до національного законодавства.

Таким чином, якщо достатні підстави в конкретних обставинах справи дозволяють зробити висновок, що держава несе відповідальність за борги компанії перед заявниками, ЄСПЛ робить висновок, що скарга заявників є сумісною ratione personae з положеннями Конвенції.

Європейський суд з прав людини у справі «Чуйкіна проти України» (Chuykina v. Ukraine) від 13 січня 2011 року, заява № 28924/04, у п. 51 зазначив: «У цій справі національні органи покладалися на той факт, що орган державної влади було ліквідовано без правонаступництва, що стало підставою для закриття провадження щодо цього органу. Суд встановив, що ліквідація державної установи без правонаступництва не може звільнити державу від необхідності виконання рішення щодо ліквідованого органу. Суд також зазначив, що «інший висновок дозволить державі використовувати такий підхід, щоб уникати сплати боргів своїх органів, особливо беручи до уваги те, що потреби, які змінюються, змушують державу часто змінювати свою організаційну структуру, включаючи формування нових органів та ліквідацію старих» (рішення від 15 липня 2010 року у справі «Нікітін проти Росії» (Nikitina v. Russia), заява № 47486/07). Подібний підхід слід застосовувати до судового провадження у справі проти державного органу, в якому особа оскаржує виконавче провадження, враховуючи, що це виконання було і залишається обов`язком держави, незалежно від того, який конкретно орган відповідає за виконання цієї функції у будь-який момент часу. Тому, ліквідація відділу Державної виконавчої служби без правонаступництва у цій справі призвела до відмови заявниці у праві на вирішення суті її позову остаточним рішенням суду щодо відшкодування». У справі «Михайленки та інші проти України» від 30 листопада 2004 року, заяви NN 35091/02, … у пп.42-45 вирішуючи питання щодо відповідальності держави за борги державного підприємства, яке є окремою юридичною особою, і чи може бути визнана відповідальною за категоричну відмову виплачувати заявникам кошти, присуджені їм рішеннями щодо підприємства, ЄСПЛ зазначив, що «… є достатньо підстав для вирішення питання про те, що з огляду на спеціальні обставини цієї справи держава є відповідальною за заборгованість компанії «Атомспецбуд» перед заявниками, незважаючи на факт того, що компанія була окремою юридичною особою».

Враховуючи, що суди та судді не можуть бути відповідачами у справах про оскарження їхніх дій чи бездіяльності під час розгляду інших судових справ, про оскарження їх рішень, ухвалених за наслідками розгляду цих справ, а вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені у ній рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом для тієї справи, під час розгляду якої вони відповідно були вчинені (мали бути вчинені) чи ухвалені, а будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя (у тому числі, наприклад, порушення строків розгляду справи) може вимагатися тільки від держави, беручи до уваги той факт, що як зазначено у постанові Івано-Франківського апеляційного суду від 27.06.2023, що набрала законної сили, та представником позивача не оскаржувалась, у даній справі засновником відділу освіти Городенківської РДА є Городенківська РДА та з витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб Городенківську РДА із реєстру не виключено, перебуває у стані припинення в результаті її ліквідації, та суд ще не вирішував питання про залучення представника ліквідаційної комісії або роботодавця (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника) до участі у справі, а тому суд вважає, що підстави залучення Городенківського районного суду Івано-Франківської області та голови комісії з припинення Мельничук Г.М. держави Україна, про що клопоче представник позивачки адвокат Котик Р.В. відсутні.

Крім цього, позивачка є необмеженою у праві звернутися до суду з окремим позовом про відшкодування їй шкоди завданої тривалим розглядом справи, обґрунтувавши підстави позову належним чином, що дозволить забезпечити реалізацію своїх прав як на звернення до суду за захистом порушених прав, гарантованих ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, так і права, передбаченого ст.13 Конвенції права на ефективний спосіб юридичного захисту.

Також суд вважає, що на даний час пріоритетним є вирішення трудового спору, на затягуванні розгляду якого якраз і акцентує увагу представник позивачки.

Також, якщо позивачка вважає, що суд допустив порушення норм права під час розгляду її справи, вона має можливість оскаржити ухвалені у цих справах судові рішення до судів вищих (апеляційної чи касаційної) інстанцій у порядку та з підстав, визначених у відповідному процесуальному законі.

Суд зауважує, що розгляд справи триває та кінцеве рішення у справі ще не ухвалене.

Щодо доповнення первісних позовних вимог новими варто звернути увагу на таке.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України). За змістом статей 11, 15 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно із частиною першою статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Предмет позову кореспондується із способами захисту права, які визначені, зокрема у статті 16 ЦК України, а відтак зміна предмета позову означає зміну вимоги, що може полягати в обранні позивачем іншого/інших, на відміну від первісно обраного/них способу/способів захисту порушеного права, в межах спірних правовідносин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) вказано, що «предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу».

Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - це зміна обставин, на яких ґрунтується вимога позивача. Одночасно зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Разом з тим не вважаються зміною підстави позову доповнення його новими обставинами при збереженні в ньому первісних обставин та зміна посилання на норми матеріального чи процесуального права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19)).

Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду від 28 липня 2021 року у справі № 640/9380/19 (провадження № 61-6741св21), від 15 листопада 2021 року у справі № 428/9280/20 (провадження № 61-12194св21), від 21 грудня 2021 року у справі № 295/983/21 (провадження № 61-13906св21), від 19 січня 2022 року у справі № 766/4505/20 (провадження № 61-14440св21).

Враховуючи, що на даний час відсутні підстави для залучення вказаних представником позивачки ОСОБА_2 співвідповідачів у справі, також відсутні підставі для прийняття доповнених первісних позовних вимог новими вимогами.

Опираючись на вищевикладене, суд вважає, що у задоволенні клопотання представника позивачки ОСОБА_1 ОСОБА_2 слід відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 43, 49, 51, 55, 258-259, 260, 261, 353, 354 ЦПК України, суд,

п о с т а н о в и в:

У задоволенні клопотання представника позивачки ОСОБА_1 ОСОБА_2 відмовити.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.

Апеляційна скарга на ухвалу суду в частині повернення заяви щодо доповнення позовних вимог новими обставинами подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Івано-Франківського апеляційного суду.

Суддя Андріюк І. Г.