Рішення

від 12.09.2023 по справі 761/5707/22

ПОДІЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/5707/22

Категорія 79

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

12 вересня 2023 року м. Київ

Подільський районний суд міста Києва

у складі головуючого судді Ковбасюк О.О.,

за участю секретаря судового засідання Довгалюк О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «БІОХІМ» про стягнення заборгованості по заробітній платі, допомоги з тимчасової непрацездатності, компенсації за невикористані дні щорічної відпуски та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В :

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва з позовом до ТОВ «ПК «БІОХІМ» про стягнення заборгованості по заробітній платі та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в загальному розмірі 81 488,37 грн., яка складається із невиплаченої заробітної плати за період з 01.01.2021 по 01.07.2021 у сумі 36 000,00 грн. та середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати у сумі 45 488,37 грн., з подальшим відрахуванням із загальної суми заборгованості податків та зборів.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що у період з 15.11.2016 по 30.10.2020 він працював на посаді водія в ТОВ «СІНТО-94». На підстав наказу №30/30 від 30.10.2020 він був звільнений за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, однак при звільненні заробітна плата та компенсація за невикористану відпустку йому виплачена не була. В подальшому позивач відповідно до наказу №01/11 від 01.11.2020 був прийнятий на посаду водія в ТОВ «ПК «БІОХІМ». Протягом листопада-грудня 2020 року роботодавець здійснював всі необхідні виплати та відрахування до державних органів з його заробітної плати, однак сам позивач не отримував мінімальну заробітну плату. З 01.01.2021 відповідачем перестали сплачуватись також і всі передбачені законодавством виплати та відрахування (податки) із заробітної плати до державних органів. Позивач неодноразово в усному порядку звертався до відповідача з вимогою виплатити заробітну плату, але останній у відповідь лише обіцяв сплатити всі передбачені законодавством виплати. Позивачем було надіслано звернення до директора ТОВ «ПК «БІОХІМ» з вимогою виплатити заробітну плату, однак відповідачем таке звернення було проігноровано. В подальшому позивачем також було направлено звернення до ГУ ДФС України стосовно можливих порушень податкового законодавства ТОВ «СІНТО-94» та ТОВ «ПК «БІОХІМ», а також було подано скаргу до Державної служби з питань праці про порушення трудового законодавства, однак жодної відповіді на свої звернення він не отримав. Із наведених підстав позивач звернувся до суду за захистом своїх порушених прав.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 18.02.2022 справу передано на розгляд за підсудністю до Подільського районного суду міста Києва.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28.09.2022 головуючим суддею у справі визначено Ковбасюк О.О.

Ухвалою суду від 04.10.2022 позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків.

14.10.2022 позивачем подано до суду заяву про усунення недоліків з відповідними додатками.

Ухвалою суду від 17.10.2022 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомлення (викликом) сторін, встановлено відповідачу строк для подання відзиву, а позивачу - відповіді на відзив.

09.03.2023 представником позивача подано до суду заяву про збільшення позовних вимог, у якій заявлено вимоги про стягнення з відповідача ТОВ «ПК «БІОХІМ»: 63 342,08 грн. заборгованості із невиплаченої заробітної плати; 953,95 грн. допомоги з тимчасової непрацездатності; 5 010,04 грн. компенсації за невикористані дні щорічної відпустки; 20 000,00 грн. моральної шкоди.

01.05.2023 представником позивача подано до суду заяву про зміну предмета позову, у якій крім вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі пред`явлено до відповідача також вимоги про стягнення 953,95 грн. допомоги з тимчасової непрацездатності, 5 010,04 грн. компенсації за невикористані дні щорічної відпуски, 20 000,00 грн. моральної шкоди, а також не підтримано вимогу про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою суду від 12.05.2023 прийнято заяву про зміну предмета позову.

Ухвалою суду від 04.07.2023 витребувано у ТОВ «ПК «БІОХІМ» письмові докази.

Відповідач у встановлений судом строк без поважних причин відзив на позов не надав та не направив до суду витребувані докази, тому суд вирішив справу за наявними матеріалами у відповідності до ч. 8 ст. 178 ЦПК України.

В судове засідання позивач та його представник не з`явилися, від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності, в якій вона підтримала позовні вимоги та не заперечила щодо заочного розгляду справи.

Представник відповідача у судове засідання повторно не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином. Відзив на позов, будь-які заяви чи клопотання від нього до суду не надходили.

З огляду на викладене та при відсутності заперечень сторони позивача, суд ухвалив провести розгляд справи на підставі наявних у ній доказів з ухваленням заочного рішення, оскільки згідно ст. 281 ЦПК України, якщо відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин та не подав відзив, а позивач не заперечує проти такого вирішення справи, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

При вирішені питання щодо розгляду справи в заочному порядку суд виходив з того, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається в першу чергу на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.

Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши обставини в їх сукупності, надавши оцінку зібраним по справі доказам, виходячи зі свого внутрішнього переконання, яке ґрунтується на повному, об`єктивному та всебічному з`ясуванні обставин справи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

У відповідності до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів.

У свою чергу суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані Кодексом законів про працю України, Законами України «Про оплату праці», «Про відпустки», «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Так, відповідно до ч.1 ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з положеннями статті 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні.

Аналогічні положення містить і стаття 24 Закону України «Про оплату праці».

Згідно з ч.1 ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України №13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Відповідно до ч.1 ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

За змістом ч. 1 ст. 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» страхова виплата у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності застрахованим особам, які працюють на умовах трудового договору (контракту), гіг-контракту, іншого цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених законом, призначається та здійснюється за основним місцем роботи (діяльності). Застрахованим особам, стосовно яких страхувальник не виконав обов`язків щодо нарахування та здійснення страхових виплат за страховими випадками у зв`язку з відсутністю можливості встановлення місцезнаходження цього страхувальника, що підтверджується даними реєстру страхувальників Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та актами перевірки центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, страхові виплати призначаються і здійснюються територіальним органом уповноваженого органу управління за місцем реєстрації їх місця проживання чи перебування у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частинами першою-четвертою статті 12 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до частин першої-третьої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що на підставі наказу №01/11 від 01.11.2020 позивач був прийнятий на посаду водія в ТОВ «ПК «БІОХІМ», що підтверджується записом в його трудовій книжці, копія якої наявна в матеріалах справи.

В обґрунтування позову, зокрема, у заяві про збільшення позовних вимог позивач також вказує на те, що перебував у трудових відносинах з ТОВ «ПК «БІОХІМ», звідки був звільнений згідно з наказом №1/К від 31.12.2021 за угодою сторін на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.

Однак такі обставина позивачем не доведена, оскільки матеріали справи не містять ні копії вказаного наказу, ні відповідного запису у трудовій книжці позивача, ні будь-яких інших належних та допустимих доказів на підтвердження вказаної обставини.

Відповідно до змісту заяви про зміну предмета позову, яка була прийнята до розгляду ухвалою суду від 12.05.2023, позивач просить стягнути з відповідача ТОВ «ПК «БІОХІМ» на свою користь: 63 342,08 грн. заборгованості із невиплаченої заробітної плати; 953,95 грн. допомоги з тимчасової непрацездатності; 5010,04 грн. компенсації за невикористані дні щорічної відпустки; 20 000,00 грн. моральної шкоди, вказуючи на те, що починаючи з 01.01.2021 і по день звільнення 31.12.2021 йому не виплачувалася відповідачем ні заробітна плата, ні будь які інші виплати.

Крім того, у заяві про зміну предмету позову стороною позивача зазначено, що з 15.09.2021 по 01.11.2021 включно позивач перебував на лікарняному, а грошові кошти у розмірі 8203,97 грн., що складають суму допомоги з тимчасової непрацездатності, були перераховані позивачу Фондом соціального страхування України.

Також, у вказаній заяві представник позивача вказала на те, що за період з 01.11.2020 по 01.11.2021 позивач має 24 дні невикористаної відпустки, у зв`язку з чим наявні підстави для стягнення з відповідача на його користь суми відповідної компенсації у розмірі 5010,04 грн.

Разом із цим, жодних доказів на підтвердження вказаних обставин, у тому числі щодо розміру вищезазначених сум, пред`явлених до стягнення з відповідача, стороною позивача до суду не надано.

З метою повного, всебічного та об`єктивного встановлення усіх обставин справи, правильного її вирішення по суті, а також ефективного захисту прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду, ухвалою суду від 04.07.2023 було витребувано у відповідача докази на підтвердження розміру фактично нарахованих та невиплачених позивачу сум, що належали йому та підлягали до виплати на день звільнення, зокрема, щодо розмірів нарахованої та невиплаченої ОСОБА_1 : заробітної плати; допомоги з тимчасової непрацездатності; компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.

Крім того, у відповідача судом було витребувано належним чином засвідчені: копії наказів про прийняття на роботу та звільнення позивача; копії наказів про відпустки, які надавалися позивачу за час роботи на підприємстві; копії листків непрацездатності, виписаних на ім`я позивача за період його роботи на підприємстві: копії наказів про нарахування та виплату позивачеві всіх сум, що належали йому від підприємства, станом на день звільнення.

Однак жодних витребуваних доказів відповідачем до суду не подано та про причини їх неподання суд не повідомлено.

У заяві про зміну предмету позову представник позивача також зазначив, що з 15.09.2021 по 01.11.2021 включно позивач перебував на лікарняному, а грошові кошти у розмірі 8203,97 грн., що складають суму допомоги з тимчасової непрацездатності, були перераховані позивачу Фондом соціального страхування України.

Крім того, у вказаній заяві представник позивача вказала на те, що за період з 01.11.2020 по 01.11.2021 позивач має 24 дні невикористаної відпустки, у зв`язку з чим наявні підстави для стягнення з відповідача на його користь суми відповідної компенсації у розмірі 5010,04 грн.

Разом із цим, жодних доказів на підтвердження вказаних обставин, у тому числі щодо розміру вищезазначених сум, пред`явлених до стягнення з відповідача, стороною позивача до суду не надано.

З огляду на наведене, аналізуючи вищенаведені положення законодавства, суд вважає, що доводи позивача, наведені в обґрунтування позову, не підтверджені належними та допустимими доказами.

При розгляді даної справи суд, у відповідності до положень ч.6 ст. 263 ст. ЦПК України, приймає до уваги правовий висновок Верховного Суду, що міститься у постанові від 03.08.2020 у справі № 266/6853/18 (провадження № 61-9549св19), у якому зазначено, що згідно положень статей 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не позбавляє позивача від обов`язку доведення наявності права на отримання певних сум.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

На підставі викладеного, ураховуючи встановлені вище обставини справи та визначені відповідно до них правовідносини, суд приходить до висновку, що вимоги позивача про стягнення заборгованості по заробітній платі, допомоги з тимчасової непрацездатності, компенсації за невикористані дні щорічної відпуски є необґрунтованими, та не підлягають задоволенню.

Вирішуючи вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди, суд виходить із того, що такі вимоги є похідними від основних вимог.

Крім того, суд враховує, що підстави відповідальності за завдану моральну шкоду визначені статтею 1167 ЦК України.

Так, за змістом вказаної статті моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Крім цього, відповідно до пунктів 4 та 5 Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

З огляду на наведене, а також враховуючи вищенаведений висновок суду про відсутність підстав для задоволення основних позовних вимог, суд вважає, що й вимоги позивача про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягають.

У зв`язку з тим, що суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, відповідно до ст. 141 ЦПК України сплачений за подання позовної заяви судовий збір покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 81, 89, 141, 247, 258, 259, 263-268, 273, 280-282, 284, 289 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «БІОХІМ» про стягнення заборгованості по заробітній платі, допомоги з тимчасової непрацездатності, компенсації за невикористані дні щорічної відпуски та моральної шкоди відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Київського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне найменування сторін по справі:

- позивач - ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;

- відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «БІОХІМ», місцезнаходження: 04136, м. Київ, вул. Північно-Сирецька, буд. 3, код ЄДРПОУ 39430553.

Повний текст рішення складено 18.09.2023.

Суддя Олена КОВБАСЮК