Постанова

від 16.08.2024 по справі 761/5707/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 серпня 2024 року місто Київ

справа № 761/5707/22

провадження №22-ц/824/6373/2024

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Шкоріної О.І., суддів - Поливач Л.Д., Стрижеуса А.М.,

сторони:

позивач - ОСОБА_1

відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «Біохім»

розглянув у порядку письмового провадження в місті Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Корнійчук Мариною Вячеславівною,

на заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 12 вересня 2023 року, ухвалене у складі судді Ковбасюк О.О.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «Біохім» про стягнення заборгованості по заробітній платі, допомоги з тимчасової непрацездатності, компенсації за невикористані дні щорічної відпуски та моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

У лютому2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ТОВ «ПК «Біохім» про стягнення заборгованості по заробітній платі, допомоги з тимчасової непрацездатності, компенсації за невикористані дні щорічної відпуски та моральної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що у період з 15.11.2016 по 30.10.2020 він працював на посаді водія в ТОВ «СІНТО-94». На підстав наказу №30/30 від 30.10.2020 він був звільнений за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, однак при звільненні заробітна плата та компенсація за невикористану відпустку йому виплачена не була.

В подальшому позивач відповідно до наказу №01/11 від 01.11.2020 був прийнятий на посаду водія в ТОВ «ПК «БІОХІМ». Протягом листопада-грудня 2020 року роботодавець здійснював всі необхідні виплати та відрахування до державних органів з його заробітної плати, однак сам позивач не отримував мінімальну заробітну плату.

З 01.01.2021 відповідачем перестали сплачуватись також і всі передбачені законодавством виплати та відрахування (податки) із заробітної плати до державних органів. Позивач неодноразово в усному порядку звертався до відповідача з вимогою виплатити заробітну плату, але останній у відповідь лише обіцяв сплатити всі передбачені законодавством виплати. Позивачем було надіслано звернення до директора ТОВ «ПК «БІОХІМ» з вимогою виплатити заробітну плату, однак відповідачем таке звернення було проігноровано. В подальшому позивачем також було направлено звернення до ГУ ДФС України стосовно можливих порушень податкового законодавства ТОВ «СІНТО-94» та ТОВ «ПК «БІОХІМ», а також було подано скаргу до Державної служби з питань праці про порушення трудового законодавства, однак жодної відповіді на свої звернення він не отримав.

У зв`язку з цим, та з урахуванням заяви про зміну предмету позовних вимог, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість 63 342,08 грн. заборгованості із невиплаченої заробітної плати; 953,95 грн. допомоги з тимчасової непрацездатності; 5 010,04 грн. компенсації за невикористані дні щорічної відпустки; 20 000 грн. моральної шкоди та витрати по сплаті судового збору.

Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 18.02.2022 справу передано на розгляд за підсудністю до Подільського районного суду міста Києва.

Заочним рішенням Подільського районного суду м. Києва від 12 вересня 2023 року відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ТОВ «ПК «Біохім» про стягнення заборгованості по заробітній платі, допомоги з тимчасової непрацездатності, компенсації за невикористані дні щорічної відпуски та моральної шкоди.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Корнійчук М.В. просила апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. Апелянт вважає рішення незаконним, прийнятим всупереч норм процесуального права, ухваленим за неправильного застосування норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини.

В апеляційній скарзі посилається на те, суд першої інстанції не звернув уваги, що матеріали справи містять копію трудової книжки, яка місить запис про звільнення позивача з ТОВ «ПК «Біохім» згідно з наказом № 1/К від 31.12.2021, таким чином вважає, що судом не було досліджено і не оцінено, її як доказ.

Також зазначає, що посилання суду, що ним не було надано доказів на підтвердження обставини щодо розміру сум пред`явлених до стягнення з відповідача вважає передчасними. Оскільки розрахунки відповідних сум було здійснено на підставі індивідуальних відомостей про застраховану особу, що наявні в реєстрі застрахованих осіб, які були долучені до позовної заяви, та відповідно до алгоритмів та формул згідно яких провадяться такі розрахунки, що визначені відповідними нормативно - правовими актами. Суд не звернув уваги, що детальні розрахунки наведені у заяві про зміну предмета позову, яка міститься в матеріалах справи та була подана до суду 01.05.2023.

Судом не враховано, що в площині трудових правовідносин безумовно тягар доказування лежить на роботодавцеві, в якого акумульовано весь обсяг документації, в тому числі фінансового, бухгалтерського характеру щодо фіксації праці і оплати виконаних робіт.

Вважає, що відсутність можливості щодо подання довідки про заборгованість по заробітній платі та неподання відповідачем до органу Пенсійного фонду відомостей про нараховану заробітну плату за липень 2021 року, не може тлумачитись на шкоду працівнику та бути підставою обмеження прав на отримання заробітної плати.

Правом на подання відзиву на апеляційну скаргу відповідач не скористався.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 25 грудня 2023року відкрито апеляційне провадження у справі.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 січня 2024 року в складі колегії суддів справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Справу розглянуто в порядку ст. 369 ЦПК України без повідомлення учасників справи.

Згідно ч.1ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого у справі рішення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом установлено, що на підставі наказу №01/11 від 01.11.2020 позивач був прийнятий на посаду водія в ТОВ «ПК «БІОХІМ», що підтверджується записом в його трудовій книжці, копія якої наявна в матеріалах справи.

У заяві про збільшення позовних вимог позивач також вказує на те, що перебував у трудових відносинах з ТОВ «ПК «БІОХІМ», звідки був звільнений згідно з наказом №1/К від 31.12.2021 за угодою сторін на підставі п. 1ст. 36 КЗпП України.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позов є необґрунтованим та недоведеним.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції повністю погодитись не можна, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України «Про оплату праці».

Частиною третьою статті 15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов`язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в частині п`ятій статті 97 КЗпП України.

Зазначені норми трудового законодавства свідчать про пріоритет виплати заробітної плати перед іншими виплатами та про підвищену захищеність таких виплат. Одночасно звертає на себе увагу той факт, що заробітна плата виплачується лише за виконану працівником роботу, а якщо працівник такої роботи не виконував, то заробітна плата йому не виплачується, за винятком виплат, передбачених законодавством (зокрема, у випадку простою).

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені встатті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Закріплені у статтях 116,117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Працівник є слабшою, ніж роботодавець, стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц).

Конституційний Суд України в рішенні від 29 січня 2008 року № 2-рп/2008 зазначив, що право заробляти собі на життя є невід`ємним від права на саме життя, оскільки останнє є реальним лише тоді, коли матеріально забезпечене (абзац другий підпункту 6.1.1 підпункту 6.1 пункту 6 мотивувальної частини).

Регулювання оплати праці працівників незалежно від форм власності підприємства, організації, установи здійснюється шляхом установлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій. Відповідно до частини третьої статті 94 КЗпП України питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Зміст поняття заробітної плати узгоджується з одним із принципів здійснення трудових правовідносин - відплатність праці, який дістав відображення у пункті 4 частини I Європейської соціальної хартії (переглянутої) від 03 травня 1996 року, ратифікованої Законом України від 14 вересня 2006 року № 137-V, за яким усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

У справі, яка переглядається, суд першої інстанції не звернув уваги, що при звільненні ОСОБА_1 відповідач не виплатив усі суми, що належали йому від підприємства, зокрема заробітну плату за січень - грудень 2021 року. Вказаний факт підтверджено витягом з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України, який надано позивачем до позовної заяви (а.с.27 - 29).

Відповідач не спростував доводів позивача, що зазначені кошти не виплачені позивачу.

Розраховуючи суму невиплаченої заробітної плати за період з січня по грудень 2021 року, колегія суддів враховує, що розмір заробітної плати становив 6 000 грн., а з 01.12.2021 складав 6 500 грн. та відповідно до витягу з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України нараховувалась заробітна плата позивачу з січня по червень 2021 року у мінімальному розмірі, що становить 6 000 грн., проте виплачена не була.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що за весь період трудових відносин відповідач повинен був виплатити позивачу заробітну плату у мінімальному розмірі починаючи з 01.01.2021 по 30.11.2021 у розмірі 6 000 грн. за кожен місяць та 01.12.2021 по 31.12.2021 у розмірі 6 500 грн., загальна суму за рік 72500 грн.

Разом з тим, звертаючись з заявою про зміну предмета позову позивач зазначив, що з 15.09.2021 по 01.11.2021 він перебував на лікарняному та Фондом соціального страхування України було перераховано грошові кошти у сумі 8 203,97 грн.

Відповідно до положень статей 18,19 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», страхуванню у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності підлягають особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту) на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та господарювання, у тому числі в іноземних дипломатичних та консульських установах, інших представництвах нерезидентів або у фізичних осіб, а також обрані на виборні посади в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та в інших органах. Право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги за страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності мають застраховані громадяни України, іноземці, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні. Це право виникає з настанням страхового випадку в період роботи (включаючи час випробування та день звільнення), якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.22, ч. 2 ст.22названогоЗаконудопомога по тимчасовій непрацездатності надається застрахованій особі у формі матеріального забезпечення, яке повністю або частково компенсує втрату заробітної плати (доходу), у разі настання в неї страхового випадку - тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві. Допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом застрахованим особам, починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності) незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності, у порядку та розмірах, встановлених законодавством.

Оплата перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у відповідності до Порядку оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов`язаної з нещасним випадком на виробництві, за рахунок коштів роботодавця, затвердженого ПКМУ від 26 червня 2015 року № 440.

Розрахунок допомоги по тимчасовій непрацездатності проводиться роботодавцем відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) для розрахунку виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого ПКМУ від 26 вересня 2001 року № 1266.

Для розрахунку допомоги з тимчасової непрацездатності (лікарняних) необхідно визначити розрахунковий період та його тривалість у календарних днях, а також розрахувати середню заробітну плату за розрахунковий період, за формулою: 3Псер = 3Прп: КДрп, де 3Прп - сума заробітної плати за розрахунковий період; КДрп - кількість календарних днів у розрахунковому періоді. Віднімати святково-неробочі дні чи вихідні у такому розрахунку не потрібно.

Так, розрахунковий період - це той проміжок часу, період, за який здійснюється розрахунок середньоденної заробітної плати для оплати допомоги з тимчасової непрацездатності. Як правило, для оплати допомоги з тимчасової непрацездатності розрахунковий період становить 12 календарних місяців. Однак, якщо до втрати працівником тимчасової непрацездатності працівником було відпрацьовано менше 12 місяців, то розрахунковий період складають всі повністю відпрацьовані календарні місяці, що передують місяцю хвороби.

Позивачем відпрацьовано 10 місяців, що становить 304 календарних дня, з яких виплачено заробітної плати за листопад та грудень 2020 року у сумі 10 000 грн, а з січня по серпень 2021 року підлягало сплаті 48 000, таким чином розмір середньої заробітної плати за рахунковий період складав 58 000/304 = 190,79 грн., а сума допомоги з тимчасової непрацездатності за 5 днів склала суму у розмірі 953,95 грн.

Отже загальна сума заборгованості по невиплаті заробітної плати складає 63 342,08 (72 500 - 8 203,97 - 953,95).

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 р. №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок), згідно з пп. "з" п. 1 якого, цей Порядок застосовується у випадках вимушеного прогулу.

Відповідно до абз.абз. 1 - 4 п. 2 Порядку (у редакції чинній на момент звільнення позивача), обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Отже для компенсації за невикористану відпустку розрахунковий період складає 12 календарних місяців починаючи з січня 2021 по грудень 2021, що становить 354 дні (365 календарних днів - 11 святкових і неробочих) 63 342,08/354 = 178,93, таким чином сумарна компенсація за невикористані дні щорічної відпустки складає 5 010,04 грн.

Відповідачем вказані обставини не спростовані у порядку та спосіб визначений ЦПК України, тому колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги , що рішення суду підлягає скасуванню та задоволення вимог ОСОБА_1 в частині стягнення заборгованості із невиплаченої заробітної плати в розмірі 63342,08 грн., 953,95 грн. допомоги з тимчасової непрацездатності та 5 010, 04 грн. компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.

Оскільки судом встановлено, що відповідачем порушені строки виплати заробітної плати позивачеві, повний розрахунок не проведений і на час розгляду справи вина власника не виключається.

Правові позиції щодо відшкодування спричиненої працівнику моральної шкоди викладена у постанові Верховного Суду України від 25 квітня 2012 року у справі № 6-23цс12, яких притримується і Верховний Суд (зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду від 13 серпня 2020 року у справі № 127/16375/19 (провадження 61-7321св20).

Згідно зі ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.

Кодекс законів про працю України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст. 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, повернення потерпілій особі вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, а має самостійне юридичне значення.

Тобто, за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Беручи до уваги характер та обсяг страждань, яких позивач зазнав у зв`язку з порушенням його прав із боку відповідача щодо тривалої невиплати йому заробітної плати та розрахунку при звільненні, відсутність засобів до існування, колегія суддів приходить до висновку, що протиправними діями відповідача позивачу завдано моральної шкоди, та, з урахуванням принципів розумності та справедливості, на його користь із відповідача підлягає стягненню 2 000грн у відшкодування моральної шкоди.

Суд першої інстанції належним чином не встановив фактичні обставини справи,висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам, не перевірив доводів позивача, не звернув уваги на те, що відповідачкою будь-яких заперечень з приводу заявлених до неї вимог, не надано, та дійшов безпідставного висновку про відмову у задоволенні позову.

За таких обставин,заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 12вересня 2023 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, апеляційний суд виходить із вимог ст.141 ЦПК України.

Оскільки позивачем при подання позовної заяви до суду було сплачено судовий збір у розмірі 992,40 грн., та за подання апеляційної скарги в сумі 1488,60 грн., розмір яких згідно з вимогами Закону України «Про судовий збір» визначений як мінімальний при звернення до суду, то понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору, навіть з урахуванням часткового задоволення позову, підлягають відшкодуванню з відповідача саме в зазначеному розмірі.

Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390ЦПКУкраїни,

суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Корнійчук Мариною Вячеславівною, задовольнити.

Заочне рішення Подільського районного суду м. Києва від 12 вересня 2023 року скасувати і ухвалити нове судове рішення наступного змісту.

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «Біохім» на користь ОСОБА_1 63 342,08 грн. заборгованості із невиплаченої заробітної плати, 953,95 грн. допомоги з тимчасової непрацездатності, 5 010,04 грн. компенсації за невикористані дні щорічної відпустки, а також відшкодувати 2 000 грн. моральної шкоди.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Промислова компанія «Біохім» на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви в сумі 992,40 грн. та 1 488,60 грн. за подання апеляційної скарги, а всього 2 481 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя-доповідач: О.І. Шкоріна

Судді: Л.Д. Поливач

А.М. Стрижеус