Постанова

від 31.10.2023 по справі 761/14615/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий у суді першої інстанції: Саадулаєв А.І.

Єдиний унікальний номер справи № 761/14615/23

Апеляційне провадження № 22-ц/824/10706/2023

ПОСТАНОВА

Іменем України

31 жовтня 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді Мережко М.В.,

суддів: Поліщук Н.В., Соколова В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 01 травня 2023 року про передачу справи на розгляд іншого суду у справі за позовом ОСОБА_1 до Незалежної професійної спілки працівників Білоцерківської станції екстреної медичної допомоги, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог - Київська обласна рада, про визнання незаконної та скасування вимоги,

встановив:

У квітні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до Шевченківського районного суду м. Києва із позовом до Незалежної професійної спілки працівників Білоцерківської станції екстреної медичної допомоги, третя особа - Київська обласна рада, про визнання незаконної та скасування вимоги дострокового припинення трудового договору.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 01 травня 2023 року справу передано на розгляд Білоцерківському міськрайонному суду Київської області.

Не погоджуючись із ухвалою суду, ОСОБА_1 подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права просить ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 01 травня 2023 року скасувати, направити справу для продовження розгляду до Шевченківського районного суду м. Києва.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що суд не перевірив та не урахував того, що позивачка є внутрішньо переміщеною особою та проживає в АДРЕСА_1 , що належить до юрисдикції Шевченківського районного суду м. Києва.

Відзив на апеляційну скаргу від інших учасників справи до суду у встановлений строк не надходив.

За правилами ч.2 ст.369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду про передачу справи на розгляд іншого суду (п.9 ч.1 ст.353 ЦПК) розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як видно із матеріалів справи, 25 квітня 2023 року ОСОБА_1 направила до Шевченківського районного суду м. Києва позовну заяву до Незалежної професійної спілки працівників Білоцерківської станції екстреної медичної допомоги, третя особа - Київська обласна рада, про визнання незаконної та скасування вимоги дострокового припинення трудового договору.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 01 травня 2023 року справу передано на розгляд Білоцерківському міськрайонному суду Київської області.

Постановляючи ухвалу про передачу справи до іншого суду, суд першої інстанції посилався на те, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ,і тому справа не підсудна Шевченківському районному суду м. Києва.

Враховуючи, що справа не підсудна Шевченківському районному суду м.Києва, суд постановив ухвалу про передачу цивільної справи за місцезнаходженням відповідача.

Колегія суддів не може погодитися з цим висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, інститут підсудності безпосередньо пов`язаний із забезпеченням права на справедливий судовий розгляд, закріпленого у п.1 ст.6 Конвенції, оскільки за його допомогою визначається «належний суд», тобто суд, уповноважений розглядати конкретну справу.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку, що суд буде вважатися встановленим законом лише за умови, що він утворений безпосередньо на підставі закону, діє в межах своєї предметної, функціональної та територіальної юрисдикції й у законному складі суду.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Статтями 27, 28, 30 ЦПК України врегульовано питання загальної територіальної підсудності за місцем проживання (місцезнаходженням) відповідача, підсудності справ за вибором позивача та виключної підсудності.

Згідно частини 2 статті 27 ЦПК України позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Частиною 1 статі 28 ЦПК України визначено, що позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача.

Право вибору між судами, яким згідно із правилом загальної підсудності (стаття 27 ЦПК) і правилом альтернативної підсудності (стаття 28 ЦПК) підсудна справа, належить виключно позивачеві (частина 16 статті 28 ЦПК).

Установлено, що 25 квітня 2023 року ОСОБА_1 направила до Шевченківського районного суду м. Києва позовну заяву до Незалежної професійної спілки працівників Білоцерківської станції екстреної медичної допомоги, третя особа - Київська обласна рада, про визнання незаконної та скасування вимоги дострокового припинення трудового договору.

Як вбачається з відповіді №58199 від 04 травня 2023 року з Єдиного державного демографічного реєстру, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 36-37).

Кабінетом Міністрів України 01 жовтня 2014 року прийнято Постанову №509 "Про облік осіб, які перемістилися з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції" і затверджено Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України або районів проведення антитерористичної операції.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1вказаної постанови довідка є документом, який підтверджує факт внутрішнього переміщення і взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Згідно з абзацом 20 пункту 2 Постанови інформація про внутрішньо переміщену особу, у тому числі отримана від уповноваженої особи територіальної громади/центру надання адміністративних послуг у вигляді сформованої електронної справи, включається до Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб без копій / сканкопій документів, передбачених пунктом 4 цього Порядку. При цьому посадова особа уповноваженого органу, уповноважена особа територіальної громади / центру надання адміністративних послуг несе персональну відповідальність за правильність внесення інформації про внутрішньо переміщену особу до електронної справи та Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб.

Як видно з довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №1201 від 16 листопада 2016 року фактичне місце проживання / перебування ОСОБА_1 вказане: АДРЕСА_3 (а.с. 59).

Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Частинами 1, 2 статті 4 вказаного Закону визначено, що факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону. Підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, зазначені в статті 1 цього Закону, на момент їх виникнення.

Статтею 5 цього Закону встановлено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Адресою фактичного місця проживання внутрішньо переміщеної особи може бути адреса відповідного місця компактного поселення внутрішньо переміщених осіб (адреса містечка із збірних модулів, гуртожитку, оздоровчого табору, будинку відпочинку, санаторію, пансіонату, готелю тощо).

Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" є спеціальним законом щодо статусу вказаних осіб, який підлягає застосуванню.

У постанові від 29 липня 2019 року у справі №409/2636/17 Верховний Суд вказав на те, що вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, необхідно також враховувати імперативні положення спеціального Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", згідно статті 5 якого довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону.

З огляду на зазначені обставини та вимоги Закону України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб", колегія суддів робить висновок про те, що ОСОБА_1 звернулась із позовом до належного суду, оскільки її зареєстроване місце перебування, як внутрішньо переміщеної особи, є АДРЕСА_1 , що належить до території Шевченківського районного суду міста Києва.

Суд першої інстанції вказаного не врахував і постановив необґрунтовану ухвалу про передачу справи до іншого суду.

Згідно з вимогами ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

З урахуванням викладеного, ухвала суду підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 369, 374, 379 382, 383, 384 України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 01 травня 2023 року скасувати, направити справу для продовження розгляду до Шевченківського районного суду м. Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий: М.В. Мережко

Судді: Н.В. Поліщук

В.В. Соколова