Постанова

від 01.11.2023 по справі 149/789/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 149/789/23

Провадження № 22-ц/801/2086/2023

Категорія: 21

Головуючий у суді 1-ї інстанції Робак М. В.

Доповідач:Сопрун В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2023 рокуСправа № 149/789/23м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі:

головуючого Сопруна В.В.,

суддів Матківської М.В., Панасюка О.С.,

за участю секретаря судового засідання Кахно О.А.,

за участю сторін: представника ОСОБА_1 адвоката Поворознюка Б.М., представника ФГ «Чест-Агро» - адвоката Головатюка С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Вінниці цивільну справу №149/789/23 за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «ЧЕСТ-АГРО» про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення та скасування запису про державну реєстрацію договору оренди землі,

за апеляційною скаргою Фермерського господарства «ЧЕСТ-АГРО» на заочне рішення Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 28 квітня 2023 року, яке ухвалене суддею Робак М.В. в Хмільницькому міськрайонному суді Вінницької області,

в с т а н о в и в :

В березні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ФГ «ЧЕСТ-АГРО» про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою шляхом її повернення та скасування запису про державну реєстрацію договору оренди землі, мотивуючи позов тим, що 30 березня 2021 року позивач успадкував після смерті своєї матері ОСОБА_2 земельну ділянку площею 2,2427 га, яка розташована на території Пустовійтівської сільської ради Хмільницького району.

Дану земельну ділянку матір позивача ОСОБА_2 09 березня 2010 року надала в оренду ФОП ОСОБА_3 та уклала з ним договір оренди строком на 10 років. Після смерті матері позивач, оформивши спадщину, вирішив самостійно обробляти земельну ділянку, повідомивши про це відповідача. Однак, ОСОБА_3 відмовився повернути спадкове майно та повідомив, що його покійна матір 01 квітня 2019 року уклала договір оренди земельної ділянки із ФГ «ЧЕСТ-АГРО» строком на 15 років.

Після відмови ОСОБА_3 повертати земельну ділянку позивач звернувся до поліції із заявою по факту використання головою ФГ «ЧЕСТ-АГРО» ОСОБА_3 завідомо підробленого документу, оскільки він доглядав матір з березня 2019 та вона знаходилась постійно за місцем проживання ОСОБА_1 , а також не виявляла бажання знову передавати ОСОБА_3 в оренду земельну ділянку.

31 січня 2021 року було призначено почеркознавчу експертизу із висновку якої слідує, що підписи у договорі оренди земельної ділянки №3 від 01 квітня 2019 року, в акті визначення меж земельної ділянки від 01 квітня 2019 року та в акті приймання-передачі земельної ділянки від 01 квітня 2019 року, виконано не гр. ОСОБА_2 , а іншою особою. Таким чином договір оренди від 01 квітня 2019 року є неукладеним, тобто таким що не відбувся, що є підставою для повернення земельної ділянки. Крім того, згідно інформації державного реєстратора Уланівської сільської ради Хмільницького району слідує, що на підставі спірного договору оренди земельної ділянки, 01 квітня 2019 року було вчинено запис у державному реєстрі речових прав про виникнення у відповідача речового права на вказану ділянку строком до 01 квітня 2034 року, що є підставою для скасування запису про речове право у Державному реєстрі.

Отже просив суд зобов`язати ФГ «ЧЕСТ-АГРО» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,2427 га, яка розташована на території Пустовійтівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0524885800:05:000:0332. Скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером 30991196, вчинений державним реєстратором Шевців Оленою Василівною від 01 квітня 2019 року про речове право, а саме: право оренди ФГ «ЧЕСТ-АГРО», земельної ділянки площею 2,2427 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0524885800:05:000:0332, строком дії до 01 квітня 2034 року. Вирішити питання щодо стягнення судових витрат.

Заочним рішенням Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 28 квітня 2023 року позов задоволено.

Зобов`язано ФГ «ЧЕСТ-АГРО» повернути ОСОБА_1 земельну ділянку площею 2,2427 га, яка розташована на території Пустовійтівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області та призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0524885800:05:000:0332.

Скасовано запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за номером 30991196, вчинений державним реєстратором Шевців О.В. від 01 квітня 2019 року про речове право, а саме: право оренди ФГ «ЧЕСТ-АГРО», земельної ділянки площею 2,2427 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 0524885800:05:000:0332, строком дії до 01 квітня 2034 року.

Стягнуто з ФГ «ЧЕСТ-АГРО» на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 2147,20 грн та 6000 грн витрат на правничу допомогу.

Ухвалою Хмільницького міськрайонного суду Вінницької області від 28 серпня 2023 року заяву ФГ «ЧЕСТ-АГРО» про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.

Не погодившись із заочним рішенням суду ФГ «ЧЕСТ-АГРО»подало апеляційну скаргу, оскільки вважає його незаконним, неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права, зокрема, що судом першої інстанції встановлено обставини, які є недоведеними. Просило заочне рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що наявний в матеріалах справи висновок експерта містить істотні недоліки, відтак існує необхідність в проведенні повторної експертизи. Зокрема вказано, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту в частині скасування запису у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про речове право, оскільки починаючи з 16 січня 2020 року скасування запису про проведену державну реєстрацію права не може привести до настання реальних наслідків щодо скасування державної реєстрації прав за процедурою, визначеною у Законі.

Крім того, скаржник вважає, що судом порушено норми процесуального права, оскільки розгляд справи відбувся за відсутності належно повідомленого відповідача, що на підставі п.3 ч.3 ст.376 ЦПК України є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість судових рішень суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши осіб, які з`явилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення за таких підстав.

Згідно ч.3 ст. 12 ЦПК України кожна сторонаповинна довестиобставини,які маютьзначення длясправи іна яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених цимКодексом.Доказами єбудь-якідані,на підставіяких судвстановлює наявністьабо відсутністьобставин (фактів),що обґрунтовуютьвимоги ізаперечення учасниківсправи,та іншихобставин,які маютьзначення длявирішення справи (ст. 76 ЦПК України).

Згідно ч.1-3,5ст.263ЦПК Українисудове рішенняповинно ґрунтуватисяна засадахверховенства права,бути законнимі обґрунтованим. Законнимє рішення,ухвалене судомвідповідно донорм матеріальногоправа іздотриманням нормпроцесуального права. Судоверішення маєвідповідати завданнюцивільного судочинства,визначеному цимКодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення частково не відповідає, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом, витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі №64156228 від 30 березня 2021 року, витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №250565240 від 30 березня 2021 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,2427 га, яка розташована на території Пустовійтівської сільської ради Хмільницького району Вінницької області (а.с.8 10).

01 квітня 2019 року між ОСОБА_2 та відповідачем укладено договір оренди спірної земельної ділянки строком до 01 квітня 2034 року та право оренди зареєстровано 03 квітня 2019 року (а.с.11 15).

З висновку експерта ВНДЕКЦ МВС України №СЕ-19/102-21/1661-ПЧ від 08 лютого 2021 року, який виконаний на підставі постанови від 31 січня 2021 року, вбачається, що: 1). Підпис під друкованим зазначенням орендодавця ОСОБА_2 на 3-му аркуші у договорі оренди земельної ділянки №3 від 01 квітня 2019 року виконано не гр. ОСОБА_2 , а іншою особою із наслідуванням підпису гр. ОСОБА_2

2). Підпис під друкованим зазначенням орендодавця ОСОБА_2 на акті приймання-передачі земельної ділянки, що орендується від 01 квітня 2019 року, виконаний не гр. ОСОБА_2 , а іншою особою із наслідуванням підпису гр. ОСОБА_2

3). Підпис під друкованим зазначенням орендодавця ОСОБА_2 в акті визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 01 квітня 2019 року, виконаний не гр. ОСОБА_2 , а іншою особою із наслідуванням підпису гр. ОСОБА_2

4). Підпис під друкованим зазначенням орендодавця ОСОБА_2 у договорі оренди земельної ділянки №3 від 01 квітня 2019 року, підпис під друкованим зазначенням орендодавця ОСОБА_2 , в акті приймання-передачі земельної ділянки, що орендується від 01 квітня 2019 року, підпис під друкованим зазначенням орендодавця ОСОБА_2 , в акті визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 01 квітня 2019 року виконані однією особою (копія на а.с.20 34).

За інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, державний реєстратор ОСОБА_4 зареєструвала право оренди земельної ділянки за договором від 01 квітня 2019 року. Індексний номер рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №46271134 від 03 квітня 2019 року (а.с.15).

Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 вказував, що оскільки його померла матір ОСОБА_2 не підписувала договір оренди землі, тому він є неукладеним, отже, така земельна ділянка безпідставно перебуває у фактичному користуванні відповідача, тому має бути повернута її власнику.

Згідно із ч.1 ст.202 ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (ч.4 цієї ж статті).

У ст.203 ЦК визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно із ч.2 ст.207 ЦК правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до ч.4 ст.263 Цивільного процесуального кодексу при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах ВС.

У постанові колегії суддів другої судової палати КЦС від 22 січня 2020 року у справі №674/461/16-ц зроблено висновок, що «підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника(-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документа, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами».

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ч.1 ст.14 закону «Про оренду землі» договір оренди землі укладається в письмовій формі.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц Велика Палата ВС зазначила: «Якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини».

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Тобто як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване у належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

У випадку заперечення самого факту укладення правочину, як і його виконання, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним, шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Порушенням права у такому випадку є не саме по собі існування письмового тексту правочину, волевиявлення позивача щодо якого не було, а вчинення конкретних дій, які порушують право позивача.

Протилежне тлумачення означало б, що суд надає документу, підробку якого встановлено належним чином, статус дійсного, визнає настання відповідних правових наслідків за відсутності як волевиявлення, так і інших законних підстав для цього та покладає на особу нічим не обґрунтований обов`язок застосувати для уникнення настання правових наслідків за підробленим документом ті самі способи захисту, що й в умовах, коли правочин дійсно вчинено, а його правомірність презюмується.

Зазначений правовий висновок зроблено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) та від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21).

Отже, встановивши, що померла ОСОБА_2 не підписувала договір оренди тобто не виявила свою волю до вчинення даного договору, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що така угоди є неукладеною.

У постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала: "Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві та в додаткових поясненнях, а також заперечення відповідача, позивач у цій справі наполягає на поверненні йому земельних ділянок, вважаючи, що ці ділянки знаходяться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав. Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майно, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок." (пункт пункті 7.27 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

Зайняття земельної ділянки фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку, суд першої інстанції прийшов обґрунтованого висновку, що ефективним способом захисту права ОСОБА_1 , як власника земельної ділянки, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном шляхом повернення такої земельної ділянки.

За таких обставин, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги в цій частині, оскільки суд першої інстанції правильно визнав ефективним обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом повернення земельної ділянки.

Доводи апеляційної скарги в тому, що наявний в матеріалах справи висновок експерта містить істотні недоліки, відтак існує необхідність у проведенні повторної експертизи підлягають відхиленню.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно зі статтею 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 ЦПК України.

Якщо експертиза, яка проведена у кримінальному провадженні, містить інформацію щодо предмета доказування у цивільному провадженні, то незважаючи на те, що на момент розгляду справи вирок у кримінальній справі не ухвалений така експертиза може бути є допустимим доказом.

Висновок, підготовлений у рамках кримінального провадження особою, яка є атестованим судовим експертом, відповідає положенням статті 102 ЦПК України.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 05 лютого 2020 року у справі №461/3675/17(провадження № 61-10814св19), від 25 березня 2021 року у справі № 752/21411/17 (провадження № 61-10929св20), від 15 квітня 2021 року у справі № 759/15556/18 (провадження № 61-15236св20).

У постановах Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 686/23256/16-ц (провадження № 61-32980св18) та від 25 березня 2021 року у справі № 752/21411/17 (провадження № 61-10929св20) зроблено висновок, що отриманий відповідно до вимог закону висновок експерта у кримінальній справі, є письмовим доказом у цивільній справі, якому суд має надати оцінку та мотивувати, чи визнає доказ, чи відхиляє його.

Отже,проведена укримінальному провадженні№ 12020025330000119від 23грудня 2020року експертизає належнимі допустимимдоказом.

Представником відповідача не доведено, що висновок експертизи є неналежним доказом, а саме, що він не стосується предмета доказування або одержаний з порушенням порядку, встановленого законом. Представник відповідача, заперечуючи проти висновку експерта, не надав доказів на його спростування, не ставив перед судом питання про виклик у судове засідання експерта, який проводив почеркознавчу експертизу.

Позивач заперечує згоду померлої ОСОБА_2 на укладання договору оренди належних йому земельної ділянки 01 квітня 2019 року, підроблення підпису в договорах оренди земельних ділянок встановлена висновком експертизи, який не спростований відповідачем, отже суд не може вважати, що спірний договір оренди є укладеними. Відповідач не надав жодних доказів на спростування доводів позивача.

Щодо доводів скаржника про розгляд справи за відсутності відповідача, слід зазначити наступне.

Як вбачається з матеріалів цивільної справи, відповідач ФГ «Чест-Агро» повідомлялось про розгляд справи за адресою, що зазначена позивачем в позовній заяві та яка вказана в оспорюваному договорі оренди земельної ділянки №3 від 01 квітня 2019 року (а.с.12), у відповідності до п.2 ч.3 ст. 175 ЦПК України. Однак, повістка з матеріалами позовної заяви повернулась неврученою у зв`язку з відсутністю адресата.

12 квітня 2023 року судом повторно надіслано за зазначеною позивачем адресою повістку про виклик до суду разом з матеріалами позовної заяви, яку відповідачем отримано 21 квітня 2023 року (а.с.52), однак представник відповідача в судове засідання не з`явився та про причини своєї неявки не повідомив, клопотань про відкладення судового засідання з метою підготовки відзиву на позов не подав.

Таким чином доводи апеляційної скарги, що відповідач не був належним чином повідомлений про розгляд справи, спростовується матеріалами справи.

Отже, доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Щодо вимог про скасування запису про інше речове право.

Звертаючись до суду, ОСОБА_1 , крім іншого, просив суд скасувати запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, а саме право оренди земельної ділянки площею 2,2427 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 0524885800:05:000:0332.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18).

Велика Палата Верховного Суду у постановівід 14 вересня 2021 року у справі № 359/5719/17 (провадження № 14-8цс21) звертала увагуна те, щодержавна реєстрація права власності на нерухоме майноє одним ізюридичних фактів у юридичному складі, необхідному для підтвердження права власності, а самостійногозначеннядля виникненняправа власностінемає. Така реєстраціявизначаєлише момент, з якого держава визнає тапідтверджуєправо власностіза наявностіінших юридичних фактів, передбачених закономяк необхіднихдля виникненнятакого права (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16 (провадження № 14-445цс19)(пункт 55) та від 07 квітня 2020 року у справі № 916/2791/13 (пункт 6.31)).

Стаття 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» регламентує внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству», який набрав чинності з 16 січня 2020 року, статтю 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» викладено у новій редакції.

Відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції, чинній із 16 січня 2020 року) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Викладене свідчить, що з 16 січня 2020 року, тобто на час звернення позивача ОСОБА_1 до суду та ухвалення судового рішення у цій справі, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон вже не передбачав, тому матеріально-правове регулювання спірних реєстраційних відносин істотно змінилося.

За таких обставин належним способом захисту прав та інтересів позивача буде вимога про скасування рішення про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно.

Реєстрація права, яке закріплене у неукладеному договорі оренди землі від 01 квітня 2019 року, порушує права та законні інтереси позивача на розпорядження власністю - земельною ділянкою, кадастровий номер 0524885800:05:000:0332, яка призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Однак, у даній справі відсутні підстави для задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації договору оренди землі від 01 квітня 2019 року, оскільки судове рішення про усунення перешкод у користуванні спірною земельною ділянкою шляхом її повернення вже є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про скасування державної реєстрації договору оренди землі.

Подібні висновки викладено Верховним Судом у постановах від 16 листопада 2022 року у справі № 144/1346/21 (провадження № 61-7155св22), від 05 квітня 2023 року у справі № 125/788/21 (провадження № 61-4248св22), від 19 квітня 2023 року у справі №138/3665/21 (провадження №61-7835св22).

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, щоподана апеляційнаскарга відповідачем підлягає до часткового задоволення, рішення судупершої інстанціїв частині позовної вимоги про скасування запису про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки підлягає скасуванню,оскільки судпершої інстанції, задовольняючи позов, невірно вирішив спір в цій частині, з постановленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову у частині скасування запису про державну реєстрацію речового права. В іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін.

Щодо судових витрат.

Відповідно до частини тринадцятоїстатті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Звертаючись до суду першої інстанції, ОСОБА_1 сплатив судовий збір у розмірі 2147,20 грн та 6000 грн за надання правничої допомоги. На підтвердження розміру витрат на правничу допомогу представник позивача ОСОБА_1 надав Договір про надання правової допомоги від 26 грудня 2022 року, акт (розрахунок) наданих послуг по договору про надання правової допомоги від 13 березня 2023 року, ордер серії АВ №1056637 на надання адвокатом Поворознюком Б.М. правничої допомоги ОСОБА_1 , свідоцтво про заняття адвокатською діяльністю №313, квитанцію до прибуткового касового ордера №142 від 26 грудня 2022 року, згідно якої вартість наданих адвокатських послуг позивачу становить 6000 грн.

Отже, ОСОБА_1 всього поніс в ході розгляду справи 8147,20 грн судових витрат.

Відповідач поніс судові витрати у виді судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 3220,80 грн судового збору.

Виходячи з принципу пропорційності (ст. 141 ЦПК України), з урахуванням того, що задоволенню підлягає одна з двох заявлених позивачем вимог, з відповідача на користь позивача слід стягнути 4073,60 грн понесених ним судових витрат, а з позивача на користь відповідача 1610,40 грн понесених судових витрат.

Враховуючи вимогичастини 10статті 141ЦПК України,слід стягнутиз відповідачана користьпозивача різницюпонесених нимсудових витратв сумі2463,20грн (4073,60грн -1610,40грн).

Керуючись ст. ст. 141, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства «ЧЕСТ-АГРО» задовольнити частково.

Заочне рішенняХмільницького міськрайонногосуду Вінницькоїобласті від28квітня 2023рокувчастині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 про скасування запису про державну реєстрацію скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволені позову.

Змінити розподіл судових витрат.

Стягнути із Фермерського господарства«ЧЕСТ-АГРО»накористь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати в розмірі 2463,20 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 01 листопада 2023 року.

Головуючий Сопрун В.В.

Судді Матківська М.В.

Панасюк О.С.