Постанова

від 01.11.2023 по справі 692/1294/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 692/1294/20

провадження № 61-9514 св 23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач),

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Коломієць Г. В., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Продсільпром»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Продсільпром» на рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 19 січня 2023 року у складі судді Чепурного О. П. та постанову Черкаського апеляційного суду від 16 травня 2023 року у складі колегії суддів: Гончар Н. І., Сіренка Ю. В., Фетісової Т. Л.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства

з обмеженою відповідальністю «Продсільпром» (далі - ТОВ «Продсільпром», товариство) про усунення перешкод у користуванні майном.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що він є власником земельних ділянок, площею 2,998 га (кадастровий номер 7120685200:03:001:1135) та площею 2,998 га (кадастровий номер 7120685200:03:001:0692), розташованих в адміністративних межах Коломицької сільської ради Драбівського району Черкаської області

(далі - Коломицька СР) за межами населеного пункту, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Йому стало відомо про те, що належні йому земельні ділянки перебувають в оренді ТОВ «Продсільпром». У відповідь на його запит товариство підтвердило державну реєстрацію права оренди на вказані земельні ділянки, долучивши копію договору оренди землі від 09 вересня 2012 року, начебто укладеного між ним

і ТОВ «Продсільпром».

Позивач зазначав, що він не підписував договір оренди землі від 09 вересня

2012 року, такий правочин є неукладеним, тому перебування земельних ділянок

у користуванні товариства є безпідставним та таким, що порушує його права

як власника землі.

З урахуванням наведеного, ОСОБА_1 просив суд зобов`язати

ТОВ «Продсільпром» усунути йому перешкоди у користуванні вказаними земельними ділянками шляхом їх звільнення та скасування у Державному реєстрі прав на нерухоме майно записів про право оренди товариства.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Драбівського районного суду Черкаської області від 19 січня 2023 року,

з урахуванням ухвали цього самого суду від 27 січня 2023 року про виправлення описки, позов ОСОБА_1 задоволено.

Зобов`язано ТОВ «Продсільпром» усунути перешкоди у користуванні

ОСОБА_1 земельними ділянками з кадастровими номерами: 7120685200:03:001:1135 та 7120685200:03:001:0692, які розташовані

в адміністративних межах Коломицької СР за межами населеного пункту, шляхом звільнення даних ділянок та повернення їх власнику.

Скасовано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про право оренди ТОВ «Продсільпром» указаних ділянок за номерами записів про інше речове право 34425901 від 29 листопада 2019 року та 37927641 від 25 серпня 2020 року.

Суд першої інстанції вважав установленим факт того, що спірні земельні ділянки,

які належать позивачу, знаходяться в користуванні товариства на підставі договору оренди землі від 09 вересня 2012 року, укладеного між ними, а також,

що ОСОБА_1 регулярно отримує за це орендну плату, що останнім

не заперечується. Товариство надало суду бухгалтерські документи, які свідчать про сплату останнім податку з виплаченої суми орендної плати позивачу та копії квитанцій про перерахування частини виплат за орендну плату.

Разом із цим, районний суд уважав неналежним доказом правомірності користування товариством спірними земельними ділянками, які належать

ОСОБА_1 , договір оренди землі від 09 вересня 2012 року, так як у ньому предметом оренди є земельна ділянка, площею 5,9980 га, кадастровий номер земельної ділянки відсутній. Отже, договір стосується однієї земельної ділянки,

без визначення її за кадастровим номером.

Крім того, відсутній акт приймання-передачі земельної ділянки, що передбачено умовами договору. Указане свідчить про те, що предметом наданого суду договору є не спірні земельні ділянки.

Згідно з висновком експерта від 12 серпня 2021 року № 451,1121/21-23, складеного за результатом проведення судової почеркознавчої експертизи (далі - висновок судової почеркознавчої експертизи від 12 серпня 2021 року № 451,1121/21-23), призначеної ухвалою цього суду від 29 березня 2021 року, підпис від імені ОСОБА_1 у графі «Орендодавець» договору оренди землі від 09 вересня 2012 року, укладеного між ОСОБА_1 і ТОВ «Продсільпром», виконаний

не ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції дійшов висновку, що користування товариством спірними земельними ділянками без законних на те підстав створює перешкоди позивачу - власнику земельних ділянок, у розпорядженні своїм майном, чим порушує його права як власника землі, які, в свою чергу, підлягають судовому захисту в обраний позивачем спосіб.

Крім того, районний суд задовольнив й похідну вимогу про скасування записів

у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про право оренди

ТОВ «Продсільпром», оскільки такі записи були зроблені за договором оренди землі від 09 вересня 2012 року, який, як установив районний суд, позивач не підписував.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 16 травня 2023 року апеляційну скаргу ТОВ «Продсільпром» задоволено частково.

Рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 19 січня 2023 року змінено у частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 про скасування

у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записів про право оренди ТОВ «Продсільпром» земельних ділянок за номерами записів про інше речове право 34425901 від 29 листопада 2019 року та 37927641 від 25 серпня 2020 року. Викладено абзац третій резолютивної частини рішення у наступній редакції:

Скасовано державну реєстрацію права оренди за ТОВ «Продсільпром» на земельну ділянку з кадастровим номером 7120685200:03:001:0692, площею 2,998 га, запис про державну реєстрацію № 37927641 від 25 серпня 2020 року та на земельну ділянку з кадастровим номером 7120685200:03:001:1135, площею 2,998 га, запис про державну реєстрацію 34425901 від 29 листопада 2019 року.

В іншій частині рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 19 січня 2023 року залишено без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком районного суду про те, що договір оренди землі від 09 вересня 2012 року є неналежним доказом законних підстав користування відповідачем спірними земельними ділянками, оскільки договір

не містить інформацію про кадастровий номер земельної ділянки, яка передається в оренду, акта приймання-передачі земельної ділянки, а площа земельної ділянки

не співпадає із площею земельних ділянок, які належать позивачу. Матеріали справи містять лише договір оренди землі від 01 листопада 2006 року, укладений між ОСОБА_1 та ТОВ «Продсільпром», за яким ОСОБА_1 передав товариству в оренду земельну ділянку, площею 2,9980 га, без її кадастрового номера, строком на 10 років. Строк дії договору закінчився у 2016 році. Доказів пролонгації договору сторонами суду не надано.

Апеляційний суд зазначив, що сторонами не заперечується, що товариство користується земельними ділянками, які належать позивачу, а останній отримує

за це оренду плату. Проте, відповідач не надав доказів користування спірними земельними ділянками на підставі чинних договорів оренди, тоді як позивач заперечує проти такого користування.

Суд апеляційної інстанції відхилив посилання заявника апеляційної скарги

на постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі

№ 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) та на постанову Верховного Суду

від 16 листопада 2022 року у справі № 692/79/17 (провадження № 61-3277св21), оскільки договір оренди землі від 09 вересня 2012 року, на підставі якого відповідач уважає правомірним користування земельними ділянками, які належать позивачу, не підтверджує відповідних обставин. Тому судами не надавалася оцінка цьому договору як неукладеному, оскільки він не є належним доказом передання в оренду саме спірних земельних ділянок.

Апеляційний суд уважав, що районний суд правильно задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні ним земельними ділянками шляхом їх звільнення та повернення власнику.

Разом із цим, апеляційний суд, посилаючись на відповідні норми Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»

та судову практику Верховного Суду, вказав, що ефективним способом захисту порушених прав позивача є скасування державної реєстрації права оренди

на земельні ділянки, а тому змінив рішення районного суду у цій частині.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її надходження до суду касаційної інстанції

У червні 2023 року ТОВ «Продсільпром» звернулося до Верховного Суду

із касаційною скаргою на рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 19 січня 2023 року та постанову Черкаського апеляційного суду від 16 травня 2023 року, в якій просило скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій

та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування судами норм права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених

у постановах Верховного Суду (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 06 липня 2023 року задоволено клопотання

ТОВ «Продсільпром» про поновлення строку на касаційне оскарження. Поновлено заявнику строк на касаційне оскарження рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 19 січня 2023 року та постанови Черкаського апеляційного суду від 16 травня 2023 року. Відкрито касаційне провадження у цій справі. Витребувано цивільну справу № 692/1294/20 із Драбівського районного Черкаської області. Надіслано іншим учасникам справи копію касаційної скарги та доданих

до неї документів. Роз`яснено право подати відзив на касаційну скаргу та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У липні 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 02 жовтня 2023 року справу призначено до судового розгляду в складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга ТОВ «Продсільпром» мотивована тим, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, а саме положення ЦК України (статті 203, 207, 215, 638) та Закону України «Про оренди землі»

(статті 13, 14, 15, 21, 22), а також безпідставно не враховано правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року

у справі № 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21), та у постанові Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 692/79/17 (провадження

№ 61-3277св21).

Суди не визначилися із тим, чи є договір оренди землі від 09 вересня 2012 року неукладеним, чи оспорюваним, чи є дії позивача, як власника землі, добросовісними, чи не суперечать вони його попередній поведінці, факт отримання/неотримання власником землі орендної плати, що підтверджує виконання умов договору оренди землі.

При цьому ОСОБА_1 визнав, що спірні земельні ділянки перебувають

у користуванні товариства. Не заперечується позивачем і те, що після припинення дії договору оренди землі від 01 листопада 2006 року товариство користувалося спірними земельними ділянками, а він отримував орендну плату. Протягом 2016-2020 років позивач не вимагав у товариства припинити користування земельними ділянками, а в подальшому звернувся з позовом про усунення перешкод

у користуванні майном із мотивів неукладення договору оренди. Такі дії позивача суперечать його попередній поведінці і є недобросовісними.

Крім того, якщо договір оренди і не був укладений, але виконувався сторонами,

то така обставина захищає відповідний правочин від висновку про неукладеність

і в подальшому він розглядається як укладений та чинний, якщо тільки

не є нікчемним чи оспорюваним із інших підстав. Позивач не довів належними

та допустимими доказами наявність підстав вважати договір оренди землі

від 09 вересня 2012 року неукладеним.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не надходив.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Відповідно до державного акта на право приватної власності на землю серії ЧР

№ 006878 від 03 вересня 2002 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 3,00 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території

Коломицької СР (а. с. 15-16, т. 1).

На підставі державного акта на право власності на землю серії ЯИ № 931037

від 17 грудня 2009 року ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, площею 2,9980 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована в селі Коломиці Драбівського району Черкаської області (а. с. 17-18, т. 1).

Згідно з договором оренди землі від 09 вересня 2012 року, укладеним

між ОСОБА_1 і ТОВ «Продсільпром», земельну ділянку, площею 5,9980 га, передано в оренду товариству строком на 15 років (а. с. 21-22, т. 1).

Відповідно до висновку судової почеркознавчої експертизи від 12 серпня 2021 року № 451,1121/21-23 підпис від імені ОСОБА_1 у графі «Орендодавець» договору оренди землі від 09 вересня 2012 року, укладеного між ОСОБА_1

і ТОВ «Продсільпром», виконаний не ОСОБА_1 (а. с. 149-168, т. 1).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій

статті 389 ЦПК України.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1

частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках, зокрема, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку

(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга ТОВ «Продсільпром» підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним

і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права

із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення не відповідають.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних

або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні

та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку,

якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася

до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова

у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду

за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб,

що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права

та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво-

чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін

(частина четверта цієї самої статті).

У статті 203 ЦК України визначено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом

або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким,

що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду,

а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

У частині першій статті 627 ЦК зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване

на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Аналогічне визначення права оренди земельної ділянки закріплено і статтею 1 Закону України «Про оренду землі», яким також урегульовано процедуру укладення, вимоги та припинення договору оренди землі.

У статті 6 Закону України «Про оренду землі» зазначено, що орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, ЦК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Статтею 13 Закону України «Про оренду землі» визначено, що договір оренди

землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору

та вимог земельного законодавства.

Згідно з частиною першою статті 14 указаного Закону договір оренди землі укладається в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону України «Про оренду землі» строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін.

Згідно із частиною першою статті 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб.

Отже, користуватися земельною ділянкою приватної власності можливо на праві оренди, підставою для якої є договір, відповідно до якого сплачується орендна плата.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, предметом позову ОСОБА_1

є усунення перешкод у користуванні земельними ділянками шляхом їх звільнення та скасування відповідних записів про право оренди.

Суди попередніх інстанцій позов ОСОБА_1 задовольнили, виходячи, у тому числі, з того, що відповідач безпідставно користується спірними земельними ділянками позивача, так як останній не укладав із товариством договір оренди спірних земельних ділянок.

Разом із цим, суди вказали про те, що позивач отримує орендну плату

за користування товариством земельними ділянками/земельною ділянкою.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі

№ 227/3760/19-ц (провадження № 14-79цс21) вказано, що:

«6.15. Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину,

а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

6.16. Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.

6.17. Наявність же сама по собі на письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою,

не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням.

6.18. Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій

статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі.

6.19. Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину

є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

6.20. Тобто як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233

ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі

(що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.

6.21. У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли».

Крім того, у вищевказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначила наступне:

«6.37. Тобто суду необхідно встановити не просто факт використання спірного майна орендарем, а й те, чи сплачував орендар за таке використання орендодавцю та його правонаступникам і чи приймали вони таку оплату.

6.38. У разі якщо договір виконувався обома сторонами (зокрема, орендар користувався майном і сплачував за нього, а орендодавець приймав платежі),

то кваліфікація договору як неукладеного виключається, такий договір оренди вважається укладеним та може бути оспорюваним (за відсутності законодавчих застережень про інше).

6.39. Висловлене вище про можливість визначити фактичне укладення правочину

у спосіб його виконання (за відсутності законодавчих застережень про інше)

не суперечить викладеному в постанові Великої Палати Верховного Суду

від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19) правовому висновку про те, що правочин, який не вчинено (договір, який

не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено».

Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки,

що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається

на них.

У постанові Верховного Суду від 10 травня 2023 року у справі № 567/1437/19 (провадження № 61-18670св21) Верховний Суд погодився з судами попередніх інстанцій у цій справі про відмову у задоволенні позову про визнання договорів оренди землі недійсними, у тому числі, з тих підстав, що орендар користувався спірними земельними ділянками і виконував свої зобов`язання за договором

в частині сплати орендної плати.

У справі, яка переглядається Верховним Судом, суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов ОСОБА_1 , виходили з того, що договір оренди землі

від 09 вересня 2012 року є неналежним доказом законних підстав користування відповідачем спірними земельними ділянками, оскільки він не містить інформацію про кадастровий номер земельної ділянки, яка передається в оренду, акта приймання-передачі земельної ділянки, а площа земельної ділянки не співпадає

із площею земельних ділянок, які належать позивачу.

При цьому матеріали справи містять копію договору оренди землі від 01 листопада 2006 року, укладеного між сторонами у справі, за яким ОСОБА_1 передав товариству в оренду земельну ділянку, площею 2,9980 га, без кадастрового номера, строком на 10 років. Строк дії договору закінчився у 2016 році. Суди виходили з того, що доказів письмової пролонгації цього договору сторонами не надано.

Разом із цим, апеляційний суд зазначив, що сторонами не заперечується,

що товариство користується спірними земельними ділянками, які належать позивачу, а останній отримує за це оренду плату. Проте, відповідач не надав доказів користування спірними земельними ділянками на підставі чинних договорів оренди.

Судом не надавалася оцінка договору оренди від 09 вересня 2012 року

як неукладеному, оскільки він не є належним доказом передання в оренду саме спірних земельних ділянок.

Погодившись із висновками районного суду по суті спору, апеляційний суд, вирішуючи похідну позовну вимогу, указав, що ефективним способом судового захисту порушених прав позивача є скасування державної реєстрації права оренди на земельні ділянки, а тому змінив рішення районного суду у відповідній частині.

Верховний Суд ураховує, що позивач є власником земельних ділянок

з кадастровими номерами: 7120685200:03:001:0692, 7120685200:03:001:1135,

площа кожної з них 2,998 га (а. с. 11-14, т. 1).

Згідно з договором оренди землі від 09 вересня 2012 року, укладеним

між ОСОБА_1 і ТОВ «Продсільпром», земельну ділянку, площею 5,9980 га, передано товариству в оренду строком на 15 років (а. с. 21-22, т. 1).

Відповідно до висновку судової почеркознавчої експертизи від 12 серпня 2021 року № 451,1121/21-23 підпис від імені ОСОБА_1 у графі «Орендодавець» вказаного договору оренди землі виконано не ОСОБА_1 (а. с. 149-168, т. 1).

Разом із цим, згідно з копією договору оренди землі від 01 листопада 2006 року, укладеного між сторонами у справі, ОСОБА_1 передав товариству в оренду земельну ділянку, площею 2,9980 га, без кадастрового номера, строком на 10 років.

Судами попередніх інстанцій фактично встановлено, що відповідач користується земельними ділянками, які належать позивачу, а останній отримує за це оренду плату.

Висновки судів по суті вирішення спору ґрунтуються на тому, що відповідач не надав доказів користування спірними земельними ділянками на підставі чинних договорів оренди.

З урахуванням вищевказаного, Верховний Суд уважає висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позову ОСОБА_1 передчасними.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81

ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених

цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані,

на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів),

що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин,

які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування

(частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування

(частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному

та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому,

так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Колегія суддів наголошує, що на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц, провадження № 14-20цс21).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно

до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Тобто, вирішуючи відповідний спір, суд повинен виходити також із оцінки позовних вимог заявника, ефективності обраного позивачем способу судового захисту порушеного права.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти та об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Всебічність

та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин

та наданих доказів і забезпечує, як наслідок, постановлення законного

і обґрунтованого рішення.

У пунктах 8, 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз`яснено, що ухвалене

у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним

у послідовності, встановленій статтею 215 ЦПК України, і обов`язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини. Разом з тим рішення

не повинно містити зайвої деталізації, яка не має правового значення в даній справі, а також незрозумілих словосполучень, занадто довгих речень, через які викладення фактичних обставин важко сприймається.

У мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати

та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду, що є обов`язковим елементом справедливого судового розгляду (стаття 6 Конвенції).

Створення судом необґрунтованих переваг в поданні та оцінці доказів на етапі розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій може порушувати принцип рівності прав сторін у процесі. Вибіркова оцінка окремих доказів та залишення поза увагою інших доказів, які мають суттєве значення для встановлення фактичних обставин справи, можуть мати наслідком порушення обох зазначених принципів.

Нормами процесуального закону на суд покладено обов`язок надати належну правову оцінку доказам і доводам сторін як окремо, так і в їх сукупності.

Вирішуючи спір, суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки договорам оренди землі, копії яких знаходяться в матеріалах справи, відповідному висновку судової почеркознавчої експертизи та не з`ясували всіх обставин щодо отримання/неотримання орендодавцем орендної плати.

У спірних правовідносинах необхідно встановити: чи існували між сторонами орендні правовідносини та чи продовжують вони існувати; чи дійсно позивач отримує орендну плату від товариства за користування останнім його земельною ділянкою/земельними ділянками; якщо так, то якими саме земельними ділянками користується товариства й відповідно за них сплачує орендну плату; на підставі якого саме договору товариство користується земельними ділянками/земельною ділянкою позивача.

Верховний Суд наголошує, що ці обставини впливають на правильність вирішення спору, на добросовісність позивача та наявність/відсутність його суперечливої поведінки у спірних правовідносинах.

Вказане узгоджується з правовими висновками, викладеними Верховним Судом

у справі № 692/79/17 (провадження № 61-3277св21).

Таким чином, доводи касаційної скарги є частково обґрунтованими.

Крім того, Верховний Суд наголошує, що суд, вирішуючи спір, повинен виходити також із оцінки позовних вимог заявника та ефективності обраного способу судового захисту порушеного права.

Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18).

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив

на порушника.

Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені

у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися

до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права

та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом,

що встановлений договором або законом.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання

або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який

є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження

№ 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження

№ 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження

№ 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження

№ 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження

№ 12-84гс20 та інших).

Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод

чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача.

При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або

є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу

не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.

Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову

в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня 2020 року у справі

№ 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19, від 15 вересня 2022 року у справі

№ 910/12525/20, провадження № 12-61гс21 (пункт 148)).

Таким чином, встановивши вищевказані обставини щодо наявності/відсутності договірних правовідносин між сторонами, факту користування товариством земельними ділянками/земельною ділянкою позивача та факту сплати товариством орендної плати позивачу, суд повинен також надати оцінку

й ефективності обраного позивачем способу судового захисту.

Суди не встановили всіх фактичних обставин справи та у порушення вимог

частини п`ятої статті 12 ЦПК України не сприяли всебічному та повному з`ясуванню обставин справи.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати

або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи,

якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду необхідно скасувати та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення

або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з підпунктами «б», «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції має вирішити питання щодо нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; щодо розподілу судових витрат, понесених у зв`язку із переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки Верховний Суд направляє справу на новий розгляд, не ухвалюючи судового рішення по суті спору.

Керуючись статтями 400, 401, 403, 411, 416, 418 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Продсільпром» задовольнити частково.

Рішення Драбівського районного суду Черкаської області від 19 січня 2023 року

та постанову Черкаського апеляційного суду від 16 травня 2023 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття,

є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець