Постанова

від 14.09.2023 по справі 910/19865/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" вересня 2023 р. м.Київ Справа№ 910/19865/21

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Тищенко О.В.

Шаптали Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання Щербини А.В.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 14.09.2023:

від позивача: Бєлкін М.Л.;

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: не з`явився;

від третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Ішутко С.Ю.;

від третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: не з`явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц."</a>

на рішення Господарського суду міста Києва

від 29.11.2022 (повний текст складено 09.12.2022)

за позовом Київського національного лінгвістичного університету

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц."</a>,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1) Міністерство освіти і науки України,

третя особа , яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Територіальне міжгосподарче об`єднання "Ліко-Холдінг"

3) Товариство з обмеженою відповідальністю "Спортивний комплекс "Олімпія"

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Київський національний лінгвістичний університет звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Л.С.Ц.» про витребування майна з чужого незаконного володіння.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач є незаконним володільцем майна, що належить на праві власності позивачу, з огляду на що позивач просив витребувати з чужого незаконного володіння відповідача на користь позивача гуртожиток (секція 6, літ «А»), реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 909557380361; загальною площею 716 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2, секц. 6.

Короткий зміст заперечень проти позову

Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що:

- позивачем пропущено строк позовної давності на звернення до суду з даним позовом;

- позивач не має права на звернення до суду з віндикаційним позовом, оскільки, у даному випадку спірний гуртожиток ніколи не перебував у володінні Університету та ніколи не належав йому на праві власності;

- посилання позивача на преюдиційність постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 є безпідставним, оскільки, склад сторін у справі № 910/2861/18 та № 910/19865/21 різний;

- відповідач набув право власності на спірний гуртожиток у встановленому законодавством порядку, що свідчить про наявність правової підстави для фактичного володіння майном та добросовісність відповідача як набувача спірного майна;

- позивач не довів, що спірний гуртожиток побудований саме на земельній ділянці, яка перебуває у користуванні Університету.

Короткий змісь пояснень інших учасників спору

Міністерство освіти і науки України у письмових поямненняї повністю підтримує позовні вимоги та зазначало, що саме Університет, як замовник будівництва, в силу приписів закону та положень інвестиційного договору № 18 набув право власності на результати інвестиційної діяльності (зокрема, гуртожиток (секція 6, літ «А»), реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 909557380361; загальною площею 716 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2, секц. 6). При цьому, постановою Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 встановлено право власності Університету, як замовника будівництва та законного землекористувача, на об`єкти, що збудовані на відповідній земельній ділянці.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об`єднання «Ліко-Холдінг», також, заперечувало проти задоволення позову з підстав, аналогічних підставам, що зазначені відповідачем.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 у справі № 910/19865/21 позов задоволено повністю, а саме:

- витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц."</a> (03189, м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2; ідентифікаційний код: 44113870) на користь Київського національного лінгвістичного університету (03680, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 73; ідентифікаційний код: 02125289) гуртожиток (секція 6, літ "А"), реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 909557380361; загальною площею 716 кв. м. за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2, секц.;

- стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц."</a> (03189, м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2; ідентифікаційний код: 44113870) на користь Київського національного лінгвістичного університету (03680, м. Київ, вул. Велика Васильківська, 73; ідентифікаційний код: 02125289) судовий збір у розмірі 136 187 (сто тридцять шість тисяч сто вісімдесят сім) грн 36 коп.

Рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог мотивовано тим, що:

- в межах розгляду справи № 910/19865/21 відповідачем та/або третьою особою 2 не було надано доказів, які б підтверджували обставину передачі спірної земельної ділянки ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» для забудови (зокрема, будівництва гуртожитку) на підставі інших документів, аніж інвестиційний договір № 18 від 20.02.2007, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов до висновку, що майно, яке є предметом даного спору, було побудовано відповідно до умов інвестиційного договору № 18 від 20.02.2007 на земельній ділянці, що належить Університету на праві постійного користування і саме Університет є тим суб`єктом, який набуває право власності на збудовані на відповідній ділянці об`єкти, зокрема, на гуртожиток (секція 6, літ «А»), реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 909557380361; загальною площею 716 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2, секц. 6);

- рішенням Загальних зборів учасників ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг», оформленого протоколом № 20 від 06.11.2020, затверджено розподільчий баланс ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» з передачі частини грошових коштів, майна, прав та обов`язків до створеного шляхом виділу ТОВ «Л.С.Ц.», і серед майна (основних засобів), що були передано ТОВ «Л.С.Ц.» зазначено, зокрема, гуртожиток (секція 6, літ. «А») загальною площею 716 кв. м., житловою площею 335,6 кв. м за адресою: м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2, секція 6;

- відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 11.11.2020 за ТОВ «Л.С.Ц.» зареєстровано право власності на гуртожиток (секція 6, літ. «А») загальною площею 716 кв. м., житловою площею 335,6 кв. м за адресою: м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2, секція 6; підстава для державної реєстрації: розподільчий баланс, станом на 31.10.2020, серія та номер б/н, виданий 06.11.2020, видавник ТОВ «Територіальне міжгосподарче об`єднання «Ліко-Холдінг» (інформаційна довідка № 286996292, сформована 26.11.2021);

- зважаючи на встановлення обставини набуття ТОВ «Л.С.Ц.» (юридичною особою, що створена шляхом виділу з ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг») спірного майна за розподільчим балансом від ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг», як особи, яка не мала права відчужувати таке майно, суд приходить до висновку, що позивач в силу приписів ч. 3 ст. 388 ЦК України має право витребувати гуртожиток (секція 6, літ. «А») загальною площею 716 кв. м., житловою площею 335,6 кв. м за адресою: м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2, секція 6, у всіх випадках;

- у разі незаконного заволодіння майном власника іншою особою належним способом захисту є віндикаційний позов (стаття 387 Цивільного кодексу України);

- обраний позивачем спосіб захисту щодо витребування належного йому майна є ефективним, а позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню;

- у процесі розгляду справи № 910/2861/18, а саме 11.11.2020 право власності на спірний гуртожиток було зареєстровано за новим власником - ТОВ «Л.С.Ц.», ураховуючи викладене, зважаючи на факт здійснення позивачем дій з метою захисту порушеного майнового права, зокрема, звернення до суду в межах позовної давності з позовом у справі № 910/2861/18 про визнання права власності на спірний гуртожиток, суд першої інстанції дійшов висновку про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом у даній справі, відтак, позовні вимоги про витребування у ТОВ "Л.С.Ц." гуртожитку (секція 6, літ «А»), реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 909557380361; загальною площею 716 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2, секц. 6, підлягають задоволенню в повному обсязі.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц."</a> звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 у справі № 910/19865/21 та ухвалити нове рішення, про відмову у задоволенні позовних вимог.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалено при неповному дослідженні доказів та з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення було зроблено невірні висновки стосовно наявності поважних причин пропуску позовної давності позивачем, без надання оцінки бездіяльності позивача протягом 8 місяців після прийняття рішення у справі № 910/2861/18 (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021), що само по собі фактично спростовує будь-які аргументи щодо поважності причин пропуску позовної давності.

Також, скаржник зазначав, що гуртожитки, зокрема і спірний, перейшли до відповідача не на підставі безвідплатного договору, а шляхом виділу з ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг», у зв`язку з чим до відповідача разом з майном також перейшли зобов`язання у формі у формі заборгованості перед ТОВ «Л-Груп» по договору позики № 28-1/10 від 28.10.2020 в розмірі 30 000 000, 00 грн. та зобов`язання в формі частини заборгованості перед ТОВ «СК Олімпія» по договору позики № 20/22 від 23.12.2019 в розмірі 3 650 000,00 грн., що спростовує твердження про набуття спірного об`єкту на безвідплатній основі. Таким чином, скаржник вважає, що суд першої інстанції невірно застосував ч. 3 ст. 388 Цивільного кодексу України, як підставу для задоволення позову.

Крім того, скаржник посилався на наступні доводи:

- відповідач, як власник спірного майна, яке було зареєстроване у встановленому законом порядку, мав право розпоряджатися ним на власний розсуд, а висновки суду в цйі частиін суперечать дійсним обставинам справи, ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», ст. ст. 317, 319 Цивільного кодексу України, і ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» володіло спірним майном 4 роки та 7 місяців до моменту його відчуження, і на момент його відчуження судами не було встановлено фактів незаконного володіння майном;

- відповідач набув право власності на спірний гуртожиток у встановлений законом спосіб, а тому є добросовісним набувачем;

- у зв`язку з відсутністю вимог позивача щодо витребування спірного майна у встановлені законом строки, ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг», з урахуванням принципу праввої визначеності, мало всі правоі підстави для відчуження спірного майна, а висновки суду про безпідставність набуття відповідачем спірного майна у особи, яка не мала права його відчужувати, суперечить ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»,ст. 55 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю», ст. ст. 257, 317, 319 Цивільного кодексу України;

- враховуючи умови Інвестиційного договору стосовно здійснення будівництва ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» за рахунок власних коштів, враховуючи положення ч. 1, 2 ст. 331 Цивільного кодексу України, останнє правомірно набуло право власності на новостворене нерухоме майно, що було предметом Інвестиційного договору, в т.ч. і спірний гуртожиток, а тому висновки сууд першої інстанції щодо неправомірного здійснення реєстрації права власності суперечать обставинам справи та зроблені без урахування положень Інвестиційного договору, та наведених норм права;

- судом першої інстанції невірно застосовані приписи ч. 2 ст. 415, ч. 3 ст. 388 Цивільного кодексу України;

- всупереч ч. 2 ст. 50 Господарского процесуального кодексу України не було залучено Київську міську раду, як власника земельної ділянки.

Узагальнені доводи відзиву та пояснень Київського національного лінгвістичного університету на апеляційну скаргу

04.04.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, і який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду з огляду на ст. ст. 119, 263 Господарського процесуального кодексу України, і у якому позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Доводи позивача у відзиві зводяться до того, що: (1) ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» отримало повноваження замовника будівництва та мало такі повноваження до введення будинку в експлуатацію (тобто до 12.03.2015); (2) ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» здійснило будівництво на земельній ділянці, яка знаходиться в постійному користуванні позивача; (3) збудований об`єкт, в.т.ч. секції № 4, 5, 6 , які розташовані на земельній ділянці Університету, і частиною яких є приміщення гуртожитків, введено в експлуатацію 12.03.2015; (4) після введення будинку в експлуатацію ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» втратило права забудовника та будь-який правовий зв`язок із земельною ділянкою.

Також, позивач вказував, що він є власником спірного гуртожитку з 12.03.2015 незалежно від реєстрації або не реєстрації спірного нерухомого майна за будь-якою особою в силу ст. 415 Цивільного кодексу України;

- ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» без будь-яких правових підстав та без волевиявлення позивача незаконно зареєструвало за собою предмет спору, як окремий об`єкт нерухомості (№ 909557380361 площею 716 кв.м.) - 20.04.2016, і про вказані обставини позивача не було повідомлено;

- в подальшому, ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» безпідставно відчужило на користь ТОВ «Л.С.Ц» спірні об`єкти нерухомості, яке недобросовісно набуло його у власність внаслідок передачі за розподільчим балансом, і відповідно, спірний об`єкт нерухомості підлягає витребуванню на користь позивача;

- з врахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/2861/18, Університет (як замовник будівництва) є власником результату інвестиційної діяльності (новоствореного нерухомого майна), збудованого на земельній ділянці, переданій університету в користування з моменту введення будинку в експлуатацію та незалежно від факту реєстрації прав в державному реєстрі, а правильним способом захисту прав Університету є саме витребування з чужого незаконного володіння спірної нерухомості;

- у даній справі в силу приписів ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обов`язковими до врахування є як обставини, встановлені у справі № 910/2861/18, так і правові висновки, які викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18;

- позивачем не пропущено строк позовної давності звернення з відповідним позовом, з огляду, зокрема і на п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України щодо продовження строку позовної давності на строк запровадженого карантину, спричиненою світовою пандемією COVID-19, а також на його переривання в силу ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України; додатково позивач вказував що позовна давність у спірних правовідносинах взагалі не може застосовуватись.

05.06.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшли додаткові пояснення по суті спору стосовно земельної ділянки 8000000000:79:364:0038, в яких ним наголошувалось, що відповідно до статті 84 Земельного кодексу України (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності») у зв`язку з розмежуванням земель державної та комунальної власності, земельна ділянка 8000000000:79:364:0038 в силу закону знаходиться в державній, а не комунальній власності, а отже підстави для залучення до участі у розгляді справи інших осіб - відсутні. Крім того, дослідження питання саме права власності на земельну ділянку не стосується обставин даної справи, і рішення у даній справі не може вплинути на права власника земельної ділянки, оскільки за наслідком розгляду справи вирішиться правова доля гуртожитку, а власник земельної ділянки може реалізовувати свої права та захищати свої інтереси незалежно від рішення, яке буде винесено у цій справі.

03.08.2023, 14.08.2023 та 08.09.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшли додаткові пояснення по суті спору, зокрема необхідності врахування рішень у справі № 910/19914/21.

Узагальнені доводи відзиву Міністерства освіти і науки України на апеляційну скаргу

14.04.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Міністерства освіти і науки України надійшов відзив на апеляційну скаргу, і який прийнято судом апеляційної інстанції до розгляду з огляду на ст. ст. 119, 263 Господарського процесуального кодексу України, і у якому Міністерство просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з огляду на те, що спірне майно вибуло з власності позивача за відсутності його волевиявлення, і зареєстровано за ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» без будь-яких правових підстав та дозволу позивача, а тому ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» не мало права розпоряджатися спірним гуртожитком, зокрема і передавати його відповідачу.

Крім того, з врахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/2861/18, не зважаючи на відсутність укладеної між сторонами додаткової угоди, зазначеної у пункті 2.1 договору, а також акта приймання - передачі ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» земельної ділянки під будівельний майданчик на період будівництва згідно з пунктом 3.3 договору, ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» на земельній ділянці Київському національному лінгвістичному університету побудовано гуртожиток, а у справі відсутні будь-які інші докази передачі ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» цієї земельної ділянки для забудови на підставі інших документів, аніж договір. При цьому, умова договору про передання університетом земельної ділянки під будівельний майданчик на період будівництва ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» не свідчить про виникнення у останнього права на земельну ділянку, а означає обов`язок Київського національного лінгвістичного університету надати ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» фактичну можливість здійснювати будівництво на земельній ділянці,яка належить Київському національному лінгвістичному університету на праві постійного користування. Також, у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/2861/18 від 16.02.2021 зазначено, що університет є тим суб`єктом, який набуває право власності на збудовані на відповідній ділянці об`єкти.

05.06.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від Міністерства освіти і науки України надійшли додаткові пояснення стосовно земельної ділянки 8000000000:79:364:0038, в яких зазначено, що:

- рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 380/1814 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» позивачу надано земельну ділянку площею 0,58 га у постійне користування для будівництва, експлуатації та обслуговування гуртожитку для студентів на вул. Ломоносова, 50 у Голосіївському районі м. Києва за рахунок земель міської забудови;

- 30.08.2004 позивачу було видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 080570, згідно з яким Університет є постійним користувачем земельної ділянки площею 0,5809 га, яка розташована на вул. Ломоносова, 50 у Голосіївському районі м. Києва. Цільове призначення (використання) земельної ділянки: будівництво, експлуатація та обслуговування гуртожитку для студентів;

- відповідно до статті 84 Земельного кодексу України (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмеджування земель державної та комунальної власності»), до земель державної власності , які не можуть передаватись у приватну власність, належать земельні ділянки, закріплені за державними закладами вищої освіти (п.п. з);

- відповідно до ч. 2 ст. 117 Земельного кодексу України, до земель державної власності, які не можуть передаватися у комунальну власність, належать змельні ділянки, на яких розташоваін будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна державної власнсоті, а також земельні длянки, які перебувають у постійному користуванні органів державної влади, державних підприємств, установ, організацій, крім випадків передачі таких об`єктів у комунальну власність;

- отже, у зв`язку з розмежуванням земель державної та комунальної власності, земельна ділянка 8000000000:79:364:0038 в силу закону знаходиться в державній, а не комунальній власності.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.01.2023 сформовано колегію у складі: головуючий суддя ОСОБА_1, судді Буравльов С.І., Шапран В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.02.2023 відкладено вирішення питання про відкриття апеляційного провадження або про повернення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц."</a> у справі №910/19865/21 до направлення справи № 910/19865/21 до Північного апеляційного господарського суду Господарським судом міста Києва. Витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/19865/21.

01.03.2023 матеріали справи № 910/19865/21 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.03.2023 справа № 910/19865/21 передана на розгляд колегії у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Алданова С.О., Корсак В.А. (у зв`язку з рішенням Вищої ради правосуддя від 28.02.2023 про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Північного апеляційного господарського суду у відставку).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2023 поновлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц."</a> пропущений строк на апеляційне оскарження. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц."</a> на рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 у справі №910/19865/21. Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 у справі №910/19865/21 до закінчення його перегляду у суді апеляційної інстанції. Розгляд справи призначено на 12.04.2023.

22.03.2023 до суду апеляційної інстанції надійшла заява від Київського національного лінгвістичного університету про забезпечення позову у справі №910/19865/21, у якій заявник просить накласти арешт на нерухоме майно до завершення розгляду справи по суті та набранням рішенням у даній справі законної сили, а саме на гуртожиток (секція 6, літ "А"), реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 909557380361, загальною площею 716 кв. м. за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2, секція 6, а також заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав вчиняти будь-які реєстраційні дії.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2023 заяву суддів Євсікова О.О., Корсака В.А., Алданової С.О. про самовідвід від розгляду справи №910/19865/21 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц."</a> на рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 у справі №910/19865/21 задоволено. Справу №910/19865/21 передано для здійснення повторного автоматизованого розподілу та визначення іншого складу суддів відповідно до статті 32 ГПК України.

Розпорядженням в.о. керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 24.03.2023 до підпункту 2.3.50 пункту 2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/19865/21, у зв`язку з ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2023, якою заяву суддів Євсікова О.О., Корсака В.А., Алданової С.О. про самовідвід від розгляду справи №910/19865/21 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц."</a> на рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 у справі №910/19865/21 - задоволено.

Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.03.2023, для розгляду апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц."</a> на рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 у справі №910/19865/21 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.03.2023 прийнято справу № 910/19865/21 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц."</a> на рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 до провадження колегії суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю. Призначено до розгляду справу № 910/19865/21 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц."</a> на рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 в судовому засіданні на 27.04.2023 о 12 год. 35 хв.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.03.2023 у задоволенні заяви Київського національного лінгвістичного університету у справі № 910/19865/21 про вжиття заходів забезпеченян позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно до завершення розгляду справи по суті та набранням рішенням у даній справі законної сили, а саме на гуртожиток (секція 6, літ "А"), реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 909557380361, загальною площею 716 кв. м. за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2, секція 6, а також заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав вчиняти будь-які реєстраційні дії відмовлено повністю.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.04.2023 оголошено перерву в судовому засіданні до 06.06.2023 о 12 год. 20 хв.

18.04.2023 Київський національний лінгвістичний університет звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 28.03.2023 у справі № 910/19865/21.

24.05.2023 з Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду надійшла ухвала 18.05.2023 у справі № 910/19865/21 про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою Київського національного лінгвістичного університету на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 28.03.2023 у справі № 910/19865/21 у письмовому провадженні.

Також ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 18.05.2023 витребувано матеріали справи № 910/19865/21 з Північного апеляційного господарського суду.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.06.2023 зупинено провадження у справі № 910/19865/21 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц."</a> на рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 у справі №910/19865/21, до розгляду Верховним Судом касаційної скарги Київського національного лінгвістичного університету на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 28.03.2023.

14.06.2023 матеріали справи № 910/19865/21 направлено до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.06.2023 у справі № 910/19865/21 касаційну скаргу Київського національного лінгвістичного університету залишено без задоволення. Ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 28.03.2023 у справі № 910/19865/21 залишено без змін.

28.06.2023 матеріали справи № 910/19865/21 з Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду надійшли до Північного апеляційного господарського суду .

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 28.06.2023 поновлено провадження у справі № 910/19865/21 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц."</a> на рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2022, призначено до розгляду в судовому засіданні справу № 910/19865/21 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц."</a> на рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2022, розгляд призначено на 03.08.2023.

01.08.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярію) Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні, оскільки в провадженні Касаційного господарського суду перебуває аналогічна справа між тими ж самими сторонами з аналогічним предметом спору за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц."</a> на постанову Північного апеляційного господарського суду від 16.05.2023 та рішення Господарського суду м. Києва від 14.11.2022 у справі № 910/19914/21. У зв`язку з наведеним, з метою належного застосування судом апеляційної інстанції норм праіва з урахуванням висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладниного у постанові Верховного Суду відповідач просить відкласти розгляд справи № 910/19865/21 до винесення рішення по справі № 910/19914/21.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.08.2023 в судовому засіданні оголошено переву до 14.09.2023.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша); кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга).

Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.

Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

В судове засідання 14.09.2023 з`явився представник позивача - Київського національного лінгвістичного університету та представник Товариство з обмеженою відповідальністю "Територіальне міжгосподарче об`єднання "Ліко-Холдінг", а інші учасники справи (Товариство з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц."</a>, Міністерства освіти і науки України, Товариство з обмеженою відповідальністю "Спортивний комплекс "Олімпія) до суду своїх представників не направили, про час і дату судового засідання повідомлялися засобами поштового зв`язку та електронного зв`язку, докази чого навні у справі.

Крім того, 06.09.2023 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів (канцелярію) Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю представника відповідача бути присутнім в судовому засіданні 14.09.2023.

В судовому засіданні 14.09.2023 представник позивача - Київського національного лінгвістичного університету заперечував проти заявленого клопотання, посилаючись на його необгрунтованість та безпідставність, а представник Товариство з обмеженою відповідальністю "Територіальне міжгосподарче об`єднання "Ліко-Холдінг" не заперечував протии заявленного клопотання.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з урахуванням ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 202, ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, розглянувши заявлене клопотання про відкладення розгляду справи дійшла висновку про його необгрунтованість, та вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, оскільки про дату та місце розгляду справи учасники спору повідомлялись належним чином, участь представників сторін у судовому засіданні судом обов`язковою не визнавалась, як не встановлено обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні. Крім того, представник скаржника в судовому засіданні 03.08.2023 був повідомлений під розписку про дату та час судового засідання - 14.09.2023., і відповідно, мав значний обсяг часу повідомити свого довірителя про відпустку, а останній не був позбавлений можливості забезпечити участь іншого представника.

Крім того, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що у випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка представника відповідача, як і представників Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц."</a>, Міністерства освіти і науки України, Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивний комплекс "Олімпія, у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, з урахуванням наявних матеріалів справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, а тому суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що підстави для відкладення розгляду справи - відсутні, у зв`язку з чим відхиляє заявлене клопотання як безпідставне та необгрунтоване.

В судовому засіданні 14.09.2023 представник позивача надав свої пояснення по суті спору та просив апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц."</a> залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 у справі №910/19865/21 залишити без змін як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Територіальне міжгосподарче об`єднання "Ліко-Холдінг" заперечував проти задоволення апеляційної скарги.

Відзиви на апеляційну скаргу від Товариства з обмеженою відповідальністю "Територіальне міжгосподарче об`єднання "Ліко-Холдінг" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Спортивний комплекс "Олімпія" - не надходили, проте, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції (ч. 3 ст. 263 ГПК України).

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджується наявними матеріалами справи та вірно встановлено судом першої інстанції, рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 380/1814 «Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею» (далі - рішення Київради № 380/1814) позивачу надано земельну ділянку площею 0,58 га у постійне користування для будівництва, експлуатації та обслуговування гуртожитку для студентів на вул. Ломоносова, 50 у Голосіївському районі м. Києва за рахунок земель міської забудови.

30.08.2004 позивачу було видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 080570, згідно з яким Університет є постійним користувачем земельної ділянки площею 0,5809 га, яка розташована на вул. Ломоносова, 50 у Голосіївському районі м. Києва. Цільове призначення (використання) земельної ділянки: будівництво, експлуатація та обслуговування гуртожитку для студентів.

20.02.2007 між Університетом (як забудовником) та ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» (як інвестором) укладено договір, предметом якого є реалізація інвестиційного проекту будівництва інвестиційного об`єкта: комплексу об`єктів соціальної інфраструктури, гуртожитку для студентів та житлових будинків, розташованих за адресою: вул. Ломоносова, 50 у Голосіївському районі м. Києва, з орієнтовним обсягом інвестицій 60 млн грн. Згідно з пунктом 2.1 цього договору забудовник доручає інвестору функції замовника від початку реалізації інвестиційного проекту до прийняття гуртожитку для студентів в експлуатацію.

Характеристика інвестиційного об`єкта (згідно з пунктом 2.1 договору):

- земельна ділянка, розташована на вул. Ломоносова, 50 у Голосіївському районі м. Києва, площею 0,5809 га, рішенням Київради № 380/1814 та згідно з державним актом на право постійного користування земельною ділянкою від 30 серпня 2004 року надана Університету для будівництва, експлуатації та обслуговування гуртожитку для студентів;

- характеристика містобудівної ситуації та земельної ділянки проектування наведена в архітектурно-планувальному завданні № 06-1374 на проектування будівництва від 05 червня 2006 року.

Додатковою угодою до цього договору, яка буде додатком до характеристики інвестиційного об`єкта, будуть наведені показники цієї характеристики, у тому числі:

- обсяг інвестицій по частинах об`єкта з визначенням розміру інвестиційного внеску та частки в майні об`єкта кожного з учасників інвестиційного процесу (згідно техніко-економічним розрахункам з урахуванням нормативно-грошової оцінки земельної ділянки станом на 01.01.2007 та її індексації, а також коштів орендної плати за 49 років та умов, зазначених у пункті 3.1 договору, які уточнюються (визначаються) предпроектними та проектними рішеннями);

- посадові особи інвестора та забудовника, відповідальні за здійснення інвестиційної діяльності;

- вказівка на те, що характеристики уточнюються після затвердження проектно-кошторисної документації.

Згідно з пунктом 2.2 договору, в рамках реалізації інвестиційного проекту інвестор зобов`язується за рахунок власних і (або) залучених коштів та коштів, майна або майнових прав забудовника здійснити будівництво інвестиційного об`єкта згідно з вказаною у пункті 2.1 цього договору характеристикою. Дату введення об`єкта в експлуатацію сторони визначають у графіку виконання будівельних робіт, який буде затверджений додатковою угодою до цього договору.

Відповідно до пункту 3.1 договору, після завершення будівництва загальна площа об`єкта розподіляється наступним чином: забудовник отримує 2 500 кв. м загальної площі студентського гуртожитку; інвестор отримує у власність решту всіх площ, побудованих на вказаній у цьому договорі земельній ділянці будинків і споруд.

Конкретне майно, предмет передачі у власність інвесторові (та/або залученим ним співінвесторам) і забудовнику за підсумками завершення будівництва та прийняття об`єкта в експлуатацію, визначається з урахуванням умов пункту 3.1 цього договору, про що сторони складають та підписують акти про результати інвестиційної діяльності по об`єкту (пункт 3.2 договору).

За умовами пункту 3.3 договору, протягом трьох робочих днів після підписання додаткової угоди, зазначеної у пункті 2.1, забудовник згідно з вимогами чинного законодавства передає інвесторові за актом приймання-передачі будівельний майданчик на весь період будівництва.

Пунктом 3.4 договору визначено, що оформлення майнових прав сторін за результатами завершення будівництва та прийняття об`єкта в експлуатацію здійснюється кожною зі сторін у встановленому порядку після виконання зобов`язань за договором відповідно до акта про результати інвестиційної діяльності по об`єкту та умов цього договору.

Відповідно до пункту 3.5 договору, взаємовідносини між забудовником та інвестором щодо оформлення прав на земельну площу інвестиційного об`єкта та права користування земельною ділянкою (частиною земельної ділянки) оформляються відповідно до чинного законодавства України та положень і рішень Київської міської ради та її виконавчих органів (Київської міської державної адміністрації та ін.) відповідними додатковими угодами до цього договору.

Як вбачається з підпункту 5.1.1 договору, на забудовника покладено обов`язок надати інвестору земельну ділянку під будівництво. Факт передачі земельної ділянки в межах цього договору сторони розглядають як частину внеску забудовника у фінансування будівництва інвестиційного об`єкта, необхідного і достатнього для фінансування будівництва його частки у загальній площі, без якого інвестор не може здійснити інвестиційну діяльність за цим договором.

Крім того, забудовник зобов`язується після прийняття об`єкта в експлуатацію і виконання всіх зобов`язань сторін по здійсненню інвестиційного проекту забезпечити оформлення у встановленому порядку акта про результати інвестиційної діяльності по об`єкту та здійснити оформлення прав на свою частку загальних площ інвестиційного об`єкту (підпункт 5.1.5 договору).

Відповідно до підпункту 5.2.2 договору, інвестор зобов`язується забезпечити за рахунок власних сил ведення бухгалтерського та податкового обліку будівництва та контролю за належним виконанням проектних і будівельних робіт. При цьому, власником результатів будівництва до прийняття об`єкту в експлуатацію є інвестор.

Після введення об`єкта в експлуатацію і виконання всіх зобов`язань сторін по здійсненню інвестиційного проекту інвестор зобов`язується забезпечити оформлення у встановленому порядку акта про результати інвестиційної діяльності по об`єкту та здійснити оформлення прав на свою частину загальних площ інвестиційного об`єкта (підпункт 5.2.3 договору).

Пунктами 9.1 та 9.2 договору визначено, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 9.1 цього договору та закінчується після виконання зобов`язань по чинному договору згідно з графіками виконання робіт.

Згыдно листа вих. № 325 від 15.05.2013 вбачається, що ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» (третя особа 2) проінформувало позивача, що на земельній ділянці Київського національного лінгвістичного університету планується побудувати три секції (№ 4, 5, 6) житлового будинку № 50/2 по вул. Ломоносова у Голосіївському районі м. Києва (буд. №1), в яких спроектовані приміщення студентського гуртожитку. Площа квартир по секціям складає: секція № 4 - 5144 м2, секція № 5 - 5556 м2, секція № 6 - 4459 м2. Всього по трьом секціям - 15 159 м2. У процентному відношенні площа виділена під гуртожиток від площі квартир складає - 16,5% - 2501 м2.

12.03.2015 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано сертифікат серії ІУ № 165150710091 про відповідність закінченого будівництва об`єкта по вул. Ломоносова, 50/2 в Голосіївському районі м. Києва (секція № 4, № 5, № 6, № 7), характер будівництва: нове будівництво, основні показники об`єкта: площа житлового будинку - 36409,76 кв.м: загальна площа квартир - 18907,6 кв.м, житлова площа квартир - 9374,3 кв.м, кількість квартир - 262 квартири, загальна площа гуртожитку - 2651,4 кв.м. та ін.

З наявних в матеріалах справи листів вих. № 1407 від 22.10.2015, Вих. № 107 від 28.02.2017, Вих. № 243 від 12.05.2017 вбачається, що ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» зверталося до Київського національного лінгвістичного університету щодо розгляду питання щодо можливості повернення земельної ділянки в розпорядження Київської міської ради з метою її ефективного використання, оскільки, особи що виступали інвесторами у будівництві об`єктів житлової забудови та соціального призначення, набули права власності на об`єкти інвестування, а також просило надати інформацію про обсяг інвестицій Університету для визначення розміру інвестиційного внеску, з метою підготовки та підписання додаткової угоди до договору і остаточного його виконання.

Листом від 05.12.2017 № 1504/01 позивач звернувся до ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» з вимогою направити підписаний з боку ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» акт про результати інвестиційної діяльності по об`єкту будівництва, а також передати йому всю необхідну і достатню документацію для належного оформлення права власності на приміщення гуртожитку.

Розглянувши лист Університету від 05.12.2017 № 1504/01, листом від 29.12.2017№ 792 ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» звернулося до позивача з вимогами:

- погодити обсяг інвестицій з визначенням розміру інвестиційного внеску учасників та частки у майні відповідно до витрат, понесених сторонами при будівництві інвестиційного об`єкта, а саме: 2 084 211,11 грн - обсяг інвестицій позивача та 19 116 361,00 грн - обсяг інвестицій ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» відповідно до опосередкованої вартості спорудження житла у м. Києві;

- надати підписаний акт приймання-передачі земельної ділянки під будівельний майданчик на період будівництва (пункт 3.3 договору);

- вирішити питання щодо відшкодування витрат ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг», пов`язаних зі сплатою пайової участі при введенні в експлуатацію гуртожитку (підпункт 5.1.4, пункт 10.1 договору);

- надати документи, передбачені підпунктами 6.1.1, 6.1.2, 6.1.3 договору.

ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» зазначило, що після врахування наведених обставин воно повернеться до обговорення положень акта про результати інвестиційної діяльності по об`єкту.

Листом від 14.03.2018 № 530/01 Університет звернувся до ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» з повторною вимогою підписати акт про результати інвестиційної діяльності по об`єкту.

Листом від 06.04.2018 № 204 ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» у відповідь на вищевказану вимогу позивача зазначило, що за результатами розгляду подібного листа Університету від 05.12.2017 товариство вже направляло лист від 29.12.2017 № 792, у якому просило надати документи на підтвердження виконання умов спірного договору, однак Університетом ці умови за договором - не виконані.

Позивач наголошував, що згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 21.04.2016, 05.04.2016, 20.04.2016 за ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» зареєстровано право власності на такі об`єкти нерухомого майна:

-гуртожиток (секція 5, літ. «А») загальною площею 1 212,8 кв. м, житловою площею 481,3 кв. м за адресою: м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2, секція 5 (інформаційна довідка № 230477251, сформована 30.10.2020);

-гуртожиток (секція 4, літ. «А») загальною площею 722,6 кв. м за адресою: м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2, секція 4 (інформаційна довідка № 230477676, сформована 30.10.2020);

-гуртожиток (секція 6, літ. «А») загальною площею 716 кв. м., житловою площею 335,6 кв. м за адресою: м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2, секція 6 (інформаційна довідка № 230478146, сформована 30.10.2020) відповідно.

Оскільки, як зазначає позивач, ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» в порушення умов договору ухилялося від дій, спрямованих на оформлення за Університетом права власності на спірне майно (гуртожитки), що виникло в останнього з моменту введення будинку в експлуатацію, Університетом було подано до суду позов у справі № 910/2861/18, у якому Університет просив суд зобов`язати виконати пункт 5.2.3 інвестиційного договору від 20 лютого 2007 року № 18 на реалізацію проекту будівництва на земельній ділянці площею 0,5809 га (кадастровий № 8000000000:79:364:0038) за адресою: м. Київ, Голосіївський район, вул. Ломоносова, 50/2, а саме: передати Київському національному лінгвістичному університету 2 500 кв. м загальної площі студентського гуртожитку шляхом оформлення акта про результати інвестиційної діяльності по об`єкту в редакції, запропонованій позивачем; визнати за Університетом право власності на гуртожиток (секція 5, літ. «А»), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 909520080361, загальною площею 1 212,8 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2, секція 5; визнати за Університетом право власності на гуртожиток (секція 4, літ. «А»), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 897320480000, загальною площею 722,6 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2, секція 4; визнати за Університетом право власності на частку розміром 7885/10000 об`єкта нерухомого майна, а саме гуртожитку (секція 6, літ. «А»), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 909557380361, загальною площею 716 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2, секція 6.

Згідно з висновками у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18, суд прийшов до висновку, що вимога Університету про визнання за ним права власності на спірне майно є неефективним способом захисту, оскільки Університет є тим суб`єктом, який набуває право власності на збудовані на відповідній ділянці об`єкти, а тому може заявити саме віндикаційний позов. Разом з тим, щодо вимоги позивача зобов`язати виконати умови договору шляхом оформлення акта про результати інвестиційної діяльності по об`єкту, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що така позовна вимога не є належним способом захисту, оскільки її задоволення за обставин державної реєстрації за відповідачем права власності на споруджені об`єкти нерухомості не призведе до поновлення майнових прав позивача.

Поряд з цим, рішенням Загальних зборів учасників ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг», оформленого протоколом № 20 від 06.11.2020, затверджено розподільчий баланс ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» з передачі частини грошових коштів, майна, прав та обов`язків до створеного шляхом виділу ТОВ «Л.С.Ц.» (відповідач у справі № 910/19865/21).

Так, серед майна (основних засобів), що були передано ТОВ «Л.С.Ц.» зазначено, зокрема, гуртожиток (секція 6, літ. «А») загальною площею 716 кв. м., житловою площею 335,6 кв. м за адресою: м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2, секція 6.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 11.11.2020 за ТОВ «Л.С.Ц.» зареєстровано право власності на гуртожиток (секція 6, літ. «А») загальною площею 716 кв. м., житловою площею 335,6 кв. м за адресою: м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2, секція 6; підстава для державної реєстрації: розподільчий баланс, станом на 31.10.2020, серія та номер б/н, виданий 06.11.2020, видавник ТОВ «Територіальне міжгосподарче об`єднання «Ліко-Холдінг» (інформаційна довідка № 286996292, сформована 26.11.2021).

28.10.2020 між ТОВ «Л.С.Ц.» (як іпотекодавцем) та ТОВ «СК «Олімпія» (як іпотекодержателем) укладено договір іпотеки, відповідно до якого предметом іпотеки є спірне майно - гуртожиток (секція 6, літ. «А»), зазначений договір забезпечує виконання зобов`язань іпотекодавця перед іпотекодержателем, що випливають з договору позики № 20/12 від 23.12.2019, укладеного між ТОВ «СК «Олімпія» та ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг», зобов`язання за яким по поверненню суми позики у розмірі 3 650 000,00 грн передано ТОВ «Л.С.Ц.» відповідно до розподільчого балансу від 06.11.2020 з кінцевим терміном повернення 22.12.2020.

Київський національний лінгвістичний університет у позові наголошував, що всі дії щодо спірного майна спрямовані на унеможливлення (утруднення) повернення гуртожитків законному власнику - Університету, що в свою чергу, свідчить про недобросовісну та суперечливу поведінку ТОВ «СК «Олімпія», ТОВ «Л.С.Ц», ТОВ «ТМО «Ліко-Холдинг», які до того ж є пов`язаними особами. Позивач зазначав, що оскільки, ТОВ «Л.С.Ц.» є недобросовісним набувачем і набув спірне майно безоплатно, зазначене майно підлягає витребуванню на користь Університету. З огляду на викладене, позивач просив витребувати з чужого незаконного володіння ТОВ «Л.С.Ц.» на користь Київського національного лінгвістичного університету гуртожиток (секція 6, літ «А»), реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 909557380361; загальною площею 716 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2, секц. 6.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі № 923/875/19, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей" .

За змістом ч. 3 ст. 41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Кожна фізична та юридична особа згідно з ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України № 18-рп/2004 від 01.12.2004 під охоронюваними законом інтересами необхідно розуміти прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам. Отже, охоронюваний законом інтерес є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони.

Аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Аналогічних висновків дійшов Верховний суд України в постанові від 21 жовтня 2015 року у справі №3-649гс15.

Як було вірно встановлено судом першої інстанції, рішенням Київради № 380/1814 позивачу надано земельну ділянку площею 0,58 га у постійне користування для будівництва, експлуатації та обслуговування гуртожитку для студентів на вул. Ломоносова, 50 у Голосіївському районі м. Києва за рахунок земель міської забудови, і 30.08.2002 позивачем оформлено державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 080570, згідно з яким Університет є постійним користувачем земельної ділянки площею 0,5809 га, яка розташована на вул. Ломоносова, 50 у Голосіївському районі м. Києва. Цільове призначення (використання) земельної ділянки: будівництво, експлуатація та обслуговування гуртожитку для студентів.

В свою чергу, між Університетом (як забудовником) та ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» (як інвестором) 20.02.2007 укладено договір, предметом якого є реалізація інвестиційного проекту будівництва інвестиційного об`єкта: комплексу об`єктів соціальної інфраструктури, гуртожитку для студентів та житлових будинків, розташованих за адресою: вул. Ломоносова, 50 у Голосіївському районі м. Києва, з орієнтовним обсягом інвестицій 60 млн грн. Згідно з пунктом 2.1 цього договору забудовник доручає інвестору функції замовника від початку реалізації інвестиційного проекту до прийняття гуртожитку для студентів в експлуатацію.

За змістом частин першої та другої статті 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Відповідно до частин першої та другої статті 84 Земельного кодексу України, в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності та громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації (частина друга статті 92 Земельного кодексу України у редакції на час укладення спірного договору).

Згідно із частиною першою статті 95 Земельного кодексу України, землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Отже, суд апеляційної інстанції з урахуванням вищенаведених приписів законодавства встановив, що Університет як постійний користувач земельної ділянки, наданої рішенням Київради № 380/1814, наділений правомочностями володіння та користування такою земельною ділянкою, а також правом спорудження на ній жилих будинків, виробничих та інших будівель і споруд.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що відповідно до статті 84 Земельного кодексу України (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмеджування земель державної та комунальної власності») у зв`язку з розмежуванням земель державної та комунальної власності, земельна ділянка 8000000000:79:364:0038 в силу закону знаходиться в державній, а не комунальній власності, а отже підстави для залучення до участі у розгляді справи Київської міської ради - відсутні. Крім того, суд апеляційної інстанції погоджується з слушними доводами позивача про те, що дослідження питання саме права власності на земельну ділянку не стосується обставин даної справи, і рішенян у даній справі не може вплинути на права власника земельної ділянки, оскільки за наслідком розгляду справи вирішиться правова доля гуртожитку, а власник земельної ділянки може реалізовувати свої права та захищати свої інтереси незалежно від рішення, яке буде винесено у цій справі.

Крім того, Господарським процесуальним кодексом України передбачені механізми забезпечення прав осіб, що не були залучені до участі у справі, якщо суд прийняв рішення про їх права, інтереси та (або) обов`язки.

З огляду на викладене, доводи скаржника про те, що всупереч ч. 2 ст. 50 Господарського процесуального кодексу України не було залучено Київську міську раду, як власника земельної ділянки - судом апеляційної інстанції відхиляюься як необгрунтовані та такі, що не є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», право постійного користування земельною ділянкою є речовим правом.

Право постійного користування регламентується насамперед статтею 92 Земельного кодексу України , частиною першою якої передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Частиною першою статті 122 Земельного кодексу України встановлено, що сільські, селищні, міські ради надають земельні ділянки у постійне користування юридичним особам із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Статтями 142, 149 Земельного кодексу України регулюється припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача та вилучення земельної ділянки, що перебуває в постійному користуванні.

Водночас нормами Земельного кодексу України не регламентовані відносини щодо набуття права власності на майно, збудоване на земельній ділянці, яка належить особі на праві постійного користування.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про те, що до відносин щодо права постійного користування землею, наданою для забудови, за аналогією закону слід застосовувати норми глави 34 «Право користування чужою земельною ділянкою для забудови» Цивільного кодексу України.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18.

Відповідно до частини другої статті 415 Цивільного кодексу України, землекористувач має право власності на будівлі (споруди), споруджені на земельній ділянці, переданій йому для забудови.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за землею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 ЗК України, статті 377 ЦК України, інших положеннях законодавства (пункт 8.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі № 910/18560/16 (провадження № 12-143гс18)).

Тому не допускається набуття права власності на об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або іншого речового права на земельну ділянку, яке передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на такій земельній ділянці.

Отже, виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності набуває той, хто має речове право на землю.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про те, що оскільки суб`єктом права постійного користування земельною ділянкою є Університет, тобто саме йому надане право будівництва на цій ділянці, то лише Університет і набуває права власності на збудовані на такій земельній ділянці об`єкти.

Отже, доводи скаржника про те, що судом першої інстанції невірно застосовані приписи ч. 2 ст. 415, ч. 3 ст. 388 Цивільного кодексу України - судом апеляційної інстанції відхиляються як безпідставні та необгрунтовані.

Відповідно до зазначених норм права,сторони у пунктах 2.1, 5.1.4 та статті 4 договору передбачили, що забудовником та замовником будівництва спірного нерухомого майна є саме позивач, а ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» виконує виключно замовника будівництва за дорученням позивача.

Відповідно до статті 876 Цивільного кодексу України, власником об`єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором.

Так, зі змісту інвестиційного договору № 18 на реалізацію проекту будівництва від 20.02.2007, а саме пункту 5.2.2 договору вбачається, що сторони передбачили, що відповідач є власником результатів будівництва лише до прийняття об`єкта в експлуатацію.

Також, матеріалами справи підтверджується, і що вірно встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, 12.03.2015 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано сертифікат серії ІУ № 165150710091 про відповідність закінченого будівництва об`єкта по вул. Ломоносова, 50/2 в Голосіївському районі м. Києва (секція № 4, № 5, № 6, № 7), характер будівництва: нове будівництво, основні показники об`єкта: площа житлового будинку - 36409,76 кв.м: загальна площа квартир - 18907,6 кв.м, житлова площа квартир - 9374,3 кв.м, кількість квартир - 262 квартири, загальна площа гуртожитку - 2651,4 кв.м. та ін.

В свою чергу, вирішуючи спір у справі № 910/2861/18 за позовом Київського національного лінгвістичного університету до Товариства з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об`єднання «Ліко-Холдінг», треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Київська міська рада, Міністерство освіти і науки України про зобов`язання вчинити дії та визнання права власності та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Територіальне міжгосподарче об`єднання «Ліко-Холдинг» до Київського національного лінгвістичного університету про розірвання договору, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 зазначила, що незважаючи на відсутність укладеної між сторонами додаткової угоди, зазначеної у пункті 2.1 договору, а також акта приймання-передачі відповідачу земельної ділянки під будівельний майданчик на період будівництва згідно з пунктом 3.3 договору, ТОВ «ТМО «Ліко- Холдінг» на земельній ділянці Університету побудовано гуртожиток. У справі відсутні будь-які інші докази передачі відповідачеві цієї земельної ділянки для забудови на підставі інших документів, аніж договір. При цьому умова договору про передання Університетом земельної ділянки під будівельний майданчик на період будівництва ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» не свідчить про виникнення в останнього права на земельну ділянку, а означає обов`язок Університету надати ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» фактичну можливість здійснювати будівництво на земельній ділянці, яка належить Університету на праві постійного користування. Відповідно до підпункту 5.1.1 договору виконання такого обов`язку сторони розглядають як частину внеску Університету у фінансування будівництва інвестиційного об`єкта, необхідного і достатнього для фінансування будівництва його частки у загальній площі, без якого ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» не може здійснити інвестиційну діяльність за договором.

Також, у постанові Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 у справі № 910/14458/18 за позовом Київського національного лінгвістичного університету до Товариства з обмеженою відповідальністю "Територіальне міжгосподарче об`єднання "Ліко-Холдінг", третя особа: Київська міська рада про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 13.10.2021, встановлено, що спірні об`єкти нерухомого майна збудовані на земельній ділянці, що була відведена Університету для будівництва, експлуатації та обслуговування гуртожитку для студентів, оскільки будівництво здійснене за згодою Університету, відтак, будівництво не є самочинним. З огляду на викладене, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Київського національного лінгвістичного університету про зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Територіальне міжгосподарче об`єднання "Ліко-Холдінг" усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою (кадастровий №8000000000:79:364:0038), яка знаходиться в постійному користуванні позивача, шляхом знесення самочинно збудованої частини будинку (а саме секції 4, 5, 6) з підземними паркінгами та закладами по обслуговуванню населення за адресою: вул. Ломоносова, 50/2 у Голосіївському районі міста Києва, є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 4, 5 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

В силу приписів статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

При цьому, відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відтак, дослідивши наявні в матеріалах документи та докази, зокрема: інвестиційний договір № 18 від 20.02.2007; листування між Університетом та ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» (у якому йдеться зокрема про те, що на земельній ділянці Університету планується побудувати три секції (№ 4, 5, 6) житлового будинку № 50/2 по вул. Ломоносова у Голосіївському районі міста Києва); сертифікат Державної архітектурно-будівельної інспекції України серія ІУ № 165150710091 (у якому серед основних показників об`єкта «Будівництво житлових будинків з підземними паркінгами та закладами по обслуговуванню населення за адресою: вул. Вільямса, 7 і вул. Ломоносова, 42-50 у Голосіївському районі м. Києва. Житловий будинок № 50/2 по вул. Ломоносова (секція № 4, № 5, № 6, № 7) (IV черга будівництва, 2 пусковий комплекс)» зазначено - гуртожиток 2651,4 кв.м.); інформаційну довідку № 230478146 від 30.10.2020 (з якої вбачається що третьою особою 2 було зареєстровано за собою право власності на гуртожиток загальною площею 717 кв.м, житловою площею 335,6 кв.м, що знаходиться за адресою м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2, секц. 6; підстава для державної реєстрації: сертифікат, серія та номер ІУ165150710091, виданий 12.03.2015); постанову Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/2861/18 від 16.02.2021 (у якій встановлено, що ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» на земельній ділянці Університету побудовано гуртожиток); постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 у справі № 910/14458/18, яка залишена без змін постановою Верховного Суду від 13.10.2021 (у якій встановлено, що спірні об`єкти нерухомого майна, а саме будинок (секції 4, 5, 6) з підземними паркінгами та закладами по обслуговуванню населення за адресою: вул. Ломоносова, 50/2 у Голосіївському районі міста Києва, збудовані на земельній ділянці, що була відведена Університету для будівництва, експлуатації та обслуговування гуртожитку для студентів); враховуючи, що в межах розгляду справи № 910/19865/21 відповідачем та/або третьою особою 2 не було надано належних доказів, які б підтверджували обставину передачі спірної земельної ділянки ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» для забудови (зокрема, будівництва гуртожитку) на підставі інших документів, аніж інвестиційний договір № 18 від 20.02.2007, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що майно, яке є предметом даного спору, було побудовано відповідно до умов інвестиційного договору № 18 від 20.02.2007 на земельній ділянці, що належить Університету на праві постійного користування і саме Університет є тим суб`єктом, який набуває право власності на збудовані на відповідній ділянці об`єкти, зокрема, на гуртожиток (секція 6, літ «А»), реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 909557380361; загальною площею 716 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2, секц. 6).

Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі під час апеляційного розгляду справи.

Доводи скаржника про недоведеність обставини розташування спірного гуртожитку саме на земельній ділянці, яка перебуває у користуванні позивача, обгрунтовано відхилені судом першої інстанції, з висновками якого погоджується і суд апеляційної інстанції, оскільки по-перше, дане твердження спростовується викладеним вище, по-друге, ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України передбачає: якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього. Так, заперечення щодо розташування гуртожитку на земельній ділянці Університету містяться у письмових поясненнях відповідача, що подані ним під час розгляду справи по суті, поряд з цим, відповідачем належним чином не доведено, що вказана вище обставина не заперечувалася у відзиві, з підстав, що не залежали від нього.

У разі незаконного заволодіння майном власника іншою особою належним способом захисту є віндикаційний позов (стаття 387 Цивільного кодексу України).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. При цьому в тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними (пункти 85, 114, 115 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадженням № 14-208цс18).

Відповідно до ст. 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Так, право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч.1 ст.388 Цивільного кодексу України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, рішенням Загальних зборів учасників ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг», оформленого протоколом № 20 від 06.11.2020, затверджено розподільчий баланс ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» з передачі частини грошових коштів, майна, прав та обов`язків до створеного шляхом виділу ТОВ «Л.С.Ц.».

Зокрема, серед майна (основних засобів), що були передано ТОВ «Л.С.Ц.» зазначено, зокрема, гуртожиток (секція 6, літ. «А») загальною площею 716 кв. м., житловою площею 335,6 кв. м за адресою: м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2, секція 6.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 11.11.2020 за ТОВ «Л.С.Ц.» зареєстровано право власності на гуртожиток (секція 6, літ. «А») загальною площею 716 кв. м., житловою площею 335,6 кв. м за адресою: м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2, секція 6; підстава для державної реєстрації: розподільчий баланс, станом на 31.10.2020, серія та номер б/н, виданий 06.11.2020, видавник ТОВ «Територіальне міжгосподарче об`єднання «Ліко-Холдінг» (інформаційна довідка № 286996292, сформована 26.11.2021).

Відповідно до ст. 109 Цивільного кодексу України, виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб. Після прийняття рішення про виділ учасники юридичної особи або орган, що прийняв рішення про виділ, складають та затверджують розподільчий баланс. Суд, що прийняв рішення про виділ, у своєму рішенні визначає учасника юридичної особи або вищий орган юридичної особи (власника), який зобов`язаний скласти та затвердити розподільчий баланс. Юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ, які згідно з розподільчим балансом не перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Юридична особа, з якої був здійснений виділ, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Якщо юридичних осіб, що утворилися внаслідок виділу, дві або більше, субсидіарну відповідальність вони несуть спільно з юридичною особою, з якої був здійснений виділ, солідарно. Якщо після виділу неможливо точно встановити обов`язки особи за окремим зобов`язанням, що існувало у юридичної особи до виділу, юридична особа, з якої здійснено виділ, та юридичні особи, що були створені внаслідок виділу, несуть солідарну відповідальність перед кредитором за таким зобов`язанням.

В свою чергу, зважаючи на встановлення обставини набуття ТОВ «Л.С.Ц.» (юридичною особою, що створена шляхом виділу з ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг») спірного майна за розподільчим балансом від ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг», як особи, яка не мала права відчужувати таке майно, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про те, що позивач в силу приписів ч. 3 ст. 388 Цивільного кодексу України має право витребувати гуртожиток (секція 6, літ. «А») загальною площею 716 кв. м., житловою площею 335,6 кв. м за адресою: м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2, секція 6, у всіх випадках.

У рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об`єднаного Королівства» Європейський суд з прав людини зазначив, що оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

З огляду на встановлені вище обставини, суд апеляційної інстанції зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту щодо витребування належного йому майна є ефективним, а позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Разом з тим, відповідачем та третьою особою -2 було подано до суду першої інстанції клопотання про застосування наслідків, передбачених ст. 267 Цивільного кодексу України щодо відмови у позові у зв`язку зі спливом позовної давності. Скаржник в апеляційній скарзі в свою чергу, наголошував також на тому, що судом першої інстанції безпідставно було відхилено доводи відповідача про застосування до вимог позивача строку позовної давності , і суд апеляційної інстанції, перевіряючи доводи сторін в цій частині дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України, суд застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі, зробленою до ухвалення судом рішення.

Тлумачення цієї норми, положення якої сформульоване зі словом «лише» (аналог «тільки», «виключно»), та відсутність будь-якого іншого нормативно-правового акта, який би встановлював інше правило застосування позовної давності, дає підстави для твердження, що із цього положення виплаває безумовний висновок, відповідно до якого за відсутності заяви сторони у спорі позовна давність судом не застосовується.

Отже, без заяви сторони у спорі ні загальна, ні спеціальна позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов`язана лише із наявністю про це заяви сторони. Суд за власною ініціативою не має права застосувати позовну давність.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України, у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.

Сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу (ч. 1 ст. 45 ст. 41 Господарського процесуального кодексу України).

З огляду на викладене, заява про застосування наслідків спливу строку позовної давності, подана третьою особою 2 обгрунтовано не взята судом першої інстанції до уваги.

У свою чергу, відповідач у клопотанні про застосування наслідків спливу позовної давності зазначав, що позивач, звертаючись до ТОВ «ТМО «Ліко-Холдинг» листом від 16.01.2017, знав або безперешкодно міг дізнатися про наявність гуртожитку та порушення його прав, оскільки, згодом (29.03.2017) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом, у якому зазначав про неправомірність дій ТОВ «ТМО «Ліко-Холдинг» щодо реєстрації права власності на гуртожитки, яке було здійснено у 2016 році. Зазначене свідчить про порушення позивачем строків позовної давності для пред`явлення позову в даній справі.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 Цивільного кодексу України).

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 Цивільного кодексу України , дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Відповідно до правового висновку, який міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 року у справі № 914/3224/16, закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням. Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.

Так, початок перебігу позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 Цивільного кодексу України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції про те, що початком перебігу строку позовної давності є квітень 2016 року, оскільки, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 29388794 від 23.04.2016 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про реєстрацію за ТОВ «ТМО «Ліко-Холдинг» права власності на спірне нерухоме майно (дата державної реєстрації 20.04.2016).

Так, з матеріалів справи вбачається, що позовну заяву у справі № 910/19865/21 подано поза межами трирічного строку (а саме 02.12.2021), тобто, після закінчення строку позовної давності.

Суд зазначає, що частинами 1, 2 статті 264 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Однак, позивачем не надано належних доказів щодо наявності обставин, визначених приписами ст. 264 Цивільного кодексу України, які б, у свою чергу, свідчили про переривання перебігу позовної давності (враховуючи відмінність предмета позову у справах № 910/2861/18 та № 910/19865/21).

Разом з тим, відповідно до ч. 5 ст. 267 Цивільного кодексу України якщо суд визнає поважними причини пропуску позовної давності, порушене право підлягає захисту.

При цьому питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункт 23.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 706/1272/14-ц (провадження № 14-456цс18)).

За змістом статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому, так і в позасудовому порядку.

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

Очевидно, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій, на думку добросовісного розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі інших позовів, заяв про закриття провадження у справі тощо.

Так, як вірно встановлено судом першої інстанції, і що перевірено судом апеляційної інстанції, у березні 2018 року (тобто, в межах строку позовної давності) позивач звертався до Господарського суду міста Києва з позовом, у якому просив визнати за Університетом право власності на спірне майно (гуртожиток).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27 травня 2019 року, у задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено повністю.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що Університетом не доведено суду належними та допустимими доказами виконання останнім умов договору в частині передачі ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» земельної ділянки як частини інвестиційного внеску у фінансування будівництва інвестиційного об`єкта. Звідси суди дійшли висновку, що в Університету відповідно до статті 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність» право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктами та результатами інвестицій не виникло.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18 зазначила, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, оскільки, у разі незаконного заволодіння майном власника іншою особою належним способом захисту є віндикаційний позов.

У процесі розгляду справи № 910/2861/18, а саме 11.11.2020 право власності на спірний гуртожиток було зареєстровано за новим власником - ТОВ «Л.С.Ц.».

Ураховуючи викладене, зважаючи на факт здійснення позивачем дій з метою захисту порушеного майнового права, зокрема, звернення до суду в межах позовної давності з позовом у справі № 910/2861/18 про визнання права власності на спірний гуртожиток, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом у даній справі, що також обгрунтовано враховано судом першої інстанції, відтак, позовні вимоги про витребування у ТОВ "Л.С.Ц." гуртожитку (секція 6, літ «А»), реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 909557380361; загальною площею 716 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2, секц. 6, п- є законними, обгрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі та під час апеляційного рзгляду справи.

Отже, вищенаведені та усі інші доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, доводи скаржника є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким задоволено позовні вимоги Київського національного лінгвістичного університету та витребувано у Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц."</a> на користь Київського національного лінгвістичного університету гуртожиток (секція 6, літ "А"), реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 909557380361; загальною площею 716 кв. м. за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2, секц.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у вказаній справі про задоволення позовних вимог.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності з п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, оскаржуване рішення ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин справи та перевірки їх доказами, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв`язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 у справі №910/19865/21, за наведених скаржником доводів та обґрунтувань апеляційної скарги.

Крім того, оскільки дія рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 у справі №910/19865/21 була зупинена згідно ухвали Північного апеляційного господарського суду від 16.03.2023, і за наслідками апеляційного розгляду справи воно залишено без змін, а тому його дія поновлюється.

Розподіл судових витрат

Згідно із ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 76-79, 86, 129, 233, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц."</a> на рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 у справі №910/19865/21 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 у справі №910/19865/21 - залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за скаржником.

4. Матеріали справи №910/19865/21 повернути Господарському суду м. Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови підписано: 02.11.2023.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді О.В. Тищенко

Є.Ю. Шаптала