Постанова

від 03.04.2024 по справі 910/19865/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2024 року

м. Київ

cправа № 910/19865/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В. А. - головуючого, Берднік І. С., Міщенка І.С.,

секретар судового засідання - Дерлі І. І.

за участю представників учасників:

позивача - Бєлкін М.Л. (адвокат),

відповідача - не з`явився,

третьої особи - 1 - не з`явився,

третьої особи - 2 - не з`явився,

третьої особи - 3 - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц."

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2023 (у складі колегії суддів: Станік С.Р. (головуючий), Тищенко О.В., Шаптала Є.Ю.)

та рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 (суддя Картавцева Ю.В.)

за позовом Київського національного лінгвістичного університету

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц."

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Міністерство освіти і науки України

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Територіальне міжгосподарче об`єднання "Ліко-Холдінг",

2. Товариство з обмеженою відповідальністю "Спортивний комплекс "Олімпія"

про витребування майна з чужого незаконного володіння,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Київський національний лінгвістичний університет (далі - Позивач, Університет) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц." (далі - Відповідач, ТОВ "Л.С.Ц."), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Позивача Міністерство освіти і науки України (далі - Третя особа 1), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні Відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Територіальне міжгосподарче об`єднання "Ліко-Холдінг" (далі - ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг", Третя особа 2), Товариство з обмеженою відповідальністю "Спортивний комплекс "Олімпія" (далі - Третя особа 3), про витребування майна з чужого незаконного володіння.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Відповідач є незаконним володільцем майна, що належить на праві власності Позивачу, з огляду на що Позивач просив витребувати з чужого незаконного володіння Відповідача на користь Позивача гуртожиток (секція 6, літ "А"), реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 909557380361; загальною площею 716 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2, секц. 6.

2. Короткий зміст судових рішень у справі

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 у справі №910/19865/21, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2023, позовну заяву задоволено повністю.

2.2. Судові рішення мотивовані тим, що Відповідачем та/або Третьою особою 2 не було надано доказів, які б підтверджували обставину передачі спірної земельної ділянки ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг" для забудови (зокрема, будівництва гуртожитку) на підставі інших документів, аніж інвестиційний договір № 18 від 20.02.2007, у зв`язку з чим суди дійшли до висновку, що майно, яке є предметом даного спору, було побудовано відповідно до умов інвестиційного договору № 18 від 20.02.2007 на земельній ділянці, що належить Університету на праві постійного користування і саме Університет є тим суб`єктом, який набуває право власності на збудовані на відповідній ділянці об`єкти, зокрема, на гуртожиток (секція 6, літ "А"), реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 909557380361; загальною площею 716 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2, секц. 6).

2.3. Так, рішенням Загальних зборів учасників ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг", оформленого протоколом № 20 від 06.11.2020, затверджено розподільчий баланс ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг" з передачі частини грошових коштів, майна, прав та обов`язків до створеного шляхом виділу ТОВ "Л.С.Ц." і серед майна (основних засобів), що були передано ТОВ "Л.С.Ц." зазначено, зокрема, гуртожиток (секція 6, літ. "А") загальною площею 716 кв. м., житловою площею 335,6 кв. м за адресою: м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2, секція 6.

2.4. Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 11.11.2020 за ТОВ "Л.С.Ц." зареєстровано право власності на гуртожиток (секція 6, літ. "А") загальною площею 716 кв. м., житловою площею 335,6 кв. м за адресою: м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2, секція 6; підстава для державної реєстрації: розподільчий баланс, станом на 31.10.2020, серія та номер б/н, виданий 06.11.2020, видавник ТОВ "Територіальне міжгосподарче об`єднання "Ліко-Холдінг" (інформаційна довідка № 286996292, сформована 26.11.2021). Зважаючи на встановлення обставини набуття ТОВ "Л.С.Ц." (юридичною особою, що створена шляхом виділу з ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг") спірного майна за розподільчим балансом від ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг", як особи, яка не мала права відчужувати таке майно, суди дійшли висновку, що Позивач в силу приписів частини третьої статті 388 Цивільного кодексу України має право витребувати гуртожиток (секція 6, літ. "А") загальною площею 716 кв. м., житловою площею 335,6 кв. м за адресою: м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2, секція 6, у всіх випадках. У разі незаконного заволодіння майном власника іншою особою належним способом захисту є віндикаційний позов (статті 387 Цивільного кодексу України). Суди, у свою чергу, дійшли висновку, що обраний Позивачем спосіб захисту щодо витребування належного йому майна є ефективним, а позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

2.5. Також господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновків про поважність причин пропуску Позивачем строку звернення до суду з позовом у даній справ.

3. Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

3.1. У касаційній скарзі Скаржник просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 у справі №910/19865/21 та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

3.2. Скаржник звертає увагу на те, що суди попередніх інстанцій, всупереч сталій судовій практиці (постанови Верховного Суду від 09.04.2020 р. у справі №10/Б-743 та у справі .№ 908/61/13-г від 30.04.2020), не звернули увагу на те, що у матеріалах справи відсутнє клопотання Позивача про поновлення пропущеного строку позовної давності, яке повинно бути подане разом із позовною заявою.

3.3. Також Касатор, посилаючись на правові висновки, які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, вважає, що ТОВ "ТМО "ЛІКО-ХОЛДІНГ", як власник спірного майна, яке зареєстроване у встановленому порядку, мало право розпоряджатися ним на власний розсуд, а висновки судів фактично суперечать дійсним обставинам справи.

3.4. Окрім того, Скаржник вказує на те, що Відповідач набув право власності на спірне майно у встановлений законом спосіб, а отже, останній є добросовісним набувачем. У зв`язку з відсутністю вимог Позивача щодо витребування спірного майна у встановлені законом строки, ТОВ "ТМО "ЛІКО-ХОЛДІНГ", з урахуванням принципу правової визначеності, мало всі правові підстави для відчуження спірного майна, а висновки судів про безпідставність набуття Відповідачем спірного майна у особи, яка не мала право його відчужувати суперечать статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", статті 55 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" та статтям 257, 317, 319 Цивільного кодексу України.

3.5. У касаційній скарзі Відповідач, зокрема посилається і на те, що враховуючи положення Інвестиційного договору та те, що ТОВ "ТМО "ЛІКО-ХОЛДІНГ" здійснювало будівництво інвестиційного об`єкту за рахунок власних коштів, таким чином ТОВ "ТМО "ЛІКО-ХОЛДІНГ" правомірно набуло право власності на новостворене нерухоме майно, що було предметом Інвестиційного договору, в тому числі і спірний гуртожиток, а тому висновки суду щодо неправомірного здійснення реєстрації права власності, суперечать обставинам справи та зроблені без урахування положень Інвестиційного договору, частини першої та другої статті 331 Цивільного кодексу України та з невірним застосуванням статті 876 Цивільного кодексу України.

3.6. Касатор звертає увагу на те, що суди залишили поза увагою аргументи Відповідача, шо Позивачем не доведено, що саме на земельній ділянці, яка перебуває у його користуванні знаходиться спірний об`єкт нерухомого майна, та не надано належної оцінки наданим Відповідачем доказам про те, що на земельній ділянці Позивача побудований інший об`єкт нерухомого майна.

3.7. Також Скаржник зазначає, що суди, в порушення вимог частини другої статті 50 Господарського процесуального кодексу України не залучили Київську міську раду до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, хоча Відповідач заявляв відповідне клопотання.

3.8. Київський національний лінгвістичний університет подав до Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просив касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2023 по справі №910/19865/21 залишити без змін.

3.9. Також від Позивача надійшла заява про закриття провадження у справі.

4. Обставини, встановлені судами

4.1. Рішенням Київської міської ради від 28.03.2002 № 380/1814 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" (далі - рішення Київради № 380/1814) Позивачу надано земельну ділянку площею 0,58 га у постійне користування для будівництва, експлуатації та обслуговування гуртожитку для студентів на вул. Ломоносова, 50 у Голосіївському районі м. Києва за рахунок земель міської забудови.

4.2. 30.08.2004 Позивачу було видано державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 080570, згідно з яким Університет є постійним користувачем земельної ділянки площею 0,5809 га, яка розташована на вул. Ломоносова, 50 у Голосіївському районі м. Києва. Цільове призначення (використання) земельної ділянки: будівництво, експлуатація та обслуговування гуртожитку для студентів.

4.3. 20.02.2007 між Університетом (як забудовником) та ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг" (як інвестором) укладено договір, предметом якого є реалізація інвестиційного проекту будівництва інвестиційного об`єкта: комплексу об`єктів соціальної інфраструктури, гуртожитку для студентів та житлових будинків, розташованих за адресою: вул. Ломоносова, 50 у Голосіївському районі м. Києва, з орієнтовним обсягом інвестицій 60 млн грн. Згідно з пунктом 2.1 цього договору забудовник доручає інвестору функції замовника від початку реалізації інвестиційного проекту до прийняття гуртожитку для студентів в експлуатацію.

4.4. Характеристика інвестиційного об`єкта (згідно з пунктом 2.1 договору):

- земельна ділянка, розташована на вул. Ломоносова, 50 у Голосіївському районі м. Києва, площею 0,5809 га, рішенням Київради № 380/1814 та згідно з державним актом на право постійного користування земельною ділянкою від 30 серпня 2004 року надана Університету для будівництва, експлуатації та обслуговування гуртожитку для студентів;

- характеристика містобудівної ситуації та земельної ділянки проектування наведена в архітектурно-планувальному завданні № 06-1374 на проектування будівництва від 05 червня 2006 року.

4.5. Сторони дійшли згоди, що Додатковою угодою до Договору, яка буде додатком до характеристики інвестиційного об`єкта, будуть наведені показники цієї характеристики, у тому числі:

- обсяг інвестицій по частинах об`єкта з визначенням розміру інвестиційного внеску та частки в майні об`єкта кожного з учасників інвестиційного процесу (згідно техніко-економічним розрахункам з урахуванням нормативно-грошової оцінки земельної ділянки станом на 01.01.2007 та її індексації, а також коштів орендної плати за 49 років та умов, зазначених у пункті 3.1 договору, які уточнюються (визначаються) предпроектними та проектними рішеннями);

- посадові особи інвестора та забудовника, відповідальні за здійснення інвестиційної діяльності;

- вказівка на те, що характеристики уточнюються після затвердження проектно-кошторисної документації.

4.6. Згідно з пунктом 2.2 договору, в рамках реалізації інвестиційного проекту інвестор зобов`язується за рахунок власних і (або) залучених коштів та коштів, майна або майнових прав забудовника здійснити будівництво інвестиційного об`єкта згідно з вказаною у пункті 2.1 цього договору характеристикою. Дату введення об`єкта в експлуатацію сторони визначають у графіку виконання будівельних робіт, який буде затверджений додатковою угодою до цього договору.

4.7. Відповідно до пункту 3.1 договору, після завершення будівництва загальна площа об`єкта розподіляється наступним чином: забудовник отримує 2 500 кв. м загальної площі студентського гуртожитку; інвестор отримує у власність решту всіх площ, побудованих на вказаній у цьому договорі земельній ділянці будинків і споруд.

4.8. Конкретне майно, предмет передачі у власність інвесторові (та/або залученим ним співінвесторам) і забудовнику за підсумками завершення будівництва та прийняття об`єкта в експлуатацію, визначається з урахуванням умов пункту 3.1 цього договору, про що сторони складають та підписують акти про результати інвестиційної діяльності по об`єкту (пункт 3.2 договору).

4.9. За умовами пункту 3.3 договору, протягом трьох робочих днів після підписання додаткової угоди, зазначеної у пункті 2.1, забудовник згідно з вимогами чинного законодавства передає інвесторові за актом приймання-передачі будівельний майданчик на весь період будівництва.

4.10. Пунктом 3.4 договору визначено, що оформлення майнових прав сторін за результатами завершення будівництва та прийняття об`єкта в експлуатацію здійснюється кожною зі сторін у встановленому порядку після виконання зобов`язань за договором відповідно до акта про результати інвестиційної діяльності по об`єкту та умов цього договору.

4.11. Відповідно до пункту 3.5 договору, взаємовідносини між забудовником та інвестором щодо оформлення прав на земельну площу інвестиційного об`єкта та права користування земельною ділянкою (частиною земельної ділянки) оформляються відповідно до чинного законодавства України та положень і рішень Київської міської ради та її виконавчих органів (Київської міської державної адміністрації та ін.) відповідними додатковими угодами до цього договору.

4.12. Як вбачається з підпункту 5.1.1 договору, на забудовника покладено обов`язок надати інвестору земельну ділянку під будівництво. Факт передачі земельної ділянки в межах цього договору сторони розглядають як частину внеску забудовника у фінансування будівництва інвестиційного об`єкта, необхідного і достатнього для фінансування будівництва його частки у загальній площі, без якого інвестор не може здійснити інвестиційну діяльність за цим договором.

4.13. Крім того, забудовник зобов`язується після прийняття об`єкта в експлуатацію і виконання всіх зобов`язань сторін по здійсненню інвестиційного проекту забезпечити оформлення у встановленому порядку акта про результати інвестиційної діяльності по об`єкту та здійснити оформлення прав на свою частку загальних площ інвестиційного об`єкту (підпункт 5.1.5 договору).

4.14. Відповідно до підпункту 5.2.2 договору, інвестор зобов`язується забезпечити за рахунок власних сил ведення бухгалтерського та податкового обліку будівництва та контролю за належним виконанням проектних і будівельних робіт. При цьому, власником результатів будівництва до прийняття об`єкту в експлуатацію є інвестор.

4.15. Після введення об`єкта в експлуатацію і виконання всіх зобов`язань сторін по здійсненню інвестиційного проекту інвестор зобов`язується забезпечити оформлення у встановленому порядку акта про результати інвестиційної діяльності по об`єкту та здійснити оформлення прав на свою частину загальних площ інвестиційного об`єкта (підпункт 5.2.3 договору).

4.16. Пунктами 9.1 та 9.2 договору визначено, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та його скріплення печатками сторін. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 9.1 цього договору та закінчується після виконання зобов`язань по чинному договору згідно з графіками виконання робіт.

4.17. Згідно листа вих. № 325 від 15.05.2013 вбачається, що ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг" (третя особа 2) проінформувало Позивача, що на земельній ділянці Київського національного лінгвістичного університету планується побудувати три секції (№ 4, 5, 6) житлового будинку № 50/2 по вул. Ломоносова у Голосіївському районі м. Києва (буд. №1), в яких спроектовані приміщення студентського гуртожитку. Площа квартир по секціям складає: секція № 4 - 5144 м2, секція № 5 - 5556 м2, секція № 6 - 4459 м2. Всього по трьом секціям - 15 159 м2. У процентному відношенні площа виділена під гуртожиток від площі квартир складає - 16,5% - 2501 м2.

4.18. 12.03.2015 Державною архітектурно-будівельною інспекцією України видано сертифікат серії ІУ № 165150710091 про відповідність закінченого будівництва об`єкта по вул. Ломоносова, 50/2 в Голосіївському районі м. Києва (секція № 4, № 5, № 6, № 7), характер будівництва: нове будівництво, основні показники об`єкта: площа житлового будинку - 36409,76 кв.м: загальна площа квартир - 18907,6 кв.м, житлова площа квартир - 9374,3 кв.м, кількість квартир - 262 квартири, загальна площа гуртожитку - 2651,4 кв.м. та ін.

4.19. З наявних в матеріалах справи листів вих. № 1407 від 22.10.2015, Вих. № 107 від 28.02.2017, Вих. № 243 від 12.05.2017 вбачається, що ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг" зверталося до Київського національного лінгвістичного університету щодо розгляду питання щодо можливості повернення земельної ділянки в розпорядження Київської міської ради з метою її ефективного використання, оскільки, особи що виступали інвесторами у будівництві об`єктів житлової забудови та соціального призначення, набули права власності на об`єкти інвестування, а також просило надати інформацію про обсяг інвестицій Університету для визначення розміру інвестиційного внеску, з метою підготовки та підписання додаткової угоди до договору і остаточного його виконання.

4.20. Листом від 05.12.2017 № 1504/01 Позивач звернувся до ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг" з вимогою направити підписаний з боку ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг" акт про результати інвестиційної діяльності по об`єкту будівництва, а також передати йому всю необхідну і достатню документацію для належного оформлення права власності на приміщення гуртожитку.

4.21. Розглянувши лист Університету від 05.12.2017 № 1504/01, листом від 29.12.2017№ 792 ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг" звернулося до Позивача з вимогами:

- погодити обсяг інвестицій з визначенням розміру інвестиційного внеску учасників та частки у майні відповідно до витрат, понесених сторонами при будівництві інвестиційного об`єкта, а саме: 2 084 211,11 грн - обсяг інвестицій Позивача та 19 116 361,00 грн - обсяг інвестицій ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг" відповідно до опосередкованої вартості спорудження житла у м. Києві;

- надати підписаний акт приймання-передачі земельної ділянки під будівельний майданчик на період будівництва (пункт 3.3 договору);

- вирішити питання щодо відшкодування витрат ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг", пов`язаних зі сплатою пайової участі при введенні в експлуатацію гуртожитку (підпункт 5.1.4, пункт 10.1 договору);

- надати документи, передбачені підпунктами 6.1.1, 6.1.2, 6.1.3 договору.

4.22. ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг" зазначило, що після врахування наведених обставин воно повернеться до обговорення положень акта про результати інвестиційної діяльності по об`єкту.

4.23. Листом від 14.03.2018 № 530/01 Університет звернувся до ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг" з повторною вимогою підписати акт про результати інвестиційної діяльності по об`єкту.

4.24. Листом від 06.04.2018 № 204 ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг" у відповідь на вищевказану вимогу Позивача зазначило, що за результатами розгляду подібного листа Університету від 05.12.2017 товариство вже направляло лист від 29.12.2017 № 792, у якому просило надати документи на підтвердження виконання умов спірного договору, однак Університетом ці умови за договором - не виконані.

4.25. Позивач наголошував, що згідно з інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 21.04.2016, 05.04.2016, 20.04.2016 за ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг" зареєстровано право власності на такі об`єкти нерухомого майна:

- гуртожиток (секція 5, літ. "А") загальною площею 1 212,8 кв. м, житловою площею 481,3 кв. м за адресою: м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2, секція 5 (інформаційна довідка № 230477251, сформована 30.10.2020);

- гуртожиток (секція 4, літ. "А") загальною площею 722,6 кв. м за адресою: м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2, секція 4 (інформаційна довідка № 230477676, сформована 30.10.2020);

- гуртожиток (секція 6, літ. "А") загальною площею 716 кв. м., житловою площею 335,6 кв. м за адресою: м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2, секція 6 (інформаційна довідка № 230478146, сформована 30.10.2020) відповідно.

4.26. Оскільки, як зазначає Позивач, ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг" в порушення умов договору ухилялося від дій, спрямованих на оформлення за Університетом права власності на спірне майно (гуртожитки), що виникло в останнього з моменту введення будинку в експлуатацію, Університетом було подано до суду позов у справі № 910/2861/18, у якому Університет просив суд зобов`язати виконати пункт 5.2.3 інвестиційного договору від 20 лютого 2007 року № 18 на реалізацію проекту будівництва на земельній ділянці площею 0,5809 га (кадастровий №8000000000:79:364:0038) за адресою: м. Київ, Голосіївський район, вул. Ломоносова, 50/2, а саме: передати Київському національному лінгвістичному університету 2 500 кв. м загальної площі студентського гуртожитку шляхом оформлення акта про результати інвестиційної діяльності по об`єкту в редакції, запропонованій Позивачем; визнати за Університетом право власності на гуртожиток (секція 5, літ. "А"), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 909520080361, загальною площею 1 212,8 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2, секція 5; визнати за Університетом право власності на гуртожиток (секція 4, літ. "А"), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 897320480000, загальною площею 722,6 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2, секція 4; визнати за Університетом право власності на частку розміром 7885/10000 об`єкта нерухомого майна, а саме гуртожитку (секція 6, літ. "А"), реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 909557380361, загальною площею 716 кв. м за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2, секція 6.

4.27. Поряд з цим, рішенням Загальних зборів учасників ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг", оформленого протоколом № 20 від 06.11.2020, затверджено розподільчий баланс ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг" з передачі частини грошових коштів, майна, прав та обов`язків до створеного шляхом виділу ТОВ "Л.С.Ц." (Відповідач у справі №910/19865/21).

Так, серед майна (основних засобів), що були передано ТОВ "Л.С.Ц." зазначено, зокрема, гуртожиток (секція 6, літ. "А") загальною площею 716 кв. м, житловою площею 335,6 кв. м за адресою: м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2, секція 6.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 11.11.2020 за ТОВ "Л.С.Ц." зареєстровано право власності на гуртожиток (секція 6, літ. "А") загальною площею 716 кв. м, житловою площею 335,6 кв. м за адресою: м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2, секція 6; підстава для державної реєстрації: розподільчий баланс, станом на 31.10.2020, серія та номер б/н, виданий 06.11.2020, видавник ТОВ "Територіальне міжгосподарче об`єднання "Ліко-Холдінг" (інформаційна довідка № 286996292, сформована 26.11.2021).

28.10.2020 між ТОВ "Л.С.Ц." (як іпотекодавцем) та ТОВ "СК "Олімпія" (як іпотекодержателем) укладено договір іпотеки, відповідно до якого предметом іпотеки є спірне майно - гуртожиток (секція 6, літ. "А"), зазначений договір забезпечує виконання зобов`язань іпотекодавця перед іпотекодержателем, що випливають з договору позики № 20/12 від 23.12.2019, укладеного між ТОВ "СК "Олімпія" та ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг", зобов`язання за яким по поверненню суми позики у розмірі 3 650000,00 грн передано ТОВ "Л.С.Ц." відповідно до розподільчого балансу від 06.11.2020 з кінцевим терміном повернення 22.12.2020.

4.28. Враховуючи вищевикладені обставини Університет звернувся до суду із позовною заявою та просив витребувати з чужого незаконного володіння ТОВ "Л.С.Ц." гуртожиток (секція 6, літ "А"), реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 909557380361; загальною площею 716 кв.м за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2, секц. 6.

4.29. Окрім того, господарськими судами попередніх інстанцій, під час розгляду даної справи була досліджено як клопотання Відповідача про застосування наслідків позовної давності, так і пояснення Позивача, у яких останній обґрунтовував поважність причин пропуску позовної давності.

4.30. Суди попередніх інстанцій виснували, що початком перебігу строку позовної давності є квітень 2016 року, оскільки, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 29388794 від 23.04.2016 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про реєстрацію за ТОВ «ТМО «Ліко-Холдинг» права власності на спірне нерухоме майно (дата державної реєстрації 20.04.2016).

Так, з матеріалів справи вбачається, що позовну заяву у справі № 910/19865/21 подано поза межами трирічного строку (а саме 02.12.2021), тобто, після закінчення строку позовної давності.

Частинами першою та другою статті 264 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Однак, Позивачем не надано належних доказів щодо наявності обставин, визначених приписами 264 Цивільного кодексу України, які б, у свою чергу, свідчили про переривання перебігу позовної давності (враховуючи відмінність предмета позову у справах № 910/2861/18 та № 910/19865/21).

Водночас, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що у березні 2018 року (тобто, в межах строку позовної давності) позивач звертався до Господарського суду міста Києва з позовом, у якому просив визнати за Університетом право власності на спірне майно (гуртожиток).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27 травня 2019 року, у задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено повністю.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що Університетом не доведено суду належними та допустимими доказами виконання останнім умов договору в частині передачі ТОВ «ТМО «Ліко-Холдінг» земельної ділянки як частини інвестиційного внеску у фінансування будівництва інвестиційного об`єкта. Звідси суди дійшли висновку, що в Університету відповідно до статті 7 Закону України «Про інвестиційну діяльність» право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктами та результатами інвестицій не виникло.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 зазначила, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, оскільки, у разі незаконного заволодіння майном власника іншою особою належним способом захисту є віндикаційний позов.

У процесі розгляду справи № 910/2861/18, а саме 11.11.2020 право власності на спірний гуртожиток було зареєстровано за новим власником - ТОВ «Л.С.Ц.».

Ураховуючи викладене, зважаючи на факт здійснення Позивачем дій з метою захисту порушеного майнового права, зокрема, звернення до суду в межах позовної давності з позовом у справі № 910/2861/18 про визнання права власності на спірний гуртожиток, суди дійшли висновку про поважність причин пропуску Позивачем строку звернення до суду з позовом у даній справі.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частини першої статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.3. Як вже зазначалось вище, судами попередніх інстанцій встановлено, що рішенням Київради № 380/1814 Позивачу надано земельну ділянку площею 0,58 га у постійне користування для будівництва, експлуатації та обслуговування гуртожитку для студентів на вул. Ломоносова, 50 у Голосіївському районі м. Києва за рахунок земель міської забудови, і 30.08.2002 Позивачем оформлено державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 080570, згідно з яким Університет є постійним користувачем земельної ділянки площею 0,5809 га, яка розташована на вул. Ломоносова, 50 у Голосіївському районі м. Києва. Цільове призначення (використання) земельної ділянки: будівництво, експлуатація та обслуговування гуртожитку для студентів.

5.4. У свою чергу, між Університетом (як забудовником) та ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг" (як інвестором) 20.02.2007 укладено договір, предметом якого є реалізація інвестиційного проекту будівництва інвестиційного об`єкта: комплексу об`єктів соціальної інфраструктури, гуртожитку для студентів та житлових будинків, розташованих за адресою: вул. Ломоносова, 50 у Голосіївському районі м. Києва, з орієнтовним обсягом інвестицій 60 млн грн. Згідно з пунктом 2.1 цього договору забудовник доручає інвестору функції замовника від початку реалізації інвестиційного проекту до прийняття гуртожитку для студентів в експлуатацію.

5.5. За змістом частин першої та другої статті 83 Земельного кодексу України, землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

5.6. Відповідно до частин першої та другої статті 84 Земельного кодексу України, в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою через органи виконавчої влади відповідно до повноважень, визначених цим Кодексом.

5.7. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності та громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об`єднання), установи та організації (частина друга статті 92 Земельного кодексу України у редакції на час укладення спірного договору).

5.8. Згідно із частиною першою статті 95 Земельного кодексу України, землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об`єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

5.9. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", право постійного користування земельною ділянкою є речовим правом.

5.10. Право постійного користування регламентується насамперед статтею 92 Земельного кодексу України, частиною першою якої передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

5.11. Частиною першою статті 122 Земельного кодексу України встановлено, що сільські, селищні, міські ради надають земельні ділянки у постійне користування юридичним особам із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

5.12. Статтями 142, 149 Земельного кодексу України регулюється припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача та вилучення земельної ділянки, що перебуває в постійному користуванні.

Водночас нормами Земельного кодексу України не регламентовані відносини щодо набуття права власності на майно, збудоване на земельній ділянці, яка належить особі на праві постійного користування.

Враховуючи викладене, що до відносин щодо права постійного користування землею, наданою для забудови, за аналогією закону слід застосовувати норми глави 34 "Право користування чужою земельною ділянкою для забудови" Цивільного кодексу України.

Аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18.

5.13. Відповідно до частини другої статті 415 Цивільного кодексу України, землекористувач має право власності на будівлі (споруди), споруджені на земельній ділянці, переданій йому для забудови.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на важливість принципу superficies solo cedit (збудоване на поверхні слідує за землею). Принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди, який хоча безпосередньо і не закріплений у загальному вигляді в законі, тим не менш знаходить свій вияв у правилах статті 120 Земельного кодексу України, статті 377 Цивільного кодексу України, інших положеннях законодавства (пункт 8.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2018 року у справі №910/18560/16.

Тому не допускається набуття права власності на об`єкти нерухомого майна особою, яка не має права власності або іншого речового права на земельну ділянку, яке передбачає можливість набуття права власності на будівлі, споруди, розташовані на такій земельній ділянці.

5.14. Отже, виходячи з принципу єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди право власності набуває той, хто має речове право на землю.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновками господарських суддів попередніх інстанцій про те, що оскільки суб`єктом права постійного користування земельною ділянкою є Університет, тобто саме йому надане право будівництва на цій ділянці, то лише Університет і набуває права власності на збудовані на такій земельній ділянці об`єкти.

5.15. Відповідно до статті 876 Цивільного кодексу України, власником об`єкта будівництва або результату інших будівельних робіт є замовник, якщо інше не передбачено договором.

5.16. Так, зі змісту інвестиційного договору № 18 на реалізацію проекту будівництва від 20.02.2007, а саме пункту 5.2.2 договору вбачається, що сторони передбачили, що Відповідач є власником результатів будівництва лише до прийняття об`єкта в експлуатацію.

5.17. Враховуючи вищевикладене, господарську суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що майно, яке є предметом даного спору, було побудовано відповідно до умов інвестиційного договору № 18 від 20.02.2007 на земельній ділянці, що належить Університету на праві постійного користування і саме Університет є тим суб`єктом, який набуває право власності на збудовані на відповідній ділянці об`єкти, зокрема, на гуртожиток (секція 6, літ "А"), реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 909557380361; загальною площею 716 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Ломоносова, 50/2, секц. 6).

5.18. У разі незаконного заволодіння майном власника іншою особою належним способом захисту є віндикаційний позов (стаття 387 Цивільного кодексу України).

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. При цьому в тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 Цивільного кодексу України, є неефективними (пункти 85, 114, 115 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадженням № 14-208цс18).

5.19. Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

5.20. Згідно зі статтею 388 Цивільного кодексу України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Так, право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 Цивільного кодексу України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

5.21. У свою чергу, як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Загальних зборів учасників ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг", оформленого протоколом №20 від 06.11.2020, затверджено розподільчий баланс ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг" з передачі частини грошових коштів, майна, прав та обов`язків до створеного шляхом виділу ТОВ "Л.С.Ц.".

Зокрема, серед майна (основних засобів), що були передано ТОВ "Л.С.Ц." зазначено, зокрема, гуртожиток (секція 6, літ. "А") загальною площею 716 кв. м., житловою площею 335,6 кв. м за адресою: м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2, секція 6.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, 11.11.2020 за ТОВ "Л.С.Ц." зареєстровано право власності на гуртожиток (секція 6, літ. "А") загальною площею 716 кв. м., житловою площею 335,6 кв. м за адресою: м. Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2, секція 6; підстава для державної реєстрації: розподільчий баланс, станом на 31.10.2020, серія та номер б/н, виданий 06.11.2020, видавник ТОВ "Територіальне міжгосподарче об`єднання "Ліко-Холдінг" (інформаційна довідка № 286996292, сформована 26.11.2021).

5.22. Відповідно до статті 109 Цивільного кодексу України, виділом є перехід за розподільчим балансом частини майна, прав та обов`язків юридичної особи до однієї або кількох створюваних нових юридичних осіб. Після прийняття рішення про виділ учасники юридичної особи або орган, що прийняв рішення про виділ, складають та затверджують розподільчий баланс. Суд, що прийняв рішення про виділ, у своєму рішенні визначає учасника юридичної особи або вищий орган юридичної особи (власника), який зобов`язаний скласти та затвердити розподільчий баланс. Юридична особа, що утворилася внаслідок виділу, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями юридичної особи, з якої був здійснений виділ, які згідно з розподільчим балансом не перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Юридична особа, з якої був здійснений виділ, несе субсидіарну відповідальність за зобов`язаннями, які згідно з розподільчим балансом перейшли до юридичної особи, що утворилася внаслідок виділу. Якщо юридичних осіб, що утворилися внаслідок виділу, дві або більше, субсидіарну відповідальність вони несуть спільно з юридичною особою, з якої був здійснений виділ, солідарно. Якщо після виділу неможливо точно встановити обов`язки особи за окремим зобов`язанням, що існувало у юридичної особи до виділу, юридична особа, з якої здійснено виділ, та юридичні особи, що були створені внаслідок виділу, несуть солідарну відповідальність перед кредитором за таким зобов`язанням.

5.23. В свою чергу, зважаючи на встановлення обставини набуття ТОВ "Л.С.Ц." (юридичною особою, що створена шляхом виділу з ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг") спірного майна за розподільчим балансом від ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг", як особи, яка не мала права відчужувати таке майно, що Позивач в силу приписів частини третьої статті 388 Цивільного кодексу України має право витребувати гуртожиток (секція 6, літ. "А") загальною площею 716 кв. м., житловою площею 335,6 кв. м за адресою: м.Київ, вулиця Ломоносова, будинок 50/2, секція 6, у всіх випадках.

5.24. У рішенні від 15 листопада 1996 року у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, і це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє Позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

5.25. Таким чином, встановивши, що Позивачем доведено наявність у нього права власності на спірне майно, яке на даний час зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за Відповідачем, суди попередніх інстанцій дійшли правомірного висновку про наявність підстав для захисту прав Позивача на підставі статті 388 Цивільного кодексу України, а доводи скаржника не спростовують його обґрунтованості.

5.26. Щодо доводів скаржника про неправильне застосування судами статей 261, 264, 267 Цивільного кодексу України та неврахування відповідної практики Верховного Суду колегія суддів виходить з наступного.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 Цивільного кодексу України).

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 Цивільного кодексу України).

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв`язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.

Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 Цивільного кодексу України , дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який Позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Відповідно до правового висновку, який міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.11.2019 року у справі № 914/3224/16, закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли Позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням. Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна Позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном Позивача, у володіння інших осіб.

Так, початок перебігу позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 Цивільного кодексу України починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.

5.27. З огляду на викладене початком перебігу строку позовної давності є квітень 2016 року, оскільки, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 29388794 від 23.04.2016 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про реєстрацію за ТОВ "ТМО "Ліко-Холдинг" права власності на спірне нерухоме майно (дата державної реєстрації 20.04.2016).

5.28. Суд зазначає, що частинами першої та другої статті 264 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має Позивач.

5.29. Разом з тим, відповідно до частини п`ятої статті 267 Цивільного кодексу України якщо суд визнає поважними причини пропуску позовної давності, порушене право підлягає захисту.

При цьому питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об`єктивних, незалежних від Позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини (пункт 23.8 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №706/1272/14-ц.

За змістом статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому, так і в позасудовому порядку.

Закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу. При цьому поважними причинами при пропущенні позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим.

Очевидно, що перебування справи у провадженні судових органів, вчинення в ній передбачених законом дій, на думку добросовісного розсудливого спостерігача, виключає необхідність вчинення процесуальних дій, спрямованих на припинення цього процесу, а саме подачі інших позовів, заяв про закриття провадження у справі тощо.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, у березні 2018 року (тобто, в межах строку позовної давності) Позивач звертався до Господарського суду міста Києва з позовом, у якому просив визнати за Університетом право власності на спірне майно (гуртожиток).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12 грудня 2018 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27 травня 2019 року, у задоволенні первісного позову відмовлено, зустрічний позов задоволено повністю.

Відмовляючи у задоволенні первісного позову, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що Університетом не доведено суду належними та допустимими доказами виконання останнім умов договору в частині передачі ТОВ "ТМО "Ліко-Холдінг" земельної ділянки як частини інвестиційного внеску у фінансування будівництва інвестиційного об`єкта. Звідси суди дійшли висновку, що в Університету відповідно до статті 7 Закону України "Про інвестиційну діяльність" право володіти, користуватися і розпоряджатися об`єктами та результатами інвестицій не виникло.

Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 у справі №910/2861/18 зазначила, що Позивачем обрано неналежний спосіб захисту порушеного права, оскільки, у разі незаконного заволодіння майном власника іншою особою належним способом захисту є віндикаційний позов.

У процесі розгляду справи № 910/2861/18, а саме 11.11.2020 право власності на спірний гуртожиток було зареєстровано за новим власником - ТОВ "Л.С.Ц.".

5.30. Враховуючи вищевикладене та те, що 10.08.2022 Позивачем було подано до суду першої інстанції пояснення щодо строку позовної давності в якому він просив суд вважати пропуск позовної давності пропущеним з поважних причин, суди дійшли висновку про поважність причин пропуску Позивачем строку звернення до суду з позовом у даній справі.

5.31. Колегією суддів відхиляються аргументи скаржника про незалучення до розгляду у справі Київської міської ради, оскільки заявником не зазначено, на які саме права та обов`язки вплинули рішення судів у даній справі, а також яким чином незалучення судом третьої особи до участі у справі вплинуло на законність та обґрунтованість ухвалених рішень.

Крім того, Господарським процесуальним кодексом України передбачені механізми забезпечення прав осіб, що не були залучені до участі у справі, якщо суд прийняв рішення про їх права, інтереси та (або) обов`язки.

5.32. Інші доводи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди з висновками місцевого та апеляційного судів стосовно оцінки фактичних обставин у цій справі та спрямовані на доведення необхідності їх переоцінки у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.

5.33. Зважаючи на викладене, наведені скаржником підстави касаційного оскарження не отримали підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішень попередніх інстанцій.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.2. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.3. Згідно зі статтею 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.4. З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів вважає, що доводи, викладені у касаційній скарзі про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, не отримали підтвердження, не спростовують висновків судів, тому оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, а касаційна скарга - без задоволення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України необхідно покласти на заявника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Л.С.Ц." залишити без задоволення.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2023 та рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2022 у справі №910/19865/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий В. Зуєв

Судді І. Берднік

І. Міщенко