Постанова

від 01.11.2023 по справі 183/3701/16

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

01 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 183/3701/16

провадження № 61-4626св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), суддів: Дундар І. О., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідач - Новомосковська міська рада,

третя особа - Новомосковська товарна біржа,

особа, яка не брала участі у справі та яка подала апеляційну скаргу - ОСОБА_2 ,

особа, яка не брала участі у справі та яка подала апеляційну і касаційну скарги - ОСОБА_3 ,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргуОСОБА_3 , поданою ОСОБА_4 , на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 грудня 2016 року у складі судді Дубовенко І. Г. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2023 року у складі колегії суддів: Зайцевої С. А., Биліни Т. І., Максюти Ж. І.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Новомосковської міської ради про визнання права власності на нерухоме майно.

Позов мотивований тим, що відповідно до договору купівлі-продажу від 20 березня 2003 року, укладеного між ОСОБА_5 , як продавцем, та ОСОБА_1 , як покупцем, зареєстрованого на Новомосковській товарній біржі, позивач придбала у відповідача за 14 764,00 грн квартиру АДРЕСА_1 . Зазначений договір купівлі-продажу того ж дня зареєстровано в бюро технічної інвентаризації за реєстровим № 1524.

Після укладення та підписання договору ОСОБА_1 сплатила продавцю суму грошей, визначену договором купівлі-продажу, а продавець, в свою чергу, передав їй у власність квартиру та документацію на неї. Позивачу стало відомо, що укладений договір купівлі-продажу повинен бути нотаріально посвідчений, в протилежному випадку він є недійсним. Враховуючи те, що відразу після укладення договору купівлі-продажу ОСОБА_5 виїхав з квартири та місце його проживання невідоме, позивач була змушена звернутися до суду з вказаним позовом.

Під час розгляду справи стало відомо, що ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, та спадкоємці, які б прийняли спадщину у відповідності до норм чинного законодавства відсутні. У зв`язку із цим позивачем було уточнено позов та проведено заміну відповідача на Новомосковську міську раду Дніпропетровської області.

Уточнивши позовні вимоги, просила суд:

визнати дійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 20 березня 2003 року між ОСОБА_5 , як продавцем, та ОСОБА_1 , як покупцем, посвідчений на Новомосковській товарній біржі;

визнати за позивачем право власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 50,4 кв. м, житловою площею 29,4 кв. м, яка в цілому складається з: двох кімнат, площею 17,8 кв. м та 11,6 кв. м, кухні, площею 7,1 кв. м, ванної кімнати, площею 2,7 кв. м, вбиральні, площею 1,4 кв. м, коридору,площею 8,6 кв. м, лоджії, площею 1,2 кв. м.

Короткий зміст судових рішень

Справу суди переглядали неодноразово.

Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 грудня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 50,4 кв. м, житловою площею 29,4 кв. м, яка в цілому складається з: двох кімнат, площею 17,8 кв. м та 11,6 кв. м, кухні, площею 7,1 кв. м, ванної кімнати, площею 2,7 кв. м, вбиральні, площею 1,4 кв. м, коридору, площею 8,6 кв. м, лоджії, площею 1,2 кв. м. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 січня 2017 року стягнуто з Новомосковської міської ради на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 551,21 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем у справі усі умови за договором виконані. Згідно із пунктом 3 вказаного договору відчужувана нерухомість продана позивачу за 14 764,00 грн, які отримані продавцем від покупця до підписання угоди. Оскільки покупець повністю виконав умови договору купівлі-продажу, сплатив за придбане майно грошові кошти, фактично володіє об`єктом нерухомості, угода купівлі-продажу не визнавалась недійсною, позивач на підставі статей 128, 153 ЦК УРСР і статті 49 Закону України «Про власність» набув право власності на спірний об`єкт нерухомості і правомірно володіє ним. Передбачених законом підстав для не визнання дійсним неоспореного договору купівлі-продажу спірної квартири в судовому порядку не встановлено. Таким чином, сторони домовилися про усі істотні умови договору купівлі-продажу об`єкту нерухомості, виконання договору відбулося.

Оскільки ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд також дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог позивача щодо визнання договору купівлі-продажу дійсним між позивачем та померлим ОСОБА_5 . Згідно із інформаційною довідкою зі спадкового реєстру від 05 жовтня 2016 року № 45321071 встановлено, що після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , із заявами про відкриття спадщини ніхто не звертався, спадкова справа не заводилася. Оскільки встановлено факт повного виконання спірного договору сторонами, факт неможливості оформлення угоди належним чином, оскільки один з контрагентів помер і тому нотаріальне посвідчення договору неможливе, а позивач іншим чином, ніж рішенням суду, захистити свої права, як власник майна, не може, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині визнання за ОСОБА_1 права власності на вказану квартиру.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 серпня 2017 року апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 грудня 2016 року закрито.

Апеляційний суд виходив із того, що заявник не має права на апеляційне оскарження рішення суду.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 серпня 2018 року ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 серпня 2017 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд вказав, що предметом спору, який вирішувався судом, є квартира АДРЕСА_1 , право власності на яку на підставі договору купівлі-продажу від 08 грудня 2016 року набув ОСОБА_2 . Отже, суд першої інстанції вирішив спір щодо майна (визнав право власності за ОСОБА_1 ), тоді як власником цього майна є не залучений до участі у справі ОСОБА_2 .

Ухвалою Верховного Суду від 01 липня 2020 року задоволено заяву ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_6 , про виправлення описки. Виправлено описку, допущену у мотивувальній частині постанови Верховного Суду від 15 серпня 2018 року, правильно зазначивши дату укладення договору купівлі-продажу «28 грудня 2016 року» замість «08 грудня 2016 року».

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 20 березня 2019 року провадження у справі № 22-ц/803/204/19 за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 грудня 2016 року зупинено до розгляду Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області справи № 183/900/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Новомосковського міського нотаріального округу Куліш Ю. О., приватний нотаріус Новомосковського міського нотаріального округу Бака О. В., про витребування майна з чужого незаконного володіння, визнання права власності, та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи: Новомосковська товарна біржа в особі правонаступника товарна біржа «Альянс», ОСОБА_3 про визнання договору недійсним.

Постановою Верховного Суду від 29 січня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Пташинський О. А., задоволено. Ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 20 березня 2019 року скасовано, справу передано до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Верховного Суду від 27 травня 2020 року виправлено допущену у описовій частині постанови Верховного Суду від 29 січня 2020 року описку, а саме замість неправильно зазначеної дати укладення між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договору купівлі-продажу квартири «08 грудня 2016 року» зазначено правильну «28 грудня 2016 року».

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 24 березня 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 задоволено частково. Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 грудня 2016 року скасовано. Відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Новомосковської міської ради, за участю третьої особи - Новомосковської товарної біржі, про визнання права власності на нерухоме майно.

Постанова мотивована тим, що предметом спору, зокрема, є визнання права власності на нерухоме майно, а саме спірної квартири АДРЕСА_1 , власником якого є на цей час апелянт ОСОБА_2 , визнано за ОСОБА_1 право власності на спірну квартиру, чим суд порушив право ОСОБА_2 як власника майна. Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення суду, не встановив дійсних власників квартири АДРЕСА_1 , не залучив до участі у справі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , у зв`язку з чим дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2022 року постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 березня 2021 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Верховний Суд вказав, що апеляційний суд переглядаючи рішення за апеляційними скаргами осіб, які не брали участі у розгляді справи проте вважали, що суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, не з`ясував чи стосувалося рішення суду першої інстанції прав та інтересів ОСОБА_2 як покупця квартири, оскільки вказана квартира ним була придбана 28 грудня 2016 року, тобто після ухвалення рішення судом першої інстанції, а саме 09 грудня 2016 року. Суду апеляційної інстанції слід надати оцінку договору купівлі-продажу від 20 березня 2003 року, укладеному між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 (т. 1 а. с. 8), на предмет відповідності напису на ньому про реєстрацію права власності за ОСОБА_1 , оскільки із наданої КП «Новомосковське міське бюро технічної інвентаризації» Дніпропетровської обласної ради» довідки від 16 серпня 2016 року № 200 вбачається, що власником квартири АДРЕСА_1 є ОСОБА_5 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 26 грудня 2002 року (т. 1 а. с. 21). Судом також не надано належної оцінки наявним у матеріалах справи квитанціям про сплату комунальних послуг від імені ОСОБА_5 за 2017 рік, тобто вже після його смерті (т. 2 а. с. 44-47), адже позивач стверджувала, що проживає у квартирі з 2003 року, однак квитанції про утримання квартири є тільки за 2017 рік, і платником на всіх, крім однієї, є покійний ОСОБА_5 . Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов передчасного висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 грудня 2016 року залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що за договором купівлі-продажу від 20 березня 2003 року, укладеним між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , покупець повністю виконав умови договору, сплатив за придбане майно грошові кошти, фактично володіє об`єктом нерухомості, угода купівлі-продажу у судовому порядку недійсною не визнавалась. Крім того, що постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року у цивільній справі № 183/900/17 рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 липня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 березня 2021 року в частині відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , ОСОБА_2 про визнання права власності змінено в мотивувальній частині. Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 липня 2019 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 24 березня 2021 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про витребування з чужого незаконного володіння квартири та задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Новомосковська товарна біржа, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення. Витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 . В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Новомосковська товарна біржа, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири відмовлено (т. 5, а. с. 8-89). Тому суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Аргументи учасників справи

У квітні 2023 року представник ОСОБА_3 - ОСОБА_4 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просив рішення судів скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Постановити окрему ухвалу стосовно факту підроблення договору купівлі-продажу від 20 березня 2003 року і направити її до органу досудового розслідування - ГУ Національної поліції в Дніпропетровській області за адресою: вулиця Троїцька, 20А, м. Дніпро, 49101.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що ні ОСОБА_2 , ні ОСОБА_3 не були залучені до участі у справі як особи, яких стосується предмет спору, суд не перевіряв дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на момент ухвалення рішення. Про наявність справи вже на стадії апеляційного розгляду ОСОБА_3 дізнався з листа представника ОСОБА_2 , отриманого ним 31 липня 2017 року. З доданих до повідомлення ОСОБА_2 документів скаржнику стало відомо про наявність рішення суду, яким 09 грудня 2016 року за ОСОБА_1 визнане право власності на квартиру АДРЕСА_1 , яка на момент ухвалення рішення належала саме скаржнику на праві приватної власності на підставі заочного рішення суду в іншій справі № 202/5592/16-ц від 08 вересня 2016 року, яке набуло чинності 20 вересня 2016 року. Згадане заочне рішення скасоване лише 29 грудня 2016 року та в незаконний спосіб - без повідомлення сторін, без призначення і проведення судового засідання, за заявою не відповідача у справі, а сторонньої особи - ОСОБА_1 , яка мала право на апеляційне оскарження, а не на подання заяви про скасування заочного рішення суду.

Таким чином, в будь-якому випадку суд першої інстанції в цій справі порушив норми процесуального права, не залучивши законного власника до участі у справі та вирішивши питання про права скаржника на квартиру, фактично позбавивши власності без участі та обізнаності самого власника.

З самого початку вступу у справу і ОСОБА_2 і ОСОБА_3 наполягали на очевидній підробці основного і єдиного документу, який позивач використала як підставу позову - договір купівлі-продажу квартири від 20 березня 2003 року. В жодній з судових справ судам не був наданий оригінал цього договору, однак ухвалено рішення і фактично віддано позивачу квартиру на підставі звичайної копії сумнівного документу. Їх прохання про постановлення окремої ухвали по факту підроблення договору були проігноровані. Так само апеляційний суд без жодного належного обґрунтування відмовив у призначенні судової технічної експертизи справжності документу, про що постановив ухвалу в день винесення оскаржуваної постанови - 01 березня 2023 року.

Апеляційний суд не виконав обов`язкових вказівок Верховного Суду, викладених у постанові від 09 листопада 2022 року. Колегія суддів звертала увагу на те, що ОСОБА_3 відчужив спірну квартиру у день, на який Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська призначив розгляд заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення у справі № 202/5592/16-ц, тому продавши квартиру ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не мав підстав стверджувати в апеляційній скарзі, що рішення суду першої інстанції стосується його прав та інтересів. Цей висновок помилковий, оскільки судового засідання в справі № 202/5592/16-ц не було, скаржник не був повідомлений про судове засідання, заочне рішення скасоване не 28, а 29 грудня 2016 року, а квартира була продана 28 грудня 2016 року. Усталена практика і наявність постанови Верховного Суду про витребування цієї ж квартири з володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в іншій справі свідчить про явну незаконність всіх оскаржуваних рішень в цій справі - фактично рішення в цій справі призвело до подвоєння правовстановлюючих документів на квартиру, ухвалених на користь позивача.

Проігноровано апеляційним судом вказівка Верховного Суду надати оцінку договору купівлі-продажу від 20 березня 2003 року, укладеному між ОСОБА_1 і ОСОБА_5 (т. 1, а. с. 8). Зрозуміло, що позивач не проживала в спірній квартирі з 2003 року, в ній проживав власник ОСОБА_5 до своєї смерті - ІНФОРМАЦІЯ_1 . Він же сплачував кошти за комунальні послуги. Апеляційний суд не витребував жодної квитанції за період 2003¬2017 роки, чим в порушення вказівок Верховного Суду допустив неналежне дослідження доказів і обставин у справі.

Суд першої інстанції розглянув позов ОСОБА_1 , який обґрунтовувався начебто ухиленням ОСОБА_5 від нотаріального посвідчення договору, але на момент подання позову відповідач вже помер, тому він не міг ухилятися від посвідчення договору. Позов є очевидно штучним і поданим з метою легітимізувати підроблений договір купівлі-продажу квартири. Безпідставним є посилання представника позивача на те, що договір купівлі-продажу не був наданий суду у зв`язку з можливістю його знищення чи пошкодження під час експертизи, оскільки такий документ не був наданий позивачем навіть суду для огляду, що свідчить про відсутність такого оригіналу і як наслідок - підробку. Зміст наявної у справі копії договору сам по собі підтверджує факт його підроблення. Так, договір всупереч твердженням скаржника не зареєстрований на біржі: рядок для реєстраційного номеру та дати реєстрації на біржі - пустий. Відсутність такої реєстрації виключає будь-які навіть теоретичні права скаржника на нерухомість. Договір від 20 березня 2003 року містить круглу печатку «Товарна біржа «Новомосковська», яка також явно підроблена: відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань вказана біржа була зареєстрована лише 18 квітня 2003 року, тобто - через місяць після «укладання» «договору». Адреса біржі «Новомосковської» - АДРЕСА_2 - співпадає з адресою на бланку біржі, на якій роздрукований договір. Водночас код ЄДРПОУ 30010264, який міститься на печатці, належить іншій юридичній особі - Товарній біржі «АЛЬЯНС», яка знаходиться за іншою адресою - м. Дніпро, проспект Богдана Хмельницького, 16. Штамп БТІ про реєстрацію 20 березня 2003 року права власності на квартиру за ОСОБА_1 - також підроблений, що доведено наявним у справі листом БТІ від 16 серпня 2016 року (а. с. 21, а. с. 49). Цим листом на запит суду БТІ повідомило, що станом на 01 січня 2013 року право власності на квартиру було зареєстроване за ОСОБА_5 . Отже, 20 березня 2003 року жодної реєстрації права власності в БТІ не було. Зважаючи, що власник квартири ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у цій же квартирі, на яку претендує ОСОБА_1 , то і факт передання квартири (ключів) і твердження про користування ОСОБА_1 квартирою з 2003 року також суперечать дійсності. Техпаспорт на квартиру від 29 жовтня 2002 року власнику ОСОБА_5 (а. с. 6, а. с. 7), так само як і згаданий лист від 16 серпня 2016 року, надані КП «НОВОМОСКОВСЬКЕ МІЖРАЙОННЕ (на бланку 2016 року - МІСЬКЕ) БЮРО ТЕХНІЧНОЇ ІНВЕНТАРИЗАЦІЇ «ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ РАДИ», код 30286358. Саме це БТІ зберігало і зберігає інвентаризаційну справу. В той же час штамп «про реєстрацію права власності» на договорі від 20 березня 2003 року вчинений іншою особою з іншим кодом - КП «НОВОМОСКОВСЬКЕ РАЙОННЕ БЮРО ТЕХНІЧНОЇ ІНВЕНТАРИЗАЦІЇ», код 30010259, яке за збігом обставин знаходиться за тією ж адресою, що і не створена ще на той час 20 березня 2003 року Товарна біржа «Новомосковська» - с. Вільне, вул. Жовтнева, 1. Очевидно, що районне БТІ не могло реєструвати права без інвентарної справи і не мало відношення до квартири на території міста, про що свідчить, наприклад, ухвала суду в іншій справі Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області № 183/7289/20. Таким чином, договір від 20 березня 2003 року очевидна груба підробка. Штампи, печатки, підпис «керівника біржі», написи про реєстрацію договору на біржі та про реєстрацію в БТІ права власності 20 березня 2003 року містять всі ознаки фальсифікації документу. Визнання недійсним договору від 20 березня 2003 року рішенням суду повністю відповідало нормам матеріального і процесуального права та висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 17 липня 2018 року у справі № 915/1145/17 за аналогічних обставин, коли учасник відмовився надати оригінал договору для експертизи. Отже, ОСОБА_1 не має жодного відношення до квартири. Відповідно, будь-яке право позивача щодо нерухомості, яке потребує захисту, відсутнє. Суд апеляційної інстанції при відмові призначити судову технічну експертизу договору купівлі-продажу не врахував висновку постанови Верховного Суду від 17 липня 2018 року у справі № 915/1145/17. Також апеляційний суд не врахував висновків постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17 про необхідність реєстрації біржового договору. В цьому випадку такої реєстрації не відбулось. Крім того, не враховані висновки Верховного Суду щодо належного способу захисту прав в подібних правовідносинах шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння за правилами статті 388 ЦК України, а не шляхом визнання права власності на таке майно. Тим більше за наявності постанови Верховного Суду в іншій справі про витребування цієї ж квартири на користь позивача.

Рух справи, межі та підстави касаційного перегляду

Ухвалою Верховного Суду від 13 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі.

В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд першої та апеляційної інстанції в оскаржених судових рішеннях порушив норми процесуального права - пункти 1, 3, 4 частини третьої статті 411 ЦПК України та застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2110/15-ц (провадження № 14-247цс18), від 05 грудня 2018 року у справі № 522/2201/15-ц (провадження № 14-179цс18), у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року у справі № 6-251цс15, у постановах Верховного Суду від 17 липня 2018 року у справі № 915/1145/17, від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17, від 28 січня 2021 року у справі № 367/8910/17).

Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини

Суди встановили, що 20 березня 2003 року ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_5 за 14 764,00 грн квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 50,4 кв. м, житловою площею 29,4 кв. м, яка в цілому складається з: двох кімнат площею 17,8 кв. м та 11,6 кв. м, кухні площею 7,1 кв. м, ванної кімнати площею 2,7 кв. м, вбиральні площею 1,4 кв. м, коридору площею 8,6 кв. м, лоджії площею 1,2 кв. м. Цей договір укладено та зареєстровано на Новомосковській товарній біржі, а також зареєстровано у БТІ в порядку встановленому законодавством за реєстровим № 1524.

ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідно до інформаційної довідки зі Спадкового реєстру, наданої 05 жовтня 2016 року Новомосковською державною нотаріальною конторою Дніпропетровської області, з заявами про відкриття спадщини після смерті ОСОБА_5 ніхто не звертався, спадкова справа не заводилася.

При апеляційному перегляді справи також встановлено, що відповідно до наданої ОСОБА_2 та ОСОБА_3 копії договору купівлі-продажу квартири від 28 грудня 2016 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Бакою О. В., зареєстрований в реєстрі за № 3594, ОСОБА_3 спірна квартира належала на підставі заочного рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська по справі № 202/5592/16-ц від 08 вересня 2016 року, яке набрало чинності 20 вересня 2016 року.

Реєстрація прав власності на квартиру проведена державним реєстратором -приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Кулішем Ю. О. 25 жовтня 2016 року, номер запису про право власності: 17185533, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1070659812119.

28 грудня 2016 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу спірної квартири, згідно якого ОСОБА_3 (Продавець) передав у власність, а ОСОБА_2 (Покупець) прийняв у власність квартиру АДРЕСА_1 , і сплатив за неї грошову суму, вказану у п. 5 цього договору.

Позиція Верховного Суду

Відповідно до статті 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

У статті 18 ЦПК України зазначено, що обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково (частина перша статті 352 ЦК України).

Суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося (пункт 3 частини першої статті 362 ЦПК України).

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі (пункт 4 частини третьої статті 376 ЦПК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження

№ 61-2417сво19) зроблено висновок, що «аналіз частини першої статті 352 ЦПК України дозволяє зробити висновок, що ця норма визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення і які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов`язків».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 листопада 2019 року у справі № 0917/443/2012 (провадження № 61-16055св19) вказано, що «право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судом рішення певним чином впливає на їх права та обов`язки, завдає шкоди, що може виражатися у несприятливих для них наслідках».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27 серпня 2020 року у справі № 127/26512/16-ц (провадження № 61-47768св18) зазначено, що «у разі подання апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року у справі № 714/877/15 (провадження № 61-13835св21) зазначено, що «суд апеляційної інстанції має першочергово з`ясувати, чи зачіпає оскаржуване судове рішення безпосередньо права та обов`язки заявника, та лише після встановлення таких обставин вирішити питання про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що ухвалене судом першої інстанції рішення не впливає на права та обов`язки заявника - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду».

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини перша, друга та третя статті 367 ЦПК України).

Апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції (див. висновок у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 756/1529/15-ц (провадження № 14-242цс18)).

Тобто, у разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті. В той же час відповідно до пункту четвертого частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі. При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції

У справі, що переглядається:

рішення суду першої інстанції оскаржив ОСОБА_2 , як особа, які не брала участі у справі, який зазначав, що оскаржуваним рішенням порушено його права, оскільки відповідно до договору купівлі-продажу, зареєстрованого 28 грудня 2016 року, йому належить спірна квартира, на яку, згідно з оскаржуваним рішенням визнано право власності за ОСОБА_1 ;

апеляційний суд, переглядаючи по суті рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 грудня 2016 року за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , не звернув уваги, що ОСОБА_2 не був власником спірної квартири на момент ухвалення рішення суду першої інстанції та не врахував, що у разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції за апеляційною скаргою такої особи не має переглядатися по суті;

ОСОБА_3 в апеляційній скарзі зазначав, що на момент ухвалення оскаржуваного рішення, право власності на квартиру було зареєстроване за ним 25 жовтня 2016 року на підставі судового рішення від 08 вересня 2016 року по справі № 202/5592/16-ц, судом першої інстанції не досліджено обставини по справі, що призвело до порушення його прав, як власника квартири, а також права власності ОСОБА_2 , якому він відчужив спірну квартиру по договору купівлі-продажу від 28 грудня 2016 року;

апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін за апеляційною скаргою ОСОБА_3 , не зробив висновків про порушення чи не порушення його прав, свобод, інтересів та (або) обов`язків, не надав оцінки доводами ОСОБА_3 , що на момент ухвалення оскарженого рішення, яким вирішено спір щодо квартири (суд визнав право власності за ОСОБА_1 ), право власності на неї було зареєстроване за ним; не врахував, що у разі подання апеляційної скарги особою, яка не брала участі у справі і апеляційним судом встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося, апеляційне провадження підлягає закриттю, а рішення суду першої інстанції не має переглядатися по суті; в той же час відповідно до пункту четвертого частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі;

апеляційній суд помилково послався на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року у справі № 183/900/17, якою, зокрема витребувано з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 спірну квартиру, оскільки суд апеляційної інстанції перевіряє законність рішення суду першої інстанції в межах тих обставин та подій, які мали місце під час розгляду справи судом першої інстанції.

За таких обставин апеляційний суд зробив помилковий висновок про залишення рішення суду першої інстанції без змін за апеляційними скаргами ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції (частина четверта статті 411 ЦПК України).

Оскільки встановлено підстави для скасування постанови апеляційного суду, то суд касаційної інстанції інші підстави відкриття касаційного провадження та доводи касаційної скарги не аналізує.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що постанова апеляційного суду ухвалена без додержання норм процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, постанову апеляційного суду скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо постановлення окремої ухвали

Суд касаційної інстанції у випадках і в порядку, встановлених статтею 262 цього Кодексу, може постановити окрему ухвалу (стаття 420 ЦПК України).

Суд, виявивши при вирішенні спору порушення законодавства або недоліки в діяльності юридичної особи, державних чи інших органів, інших осіб, постановляє окрему ухвалу, незалежно від того, чи є вони учасниками судового процесу. Окрема ухвала стосовно порушення законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення, надсилається прокурору або органу досудового розслідування, які повинні надати суду відповідь про вжиті ними заходи у визначений в окремій ухвалі строк. За відповідним клопотанням прокурора або органу досудового розслідування вказаний строк може бути продовжено (частини перша, одинадцята статті 262 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2018 в справі № 761/32388/13-ц (провадження № 61-3251св18) зазначено, що «при вирішенні питання про постановлення окремої ухвали суд має виходити з того, що мають бути виявлені порушення закону. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є дискреційними повноваженнями суду і є його правом, а не обов`язком».

З урахуванням меж розгляду справи судом касаційної інстанції (стаття 400 ЦПК України), колегія суддів не вбачає правових підстав для постановлення окремої ухвали із заявлених ОСОБА_3 обставин стосовно порушення законодавства, яке містить ознаки кримінального правопорушення. Встановлення наведених заявником порушень знаходяться поза межами предмета перевірки у цьому касаційному провадженні, а заявник не позбавлений права особисто звернутися до відповідних органів з заявою про вчинене кримінальне правопорушення, якщо вважає, що такі події мали місце.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 411, 416, 420 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2023 року скасувати.

Справу № 183/3701/16 передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

З моменту прийняття постанови суду касаційної постанова Дніпровського апеляційного суду від 01 березня 2023 року втрачає законну силу.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Є.В. Краснощоков

Судді: І. О. Дундар

А. Ю. Зайцев

Є. В. Коротенко

М. М. Русинчук