Постанова

від 01.11.2023 по справі 754/2295/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

П О С Т А Н О В А

Іменем України

01 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 754/2295/22

провадження № 61-4522св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І. Ю., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Бубенка Віктора Григоровича на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 30 грудня 2022 року, ухваленого у складі судді Бабко В. В., та постанову Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Суханової Є. М., Сушко Л. П., Олійника В. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила суд стягнути на її користь суму основного боргу в розмірі 19 000,00 дол. США та 3 % річних із простроченої суми за весь час прострочення в розмірі 316,00 дол. США.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 28 березня 2021 року вона надала ОСОБА_2 у борг грошові кошти у розмірі 19 000,00 дол. США, а остання зобов`язалася повернути їх протягом 90 днів, що підтверджується власноручно написаною розпискою.

Однак, ОСОБА_2 в обумовлений у розписці термін грошові кошти не повернула, тому ОСОБА_1 направила на її адресу лист-вимогу про повернення грошових коштів.

Проте жодних відповідей чи повідомлень від ОСОБА_2 не надходило.

Отже, ОСОБА_1 вважає, що окрім основної суми заборгованості, ОСОБА_2 має їй виплатити відповідно до вимог частини другої статті 625 ЦК України 3 % річних із простроченої суми за весь час прострочення в розмірі 316,00 дол. США.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 30 грудня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за розпискою від 28 березня 2021 року в розмірі 19 000,00 дол. США та 3 % річних за прострочення в період з 27 червня 2021 року до 13 лютого 2022 року в розмірі 361,00 дол. США.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачем не виконано зобов`язання щодо повернення суми позики позивачу, тому позовні вимоги щодо стягнення заборгованості за позикою є обґрунтованими. Також відповідач повинен нести відповідальність за прострочення виконання грошового зобов`язання згідно з вимогами статті 625 ЦК України щодо стягнення трьох відсотків річних від простроченої суми.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Бубенка В. Г. залишено без задоволення, рішення Деснянського районного суду міста Києва від 30 грудня 2022 року залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги про те, що в розписці не зафіксований факт передачі коштів і що відсутні докази отримання ОСОБА_2 таких коштів, а тому відсутні підстави для їх повернення. Апеляційний суд зазначив, що оскільки розписка містить необхідні відомості на підтвердження надання позики із зазначенням необхідних відомостей про сторін, своїм підписом на цьому договорі сторони підтвердили, що позикодавець передав, а позичальник отримав грошові кошти у розмірі 19 000,00 дол. США.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів

У березні 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Бубенок В. Г. засобами електронного зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Деснянського районного суду міста Києва від 30 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року і закрити провадження у справі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи невірно застосували вимоги статті 1046 ЦК України до спірних правовідносин, оскільки не звернули увагу на те, що розписка від 28 березня 2021 року в жодному разі не посвідчує ні факт передачі ОСОБА_1 ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі 19 000,00 дол. США, ні боргові відносини між сторонами, у зв`язку з тим, що не містить у собі даних про одержання ОСОБА_2 грошових коштів від ОСОБА_1 , а її зміст взагалі є суперечливим. Отже, ОСОБА_2 ніякі грошові кошти від ОСОБА_1 за розпискою від 28 березня 2021 року не отримувала.

Крім того, судами попередніх інстанцій не було допитано свідка ОСОБА_3 , який зазначений в розписці від 28 березня 2021 року, як свідок її підписання.

Також, суди першої та апеляційної інстанцій не встановили дійсну правову природу цієї розписки, оскільки 29 березня 2021 року між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Будстройстандарт», Приватним підприємством «Вадім», директором якого на момент укладання договору була ОСОБА_1 , укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , і стосовно яких в Деснянському районному суді міста Києва іде спір між цими ж сторонами у справі № 754/16533/21. 01 жовтня 2020 року між цими ж сторонами було укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень № 3а за зазначеною адресою на земельній ділянці, кадастровий номер № 8000000000:62:025:0063, право користування якою у Приватного підприємства «Вадім» закінчилось до укладання цих договорів і ОСОБА_1 зобов`язалась за власний рахунок вчинити дії, спрямовані на поновлення (продовження) права користування зазначеною земельною ділянкою, а ОСОБА_2 зобов`язалася повернути витрачені нею на це кошти. Крім того, відповідно до пункту 1. 4 попереднього договору № 1 продажу групи нежитлових приміщень від 21 лютого 2021 року № 5 покупець ОСОБА_2 виділяє необхідну суму коштів для ремонту групи нежитлових приміщень № 5 за адресою: АДРЕСА_1 . Тобто, при виконанні прийнятих на себе ОСОБА_1 зобов`язань, ОСОБА_2 зобов`язувалася повернути ОСОБА_1 потрачені кошти і виділити кошти для ремонту приміщень. Так як ОСОБА_1 не було виконано взяте на себе зобов`язання по поновленню права користування земельною ділянкою Приватним підприємством «Вадім», у ОСОБА_2 не виникли зобов`язання з повернення цих коштів.

Підставами касаційного оскарження рішення Деснянського районного суду м. Києва від 30 грудня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема суди в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц (провадження № 61-22477св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15-ц (провадження № 61-3741св19), від 04 березня 2020 року у справі № 632/2209/16-ц (провадження № 61-41934св18), від 23 грудня 2021 року у справі № 501/1243/20 (провадження № 61-14794св21), від 26 квітня 2022 року у справі № 753/1349/20 (провадження № 61-14052св21), від 21 грудня 2022 року у справі № 570/2060/21 (провадження № 61-5447св22).

Доводи осіб, які подали відзиви на касаційну скаргу

У травні 2023 року ОСОБА_1 , від імені якої діє адвокат Змаженко Л. Я., подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначила, що 28 березня 2021 року між нею та ОСОБА_2 укладено договір позики, строком на 90 днів, за яким нею передано, а ОСОБА_2 отримано кошти у розмірі 19 000,00 дол. США. Про це ОСОБА_2 написала особисто розписку, де зазначила, що зобов`язується повернути кошти в сумі 19 000,00 дол. США саме в тій сумі, що ОСОБА_2 отримала в борг від неї ( ОСОБА_1 ). Розписка писалася особисто ОСОБА_2 у добровільній формі, тому ймовірно вона навмисно, без наміру повертати в подальшому кошти (борг), не зазначила, що отримала їх від ОСОБА_1 . Отже, ОСОБА_1 просила суд залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 31 березня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків касаційної скарги.

У квітні 2023 року заявник у встановлений судом строк усунула недоліки касаційної скарги.

Ухвалою Верховного Суду від 07 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.

У квітні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.

Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

У жовтні 2023 року до Верховного Суду надійшло клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Бубенка В. Г. про зупинення виконання рішення Деснянського районного суду міста Києва від 30 грудня 2022 року.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

28 березня 2021 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір про обов`язок повернення останньою коштів у розмірі 19 000,00 дол. США протягом 90 днів ОСОБА_1 , що підтверджується власноручно написаною і підписаною ОСОБА_2 розпискою.

Зміст розписки від 28 березня 2021 року наступний: «Я, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ід. код НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий Деснянським РВ МВС України 04 березня 2009 р., проживаю: АДРЕСА_2 , обязуюся повернути кошти в суми 19 000 $ (дев`ятнадцять тисяч доларів США) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , с. Кричуново Любанівського району Одеської обл. на протязі 90 днів».

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення суду першої та апеляційної інстанцій відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України, а касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що між сторонами існують боргові зобов`язання, які підтверджуються розпискою від 28 березня 2021 року, відповідно до якої між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір про обов`язок повернення ОСОБА_2 коштів у розмірі 19 000,00 дол. США протягом 90 днів ОСОБА_1 , але ці боргові зобов`язання не було виконано відповідачем.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується із такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій.

Згідно частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з статтею 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків (стаття 11 ЦК України).

Відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

За своєю суттю договір чи розписка про отримання в борг грошових коштів є документами, якими підтверджується як укладення договору, його умови, а також засвідчують отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки.

Такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.

Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 24 лютого 2016 року у справі № 6-50цс16, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17, та постановах Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі № 569/1646/14-ц (провадження № 61-5020св18), від 14 квітня 2020 року у справі № 628/3909/15 (провадження № 61-42915св18), від 21 липня 2021 року у справі № 758/2418/17 (провадження № 61-9694св20), від 14 липня 2022 року у справі № 204/4341/17 (провадження № 61-4389св21).

Договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов`язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей.

Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов`язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд у справах цієї категорії.

При встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним.

Такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 року у справі № 629/5364/13-ц (провадження № 61-22477св18), від 26 лютого 2020 року у справі № 205/5292/15-ц (провадження № 61-3741св19), від 04 березня 2020 року у справі № 632/2209/16 (провадження № 61-41934св18), від 26 травня 2021 року у справі № 405/8280/19 (провадження № 61-3411св21), від 09 серпня 2023 року у справі № 755/16831/19 (провадження № 61-17567св21).

Судами установлено, що відповідачем написана розписка від 28 березня 2021 року наступного змісту: «Я, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ід. код НОМЕР_1 , паспорт НОМЕР_2 , виданий Деснянським РВ МВС України 04 березня 2009 р., проживаю: АДРЕСА_2 , обязуюся повернути кошти в суми 19 000 $ (дев`ятнадцять тисяч доларів США) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , с. Кричуново Любанівського району Одеської обл. на протязі 90 днів».

Матеріали справи не містять доказів і судами не було встановлено факту неотримання позичальником ОСОБА_2 грошей від ОСОБА_1 .

Матеріали справи не містять доказів, що між сторонами виникли якісь інші правовідносини, на підставі яких могла бути написана розписка від 28 березня 2021 року. Відповідач на такі обставини не посилалася.

Отже, грошовим необхідно вважати зобов`язання, що складається, зокрема, з правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов`язок боржника сплатити кошти на користь кредитора. І саме такий обов`язок відповідача зазначений у борговій розписці.

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, про те, що матеріали справи містять належні та допустимі докази того, що між сторонами виникли договірні зобов`язання щодо повернення грошових коштів за договором позики, укладання якого та передача коштів підтверджується розпискою від 28 березня 2021 року, в якій своїм підписом на цьому договорі сторони підтвердили, що позикодавець передав, а позичальник отримав грошові кошти у розмірі 19 000,00 дол. США.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Висновки судів попередніх інстанцій, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечать висновкам Верховного Суду, на які містяться посилання в касаційній скарзі.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).

Посилання касаційної скарги на судову практику Верховного Суду є безпідставними, так як у наведених постановах і у даній справі, яка переглядається Верховним Судом, встановлені різні фактичні обставини і доказування позову.

Висновок за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Щодо розгляду клопотання про зупинення виконання судового рішення

У жовтні 2023 року до Верховного Суду надійшло клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Бубенка В. Г. про зупинення виконання рішення Деснянського районного суду міста Києва від 30 грудня 2022 року.

Відповідно до частини першої статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції за заявою учасника справи або за своєю ініціативою може зупинити виконання оскарженого рішення суду або зупинити його дію (якщо рішення не передбачає примусового виконання) до закінчення його перегляду в касаційному порядку.

Колегія суддів вважає, що з огляду на прийняте Верховним Судом судове рішення, клопотання про зупинення виконання рішення Деснянського районного суду міста Києва від 30 грудня 2022 року не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 - адвоката Бубенка Віктора Григоровича про зупинення виконання рішення Деснянського районного суду міста Києва від 30 грудня 2022 року відмовити.

Касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Бубенка Віктора Григоровича залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 30 грудня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 15 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник Судді: І. Ю. Гулейков Б. І. Гулько Г. В. Коломієць Р. А. Лідовець