Ухвала

від 18.01.2024 по справі 754/2295/22

ДЕСНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

6/754/8/24

Справа № 754/2295/22

У Х В А Л А

Іменем України

18 січня 2024 року м.Київ

Деснянський районний суд міста Києва

під головуванням судді Бабко В.В.

за участю секретаря судового засідання Негірьової О.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву стягувача ОСОБА_1 про зміну способу та порядку виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва від 30 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 30 грудня 2022 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за розпискою від 28.03.2021 в розмірі 19000,00 доларів США та 3% річних за прострочення в період з 27.06.2021 по 13.02.2022 у розмірі 361,00дол.США.

В обґрунтування заявник зазначила, що відповідачка ОСОБА_2 в добровільному порядку відмовилась виконувати рішення суду. Тому позивачка звернулась для примусового виконання до приватного виконавця, який відкрив виконавче провадження. В ході примусового виконання рішення суду шляхом реалізації майна боржника отримано кошти на загальну суму 520001,00грн. Однак, як зазначає приватний виконавець, перерахувати стягнутих коштів в національній валюті - гривні на рахунок стягувача наразі не можливо, оскільки АТ КБ «ПриватБанк» надав відповідь, що в період запровадження воєнного стану купівля валюти по операціям приватних виконавців не передбачена. Тому просила змінити спосіб і порядок виконання рішення суду, постановивши рішення про стягнення у перерахунку в національну валюту (гривну). Гривневий еквівалент по курсу НБУ на момент виконання грошового зобов`язання, який є датою зарахування коштів на рахунок стягувача, або видачі йому готівки.

До суду 18.01.2024 від представник заявника надійшла заява про розгляд справи за його відсутності та позивача по справі.

Враховуючи подану заяву, представник заявника у судове засідання не з`явився.

Від боржника (відповідача), який належним чином повідомлявся про час, дату і місце розгляду справи за заявою про зміну порядку і способу виконання рішення суду, у судове засідання не з`явився, заяви по суті або з процесуальних питань не надходили до суду.

У судове засідання сторони не з`явилися.

Суд, вивчивши заяву та дослідивши матеріали справи у межах ініційованого питання, дійшов до такого висновку.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 30 грудня 2022 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задоволено повністю. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованості за розпискою від 28.03.2021 в розмірі 19000,00 доларів США та 3% річних за прострочення в період з 27.06.2021 по 13.02.2022 у розмірі 361,00дол.США. Рішення оскаржувалось, але залишилось без змін та набрало законної сили.

10.04.2023 приватним виконавцем виконавчого округу м.Києва Клименком О.О. відкрито виконавче провадження (ВП №71528940) на підставі Виконавчого листа №754/2295/22 виданий 15.03.2023 Деснянським районним судом міста Києва, про що постановлена Постанова.

Відповідно до листа від 15.09.2023 №3710, вбачається, що в ході примусового виконання рішення суду шляхом реалізації майна боржника отримано кошти на загальну суму 520001,00грн. Однак перерахувати стягнутих коштів в національній валюті - гривні на рахунок стягувача наразі не можливо, оскільки АТ КБ «ПриватБанк» надав відповідь, що в період запровадження воєнного стану купівля валюти по операціям приватних виконавців не передбачена.

Стаття 124 Конституції України передбачає, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до статті 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно із судової практики Європейського суду, судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у праві «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy), №36813/97). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі «Сіка проти Словаччини» (Sika v. Slovak, №2132/02 від 13 червня 2006 року, «Ліпісвіцька проти України», заява № 11944/05, рішення від 12 травня 2011 року).

Гарантоване особі у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий суд розповсюджує дію і на стадію виконання судового рішення. У своїй прецедентній практиці Європейський суд з прав людини нагадує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов`язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї із сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинно розглядатися як невід`ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції («Іммобільяре Саффі» проти Італії», заява 22774/93, 28 липня 1999 року, §63; «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року, § 40).

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, право на виконання рішення, яке виніс суд, є невід`ємною частиною права на суд, а ефективний захист сторони у справі, а отже і відновлення справедливості, передбачає зобов`язання адміністративних органів виконувати рішення (рішення «Горнсбі проти Греції від 19 березня 1997 року). Європейський суд наголосив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав і обов`язків. Таким чином, одним з аспектів права на суд є право на доступ до нього, тобто право подавати позов з приводу цивільно-правових питань. Однак таке право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, що остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із стороні.

Згідно з частиною першою ст. 36 Закону України «Про виконавче провадження», за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, державний виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання.

Відповідно до ст. 435 ЦПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Як передбачено частиною третьою статті 435 ЦПК України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Підставою для зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим судом способом.

Статтею 33 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у Постанові від 05 вересня 2018 року у справі № 2-749/11/2229 роз`яснив, що поняття «спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, що встановленого статтею 16 ЦК України.

Суд зазначає, що на стадії виконання рішення, суд не може застосувати інший спосіб правового захисту стягувача ніж той, що передбачений рішенням суду, оскільки в іншому випадку це означало б зміну суті рішення суду та застосування іншого способу правового захисту позивача без дотримання належної судової процедури розгляду відповідних позовних вимог.

Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений. Наприклад, зміна способу виконання рішення можлива шляхом видозмінення зазначеної у рішенні форми (грошової чи майнової) виконання, тобто за відсутності у боржника присудженого позивачеві майна в натурі або грошових коштів, достатніх для покриття заборгованості.

Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті. Таким чином, законодавцем передбачено право суду за заявою відповідної особи змінити спосіб виконання судового рішення, у разі неможливості його виконання у тому вигляді, який постановлено судовим рішенням.

Законодавець у частині першій ст. 16 Цивільного кодексу України встановив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині другій цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. Спосіб виконання рішення визначається на підставі встановлених у ст. 16 Цивільного кодексу України способів захисту цивільних прав.

Зміна способу і порядку виконання рішення полягає у заміні одного заходу примусового виконання іншим. Вирішуючи питання про зміну способу виконання рішення, суд повинен з`ясувати обставини, що свідчать про абсолютну неможливість такого виконання рішення суду.

Метою такої зміни способу виконання судового рішення є задоволення вимог стягувача за рішенням, яке набрало законної сили.

Поряд із цим, у Цивільному процесуальному кодексі України та спеціальному законі, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, не встановлений вичерпний перелік обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення, і на підставі яких суд може прийняти рішення про зміну способу і порядку виконання рішення.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 713/1062/17, від 27 червня 2018 року у справі № 713/1062/17.

У Постанові ВС/КЦС № від 10 червня 2019 року у справі № 350/426/16-ц Верховний суд прийшов до висновку, що задоволення заяви про зміну способу і порядку виконання рішення суду фактично змінює рішення суду по суті та спосіб захисту, передбачений статтею 16 ЦК України, тому є незаконним.

Проте, на стадії виконання рішення суд не може застосувати інший спосіб правового захисту стягувача ніж той, що передбачений рішенням суду, оскільки в іншому випадку це означало б зміну суті рішення суду без дотримання належної судової процедури розгляду відповідних вимог стягувача, що є неприпустимим.

Крім того, під зміною способу виконання слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений. При цьому зміна способу виконання не має змінювати суті самого рішення.

При вирішенні питання про зміну способу і порядку виконання суд повинен з`ясувати обставини, що свідчать про неможливість виконання рішення. Задоволення таких заяв можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім`ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувану, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо). Таким чином, чинне законодавство пов`язує можливість відстрочити або розстрочити виконання, змінити чи встановити спосіб і порядок виконання рішення суду лише за умов доведення заявником існування обставин, що ускладнюють виконання або роблять його неможливим.

Саме таку правову позицію висловив Верховний Суд України в постановах від 25 листопада 2015 року (справа №6-1829цс15) та від 16 грудня 2015 року (справа №6-2427цс15).

Згідно із ч. 1ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Оскільки, викладені заявником вимоги стосуються в цілому вчинення відповідних дій, які у випадку їх задоволення, можуть істотно змінити зміст резолютивної частини судового рішення, що у відповідності з діючим законодавством є недопустимим, тому, суд вважає, що у задоволенні заяви про зміну способу і порядку виконання рішення суду необхідно відмовити.

Керуючись ст. 1-23, 33, 34, 267, 352-355, 435, 442, 446 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Заяву стягувача ОСОБА_1 про зміну способу та порядку виконання рішення Деснянського районного суду м. Києва від 30 грудня 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики - залишити без задоволення.

Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).

Ухвала може бути оскаржена до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Ухвала складена та підписана 18.01.2024.

Суддя В.В. Бабко