Постанова

від 12.10.2023 по справі 380/18475/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2023 рокуЛьвівСправа № 380/18475/21 пров. № А/857/5646/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Носа С. П.;

суддів Кухтея Р.В., Шевчук С.М.;

за участю секретаря судового засідання Петрунів В.І.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Міністерства культури та інформаційної політики України на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 липня 2022 року у справі № 380/18475/21 (головуючий суддя Гавдик З.В., м. Львів) за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕҐА-ТЕХ» до Міністерства культури та інформаційної політики України за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Департамент архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації, Громадська організація «Народна дія Львів»про визнання протиправними дій, скасування припису,-

ВСТАНОВИВ:

27 жовтня 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Меґа-Тех" (далі позивач, ТОВ «Меґа-Тех») звернулося у Львівський окружний адміністративний суд з адміністративним позовом до Міністерства культури та інформаційної політики України (далі відповідач, МКІП), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: Департамент архітектури та містобудування Львівської обласної державної адміністрації, Громадська організація "Народна дія Львів" в якому просило визнати протиправним та скасувати припис відповідача №12519/6.11.6 від 19.10.2021 щодо припинення проведення будь-яких будівельних робіт на об`єкті «Будівництво торгово-офісного центру з підземною автостоянкою у двох рівнях на вул. Волоській, 1; вул. Волоській, 1-а; вул. Шота Руставелі, 13 у м. Львові зі знесенням існуючих будівель». Стягнути з Міністерства культури та інформаційної політики України судовий збір.

В обґрунтування вимог позовної заяви зазначено, що позивач у 2021 році розпочав будівництво торгово-офісного центру з підземною автостоянкою у двох рівнях на вул. Волоській, 1; вул. Волоській, 1-а; вул. Шота Руставелі, 13 у місті Львові зі знесенням існуючих будівель на підставі Містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва приватним підприємством «МЕҐА-ТЕХ» та товариством з обмеженою відповідальністю «Галпроектмонтаж» затверджених рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради №783 від 16.08.2019 року.

25 жовтня 2021 року ТОВ «Меґа-Тех» отримало спірний припис Міністерства культури та інформаційної політики України №12519/6.11.6 від 19.10.2021 року, у якому відповідач вказав, що позивач порушив вимоги частини четвертої статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» проводячи будівельні роботи на об`єкті «Будівництво торгово-офісного центру з підземною автостоянкою у двох рівнях на вул. Волоській, 1; вул. Волоській, 1-а; вул. Шота Руставелі, 13 у м. Львові зі знесенням існуючих будівель», які виконуються в межах історичного ареалу м. Львова та на території буферної зони об`єкта «Львів. Ансамбель історичного центру», включеного до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО без відповідних погоджень та дозволів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини.

Позивач, ТОВ «Меґа-Тех», як замовник будівництва торгово-офісного центру з підземною автостоянкою у двох рівнях на вул. Волоській, 1; вул. Волоській, 1-а; вул. Шота Руставелі, 13 у місті Львові зі знесенням існуючих будівель вважає, що не порушив ч. 4ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», як про це вказано Міністерством культури та інформаційної політики України в оскаржуваному приписі № 12519/6.11.6 від 19.10.2021 року, оскільки на момент видачі оскаржуваного припису від 19.10.2021 року відсутня затверджена відповідачем у встановленому порядку науково-проектна документація щодо визначення меж і режимів використання історичних ареалів м. Львова. Також, позивач покликається на те, що всупереч визначеному чинним законодавством України порядку визначення та затвердження меж буферної зони об`єкта всесвітньої спадщини, такі межі не визначено та не затверджено Міністерством культури та інформаційної політики України, хоча саме до його компетенції, як центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, віднесено це питання. Зокрема, ТОВ «Меґа-Тех» звертає увагу на те, що серед опублікованого на офіційному веб-сайті Міністерства культури та інформаційної політики України списку наказів (http://mkip.gov.ua/documents/) та переліку нормативно-правових актів (http:// https://mkip.gov.ua/documents/234.html), відсутній акт Міністерства культури та інформаційної політики України про затвердження меж охоронної (буферної) зони об`єкта всесвітньої спадщини «Львів: Ансамбль історичного центру». Як наслідок, ТОВ «Меґа-Тех» не погодившись із приписом Міністерства культури та інформаційної політики України №12519/6.11.6 від 19.10.2021 звернулося до суду першої інстанції за захистом своїх прав.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 липня 2022 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕҐА-ТЕХ» (79005, м. Львів, пр-т. Шевченка, буд. 3, кв. 4) до Міністерства культури та інформаційної політики України (01601, м. Київ, вул. Івана Франка, 19) за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації (79008, м. Львів, вул. Винниченка, 18), Громадська організація "Народна дія Львів" про визнання протиправними дій, скасування припису - задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано припис Міністерства культури та інформаційної політики України №12519/6.11.6 від 19.10.2021 року щодо припинення проведення будь-яких будівельних робіт на об`єкті «Будівництво торгово-офісного центру з підземною автостоянкою у двох рівнях на вул. Волоській 1, вул. Волоській , 1-а, вул. Шота Руставелі, 13 у м. Львові зі знесенням існуючих будівель».

Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства культури та інформаційної політики України (01601, м. Київ, вул. Івана Франка, 19, ЄДРПОУ 43220275) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕҐА-ТЕХ» (79005, м. Львів, пр-т. Шевченка, буд. 3, кв. 4, ЄДРПОУ 30539460 ) 2270,00 грн. сплаченого судового збору.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Міністерство культури та інформаційної політики України подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги відповідач обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, прийняте з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, апелянт зазначає, що замовник будівництва отримав дозвіл на виконання будівельних робіт, однак, наявність вказаного дозволу не звільняє замовника будівництва від обов`язку виконувати законодавство України про охорону культурної спадщини та не є безумовною обставиною, що дає право забудовнику здійснювати будівництво. Апелянт покликається на те, що місто Львів входить до Списку історичних населених міст України затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №878 від 26 липня 2001 року, а межі історичного ареалу м. Львова, визначені та затверджені рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 09 грудня 2005 року №1311 «Про затвердження меж історичних ареалу та зони регулювання забудови м. Львова», яке у встановленому законом порядку не оскаржувалося та не скасоване на даний час. Таким чином, Міністерство культури та інформаційної політики України не погоджується з рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 29 липня 2022 року та вважає, що позивач повинен дотримуватися режиму використання історичного ареалу м. Львова та проводити роботи з нового будівництва об`єкта «Будівництво торгово-офісного центру з підземною автостоянкою у двох рівнях на вул. Волоській 1, вул. Волоській , 1-а, вул. Шота Руставелі, 13 у м. Львові зі знесенням існуючих будівель» за умовами отримання дозволів та погоджень відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини», що ним не було зроблено, і як наслідок відповідачем правомірно винесено припис №12519/6.11.6 від 19.10.2021.

03 липня 2023 року ТОВ «Меґа-Тех» подало відзив на апеляційну скаргу Міністерства культури та інформаційної політики України в якому зазначає, що станом на час виникнення спірних правовідносин історико-архітектурний опорний план м. Львова, а також науково-проектна документація щодо визначення меж та режимів використання історичних ареалів та/або буферної зони об`єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у м. Львові на розгляд та погодження центрального органу виконавчої влади, що формує та реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини не подавався та вважає, що проектна документація об`єкту «Будівництво торгово-офісного центру з підземною автостоянкою у двох рівнях на вул. Волоській 1, вул. Волоській , 1-а, вул. Шота Руставелі, 13 у м. Львові зі знесенням існуючих будівель» була розроблена та затверджена у відповідності до затверджених містобудівних умов та обмежень, тому оскаржуваний припис Міністерства культури та інформаційної політики України №12519/6.11.6 від 19.10.2021 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Також, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Громадська організація "Народна дія Львів" подала письмові пояснення до апеляційної скарги Міністерства культури та інформаційної політики України, у яких підтримала вимоги апеляційної скарги покликаючись на те, що ТОВ «Меґа-Тех» не дотримано обмежень щодо проектування об`єкта будівництва на зазначених земельних ділянках, які зазначені в містобудівних умовах та обмеженнях затверджених рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 16.08.2019 №783 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на будівництво ПП «Меґа-Тех» та ТОВ «Галпроектмонтаж» торгово-офісного центру з підземною автостоянкою у двох рівнях на вул. Волоській 1, вул. Волоській , 1-а, вул. Шота Руставелі, 13 у м. Львові зі знесенням існуючих будівель», тому Громадська організація «Народна дія Львів» вважає, що відповідач приймаючи припис №12519/6.11.6 від 19.10.2021 діяв в рамках Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» з дотриманням вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, хоча відповідач належним чином був повідомлений про дату, час і місце судового засідання, що відповідно до частини другої статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи за його відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників позивача, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача громадська організація «Народна дія Львів», дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Судом апеляційної інстанції з матеріалів справи встановлено, що будівництво за адресою вул. Волоська, 1; 1-а; вул. Шота Руставелі, 13 у місті Львові проводиться на підставі Містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на будівництво ПП «МЕҐА-ТЕХ» та ТОВ «Галпроектмонтаж» торгово-офісного центру з підземною автостоянкою у двох рівнях на вул. Волоській, 1; вул. Волоській, 1-а; вул. Шота Руставелі, 13 у місті Львові зі знесенням існуючих будівель, затверджених рішенням Виконавчого комітету Львівської міської ради від 16.08.2019 року №783.

Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові надано дозвіл на виконання будівельних робіт від 19.05.2020 №ЛВ112201401041 Замовнику: ПП «МЕГА-ТЕХ» та ТОВ «Галпроектмонтаж», генеральному підряднику: ТОВ «ПРИВАТБУД ПЛЮС» на «Будівництво ПП «МЕГА-ТЕХ» та ТОВ «Галпроектмонтаж» торгово-офісного центру з підземною автостоянкою у двох рівнях на вул. Волоській, 1, вул. Волоській, 1-А, вул. Шота Руставелі, 13 у м. Львові зі знесенням існуючих будівель».

30.03.2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська будівельно-технічна експертиза» затверджено експертний звіт № 7-047-19-ЕП/ЛО щодо розгляду проектної документації за проектом «Будівництво ПП «МЕГА-ТЕХ» та ТОВ «Галпроектмонтаж» торгово-офісного центру з підземною автостоянкою у двох рівнях на вул. Волоській 1, Волоській 1А, вул. Шота Руставелі, 13 у м. Львові зі знесенням існуючих будівель», відповідно до якого документація розроблена згідно вихідних даних на проектування з дотриманням вимог до міцності, надійності та довговічності об`єкта будівництва, його експлуатаційної безпеки та інженерного забезпечення, у тому числі щодо доступності осіб з обмеженими фізичними можливостями та інших маломобільних груп населення; санітарного та епідеміологічного благополуччя населення; охорони праці; екології; пожежної безпеки; техногенної безпеки; енергозбереження і може бути затверджена в установленому порядку з відповідними технічними показниками.

Управлінням охорони історичного середовища Львівської міської ради листом № 0004-вих-31086 від 22.04.2020 надано висновок щодо паспорту опорядження фасаду будинку, за адресою: м. Львів, вул. Волоська, 1, Волоська, 1-А, вул. Шота Руставелі, 13, відповідно до якого, Управління охорони історичного середовища вважає можливим погодження колористики опорядження фасадів будинків на вул. Волоській, 1, Волоській, 1-А, вул. Шота Руставелі, 13 відповідно до паспорту опорядження, опрацьованого ПП «ВІКТОРІЯ ПАРК» у складі проектної документації, на підставі рішення Виконавчого комітету від 16.08.2019 №783 про затвердження містобудівних умов і обмежень для проектування об`єкта будівництва на будівництво ПП «МЕГА-ТЕХ» та ТОВ «Галпроектмонтаж» торгово-офісного центру з підземною автостоянкою у двох рівнях на вул. Волоській, 1, вул. Волоскій, 1-А, вул. Шота Руставелі, 13 у м. Львові зі знесенням існуючих будівель.

27.08.2021 року Міністерство культури та інформаційної політики України звернулося до Львівської обласної державної адміністрації з листом № 10268/6.11.6 в якому просило доручити відповідним структурним підрозділам, у межах компетенції, провести обстеження земельних ділянок на предмет дотримання вимог законодавства про охорону культурної спадщини з метою відповідного реагування в порядку п. 18 ч. 2ст. 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини»з боку Міністерства культури та інформаційної політики України, у строк до 13.09.2021 надати актуальні на момент підготовки відповіді акт візуального обстеження, матеріали фотофіксації, повну інформацію щодо замовника і виконавця робіт. В листі також зазначено, що у разі виявлення порушення, відповідна посадова особа Львівської обласної державної адміністрації, має застосувати фінансові санкції за порушення законодавства України про охорону культурної спадщини.

03.09.2021 року начальником управління охорони об`єктів культурної спадщини департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації Петрик В.М. та головним спеціалістом відділу охорони, реставрації та нагляду за дотриманням законодавства про охорону культурної спадщини управління охорони об`єктів культурної спадщини Ясінською Р.С. проведено візуальне обстеження та здійснено фотофіксацію містобудівної ситуації за адресою: Львів, вул. Волоська, 1, Волоська, 1-а та вул. Шота Руставелі, 13, за результатами якого складено акт обстеження містобудівної ситуації на вул. Волоська, 1, вул. Волоська, 1-а та вул. Шота Руставелі, 13 у м. Львові. У вказаному вище акті обстеження містобудівної ситуації на вул. Волоська, 1, вул. Волоська, 1-а та вул. Шота Руставелі, 13 у м. Львові від 03.09.2021 зазначено, що земельна ділянка на вул. Волоська, 1, Волоська, 1-а та вул. Шота Руставелі, 13 знаходиться в межах історичного ареалу м. Львова, на території буферної зони об`єкта «Львів. Ансамбль історичного центру», включеного до Списку світової спадщини ЮНЕСКО. На зазначеній земельній ділянці зафіксовано облаштування будівельного майданчика: територія огороджена парканом, на території розміщені побутові та технологічні приміщення робітників та охорони. На будівельному майданчику у день обстеження працювала будівельна техніка: підйомний кран, бурильна установка для влаштування паль, екскаватор. Також працювали робітники - велися роботи з укріплення зрізаного схилу та влаштування підпірної стіни. На огорожі будівельного майданчика розміщено інформаційний стенд про те, що на об`єкт «Будівництво ПП «МЕГА-ТЕХ» та ТОВ «Галпроектмонтаж» торгово-офісного центру з підземною автостоянкою у двох рівнях на вул. Волоській, 1, 1-А, вул. Шота Руставелі, 13 у м. Львові зі знесенням існуючих будівель» зареєстровано повідомлення про початок виконання підготовчих робіт № ЛВ010200591212 від 28.02.2020р., виданий Інспекцією Державного архітектурно-будівельного контролю у місті Львові. Замовники будівництва - ПП «МЕГА-ТЕХ» (адреса - 79005, м. Львів, пр-т. Шевченка, буд. 3 кв. 4, код ЄДРПОУ 30539460) і ТОВ «Галпроектмонтаж» (адреса - 79005, м. Львів, вул. Шота Руставелі, буд. 13, код ЄДРПОУ 30337522).

За результатами візуального обстеження містобудівної ситуації на вул. Волоській, 1, вул. Волоській, 1-а та вул. Шота Руставелі, 13 у м. Львові, Міністерство культури та інформаційної політики України видано Припис 19.10.2021 № 12519/6.11.6 з вимогами:

- негайно припинити проведення будь-яких будівельних робіт на об`єкті «Будівництво ПП «Меґа-Тех» та ТзОВ «Галпроектмонтаж» торгово-офісного центру з підземною автостоянкою у двох рівнях на вул. Волоській, 1, 1-А, вул. Шота Руставелі, 13 у м. Львові зі знесенням існуючих будівель», які виконуються в межах історичного ареалу м. Львова (рішення Львівської міської ради від 09 грудня 2005 р. №1311 «Про затвердження меж історичного ареалу та зон регулювання забудови м. Львова») та на території буферної зони об`єкта «Львів. Ансамбль історичного ареалу», включеного до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, з порушенням вимог частини четвертої статті 32 Закону без відповідних погоджень та дозволів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини;

- вжити заходів із приведення діяльності у відповідність до вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини;

- надати пояснення по суті викладених у п. 1 зазначеного Припису фактів порушення законодавства про охорону культурної спадщини.

Не погоджуючись з приписом, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Львівський окружний адміністративний суд, задовольняючи адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Меґа-Тех» виходив з тих підстав, що припис Міністерства культури та інформаційної політики України №12519/6.11.6 від 19.10.2021 є протиправним, оскільки в акті обстеження містобудівної ситуації на вул. Волоська, 1, вул. Волоська, 1-а та вул. Шота Руставелі, 13 у м. Львові від 03.09.2021, на підставі якого видано спірний припис зазначено, що земельна ділянка на вул. Волоська, 1, Волоська, 1-а та вул. Шота Руставелі, 13, знаходиться в межах історичного ареалу м. Львова, на території буферної зони об`єкта «Львів. Ансамбль історичного центру», включеного до Списку світової спадщини ЮНЕСКО, однак відповідач в цьому ж акті, як і в спірному приписі, не вказав жодної конкретизації щодо такого порушення, в тому числі з посиланням на відповідні рішення та нормативні документи.

Даючи правову оцінку такому висновку суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» (далі- Закон №3038-VI) визначено, що для населених пунктів, занесених до Списку історичних населених місць України, в межах визначених історичних ареалів у складі генерального плану населеного пункту визначаються режими регулювання забудови та розробляється історико-архітектурний опорний план, в якому зазначається інформація про об`єкти культурної спадщини ( ч. 3 ст. 17 цього Закону).

Постановою Кабінету Міністрів України №878 від 26 липня 2001 року затверджено Список історичних населених місць України (міста і селища міського типу), до якого включено м. Львів.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (далі Закон №1805-ІІІ) історичний ареал населеного місця - частина населеного місця, що зберегла об`єкти культурної спадщини і пов`язані з ними розпланування та форму забудови, які походять з попередніх періодів розвитку, типові для певних культур або періодів розвитку.

До повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить: контроль за виконанням цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини; реалізація державної політики з питань охорони культурної спадщини; ведення Державного реєстру нерухомих пам`яток України, здійснення координації та контролю за паспортизацією нерухомих об`єктів культурної спадщини; координація робіт з виявлення, дослідження та документування об`єктів культурної спадщини; подання Кабінету Міністрів України пропозицій про занесення об`єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України та про внесення змін до нього щодо пам`яток національного значення; занесення об`єктів культурної спадщини місцевого значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України та внесення змін до нього щодо пам`яток місцевого значення; подання Кабінету Міністрів України пропозиції про переміщення (перенесення) пам`ятки національного значення; надання дозволу на переміщення (перенесення) пам`яток місцевого значення; забезпечення юридичним і фізичним особам доступу до інформації, що міститься у Державному реєстрі нерухомих пам`яток України; подання Кабінету Міністрів України пропозицій про затвердження Списку історичних населених місць України та про внесення змін до нього; забезпечення публікації Державного реєстру нерухомих пам`яток України та внесення до нього змін; визначення меж територій пам`яток національного значення та затвердження їх зон охорони, охоронюваних археологічних територій, історичних ареалів населених місць; затвердження меж територій об`єктів всесвітньої спадщини та їх буферних зон; здійснення нагляду за виконанням робіт з дослідження, консервації, реабілітації, реставрації, ремонту, пристосування та музеєфікації пам`яток, об`єктів всесвітньої спадщини та інших робіт на них; погодження програм та проектів містобудівних, архітектурних та ландшафтних перетворень, меліоративних, шляхових, земляних робіт на пам`ятках національного значення, їх територіях, в історико-культурних заповідниках, на історико-культурних заповідних територіях, у зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, а також програм і проектів, реалізація яких може позначитися на об`єктах культурної спадщини; призначення відповідних охоронних заходів щодо пам`яток національного значення, об`єктів всесвітньої спадщини, їх територій у разі виникнення загрози руйнування або пошкодження зазначених об`єктів внаслідок дії природних факторів або проведення будь-яких робіт; заборона будь-якої діяльності юридичних або фізичних осіб, що створює загрозу об`єкту культурної спадщини, видатній універсальній цінності об`єкта всесвітньої спадщини або порушує законодавство у сфері охорони культурної спадщини; надання дозволів на проведення робіт на пам`ятках національного значення, об`єктах всесвітньої спадщини, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць; видання розпоряджень та приписів щодо охорони пам`яток національного значення, об`єктів всесвітньої спадщини, припинення робіт на них, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених цим Законом, без дозволів або з відхиленням від них; надання дозволів на відновлення земляних робіт; погодження відчуження або передачі пам`яток національного значення їхніми власниками чи уповноваженими ними органами іншим особам у володіння, користування або управління; погодження охоронних договорів на пам`ятки національного значення; погодження документації із землеустрою у випадках та порядку, визначених Земельним кодексом України та Законом України «Про землеустрій», щодо відповідності зазначеної документації законодавству у сфері охорони культурної спадщини; застосування фінансових санкцій за порушення цього Закону; формування і розміщення державного замовлення, укладення з цією метою контрактів на виявлення, дослідження, консервацію, реставрацію, реабілітацію, музеєфікацію, ремонт, пристосування пам`яток та інші заходи щодо охорони культурної спадщини; здійснення інших повноважень, передбачених законом та покладених на нього актами Президента України ( ч. 2 ст. 5 Закону №1805-ІІІ).

Відповідно до Положення про Міністерство культури та інформаційної політики України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 жовтня 2019 року №885 (далі- Положення №885), Міністерство культури України є спеціально уповноваженим органом, що забезпечує формування та реалізує державну політику, зокрема, у сфері охорони культурної спадщини. До його повноважень відноситься встановлення режиму використання пам`яток національного значення, їх територій, зон охорони, охоронюваних археологічних територій, історичних ареалів населених місць.

Згідно із ч.2 ст.32 Закону України «Про охорону культурної спадщини», з метою забезпечення збереження видатної універсальної цінності об`єктів всесвітньої спадщини навколо них встановлюються буферні зони, про затвердження яких центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, в установленому порядку інформує Комітет всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Межі та режими використання буферних зон об`єктів всесвітньої спадщини визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

Список історичних населених місць України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини затверджується Кабінетом Міністрів України.

Межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини.

На охоронюваних археологічних територіях, у межах зон охорони пам`яток, історичних ареалів населених місць, занесених до Списку історичних населених місць України, забороняються містобудівні, архітектурні чи ландшафтні перетворення, будівельні, меліоративні, шляхові, земляні роботи без дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини ( ч. 4 ст. 32 цього ж Закону).

На виконання вказаних положень Закону №1805-ІІІ, постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року №318 затверджено Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць (далі - Порядок №318).

За змістом п.1, 4, 5, 10, 12 Порядку №318 (у редакції на час виникнення спірних правовідносин) історичні ареали визначаються тільки в населених місцях, що занесені до Списку історичних населених місць України, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Відповідальними за визначення меж та режимів використання історичних ареалів є Мінкультури та уповноважені ним органи охорони культурної спадщини.

Межі історичних ареалів визначаються спеціальною науково-проектною документацією під час розроблення історико-архітектурних опорних планів цих населених місць.

Історичний ареал є спеціально виділеною у населеному місці територією історико-культурного значення із затвердженими межами, яка повинна фіксуватися в усіх землевпорядних і містобудівних документах та розглядатися як специфічний об`єкт містобудівного проектування.

Визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Мінкультури.

Тобто, межі історичних ареалів міста Львова, як історичного населеного місця України, визначаються науково-проектною документацією, погодженою відповідним органом місцевого самоврядування та затвердженою Мінкультури.

Судом встановлено, що станом на час виникнення спірних правовідносин історико-архітектурний опорний план м. Львова, а також науково-проектна документація щодо визначення меж та режимів використання історичних ареалів та/або буферної зони об`єкта всесвітньої спадщини ЮНЕСКО у м. Львові на розгляд та погодження центрального органу виконавчої влади, що формує та реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини не подавався.

Доказів на спростування цих обставин матеріали справи не містять.

Питання щодо необхідності погодження визначених науково-проектною документацією меж історичного ареалу міста Львова відповідним органом місцевого самоврядування та затвердження їх Міністерством культури та інформаційної політики вже було предметом дослідження Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року у справі №813/4993/15 зазначила, що: «відповідно до частини другої статті 32 Закону №1805-III (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) межі та режими використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на територіях історичних ареалів населених місць визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, відповідною науково-проектною документацією, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, або уповноваженими ним органами охорони культурної спадщини. Згідно з пунктом 12 Порядку №318 визначені науково-проектною документацією межі історичних ареалів погоджуються відповідним органом місцевого самоврядування та затверджуються Мінкультури. Матеріали справи, що розглядається, не містять доказів того, що науково-проектна документація щодо меж історичного ареалу м. Львова затверджена відповідно до наведених вище вимог законодавства у сфері охорони культурної спадщини, зокрема центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, а відтак доводи позивача, що будинок знаходиться в межах історичного ареалу міста Львова не можна визнати обґрунтованими.».

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що висновки, які містяться в рішеннях судової палати, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати над висновками палати чи колегії суддів, а висновки Великої Палати над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів.

Отже, враховуючи висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року у справі №813/4993/15, слід зазначити, що наведені обставини свідчать про те, що у м. Львові відсутній затверджений у встановленому чинним законодавством порядку історико-архітектурний опорний план, оскільки відповідна науково-проектна документація не була погоджена, а визначені нею межі та режими використання історичного ареалу не були затверджені центральним орган виконавчої влади, що формує та реалізує державну політику сфері охорони культурної спадщини, що свідчить про відсутність будь-якого обмеження будівельної діяльності та необхідність погодження та отримання дозволів на виконання будівельних робіт на території історичного ареалу м. Львова відповідно до норм Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Відповідно, станом на дату видання оскаржуваного припису, а саме: 19 жовтня 2021 року у відповідача були відсутні підстави вважати, що будівництво торгово-офісного центру з підземною автостоянкою у двох рівнях на вул. Волоській, 1, 1-А, вул. Шота Руставелі, 13 у м. Львові здійснюється у визначених межах історичного ареалу м. Львова з дотриманням чи недотриманням визначених режимів використання, оскільки такі межі та режими не затверджені відповідачем як центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

Аналогічно, відповідачем як центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини, межі охоронної (буферної) зони об`єкта всесвітньої спадщини «Архітектурний ансамбль історичного центру Львова» та режим його використання у встановлений законом спосіб не встановлені.

Щодо рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №1311 від 9 грудня 2005 року «Про затвердження меж історичного ареалу та зони регулювання забудови міста Львова», апеляційний суд вважає, що у спірних правовідносинах таке не може вважатися належним документом, яким затверджено межі історичного ареалу м. Львова, оскільки такі межі не затверджені центральним органом виконавчої влади у сфері охорони культурної спадщини, тобто Міністерством культури та інформаційної політики України.

Також апеляційний суд зазначає наступне.

Із змісту припису від 19.10.2021 № 12519/6.11.6. слідує, що відповідач вимагає припинити проведення будь-яких будівельних робіт на об`єкті: «Будівництво ПП «Меґа-Тех» та ТзОВ «Галпроектмонтаж» торгово-офісного центру з підземною автостоянкою у двох рівнях на вул. Волоській, 1, 1-А, вул. Шота Руставелі, 13 у м. Львові зі знесенням існуючих будівель», які виконуються в межах історичного ареалу м. Львова (рішення Львівської міської ради від 09 грудня 2005 року №1311) та на території буферної зони об`єкта «Львів. Ансамбль історичного центру», включеного до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО з порушенням вимог частини четвертої статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» без відповідних погоджень та дозволів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини (а.с.14).

Відповідно до абзацу другого частини першої статті 4 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», об`єктами будівництва є будинки, будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплекси та частини, лінійні об`єкти інженерно-транспортної інфраструктури.

Згідно із ч. 5 ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: отримання замовником або проектувальником вихідних даних; розроблення проектної документації та проведення \ випадках, передбачених статтею 31 Закону, її експертизи; затвердження проектної документації; виконання підготовчих та будівельних робіт; проведення контрольного геодезичного знімання закінчених будівництвом об`єктів (крім об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з незначними наслідками (CCI)) та здійснення їх технічної інвентаризації (крім об`єктів, перелік яких визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування); прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Замовник має право виконувати будівельні роботи, зокрема після видачі замовнику органом державного архітектурно-будівельного контролю дозволу на виконання будівельних робіт - щодо об`єктів, які за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (ССЗ) наслідками або підлягають оцінці впливу на довкілля згідно із Законом України «Про оцінку впливу на довкілля» (ч.1 ст.34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

При цьому, виконання будівельних робіт без відповідного документа, передбаченого статтею 34 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» вважається самочинним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

З матеріалів справи слідує, що виконавчим комітетом Львівської міської ради 16.08.2019 прийнято рішення №783 «Про затвердження містобудівних умов та обмежень для проектування об`єкта будівництва на будівництво ПП «Меґа-Тех» та ТзОВ «Галпроектмонтаж» торгово-офісного центру з підземною автостоянкою у двох рівнях на вул. Волоській, 1, 1-А, вул. Шота Руставелі, 13 у м. Львові зі знесенням існуючих будівель».

Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у м. Львові видано дозвіл на виконання будівельних робіт від 19.05.2020 №ЛВ112201401041 Замовнику: ПП «Меґа-Тех» та ТОВ «Галпроектмонтаж», генеральному підряднику: ТОВ «ПРИВАТБУД ПЛЮС» на «Будівництво ПП «Меґа-Тех» та ТзОВ «Галпроектмонтаж» торгово-офісного центру з підземною автостоянкою у двох рівнях на вул. Волоській, 1, 1-А, вул. Шота Руставелі, 13 у м. Львові зі знесенням існуючих будівель».

Тобто, наведені вище обставини свідчать про те, що замовником зазначеного об`єкта будівництва відповідно до норм чинного законодавства отримано вихідні дані; розроблено, затверджено проектну документацію та проведено її експертизу; отримано дозвіл на початок виконаній будівельних робіт, тобто виконано всі вимоги передбачені Законом.

Доказів на спростування вищевказаних обставин відповідачем не подано, а судом таких не здобуто.

Крім цього, згідно з пп.94-15 п.4 Положення №885 Міністерство культури та інформаційної політики України видає розпорядження та приписи щодо охорони пам`яток національного значення, об`єктів всесвітньої спадщини, припинення робіт на них, їх територіях, у зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, якщо ці роботи проводяться за відсутності затверджених або погоджених з відповідними органами охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених Законом України «Про охорону культурної спадщини», без дозволів або з відхиленням від них.

Апеляційний суд звертає увагу, що п.4 Положення №885 доповнено пп.94-15 згідно з Постановою Кабінету Міністрів України №3 від 12 січня 2022 року та набрав чинності після винесення оскаржуваного припису 13 січня 2022 року.

Відповідно до п. 17 ч. 2 ст. 5 Закону України «Про охорону культурної спадщини» ( в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, зокрема надання дозволів на проведення робіт на пам`ятках національного значення, об`єктах всесвітньої спадщини, їх територіях, в зонах охорони, буферних зонах, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць

Згідно із п. 1 Положення про Міністерство культури та інформаційної політики України (МКІП), МКІП є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

МКІП є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах культури, державної мовної політики, популяризації України у світі, державного іномовлення, інформаційного суверенітету України (у частині повноважень з управління цілісним майновим комплексом Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ») та інформаційної безпеки, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сферах кінематографії, відновлення та збереження національної пам`яті, міжнаціональних відносин, релігії та захисту прав національних меншин в Україні, мистецтв, охорони культурної спадщини, музейної справи, вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей.

Відповідно до ст. 6-1 Закону України «Про охорону культурної спадщини», дозволи, погодження і висновки, передбачені цим Законом, надаються органами охорони культурної спадщини безоплатно. Рішення про надання або про відмову в наданні дозволу, погодження чи висновку приймається органом охорони культурної спадщини протягом одного місяця з дня подання фізичною чи юридичною особою відповідних документів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Отже, відповідно до наведеної вище норми, порядок видачі відповідних дозволів повинен визначатися Кабінетом міністрів України.

Станом на час початку будівельних робіт та винесення оскарженого припису, порядок надання дозволів визначених частиною 4 статті 32 ЗУ «Про охорону культурної спадщини» Кабінетом Міністрів України не визначений, тобто компетентним органом не було урегульоване питання отримання дозволів МКІП, що передбачені Законом України «Про охорону культурної спадщини».

Таким чином, положення Закону України «Про охорону культурної спадщини» щодо отримання вказаних дозволів як на час початку будівельних робіт, так і винесення оскарженого припису не мали практичного застосування, так як Кабінетом Міністрів України не було урегульовано питання їх видачі, хоча це безпосередньо відноситься до його компетенції.

Наведене, на думку суду апеляційної інстанції дозволяє зробити висновок, що за відсутності визначеного Кабінетом Міністрів України порядку надання органами охорони культурної спадщини дозволів, погоджень і висновків, передбачених Законом України «Про охорону культурної спадщини», органи охорони культурної спадщини не вправі покликатись на відсутність їхнього дозволу щодо виконання робіт на пам`ятках, їх територіях та в зонах охорони, на охоронюваних археологічних територіях, в історичних ареалах населених місць, оскільки такі дозволи не можуть бути отримані особами, що виконують відповідні роботи, з незалежних від них причин.

Тобто такий дозвіл не міг бути виданий в силу відсутності правового регулювання даного питання, тобто з незалежних від позивача обставин.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідач порушив принцип юридичної визначеності, який є невід`ємним елементом принципу правової держави та верховенства права.

Сутність принципу правової визначеності Європейський суд з прав людини визначив як забезпечення передбачуваності ситуації та правовідносин у сферах, шо регулюються, цей принцип не дозволяє державі посилатись на відсутність певного правового акта, який визначає механізм реалізації прав і свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах.

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («Лелас проти Хорватії», заява №55555/08, п.74, від 20.05.2010, і «Тошкуце та інші проти Румунії», заява №36900/03, п.37, від 25.11.2008) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах («Онер`їлдіз проти Туреччини», п. 128, та «Беєлер проти Італії», п.119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків («Лелас проти Хорватії», п.74).

У справі «Еліа СРЛ проти Італії» від 02.08.2001, заява №37710/97 - Європейський суд з прав людини розглядав заборону будівництва на земельній ділянці упродовж багатьох років, накладену у зв`язку з майбутнім вилученням ділянки для створення парку. Суд в цьому рішенні зазначив, що заборона на здійснення будівництва протягом зазначеного періоду позбавила заявника можливості повною мірою володіти та користуватися належним йому майном та встановив відсутність справедливого балансу між вимогами щодо забезпечення публічного інтересу та правом заявника на мирне володіння майном.

Також, апеляційним судом враховується правова позиція Європейського суду з прав людини щодо відповідальності держави щодо виконання власних повноважень.

Зокрема, згідно з пунктами 70, 71 рішення Європейського суду з прав людини у справі RYSOVSKYY v. UKRAINE (Рисовський проти України) заява №29979/04, у якому проаналізовано поняття «належне урядування».

Принцип «належного урядування», як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (див. там само). З іншого боку, потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, n. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatis mutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року). У контексті скасування помилково наданого права на майно принцип «належного урядування» може не лише покладати на державні органи обов`язок діяти невідкладно, виправляючи свою помилку (див., наприклад, рішення у справі «Москаль проти Польщі» (Moskal v. Poland), п. 69), а й потребувати виплати відповідної компенсації чи іншого виду належного відшкодування колишньому добросовісному власникові.

Також існує необхідність дотримання таких принципів права як «законні очікування» та «юридична визначеність», які знайшли своє відображення в практиці Суду Європейського Союзу (European Court of Justice, ECJ), який виступає останньою інстанцією у справах про застосування acquis communautaire - права Європейського Союзу (ЄС) - та забезпечує єдність застосування права ЄС в державах-членах.

Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що проектна документація позивачем була розроблена та затверджена у відповідності до затверджених містобудівних умов та обмежень, проведено її експертизу та отримано дозвіл на початок виконання будівельних робіт, історико-архітектурний опорний план та історичний ареал м. Львова не затверджений у встановленому законом порядку, а тому оскаржуваний припис Міністерства культури та інформаційної політики України №12519/6.11.6. від 19 жовтня 2021 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Крім цього, апеляційний суд зазначає щодо посилання відповідача в апеляційній скарзі на практику Верховного Суду у справах щодо оскарження приписів Міністерства культури та інформаційної політики України наступне.

Відповідно до ч. 7 ст. 78 КАС України правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Для спростування преюдиційних обставин, передбачених частиною першою статті 72 КАС України, учасник адміністративного процесу, який ці обставини заперечує, повинен подати суду належні та допустимі докази. Ці докази повинні бути оцінені судом, що розглядає справу, у загальному порядку за правилами статті 90 КАС України.

Якщо суд дійде висновку про те, що обставини у справі, що розглядається, є інакшими, ніж установлені під час розгляду іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу належить вирішити відповідно до тих обставин, які встановлені безпосередньо судом, який розглядає справу.

Таким чином, адміністративний суд під час розгляду конкретної справи на підставі встановлених ним обставин (у тому числі з урахуванням преюдиційних обставин) повинен самостійно кваліфікувати поведінку особи і дійти власних висновків щодо правомірності такої поведінки з відповідним застосуванням необхідних матеріально-правових норм.

Аналогічні висновки також містяться у постанові Верховного Суду від 09 червня 2022 року у справі № 826/6828/17.

Крім цього, відповідно до статті 2 КАС України однією із засад адміністративного судочинства є офіційне з`ясування всіх обставин у справі.

Також, як уже зазналось вище, апеляційним судом враховано висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 19 червня 2019 року у справі №813/4993/15 щодо необхідності погодження визначених науково-проектною документацією меж історичного ареалу міста Львова відповідним органом місцевого самоврядування та затвердження їх Мінкультури.

Щодо посилання представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача на висновки Верховного Суду у постанові від 31 березня 2023 року у справі №640/8728/21, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Верховний Суд у справі №640/8728/21 розглядав спір щодо правовідносин, які виникли між сторонами щодо визнання протиправними та скасування приписів Міністерства культури та інформаційної політики України №270/6.11.6 та №271/6.11.6 від 25 лютого 2021 року. В даному випадку, суд касаційної інстанції прийшов до висновку, що межі історичного ареалу міста Києва були закріплені на нормативному рівні згідно з історико-будівельним опорним планом міста Києва, який входить до складу «Генерального плану міста Києва» та проекту планування його приміської зони на період до 2020 року» затвердженого рішенням Київської міської ради від 28 березня 2002 року №370/1804 та є основним документом, який містить принципові рішення, в тому числі щодо охорони природи та історико-культурної спадщини, оскільки Порядок визначення меж та режимів використання історичних ареалів населених місць, обмеження господарської діяльності на території історичних ареалів населених місць затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 №318 (далі - Порядок №318) набрав чинності не раніше з дня його опублікування в Офіційному віснику України, а саме - 5 квітня 2002 року, а межі історичного ареалу міста Києва були визначені до набрання чинності вищевказаним Порядком №318, а саме 28 березня 2002 року. Отже, вимога норми абзацу третього частини третьої статті 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» щодо визначення у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, меж історичного ареалу міста Києва, не могла бути виконана Київською міською радою з об`єктивних причин, оскільки станом на момент прийняття рішення про затвердження генерального плану міста Києва такий порядок чинності ще не набув.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що визначення та затвердження меж історичного ареалу м. Львова, рішенням виконавчого комітету Львівської міської ради від 09 грудня 2005 року №1311 «Про затвердження меж історичних ареалу та зони регулювання забудови м. Львова» не може вважатися належним документом, яким затверджено межі історичного ареалу м. Львова, оскільки на момент прийняття вказаного вище рішення виконавчим комітетом Львівської міської ради діяли норми Порядку №318 та Закону України «Про охорону культурної спадщини», тому відповідач повинен був затвердити у встановленому законом порядку межі історичного ареалу м. Львова.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Таким чином, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Перевіривши правомірність прийнятого відповідачем рішення згідно до вимог ч.2 ст.2 вказаного Кодексу, суд приходить до висновку, що таке вказаним вище критеріям не відповідає, тому припис Міністерства культури та інформаційної політики №12519/6.11.6 від 19.10.2021 є протиправним та підлягає скасуванню.

Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції з урахуванням викладених обставин вважає вірними висновки суду першої інстанції щодонаявності правових підстав для задоволення адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю «МЕҐА-ТЕХ» до Міністерства культури та інформаційної політики України за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Департаменту архітектури та розвитку містобудування Львівської обласної державної адміністрації, Громадська організація «Народна дія Львів»про визнання протиправними дій, скасування припису.

Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу судубез змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ч. 3 ст. 243, ст. ст. 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329КАСУкраїни, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Міністерства культури та інформаційної політики України залишити без задоволення. Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 29 липня 2022 року у справі № 380/18475/21 без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий суддя С. П. Нос судді Р. В. Кухтей С. М. Шевчук Повне судове рішення складено та підписано 03 листопада у зв`язку з перебуванням у відпустці судді Шевчук С.М. (відповідно до наказу Голови суду від 09.10.2023 №652/к/тм) та судді Кухтея Р.В. (відповідно до наказу В.о. голови суду від 25.10.2023 №686/к/тм).