Ухвала

від 06.11.2023 по справі 523/24049/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 523/24049/21-ц

провадження № 61-15400ск23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д., розглянув касаційну скаргуОСОБА_1 на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 06 лютого 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року у справі за заявою акціонерного товариства «Райффайзен Банк» про видачу дубліката виконавчого листа, заінтересована особа - ОСОБА_1 ,

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 06 лютого 2023 року заяву акціонерного товариства «Райффайзен Банк» про видачу дубліката виконавчого листа задоволено.

Видано дублікат виконавчого листа у цивільній справі № 1527/2-6716/11, на підставі рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 26 вересня

2012 року, у справі за позовом відкритого акціонерного товариства «Райффайзен банк Аваль» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитом.

Постановою Одеського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишено без задоволення. Ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 06 лютого 2023 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить ухвалу суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Перевіривши доводи касаційної скарги ОСОБА_1 , у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Із оскаржуваних судових рішень, доданих до скарги матеріалів убачається,

що вона є необґрунтованою, а наведені в ній доводи не дають підстав для висновків щодо їх незаконності.

У пункті 9 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов`язковим до виконання.

Частиною першою статті 18 ЦПК передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

У Рішенні Конституційного Суду України від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013

у справі № 1-7/2013 за конституційним зверненням акціонерної компанії «Харківобленерго» щодо офіційного тлумачення положень пункту 2 частини другої статті 17, пункту 8 частини першої статті 26, частини першої статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави; невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Конституційний Суд України у Рішенні від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010 у справі № 1-7/2010 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_3 щодо офіційного тлумачення положення пункту 18 частини першої статті 293 ЦПК України у взаємозв`язку зі статтею 129 Конституції України (про апеляційне оскарження ухвал суду) зробив висновок, що необґрунтована відмова у видачі дубліката виконавчого листа фактично унеможливлює виконання прийнятого судового рішення, яке набрало законної сили.

У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду та ефективного захисту сторони у справі, що передбачено статтями 6, 13 Конвенції.

Відповідно до § 51-53 рішення ЄСПЛ у справі «Іванов проти України»

від 15 жовтня 2009 року (заява № 40450/04) право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У такому самому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

Згідно з підпунктом 17.4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у разі втрати виконавчого документа суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий документ, може видати його дублікат, якщо стягувач або державний виконавець, приватний виконавець звернувся із заявою про це до закінчення строку, встановленого для пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Отже, єдиною підставою для видачі судом дубліката виконавчого листа є його втрата.

Мотиви й підстави втрати виконавчого листа не мають правового значення для застосування підпункту 17.4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України.

Дублікат - це документ, що видається замість втраченого оригіналу та має силу первісного документа. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, вкрадено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання. При вирішенні питання про видачу дубліката виконавчого листа у зв`язку з його втратою заявник повинен подати докази на підтвердження втрати виконавчого листа, а суд має перевірити, чи не було виконано рішення суду, на підставі якого його видано, та чи не втратило судове рішення законної сили.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 2-836/11 (провадження № 14-308 цс 19) зроблено висновок, що «якщо строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання не сплив або суд його поновив, то заява про видачу дубліката цього документа, який втрачений, вважається поданою у межах встановленого для пред`явлення його до виконання строку. Натомість, коли строк для пред`явлення виконавчого документа до виконання сплив, і суд його не поновив, то за результатами розгляду заяви про видачу дубліката втраченого виконавчого документа суд відмовляє у задоволенні цієї заяви».

Єдиною підставою для видачі судом дубліката виконавчого листа є його втрата. Сам факт відсутності виконавчого документа у стягувача та в органі державної виконавчої служби свідчить про те, що його було втрачено.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 лютого 2021 року у справі № 643/20898/13 (провадження № 61-17590 св 20), від 19 квітня 2021 року у справі № 2-1316/285/11 (провадження № 61-34 св 21), від 23 червня 2021 року у справі № 2-162/12 (провадження № 61-14111 св 20), від 14 грудня

2022 року у справі № 753/20452/21 (провадження № 61-7673 св 22), від 01 березня 2023 року у справі № 433/1335/14-ц (провадження № 61-12614 св 22).

Із оскаржуваних судових рішень вбачається, що 03 квітня 2013 року представником стягувача отримано виконавчий лист №1527/2-6716/1, після чого цей виконавчий документ декілька разів направлявся на примусове виконання до відділу державної виконавчої служби та повертався стягувачу.

20 серпня 2018 року на підставі заяви акціонерного товариства «Райффайзен Банк» Першим Суворовським відділом державної виконавчої служби м. Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області було відкрито виконавче провадження № 57033463 з примусового виконання виконавчого листа № 1527/2-6716/11 виданого Суворовським районним судом м. Одеси

03 квітня 2013 року.

08 квітня 2019 року Першим Суворовським відділом державної виконавчої служби м. Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» прийнято постанову про повернення виконавчого документу стягувачу.Станом на 28 грудня 2021 року оригінал виконавчого документа до акціонерного товариства «Райффайзен Банк» не надходив.

Враховуючи вищевикладені обставини справи, встановивши факт відсутності виконавчого документа у стягувана та в органі державної виконавчої служби, дійшов обґрунтованого висновку про задоволення заяви акціонерного товариства «Райффайзен Банк» про видачу дублікату виконавчого листа, оскільки його оригінал було втрачено, що є основною правовою підставою для задоволення відповідної заяви.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про неврахування судами висновку Верховного Суду, висловленого у постанові від 19 квітня 2021 року у справі

№ 2-1316/285/11 (провадження № 61-34св21) про те, що обов`язковою умовою видачу дубліката виконавчого листа є звернення із такою заявою в межах встановленого законом строку для пред`явлення його до виконання або його поновлення за рішенням суду, є безпідставними з огляду на таке.

Згідно зі статтею 12 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Частиною четвертою статті 12 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» передбачено, що строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі, зокрема, пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення, строк пред`явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення.

Тобто трирічний строк пред`явлення до виконання виконавчого документа поширюється на виконавчі документи, які видані як до, так і після набрання чинності Законом України від 05 жовтня 2016 року «Про виконавче провадження».

Отже, строк пред`явлення виконавчого документа до виконання переривається пред`явленням виконавчого документа до виконання. Після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання строк пред`явлення його до виконання встановлюється з дня повернення та становить три роки.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2018 року у справі

№ 727/1256/16-ц зроблено правовий висновок про те, що після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання у зв`язку з його пред`явленням до виконання перебіг строку починається заново наступного дня після його повернення, і час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

Закон України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження», яким визначено можливість пред`явлення виконавчих документів до примусового виконання протягом трьох років, набрав чинності 05 жовтня

2016 року, тобто до ухвалення постанови органу виконавчої служби про повернення виконавчих документів стягувачу.

Отже, після переривання строку пред`явлення виконавчого документа до виконання (08 квітня 2019 року), на час звернення із заявою до суду (28 грудня

2021 року) трирічний строк пред`явлення виконавчого листа до виконання

не пропущено.

Інші доводи касаційної скарги містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростувалита ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм процесуального права й висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Оскільки правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення, тому колегія суддів вважає, що касаційна скарга є необґрунтованою та у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись частинами першою, четвертою та шостою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Суворовського районного суду м. Одеси від 06 лютого 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року у справі за заявою акціонерного товариства «Райффайзен Банк» про видачу дубліката виконавчого листа, заінтересована особа - ОСОБА_1 , відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць

Д. Д. Луспеник