Постанова

від 01.11.2023 по справі 495/7583/20

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/5348/23

Справа № 495/7583/20

Головуючий у першій інстанції Заверюха В.О.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.11.2023 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С.,

з участю секретаря Виходець А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Лиман» на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 01 лютого 2023 року, постановленого під головуванням судді Заверюха В.О., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Лиман» про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння, -

в с т а н о в и в:

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який в подальшому був уточнений та остаточно заявлений до товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Лиман» (далі ТОВ «Пансіонат Лиман») про визнання права власності та витребування майна з чужого володіння, в якому з урахуванням зміни предмета позову просив (а.с. 1-7 т. 1, 224-230 т. 2):

- визнати за ОСОБА_1 , право власності на приміщення №5, площею9,6 кв.м.; приміщення №6, площею11,75 кв.м.; приміщення №7, площею9,85 кв.м.; приміщення №8, площею11,75 кв.м., всього загальною площею42,97 кв.м., які розташовані у спальному корпусіліт.«О» на базі відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за адресою: АДРЕСА_1 ;

- витребувати у ТОВ «Пансіонат Лиман» на користь ОСОБА_1 , нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: приміщення №5, площею9,6 кв.м.; приміщення №6, площею11,75 кв.м.; приміщення №7, площею9,85 кв.м.; приміщення №8, площею11,75 кв.м., всього загальною площею42,97 кв.м., які розташовані у спальному корпусіліт.«О» на базі відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

В обґрунтування свого позову позивач зазначив, що відповідно до рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15.07.2003 року по справі №2-40/2003 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, позовні вимоги задоволено та в тому числі, за ОСОБА_1 визнано право власності на частину будівлі спального корпусу літ.«А» на 24 місця, розташованих на базі відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: приміщення №5 площею - 9,6 кв.м.; №6 площею - 11,75 кв.м.; №7 площею - 9,85 кв.м.; №8 площею - 11,75 кв.м., всього загальною площею - 42,97 кв.м.. Вказане рішення суду не було оскаржене та набрало законної сили.

Вказаним рішенням суду встановлено також обставини того, що позивач власними коштами та силами здійснював будівництво частини будівлі бази відпочинку літ. «А».

Позивач зазначає, що з часу ухвалення вищевказаного рішення суду, він безперешкодно використовував та розпоряджався спірними приміщеннями, крім того, на протязі багатьох років ним проводився поточний косметичний ремонт у вказаних приміщеннях.

Проте при зверненні до державного реєстратора із відповідною заявою про державну реєстрацію права власності на вищевказане нерухоме майно, позивачу було відмовлено, у зв`язку із тим, що спірні об`єкти нерухомого майна зареєстровані за іншою особою. Так на даний час право власності на спірне нерухоме майно зареєстровано за відповідачем ТОВ «Пансіонат Лиман», а підставою для державної реєстрації за відповідачем ТОВ «Пансіонат «Лиман» на вищевказаний будинок відпочинку в тому числі і на приміщення, які належать позивачу слугував договір купівлі-продажу ВСТ №258867 від 15.05.2006 року.

14.02.2005 року КП «Білгород-Дністровське бюро технічної інвентаризації» проведено технічну інвентаризацію та виготовлено технічний паспорт будинку відпочинку - літ.«О», щодо належних позивачу на праві власності приміщень будинку відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Вказана інвентаризація проводилась саме на підставі рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15.07.2003 року по справі №2-40/2003, відповідно до якого за позивачем було визнано право власності на спірні приміщення.

ОСОБА_1 зазначив, що відповідач неправомірно позбавив його права володіння спірним майном, так як з 2003 року він на законних підставах володіє цим майном, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідач подав до суду заяву про застосування строку позовної давності.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 01 лютого 2023 року позов ОСОБА_1 задоволений.

Визнано за ОСОБА_1 право власності на приміщення №5, площею 9,6 кв.м.; приміщення №6, площею 11,75 кв.м.; приміщення №7, площею 9,85 кв.м.; приміщення №8, площею 11,75 кв.м., всього загальною площею 42,97 кв.м., які розташовані у спальному корпусі літ.«О» на базі відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », за адресою: АДРЕСА_1 .

Витребувано у ТОВ «Пансіонат Лиман» на користь ОСОБА_1 нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а саме: приміщення №5, площею 9,6 кв.м.; приміщення №6, площею 11,75 кв.м.; приміщення №7, площею 9,85 кв.м.; приміщення №8, площею 11,75 кв.м., всього загальною площею 42,97 кв.м., які розташовані у спальному корпусі літ.«О» бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».

Не погодившись з рішенням суду, ТОВ «Пансіонат Лиман», звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд розглядаючи заяву про зміну предмета позову, а також відзив на неї не постановив ухвали, чим порушив привила її подання. Також суд не дослідив питання розміру судового збору за подання заяви про зміну предмета позову. Суд не взяв до уваги, що майно, яке є предметом позову перебуває у законному володінні відповідача з 2006 року. Також суд не взяв до уваги, що позивачем пропущений строк позовної давності.

Відзиву на апеляційну скаргу до суду надано не було.

Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовезасідання,призначенена 01 листопада 2023 року ОСОБА_1 не з`явився, був сповіщений належним чином (а.с. 160, 162т. 3).

Заяв, або клопотань про відкладення розгляду справи від учасників справи до суду не надходило.

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, явка яких не визнавалась судом обов`язковою.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, вважає можливим слухати справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Вербіцької М.В., представника ТОВ «Пансіонат Лиман», перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду підлягає скасуванню, з ухваленням нового, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. 3 цієї статті.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду зазначеним вимогам не відповідає в повній мірі, з наступних підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 на підставі рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15 липня 2003 року набув право власності на будинок відпочинку літ.«О». Вказане рішення суду на момент розгляду даної справи не було ані оскаржене, ані скасоване.

Також суд дійшов висновку про вибуття спірного нерухомого майна поза волею користувача у спосіб, що не передбачений законодавством.

Однак, з такими висновками суду, колегія суддів не погоджується за наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 15 липня 2003 року рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області за ОСОБА_1 визнано право власності на частину будівлі спального корпусу на 24 місяця, розташованої на базі відпочинку «Пансіонат Лиман» в смт. Затока Білгород-Дністроського району Одеської області, вартістю 36417 грн., в тому числі приміщення №1-4, вартістю 154544 грн., приміщення № 5-8, вартістю 20873 грн., розташованої на базі відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » в смт. Затока Білгород-Дністровського району Одеської області, а саме частину спального корпусу літ. «А» приміщення № 5, площею 9,6 кв.м., вартістю 4672 грн., № 6 площею 11,75 кв.м., вартістю 5708 грн., № 7 площею 9,85 кв.м., вартістю 4785 грн., № 8 площею 11,75 кв.м., вартістю 5708 грн., а всього загальною площею 42,97 кв.м., вартістю 20873 грн. (а.с. 11 т. 1).

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15 липня 2003 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права власності та усунення перешкод у користуванні, не було зареєстровано в установленому порядку в КП «Білгород-Дністровське БТІ».

З технічного паспорту, складеного 21.10.2004 року. вбачається, що під літ. «А» розміщена будівля складу (а.с. 29-35 т. 1).

05 серпня 2005 року рішенням господарського суду Одеської області визнано право державної власності, з визнанням за Державним підприємством «Будинок відпочинку «Лиман» право оперативного управління на таке майно:адміністративна будівля під літ. «Г», склади під літ. «Б», «В», «А», їдальня під літ «К», будинки відпочинку під літ. «Ж», «І», «Е», «Ї», «И», «Є», «Д», «М», «О», «З» (а.с. 16-22 т. 1).

15 травня 2006 року між Фондом державного майна України та товариством з обмеженою відповідальністю «Пансіонат «Лиман» було укладено договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу ДП «Будинок відпочинку «Лиман», розташованого за адресою:Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, будинок відпочинку «Лиман», в тому числі і склад літ. «А» (а.с. 94-97 т. 1).

24 травня 2006 року за актом прийому-передачі державного майна Фондом державного майна України передано товариству з обмеженою відповідальністю «Пансіонату «Лиман» цілісний майновий комплекс ДП «Будинок відпочинку «Диман», який розташований Одеська область, Білгород-Дністровський район, смт. Затока, «Лиман» будинок відпочинку (а.с. 98 т. 1).

Право власності за ТОВ «Пансіонат «Лиман» на будинок відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 » зареєстровано 30.06.2006 року в КП «Білгород-Дністровське БТІ» (а.с. 100 т. 1).

17 лютого 2011 року, виконавчим комітетом Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області за № 47, ТОВ «Пансіонат «Лиман» надано дозвіл на розробку проектної документації по реконструкції бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », розташованої за адресою, АДРЕСА_1 (а.с. 28 т. 1).

Щодо позовних вимог про визнання права власності, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Колегія суддів зазначає, що до даних правовідносин застосовується ЦК України в редакції 2004 року,

Статтею 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ст. 328 ЦК Україниправо власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини четвертої статті 334 ЦКУ права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до п. 1.3. вказаного Наказу Міністерства Юстиції «Про затвердження Порядку ведення Реєстру прав власності на нерухоме майно» (який втратив свою чинність 01.01.2013 року), БТІ здійснює реєстрацію прав власності на об`єкти нерухомого майна, що розташовані в межах його зони обслуговування.

Пунктом 2.1. Наказу, передбачено, що право власності на нерухоме майно реєструється в Реєстрі прав шляхом внесення відповідного запису. Підставою внесення запису до Реєстру прав є заява.

Відповідно до п. 1.5. наказу «Про внесення змін та доповнень до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно від 28.01.2003 N 6/5 Міністерства Юстиції (який втратив чинність 14.12.2012), обов`язковій реєстрації прав підлягає право власності на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб, у тому числі іноземців та осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб, міжнародних організацій, іноземних держав, а також територіальних громад в особі органів місцевого самоврядування та держави в особі органів, уповноважених управляти державним майном.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання права власності за ОСОБА_1 на приміщення у будівлі корпусу під літ. «О», суд першої інстанції виходив з того, що за ОСОБА_1 на підставі рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15 липня 2003 року по справі № 2-40/2003 було визнано право власності на будинок відпочинку ТОВ «Будинок відпочинку Лиман» під літ. «О», який в подальшому був реконструйований та фактично знаходиться у будівлі спального корпусу під літ.«П».

Однак, з таким висновком колегія суддів не погоджується за наступних підстав.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 15 липня 2003 року рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області за ОСОБА_1 визнано право власності на частину будівлі спального корпусу на 24 місяця, розташованої на базі відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », а саме частину спального корпусу літ. «А», яке в БТІ не зареєстровано (а.с. 11 т. 1).

В подальшому, 05 серпня 2005 року рішенням господарського суду Одеської області визнано право державної власності, з визнанням за Державним підприємством «Будинок відпочинку «Лиман» право оперативного управління рішенням господарського суду, до складу якого також увійшла будівля за літ. «А», яке набуло чинності на не оскаржене (а.с. 16-22 т. 1).

На підставі цього рішення 15 травня 2006 року між Фондом державного майна України та товариством з обмеженою відповідальністю «Пансіонат «Лиман» було укладено договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу ДП «Будинок відпочинку «Лиман», розташованого за адресою:Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, будинок відпочинку «Лиман», посвідчений приватним нотаріусом Київського нотаріального округу та зареєстрований у реєстрі № 1786 (а.с. 94-97 т. 1).

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та визнаючи право власності на приміщення будівлі під літ «О», виходив з того, що з висновку експерта вбачається, що в результаті проведених досліджень технічних характеристик будівлі будинку відпочинку частина спального корпусу літ.«А» є будівлею спального корпусу на 24 місця, котра зазначена у рішенні Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 15.07.2003 року у справі №2-40/2003 як літера «А».При зіставленні з технічними параметрами будівлі будинку відпочинку - літ.«О», та при зіставленні їх з об?ємно-планувальними показниками приміщень №5, №6, №7, №8 першого поверху та №25, №26, №27, №28 другого поверху будівлі спального корпусу літ. «П», технічні характеристики якої вказані в матеріалах технічної інвентаризації проведеної КП «Білгород-Дністровське міжміське бюро технічної інвентаризації» у період 19.09.2012 - 30.09.2012 року встановлено, що за своїми об?ємно-планувальними показниками приміщення будівлі спального корпусу літ. «П», співпадають з приміщеннями будинку відпочинку літ. «О», тобто є ідентичними з приміщенням №5 площею - 9,6 кв.м., №6 площею - 11,75 кв.м., №7 площею - 9,85 кв.м., №8 площею - 11,75 кв.м., всього загальною площею - 42,97 кв.м.».

Однак, колегія суддів зазначає, що ОСОБА_1 своє право власності за рішенням суду на приміщення, розташовані у будівлі «А» у відповідності до діючого на той час законодавства не зареєстрував.

Більш того, судом встановлено, що ОСОБА_1 не оскаржував ані рішення господарського суду, ані договір купівлі-продажу, а також не звертався до сільської ради про укладання оренди земельної ділянки.

З урахуваннямвищевикладеного,колегія суддівприходить довисновку провідмову узадоволенні позовнихвимог ОСОБА_1 про визнанняправа власностіна приміщеннябудівлі підліт.«О»,з підставтого,що у ОСОБА_1 не виниклоправа наприміщення будівлібази відпочинку ані під літ. «А», ані під літ. «О», яка була в подальшому реконструйована в корпус «П».

Щодо позовних вимог про витребування майна, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно зі ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Судом встановлено, що звертаючись до суду з позовом про витребування майна, ОСОБА_1 підтверджує своє право власності рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області 15 липня 2003 року, яким за ОСОБА_1 визнано право власності на частину будівлі за літ «А».

Однак, колегія суддів, звертає увагу на те, що ОСОБА_4 своє право власності за рішенням суду у відповідності до діючого на той час законодавства не зареєстрував, а тому у нього права власності не виникло.

З урахуванням викладеного, колегія суддів приходить до висновку про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову про витребуванні майна, у зв`язку з відсутністю підстав для застосування правового механізму, передбаченого частиною першою статті 387 ЦК України щодо витребування майна, оскільки, лише власник має право на витребування майна, а оскільки ОСОБА_1 не є власником спірної частки бази відпочинку, у нього і відсутнє право на її витребування.

Аналогічний правовий висновок зазначено у постанові Верховного Суду від 04 листопада 2020 року у справі 643/7807/13-ц.

Колегія суддів також звертає увагу, що суд першої інстанції у порушенні вимог норм процесуального права одночасно розглянув позовні вимоги про визнання права власності та витребування майна, не звернувши уваги на те, що віндикаційний і негаторний позови є взаємовиключними.

Аналогічна правова позиція зазначена у постанові ВС ВП від 18 грудня 2019 року у справі №522/1029/18.

Інші доводи апеляційної скарги про порушення норм процесуального права, а саме відсутність ухвали про прийняття позову про зміну предмета позову, не дослідження питання щодо судового збору, колегія суддів вважає такими, що задоволенню не підлягають з підстав того, що колегія суддів прийшла до висновку про повне скасування рішення суду, та ухвалення нового з підстав порушення, як норм процесуального так і норм матеріального права.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.374, п. 3,4 ч. 1 ст.376 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з неповним встановленням обставин, які мають значення для справи, порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду скасуванню, з постановленням нового судового рішення про відмову у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 .

Керуючись ст.ст. 368, 374, 376, 381-384, 389, 390ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Лиман» задовольнити частково.

Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 01 лютого 2023 року скасувати.

Прийняти постанову.

В задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Пансіонат Лиман» про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 06 листопада 2023 року.

Головуючий

---

О.С. Комлева

Судді

---

Л.М. Вадовська

---

Є.С. Сєвєрова