Постанова

від 31.10.2023 по справі 910/3317/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

?

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 жовтня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/3317/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

головуючої - Вронської Г.О., суддів - Кондратової І.Д., Студенця В.І.,

за участю секретаря судового засідання Балли Л.М.,

представників учасників справи:

від позивача: Слуцької Н.С.,

від відповідача-1: Макєєва Є.Ю.,

від відповідача-2: не з`явився,

від третьої особи на стороні позивача-1: Пустовіта О.Ю.,

від третьої особи на стороні позивача-2: не з`явився,

від третьої особи на стороні позивача-3: не з`явився,

від третьої особи на стороні позивача-4: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста"

на рішення Господарського суду міста Києва

в складі судді Бойка Р.В.

від 08.10.2021

та постанову Північного апеляційного господарського суду

в складі колегії суддів: головуючої - Тищенко А.І., суддів - Чорногуза М.Г., Шаптали Є.Ю.

від 13.04.2023

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "-Сервіс Тех-"

до: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста",

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Стар Реалті",

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Гансо Компані",

2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентінвест 3000",

3. Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестпроперті",

4. Товариства з обмеженою відповідальністю "Рентпроперті",

про стягнення шкоди у розмірі 6 773 554 грн,

ІСТОРІЯ СПРАВИ

ПРОВАДЖЕННЯ У СУДАХ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Короткий зміст позовних вимог

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "-Сервіс Тех-" (надалі - Позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" (надалі - Відповідач-1, Скаржник) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Стар Реалті" (надалі - Відповідач-2) про стягнення шкоди у розмірі 6 773 554 грн (з урахуванням збільшення розміру позовних вимог).

2. Позовні вимоги мотивовано тим, що:

3. На підставі укладеного із Товариством з обмеженою відповідальністю "Гансо Компані" договору оренди майнового комплексу від 11.06.2020 № ІП-28 (надалі -Договір оренди) Позивачем набуто в орендне користування майновий комплекс загальною площею 28 223,1 кв. м., розташований у місті Києві по вулиці Будіндустрії, 6 (надалі - Майновий комплекс), частини якого надалі були передані Позивачем у суборенду Товариству з обмеженою відповідальністю "Рентпроперті", Товариству з обмеженою відповідальністю "Інвестпроперті" та Товариству з обмеженою відповідальністю "Ренпроперті 3000". Унаслідок передання частин Майнового комплексу в суборенду Позивач очікував одержувати щомісячний дохід у розмірі 2 257 848 грн.

4. У зв`язку з неправомірними діями Відповідачів, які полягають у незаконній реєстрації Відповідачем-1 за собою права власності на Майновий комплекс, самовільному захопленні Майнового комплексу та переданні його в оренду Відповідачу-2, Позивач був позбавлений можливості отримати у період з 11 листопада 2020 року до 11 лютого 2021 року (тобто за три місяці) дохід від суборенди у загальному розмірі 6 773 554 грн.

5. Відтак Позивач з урахуванням збільшення розміру позовних вимог просив солідарно стягнути з Відповідачів на його користь збитки у вигляді упущеної вигоди - 6 773 554 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

6. Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.10.2021 у справі № 910/3317/21 позов задоволено частково. З Відповідача-1 на користь Позивача стягнуто майнову шкоду в розмірі 6 773 554,00 грн. Наявність правових підстав для солідарного стягнення грошових коштів з Відповідача-2 судом не встановлено, відповідно, у цій частині у задоволенні позову відмовлено.

7. Суд першої інстанції, зокрема, дійшов таких висновків:

- безпосереднім предметом спору в справі є оцінка законності дій Відповідача-1 з розпорядження Майновим комплексом, що зумовило фактичне припинення господарської діяльності Позивача, а не оцінка правових підстав проведення реєстрації права власності на спірне майно за Відповідачем-1;

- наявними у матеріалах справи документами підтверджується та не заперечується сторонами, що з 05 жовтня 2020 року Відповідачем-1 вчинено дії, спрямовані на реєстрацію за собою права власності на Майновий комплекс з подальшою передачею його в оренду Відповідачу-2, що унеможливило реалізацію Позивачем набутих згідно з Договором прав орендаря щодо передачі приміщень Майнового комплексу в суборенду;

- за будь-яких обставин перебігу права власності на спірне нерухоме майно Вдповідач-1, встановивши перебування його у користуванні інших осіб (наявність правовідносин оренди/суборенди), з огляду на приписи статей 3, 12, 13 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) першочергово був зобов`язаний вчинити дії, спрямовані на припинення правовідносин та виселення таких осіб у порядку, визначеному законом, а не здійснювати фактичне захоплення майна, створюючи загрозу завдання шкоди іншим особам;

- доводи Позивача про те, що він був позбавлений можливості отримати очікуваний дохід у сукупному розмірі 6 773 554,00 грн протягом трьох місяців з моменту фактичного блокування Відповідачем-1 реалізації Позивачем прав орендаря спірного Майнового комплексу, підтверджуються наявними матеріалами справи та не спростовано Відповідачами;

- у діях Відповідача-1 підтверджується наявність всіх складових цивільного правопорушення, що свідчить про правомірність заявлених до нього вимог про стягнення збитків. Щодо вимоги про стягнення завданих збитків солідарно з Відповідача-2, правових підстав для притягнення останнього до відповідальності не існує з огляду на відсутність у його поведінці повного складу цивільного правопорушення;

- посилання Відповідача-1 на те, що Договір оренди та договори суборенди укладені між пов`язаними особами, а тому сума збитків є штучно створеною, відхиляється. Незалежно від пов`язаності сторін таких правочинів останні в силу презумпції їх правомірності (стаття 204 ЦК України) та обов`язковості (статті 11, 14, 509 ЦК України) до виконання визначених ними зобов`язань не дають підстав для висновку про те, що Позивач не міг розраховувати на отримання визначеної вказаними договорами суми коштів протягом періоду їх дії. До того ж Відповідачем-1 не надано доказів на підтвердження того, що визначена договорами вартість оренди не відповідала середній ринковій вартості здачі аналогічних приміщень в оренду в регіоні.

8. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2023 рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2021 у справі № 910/3317/21 змінено у мотивувальній частині та викладено її в редакції постанови суду апеляційної інстанції. В решті рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

9. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції та додатково зауважив, що перехід права власності на річ, передану в найм, не є підставою для зміни або припинення договору найму. Новий власник речі набуває прав та обов`язків наймодавця за договором найму та повинен їх виконувати до закінчення строку дії договору або до моменту його припинення з будь-яких інших підстав. Тобто в результаті переходу права власності на найману річ має місце заміна наймодавця в договорі найму. Відтак навіть у разі зміни власника спірного об`єкта оренди договір оренди зберігає чинність, а право оренди зберігається за орендарем.

Короткий зміст вимог касаційної скарги. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу, та стислий виклад позиції інших учасників справи

10. 12 червня 2023 року Відповідач-1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2023 у справі № 910/3317/21, у якій просить скасувати означені судові рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.

11. Підставою касаційного оскарження Скаржник визначив пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України, стверджуючи, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення статті 1166 ЦК України та статей 224, 225 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), не урахувавши правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі № 3-64гс11, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 908/2261/17, від 31.07.2019 у справі № 910/15865/14, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20, де зазначається, що для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди.

12. На думку Скаржника, судами попередніх інстанцій належним чином не досліджено та відхилено доводи щодо відсутності в його діях складу цивільного (господарського) правопорушення.

13. Крім того, Скаржник звертає увагу, що, розглядаючи справу, суди не встановили, а Позивач не довів, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і лише неправомірні дії Скаржника стали єдиною та достатньою причиною, яка позбавила його можливості одержати дохід. Скаржник також наголошує на хибності обрахування розміру збитків та їх штучному характері.

14. Скаржник стверджує, що укладення договору оренди від 05.11.2020 № 09/05/11/2020/1 з Відповідачем-2 є правомірним, цей договір недійсним не визнавався, а тому саме Відповідач-2 мав право передавати майно в суборенду третім особам.

15. Позивач подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

16. 11 червня 2020 року між ТОВ "Гансо Компані" (орендодавець) та Позивачем (орендар) було укладено Договір оренди, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Смоляніновою О.Я. за реєстровим № 1719, у межах виконання якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування Майновий комплекс, що належав орендодавцю на праві власності на підставі акта приймання-передачі, посвідченого 16 травня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Домашенко М.М. за реєстровим № 514 (номер запису про право власності: 26197796), про що 11 червня 2020 року між сторонами було складено акт приймання-передачі об`єкта оренди до Договору оренди.

17. 11 червня 2020 року між Позивачем (орендар) та ТОВ "Рентінвест 3000" (суборендар) було укладено договір суборенди № РІ-28/1, відповідно до якого орендар передав, а суборендар прийняв у тимчасове платне користування частину Майнового комплексу, а саме нежитлові приміщення загальною площею 9 924 кв. м., з визначенням місячного розміру орендної плати за користування ними у сумі 793 920 грн, про що 11 червня 2020 між сторонами було складено акт приймання-передачі частини Майнового комплексу - нежитлових приміщень.

18. 11 червня 2020 року між Позивачем (орендар) та ТОВ "Рентпроперті" (суборендар) було укладено договір суборенди № РП-28/2, відповідно до якого орендар передав, а суборендар прийняв у тимчасове платне користування частину Майнового комплексу, а саме нежитлові приміщення загальною площею 18 060,10 кв. м., з визначенням місячного розміру орендної плати за користування ними у сумі 1 444 808 грн, про що 11 червня 2020 року між сторонами було складено акт приймання-передачі частини Майнового комплексу - нежитлових приміщень.

19. 11 червня 2020 року між Позивачем (орендар) та ТОВ "Інвестпроперті" (суборендар) було укладено договір суборенди № ІП-28/3, відповідно до якого орендар передав, а суборендар прийняв у тимчасове платне користування частину Майнового комплексу, а саме нежитлові приміщення загальною площею 239 кв. м., з визначенням місячного розміру орендної плати за користування ними у сумі 19 120,00 грн, про що 11 червня 2020 року між сторонами було складено акт приймання-передачі частини Майнового комплексу - нежитлових приміщень.

20. 05 жовтня 2020 року державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М.А. - на підставі, зокрема: дублікату іпотечного договору, виданого 08 травня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лавренюк С.М. за реєстровим № 1929; рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2017 у справі № 910/14571/17; договору № 81 про відступлення прав вимоги за кредитними договорами, договорами поруки, договорами застави та договорами іпотеки суб`єктів господарювання, посвідченого 27 квітня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мурською Н.В. за реєстровим № 618; повідомлень Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" від 24.09.2015 № 01-10/4982, від 24.09.2015 № 01-10/4983 та від 21.08.2020 №01-10/329/1 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме:

- за індексним номером 54421899 про реєстрацію іпотеки з визначенням Відповідача-1 іпотекодержателем Майнового комплексу (номер запису: 38516374);

- за індексним номером 54422313 про реєстрацію обтяження Майнового комплексу іпотекою (номер запису: 38516467);

- за індексним номером 54423577 про реєстрацію за Відповідачем-1 права власності на Майновий комплекс (номер запису: 38517647).

21. 15 жовтня 2020 року державним реєстратором Бахмутської районної державної адміністрації Донецької області Чинник Ю.І. на підставі ухвали Господарського суду міста Києва від 13.10.2020 у справі № 910/5716/20 прийнято рішення за №№ 54580019, 54580311, згідно з якими проведено державну реєстрацію скасування права власності № 38517647, іпотеки № 38516374 та обтяження (заборони на нерухоме майно) № 38516467 за Відповідачем-1 щодо Майнового комплексу.

22. 15 жовтня 2020 року державним реєстратором - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М.А. - на підставі, зокрема: дублікату іпотечного договору, виданого 08 травня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лавренюк С.М. за реєстровим № 1929; рішення Господарського суду міста Києва від 15.11.2017 у справі № 910/14571/17; договору № 81 про відступлення прав вимоги за кредитними договорами, договорами поруки, договорами застави та договорами іпотеки суб`єктів господарювання, посвідченого 27 квітня 2020 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мурською Н.В. за реєстровим № 618; повідомлень Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" від 24.09.2015 № 01-10/4982, від 24.09.2015 № 01-10/4983 та від 21.08.2020 № 01-10/329/1 прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме:

- за індексним номером 54599126 про реєстрацію іпотеки з визначенням Відповідача-1 іпотекодержателем Майнового комплексу (номер запису: 38680926);

- за індексним номером 54599147 про реєстрацію обтяження Майнового комплексу іпотекою (номер запису: 38680941);

- за індексним номером 54599162 про реєстрацію за Відповідачем-1 права власності на Майновий комплекс (номер запису: 38680953).

23. 21 жовтня 2020 року представником ТОВ "Гансо Компані", як орендодавця, представником Позивача, як орендаря, у присутності свідка ОСОБА_1 складено акт про недопуск орендаря до використання орендованого в орендодавця нерухомого майна, відповідно до якого зафіксовано неможливість орендаря здійснювати у орендованих в орендодавця приміщеннях господарську діяльність у зв`язку з їх незаконним зайняттям Відповідачем-1та недопущенням до цих приміщень орендаря, а також і самого орендодавця.

24. Наказом Міністерства юстиції України від 27.10.2020 № 3745/5 "Про задоволення скарги" на підставі висновку колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 22.10.2020 за результатами розгляду скарги ТОВ "Гансо Компані" від 16.10.2020, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 19.10.2020 за № 30576-33-20: частково задоволено скаргу ТОВ "Гансо Компані" від 16.10.2020; скасовано рішення від 15.10.2020 №№ 5459912, 54599147, 54599162, прийняті приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юдіним М.А.

25. 05 листопада 2020 року між Відповідачем-1 (орендодавець) та Відповідачем-2 (орендар) було укладено договір оренди № 09/05/11/2020/1, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування Майновий комплекс, про що між сторонами було укладено акт приймання-передачі приміщення в оренду від 05.11.2020.

26. 05 листопада 2020 року представником ТОВ "Гансо Компані", як орендодавця, представником Позивача, як орендаря, у присутності свідка ОСОБА_1 складено акт про недопуск орендаря до використання орендованого в орендодавця нерухомого майна, відповідно до якого зафіксовано неможливість орендаря здійснювати у орендованих приміщеннях господарську діяльність у зв`язку з їх незаконним зайняттям Відповідачем-1та недопущенням до даних приміщень орендаря, а також і самого орендодавця.

27. Наказом Міністерства юстиції України від 25.11.2020 № 4080/5 "Про задоволення скарги", на підставі висновку колегії Міністерства юстиції України з розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єктів державної реєстрації, територіальних органів Міністерства юстиції від 17.11.2020 за результатами розгляду скарги Відповідача-1від 27.10.2020, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 29.10.2020 за № 31866-33-20, задоволено скаргу Відповідача-1від 27.10.2020 та скасовано рішення від 15.10.2020 №№54580019, 54580311, прийняті державним реєстратором Бахмутської районної державної адміністрації Донецької області Чинник Ю.І.

28. 26 листопада 2020 року представником ТОВ "Гансо Компані", як орендодавця, представником Позивача, як орендаря, у присутності свідка ОСОБА_1 складено акт про недопуск орендаря до використання орендованого в орендодавця нерухомого майна, відповідно до якого зафіксовано неможливість орендаря здійснювати у орендованих в орендодавця приміщеннях господарську діяльність у зв`язку з їх незаконним зайняттям Відповідачем-1 та недопущенням до даних приміщень орендаря, а також і самого орендодавця.

29. 08 грудня 2020 року представником ТОВ "Гансо Компані", як орендодавця, представником Позивача, як орендаря, у присутності свідка ОСОБА_1 складено акт про недопуск орендаря до використання орендованого в орендодавця нерухомого майна, відповідно до якого зафіксовано неможливість орендаря здійснювати у орендованих в орендодавця приміщеннях господарську діяльність у зв`язку з їх незаконним зайняттям Відповідачем-1 та недопущенням до даних приміщень орендаря, а також і самого орендодавця.

30. Листом від 28.12.2020 № 28/12/20 Відповідач-2 повідомив орендарів Майнового комплексу про те, що з 15 жовтня 2020 року змінився власник Майнового комплексу, яким наразі є Відповідач-1, і ним укладено з Відповідачем-2 договір оренди Майнового комплексу від 05.11.2020 з правом передачі майна у суборенду третім особам, а тому необхідним є укладення договору суборенди з Відповідачем-2 у строк до 31 грудня 2020 року.

31. Листами від 22.02.2021 ТОВ "Рентпроперті", ТОВ "Інвестпроперті" та ТОВ "Рентінвест 3000" повідомили Позивача про те, що унаслідок дій Відповідача-1 та Відповідача-2, які зумовили переоформлення договорів суборенди з кінцевими користувачами, суборендарі не в змозі виконувати умови договорів суборенди від 22.02.2021 № РІ-28/1, № РП-28/2, № ІП-28/3 та здійснити оплату орендної плати за період з 11 листопада 2020 року до 11 лютого 2021 року.

32. Позивач стверджує, що внаслідок протиправних дій Відповідача-1 та Відповідача-2 його було позбавлено можливості здійснювати господарську діяльність на базі Майнового комплексу та отримувати доходи за рахунок передачі майна в суборенду, у зв`язку з чим йому завдано збитків у вигляді упущеної вигоди на загальну суму 6 773 554 грн, що підлягають стягненню з Відповідачів.

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА

33. Конституція України

Стаття 124. Правосуддя в Україні здійснюють виключно суди.

2. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

34. Цивільний кодекс України

Стаття 11. Підстави виникнення цивільних прав та обов`язків

1. Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

2. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є:

1) договори та інші правочини;

3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.

Стаття 15. Право на захист цивільних прав та інтересів

1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

2. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 16. Захист цивільних прав та інтересів судом

1. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Стаття 22. Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди

1. Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

2. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

3. Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв`язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Стаття 525. Недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання

1. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Стаття 526. Загальні умови виконання зобов`язання

1. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 629. Обов`язковість договору

1. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Стаття 759.

1. За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк.

Стаття 761. Право передання майна у найм

1. Право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права.

Стаття 762. Плата за найм (оренду) майна

1. За найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

2. Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму.

5. Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Стаття 770. Правонаступництво у разі зміни власника речі, переданої у найм

1. У разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця.

Стаття 774. Піднайм

1. Передання наймачем речі у володіння та користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом.

2. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму.

3. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Стаття 781. Припинення договору найму

1. Договір найму припиняється у разі смерті фізичної особи - наймача, якщо інше не встановлено договором або законом.

2. Договір найму припиняється у разі ліквідації юридичної особи, яка була наймачем або наймодавцем.

Стаття 782. Право наймодавця відмовитися від договору найму

1. Наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за найм речі протягом трьох місяців підряд.

Стаття 793. Форма договору найму будівлі або іншої капітальної споруди

1. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) укладається у письмовій формі.

2. Договір найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини) строком на три роки і більше підлягає нотаріальному посвідченню, крім договору, предметом якого є майно державної або комунальної власності, який підлягає нотаріальному посвідченню у разі, якщо він укладений за результатами електронного аукціону строком більше ніж на п`ять років.

Стаття 794. Державна реєстрація права користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди

1. Право користування нерухомим майном, яке виникає на підставі договору найму будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), укладеного на строк не менш як три роки, підлягає державній реєстрації відповідно до закону, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 793 цього Кодексу, якщо договір, укладений за результатами електронного аукціону, предметом якого є майно державної або комунальної власності.

Стаття 797. Плата за користування

1. Плата, яка справляється з наймача будівлі або іншої капітальної споруди (їх окремої частини), складається з плати за користування нею і плати за користування земельною ділянкою.

35. Господарський кодекс України

Стаття 20. Захист прав суб`єктів господарювання та споживачів

1. Держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб`єктів господарювання та споживачів.

2. Кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом:

відшкодування збитків.

Стаття 224. Відшкодування збитків

1. Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

2. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Стаття 225. Склад та розмір відшкодування збитків

1. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

3. При визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов`язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

4. Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду.

36. Господарський процесуальний кодекс України

Стаття 4. Право на звернення до господарського суду

1. Право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Стаття 300. Межі розгляду справи судом касаційної інстанції

1. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

3. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.

4. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій

37. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення представників учасників справи, перевірив у межах доводів та вимог касаційної скарги, з урахуванням викладеного у відзиві, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, виходячи зі встановлених фактичних обставин справи, та дійшов наступних висновків.

38. Вирішуючи спори про стягнення збитків, суди мають передусім з`ясовувати правові підстави покладення на винну особу майнової відповідальності. При цьому слід відрізняти обов`язок боржника відшкодувати збитки, завдані невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання, що випливає з договору (стаття 623 ЦК України), від позадоговірної шкоди, тобто від зобов`язання, що виникає внаслідок завдання шкоди (глава 82 ЦК України).

39. Задовольняючи позов, суди, серед іншого, виходили з того, що з 05 жовтня 2020 року Скаржником вчинено дії, спрямовані на реєстрацію за собою права власності на Майновий комплекс з подальшою передачею його в оренду Відповідачу-2, що унеможливило реалізацію Позивачем набутих згідно з Договором прав орендаря щодо передачі приміщень Майнового комплексу в суборенду. Встановивши перебування майна у користуванні інших осіб, Скаржник був зобов`язаний вчинити дії, спрямовані на припинення правовідносин та виселення таких осіб у порядку, визначеному законом, а не здійснювати фактичне захоплення майна, створюючи загрозу завдання шкоди іншим особам.

40. У касаційній скарзі Скаржник стверджує, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення статті 1166 ЦК України та статей 224, 225 ГК України, не урахувавши правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 04.07.2011 у справі № 3-64гс11, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 908/2261/17, від 31.07.2019 у справі № 910/15865/14, від 30.09.2021 у справі № 922/3928/20, де зазначається, що для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди необхідна наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди. За твердженням Скаржника, суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили та відхилили доводи щодо відсутності в його діях складу цивільного (господарського) правопорушення.

41. Суд зауважує, що висновки, на які посилається Скаржник, хоч і підлягають застосуванню у цій справі, однак мають загальний характер та стосуються усіх без винятку спорів, де встановлюється склад цивільного (господарського) правопорушення з метою стягнення збитків. Водночас Верховний Суд змістовно враховує посилання Скаржника на відповідні висновки та доводи, наведені в касаційній скарзі, у сукупності зі встановленими в цій справі фактичними обставинами. Перевіривши урахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду щодо застосування норм права, Суд звертає увагу на таке.

42. Збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником (пункт 5.33 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 920/715/17).

43. За змістом частини 2 статті 22 ЦК України збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

44. Реальні збитки характеризують зменшення наявного майна потерпілого (проведені витрати, знищення і пошкодження майна тощо), а в разі упущеної вигоди наявне майно не збільшується, хоча й могло збільшитися, якби не було вчинено цивільне (господарське) правопорушення. Тобто упущена вигода відображає різницю між реально можливим у майбутньому потенційно отриманим майном та вже наявним майном.

45. Суд погоджується, що для стягнення збитків у вигляді упущеної вигоди має існувати наявність усіх елементів складу цивільного (господарського) правопорушення: 1) протиправної поведінки особи (боржника); 2) збитків, заподіяних такою особою; 3) причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи і збитками; 4) вини особи, яка заподіяла збитки, у тому числі встановлення заходів, вжитих кредитором для одержання такої вигоди.

46. Протиправною вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи (така поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці - діях або бездіяльності).

47. Під збитками розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага тощо.

48. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками виражається в тому, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки.

49. Відповідно до статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання. Виходячи з аналізу норм, закріплених у ЦК України, поняття "вина" ототожнюється з поняттям "недобросовісність". У свою чергу, поняття "безвинність" навпаки корелюється з поняттям "добросовісність".

50. За відсутності одного із елементів складу цивільного (господарського) правопорушення відповідальність з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди не настає.

51. За загальними правилами розподілу обов`язку доказування кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша та третя статті 74 ГПК України).

52. Відповідно до статті 22 ЦК України у вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов`язання.

53. Звернення з вимогою про відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди покладає на позивача обов`язок також довести, окрім наведеного, реальну можливість отримання визначених ним доходів, тобто що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила можливості їх отримання.

54. Позивачу слід довести, що він міг і повинен був отримати визначені доходи, і тільки неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток (подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 750/8676/15-ц, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 10.06.2020 у справі № 910/12204/17, від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18).

55. У касаційній скарзі Скаржник обґрунтовує відсутність своєї протиправної поведінки: 1) чинністю, на його думку, іпотеки на час накладених обтяжень ухвалою Подільського районного суду міста Києва від 09.07.2020 у справі № 758/7480/20; 2) відсутністю підстав для відмови в державній реєстрації прав на нерухоме майно з огляду на норми пункту 7 частини четвертої статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

56. Як наслідок, Скаржник стверджує про наявність у нього права власності на Майнових комплекс з можливістю розпоряджатися ним на власний розсуд, у тому числі передавати нежитлові приміщення в користування.

57. Водночас суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що передбачений пунктом 7 частини четвертої статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" виняток не застосовується, оскільки з наявної в матеріалах справи інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна не вбачається, що таке право іпотеки було зареєстрованим на момент вчинення записів про арешт Майнового комплексу, в той час як правовідносини іпотеки такого майна не є предметом розгляду спору в цій справі, що унеможливлює здійснення судом оцінки їх перебігу.

58. Верховний Суд позбавлений процесуальної можливості повторно з`ясовувати та встановлювати фактичні обставини справи, надавати нову оцінку наявним у матеріалах справи доказам.

59. Разом із тим Суд звертає увагу, що відповідно до статті 770 ЦК України у разі зміни власника речі, переданої у найм, до нового власника переходять права та обов`язки наймодавця.

60. Верховний Суд зазначає, що перехід права власності на річ, передану в найм, не є підставою для зміни або припинення договору найму. Новий власник речі набуває права та обов`язки наймодавця за договором найму та повинен їх виконувати до закінчення строку дії договору або до моменту його припинення з будь-яких інших підстав. Отже, навіть якщо Скаржник вважав себе власником Майнового комплексу, ним не були дотримані вимоги статті 770 ЦК України.

61. Відповідно до статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

62. Суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що за будь-яких обставин перебігу права власності на Майновий комплекс Скаржник, встановивши перебування його у користуванні інших осіб (наявність правовідносин оренди/суборенди), з огляду на приписи статей 3, 12, 13 ЦК України першочергово був зобов`язаний вчинити дії, спрямовані на припинення відповідних правовідносин та виселення таких осіб у порядку, визначеному законом, а не здійснювати фактичне захоплення відповідного майна, створюючи загрозу завдання шкоди іншим особам.

63. Доказів вчинення дій, спрямованих на це, матеріали справи не містять, що підтверджує наявність протиправної поведінки Скаржника як елемента цивільного (господарського) правопорушення.

64. З матеріалів справи випливає та не заперечується учасниками справи, що передача Скаржником Майнового комплексу в оренду Відповідачу-2 зумовила фактичне припинення орендних правовідносин Позивача зі своїми суборендарями, усунула їх від користування приміщеннями, тоді як Позивач був законним і добросовісним користувачем нежитлових приміщень, мав законні очікування (legitimate expectations) на користування ними, в тому числі шляхом передачі їх у суборенду з метою одержання прибутку.

65. Разом із тим Скаржник посилається на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 04.12.2020 у справі № 757/52856/20-к, якою накладено арешт на Майновий комплекс з позбавленням права користування, відчуження та розпорядження ним будь-яким суб`єктам господарської діяльності, окрім Скаржника. На його думку, це спростовує доводи Позивача щодо упущеної вигоди та недопуску до Майнового комплексу.

66. Суди попередніх інстанцій, відхиляючи доводи Скаржника, зауважили, що процесуальним мотивом постановлення ухвали слідчого судді визначено необхідність збереження речових доказів у кримінальному провадженні, однак де-факто такі заходи було спрямовані на захист матеріально-правового інтересу Скаржника, на що і вказує резолютивна частини ухвали зі встановленою тотальною забороною користуватися відповідним майном будь-кому, окрім Скаржника. Водночас із наявних у матеріалах справи доказів та пояснень представників учасників справи вбачається, що таке судове рішення не виконувалося самим Скаржником. Вчинення будь-яких дій, спрямованих на припинення правовідносин оренди Майнового комплексу з Відповідачем-2 чи виселення кінцевих користувачів (суборендарів) його приміщень, матеріали справи не містять.

67. Листом від 28.12.2020 № 28/12/20 (який направлений за спливом 24 днів після постановлення ухвали від 04.12.2020 у справі № 757/52856/20-к) Відповідач-2 повідомив орендарів Майнового комплексу про те, що з 15 жовтня 2020 року змінився його власник, яким наразі є Скаржник. Між ним та Відповідачем-2 укладено договір оренди Майнового комплексу від 05.11.2020 з правом передачі майна у суборенду третім особам, а тому є необхідним укладення договору суборенди з Відповідачем-2 у строк до 31 грудня 2020 року.

68. Суди констатували фактичну відсутність матеріально-правового інтересу Скаржника у виконанні вжитих ухвалою слідчого судді заходів, що тягне неприведення такого судового рішення до виконання, а відтак і неможливість використання його для обґрунтування своїх заперечень відносно неможливості отримання Позивачем доходу після прийняття такого судового рішення.

69. Верховний Суд погоджується з наведеними висновками судів попередніх інстанцій та вважає їх слушними. Позивач мав право і міг отримати визначені доходи, однак цьому насамперед завадили неправомірні дії Скаржника, що стали самостійною та достатньою причиною, яка позбавила Позивача можливості отримати дохід.

70. Наступним елементом, який підлягає встановленню при застосуванні статті 1166 ЦК України та статей 224, 225 ГК України, є наявність збитків.

71. Тлумачення змісту частини другої статті 22 ЦК України, частини другої статті 224, статті 225 ГК України свідчить, що упущена вигода, як складова поняття «збитки», на відміну від реальних збитків, фактичну вартість яких можна виявити на основі оцінки прямих майнових втрат, завданих особі, пов`язана з тим реальним приростом, збільшенням її майнової сфери, якого можна було б очікувати за звичайних обставин, якби ці обставини не були порушені неправомірною поведінкою боржника.

72. У частині третій статті 623 ЦК України закріплено норму, яка регламентує ціни на товари, роботи, послуги тощо, які використовуються для обчислення збитків, зокрема, збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов`язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред`явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення.

73. Схожого змісту норми щодо ціни містять частини третя, четверта статті 225 ГК України, якими визначено, що при визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов`язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, - на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків. Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду.

74. Водночас аналіз змісту положень ЦК України та ГК України свідчить про відсутність у них закріплених норм, що детально регламентують методику розрахунку, - критерії визначення (обчислення) збитків у вигляді упущеної вигоди.

75. Відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди має свою специфіку, зумовлену низкою факторів, що пояснюється, зокрема, особливістю правової природи категорії збитків у вигляді упущеної вигоди, оскільки момент вчинення правопорушення упущена вигода є лише можливою (майбутньою), а не наявною майновою втратою, а її розмір допустимо встановити лише приблизно, із деякими припущеннями, адже досить складним є визначення розміру тих втрат, які ще не сталися (не наступили фізично), позаяк невідомо, які чинники могли б мати вплив на прибуток.

76. Отже, з`ясовуючи критерії, яким слід керуватися при визначенні (обрахунку) розміру збитків у вигляді упущеної вигоди, суди зважають на сутність правової природи категорії «упущена вигода», принципи, на яких ґрунтується виконання зобов`язання з відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, а також функції, які повинно виконувати відшкодування збитків.

77. Відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди пов`язує можливість отримання доходу (майнових вигод) особою, право якої порушено, саме із звичайними обставинами, тобто звичайними умовами цивільного/ господарського обороту.

78. Відтак при визначенні (обчисленні) розміру упущеної вигоди першочергове значення має врахування критерію звичайних обставин (умов цивільного/ господарського обороту), за яких кредитор мав достатні очікування на отримання відповідного доходу в разі належного виконання боржником своїх обов`язків.

79. При цьому звичайними обставинами (умовами цивільного/господарського обороту) фактично є типові (нормальні) обставини (умови) комерційного обігу (функціонування ринку), а не теоретично, потенційно можливі, особливо сприятливі ситуації, що мали місце під час неналежного виконання боржником своїх обов`язків.

80. Іншим критерієм, який необхідно враховувати при визначенні (розрахунку) розміру упущеної вигоди, є критерій розумності витрат. Сутнісний зміст цього критерію та необхідність урахування при розрахунку упущеної вигоди обумовлений принципами зобов`язального права та загальними засадами цивільного законодавства - керівними ідеями, з яких мають виходити усі без виключення учасники цивільних відносин.

81. Аналіз таких принципів цивільного права як справедливість, добросовісність та розумність дає підстави для висновку, що розумними витратами є витрати кредитора на отримання доходів, які він поніс би, якби не відбулося порушення права.

82. Визначаючи розмір збитків у вигляді упущеної вигоди, необхідно також враховувати функцію, яку повинно виконувати відповідне відшкодування. Такою функцією передусім є компенсаційна функція, яка виходить з неприпустимості збагачення потерпілої сторони зобов`язання (кредитора) та визначає своїм завданням компенсацію кредитору дійсних негативних наслідків порушення його прав. Іншими словами відновлення майнового стану кредитора за рахунок боржника має здійснюватися з розрахунку еквівалентності, співмірності між собою відшкодування та збитків.

83. Відтак при визначенні розміру збитків у вигляді упущеної вигоди слід керуватися такими критеріями її розрахунку (обчислення), як:

1) звичайні обставини (умови цивільного/господарського обороту);

2) розумні витрати;

3) компенсаційність відшкодування збитків.

84. Суд звертає увагу, що відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди, як форма цивільно-правової відповідальності, застосовується з метою захисту порушених (невизнаних) цивільних прав й інтересів та полягає у відшкодуванні правопорушником вартості майнових вигод, які потерпіла особа могла б мати, якби її суб`єктивне право не було порушеним (невизнаним).

85. Підсумовуючи, така міра відповідальності як відшкодування збитків у вигляді упущеної вигоди насамперед спрямована на захист (відновлення) порушеного права потерпілого, що цілком узгоджується із приписами частини другої статті 216 ГК України, якою визначено, що застосування господарських санкцій, якими у розумінні частини другої статті 217 ГК України є відшкодування збитків, повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення.

86. Суди попередніх інстанцій встановили, що на підставі укладеного із Товариством з обмеженою відповідальністю "Гансо Компані" Договору оренди Позивачем набуто в орендне користування Майновий комплекс, частини якого надалі були передані Позивачем в суборенду Товариству з обмеженою відповідальністю "Рентпроперті", Товариству з обмеженою відповідальністю "Інвестпроперті" та Товариству з обмеженою відповідальністю "Ренпроперті 3000". Унаслідок передання частин Майнового комплексу у суборенду Позивач очікував одержувати щомісячний дохід у розмірі 2 257 848 грн.

87. На підтвердження розміру матеріальної шкоди (упущеної вигоди) Позивачем були подані копії договорів суборенди від 11.06.2020 № РІ-28/1, від 11.06.2020 № РП-28/2 та від 11.06.2020 № ІП-28/3, загальний розмір щомісячної плати за якими становив 2 257 848 грн. Отже, розрахунок заявленої до стягнення упущеної вигоди у вигляді втраченого доходу за три місяці становить 6 773 554,00 грн.

88. Скаржником не надано доказів на підтвердження того, що визначена договорами вартість оренди не відповідала середній ринковій вартості здачі аналогічних приміщень в оренду в регіоні, а також будь-яких інших доказів, котрі б свідчили про завищення розміру орендної плати.

89. У касаційній скарзі зазначається, що судами першої та апеляційної інстанцій не було витребувано та досліджено бухгалтерсько-облікові документи та балансові звіти Позивача з відображеною дебіторською заборгованістю щодо неотриманих орендних платежів від суборендарів.

90. Водночас згідно з частиною четвертою статті 74 ГПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

91. Система доказування у господарському процесі засновується на розподілі тягаря доказування між сторонами у справі. Посилаючись на ту чи іншу обставину або спростовуючи їх у суді, сторона повинна доводити такі обставини належними та допустимими доказами.

92. Господарський суд міста Києва та Північний апеляційний господарський суд не мали та не могли збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, оскільки це суперечить принципам змагальності сторін (стаття 13 ГПК України), диспозитивності господарського судочинства (стаття 14 ГПК України) та не узгоджується з приписами статті 74 ГПК України.

93. Неможливість одержання Позивачем доходу від суборенди (упущена вигода) підтверджується актами про недопуск до приміщень Майнового комплексу від 21.10.2020 року, 05.11.2020 року, 26.11.2020 року та від 08.12.2020 року, листом Відповідача-2 від 28.12.2020 № 28/12/20, листами суборендарів від 22.02.2021.

94. Встановивши протиправність поведінки Скаржника, наявність заподіяних збитків (упущеної вигоди), розмір збитків, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та збитками, а також вину Скаржника, суди попередніх інстанцій обґрунтовано визнали наявність у його діянні складу цивільного правопорушення.

95. Таким чином, наведені Відповідачем-1 у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для касаційного оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій, не знайшли підтвердження під час касаційного провадження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

96. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

97. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

98. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, вважає, що судові рішення ухвалено із додержанням норм процесуального та матеріального права, тому підстав для їх зміни чи скасування немає.

Судові витрати

99. Понесені Скаржником у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на Скаржника, оскільки касаційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Інвестохіллс Веста" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 08.10.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.04.2023 у справі № 910/3317/21 - без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуюча Г. Вронська

Судді І. Кондратова

В. Студенець