Постанова

від 06.09.2023 по справі 357/4897/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

06 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 357/4897/20

провадження № 61-12727св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Грушицького А. І.,

суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Пророка В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Відділ (Управління) культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Відділу (Управління) культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області на постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 18 січня 2023 року в складі колегії суддів: Желепи О. В., Кравець В. А., Мазурик О. Ф., у справі за позовом ОСОБА_1 до Відділу (Управління) культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Відділу (Управління) культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області (далі - Відділ культури і туризму) про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначала, що з 01 квітня 1985 року вона працювала в Комунальному закладі Білоцерківської міської ради Білоцерківська музична школа № 3 (далі - Музична школа) на посаді директора. Наказом Відділу культури і туризму від 23 квітня 2020 року № 16-к її звільнено із займаної посади директора Музичної школи та викладача - методиста по класу домри за сумісництвом на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України, а саме: за вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням цієї роботи.

Позивач вважала своє звільнення незаконним, оскільки аморального проступку вона не вчиняла.

Вказувала на те, що вона є ветераном педагогічної праці, має стаж педагогічної роботи 54 роки, високий професіоналізм та фаховість, є членом Президії обласного відділення Національної Всеукраїнської музичної спілки. Впродовж 15 років була головою Ради директорів шкіл естетичного виховання Київщини і 10 років заступником голови, має численні відзнаки. Під її керівництвом Музична школа неодноразово виборювала звання лауреатів на конкурсах та фестивалях різних рівнів. Вважала основним мотивом звільнення позивача упереджене ставлення до неї начальника Відділу культури і туризму ОСОБА_2 . Зазначала, що конфлікт між сторонами у справі має тривалий характер, остання намагається звільнити позивача із займаних посад без законних на те підстав.

Також вказувала на те, що відповідач порушив строки накладення дисциплінарного стягнення, порушив процедуру звільнення, звільнив за відсутності згоди первинної профспілкової організації на розірвання трудового договору та під час особливого періоду, коли діяли обмеження, пов`язані з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).

Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 просила суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ Відділу культури і туризму від 23 квітня 2020 року № 16-к;

- поновити її на посаді директора та викладача - методиста по класу домри Музичної школи з 23 квітня 2020 року;

- стягнути з Відділу культури і туризму середній заробіток за час вимушеного прогулу з дня звільнення до дня поновлення на роботі, а також відшкодувати моральну шкоду у розмірі 100 000,00 грн.

Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області рішенням від 24 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року, позов задовольнив частково.

Визнав протиправним та скасував наказ Відділу культури і туризму від 23 квітня 2020 року № 16-к про звільнення ОСОБА_1 , директора Музичної школи, викладача - методиста.

Поновив ОСОБА_1 на посаді директора та на посаді викладача - методиста по класу домри Музичної школи з 23 квітня 2020 року.

Стягнув з Відділу культури і туризму на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 23 квітня 2020 року до 24 листопада 2020 року у розмірі 145 863, 55 грн, компенсацію за завдання моральної шкоди у розмірі 5 000,00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовив.

Здійснив розподіл судових витрат. Допустив до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, зробив висновок, що з огляду на встановлені обставини безпідставним та необґрунтованим є висновок відповідача про наявність підстав для звільнення позивача з роботи на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України.

Апеляційний суд додатково зазначив, що сам факт наявності у ОСОБА_1 статусу викладача та директора школи так само, як і її присутність у приміщенні під час інциденту, не можуть бути підставою для висновку про аморальність її поведінки.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року здійснено розподіл судових витрат позивача в межах апеляційного провадження у цій справі та стягнено з Відділу культури і туризму на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу адвоката Запаскіна М. Р. у розмірі 8 250,00 грн.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 31 березня 2021 року залишено без розгляду заяву ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у зв`язку з пропуском строку звернення до суду з заявою.

Додатковими рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 квітня 2021 року здійснено розподіл судових витрат позивача на правову допомогу та стягнено з відповідача на її користь судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката Запаскіна М. Р. у розмірі 11 200,00 грн та судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката Травянко О. І. у розмірі 44 000,00 грн.

Верховний Суд постановою від 27 липня 2021 року касаційну скаргу Відділу культури і туризму задовольнив. Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 листопада 2020 року, постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи судові рішення, Верховний Суд виходив з того, що суди не забезпечили повний, всебічний та об`єктивний розгляд справи. Суди надали перевагу одному доказу - відеозапису подій, які мали місце 06 лютого 2020 року, водночас не здійснили безпосереднє дослідження інших доказів, наявних у матеріалах справи, зокрема, акту службового розслідування разом з доданими до нього додатками, загальна кількість яких становить 233. Також суди дійшли необґрунтованих висновків про відсутність підстав для здійснення допиту безпосередніх свідків подій, які мали місце 06 лютого 2020 року, та які могли повідомити суду перебіг обставин того дня, зокрема щодо поведінки позивача.

Направляючи справу на новий розгляд, касаційний суд вказав на те, що під час нового розгляду справи суд має надати оцінку поведінці позивача під час подій, які мали місце 06 лютого 2020 року, дослідити, чи порушила позивач своїми діями навчальний процес, чи відбулося це у зв`язку з виконанням нею її посадових обов`язків, чи здійснювала позивач свої посадові обов`язки у спосіб та порядок, передбачені законом, чи є поведінка позивача сумісною із званням педагога, чи вживала позивач заходів з метою мирного врегулювання спору між працівниками Музичної школи та Школи мистецтв, враховуючи, що сварка відбувалася на очах та у присутності неповнолітніх учнів під час проведення за розкладом уроку, чи вживала позивач заходів із метою дотримання її підлеглими правил етики, моральної поведінки, правил громадського порядку тощо. Також суди мають з`ясувати питання, чи виконувала позивач свої безпосередні обов`язки як викладач, чи забезпечила своєчасне проведення уроку відповідно до розкладу занять тощо.

Під час нового розгляду Білоцерківський міськрайонний суд Київської області рішенням від 08 серпня 2022 року позовну заяву ОСОБА_1 задовольнив частково.

Визнав протиправним та скасував наказ Відділу культури і туризму від 23 квітня 2020 року № 16-к «Про звільнення ОСОБА_1 директора КЗ БМР БМШ № 3, викладача-методиста».

Поновив ОСОБА_1 на посаді, яку вона займала до звільнення, - директора та викладача - методиста по класу домри Музичної школи з 23 квітня 2020 року.

Стягнув з Відділу (Управління) культури і туризму на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24 квітня 2020 року до 17 червня 2022 року у розмірі 484 974,04 грн та моральну шкоду в розмірі 5 000,00 грн.

У задоволенні решти вимог відмовив.

Допустив до негайного виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем як директором Музичної школи при виконанні посадових обов`язків 06 лютого 2020 року допущено порушення Статуту навчального закладу, Посадової інструкції та чинного законодавства про освіту, а також трудового розпорядку та етичних правил поведінки, які відповідають соціальному статусу вчителя та працівника культури, оскільки позивач своїми діями порушила навчальний процес під час виконання нею її посадових обов`язків, не вжила заходів з метою мирного врегулювання спору між працівниками Музичної школи та Школи мистецтв, враховуючи, що сварка відбувалася на очах та у присутності неповнолітніх учнів у час проведення за розкладом уроку, та не вжила заходів з метою дотримання її підлеглими правил етики, моральної поведінки, правил громадського порядку.

Разом із тим, суд дійшов висновку, що хоча в поведінці позивача наявні порушення,однак загалом її дії не можна кваліфікувати як аморальний проступок та такий, що несумісний із продовженням цієї роботи. Матеріали справи не містять прямих доказів психологічного чи фізичного тиску директора на дітей чи викладачів, вживання нею ненормативної лайки, появи в громадських місцях у нетверезому стані, бійки, поведінки, що принижує людську гідність, зважаючи при цьому на можливість застосування такого дисциплінарного заходу до порушення, викладеного у акті службового розслідування, як оголошення догани. У зв`язку з чим суд дійшов висновку про те, що відповідач безпідставно звільнив позивача за пунктом 3 статті 41 КЗпП України, а тому наказ Відділу культури і туризму від 23 квітня 2020 року № 16-к був виданий із порушенням вимог чинного законодавства, тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Також, встановивши, що позивач була звільнена з порушенням норм трудового законодавства, врахувавши положення статті 235 КЗпП України, постанову Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року за № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», довідку Відділу культури № 438 від 16 грудня 2020 року, що узгоджується з роздруківками нарахувань заробітної плати позивачу, а також даними довідки ОК-5 та вихідними даними позивача, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24 квітня 2020 року до 17 червня 2022 року у розмірі 484 974,04 грн (896,44 грн х 541 день вимушеного прогулу).

Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд першої інстанції, врахувавши, конкретні обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнала позивач, характер немайнових втрат, зокрема, тяжкість вимушених змін у її життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, вважав справедливим визначити суму компенсації у розмірі 5 000,00 грн.

Додатковим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 14 жовтня 2022 року закрито провадження у справі в частині клопотання позивача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката Травянка О. І. в розмірі 44 000,00 грн.

Закрито провадження у справі в частині заяви представника позивача адвоката Запаскіна М. Р. про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 11 200,00 грн.

Заяви представника Відділу (Управління) культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області адвоката Чабанова А. О. та представника ОСОБА_1 адвоката Запаскіна М. Р. про ухвалення додаткових рішень задоволено частково.

Стягнено з Відділу (Управління) культури і туризму Білоцерківської міської ради Київської області на користь ОСОБА_1 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 13 555,00 грн.

В іншій частині заяв адвоката Чабанова А. О. та адвоката Запаскіна М. Р. відмовлено.

Закриваючи провадження у справі в частині заяви представника позивача адвоката Запаскіна М. Р. про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 11 200,00 грн та в частині клопотання позивача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката Травянка О. І. в розмірі 44 000,00 грн, суд виходив з того, що такі витрати уже стягнено додатковими рішеннями Білоцерківського районного суду Київської області від 15 квітня 2021 року, яке набрало законної сили та ніким не оскаржувалося.

В іншій частині заяв суд вважав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача різницю між стягнутими частинами судових витрат в розмірі 13 555,00 грн та звільнити сторону позивача від частини такої сплати, враховуючи частину десяту статті 141 ЦПК України.

Київський апеляційний суд постановою від 13 грудня 2022 року апеляційну скаргу Відділу культури і туризму на рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 серпня 2022 року залишив без задоволення.

Рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 08 серпня 2022 року залишив без змін.

Апеляційні скарги Відділу культури і туризму, ОСОБА_1 на додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 жовтня 2022 року задовольнив частково.

Скасував додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 жовтня 2022 року та ухвалив нове судове рішення.

Заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення задовольнив.

Заяви представника Відділу (Управління) культури і туризму адвоката Чабанова А. О., представника ОСОБА_1 адвоката Запаскіна М. Р., про ухвалення додаткового рішення задовольнив частково.

Стягнув з Відділу (Управління) культури і туризму на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу у розмірі 67 888,00 грн.

В іншій частині заяви представника Відділу (Управління) культури і туризму адвоката Чабанова А. О., представника ОСОБА_1 адвоката Запаскіна М. Р. залишив без задоволення.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог про скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, а також зазначив, що відповідач не надав належних та допустимих доказів, які, в тому числі, стали підставою для прийняття відповідачем оспорюваного наказу, не довів, що позивач вчинила аморальний проступок, не сумісний з продовженням роботи на займаній посаді. Також суд зазначив, що сам по собі лише факт не врегулювання спору між працівниками, не може вважатися аморальним проступком, несумісним з продовженням педагогічної діяльності відповідно до пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України.

Скасовуючи додаткове рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 14 жовтня 2022 року та ухвалюючи нове судове рішення, апеляційний суд виходив з того, що постановою Верховного Суду від 27 липня 2021 року скасовано рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 листопада 2020 року, постанову Київського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року, у зв`язку з чим додаткові рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 15 квітня 2021 року, якими на користь ОСОБА_1 стягнено судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката Запаскіна М. Р. у розмірі 11 200,00 грн та судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката Травянко О. І. в розмірі 44 000,00 грн втратили свою силу. Тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про закриття провадження справи у вказаній частині.

Здійснюючи розподіл судових витрат на правову допомогу, апеляційний суд виходив з того, що позивачем з часу подачі позову до завершення повторного розгляду справи у всіх інстанціях (окрім тих, що були отримані за попередній апеляційній розгляд, які не враховувалися судом) дійсно були понесені судові витрати на правничу допомогу адвоката Запаскіна М. Р. та адвоката Травянка О. І. у розмірі 87 200,00 грн (44 000,00 + 6 000,00 + 11 200,00 + 26 000,00), які є співмірними зі складністю справи, строком її розгляду, кількістю проведених судових засідань, відповідають принципу розумності та справедливості. Підстав до зменшення цих витрат судом не встановлено.

Відповідачем під час повторного розгляду справи були понесені судові витрати на правничу допомогу адвоката Чабанова А. О., загальний розмір яких становив 26 400,00 грн.

Оскільки позов ОСОБА_1 задоволено частково на суму 485 974,04 грн (моральна шкода + середній заробіток, визначений судом до стягнення), тобто на 83 % від позовних вимог майнового характеру, заявлених позивачем, а не задоволено - 17 %, то витрати на правову допомогу понесені позивачем пропорційно задоволеним вимогам становить 72 376,00 грн (87 200,00 грн х 83 %), а витрати на правову допомогу понесені відповідачем пропорційно до незадоволених вимог становить 4 488,00 грн (26 400,00 х 17 %).

Враховуючи зазначене, а також положення частини десятої статті 141 ЦПК України, суд вважав за необхідне стягнути з Відділу (Управління) культури і туризму на користь ОСОБА_1 67 888,00 грн (87 200,00 грн - 4 488,00 грн).

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 18 січня 2023 року заяву ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 про ухвалення додаткової постанови задоволено.

Стягнено з Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 14 000,00 грн.

Стягуючи з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 14 000,00 грн, апеляційний суд виходив з того, що позивач надала докази на підтвердження понесених нею витрат у такому розмірі. Вказані витрати є співмірними зі складністю справи, строком її розгляду, кількістю проведених судових засідань, часом проведення таких засідань в апеляційному суді, відповідають принципу розумності та реальності адвокатських витрат. Підстав для зменшення цих витрат судом не встановлено.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

19 грудня 2022 року Відділ (Управління) культури і туризму Білоцерківської міської ради подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року і додаткову постанову Київського апеляційного суду від 18 січня 2023 року та передати справу на розгляд до суду апеляційної інстанції.

У касаційній скарзі заявник посилається на підстави оскарження, визначені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Так, заявник зазначає, що ухвалюючи оскаржуване рішення, суд апеляційної інстанції:

- не дослідив зібрані у справі докази;

- застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 27 березня 2019 року у справі № 560/893/17 (провадження № 61-48706св18), від 30 січня 2018 року в справі № 219/9544/2015 (провадження № 61-686св17), від 20 травня 2021 року в справі № 711/3297/17 (провадження № 61-32488св18), від 19 серпня 2020 року в справі № 639/6295/16 (провадження № 61-36683св18), від 08 липня 2020 року в справі № 612/808/18 (провадження № 61-15537 св19), від 29 червня 2022 року в справі № 357/1279/21 (провадження № 61-124св22), від 20 жовтня 2022 року в справі № 357/1262/21 (провадження № 61-15325св21), від 07 жовтня 2020 року в справі № 705/3876/18 (провадження № 61-697св20), від 14 липня 2020 року в справі № 686/23977/18 (провадження № 61-17715 св19), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16 (провадження № 14-61цс18);

- не виконав вказівки Верховного Суду, викладені у постанові від 27 липня 2021 року, які є обов`язковими для виконання, зокрема: суд не надав оцінку поведінці позивача під час подій, які мали місце 06 лютого 2020 року; не дослідив: чи порушила позивач своїми діями навчальний процес та чи відбулося це у зв`язку з виконанням нею її посадових обов`язків; чи здійснювала позивач свої посадові обов`язки у спосіб та порядок, передбачені законом; чи є поведінка позивача сумісною зі званням педагога; чи вживала позивач заходів із метою мирного врегулювання спору між працівниками Музичної шкоди та Школи мистецтв, враховуючи, що сварка відбулася на очах та в присутності неповнолітніх учнів під час проведення за розкладом уроку; чи вживала позивач заходів із метою дотримання її підлеглими правил етики, моральної поведінки, правил громадського порядку;

- ухвалив рішення щодо неналежного відповідача, а також поновив позивача в Комунальний заклад Білоцерківської міської ради «Білоцерківська музична школа № 3», діяльність якого припинена;

- не з`ясував обставин справи, неправильно нарахував середній заробіток, а також, не розглядаючи та не досліджуючи заперечення на додаткове рішення, формально змінив додаткове рішення суду першої інстанції, задовольняючи вимоги позивача.

Також відповідач зазначає, що суд дійшов необґрунтованого висновку, що дії позивача не можна кваліфікувати як аморальний поступок, не сумісний із подальшою роботою. Вказує на те, що поведінка позивача та її дії можна кваліфікувати як аморальний проступок та такий, що несумісний із продовженням цієї роботи, оскільки позивач неприпустимою поведінкою скомпрометувала себе перед учнями, порушила моральні норми, втратила тим самим авторитет, дискредитувала себе як педагог, що унеможливлює досягнення навчально-виховного процесу.

Вказує на те, що суд дійшов помилкового висновку про те, що відповідачем порушено процедуру звільнення, враховуючи, що 12 березня 2020 року відповідачем було передано Голові Первинної профспілки повідомлення № 104 про звільнення позивача, однак станом на 23 квітня 2020 року рішення профспілкової організації так і не надійшло до відповідача, тому, враховуючи статтю 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» та частину п`яту статті 43 КЗпП України, начальник Відділу культури і туризму звільнив позивача із займаної посади.

Крім того, заявник не погоджується з рішеннями апеляційного суду щодо стягнення з нього витрат на правову допомогу на користь позивача, оскільки всі заяви позивача про ухвалення додаткових рішень щодо судових витрат на правову допомогу подані з пропуском п`ятиденного строку та не відповідають вимогам статті 141 ЦПК України.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 16 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.

Справа надійшла до Верховного Суду у березні 2023 року.

Ухвалою Верховного Суду від 29 серпня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини, встановлені судами

Суди встановили, що ОСОБА_1 з 01 квітня 1985 року працювала в Білоцерківській музичній школі № 3, правонаступником якої є Музична школа, на посаді директора, має загальний педагогічний стаж 54 роки, що сторонами не заперечується та підтверджується трудовою книжкою ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 19-25).

Позивач за сумісництвом працювала в Білоцерківській музичній школі № 3 викладачем - методистом по класу домри, що підтверджується матеріалами справи та не заперечувалося сторонами.

ОСОБА_1 нагороджена медалями «Ветеран праці», «1500-ліття Києва», Лауреата Всесоюзного огляду самодіяльної художньої творчості до 40-річчя Перемоги Великої Вітчизняної Війни, Почесною відзнакою Міністерства культури і мистецтва «За досягнення в розвитку культури і мистецтв», нагрудним знаком «Відзнака міського голови», відзнакою «За заслуги перед містом». Позивачем започатковано чимало мистецьких акцій в музично-естетичному вихованні молодого покоління, зокрема: «Музичні відкриття в Білій Церкві», « ІНФОРМАЦІЯ_1 », шкільний фестиваль в рамках «Юр`ївський ярмарок». Позивач є членом Президії обласного відділення Національної всеукраїнської музичної спілки, упродовж 24 років є членом журі по присудженню міської літературно-мистецької премії ім. М. Вінграновського, членом Міжнародного Фонду ім. П. Глазового, членом Всеукраїнського об`єднання «Просвіта» ім. Т. Шевченка. За атестаційним листом 2017 року та рішенням атестаційної комісії від 19 квітня 2017 року має вищу освіту, є спеціалістом вищої категорії, викладачем-методистом, високопрофесійним фахівцем, компетентним керівником і вмілим організатором (т. 1 а. с. 18, т. 2 а. с. 209-211).

Трудова книжка позивача має запис № 11 від 06 червня 2016 року про оголошення ОСОБА_1 догани за порушення трудової дисципліни; запис № 12 від 07 червня 2016 року про скасування запису № 11; запис № 13 від 26 жовтня 2016 року про звільнення ОСОБА_1 з займаної посади за систематичне невиконання без поважних причин обов`язків (пункт 3 частини першої статті 40 КЗпП України); запис № 14 від 21 лютого 2017 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді за рішенням суду.

Комунальний заклад Білоцерківської міської ради Білоцерківська музична школа № 3 та Комунальний заклад Білоцерківської міської ради Білоцерківська школа мистецтв № 3 є початковими спеціалізованими мистецькими навчальними закладами (школи естетичного виховання), належать до системи позашкільної освіти у сфері культури (пункти 1.1, 1.2, 1.3 Статутів Білоцерківської музичної школи № 3 та Білоцерківської школи мистецтв № 3), засновані Білоцерківською міською радою Київської області на комунальній формі власності. Заклади мають статус державних закладів освіти, підзвітні та підпорядковані Відділу культури та туризму Білоцерківської міської ради. Заклади є юридичними особами, діють на підставі статуту, затвердженого засновником, мають круглу печатку, кутовий штамп та інші штампи і обслуговуються централізованою бухгалтерією відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради (т. 1 а. с. 35-41, т. 5 а. с. 50-58).

В одному приміщенні за адресою: АДРЕСА_1 , знаходиться два заклади: Комунальний заклад Білоцерківської міської ради Білоцерківська школа мистецтв № 3 та Музична школа № 3, які надають освітні послуги. Кабінети приміщення поділені між закладами та закріплені наказом відповідача, один кабінет використовується спільно.

Керівництво Музичною школою здійснює його директор, який призначається та звільняється з посади начальником Відділу культури та туризму (пункт 5.1, 5.2 Статуту).

Відповідно до абзаців 1, 4, 6 пункту 5.3 Статуту керівник закладу здійснює керівництво закладом, організовує навчально-виховний процес, створює належні умови для здобуття учнями початкової спеціальності мистецької освіти.

Згідно з підпунктами 3.5, 3.30, 3.31 Посадової інструкції директор організовує контроль за виконанням правил внутрішнього трудового розпорядку; забороняє проведення освітнього процесу при наявності небезпечних умов для здоров`я учнів чи працівників; дотримується етичних правил поведінки в школі, побуті, громадських місцях, які відповідають соціальному статусу вчителя та працівника культури (т. 1 а. с. 42, 43).

Відповідно до підпункту а) пункту 15 Правил внутрішнього трудового розпорядку Білоцерківської музичної школи № 3 працівники зобов`язані сумлінно працювати, виконувати навчальний режим, вимоги Статуту Білоцерківської музичної школи № 3 і Правил внутрішнього трудового розпорядку, дотримуватись дисципліни праці (т. 2 а. с. 166-169).

Відповідно до Положення про Відділ культури і туризму, затвердженого рішенням Білоцерківської міської ради від 30 серпня 2018 року № 2569-55-VII (т. 3 а. с. 204-207), Відділ культури і туризму є структурним підрозділом Білоцерківської міської ради. Завданням відділу, зокрема є організаційно-методичне керівництво діяльністю підвідомчих закладів та підприємств культури, організація фінансування закладів та підприємств культури, культурно-мистецьких, пам`яткоохоронних та туристичних програм та інших заходів; пошук, використання й поширення нових організаційно - творчих підходів у діяльності закладів культури, вдосконалення господарського механізму їх діяльності, інформаційно-методичне забезпечення, впровадження нових моделей організації культурної пам`яткоохоронної діяльності.

Згідно з пунктом 6 Положення Відділ очолює начальник, який призначається і звільняється за розпорядженням міського голови на конкурсній основі; здійснює керівництво діяльністю Відділу та підвідомчих закладів культури відповідно до даного Положення, посадової інструкції та чинного законодавства; видає в межах своєї компетенції накази, контролює їх виконання; затверджує в установленому порядку штатні розписи підвідомчих закладів культури; здійснює у встановленому законом порядку призначення та звільнення керівників підвідомчих закладів культури, працівників централізованої бухгалтерії відділу, а також вжиття заходів дисциплінарного впливу.

З 24 березня 2016 року керівником Відділ культури і туризму є ОСОБА_2 (т. 4 а. с. 221).

Відповідно до пункту 7.5 Положення структурним підрозділом Відділу є централізована бухгалтерія, яка обслуговує адміністративний апарат відділу та підвідомчі заклади культури.

Рішенням Білоцерківської міської ради Київської області від 29 грудня 2020 року № 84-06-VІІ «Про внесення змін до загальної структури і штатної чисельності апарату Білоцерківської міської ради та її виконавчих органів» міська рада вирішила перейменувати Відділ культури і туризму Білоцерківської міської ради в Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради, код ЄДРПОУ - 05458494 (т. 8 а. с. 128, 129).

Між адміністрацією Білоцерківської музичної школи № 3 та профспілковим комітетом укладено колективний договір, схвалений загальними зборами колективу, який зареєстровано виконавчим комітетом Білоцерківської міської ради, реєстровий № 15 від 08 квітня 2015 року (т. 1 а. с. 29-34).

Позивач була членом профспілкового комітету Білоцерківської музичної школи № 3 та з її заробітної плати утримувались профспілкові внески у розмірі 1 %, що встановлено з довідки відповідача, виписки з рішення профкому № 3 від 01 жовтня 2016 року та роздруківок щодо заробітної плати ОСОБА_1 (т. 2 а. с. 203, 204, 206, т. 4 а. с. 165, 166).

За висновками судів між позивачем та відповідачем існує явний конфлікт, який виник через ліквідацію Музичної школи, що розпочалася в 2016 році, про що свідчать матеріали справи та пояснення сторін.

Наказом начальника Відділу культури та туризму від 07 лютого 2020 року № 12 створено комісію з розслідування факту вчинення аморального проступку працівниками музичної школи ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та ОСОБА_6 .

Комісія створена з метою перевірки фактів, наведених у доповідній записці т. в. о. директора Комунального закладу Білоцерківської міської ради Білоцерківська школа мистецтв № 3 (далі - Школа мистецтв) ОСОБА_7 від 07 лютого 2020 року, та заяви ОСОБА_8 - матері учениці Школи мистецтв ОСОБА_9 від 06 лютого 2020 року.

Відповідно до доповідної записки ОСОБА_7 06 лютого 2020 року о 16:05 год. після початку чергового уроку за розкладом до класу № 2 Школи мистецтв, у якому працювали викладач ОСОБА_10 , концертмейстер викладач ОСОБА_11 з ученицею 3-го класу ОСОБА_9 , увірвалися викладач Музичної школи № 3 ОСОБА_5 , директор Музичної школи № 3 ОСОБА_1 та завгосп Музичної школи № 3 ОСОБА_6 . Увірвавшись до класу № 2, ОСОБА_5 при підтримці ОСОБА_1 та ОСОБА_6 голосно, в грубій формі, ображаючи викладачів ОСОБА_10 та ОСОБА_11 та не звертаючи уваги на присутніх в класі малолітніх учениць ОСОБА_9 та ОСОБА_12 , вимагала віддати комунальне майно (стенд), яке зберігалося в приміщенні класу № 2 та погрожувала забрати його силою. На вимоги припинити порушувати навчальний процес, трудову дисципліну та покинути приміщення класу № 2 Школи мистецтв, ОСОБА_5 розкидала по приміщенню класу особисті речі викладача ОСОБА_11 , фізично схопила викладача ОСОБА_11 та навмисно кинула її на декілька метрів від себе на стіл, при цьому зіпсувавши на ній одяг. Після цього ОСОБА_5 з нецензурною лайкою кинулась у бійку на викладача ОСОБА_10 , відібрала в неї телефон та намагалася його розбити. Всі свої хуліганські вчинки ОСОБА_5 виробляла зі схвалення своєї мами - директора Музичної школи ОСОБА_1 та завгоспа ОСОБА_6 , які не намагалися спинити дії ОСОБА_5 і всіляко заохочували її до вчинення цих незаконних дій (т. 2 а. с. 21, 22).

Згідно із заявою ОСОБА_8 ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та ОСОБА_6 своїми хуліганськими діями зірвали уроки 06 лютого 2020 року у її дитини ОСОБА_9 , учениці 3-го класу, викладача ОСОБА_10 . ОСОБА_13 подзвонила їй і, перебуваючи в нервовому стані, розповіла, що вказані особи своїми діями зірвали уроки, зокрема, ОСОБА_5 підвищувала голос, вживала нецензурні вислови по відношенню до викладача ОСОБА_10 та концертмейстера ОСОБА_11 , накинулася з бійкою на вказаних викладачів (т. 2 а. с. 43).

Суди дослідили акт службового розслідування комісії з розслідування факту вчинення аморального проступку ОСОБА_5 , ОСОБА_1 та ОСОБА_6 від 11 березня 2020 року разом з доданими до нього документами (т. 1 а. с. 140, т. 4 а. с. 142). У вказаному акті описана хронологія подій, здійснених на підставі відеозапису, свідчень і пояснень учасників конфлікту, інших осіб та документів.

Відповідно до пункту 4 розділу 9 вказаного акта: « ОСОБА_1 , працюючи на посаді директора по суміщенню викладача по класу домри КЗ БМР БМШ № 3, виконуючи виховні функції, 06 лютого 2020 року, починаючи з 16:00 год., перебуваючи в приміщенні КЗ БМР БШМ № 3, в класі № 2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , до 16:30 год., в робочий час, під час виконання службових обов`язків, де під її керівництвом та безпосередньо за її участі було принижено працівників - викладачів КЗ БМР БМШ № 3 та застосовано до них фізичну силу, все відбувалося у присутності учнів, малолітніх дітей; а також принижувала та ображала учнів школи та їх батьків, що є порушенням основних моральних норм суспільства та суперечить змісту трудової функції, тим самим дискредитувала свої службово-виховні та посадові повноваження, чим вчинила аморальний проступок, несумісний з продовженням цієї роботи, факт аморального проступку був вчинений у присутності малолітніх дітей - учениць КЗ БМР БШМ № 3 ОСОБА_9 і ОСОБА_12 та викладачів КЗ БМР БШМ № 3 завідуючої відділом оркестрових інструментів, викладача по класу домри ОСОБА_10 , концертмейстера, викладача ОСОБА_11 , т. в. о. директора КЗ БМР БШМ № 3 ОСОБА_7 , що призвело до негативних наслідків: виклику екстреної медичної допомоги, поліції та психологічної допомоги дітям. Своєю недостойною поведінкою ОСОБА_1 скомпрометувала себе перед учнями, іншими особами, порушила моральні норми, втратила тим самим авторитет, дискредитувала себе як директор та викладач. Особистий приклад викладача та його авторитет і високоморальна поведінка мають виключно важливе значення у формуванні свідомості учнів» (т. 1 а. с. 191, 192).

Згідно з актом службового розслідування від 11 березня 2020 року комісія дійшла висновку рекомендувати Відділу культури і туризму розірвати трудові відносини з працівниками Музичної школи: директором-викладачем ОСОБА_1 , викладачем ОСОБА_5 на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України, до завгоспа ОСОБА_6 застосувати дисциплінарне стягнення у вигляді догани на підставі частини першої статті 147 КЗпП України.

За висновком начальника Відділу культури і туризму № 103 від 12 березня 2020 року за наслідками службової перевірки констатовано вчинення, зокрема ОСОБА_1 аморальних дій, які полягали у недотриманні педагогічної етики, образливому та принизливому ставленні до учнів, їх батьків, інших викладачів школи мистецтв, дирекції школи мистецтв, що є підставою для звільнення (т. 4 а. с. 154, 155).

12 березня 2020 року керівником Відділу культури і туризму голові профспілки Білоцерківської музичної школи № 3 направлено подання № 104 про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 за пунктом 1 частини третьої статті 41 КЗпП України (т. 1 а. с. 46, т. 4 а. с. 156).

Наказом Відділу культури і туризму від 23 квітня 2020 року № 16-к ОСОБА_1 звільнено з посади директора Музичної школи та з посади викладача-методиста по класу домри за сумісництвом на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України (т. 1 а. с. 26, т. 4 а. с. 143-145).

Підставами звільнення в оскаржуваному наказі вказано: акт службового розслідування від 11 березня 2020 року щодо факту вчинення аморального проступку 06 лютого 2020 року; відеозапис події аморального вчинку ОСОБА_1 06 лютого 2020 року в КЗ БМР БШМ № 3; виклик поліції 06 лютого 2020 року; виклик екстреної медичної допомоги 06 лютого 2020 року; заява викладача ОСОБА_5 від 19 лютого 2020 року; пояснення завгоспа ОСОБА_6 від 14 лютого 2020 року.

У наказі зазначено, що « ОСОБА_1 , працюючи директором - викладачем Комунального закладу Білоцерківської міської ради Білоцерківської музичної школи № 3, виконуючи виховні функції, 06 лютого 2020 року, починаючи з 16:00 год., перебуваючи зі своїми підлеглими в приміщенні Комунального закладу Білоцерківської міської ради Білоцерківській школі мистецтв № 3, в класі № 2, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , у робочий час, під час виконання службових обов`язків, де під її керівництвом та безпосередньо за її участі, в присутності учнів - малолітніх дітей, було принижено працівників - викладачів КЗ БМР БМШ № 3, та застосовано до них фізичну силу, а також принижувала та ображала малолітніх учнів школи та їх батьків, чим порушила основні моральні норми суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві, і суперечать змісту трудової функції. ОСОБА_1 тим самим дискредитувала свої службово-виховні посадові повноваження, здійснила протиправне винне діяння, що суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, не виконала обов`язків, покладених на неї законодавством і трудовим договором, порушила основні моральні норми суспільства, чим вчинила аморальний проступок, не сумісний з продовженням цієї роботи, факт аморального проступку був вчинений у присутності малолітніх дітей - учениць та викладачів КЗ БМР БШМ № 3, що призвело до негативних наслідків: виклику поліції, виклику екстреної медичної допомоги та психологічної травми малолітнім дітям».

З досліджених у судових засіданнях в суді першої інстанції відеозаписів встановлено, що спір відбувається в приміщенні класу між ОСОБА_5 та ОСОБА_10 при дитині, яка на прохання викладача ОСОБА_14 виходить з класу (покликати директора Школи мистецтв), а потім повертається та сідає під вікном. Викладач ОСОБА_5 почала з`ясовувати з викладачами ОСОБА_10 та ОСОБА_11 питання щодо повернення стенда із зображенням викладачів школи, який зберігався у цьому класі, з приводу чого між ними виникла суперечка. З відеозапису чітко видно, що спір відбувається при дитині, вона виходить, але через хвилину знову повертається. Згодом до класу заходить ОСОБА_7 , позивач ОСОБА_1 , ОСОБА_6 та ще одна дитина. ОСОБА_7 зауважує, що проблемне питання треба вирішувати не під час уроків, звертає увагу, що сидить дитина та вказує про порушення ОСОБА_5 трудової дисципліни. Позивач ОСОБА_1 не є активним учасником конфлікту, вона то заходить до класу, то виходить, стоїть біля дверей. В один з моментів на зауваження ОСОБА_10 , що спірний стенд - це майно музичної школи, а ОСОБА_15 претендують на все, позивач підвищує голос зі словами: «Бо дєйствітєльно! Я тут працюю 35 років! Тебе взяла на роботу!», згодом кількома фразами сперечається з ОСОБА_10 щодо портретів композиторів та Шевченка, такими як: « ОСОБА_16 , я нічого не маю проти, але...», «Яке міське?», згодом покидає клас. Після того, як ОСОБА_7 вирішив, що розгляд питання відносно стенду відбудеться о 19:30 год. всі розійшлись. Загалом конфлікт тривав трохи більше 10 хвилин. На переважній частині відео ОСОБА_5 .

У судовому засіданні в суді першої інстанції були допитані свідки.

Свідок ОСОБА_17 зазначив, що є зятем ОСОБА_1 , працював у Музичній школі № 3 викладачем по класу акордеона. 06 лютого 2020 року працював в класі № 5 Музичної школи № 3. Близько 16:00 год. ОСОБА_6 повідомила його, що ОСОБА_1 пішла з`ясовувати питання щодо зникнення стенда, тому разом із ОСОБА_6 він пішов до класу № 2, де окрім позивача були ОСОБА_7 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 . Свідок знаходився біля класу приблизно хвилину, за цей час ОСОБА_1 спокійно розповідала, що брала участь у придбанні інвентаря музичної школи, ОСОБА_10 постійно кричала, вимагала залишити клас, однак з класу ніхто не виходив. Коли свідок побачив свого учня, пішов на урок. Вказав, що позивач завжди була доброю до учнів та викладачів, а спірний стенд був зроблений за кошти ОСОБА_5 . Під час конфлікту урок не проводився, учнів свідок не бачив ні в класі, ні біля класу.

Свідок ОСОБА_18 зазначив, що є викладачем по класу скрипки Музичної школи № 3. У той день працював у школі в класі № 8 та близько 16:00 год., закінчивши уроки, у коридорі почув крики ОСОБА_10 з вимогою вийти з класу. Коли переносив речі з класу № 8 у кімнату завгоспа, почув, що ОСОБА_19 зверталась до ОСОБА_10 , та бачив як позивач вийшла з класу № 2, однак у цей клас він не заходив, а проходив поруч та стояв біля нього декілька хвилин, ОСОБА_17 стояв у коридорі, а потім пішов до себе в клас.

Свідок ОСОБА_11 вказала, що є викладачем Школи мистецтв. 06 лютого 2020 року в приміщенні Школи мистецтв у класі № 2 вона як концертмейстер проводила урок разом із викладачем ОСОБА_10 та ученицею ОСОБА_9 . З дозволу викладача свідок вийшла з класу, однак коли повернулась побачила в кабінеті ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 . Свідок почала знімати на телефон, оскільки був конфлікт між присутніми. ОСОБА_19 відразу заспокоїлась, ОСОБА_10 постійно просила вийти з класу вказаних осіб, однак вони не виходили, потім ОСОБА_10 попросила ОСОБА_13 покликати ОСОБА_7 , дівчинка покликала та повернулась в клас. ОСОБА_20 підійшла до свідка, штовхнула її, у зв`язку з чим у неї випав телефон. Згодом підійшов директор ОСОБА_7 , коли виключився телефон позивач кричала, казала нецензурні слова, намагались виштовхати ОСОБА_14 втрьох і витягнути стенд, коли ОСОБА_20 сіла на стіл, то ОСОБА_19 ніяк не відреагувала. Вказує, що конфлікт тривав майже 45 хв. У момент сварки в кабінеті було двоє дітей, спочатку все відбувалось при одній дитині - ОСОБА_13 , по ній було видно хвилювання, а згодом зайшла ОСОБА_12 . Коли всі пішли, викладачі почали заспокоювати дітей. Всі уроки були зірваними до кінця робочого дня, адже викладачі були в шоковому стані і не могли повноцінно їх проводити. Згодом викликали швидку та поліцію, медики надали рекомендації щодо дітей, у свідка при огляді виявили забій, а через тиждень проводились збори з приводу цього інциденту. Зазначила, що ОСОБА_19 вже дозволяла собі подібну поведінку. Вказує, що пояснення писала в емоційному стані, тому могла щось випустити.

Свідок ОСОБА_21 зазначила, що працює викладачем Білоцерківської школи мистецтв № 3. 06 лютого 2020 року була на роботі в кабінеті № 6. Близько 16:00 год. її покликав до себе директор в кабінет № 24. У коридорі вона побачила ОСОБА_1 , ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , свідок побачила, як позивач різко відкрила двері в кабінет № 2, і вони втрьох зайшли, потім почула, як у класі № 2 грала домра, двері зачинили. Свідок 5 хвилин була у директора, а коли вийшла, то почула крики з кабінету № 2, чітко чула голос ОСОБА_22 , однак пішла по своїх справах, близько 16:45 год. вона знову пішла до директора, він був дуже схвильований, розповів, що в школі надзвичайна подія. Свідок прийшла в кабінет № 2 та побачила переляканих учениць і заплакану ОСОБА_11 , накрапала заспокійливого викладачам, разом переглянули відео та викликали швидку з поліцією. Через деякий час проводились збори трудового колективу з цього приводу, на яких вирішено звернутись до керівника Відділу культури.

Свідок ОСОБА_23 зазначила, що є домогосподаркою та головою батьківського комітету, оскільки її дитина навчається в Музичній школі № 3. 06 лютого 2020 року їй зателефонували батьки з приводу конфлікту, тому вона прийшла у школу і бачила, як надавалася медична допомога, уроки були зірваними. Їй відомо, що конфлікт виник через стенд, однак кошти на стенд здавали батьки, він оновлюється щороку, кошти здавалися на потреби школи батьками, свідок приносила папір, клей, гуаш, звітів про витрачені кошти не було.

Свідок ОСОБА_6 зазначила, що працювала завгоспом в Музичній школі № 3. 06 лютого 2020 року була присутня при цьому інциденті. Вона з ОСОБА_24 зайшла в клас № 2 та просили ОСОБА_10 повернути стенд, який знаходився у класі за кріслами, потім приєдналася ОСОБА_19 . Позивач не сварилася та не принижувала честь і гідність інших, не вчиняла дебош та не була активним учасником конфлікту. Під час інциденту батьків у класі № 2 не було, дітей також не було, заходила дівчинка, під час конфлікту уроку не було, на спірному стенді були фотографії ОСОБА_25 та ОСОБА_26 . У класі також був ОСОБА_7 та ОСОБА_11 .

Свідок ОСОБА_27 зазначила, що була викладачем Музичної школи № 3. 06 лютого 2020 року чула словесну перепалку біля кабінету № 2, нецензурних слів не чула, тим більше з боку ОСОБА_25 та ОСОБА_22 , загалом конфлікт виник між двома групами викладачів, батьків там не було. Вказала, що спірний стенд виготовляла вона сама, а матеріали надавали їй ОСОБА_5 та ОСОБА_1 .

Свідок ОСОБА_10 зазначила, що працює викладачем Школи мистецтв № 3. Директор ОСОБА_7 є її чоловіком. 06 лютого 2020 року разом з ОСОБА_11 вона вела урок в учениці ОСОБА_9 , у цей час у кабінет увірвались спочатку ОСОБА_1 , потім ОСОБА_5 та завгосп ОСОБА_6 з вимогою повернути майно. ОСОБА_19 схватила свідка за плече і закричала «Де моє майно?». ОСОБА_11 першою почала знімати. Дитина злякалася, запис відразу не вівся, на прохання свідка вийти з класу вказані особи не реагували та казали «Це не наші діти», була нецензурна лексика, ОСОБА_28 стримало лише відеофіксація на телефон, але не ОСОБА_29 , вона видерла з рук телефон, потім фізично втрьох пішли на свідка, видирали стенд. Аморальний вчинок ОСОБА_22 полягає в тому, що вона організувала цей вчинок із нецензурною лексикою, криком, вона порушила свої посадові обов`язки, хоча мала злагодити цей конфлікт, тим більше в іншому закладі. З боку ОСОБА_1 був фізичний вплив, вона фізично розвернула свідка, під час конфлікту весь час була в класі, безперервно ходила по класу. Дитина виходила з кабінету, щоб позвати директора школи, вона покликала і повернулася у клас, потім прийшла інша дитина - ОСОБА_12 , у якої урок мав початись о 16:00 год., батьки дітей прийшли після інциденту. Вказує, що ОСОБА_13 важко це перенесла, у неї була температура. Зазначає, що на спірному стенді було пошкоджено фото, тому прийнято рішення про реставрацію стенду та розміщення там фото дітей, стенд виготовлявся за кошти батьків, зараз він так і стоїть у кабінеті № 2. Вказувала, що не вся подія була зафіксована на телефон. Свідок викликала поліцію та швидку, написала заяву в поліцію. В цей день у неї були зірвані всі уроки, оскільки погіршилось самопочуття через конфлікт. Під час цих подій реагувала емоційно, однак вважає свою поведінку високоморальною.

Свідок ОСОБА_30 зазначила, що працює головним спеціалістом Служби у справах дітей Білоцерківської міської ради, брала участь у комісії у зв`язку з службовим розслідуванням відносно подій 06 лютого 2020 року, аморальний вчинок полягав у тому, що ОСОБА_1 під час навчального процесу зайшла до кабінету, де проходив урок, та почала з`ясовувати відносини, почався конфлікт, була нецензурна лексика від неї, це відомо з матеріалів службової справи та пояснень ОСОБА_8 . Цей вчинок мав місце у присутності двох неповнолітніх дітей та полягав у тому, що позивач дозволила собі в присутності дітей і педагогів допустити цей конфлікт, що вплинуло на дітей, які злякалися. Свідок не була присутня, коли допитували обох дітей, однак була присутня при допиті викладачів музичної школи, під час конфлікту також присутня не була, однак під час засідання комісії переглядала відеозапис. ОСОБА_1 відмовилась давати пояснення.

Свідок ОСОБА_7 зазначив, що працює директором Школи мистецтв № 3. 06 лютого 2020 року працював згідно з розкладом. О 16:00 год. до нього в клас прибігла учениця ОСОБА_9 в схвильованому стані і просила зайти в 2-й клас. Коли прийшов, то побачив конфлікт, під час конфлікту було дві учениці ОСОБА_9 і ОСОБА_12 . ОСОБА_20 на підвищених тонах вимагала повернути якесь майно, свідок намагався припинити конфлікт, пропонував ОСОБА_15 покинути приміщення. ОСОБА_5 кинулась на ОСОБА_10 , почала забирати телефон, при цьому ОСОБА_1 викриками схвально підтримувала ці дії, вона весь час була у класі, як і діти. До ОСОБА_10 вона застосувала фізичну силу, до свідка зверталася на «ти» при дітях. ОСОБА_1 кинулась разом зі ОСОБА_6 витягувати стенд, в цей час зйомки не було, оскільки телефон ОСОБА_10 був закинутий на шафу, а зі сторони ОСОБА_5 був не конфлікт, а напад. Під час конфлікту свідок попередив, що викликає поліцію, пообіцяв віддати стенд після уроків, ОСОБА_10 викликали медичну допомогу. Внаслідок цих подій були зірвані уроки, а ОСОБА_1 мала б припинити це, тому написав доповідну у Відділ культури. Зауважив, що загалом конфлікти між викладачами Музичної школи та школи Мистецтв тривали з 2016 року. Вказує, що стенд був зроблений на кошти викладачів та батьків дітей, у тому числі і за рахунок коштів свідка, тому він вирішив зняти його для реставрації і заміни фото на фото дітей-переможців конкурсу. Десь місяць стенд був у 2-му класі, до конфлікту вимог повернути стенд не було і зараз він знаходиться у кабінеті № 2, оскільки став предметом спору.

Свідок ОСОБА_31 зауважила, що працює завгоспом Школи мистецтв № 3. На час, коли сталася подія, вона працювала бухгалтером. У цей день свідок працювала до 13:00, однак їй зателефонували і вона повернулась на роботу. Коли прибула до школи о 17:30 год., то побачила лікарів, поліцейського, були вчителі та батьки дітей, діти перелякані, її дочка - концертмейстер ОСОБА_11 плакала, у всій школі були зірвані уроки внаслідок цих подій. Зазначала, що стенд того не вартий, забої її дочці нанесла ОСОБА_20 .

Свідок ОСОБА_32 є викладачем Школи мистецтв № 3. 07 лютого 2020 року їй зранку зателефонував директор ОСОБА_7 і повідомив про аморальний проступок в школі та запросив на комісію з приводу цих подій. Вказувала на те, що були скарги батьків, тому складали акти, оглядали відео, опитували свідків. Члени комісії схилялись до того, що це все було сплановано, оскільки вони прийшли втрьох, то мали б розуміти, що буде конфлікт. Після цього стенд став нікому не потрібним. На комісію не прийшли ОСОБА_20 та ОСОБА_19 . Остання, як керівник, не реагувала на дії ОСОБА_25 при дітях, вона мала б повідомити іншого керівника, а фактично вчинила бійку. Зі свідчень дитини вбачається, що вона боялась, що вчителька вб`є іншу вчительку. Більше місяця тривало службове розслідування, а рішення приймалось шляхом таємного голосування. Зазначила, що неправильно прикладати руки та підвищувати голос, за такий вчинок треба тільки звільняти. В діях працівників школи мистецтв не було аморальних дій. Вказувала, що 06 лютого 2020 року не була на роботі, однак події бачила на відео, зі скарг і заяв. Аморальні дії позивача полягали в тому, що ОСОБА_1 увірвалася на урок, це підтвердило кілька осіб: ОСОБА_10 і мама дитини, комісія це встановила зі слів ОСОБА_10 . Свідок не опитувала дітей, однак ознайомлена з усіма матеріалами. У дитини був емоційний стрес. ОСОБА_10 можливо підвищила голос, але це була емоційна відповідь, вона забирала своє майно. До комісії залучена з Музичної школи № 3 голова профспілки ОСОБА_33 .

Свідок ОСОБА_8 зазначила, що є мамою дитини ОСОБА_9 , яка навчалася у ОСОБА_10 06 лютого 2020 року у її дитини був урок, за графіком вона займалась з 15:00 год. до 16:00 год., іноді затримувалася, бо в той час готувалася до обласної олімпіади. Під час уроку до кабінету увірвались ОСОБА_1 і ОСОБА_5 . Зі слів дівчинки, вона спочатку ОСОБА_28 не побачила, бачила конфлікт, штовхання і відбирання, сидіння на столі, потім вийшла покликати директора і повернулася в клас, оскільки хвилювалася за своїх вчителів. Гості не реагували на прохання вийти, зірвали урок, забирали телефон, кидали його, дитина побачила двох атакуючих людей, була в стані стресу, її трусило, а потім у неї була температура. Зазначила, що її донька не мала все це побачити, тим більше від директора школи - Ніни Онуфріївни. Коли свідок під`їхала, ОСОБА_34 було погано, їй надавали допомогу. Свідчення дівчинка давала один раз в присутності мами, без тиску, але не в день події. Ця подія має наслідки, ОСОБА_13 займається з іншим вчителем, оскільки після стресу не змогла займатись у школі, а також не поїхала на олімпіаду.

Свідок ОСОБА_35 є заступником директора з навчально-виховної роботи і викладачем Школи мистецтв № 3. Вказувала, що 06 лютого 2020 року в Школу мистецтв № 3 увірвалися працівники Музичної школи № 3 - ОСОБА_6 , ОСОБА_5 та ОСОБА_1 , була нецензурна лексика, все було в присутності дітей, була викликана швидка допомога та наряд поліції. Наказом ОСОБА_2 була створена комісія, свідок була членом цієї комісії та особисто допитувала дітей, близько місяця проводилась перевірка. Члени комісії встановили, що до класу зайшло троє працівників Музичної школи № 3, тобто було вторгнення та вживання нецензурної лексики, саме зі сторони директора ОСОБА_1 була лайка, погрози у бік ОСОБА_36 , вона казала: «Це все моє». Також вона як директор відповідає за дії своїх підлеглих. Конфлікт тривав десь пів години. Директор ОСОБА_1 могла звернутися безпосередньо до директора ОСОБА_7 . Свідок вказує, що є головою профспілкової організації музичної Школи № 3. Позивач також зверталася із заявою щодо неї, однак в діях працівників Школи мистецтв № 3 не було встановлено аморальних дій.

Свідок ОСОБА_37 є викладачем Школи мистецтв № 3. Вказувала, що 06 лютого 2020 року, кили стався інцидент, вона працювала за розкладом. На 16:00 год. була запланована репетиція ансамблю. В цей час біля класу № 22, що навпроти класу № 2, вона побачила ОСОБА_1 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 і ОСОБА_27 . ОСОБА_5 відчинила клас і зайшла разом з ОСОБА_1 і ОСОБА_6 , після були чутні крики і нецензурна лайка від ОСОБА_22 , оскільки її голос свідок добре знає, ця поведінка притаманна позивачу. Свідка чекали діти, тому вона пішла. Після закінчення уроку, вона повернулась до 2-го класу і побачила схвильованих дітей, як ОСОБА_11 плаче, у неї тремтіли руки, вона вся була червона і їй надавали допомогу. Свідки розповіли, що ОСОБА_1 увірвалася у кабінет, вимагала стенд, вчинила сварку, так само кричала і вимагала стенд ОСОБА_20 . Свідок теж була у стресі, просила батьків забрати дітей, уроки були зірвані, ця ситуація викликала багато емоцій, внаслідок чого проводилися збори колективу, на зборах була засуджена поведінка ОСОБА_1 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , це питання могло бути вирішено мирно, дітям нанесена непоправна шкода. Вказує, що на спірному стенді були зображені різні викладачі, кошти на нього здавали батьки, це не було їхнім майном.

Відповідно до пояснень ОСОБА_9 (10 років), учениці Школи мистецтв № 3, дівчинка засвідчила, що конфлікт почався з того, що до класу, де проходив її урок у ОСОБА_36 зайшло дві вчительки: одна з темним волоссям, а інша - біленька, перша почала говорити віддати стенд, що висів у коридорі з фотографіями, однак викладач сказала, що йде урок і попросила вийти з класу. «Ця вчителька з темним волоссям стала погрожувати ОСОБА_34 , що дасть їй в обличчя і сіла на стіл, спиною до мене. Мені стало страшно і я взялася руками за голову, отак з двох сторін (дитина показує як саме, голос почав тремтіти, дівчинка почала хвилюватись)». Потім дитина, на прохання ОСОБА_36 , позвала ОСОБА_38 , повернулася в клас і сіла на крісло біля вікна. «Ця чужа вчителька кричала на ОСОБА_39 за стенд, щоб та віддала», « ОСОБА_40 мав розпочатись наступний урок, то в клас зайшла Амалія і сіла біля мене. А та чужа вчителька пересіла з столу на стілець і сказала, що нікуди не вийде, а буде слухати наш урок, що вона має право. ОСОБА_41 сказала, що не дозволяє їй сидіти на уроці. Потім зайшов ОСОБА_42 . За ним прийшла ще одна вчителька, така стара з короткою стрижкою. Вона так голосно стала кричати, що тут все її: і стенди, і портрет Шевченка». Далі дитина вказує, що вчителька з темним волоссям підійшла до ОСОБА_43 , вона стояла в кутку і знімала на телефон, й смикнула її за руку так, що та полетіла на стільці, а рукою, в якій тримала телефон, вдарилась об стіл і розбила скло, інша вчителька вихватила телефон у ОСОБА_36 і закинула його у шкаф. Вказує, що дуже злякалась і ввечері у неї була температура (т. 2 а. с. 73).

Згідно з поясненнями ОСОБА_12 (13 років), учениці Школи мистецтв № 3, у четвер 06 лютого вона прийшла на урок до ОСОБА_10 , коли підходила до класу, то почула, що в класі хтось голосно розмовляє. Відкривши двері, побачила ОСОБА_13 і сіла біля неї. У класі крім ОСОБА_36 і ОСОБА_43 була ще повна вчителька, вона на столі сиділа і кричала на ОСОБА_39 за стенд. ОСОБА_41 просила вийти. «Потім зайшов ОСОБА_42 . Він теж казав, щоб чужа вчителька вийшла з класу. Потім зайшло ще дві чужі вчительки: одна світленька й худенька, а друга старенька, повна, з коротким темним волоссям. Ця, що старенька почала голосно кричати, що все тут її. А потім ця, що молодша повна, підійшла до ОСОБА_43 , взяла її шубу та кинула, а потім взяла ОСОБА_44 за руку й так смикнула, що та аж до стола полетіла, ледве не впала» (т. 2 а. с. 77).

Також суди встановили, що з 13 березня 2020 року до 17 березня 2020 року директор Музичної школи ОСОБА_1 перебувала на лікарняному (т. 4 а. с. 170), а також у період з 18 березня 2020 року до 31 березня 2020 року як викладач по класу домри позивач перебувала у відпустці (т. 4 а. с. 167).

Згідно з довідкою Відділу культури № 438 від 16 грудня 2020 року (т. 6 а. с. 188), що узгоджується з роздруківками нарахувань заробітної плати позивачу (т. 2 а. с. 203, 204, 206), а також даними довідки ОК-5 та вихідними даними позивача, заробітна плата ОСОБА_1 як директора становила: за січень 2020 року - 8 947,95 грн, кількість фактично відпрацьованих днів - 21; за лютий - 8 947,95 грн, кількість фактично відпрацьованих днів - 20. Таким чином, розмір середньоденної заробітної плати позивача як директора складав 436,49 грн (8 947,95 + 8 947,95) / 41).

Заробітна плата позивача як викладача становила: за січень 2020 року - 11 869,66 грн, кількість фактично відпрацьованих днів - 25; за лютий - 11 127,81 грн, кількість фактично відпрацьованих днів - 25. Таким чином, розмір середньоденної заробітної плати позивача як викладача складав 459,95 грн (11 869,66 + 11 127,81) / 50).

Середньоденна заробітна плата позивача складала 896,44 грн (436,49 + 459,95).

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судові рішення відповідають вказаним вимогам закону.

Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішеннь, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Щодо оскарження постанови апеляційного суду в частині вирішення вимог про визнання протиправним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України вчинення працівником, який виконує виховні функції, аморального проступку, не сумісного з продовженням даної роботи, є підставою для розірвання трудового договору з працівником.

До суб`єктів, які можуть бути звільнені за згаданою підставою, належать учасники освітнього процесу, зазначені у статті 52 Закону України «Про освіту» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), а саме: педагогічні, науково-педагогічні та наукові працівники; фізичні особи, які провадять освітню діяльність; інші особи, передбачені спеціальними законами та залучені до освітнього процесу у порядку, що встановлюється закладом освіти.

Отже, позивач у цій справі належить до категорії працівників, які можуть бути звільнені на підставі пункту 3 частини першої статті 41 КЗпП України.

Звільнення працівника, який виконує виховні функції та який вчинив аморальний проступок, допускається за наявності двох умов: 1) аморальний проступок повинен бути підтверджений фактами; 2) вчинення проступку несумісне з продовженням роботи, що має виховну функцію.

Таке звільнення допускається за вчинення аморального проступку як при виконанні трудових обов`язків, так і не пов`язаного з ними (вчинення такого проступку в громадських місцях або в побуті).

Трудове законодавство не визначає поняття аморального проступку. Таке визначення є оціночною категорією, а тому суду як правозастосовному органу надано можливість на свій розсуд надавати оцінку на підставі встановлених обставин справи, чи є ті чи інші діяння аморальним проступком. Аморальним проступком є винне діяння, що суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, порушує моральні засади суспільства, моральні цінності, які склалися в суспільстві, і суперечить змісту трудової функції, дискредитуючи службово-виховні, посадові повноваження відповідного кола осіб. Аморальним проступком слід вважати появу в громадських місцях у нетверезому стані, нецензурну лайку, бійку, поведінку, що принижує людську гідність тощо.

Згідно із частиною першою статті 54 Закону України «Про освіту» педагогічною діяльністю можуть займатися особи з високими моральними якостями, які мають відповідну освіту, професійно-практичну підготовку, фізичний стан яких дозволяє виконувати службові обов`язки.

За змістом статті 56 Закону України «Про освіту» педагогічні працівники зобов`язані постійно підвищувати професійний рівень, педагогічну майстерність, загальну культуру; настановленням та особистим прикладом утверджувати повагу до принципів загальнолюдської моралі (правди, справедливості, відданості, патріотизму, гуманізму, доброти, стриманості, працелюбства, поміркованості, інших доброчинностей); виховувати у дітей повагу до батьків, жінки, старших за віком.

Аналіз вищезазначених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що працівники, які виконують виховну функцію, - вчитель, педагог, вихователь, - зобов`язані бути людьми високих моральних переконань та бездоганної поведінки. Якщо педагог недостойною поведінкою скомпрометував себе перед учнями, їх батьками, порушив моральні норми, втратив тим самим авторитет, дискредитував себе як вихователь, він може бути звільнений з роботи за пунктом 3 статті 41 КЗпП України.

До таких висновків дійшов Верховний Суд у своїх постановах від 30 січня 2018 року у справі № 713/265/15-ц (провадження № 61-135св17), від 16 травня 2018 року у справі № 1519/2-667/11 (провадження № 61-13895св18), від 07 травня 2018 року у справі № 243/8522/17 (провадження № 61-13316св18).

Засадами державної політики у сфері освіти та принципами освітньої діяльності є, зокрема, формування поваги до прав і свобод людини, нетерпимості до приниження її честі та гідності, фізичного або психічного насильства, а також до дискримінації за будь-якими ознаками (стаття 6 Закону України «Про освіту»).

Морально-духовне становлення дітей, учнівської молоді, їх підготовка до активної, творчої, соціально значущої, сповненої особистісного сенсу життєдіяльності є найважливішими складовими розвитку суспільства та держави.

Особи, трудовим обов`язком яких є виховання, повинні бути не тільки висококваліфікованими спеціалістами, а й людьми високої духовності та моральних переконань. Особистий приклад викладача, його авторитет і високоморальна поведінка мають виключно важливе значення у формуванні впливу на молодь, становлять ту виховну силу, яку не можна замінити підручниками.

Працівник, який виконує виховні функції, повинен постійно дивитися за собою, відчувати, що його поведінка перебуває під контролем тих, кого він виховує, а також суспільства в цілому (постанова Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 495/47/18).

Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про освіту» керівник закладу освіти в межах наданих йому повноважень, зокрема, організовує діяльність закладу освіти; сприяє здоровому способу життя здобувачів освіти та працівників закладу освіти.

Підвищена відповідальність педагогічних працівників обумовлена тим, що вони перебувають в особливих відносинах та виконують специфічні функції, які не обмежуються лише формальним виконанням трудових обов`язків вчителя (педагога, вихователя), а й здійснюють виховну функцію, не властиву іншим категоріям працівників.

Отже, якщо педагог недостойною поведінкою скомпрометував себе перед учнями, іншими учасниками навчально-виховного процесу, порушив моральні норми, втратив тим самим авторитет, дискредитував себе як педагог, що унеможливлює досягнення мети навчально-виховного процесу, він підлягає звільненню з роботи за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України.

Підставою для звільнення за пунктом 3 частини першої статті 41 КЗпП України є не будь-який аморальний проступок, а такий, що несумісний із продовженням цієї роботи.

Законодавець не визначив критеріїв межі між проступками, сумісними і не сумісними з продовженням роботи, отже, суд зобов`язаний із метою виконання завдання цивільного судочинства самостійно надати оцінку і встановити, чи є аморальний проступок, за який звільнено працівника, таким, що сумісний із продовженням роботи з урахуванням конкретних обставин справи.

Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 27 березня 2019 року у справі № 560/893/17 (провадження № 61-48706св18), від 11 квітня 2019 року у справі № 351/2141/16 (провадження № 61-31226св18), від 31 липня 2019 року у справі № 243/5802/16-ц (провадження № 61-24254св18), від 05 вересня 2019 року у справі № 697/2520/18 (провадження № 61-8551св19), від 02 жовтня 2019 року у справі № 495/47/18 (провадження № 61-44378св18).

У постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року в справі № 6-3135цс16 зазначено, що звільнення не може бути визнано правильним, якщо воно проведено лише внаслідок загальної оцінки поведінки працівника, не підтвердженої конкретними фактами.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, позивач була звільнена з посади директора Музичної школи № 3 та з посади викладача -методиста по класу домри за сумісництвом на підставі пункту 3 частини статті 41 КЗпП України за вчинення аморального проступку, не сумісного з виконанням виховних функцій.

Задовольняючи позовні вимоги про визнання наказу про звільнення незаконними та поновлення позивача на роботі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, надавши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про відсутність достатніх належних та допустимих доказів на підтвердження факту вчинення ОСОБА_1 аморального проступку. У зв`язку з чим суди дійшли висновку, що відповідач безпідставно звільнив позивача за пунктом 3 статті 41 КЗпП, а тому наказ Відділу культури і туризму від 23 квітня 2020 року № 16-к був виданий з порушенням вимог чинного законодавства, тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такими висновками судів у частині вирішення вказаних позовних вимог з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, позивач зайшла до класу № 2 після початку конфлікту. Позивач не вжила заходів з метою мирного врегулювання спору між працівниками Музичної школи та Школи мистецтв, не вжила заходів з метою дотримання її підлеглими правил етики, моральної поведінки, правил громадського порядку та не відреагувала на наявність дітей під час конфлікту і не вчинила дій, щоб убезпечити їх від такого інциденту.

Однак суди дійшли правильного висновку про те, що загалом такі дії позивача не можна кваліфікувати як аморальний проступок та такий, що несумісний із продовженням цієї роботи.

Надавши оцінку саме поведінці позивача під час конфлікту, суди дійшли правильного висновку про порушення нею як директором Музичної школи № 3 Статуту навчального закладу, Посадової інструкції та чинного законодавства про освіту, а також трудового розпорядку та етичних правил поведінки, які відповідають соціальному статусу вчителя та працівника культури.

Матеріали справи не містять прямих доказів психологічного чи фізичного тиску директора на дітей чи викладачів, вживання нею ненормативної лексики, появи у громадських місцях у нетверезому стані, бійки, поведінки, що принижує людську гідність, зважаючи при цьому на можливість застосування такого дисциплінарного заходу до порушення, викладеного у акті службового розслідування, як оголошення догани.

Крім того, суд враховує те, що відповідач не надав доказів на підтвердження вчинення саме позивачем винного діяння, що суперечить загальноприйнятим нормам і правилам, порушує моральні цінності суспільства, і суперечить змісту трудової функції, тим самим дискредитуючи службово-виховні, посадові повноваження відповідного кола осіб. Саме по собі не вчинення позивачем дій для мирного врегулювання спору не є аморальним проступком.

У зв`язку з чим суди дійшли правильного та обґрунтованого висновку про безпідставне звільнення позивача за пунктом 3 статті 41 КЗпП України та визнання незаконним наказу про звільнення та поновлення її на роботі.

Касаційна скарга не містить доводів на спростування вказаних висновків.

Також колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.

Гарантії працівників при незаконному звільненні з роботи та порушенні порядку їх звільнення з роботи визначені законодавцем у статті 235 КЗпП України.

При ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин.

Ураховуючи те, що КЗпП України не містить будь-яких обмежень чи виключень для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а стаття 237-1 цього Кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у її житті та з урахуванням інших обставин.

Отже, компенсація завданої моральної шкоди не поглинається самим фактом відновлення становища, яке існувало до порушення трудових правовідносин, шляхом поновлення на роботі, а має самостійне юридичне значення.

Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі статті 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб, зокрема у вигляді одноразової грошової виплати.

Встановивши, що позивач була звільнена з порушенням норм трудового законодавства, врахувавши положення статті 235 КЗпП України, постанову Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», довідку Відділу культури та туризму № 438 від 16 грудня 2020 року, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 24 квітня 2020 року до 17 червня 2022 року у розмірі 484 974,04 грн.

Також, встановивши, що звільнення позивача відбулося без законної на те підстави, суди дійшли правильного висновку про відшкодування завданої позивачу внаслідок її незаконного звільнення моральної шкоди, розмір якої обґрунтовано визначено залежно від характеру та обсягу страждань позивача, виходячи із засад розумності та справедливості.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 27 березня 2019 року у справі № 560/893/17 (провадження № 61-48706св18), від 30 січня 2018 року в справі № 219/9544/2015 (провадження № 61-686св17), від 20 травня 2021 року в справі № 711/3297/17 (провадження № 61-32488св18), від 19 серпня 2020 року в справі № 639/6295/16 (провадження № 61-36683св18), від 08 липня 2020 року в справі № 612/808/18 (провадження № 61-15537св19), від 29 червня 2022 року в справі № 357/1279/21 (провадження № 61-124св22), від 20 жовтня 2022 року в справі № 357/1262/21 (провадження № 61-15325св21), від 07 жовтня 2020 року в справі № 705/3876/18 (провадження № 61-697св20), від 14 липня 2020 року в справі № 686/23977/18 (провадження № 61-17715 св19), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року в справі № 523/9076/16 (провадження № 14-61цс18), не можуть бути прийняті колегією суддів до уваги. З урахуванням встановлених судами фактичних обставин у цій справі висновки судів не суперечать вказаним висновкам Верховного Суду. Крім того, у справі, яка переглядається, та у постановах суду касаційної інстанції, на які посилається заявник у касаційній скарзі, судами встановлені різні фактичні обставини справи.

Також є безпідставними доводи касаційної скарги про те, що Відділ (Управління) культури і туризму Білоцерківської міської ради є неналежним відповідачем у справі та суди безпідставно стягнули з нього середній заробіток за час вимушеного прогулу, моральну шкоду та судові витрати з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 23 Закону України «Про позашкільну освіту» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) трудові відносини в системі позашкільної освіти регулюються законодавством України про працю, Законом України «Про освіту», цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

З преамбули Закону України «Про освіту» вбачається, що цей Закон регулює суспільні відносини, що виникають у процесі реалізації конституційного права людини на освіту, прав та обов`язків фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у реалізації цього права, а також визначає компетенцію державних органів та органів місцевого самоврядування у сфері освіти.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 1 Закону України «Про освіту» (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) засновник закладу освіти є орган державної влади від імені держави, відповідна рада від імені територіальної громади (громад), фізична та/або юридична особа, рішенням та за рахунок майна яких засновано заклад освіти або які в інший спосіб відповідно до законодавства набули прав і обов`язків засновника.

Згідно з частинами четвертою-шостою статті 14 Закону України «Про освіту» державні заклади позашкільної освіти утворюються центральними органами виконавчої влади та фінансуються за кошти державного бюджету. Інші заклади позашкільної освіти утворюються органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, у тому числі релігійними організаціями, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законодавством порядку, іншими юридичними і фізичними особами, за наявності необхідної матеріально-технічної та науково-методичної бази, педагогічних та інших працівників.

Фінансування позашкільної освіти здійснюється за кошти засновника, державного та/або місцевих бюджетів, батьків, з інших джерел, не заборонених законодавством.

Органи місцевого самоврядування створюють умови для доступності позашкільної освіти шляхом формування, утримання та розвитку мережі закладів позашкільної освіти відповідно до освітніх, культурних, духовних потреб та запитів населення.

За змістом частин третьої, шостої та восьмої статті 22 Закону «Про освіту» заклад освіти залежно від засновника може діяти як державний, комунальний, приватний чи корпоративний. Статус, організаційно-правова форма, тип закладу освіти визначаються засновником і зазначаються в установчих документах закладу освіти. Заклади освіти діють на підставі власних установчих документів, що затверджуються їх засновниками відповідно до законодавства.

Статтею 24 Закону України «Про освіту» передбачено, що система управління закладами освіти визначається законом та установчими документами. Установчі документи закладу освіти повинні передбачати розмежування компетенції засновника (засновників), інших органів управління закладу освіти та його структурних підрозділів відповідно до законодавства. Управління закладом освіти в межах повноважень, визначених законами та установчими документами цього закладу, здійснюють: засновник (засновники); керівник закладу освіти; колегіальний орган управління закладу освіти; колегіальний орган громадського самоврядування; інші органи, передбачені спеціальними законами та/або установчими документами закладу освіти.

У статті 25 Закону України «Про освіту» визначені права і обов`язки засновника закладу освіти, відповідно до якої засновник закладу освіти або уповноважений ним орган (особа), серед іншого, приймає рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію, зміну типу закладу освіти, затверджує статут (його нову редакцію), укладає засновницький договір у випадках, визначених законом; укладає строковий трудовий договір (контракт) з керівником закладу освіти, обраним (призначеним) у порядку, встановленому законодавством та установчими документами закладу освіти; розриває строковий трудовий договір (контракт) з керівником закладу освіти з підстав та у порядку, визначених законодавством та установчими документами закладу освіти; затверджує кошторис та приймає фінансовий звіт закладу освіти у випадках та порядку, визначених законодавством; реалізує інші права, передбачені законодавством та установчими документами закладу освіти.

Заклад позашкільної освіти є юридичною особою. Форма власності закладу позашкільної освіти визначається відповідно до законодавства (частина перша статті 12 Закону України «Про позашкільну освіту»). Заклад позашкільної освіти діє на підставі статуту, що затверджується засновником закладу (частина перша статті 13 Закону України «Про позашкільну освіту»).

Як встановили суди та вбачається з матеріалів справи, відповідно до пунктів 1.1, 1.2, 1.3 Статуту КЗ БМР «Білоцерківська музична школа № 3», затвердженого рішенням Білоцерківської міської ради Київської області від 22 грудня 2016 року № 398-22-VII, КЗ БМР «Білоцерківська музична школа № 3» - початковий спеціалізований мистецький навчальний заклад (школа естетичного виховання) - є початковою ланкою спеціалізованої мистецької освіти, належить до системи позашкільної освіти у сфері культури, заснований Білоцерківською міською радою Київської області на комунальній формі власності. Заклад має статус державного закладу освіти, підзвітний та підпорядкований Відділу культури та туризму Білоцерківської міської ради.

Пунктом 2.1 Статуту передбачено, що заклад є юридичною особою, діє на підставі статуту, затвердженого засновником, має круглу печатку, кутовий штамп та інші штампи і обслуговується централізованою бухгалтерією Відділу культури і туризму Білоцерківської міської ради.

Керівництво закладом здійснює його директор, який призначається та звільняється з посади начальником Відділу культури та туризму Білоцерківської міської ради (пункти 5.1, 5.2 Статуту).

Відповідно до пункту 5.3 Статуту керівник закладу, зокрема, призначає на посади та звільняє з посад педагогічних та інших працівників закладу, за дорученням відділу культури представляє заклад в усіх підприємствах, установах та організаціях (т. 1 а. с. 14-19).

Відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування (частина друга статті 17 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Установлено, що рішенням Білоцерківської міської ради від 29 грудня 2020 року № 84-06-VIII Відділ культури і туризму Білоцерківської міської ради перейменовано на Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради, тобто юридична особа є тією самою, лише проведено перейменування.

Відділ культури і туризму є структурним підрозділом Білоцерківської міської ради (пункт 1.1 Положення про Відділ культури і туризму БМР (нова редакція), затвердженого рішенням Білоцерківської міської ради Київської області від 30 серпня 2018 року № 2569-55-VII). Головною місією діяльності відділу є, зокрема, реалізація єдиної державної політики в сфері культури. Серед основних завдань Відділу є організаційно-методичне керівництво діяльністю підвідомчих закладів та підприємств культури (пункт 3.1 Положення про відділ культури і туризму БМР). Відділ відповідно до покладених на нього завдань забезпечує реалізацію державної політики з питань культури, у тому числі, сприяє розвитку мережі і матеріально-технічної бази закладів та установ культури, раціональній розстановці кадрів (пункт 4.1 Положення про відділ культури і туризму БМР).

Пунктами 7.5 та 7.6 Положення про Відділ культури і туризму БМР визначено, що структурним підрозділом Відділу є централізована бухгалтерія, яка обслуговує адміністративний апарат відділу та підвідомчі заклади культури. Перелік підвідомчих Відділу комунальних закладів, підприємств та установ культури Білоцерківської міської ради базової мережі міста затверджується рішенням міської ради. Зазначене кореспондується з частиною третьою статті 23 Закону України «Про культуру».

З урахуванням наведених вище вимог закону та встановлених судами обставин справи, а також враховуючи те, що КЗ БМР «Білоцерківська музична школа № 3» хоча і є самостійною юридичною особою, однак вона заснована на комунальній власності, підзвітна та підпорядкована Відділу культури та туризму Білоцерківської міської ради, назву якого змінено на Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради, та обслуговувалася централізованою бухгалтерією, яка є структурним підрозділом Відділу та обслуговує підвідомчі йому комунальні заклади культури (у тому числі вказану школу). Тому суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та судових витрат.

Тому доводи касаційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Посилання відповідача на те, що 01 серпня 2022 року КЗ БМР «Білоцерківська музична школа № 3» ліквідований, а тому відсутні підстави для задоволення позовних вимог, не може бути прийнято колегією суддів до уваги, оскільки станом на час подачі позову та розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанцій юридична особа КЗ БМР «Білоцерківська музична школа № 3» зареєстрована, не припинена, не ліквідована.

Інші доводи, наведені заявником, у цілому є ідентичними доводам, викладеним у апеляційній скарзі, яким уже надавалася оцінка судом апеляційної інстанції, а тому вони не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки не підтверджуються матеріалами справи й зводяться до переоцінки судом доказів, що у силу вимог статті 400 ЦПК України не входить до компетенції суду касаційної інстанції.

Таким чином, висновки судів у вказаній частині відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані, і з якими погоджується й суд касаційної інстанції.

Крім того, судами всебічно, повно та об`єктивно надано оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному окремому доказу, а підстави їх врахування чи відхилення є мотивованими (частина третя статті 89 ЦПК України).

При цьому наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і на такі заявник не вказує.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог по суті спору - без змін.

Щодо оскарження постанови апеляційного суду в частині вирішення питання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу

Відповідно до частини першої статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

У частині першій статті 59 Конституції України закріплено право кожного на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до правової позиції Конституційного Суду України таке право є гарантованою Конституцією України можливістю фізичної особи одержати юридичні (правові) послуги (абзац другий пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16 листопада 2000 року № 13-рп/2000). Це право є одним із конституційних, невід`ємних прав людини і має загальний характер; реалізація права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб`єктами права; вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати; конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість (абзаци третій, четвертий, п`ятий підпункту 3.1, абзац перший підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009).

Кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, визначених законом, держава забезпечує надання професійної правничої допомоги безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав та особи, яка надає правничу допомогу. Для надання професійної правничої допомоги діє адвокатура. Забезпечення права на захист від кримінального обвинувачення та представництво в суді здійснюються адвокатом, за винятком випадків, установлених законом. Витрати учасників судового процесу на професійну правничу допомогу відшкодовуються в порядку, визначеному законом (стаття 10 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року).

Пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідності до статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

За положеннями пункту 4 статті 1, частин третьої та п`ятої статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Згідно з частинами першою-шостою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності).

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 та частина восьма статті 141 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18).

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме надано: договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, інтереси позивача у цій справі представляли адвокат Запаскін М. Р. і адвокат Травянко О. І.

На підтвердження понесення позивачем під час розгляду справи витрат на професійну правничу допомогу адвоката Запаскіна М. Р. у розмірі 52 200,00 грн суду надано копії наступних документів:

- договору про надання правничої (правової) допомоги від 06 травня 2020 року № 54, укладеного між ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням «Арбітріум Ліберум» в особі адвоката Запаскіна М. Р. (т. 7 а. с. 55-57);

- додаткової угоди № 1 від 23 листопада 2020 року до договору про надання правничої (правової) допомоги № 54 від 06 травня 2020 року (т. 7 а. с. 58);

- акта № 17/54/01-09 про надання правничої допомоги від 26 листопада 2020 року (т. 7 а. с. 59);

- табеля обліку робочого часу від 26 листопада 2020 року (т. 7 а. с. 60);

- рахунку від 26 листопада 2020 року № РАХ/2020/0016 (т. 7 а. с. 61);

- квитанції про оплату від 29 листопада 2020 року на суму 10 100,00 грн (т. 7 а. с. 62);

- меморіального ордеру від 18 травня 2020 року на суму 1 100,00 грн (т. 7 а. с. 63);

- додаткової угоди № 2 від 25 січня 2021 року (т. 10 а. с. 115);

- рахунку від 09 лютого 2021 року РАХ/2021/0007 (т. 10 а. с. 116);

- акта про надання правничої допомоги № 24/54/01-09 від 09 лютого 2021 року (т. 10 а. с. 117);

- табеля обліку робочого часу від 09 лютого 2021 року (т. 10 а. с. 118);

- квитанції про оплату на суму 9 000,00 грн (т. 10 а. с. 119).

- додаткової угоди № 3 від 17 квітня 2021 року до договору про надання правничої (правової) допомоги № 54 від 06 травня 2020 року (т. 10 а. с. 110);

- акта про надання правничої допомоги № 33/54/01-09 від 27 липня 2021 року (т. 10 а. с. 112);

- табеля обліку робочого часу від 27 липня 2021 року (т. 10 а. с. 113);

- квитанції про оплату на загальну суму 6 000,00 грн (т. 10 а. с. 114);

- рахунку РАХ/2021/0019 від 27 липня 2021 року на суму 6000,00 грн (т. 10 а. с. 111);

- додаткової угоди № 4 до договору № 54 від 06 травня 2020 року, укладеної між сторонами 28 вересня 2021 року (т. 10 а. с. 106);

- рахунку РАХ/2022/0062 від 08 серпня 2022 року на суму 26 000,00 грн (т. 10 а. с. 107);

- акта № 61/54/01-09 від 08 серпня 2022 року про надання правничої допомоги відповідно до договору про надання правничої допомоги № 54 від 06 травня 2020 року на суму 26 000,00 грн (т. 10 а. с. 108);

- табеля обліку робочого часу від 08 серпня 2022 року (т. 10 а. с. 109);

На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката Травянка О. І. у розмірі 44 000,00 грн суду було надано:

- договір № 047/20 про надання правової (правничої) допомоги від 08 травня 2020 року (т. 7 а. с. 72);

- додаток № 1 від 05 травня 2020 року до договору про надання правової (правничої) допомоги № 047/20 від 08 травня 2020 року (т. 7 а. с. 75);

- додаток № 2 від 23 листопада 2020 року до договору про надання правової (правничої) допомоги № 047/20 від 08 травня 2020 року (т. 7 а. с. 76);

- калькуляцію робіт від 23 листопада 2020 року щодо надання правової (правничої) допомоги (т. 7 а. с. 77);

- акт приймання-передачі від 27 листопада 2020 року наданої правової (правничої) допомоги (т. 7 а. с. 79);

- копії касового ордеру № 198/20 від 08 травня 2020 року та касового ордеру № 345/20 від 23 листопада 2020 року (т. 7 а. с. 80);

Оскільки в суді апеляційної інстанції позивач визнав, що за правову допомогу, надану адвокатом Запаскіним М. Р., відповідачем компенсовано такі витрати у розмірі 9 000,00 грн на користь позивача, то суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що такі витрати позивача не підлягають повторному відшкодуванню.

Урахувавши надані позивачем докази на підтвердження понесення нею витрат на правову допомогу під час розгляду цієї справи, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем із моменту подачі позову до завершення повторного розгляду справи в суді першої інстанції дійсно були понесені судові витрати на правничу допомогу адвоката Запаскіна М. Р. та адвоката Травянка О. І. у розмірі 87 200,00 грн (44 000,00 + 6 000,00 + 11 200,00 + 26 000,00). Зазначені витрати є співмірними зі складністю справи, строком її розгляду, кількістю проведених судових засідань, відповідають принципу розумності та справедливості.

Колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції, який врахувавши принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвокатів із складністю справи та виконаних адвокатами робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатами на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатами послуг та виконаних робіт, дійшов правильного висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви ОСОБА_1 про розподіл судових витрат на правову допомогу, пропорційно до задоволених позовних вимог майнового характеру, заявлених позивачем.

Урахувавши те, що відповідачем також понесено витрати на правову допомогу, які також підлягають відшкодуванню за рахунок позивача пропорційно до не задоволених вимог, а також врахувавши положення частини десятої статті 141 ЦПК України, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з Відділу (Управління) культури і туризму на користь ОСОБА_1 67 888,00 грн.

Доводи касаційної скарги про те, що всі заяви позивача про ухвалення додаткових рішень щодо судових витрат на правову допомогу подані з пропуском п`ятиденного строку та не відповідають вимогам статті 141 ЦПК України, у зв`язку з чим суд апеляційної інстанції безпідставно стягнув з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу, не можуть бути прийнятті колегією суддів до уваги з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернулася до суду з позовом у травні 2020 року. У позовній заяві ОСОБА_1 , зокрема, просила вирішити питання про розподіл судових витрат шляхом ухвалення додаткового рішення після розгляду справи по суті. Вказувала, що докази понесених нею витрат на правову допомогу буде подано не пізніше п`яти днів після розгляду справи.

Білоцерківський міськрайонний суд Київської області ухвалив рішення 25 листопада 2020 року.

Заяву про ухвалення додаткового рішення про відшкодування витрат на правову допомогу адвокат позивача ОСОБА_4 подав засобами поштового зв`язку 30 листопада 2020 року, про що свідчить конверт про відправлення (т. 7 а. с. 52, 62). Тобто, заява подана у строк, передбачений частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

Також заяву про ухвалення додаткового рішення про відшкодування витрат на правову допомогу було подано засобами поштового зв`язку адвокатом позивача Трявянко О. І. 27 листопада 2020 року, про що свідчить конверт про відправлення (т. 7 а. с. 69, 84). Тобто, заява подана у строк, передбачений частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

Київський апеляційний суд постановою від 09 лютого 2021 року апеляційну скаргу Відділу культури і туризму залишив без задоволення, а рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 24 листопада 2020 року - без змін.

Заяву про ухвалення додаткового рішення про відшкодування витрат на правову допомогу адвокат Запаскін М. Р. подав засобами поштового зв`язку 15 лютого 2021 року, про що свідчить конверт про відправлення (т. 6 а. с. 206, 215). У відзиві на апеляційну скаргу від 01 лютого 2021 року позивач просив суд вирішити питання щодо розподілу судових витрат шляхом ухвалення додаткового рішення. Зазначав, що документальне підтвердження судових витрат буде надано суду не пізніше п`яти днів після розгляду справи по суті. Тобто, заява подана у строк, передбачений частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

У подальшому постановою Верховного Суду від 27 липня 2021 року скасовані рішення суду першої інстанції та апеляційної інстанції та направлено справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час розгляду справи у суді касаційної інстанції адвокат позивача Запаскін М. Р. у відзиві на касаційну скаргу від 17 квітня 2021 року просив суд вирішити питання щодо розподілу судових витрат шляхом ухвалення додаткового рішення. Зазначав, що документальне підтвердження судових витрат буде надано суду не пізніше п`яти днів після розгляду справи по суті. Заяву про ухвалення додаткового рішення про відшкодування витрат на правову допомогу та підтверджуючі документи адвокат Запаскін М. Р. подав засобами поштового зв`язку 02 серпня 2021 року, що свідчить про дотримання ним строку, передбаченого частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

Під час нового розгляду Білоцерківський міськрайонний суд ухвалив рішення від 08 серпня 2022 року.

Заяву про ухвалення додаткового рішення про відшкодування витрат на правову допомогу адвокат Запаскін М. Р. подав засобами поштового зв`язку 15 серпня 2021 року, про що свідчить конверт про відправлення (т. 10 а. с. 102, 127), тобто в перший робочий день після вихідних, на які припав п`ятий день після ухвалення рішення суду від 08 серпня 2022 року. Тобто, заява подано у строк, передбачений частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

Виходячи з вищевикладеного, доводи відповідача про пропуск позивачем строку на подання доказів на підтвердження понесення нею витрат на правову допомогу, встановленого частиною восьмою статті 141 ЦПК України, є безпідставними.

Інші доводи касаційної скарги, які спрямовані на переоцінку доказів, підлягають відхиленню, оскільки встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Виходячи з вищевикладеного, постанова апеляційного суду в частині стягнення з Відділу (Управління) культури і туризму на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу у розмірі 67 888,00 грн підлягає залишенню без змін.

Щодо оскарження відповідачем додаткової постанови Київського апеляційного суду від 18 січня 2023 року

Як вбачається з матеріалів справи, 19 грудня 2022 року згідно з поштовою відміткою ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 звернувся до апеляційного суду із заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просив стягнути на користь ОСОБА_1 з Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради витрати на професійну правничу допомогу в сумі 14 000,00 грн, понесені під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції (т. 11 а. с. 219-227).

На підтвердження понесених судових витрат на правову допомогу суду було надано: додаткову угоду № 5 від 01 листопада 2022 року до договору про надання правничої (правової) допомоги № 54 від 06 травня 2020 року; акт про надання правничої допомоги № 69/54/01-09 від 13 грудня 2022 року; табель обліку робочого часу від 13 грудня 2022 року; рахунок від 13 грудня 2022 року № РАХ/2022/0077 на суму 14 000,00 грн.

Статтею 270 ЦПК України встановлено порядок ухвалення судом додаткового рішення у цивільній справі, відповідно до якого суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.

Тобто, процесуальним законом визначено вичерпний перелік підстав для ухвалення додаткового рішення, однією з яких є невирішення питання про судові витрати разом з ухваленням судового рішення у справі.

Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено (частини третя, п`ята статті 270 ЦПК України).

Аналізуючи вимоги статті 270 ЦПК України, слід дійти висновку, що додаткове рішення може бути ухвалене лише у випадках і за умов, передбачених частиною першої статті 270 ЦПК України; воно не може змінити суті основного рішення або містити в собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні.

Задовольняючи заяву про ухвалення додаткового рішення та стягуючи з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 14 000,00 грн, апеляційний суд виходив з того, що позивач надала докази на підтвердження понесення нею витрат у такому розмірі. Вказані витрати є співмірними зі складністю справи, строком її розгляду, кількістю проведених судових засідань, часом проведення таких засідань в апеляційному суді, відповідають принципу розумності та реальності адвокатських витрат. Підстав для зменшення цих витрат судом не встановлено.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду апеляційної інстанції.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди із ухваленим апеляційним судом рішенням, проте вони спростовуються матеріалами справи, наведеними нормами права, а тому відхиляються Верховним Судом.

Відповідачем не доведено не співмірність таких витрат зі складністю справи та виконаною адвокатом роботою; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони.

Ураховуючи наведене, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу на стадії апеляційного розгляду справи, обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, підтверджених належними та допустимими доказами, колегія суддів дійшла висновку про те, що визначений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції є обґрунтованим, відповідає критерію розумності та справедливості.

У зв`язку із зазначеним колегія суддів не вбачає підстав для скасування додаткової постанови апеляційного суду про розподіл витрат на правову допомогу.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частиною першою статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.

Колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні касаційної скарги, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Управління культури і туризму Білоцерківської міської ради залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 13 грудня 2022 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 18 січня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

ГоловуючийА. І. Грушицький Судді:С. О. Карпенко І. В. Литвиненко Є. В. Петров В. В. Пророк