Рішення

від 08.11.2023 по справі 903/989/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08 листопада 2023 року Справа № 903/989/23

Господарський суд Волинської області у складі головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича, розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи справу №903/989/23 за позовом Приватного малого підприємства «Євро-В» до Логвинюка Вадима Володимировича про стягнення 1017094,00 грн,

ВСТАНОВИВ:

18.09.2023 Приватне мале підприємство «Євро-В» подало до суду позов до Фізичної особи-підприємця Логвинюка Вадима Володимировича про стягнення 1017094,00 грн. на підставі ст.1212 ЦК України.

Ухвалою суду від 19.09.2023 позовну заяву Приватного малого підприємства «Євро-В» до Логвинюка Вадима Володимировича про стягнення 1017094,00 грн, залишено без руху. Позивачу не пізніше 10-ти календарних днів з дня вручення ухвали усунути недоліки позовної заяви, а саме - надати обгрунтовані пояснення, щодо суб`єктного складу сторони відповідача по даному спору.

Ухвала суду від 19.09.2023 надіслана позивачу на електронну адресу, яка зазначена у позовній заяві ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) 19.09.2023 о 17:15 год.

Отже, строк для усунення недоліків до 29.09.2023.

29.09.2023 позивач подав до суду заяву про усунення недоліків, в якій надав пояснення щодо суб`єктного складу сторони відповідача по даному спору та просить суд стягнути з Логвинюка Вадима Володимировича 1017094,00 грн. підставі ст.1212 ЦК України.

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 02.10.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Ухвалу суду надіслано поштовим зв`язком на адресу відповідача та отримано 07.10.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштових відправлень №0600226915360. Строк для подання відзиву та заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження - до 23.10.2023.

20.10.2023 представник відповідача сформував в системі «Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якому просить суд в задоволенні позову відмовити повністю, також 20.10.2023 на поштову адресу суду надіслано відзив на позовну заяву.

Як слідує з матеріалів справи, а саме довідки про доставку електронного листа, відзив доставлено до електронного кабінету позивача 20.10.2023 о 19:25 год. (а.с.138).

Відповідь на відзив до суду не надходила.

Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов`язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Як вбачається з матеріалів справи, за період з 27.05.2023 по 26.12.2022, з належного ПМП «ЄВРО-В» розрахункового рахунку НОМЕР_1 , відкритого в установі АТ КБ «Приватбанк», здійснено перерахування грошовий коштів на рахунок НОМЕР_2 в установі АТ «УНІВЕРСАЛ БАНК» відкритий на ім`я Фізичної особи-підприємця Логвинюка Вадима Володимировича РНОКГІП - НОМЕР_3 , а саме згідно платіжних документів: №3868 від 16.02.2023 на суму 49 250 грн, №3867 від 14.02.2023 на суму 48 780 грн, №3859 від 08.02.2023 на суму 48 810 грн, №3825 від 26.12.2022 на суму 49 300 грн, №3820 від 15.12.2022 на суму 47 380 грн, №3810 від 13.12.2022 на суму 49 240 грн, №3799 від 29.11.2022 на суму 48 320 грн, №3797 від 15.11.2022 на суму 48 860 грн, №3788 від 07.11.2022 на суму 48 790 грн, №3780 від 21.10.2022 на суму 47 920 грн, №3778 від 18.10.2022 на суму 49 280 грн, №3766 від 07.10.2022 на суму 48 760 грн, №3756 від 24.09.2022 на суму 48 070 грн, №3742 від 06.09.2022 на суму 48 960 грн, №3733 від 19.08.2022 на суму 45 540 грн, №3724 від 10.08.2022 на суму 26 400 грн, №3715 від 05.08.2022 на суму 48 070 грн, №3700 від 18.07.2022 на суму 45 654 грн, №3686 від 05.07.2022 на суму 49 400 грн, №3672 від 22.06.2022 на суму 38 200 грн, №3657 від 16.06.2022 на суму 37 100 грн, №3655 від 10.08.2022 на суму 24 380 грн, №3652 від 27.05.2022 на суму 22 500 грн. - з зазначенням «Призначення платежу: «за товар згідно дог.26/5-Л від 26.05.2022» (а.с. 6-54).

Разом з цим, графу призначення платежу під час оплати за товар заповнює позивач.

Як стверджує позивач, грошові кошти в сумі 1017094,00 грн. були ним перераховані помилково, оскільки жодних договірних чи зобов`язальних правовідносин між сторонами не існує.

03.07.2023 на адресу відповідача скеровано лист за вих. № 65 (а.с.55) з проханням надати первинні документи (належним чином завірені копії), в тому числі: господарські договори, рахунки, видаткові накладні, податкові накладні, акти прийому-передачі та (або) довіреності на отримання ТМЦ по господарським операціям, оплату по яким проведено ПМП «ЄВРО-В» в користь ФОП Логвинюка В.В. згідно банківських виписок, копії яких надано останньому.

На вказаному листі від 03.07.2023 за вих. № 65 (а.с.55) стоїть відмітка Капрпюка, що останній надав документи на відпуск ТМЦ від Логвинюка В.В. на суму 10170094 грн 06.07.2023 за 2022-2023 роки.

У зв`язку з цим, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача перерахованих коштів в сумі 1017094,00 грн на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

За приписами ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Таким чином, суд зауважує, що застосування ст. 1212 ЦК України має відбуватись за наявності певних умов та відповідних підстав, що мають бути встановлені судом під час розгляду справи на підставі належних та допустимих доказів у справі.

У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі. Або ж коли набуття відбулось у зв`язку з договором, але не на виконання договірних умов. Чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання коштів).

Положення глави 83 застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Для виникнення зобов`язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна у однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв`язок між збільшенням майна в однієї особи і відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстав для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто, обов`язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його у іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином, тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, передбачених ст. 11 ЦК України. До відсутності правової підстави стаття 1212 ЦК України відносить також і ситуацію, коли підстава, на якій було набуте або збережене майно, на момент набуття або збереження існувала, але згодом відпала.

У постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі №910/1531/18 викладено позицію, згідно з якою аналіз ст. 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що цей вид позадоговірних зобов`язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Отже, при застосуванні наведеної норми закону підлягають встановленню такі факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Разом з цим, як слідує з матеріалів справи, на підставі усних замовлень канцелярських товарів бухгалтера ПМП «Євро-В» Загоруйко О.Б. відповідач сформовав наступні рахунки-фактури на оплату товару на загальну суму 1017094,00 грн: №4-0008 від 16.02.2023 на суму 49250 грн, №4-0007 від 14.02.2023 на суму 48780 грн, №4-0006 від 08.02.2023 на суму 48 810 грн, №4-0045 від 26.12.2022 на суму 49 300 грн, №4-0037 від 15.12.2022 на суму 47 380 грн, №4-0036 від 13.12.2022 на суму 49 240 грн, №4-0022 від 29.11.2022 на суму 48 320 грн, №4-0016 від 15.11.2022 на суму 48 860 грн, №4-0011 від 07.11.2022 на суму 48 790 грн, №4-0033 від 21.10.2022 на суму 47920 грн, №4-0035 від 18.10.2022 на суму 49 280 грн, №4-0014 від 07.10.2022 на суму 48 760 грн, №4-0025 від 24.09.2022 на суму 48 070 грн, №4-0026 від 06.09.2022 на суму 48 960 грн, №4-0017 від 19.08.2022 на суму 45540 грн, №4-0013 від 10.08.2022 на суму 26 400 грн, №4-0012 від 05.08.2022 на суму 48 070 грн, №4-0017 від 18.07.2022 на суму 45 654 грн, №4-0006 від 05.07.2022 на суму 49 400 грн, №4-0016 від 22.06.2022 на суму 38 200 грн, №4-0014 від 16.06.2022 на суму 37 100 грн, №4-0011 від 10.08.2022 на суму 24 380 грн, №4-0023 від 27.05.2022 на суму 22 500 грн. (а.с.148-169).

Оплата за товар відбулася на підставі платіжних інструкцій №3868 від 16.02.2023 на суму 49 250 грн, №3867 від 14.02.2023 на суму 48 780 грн, №3859 від 08.02.2023 на суму 48 810 грн, №3825 від 26.12.2022 на суму 49 300 грн, №3820 від 15.12.2022 на суму 47 380 грн, №3810 від 13.12.2022 на суму 49 240 грн, №3799 від 29.11.2022 на суму 48 320 грн, №3797 від 15.11.2022 на суму 48 860 грн, №3788 від 07.11.2022 на суму 48 790 грн, №3780 від 21.10.2022 на суму 47 920 грн, №3778 від 18.10.2022 на суму 49 280 грн, №3766 від 07.10.2022 на суму 48 760 грн, №3756 від 24.09.2022 на суму 48 070 грн, №3742 від 06.09.2022 на суму 48 960 грн, №3733 від 19.08.2022 на суму 45 540 грн, №3724 від 10.08.2022 на суму 26 400 грн, №3715 від 05.08.2022 на суму 48 070 грн, №3700 від 18.07.2022 на суму 45 654 грн, №3686 від 05.07.2022 на суму 49 400 грн, №3672 від 22.06.2022 на суму 38 200 грн, №3657 від 16.06.2022 на суму 37 100 грн, №3655 від 10.08.2022 на суму 24 380 грн, №3652 від 27.05.2022 на суму 22 500 грн. - з зазначенням «Призначення платежу: «за товар згідно дог.26/5-Л від 26.05.2022» (а.с. 6-54).

Поставка товару відбулася на підставі видаткових накладних: №3868 від 16.02.2023 на суму 49 250 грн, №3867 від 14.02.2023 на суму 48780 грн, №3859 від 08.02.2023 на суму 48 810 грн, №3825 від 26.12.2022 на суму 49 300 грн, №3820 від 15.12.2022 на суму 47380 грн, №3810 від 13.12.2022 на суму 49240 грн, №3799 від 29.11.2022 на суму 48 320 грн, №3797 від 15.11.2022 на суму 48 860 грн, №3788 від 07.11.2022 на суму 48790 грн, №3780 від 21.10.2022 на суму 47920 грн, №3778 від 18.10.2022 на суму 49 280 грн, №3766 від 07.10.2022 на суму 48 760 грн, №3756 від 24.09.2022 на суму 48 070 грн, №3742 від 06.09.2022 на суму 48 960 грн, №3733 від 19.08.2022 на суму 45 540 грн, №3724 від 10.08.2022 на суму 26400 грн, №3715 від 05.08.2022 на суму 48 070 грн, №3700 від 18.07.2022 на суму 45654 грн, №3686 від 05.07.2022 на суму 49 400 грн, №3672 від 22.06.2022 на суму 38 200 грн, №3657 від 16.06.2022 на суму 37100 грн, №3655 від 10.08.2022 на суму 24380 грн, №3652 від 27.05.2022 на суму 22500 грн. Всього на суму 1017094 грн. (а.с.170-192).

Як слідує з вищенаведених видаткових накладних підставою для їх оформлення вказано саме рахунки-фактури.

Відповідач вказав, що бухгалтером все листування видалено, тому зробити знятків (скріншотів) відповідач зробити вже не може.

Згідно із положеннями Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (в редакції, чинній на час, коли оформлені накладні):

- підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. (частина перша статті 9);

- первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо (частина друга статті 9);

- господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства (стаття 1).

- первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію (стаття 1).

За приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 (з подальшими змінами і в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин):

- господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. (абзац другий пункту 2.1);

- первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення;

- первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції;

- документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою. (абзац перший пункту 2.5);

- первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників. (пункт 2.15).

Відповідно до статті 58-1 Господарського кодексу України суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим. Виготовлення, продаж та/або придбання печаток здійснюється без одержання будь-яких документів дозвільного характеру.

Видаткові накладні, містять такі обов`язкові реквізити, як дату їх складання; назву підприємства, від імені якого складено документ і якому здійснюється поставка за цією накладною, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особисті підписи в графі "відвантажив" та "отримав", та відтиск печаток сторін.

При цьому, судом враховано, що ненадання позивачем взагалі будь-яких доказів на підтвердження факту вибуття печатки з володіння підприємства, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа.

Разом з тим, відповідно до вимог вищевказаного абз.9 ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" у видатковій накладній містяться обов`язкові реквізити, як дата складання; назва підприємства, від імені якого складено документи і якому здійснюється поставка за цією накладною; зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції; особисті підписи в графі "постачальника" та "отримав", та засвідчення цих даних відтиском печаток сторін.

У постанові від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17 Верховний Суд дійшов висновку, що відсутність у видаткових накладних назви посади особи, яка отримала товар за цією накладною, за наявності підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки покупця, не може свідчить про те, що такі видаткові накладні є неналежними доказами у справі. Відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи у здійсненні господарської операції за цими накладними.

Отже, відтиск печатки на видаткових накладних є свідченням участі особи в здійсненні господарської операції за цими накладними (ВС в постанові №916/922/19 від 29.01.2020).

Таким чином, відтиск печатки підприємства є свідченням участі саме такого підприємства, як юридичної особи, у відповідному правочині, отже надані відповідачем видаткові накладні є належними та допустимими доказами, дефектність яких позивачем не доведена.

Відповідно до ст. 144 ГК України, ст.11 ЦК України обов`язки суб`єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких які йому не суперечать.

Відповідно до статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

При цьому, згідно зі ст. 206 ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

В силу положень ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частини 1, 2 статті 639 Цивільного кодексу України).

За змістом частини 1 статті 640 та частини 2 статті 642 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

За приписами частини 2 статті 180 Господарського кодексу України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Судом встановлено, що шляхом складання та надання відповідачем рахунків, а також оплати рахунків позивачем, між сторонами укладено договір поставки (купівлі-продажу) у спрощений спосіб.

Рахунок-фактура є пропозицією укласти договір. Оплативши рахунок, покупець приймає пропозицію і договір вважається укладеним. Також, відповідачем було поставлено товар згідно видаткових накладних.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Оскільки оплата за товар і поставка товару відбувалася в один день, тому сторони мали право укладати договір купівлі-продажу у спрощений спосіб.

При цьому, оплату здійснену позивачем платіжними дорученнями суд розцінює як оплату саме за поставлений відповідачем товар за видатковими накладними та виставленими рахунками.

Щодо зазначення у платіжних дорученнях призначення платежу «згідно договору №26/5-Л від 26.05.2022р.», судом враховано наступне: між сторонами письмового договору укладено не було, водночас здійснення позивачем оплати у дати та у розмірі, що співпадають із датами і вартістю поставок відповідачем на замовлення позивача товару свідчать про те, що між сторонами виникли відповідні правовідносини.

Таким чином, відсутність письмового договору не спростовують укладення договору купівлі-продажу у спрощений спосіб, оскільки дата оплати та суми співпадають з датами поставки та вартістю поставленого товару.

З врахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що між позивачем та відповідачем було укладено договір купівлі-продажу у спрощений спосіб, на виконання якого відповідач неодноразово поставляв товар, а позивач неодноразово оплачував його протягом періоду 2022-2023 років.

За таких обставин, суд дійшов висновку щодо безпідставності посилань позивача на те, що оспорювана сума вважається отриманою відповідачем безпідставно в розумінні статті 1212 ЦК України.

За вказаних обставин, у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 1017094,00 грн. слід відмовити, оскільки підстави для застосування положень статті 1212 Цивільного кодексу України у даному випадку відсутні, з покладенням на позивача судових витрат.

Суд не бере до уваги долучений до матеріалів лист позивача від 03.07.2023 за вих. № 65 (а.с.55), оскільки доказів надіслання відповідачу в матеріалах справи відсутні, а ОСОБА_2 не є учасником справи.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18). Аналогічна позиція викладена у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.

Керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 256 ГПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Приватного малого підприємства «Євро-В» до Логвинюка Вадима Володимировича про стягнення 1017094,00 грн, відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Суддя І. О. Гарбар