Постанова

від 07.11.2023 по справі 909/452/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" листопада 2023 р. Справа №909/452/23

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді:Плотніцького Б.Д.,

Суддів:Матущака О.І.,

Скрипчук О.С.

розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс-Ю.Г.", м.Івано-Франківськ

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06.07.2023 (суддя Горпинюк І.Є.)

у справі №909/452/23

за позовом: Товариство з обмеженою відповідальністю "Стемакс", м.Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс-Ю.Г.", м.Івано-Франківськ

про стягнення 15 000,00 грн забезпечувального платежу за останній місяць оренди, який відповідач не повернув після закінчення строку договору

У порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Стемакс" звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом про стягнення 15 000,00 грн з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс-Ю.Г." забезпечувального платежу за останній місяць оренди, який відповідач не повернув після закінчення строку договору.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання умов укладеного між сторонами договору оренди нежитлового приміщення №07/18 від 02.07.2018 сплатив відповідачу суму оренди за останній місяць оренди в розмірі 15 000грн, яка є забезпечувальним платежем. Не врахувавши вказаний платіж, попередньо сплачений у 2018 він сплатив орендну плату за останній місяць оренди на підставі виставленого орендодавцем рахунку. Станом на день звернення до суду забезпечувальний платіж в сумі 15 000 грн відповідач позивачу не повернув.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 06.07.2023 позов задоволено, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс-Ю.Г." на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Стемакс" 15 000 грн. забезпечувального платежу та 2 684 грн. судового збору.

Судом першої інстанції вказано, що відповідач не подав відзиву, не висловив своєї позиції щодо позову іншим чином, не заперечував проти викладених у позові обставин, не подавав доказів на спростування тверджень позивача та доводів позовної заяви. Також у рішенні суду встановлено факт отримання відповідачем забезпечувального платежу в сумі 15 000 грн, який не був зарахований в рахунок сплати орендної плати за останній місяць оренди (травень 2021), так як орендну плату за травень 2021 позивач сплатив окремо платіжним дорученням №4879 від 19.05.2021, суд дійшов висновку, що після закінчення строку дії договору оренди, такий забезпечувальний платіж є безпідставно набутим майном, яке відповідач за рахунок позивача зберігає у себе без достатньої правової підстави.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги, аргументи учасників справи та процесуальні питання.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Аверс-Ю.Г." оскаржило рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає наступне:

-судом не було отримано жодних доводів відповідача з огляду на процесуальне порушення, що проявилось у ненаданні апелянту права на ознайомлення з матеріалами справи;

-посилається на недотримання сторонами п.4.8 Договору оренди №07/18 від 02.07.2018, яким передбачено передачу орендодавцю ключів від об`єкта оренди та підписання акту здачі-приймання, що засвідчує факт припинення володіння та користування об`єктом оренди;

-звертає увагу суду, що між тими ж сторонами в подальшому було укладено Договір оренди №312/21 від 07.05.2021, предметом якого було то саме приміщення, що і у договорі, який припинив свою дію. Однак, забезпечувальний платіж за цим договором сплачений не був;

-зазначає, що не отримував оскаржуваного рішення суду від 06.07.2023

Відтак, беручи до уваги викладене, відповідач просить апеляційну скаргу задоволити, а рішення господарського суду Івано-Франківської області скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

У відзиві на апеляційну скаргу №150 від 08.09.2023 позивач повністю підтримав свої доводи, викладені у позовній заяві, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін. Заперечив проти доводів апелянта щодо відсутності можливості для ознайомлення з матеріалами справи, з огляду на те, що позовна заява з доданими до неї документами була отримана апелянтом 19.05.2023, копія ухвали про відкриття провадження у справі 22.05.2023, а рішення суду першої інстанції було прийняте 06.07.2023. На думку позивача, твердження апелянта про відсутність складеного акту приймання-передачі нежитлового приміщення №07/18 від 02.07.2018 є перекручуванням фактів та не підтверджується належними та допустимими доказами. Оскільки, такий акт приймання-передачі був складений та підписаний обома сторонами внаслідок закінчення дії Договору оренди, а додаткової угоди, яка б продовжила його дію, не було укладено. Вказаний акт не міг бути поданий позивачем до суду, у зв`язку з втратою внаслідок пожежі у господарських приміщеннях, де здійснювалась господарська діяльність. У той же час відповідач на вимогу ухвали суду не надав вказаний акт приймання-передачі.

Позивач підтверджує наявність між сторонами договору оренди №312/21 від 07.05.2021, укладеного після закінчення дії договору №07/18 від 02.07.2018, за яким стягується неповернутий забезпечувальний платіж у даній справі, та вважає, що даний факт свідчить про повернення орендованого приміщення за актом приймання-передачі. Оскільки юридично неможливо передати те саме приміщення за новим договором, не повернувши його за попереднім договором. У свою чергу, позивач зазначає, що наявність укладеного між сторонами договору оренди №312/21 від 07.05.2021 не відноситься до предмету спору у даній справі.

Відводів суддям в порядку ст.ст.35 - 37 ГПК України на адресу суду не надходило.

Відповідно до ч.13 ст.8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами. Судове засідання не проводилось. Учасники провадження не викликались.

Обставини справи встановлені судами першої та апеляційної інстанції.

Як встановлено судами, 02.07.2018 між ТОВ Аверс-Ю.Г. (орендодавець) та ТОВ СМК ДІРЕКТ СІСТЕМ (орендар) було укладено Договір оренди нежитлового приміщення №07/18, відповідно до якого, орендодавець передає орендареві за плату, на термін, визначений даним договором, частину нежитлового складського приміщення, що знаходиться за адресою: м.Івано-Франківськ, вул.Левинського, 3А, корпус 6, площею 512м2, іменоване надалі Об`єкт оренди.

Протоколом №102 загальних зборів учасників ТОВ СМК ДІРЕКТ СІСТЕМ від 15.05.2019 вирішено змінити назву Товариства на ТОВ Стемакс. Даний факт зафіксовано у п.1.1 статуту ТОВ Стемакс, затвердженого загальними зборами учасників ТОВ Стемакс (протокол №336 від 04.08.2022) та зміна назви позивача зареєстрована в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Даними документами підтверджується, що позивач ТОВ Стемакс до 15.05.2019 мав назву ТОВ СМК ДІРЕКТ СІСТЕМ, а отже є орендарем за договором оренди.

Згідно з п.п.3.1-3.2 договору, орендна плата складає 15 000грн. Оренда плата сплачується починаючи з дати підписання акту приймання-передачі і припиняється по закінченню терміну договору оренди.

Пунктом 3.3 договору оренди сторони передбачили, що після підписання даного договору, орендар сплачує орендну плату за перший та останній місяці оренди. Сума за останній місяць оренди є забезпечувальним платежем. У випадку дострокового розірвання договору, сума забезпечувального платежу повертається орендарю протягом трьох банківських днів, з моменту підписання акту приймання-передачі/повернення Об`єкта оренди, або зараховується, як орендний платіж за останній місяць.

Згідно з п.5.1 договору оренди, цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.05.2021.

Відповідно до п.5.3 договору оренди, орендар, при умові належного виконання своїх обов`язків за цим договором, після спливу строку договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди на новий строк. Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору найму на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця у строк 30 календарних днів до закінчення строку договору.

За актом приймання-передачі нежитлового приміщення до Договору оренди, який, орендодавець ТОВ Аверс-Ю.Г. передало, а орендар ТОВ СМК ДІРЕКТ СІСТЕМ отримало в тимчасове платне користування частину нежитлового складського приміщення загальною площею 512 кв.м. за адресою: м. Івано-Франківськ, вул. Левинського, 3А, корпус 6, разом із наступним майном: утеплені ворота - 2 шт.; охоронна система сигналізації; однофазний електролічильник 1 шт. Нежитлове приміщення, яке передається в оренду, є в належному технічному стані, відповідає санітарним, екологічним та протипожежним нормам, не має технічних пошкоджень, не розкомплектоване.

09.07.2018, платіжним дорученням №3686780531 позивач оплатив відповідачу 30 000грн за оренду згідно рахунку СФ-0000429 від 04.07.2018. Дана сума відповідає сумі орендної плати за перший та останній місяці оренди, які орендар мав сплатити орендодавцеві згідно з п.3.3 договору оренди, тобто включає в себе суму забезпечувального платежу 15 000грн.

Строк договору оренди закінчився 31.05.2021.

Платіжним дорученням №4879 від 19.05.2021 позивач оплатив відповідачу 16 050грн за оренду приміщення за травень 2021 року (останній місяць оренди), згідно Договору.

Нарахування оренди та її оплата за період оренди відображена позивачем в оборотно-сальдовій відомості по рахунку 3711 за липень 2018 травень 2021 по контрагенту ТОВ Аверс-Ю.Г.. Сальдо по дебету рахунку на кінець періоду становить 15 000грн, що відповідає сумі сплаченого позивачем забезпечувального платежу.

У зв`язку з тим, що орендар сплатив орендну плату за травень 2021 двічі (у вигляді забезпечувального платежу та повторно платіжним дорученням №4879 від 19.05.2021), позивач 29.03.2021 направив відповідачу вимогу про повернення попередньої оплати на суму 15 000 грн вих.№44 від 28.03.2023, у якій вимагав повернути суму попередньої оплати (забезпечувального платежу) в розмірі 15 000грн у 3-денний термін з дня отримання даної вимоги.

Предметом позову у цій справі є матеріально-правова вимога про стягнення 15 000 суми забезпечувального платежу, який був сплачений після укладення договору, і не був зарахований у рахунок орендної плати за останній місяць оренди, так як орендна плата за останній місяць оренди травень 2021 була сплачена окремим платіжним дорученням та залишається не повернутою позивачу (орендарю).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи і заперечення, які наведені в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судом першої інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з ч.1 ст.11 ЦК України (тут і надалі в редакції чинній на 12.08.2021) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини; інші юридичні факти (п. 1, 4 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Між сторонами виникли взаємні права та обов`язки на підставі укладеного договору оренди.

Однією із загальних засад цивільного законодавства є свобода договору (п.3 ч.1 статті 3 ЦК України).

Відповідно до статті 283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. За договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або єдиний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).

Статтею 286 ГК України передбачено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Орендна плата встановлюється у грошовій формі. Залежно від специфіки виробничої діяльності орендаря, орендна плата за згодою сторін може встановлюватися в натуральній або грошово-натуральній формі. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Відносини, які виникають з договорів оренди (найму) також регулюються положеннями ст.ст.759-760 ЦК України,

Згідно з ст.525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 6 ЦК України передбачено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Приписами статті 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків.

За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір, сторони справи врегулювали сплату, після підписання договору оренди, орендної плати за перший та останній місяць оренди. При цьому, сума за останній місяць оренди визначена сторонами як забезпечувальний платіж. Такий платіж, у разі дострокового розірвання договору, підлягав поверненню орендареві, або зараховувався як орендний платіж за останній місяць.

У даному випадку, договір оренди достроково не розривався, діяв з моменту його підписання до 31.05.2021, як було визначено п.5.1 договору, а отже третє речення п.3.3 Договору оренди не застосовне до випадку сторін, оскільки воно стосується випадків дострокового розірвання договору. Виходячи з того, що договір оренди між сторонами достроково не розривався, забезпечувальний платіж у даному випадку мав враховуватись як орендний платіж за останній місяць оренди (травень 2021), як визначено першим реченням п.3.3 Договору.

Однак, платіжним дорученням №4879 від 19.05.2021 позивач сплатив відповідачу орендну плату за травень 2021 в сумі 16 050 грн, тобто за останній місяць оренди, орендна плата була сплачена двічі.

Виходячи з принципу судочинства jura novit curia - "суд знає закони", саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 та у постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 18.06.2020 у справі №915/940/18.

З огляду на викладене, керуючись принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність, і принципом jura novit curia, суд вважає за необхідне надати належну правову кваліфікацію спірних відносин, що склались між сторонами, за результатами дослідження та оцінки усіх обставин справи.

Положення ст.1212 ЦК України регулюють випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і, які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Відповідно до ст.1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Загальна умова ч.1 ст.1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення ст.1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який не ґрунтується на прямій вказівці закону або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі колегії Касаційного господарського суду від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, позивач двічі сплатив відповідачу орендну плату за травень 2021 у зв`язку з тим, що не врахував попередньо сплачений ним забезпечувальний платіж в розмірі 15 000 грн в рахунок орендної плати за останній місяць оренди. Одночасно встановлено, що позивач звертався до відповідача з вимогою №44 від 28.03.2023 про повернення 15 000 грн забезпечувального платежу. Однак відповідач коштів не сплатив.

Відповідно до ст.1213 ЦК України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності факту отримання відповідачем забезпечувального платежу в сумі 15 000 грн, який не був зарахований в рахунок сплати орендної плати за останній місяць оренди (травень 2021), так як орендну плату за травень 2021 позивач сплатив окремо платіжним дорученням №4879 від 19.05.2021. Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що після закінчення строку дії договору оренди, такий забезпечувальний платіж є безпідставно набутим майном, яке відповідач за рахунок позивача зберігає у себе без достатньої правової підстави, а позов про стягнення даного забезпечувального платежу підлягає задоволенню.

За приписами ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Статтею 236 ГПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Якщо одна із сторін визнала пред`явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 191 цього Кодексу.

Згідно ст.276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Матеріали справи свідчать про те, що місцевий господарський суд ухвалив оскаржуване рішення з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.

Доводи апелянта щодо процесуального порушення судом першої інстанції його права на ознайомлення з матеріалами справи не підтверджуються матеріалами справи, з огляду на те, що від моменту подачі заяви про ознайомлення (09.06.2023) до прийняття оскаржуваного рішення суду пройшов місяць, протягом якого стороні не було створено перешкод у ознайомленні з матеріалами справи. Відтак, такі твердження скаржника не відповідають дійсності.

Посилання скаржника на Договір оренди №312/21 від 07.05.2021, предметом якого було те саме приміщення, що і у договорі, який припинив свою дію, свідчать про те, що Договір оренди №07/18 від 02.07.2018, за яким відбувається стягнення у даній справі, все ж припинив свою дію та у апелянта виникло зобов`язання повернути позивачу сплачений забезпечувальний платіж. А не сплата забезпечувального платежу за іншим договором не є предметом спору у даній справі. Інші доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються викладеним вище, у зв`язку з чим колегія суддів апеляційного господарського суду не вбачає підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового рішення.

З огляду на зазначене колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Судові витрати.

У зв`язку з залишенням апеляційної скарги без задоволення, апеляційний господарський суд на підставі ст.129 ГПК України залишає витрат по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги за апелянтом.

Керуючись ст.ст.8, 126, 129, 232, 233, 236, 269, 270, 275, 276, 281, 282 ГПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Аверс-Ю.Г.", м.Івано-Франківськ залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 06.07.2023 у справі №909/452/23 залишити без змін.

3. Судовий збір за розгляд справи в апеляційному порядку покласти на апелянта.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Головуючий-суддяПлотніцький Б.Д.

СуддіМатущак О.І.

Скрипчук О.С.