Рішення

від 09.11.2023 по справі 917/1464/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.11.2023 Справа № 917/1464/23

Господарський суд Полтавської області у складі судді Тимощенко О.М., секретар судового засідання Михатило А.В., розглянувши матеріали справи

за позовною заявою Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "УКРСПИРТ", вул. Гагаріна, 16, м. Бровари, Київська область, 07400, адреса для листування: вул. Антоновича, 33 В, оф. 23, м. Київ, 01033

до відповідача Фермерського господарства "ФАВОРИТ-АГРО-ПЛЮС", вул. Сонячна, 6, с. Новачиха, Лубенський район, Полтавська область, 37820

про стягнення 23 860, 00 грн, -

ВСТАНОВИВ:

15.08.2023 року через систему Електронний суд до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "УКРСПИРТ" до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ФАВОРИТ-АГРО-ПЛЮС" про стягнення заборгованості у розмірі 23 860,00 грн за договором, укладеним у спрощений спосіб шляхом надання рахунку-фактури №51 від 14.04.2021 року (вх. №1566).

В обґрунтування позову позивач вказував, що відповідач не виконав свої зобов`язання за договором з надання послуг з навантаження та зважування, які були оплачені позивачем.

Ухвалою від 21.08.2023 року суд залишив позовну заяву Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "УКРСПИРТ" без руху та надав позивачу строк 5 дні з дня вручення даної ухвали для усунення вказаних у ній недоліків позовної заяви.

24.08.2023 року до суду через систему Електронний суд від позивача надійшли дві заяви (вх. №№ 10417, 10409) на виконання вимог ухвали суду від 21.08.2023 року про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до даних заяв позивачем зазначено, що вірним найменуванням відповідача є Фермерське господарство ФАВОРИТ-АГРО-ПЛЮС; надано документи, які підтверджують відправлення іншим учасникам справи копії позовної заяви і доданих до неї документів, а також надано доказ сплати судового збору квитанцію про сплату №2850 від 23.08.2023 року на суму 2 147,20 грн.

Ухвалою суду від 28.08.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду і відкрито провадження у справі. Ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Встановлено відповідачу строки: для подання відзиву на позов, оформленого з урахуванням вимог ст. 165 ГПК України - протягом 15 днів з дня отримання ухвали; після отримання від позивача відповіді на відзив подати до суду заперечення в строк 5 днів з дня отримання такої відповіді від позивача з урахуванням вимог ст.ст. 167,184 ГПК України. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив з урахуванням вимог ст. 166 ГПК України - 5 днів з моменту отримання від відповідача відзиву на позов.

20.09.2023 року до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому також просив вважати причину пропуску строку на подачу відзиву поважною (вх. № 11769, арк. справи 39-45).

В обґрунтуванні даного клопотання представник відповідача посилався на те, що ухвала про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі №917/1464/23 від 28.08.2023 року була отримана ФГ "ФАВОРИТ-АГРО-ПЛЮС" 02.09.2023 року о 19:24 год. Договір про надання правової допомоги між відповідачем та адвокатом Коморною О. В. укладено 07.09.2023 року, також в цей день представником отримано позовну заяву та копію ухвали від 28.08.2023 року. На думку представника відповідача, дані обставини є поважними причинами пропуску строку для подання відзиву.

Ухвалою від 21.09.2023 року суд клопотання представника відповідача про поновлення пропущеного строку для подання відзиву на позовну заяву (з додатками) задовольнив, ухвалив поновити відповідачу строк для подання вказаного відзиву (вх. № 11769 від 20.09.2023 року).

У відзиві на позов ФГ "ФАВОРИТ-АГРО-ПЛЮС" проти позову заперечувало, зазначаючи, що ФГ «Фаворит - Агро Плюс» 14.04.2021 року надало послуги щодо навантаження та зважування для ДП «Укрспирт» по факту виконаних робіт було складено рахунку-фактури №51 від 14.04.2021 року. За твердженням відповідача, з характеру наданих послуг вбачається що їх не можливо було надати наперед, а їх кількість можна визначити тільки по факту їх виконання. Даний факт можуть підтвердити працівники фермерського господарства, які безпосередньо виконували дані роботи (накази на призначення додаються). Крім того, відповідач вважає факт оплати даного рахунку визнанням факту отримання даних послуг.

19.10.2023 року позивач подав відповідь на відзив ( арк. справи 60-61), у якій ДП «УКРСПИРТ» заперечується факт надання ФГ «Фаворит-Агро-Плюс» послуг. ДП «УКРСПИРТ» вважає, що належним та достатнім доказом надання ФГ «ФаворитАгро-Плюс» послуг за рахунком-фактурою № 51 від 14.04.2021 є акт прийому-передачі наданих послуг, який в даному випадку відсутній у ФГ «Фаворит-Агро-Плюс» та ДП «УКРСПИРТ». Позивач вважає, що рахунок-фактура № 51 від 14.04.2021 та здійснення ДП «УКРСПИРТ» платежу за даним рахунком не може вважатись доказом надання ФГ «Фаворит-Агро-Плюс» відповідних послуг з навантаження та зважування. Процес надання послуг є господарською операцією. У зв`язку з чим, на суб`єктів підприємницької діяльності поширюється обов`язок вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність до уповноважених осіб, що у свою чергу є фактичним обґрунтуванням надання виконавцем відповідних послуг замовнику. Усі господарські операції, у тому числі і надання послуг, відображаються в бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Первинні документи є підтвердженням вчинення певної господарської операції. На особу, яка хоче довести факт надання послуг, покладається обов`язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, а саме - надання послуг замовнику на виконання умов договору, що не доведено відповідачем.

Відповідно до частини п`ятої статті 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.

Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін згідно з ч. 5 ст. 252 ГПК України сторони суду не надали.

За ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. За ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 ГПК України дане рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).

Повне рішення складено після виходу судді Тимощенко О.М. з лікарняного.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив наступне.

Матеріалами справи підтверджено, що між позивачем та відповідачем був укладений договір поставки у спрощений спосіб.

14.04.2021 року відповідач виставив позивачу рахунок-фактуру №54 ( арк. справи 9) для оплати за договором б/н від 14.04.2021 року за зважування та навантаження на суму 23860 грн.

За платіжним дорученням № 6507 від 15.04.2023 на суму 23 860 грн. позивач оплатив вказаний рахунок ( арк. справи 10).

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В частині 1 статті 627 Цивільного кодексу України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Положеннями ч. 1 ст. 205 ЦК України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 т. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до ч. 1 ст.641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Таким чином, суд приходить до висновку, що між сторонами виникли правовідносини, характерні для договорів надання послуг, які підпадають під правове регулювання насамперед глави 63 ЦК України «Послуги. Загальні положення»).

Крім того, згідно з ч.1 ст.75 ГПК, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відповідач факт укладання договору визнає, як власне і позивач.

Згідно з ч.1 ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Ч.2 вказаної статті встановлює, що положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Ч.1 ст.903 ЦК України щодо оплати за договором про надання послуг зазначає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Правовий аналіз наведених положень ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що договір надання послуг є двостороннім правочином, за яким обов`язку виконавця з надання певної послуги кореспондує обов`язок замовника з її оплати.

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У зв`язку з невиконанням ФГ «Фаворит - Агро Плюс» оплачених позивачем послуг останній пред`явив відповідачу вимогу про повернення коштів (арк. справи 12), направлення якої підтверджується описом вкладення та поштовими квитанціями ( арк. справи 13-14).

Вимогу позивача ФГ «Фаворит - Агро Плюс» залишило без реагування і задоволення.

Спір між сторонами полягає у факті надання послуг, які оплачені позивачем. Позивач на підтвердження оплати послуг надав суду платіжне доручення № 6507 від 15.04.2023 коштів на суму 23 860 грн. В платіжному дорученні № 6507 від 15.04.2023 в призначенні платежу вказано, що кошти сплачено згідно рахунку-фактури № 51 від 14.04.2021. В рахунку-фактурі № 51 від 14.04.2021, за підписом керівника ФГ «ФАВОРИТ-АГРО ПЛЮС» Циганенко Наталії Миколаївни, вказано, що ФГ «ФАВОРИТ-АГРО-ПЛЮС» надаються послуги з навантаження та зважування згідно договору від 14.04.2021 № б/ н.

Отже, позивачем доведено факт оплати послуг. Відповідач побудував свою правову позицію таким чином: ФГ «Фаворит - Агро Плюс» 14.04.2021 року надало послуги щодо навантаження та зважування для ДП «Укрспирт» по факту виконаних робіт було складено рахунку-фактури №51 від 14.04.2021 року. З характеру наданих послуг вбачається, що їх не можливо було надати наперед, а їх кількість можна визначити тільки по факту їх виконання. Даний факт можуть підтвердити працівники фермерського господарства, які безпосередньо виконували дані роботи (накази на призначення яких додано до відзиву). Крім того, відповідач вважає факт оплати даного рахунку визнанням факту отримання даних послуг.

У той же час, згідно з принципом змагальності саме відповідач має довести факт надання ним послуг позивачу.

Усталеним як в цивілістичній доктрині, так і судовій практиці під принципами виконання зобов`язань розуміються загальні засади згідно з якими здійснюється виконання зобов`язання. Як правило виокремлюється декілька принципів виконання зобов`язань, серед яких: належне виконання зобов`язання; реальне виконання зобов`язання; справедливість, добросовісність та розумність (частина 3 статті 509 Цивільного кодексу України).

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Жодних належних та допустимих доказів надання позивачу послуг відповідач суду не надав.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 25.06.2020 у справі №924/233/18). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції).

Так, зокрема, у рішенні у справі "Дж. К. та інші проти Швеції" Суд наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Суд критично оцінює посилання відповідача на те, що факт надання послуг можуть підтвердити працівники фермерського господарства, які безпосередньо виконували дані роботи (накази на призначення яких додано до відзиву). Додані до відзиву накази свідчать лише про наявність трудових відносин з певними особами.

Інших доказів (зокрема заяв свідків тощо) відповідач суду не надав, на наявність таких доказів не посилався.

Отже, з урахуванням вищенаведеного та принципу вірогідності суд дійшов висновку, що позивач оплатив послуги, але не отримав їх від відповідача.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Крім того, процес надання послуг є господарською операцією. У зв`язку з чим, на суб`єктів підприємницької діяльності поширюється обов`язок вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність до уповноважених осіб, що у свою чергу є фактичним обґрунтуванням надання виконавцем відповідних послуг замовнику.

Усі господарські операції, у тому числі і надання послуг, відображаються в бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування.

Так, за ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

За п. 10 ч. 1 ст. 1 Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію. До таких документів слід віднести, зокрема, акт про надання послуг, акт виконання робіт.

Первинні документи є підтвердженням вчинення певної господарської операції надання послуги.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За ст. 1 Закону господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню у бухгалтерському обліку.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду.

На особу, яка хоче довести факт надання послуг, покладається обов`язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, а саме - надання послуг замовнику на виконання умов договору, чого не було зроблено відповідачем.

Посилання відповідача на лист Міністерства фінансів України від 16.02.2017 року не спростовує позовні вимоги та не звільняє відповідача від обов`язку підтвердити належними доказами факт надання ним послуг позивачу.

Враховуючи наведене суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані, правомірні, відповідачем не спростовані і підлягають задоволенню судом.

Відповідно до ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно положень ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Фермерського господарства "ФАВОРИТ-АГРО-ПЛЮС" (вул. Сонячна, 6, с. Новачиха, Лубенський район, Полтавська область, 37820, ідентифікаційний код 37137530) на користь Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості "УКРСПИРТ" (вул. Гагаріна, 16, м. Бровари, Київська область, 07400, адреса для листування: вул. Антоновича, 33 В, оф. 23, м. Київ, 01033, ідентифікаційний код 37199618) 23 860, 00 грн. та 2147, 20 грн. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ із набранням цим рішенням законної сили.

Рішення підписано 09.11.2023 року

Рішення набирає законної сили у строк та в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в строк, встановлений ст.256 Господарського процесуального кодексу України та в порядку, передбаченому ст.257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Тимощенко О.М.