Постанова

від 12.03.2024 по справі 917/1464/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 березня 2024 року м. Харків Справа №917/1464/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження без виклику сторін у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача Фермерського господарства «Фаворит-Агро-Плюс» (вх.№2628П/1) на рішення Господарського суду Полтавської області від 09.11.2023 року у справі №917/1464/23,

за позовом Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт», (вул. Гагаріна, 16, м.Бровари, Київська область, 07400, адреса для листування: вул. Антоновича, 33 В, оф. 23, м. Київ, 01033),

до Фермерського господарства «Фаворит-Агро-Плюс», (вул. Сонячна, 6, с.Новачиха, Лубенський район, Полтавська область, 37820),

про стягнення 23860,00 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2023 року через систему «Електронний суд» Державне підприємство спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фаворит-Агро-Плюс» про стягнення заборгованості у розмірі 23860,00 грн. за договором, укладеним у спрощений спосіб шляхом надання рахунку-фактури №51 від 14.04.2021 року.

В обґрунтування позову позивач вказував, що відповідач не виконав свої зобов`язання за договором з надання послуг з навантаження та зважування, які були оплачені позивачем.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 09.11.2023 року у справі №917/1464/23 (повний текст підписано 09.11.2023 року, суддя Тимощенко О.М.) позов задоволено повністю.

Стягнуто з Фермерського господарства «Фаворит-Агро-Плюс» на користь Державного підприємства спиртової та лікеро-горілчаної промисловості «Укрспирт» 23860,00 грн. та 2147,20 грн. витрат по сплаті судового збору.

Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить:

- скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 09.11.2023 року;

- прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що ним було надало послуги щодо навантаження та зважування для ДП «Укрспирт»; по факту виконаних робіт складено рахунок-фактуру №51 від 14.04.2021 року. За твердженням відповідача, з характеру наданих послуг вбачається що їх не можливо було надати наперед, а їх кількість можна визначити тільки по факту їх виконання. Даний факт можуть підтвердити працівники фермерського господарства, які безпосередньо виконували дані роботи. Крім того, відповідач вважає факт оплати даного рахунку визнанням факту отримання даних послуг.

Апелянт вказує, що договір надання послуг укладено у спрощеній формі, тобто дана форма не передбачає складання акту - приймання передачі наданих послуг, а відповідно його відсутність не може свідчити про те, що дані послуги не надавалися. Так, до Господарського суду Полтавської області було подано документи, що свідчать про наявність у відповідача трудових ресурсів для надання даних послуг, а також було повідомлено, що дані особи можуть підтвердити факт надання даних послуг. У власності відповідача є необхідне майно для надання послуг з навантаження та зважування , а саме станом на 14.04.2021 року два навантажувачі, які відображено у податковій звітності фермерського господарства та електронні ваги до 60 т. Також дані виробничі потужності відповідача знаходяться у безпосередній близькості до ДП «Вишняківський спиртовий завод» (через паркан, а деякі склади у спільній частковій власності), який був фактичним отримувачем цих послуг, про що чудово відомо контрагенту. Тож спірна господарська операція цілком відповідала характеру співпраці між ФГ «Фаворит-Агро-Плюс» та не носить характеру сумнівної.

Скаржник вважає, що суд першої інстанції підійшов до вирішення даної справи упереджено, не оцінив усі істотні обставини, докази та аргументи, що призвело до неправильного вирішення справи по суті, а отже рішення Господарського суду Полтавської області від 09.11.23 року підлягає скасуванню.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 22.12.2023 року відкрито апеляційне провадження за скаргою відповідача; встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - протягом 20 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі, а також встановлено учасникам справи строк на протязі якого вони мають право подати до суду клопотання, заяви та документи в обґрунтування своїх вимог і заперечень по справі. При цьому, судом роз`яснено про можливість надання та звернення до суду засобами електронного зв`язку і порядок такого звернення. Враховуючи, що ціна позову в даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом попереджено сторони, що апеляційна скарга буде розглядатися за правилами ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Витребувано з Господарського суду Полтавської області матеріали справи №917/1464/23.

Згідно з ч.13 ст.8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

За приписами ч.10 ст.270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч.7 ст.252 Господарського процесуального кодексу України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Згідно з ч.2 ст.270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.

Ухвала суду про відкриття апеляційного провадження була направлена учасникам справи через підсистему Електронний суд до кабінету користувача і доставлена їм 22.12.2023 року о 19:59 год.

Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції було вчинено всі належні та допустимі заходи направленні на повідомлення учасників справи про відкриття апеляційного провадження у даній справі і її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження.

Клопотань від учасників справи про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням не надійшло.

За таких обставин, не вбачаючи підстав для розгляду апеляційної скарги в даній справі у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного письмового провадження, в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання.

03.01.2024 року матеріали справи №917/1464/23 на вимогу надійшли до Східного апеляційного господарського суду.

Позивач відзиву на апеляційну скаргу не надав.

Відповідно до ч.3 ст.263 Господарського процесуального кодексу України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм права при винесенні оскаржуваного рішення, а також проаналізувавши докази, котрі стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в обґрунтування своїх вимог та заперечень, колегія суддів апеляційної інстанції встановила наступне.

Між позивачем та відповідачем був укладений договір поставки у спрощений спосіб.

14.04.2021 року відповідач виставив позивачу рахунок-фактуру №54 (а.с. 9) для оплати за договором б/н від 14.04.2021 року за зважування та навантаження на суму 23860,00 грн.

За платіжним дорученням №6507 від 15.04.2023 року на суму 23860,00 грн. позивач оплатив вказаний рахунок (а.с. 10).

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В частині 1 ст. 627 Цивільного кодексу України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч.2 ст.638 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Положеннями ч. 1 ст. 205 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 т. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно ч.1 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Відповідно до ч.1 ст. 641 Цивільного кодексу України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Таким чином, можна дійти висновку, що між сторонами виникли правовідносини, характерні для договорів надання послуг, які підпадають під правове регулювання насамперед глави 63 Цивільного кодексу України «Послуги. Загальні положення».

Крім того, згідно з ч.1 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відповідач факт укладання договору визнає, як власне і позивач.

Згідно з ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Частина 2 вказаної статті встановлює, що положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Частина 1 ст.903 Цивільного кодексу України щодо оплати за договором про надання послуг зазначає, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Правовий аналіз наведених положень Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку про те, що договір надання послуг є двостороннім правочином, за яким обов`язку виконавця з надання певної послуги кореспондує обов`язок замовника з її оплати.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 525 Цивільного кодексу України унормовано, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вказує позивач, у зв`язку з невиконанням ФГ «Фаворит-Агро-Плюс» оплачених позивачем послуг, останній пред`явив відповідачу вимогу про повернення коштів (а.с. 12), направлення якої підтверджується описом вкладення та поштовими квитанціями (а.с. 13-14).

Вимогу позивача ФГ «Фаворит-Агро-Плюс» залишило без реагування і задоволення.

Спір між сторонами полягає у факті надання послуг, які оплачені позивачем. Позивач на підтвердження оплати послуг надав платіжне доручення №6507 від 15.04.2023 року коштів на суму 23860,00 грн. У платіжному дорученні №6507 від 15.04.2023 в призначенні платежу вказано, що кошти сплачено згідно рахунку-фактури №51 від 14.04.2021 року. В рахунку-фактурі №51 від 14.04.2021 року, за підписом керівника ФГ «Фаворит-Агро-Плюс» Циганенко Наталії Миколаївни, вказано, що ФГ «Фаворит-Агро-Плюс» надаються послуги з навантаження та зважування згідно договору від 14.04.2021 року №б/н.

Так, позивачем доведено факт оплати послуг.

Відповідач побудував свою правову позицію таким чином: ФГ «Фаворит-Агро-Плюс» 14.04.2021 року надало послуги щодо навантаження та зважування для ДП «Укрспирт»; по факту виконаних робіт було складено рахунок-фактуру №51 від 14.04.2021 року, а з характеру наданих послуг вбачається, що їх не можливо надати наперед і їх кількість можна визначити тільки по факту їх виконання. Даний факт можуть підтвердити працівники фермерського господарства, які безпосередньо виконували дані роботи. Крім того відповідач вважає, що факт оплати даного рахунку є визнанням факту отримання послуг.

У той же час, згідно з принципом змагальності саме відповідач має довести факт надання ним послуг позивачу.

Усталеним як в цивілістичній доктрині, так і судовій практиці під принципами виконання зобов`язань розуміються загальні засади згідно з якими здійснюється виконання зобов`язання. Як правило виокремлюється декілька принципів виконання зобов`язань, серед яких: належне виконання зобов`язання; реальне виконання зобов`язання; справедливість, добросовісність та розумність (ч.3 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Натомість, належних та допустимих доказів надання позивачу послуг відповідач суду не надав.

Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 року у справі №902/761/18, від 04.12.2019 року у справі №917/2101/17, від 25.06.2020 року у справі №924/233/18). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 року у справі №129/1033/13-ц.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції).

Так, зокрема, у рішенні у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» суд наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей»… Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Суд критично оцінює посилання відповідача на те, що факт надання послуг можуть підтвердити працівники фермерського господарства, які безпосередньо виконували дані роботи (накази на призначення яких додано до відзиву). Додані до відзиву накази свідчать лише про наявність трудових відносин з певними особами.

Інших доказів, зокрема заяв свідків тощо, відповідач суду не надав, на наявність таких доказів не посилався.

Критично оцінює суд посилання відповідача, що в нього у власності є необхідне майно для надання послуг з навантаження та зважування, оскільки таке посилання підтверджує обставини доцільності укладення договору та виконання його, а не обставини того, що договір є виконаним з боку відповідача.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що з урахуванням вищенаведеного та принципу вірогідності матеріалами справи підтверджено обставину оплати позивачем послуги та не отримання відповідної послуги від відповідача.

Процес надання послуг є господарською операцією, у зв`язку з чим на суб`єктів підприємницької діяльності поширюється обов`язок вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність до уповноважених осіб, що у свою чергу є фактичним обґрунтуванням надання виконавцем відповідних послуг замовнику.

Усі господарські операції, у тому числі і надання послуг, відображаються в бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування.

Так, за ч.ч. 1, 2 ст. 9 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

За п.10 ч.1 ст. 1 Закону первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію. До таких документів слід віднести, зокрема, акт про надання послуг, акт виконання робіт.

Первинні документи є підтвердженням вчинення певної господарської операції надання послуги.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

За ст. 1 Закону господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб`єкта. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню у бухгалтерському обліку.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить, насамперед, від позиції сторін спору, а також доводів і заперечень, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечення осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування у справі, який може змінюватися в процесі її розгляду.

На особу, яка хоче довести факт надання послуг, покладається обов`язок довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, а саме - надання послуг замовнику на виконання умов договору, чого не було зроблено відповідачем.

Посилання відповідача на лист Міністерства фінансів України від 16.02.2017 року не спростовує позовні вимоги та не звільняє відповідача від обов`язку підтвердити належними доказами факт надання ним послуг позивачу.

Колегія суддів Східного апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджено факт невиконання відповідачем прийнятого на себе зобов`язання. Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, що позовні вимоги про стягнення 23860,00 грн. є обґрунтованими, підлягають задоволенню, а вказана сума стягненню з відповідача на користь позивача.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів зазначає, що апелянтом всупереч приписів ст. 73 та ст. 74 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних, допустимих та у сукупності вірогідних доказів у підтвердження своєї позиції по справі.

Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв`язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів та вчинені при довільному тлумаченні наявних між сторонами правовідносин, у зв`язку з чим апеляційна скарга Фермерського господарства «Фаворит-Агро-Плюс» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Полтавської області від 09.11.2023 року у справі №917/1464/23, яке відповідає вимогам ст. 236 Господарського процесуального кодексу України, має бути залишене без змін.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Фаворит-Агро-Плюс» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 09.11.2023 року у справі №917/1464/23 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.С. Хачатрян

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов