Ухвала від 06.11.2023 по справі 367/7326/23

Справа № 367/7326/23

Провадження №1-кп/367/916/2023

УХВАЛА

Іменем України

02листопада 2023року Ірпінський міський суд Київської області у складі:

головуючого судді: ОСОБА_1 ,

суддів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

при секретарі: ОСОБА_4 ,

за участю прокурора: ОСОБА_5 ,

перекладача: ОСОБА_6 ,

захисника: ОСОБА_7 ,

обвинуваченого: ОСОБА_8 ,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні в залі судових засідань суду кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22023101110000363 від 19.04.2023 року по обвинуваченню:

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина Російської Федерації, уродженця м. Гуково Ростовської області Російської Федерації, військовослужбовця збройних сил Російської Федерації, військова частина НОМЕР_1 , старший навідник САГ 2С9 «Нона-С» 1-ї самохідної артилерійської батареї 234-го ДШП 76-ї ДШД ПДВ ЗС РФ, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,

у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 438 КК України, суд,-

ВСТАНОВИВ:

До Ірпінськогоміського судуКиївської областінадійшов обвинувальнийакт укримінальному провадженнівнесеному доЄРДР за№ 22023101110000363по обвинуваченню ОСОБА_8 увчиненні злочину,передбаченого ч.2ст.28ч.2ст.438КК України.

В підготовчому судовому засіданні прокурор просив суд призначити кримінальне провадження до судового розгляду в відкритому судовому засіданні, зазначив, що дане кримінальне провадження підсудне Ірпінському міському суду Київської області, підстав для закриття провадження немає, обвинувальний акт відповідає вимогам Кримінального процесуального законодавства, а тому можливо призначити судовий розгляд даного кримінального провадження у відкритому судовому засіданні у строки, визначені КПК України.

В підготовчому судовому засіданні захисник, якого підтримав обвинувачений, просив повернути обвинувальний акт прокурору, оскільки в даному обвинувальному акті не зазначено факти визнання обвинуваченим своєї вини, щирого каяття та активного сприяння в розкритті злочину.

Заслухавши думки учасників підготовчого судового засідання, вивчивши обвинувальний акт, додані до нього додатки, суд дійшов висновку, що обвинувальний акт підлягає поверненню прокурору, у зв`язку з його невідповідністю вимогам КПК України, з наступних підстав.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акту, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу.

Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України обвинувачення - це твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим кодексом.

Так, у відповідності до вимог п. 5 ч. 2 ст. 291 КПК України обвинувальний акт має містити зокрема виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини цієї статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення. Всі відомості, вказані в даній статті повинні бути узгоджені та не суперечити одна одній.

Крім того, відповідно до вимог ст. 337 КПК України, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта.

Відповідно до Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави; держава відповідає перед людиною за свою діяльність; утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (стаття 3); в Україні визнається і діє принцип верховенства права; Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші „нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частини перша, друга статті 8).

За частинами першою, другою статті 28 Конституції України кожен має право на повагу до його гідності; ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом (частина перша); кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина друга).

Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду; ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину; обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (частини перша, друга, третя статті 62 Конституції України).

У Рішенні Конституційного Суду України від 1 червня 2016 року № 2-рп/2016 вказано, що „держава, виконуючи свій головний обов`язок - утвердження і забезпечення прав і свобод людини (частина друга статті 3 Конституції України) - повинна не тільки утримуватися від порушень чи непропорційних обмежень прав і свобод людини, але й вживати належних заходів для забезпечення можливості їх повної реалізації кожним, хто перебуває під її юрисдикцією. З цією метою законодавець та інші органи публічної влади мають забезпечувати ефективне правове регулювання, яке відповідає конституційним нормам і принципам, та створювати механізми, необхідні для задоволення потреб та інтересів людини (абзац перший пункту 3 мотивувальної частини).

Конституційний Суд України також зазначив, що «із статті 3 Конституції України випливає обов`язок держави забезпечувати охорону та захист людської гідності. Такий обов`язок покладено на всіх суб`єктів публічної влади. Верховна Рада України, ухвалюючи закони, має гарантувати належний захист та реалізацію прав і свобод людини, що є однією з умов забезпечення людської гідності як природної цінності. Своєю чергою, суди мають тлумачити юридичні норми так, щоб під час їх застосування це не завдавало шкоди людській гідності» [абзац другий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 16 вересня 2021 року № 6-р(II)/2021].

В розумінні приписів статей 3, 8, 28, 55, 58, 62, пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України у їх взаємозв`язку держава має позитивний обов`язок створювати належні національні організаційно-правові механізми притягнення особи до кримінальної відповідальності, які здатні гарантувати всебічну охорону людської гідності, зокрема забезпечувати функціонування та завершення кримінального провадження таким чином, щоб було дотримано найважливіших конституційних гарантій захисту особи від необґрунтованого кримінального переслідування, а саме базового принципу верховенства права і пов`язаних із ним принципів, як-от: презумпція невинуватості, незворотність дії в часі (заборона ретроактивності) кримінального закону, принцип nullum crimen, nulla poena sine lege («немає закону - немає злочину, немає закону - немає кари»), а також права викласти свою позицію та права на справедливий судовий розгляд. [абзац десятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат) від 08 червня 2022 року № 3-р(II)/2022].

Також, Конституційний Суд України в Рішенні від 26 лютого 2019 року № 1-р/2019 наголосив, що «важливою гарантією дотримання прав підозрюваного та обвинуваченого у кримінальному процесі та обов`язковою складовою справедливого судового розгляду є презумпція невинуватості»; «елементом принципу презумпції невинуватості є принцип in dubio pro reo, згідно з яким при оцінюванні доказів усі сумніви щодо вини особи тлумачаться на користь її невинуватості»; «презумпція невинуватості особи передбачає, що обов`язок доведення вини особи покладається на державу» (перше речення абзацу першого, абзаци другий, третій пункту 4 мотивувальної частини).

Так, Конституційний Суд України зазначає, що конституційний принцип презумпції невинуватості є багатоаспектним, діє на всіх стадіях кримінального провадження та навіть після його завершення, адже сутність цього принципу полягає в тому, що презумпція стосовно непричетності особи до вчинення кримінального правопорушення має універсальний характер, поширюється на всі сфери суспільного життя особи та діє доти, доки її не спростовано належним чином, тобто, за приписами статті 62 Конституції України, у законному порядку й обвинувальним вироком суду. У розумінні зазначених конституційних приписів метою принципу презумпції невинуватості є захист особи, стосовно якої здійснюється/здійснювалось кримінальне провадження, від будь-яких виявлених у зв`язку із цим форм осуду від публічної влади, унаслідок чого піддано сумніву непричетність такої особи до вчинення кримінального правопорушення, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. За частиною першою статті 62 Конституції України лише обвинувальний вирок суду є тим судовим актом, у якому повинна бути встановлена винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, тому інші акти публічної влади не можуть містити жодних позицій щодо винуватості особи, навіть у вигляді припущень стосовно такої винуватості.

Конституційний Суд України, в своєму Рішенні від 08 червня 2022 року № 3-р(II)/2022, також зазначив, що характеризуючи конституційний принцип презумпції невинуватості як універсальну гіпотезу стосовно непричетності особи до вчинення кримінального правопорушення, за яким «принцип презумпції невинуватості це основоположний принцип чинення правосуддя у кримінальному судочинстві, одна з найважливіших гарантій чинення правосуддя в демократичній державі, підпорядкованій правовладдю, важлива гарантія прав і свобод людини презумпцію невинуватості не можна тлумачити суто лінгвістично, тобто як таку, що стосується виключно чинення правосуддя у кримінальному провадженні; презумпція невинуватості, визначена в контексті інших приписів Конституції, має ширший зміст, тому її не можна пов`язувати лише з кримінально-правовими відносинами; особливо важливо, щоб державні органи та їх посадові особи дотримувалися презумпції невинуватості, щоб останні утримувалися від поводження з особою як зі злочинцем доки особу не буде визнано винною у вчиненні злочину рішенням суду, що набрало законної сили, та відповідно до процедури, встановленої законом».

Таким чином, приписи статей 1, 3, 8, 62 Конституції України у їх взаємозв`язку вказують на позитивний обов`язок держави забезпечувати дотримання презумпції невинуватості особи на всіх стадіях кримінального провадження та після його завершення аж до спростування такої презумпції в законному порядку судом виключно в обвинувальному вироку.

В аспекті гарантування конституційного права на судовий захист, яке повинне бути не ілюзорним, а справжнім та повноцінно реалізованим, Конституційний Суд України зазначав, що «правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах» (перше речення абзацу десятого пункту 9 мотивувальної частини Рішення від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003); «кримінальне судочинство здійснюється судами загальної юрисдикції, до повноважень яких належить як вирішення в процесі розгляду кримінальної справи по суті питання винуватості (невинуватості) особи у вчиненні злочину, так і судовий контроль за дотриманням законності в діяльності правоохоронних органів під час проведення ними дізнання та досудового слідства. Метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина» (абзац перший підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009).

Конституційний Суд України вважає, що презумпція невинуватості є не лише обов`язковим елементом реалізації конституційного права на судовий захист, без якого справедливий судовий розгляд неможливий, а й важливою конституційною гарантією, яка потребує справедливого судового розгляду й ефективного судового захисту. Зазначене обумовлює потребу в забезпеченні особі можливості висловлювати позицію стосовно своєї невинуватості, доводити цю позицію в судовому порядку, інакше будуть порушені основні засади судочинства, зокрема визначені частиною другою статті 129 Конституції України, як-от: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом (пункт 1); змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (пункт 3). Викладені основні засади судочинства є також загальними засадами кримінального провадження (пункти 3, 15 частини першої статті 7 Кодексу).

Принцип презумпції невинуватості, що визначений у приписах статті 62 Конституції України, визнано на міжнародному рівні, зокрема закріплено в Загальній декларації прав людини 1948 року (пункт 1 статті 11), Міжнародному пакті про громадянські і політичні права 1966 року (пункт 2 статті 14), Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) (пункт 2 статті 6).

Таким чином, суд бере до уваги пункт 2 статті 6 Конвенції, за яким кожного, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважають невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку, а також розуміння цього пункту в практиці Європейського суду з прав людини.

Так, пунктом «а» ч. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 року, передбачено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення.

Так, статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено те, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За § 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Грабчук проти України від 21 вересня 2006 року (заява № 8599/02) «практика Суду встановлює, чи порушується презумпція невинуватості, якщо твердження посадової особи щодо особи, яку обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, відображає думку, що особа винна, тоді як вину не було доведено відповідно до закону. Достатньо того, навіть за відсутності будь-якого офіційного твердження, що існує якась підстава припустити, що посадова особа вважає цю особу винною Сфера дії пункту 2 статті 6 Конвенції не обмежується кримінальними провадженнями, що тривають, вона поширюється на судові рішення, ухвалені після того, як [кримінальне] переслідування було припинено або після виправдання».

Європейський суд з прав людини наголосив, що «з метою забезпечення практичності та ефективності права, гарантованого пунктом 2 статті 6 Конвенції, презумпція невинуватості має також ще один аспект. Загальна мета презумпції, у цьому другому аспекті полягає в тому, щоб захистити осіб, яких виправдано або стосовно яких кримінальні провадження припинено, від того, щоб посадові особи та органи державної влади ставились до них так, ніби вони насправді винні у тих правопорушеннях, у яких їх обвинувачували. Без захисту, який забезпечував би дотримання виправдувального вироку або рішення про закриття провадження в межах будь-якого іншого розгляду, гарантіям справедливого судового розгляду, що випливають зі змісту пункту 2 статті 6 Конвенції, загрожував би ризик стати теоретичними та ілюзорними. Окрім того, після завершення кримінального провадження ставиться під загрозу репутація особи і те, як цю особу сприймає суспільство» [рішення у справі Allen v. the United Kingdom від 12 липня 2013 року (заява № 25424/09), § 94].

Таким чином, презумпція невинуватості, закріплена в §2 статті 6, є одним із елементів справедливого судового розгляду, про який зазначається у §1 статті 6 Конвенції (AllenetdeRibemont v. France, §35). Цей принцип забороняє формування передчасної позиції суду, в якій би відображалася думка про те, що особа, обвинувачена у вчиненні злочину, є винуватою ще до того, коли її вина буда доведена відповідно до закону (Minelli v. Switzerland). Суд чітко дотримується тієї позиції, що презумпція невинуватості порушується у випадку, коли судове рішення або твердження посадової особи стосовно обвинуваченого відображає думку про те, що вона є винуватою, тоді як її вина не була попередньо доведена відповідно до закону. Вагоме розрізнення має проводитись між твердженнями про те, що особа лише підозрюється у вчиненні певного злочину, і відвертим визнанням того, що особа його вчинила. Суд неодноразово наголошував на важливості вибору слів у твердженнях посадових осіб про обвинуваченого (Bohmer v. Germany, §§54, 56; Nestak v. Slovakia, §§88-89)...». Крім того, аналогічне трактування поняття презумпції невинуватості міститься в рішенні Європейського суду з прав людини від 10.12.2009 року (остаточне 10.03.2010 року) в справі «Шагін проти України»: «…суд повторює, що принцип презумпції невинуватості, закріплений у пункті 2 статті 6 конвенції, є одним з аспектів права на справедливий судовий розгляд кримінальної справи, гарантованого пунктом 1 статті 6 (див. рішення у справі «Альне де Рібемон проти Франції» (Allenet de Ribemont v. France) від 10 лютого 1995 року, п. 35, серія a, n 308). Цей принцип не лише забороняє передчасне висловлення думки самим судом про те, що особа, «яку обвинувачено у вчиненні злочину», є винною, тоді як це ще не доведено відповідно до закону, … стосовно проваджень, що тривають, у кримінальних справах і які … визначають наперед оцінку фактів компетентним судовим органом. Отже, слід принципово розрізняти повідомлення про те, що когось лише підозрюють …, або ж обвинувачують у вчиненні злочину, … та чітку заяву, зроблену за відсутності остаточного вироку, про те, що особа вчинила злочин (див. рішення у справі «Ісмаїлов та інші проти Росії» (Ismoilov and others v. Russia), n 2947/06, п. 166, від 24 квітня 2008 року)...»

У рішенні від 25 березня 1983 року у справі «Мінеллі проти Швейцарії» (Minelli v. Switzerland) ЄСПЛ зробив висновок, що принцип презумпції невинуватості є одним з елементів справедливого судового процесу у кримінальних справах у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції. Крім того, ЄСПЛ зазначив, що цей принцип поширюється на весь кримінальний процес, незалежно від результатів розслідування, а не тільки на час судового розгляду (рішення ЄСПЛ від 25 серпня 1987 року у справі «Енглерт проти Німеччини» (Englert v. Germany)).

Таким чином, принцип презумпції невинуватості поширюється насамперед на стадію досудового розслідування. Від самого початку кримінального провадження і до завершення судового перегляду цей принцип має дотримуватися.

У рішенні від 6 грудня 1988 року у справі «Барбера, Мессеге і Хабардо проти Іспанії» (Barbera, Messegue and Jabardo v. Spain) ЄСПЛ зауважив про те, що п. 2 ст. 6 Конвенції вимагає, щоб судді, виконуючи свої завдання, відійшли від упередженої думки, що обвинувачений учинив інкримінований йому злочин. Тягар доказування лежить на обвинуваченні, а кожний сумнів має тлумачитися на користь обвинуваченого. Із цього також випливає, що обов`язком обвинувачення є інформування особи про висунуті обвинувачення, щоб вона могла підготувати та належним чином представити аргументи на свій захист.

Вищенаведені рішення ЄСПЛ дає змогу побачити багатогранність цього принципу та його взаємозв`язок з іншими конвенційними правами, зокрема такими, як: право бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення, висунутого проти нього (п.3 статті 6 Конвенції), та право мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту (п. 3 статті 6 Конвенції). Такий органічний зв`язок між принципом презумпції невинуватості та іншими нормами Конвенції (не тільки вищезазначеними) має своє логічне обґрунтування, оскільки порушення цього принципу пов`язане з неправомірним втручанням у права людини, захищені Конвенцією.

Також, враховуючи вищевикладене, суд робить висновок, що принцип презумпції невинуватості у правових позиціях ЄСПЛ визначається як одна з основних гарантій справедливого судового розгляду, яка має наступні ознаки: 1) діє по відношенню до будь-якої особи до моменту, коли у відношенні такої особи буде винесено остаточне судове рішення про визнання винною; 2) дія принципу припиняється лише внаслідок судової процедури «доведення вини відповідно до закону», виключно в порядку кримінального провадження з дотриманням інших гарантій статті 6 Конвенції; 3) обов`язок вважати особу невинуватою, який випливає з цього принципу, поширюється не лише на органи слідства та суду, а й на будь-яких посадових осіб держави; 4) порушення цього принципу може відбуватися як шляхом прийняття посадовою особою певного рішення, так і шляхом висловлювань на адресу особи, які мають характер публічних; 5) порушення презумпції має місце лише тоді, коли воно спричинило чи становить потенційну загрозу спричинення порушення прав особи.

Як вбачається з обвинувального акту складеного слідчим та затвердженого прокурором 20.09.2023 року у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_8 , у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 438 КК України, вищевказаних вимог кримінального процесуального законодавства дотримано не було, оскільки в ньому порушено принцип презумпції невинуватості інших осіб, які вказані в даному обвинувальному акті (їх повні анкетні відомості: прізвища, ім`я та по-батькові, дати, місяці та роки народження, місце несення військової служби та їх посади, тобто вказані такі деталі, за допомогою яких можна легко ідентифікувати осіб), та які, за версією досудового слідства вчинили кримінальне правопорушення передбачене ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 438 КК України разом із обвинуваченим в даному кримінальному провадженні ОСОБА_8 .. Також, в даному обвинувальному акті відсутня інформація щодо наявності вироку суду відносно цих осіб, оскільки лише в такому випадку допустимо зазначати повні анкетні відомості людини, яка не є обвинуваченим в даному кримінальному провадженні, а лише при викладі формулювання обвинувачення ОСОБА_8 зазначено, що відносно інших осіб (ПІБ яких суд не зазначає виходячи із вимог презумпції невинуватості) матеріали досудового розслідування виділено в окреме провадження. Однак, в такому випадку, зазначені в обвинувальному акті особи, могли/повинні були бути знеособленими, оскільки з такого викладу вбачається, що відносно них не ухвалений обвинувальний вирок суду.

Таким чином, фактично в даному обвинувальному акті викладено обставини вчинення кримінального правопорушення іншими особами як окремо так і спільно із обвинуваченим, які не є обвинуваченими по даному провадженню.

Суд звертає увагу, що дана категорія кримінальних проваджень за ст. 438 КК України привертає увагу суспільства та міжнародних спостерегачів, які безперешкодно відвідують судові засідання суду, а отже унеможливити розголошення анкетних даних при судовому розгляді осіб, які не є обвинуваченими по даному кримінальному провадженню, втім зазначені прокурором в обвинувальному акті як особи, які вчинили вказане кримінальне правопорушення разом із обвинуваченим, без їх знеособлення в обвинувальному акті прокурором, не уявляється можливим.

Статтею 314 КПК України не передбачено можливості виправлення технічних чи інших помилок, а також внесення додаткових відомостей до обвинувального акту чи реєстру після їх надходження до суду, зокрема, у підготовчому судовому засіданні. Законом також не передбачено поділу недоліків обвинувального акту чи реєстру на суттєві та не суттєві чи такі, що перешкоджають розгляду або не перешкоджають розгляду справи по суті. Стаття 291 КПК України чітко передбачено категоричний перелік відомостей, які має містити обвинувальний акт та у статті 109 КПК України чітко передбачено категоричний перелік відомостей які має містити реєстр матеріалів досудового розслідування. Виключень щодо можливості визнання несуттєвим недотримання прокурором чи слідчим будь-якої із вказаних вимог, Законом не передбачено.

Главою 28 КПК України, якою врегульовано процедуру судового розгляду, не передбачено процедури виправлення недоліків обвинувального акту, реєстру матеріалів досудового розслідування.

Єдиним процесуальним шляхом виправлення недоліків обвинувального акту, передбаченим КПК України, є повернення обвинувального акту прокурору з метою усунення ним недоліків протягом розумного строку.

Таким чином, суд дійшов висновку, що у даному кримінальному провадженні обвинувальний акт містить формулювання, які не відповідають вимогам кримінального процесуального закону та не кореспондуються з позицією ЄСПЛ з цього питання у зв`язку із порушенням презумпції невинуватості, тому суд вважає, що обвинувальний акт стосовно ОСОБА_8 не відповідає положенням КПК України.

Вищеописані порушення вимог Кримінального процесуального кодексу України, дають підстави дійти висновку, що складений обвинувальний акт в даному кримінальному провадженні не відповідає вимогам Кримінального процесуального кодексу України та порушує гарантовані законом процесуальні права сторін кримінального провадження, порушує основні засади кримінального провадження, зокрема верховенство права, а також права осіб, які не є обвинуваченими за даним обвинувальним актом та не мають права на захист від викладеного в ньому обвинувачення в даному кримінальному провадженні, а тому обвинувальний акт, з доданими до нього документами підлягає поверненню прокуророві, який направив його до суду, для усунення допущених недоліків та приведення його у відповідність до вимог статті 291 КПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1, 3, 29, 110, 290-293, 314-315, 369-372, 376 КПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22023101110000363 від 19.04.2023 року за обвинуваченням ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 28 ч. 2 ст. 438 КК України, повернути прокурору третього відділу управління процесуального керівництва та підтримання публічного обвинувачення Департаменту протидії злочинам, вчиненим в умовах збройного конфлікту Офісу Генерального прокурора, який направив акт до суду, для усунення недоліків та приведення обвинувального акту у відповідність до вимог Кримінального процесуального кодексу України, впродовж розумного строку, який буде об`єктивно достатнім для усунення цих недоліків.

Повний текст ухвали буде складено, в межах строків, визначених ч. 2 ст. 376 КПК України та оголошено 07 листопада 2023 року о 14 годині 00 хвилин.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду через Ірпінський міський суд Київської області протягом семи днів з дня оголошення ухвали.

Судді: ОСОБА_1

ОСОБА_2

ОСОБА_3