Постанова

від 06.09.2023 по справі 2-4573/11

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

6 вересня 2023 року

м. Київ

справа № 2-4573/11

провадження № 61-16233св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - судді Фаловської І. М.,

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Пророка В. В.,

Сердюка В. В.,

учасники справи:

заявник - приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжа Олександр Володимирович,

боржник - ОСОБА_1 ,

стягувач - Акціонерне товариство «Райффайзен Банк»,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2020 року, постановлену

у складі судді Городецького Д. І., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року, прийняту колегією у складі суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст вимог подання

У лютому 2020 року приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області (далі - приватний виконавець) Ванжа О. В. звернувся з поданням про звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку.

В обґрунтування подання вказував, що у нього на виконанні перебуває виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа від 14 серпня 2012 року, виданого Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області у справі № 2-4573/11 про стягнення

із ОСОБА_1 на користь на користь Публічного акціонерного

товариства (далі - ПАТ) «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є Акціонерне товариство (далі - АТ) «Райффайзен Банк», заборгованості за кредитним договором № 014/126954/3175/74 від 27 березня 2007 року у сумі 327 072,05 грн та судових витрат у сумі 2 943 грн, а всього - 330 015,05 грн.

ОСОБА_1 вказане рішення суду не виконав.

Здійснюючи дії, спрямовані на виконання рішення суду, приватний виконавець встановив, що:

- у боржника відсутнє зареєстроване за ним майно, на яке може бути звернуто стягнення, також не виявлено грошових коштів;

- за відомостями Державного реєстру іпотек ОСОБА_1 є іпотекодавцем квартири АДРЕСА_1 , яка передана ним в іпотеку ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк», на забезпечення належного виконання ним зобов`язань за кредитним договором № 014/126954/3175/74

від 27 березня 2007 року;

- вказана квартира належить ОСОБА_1 на підставі укладеного ним із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 договору купівлі-продажу від 27 березня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Маймор С. Ю. та зареєстрованого за № 948.

Незважаючи на те, що ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу

від 27 березня 2007 року є власником квартири

АДРЕСА_1 , право власності на неї в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за боржником не зареєстровано, а власниками квартири за відомостями вказаного реєстру зазначені батьки боржника - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які померли.

Посилаючись на правові підстави статті 50 Закону України «Про виконавче провадження», приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжа О. В. просив вирішити питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника - квартиру

АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 27 березня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Маймор С.Ю. за № 948, право власності на яку не зареєстровано за ним у Реєстрі прав власності на нерухоме майно та Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно; квартира зареєстрована в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 23 вересня 2020 року подання задоволено.

Звернено стягнення на майно ОСОБА_1 , право власності на яке не зареєстроване, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири

від 27 березня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Маймор С. Ю. за № 948.

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції зазначив, що квартира АДРЕСА_1 придбана ОСОБА_1 за договором купівлі-продажу від 27 березня 2007 року та є предметом іпотеки, який забезпечує належне виконання ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором № 014/126954/3175/74 від 27 березня

2007 року. Приватний виконавець здійснює примусове виконання рішення суду про стягнення із ОСОБА_1 заборгованості за вказаним кредитним договором.

Встановивши, що вказана квартира належить ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 27 березня 2007 року, та те, що право власності на неї за боржником не зареєстровано, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення вказаного подання і звернення стягнення на нерухоме майно боржника.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а

ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 23 вересня 2020 року - без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про існування правових підстав для задоволення подання, зазначивши про відповідність такого висновку обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.

Суд апеляційної інстанції відхилив доводи апеляційної скарги про порушення оскаржуваною ухвалою прав інших осіб щодо вказаного нерухомого майна, зазначивши про недоведення цих обставин.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У жовтні 2020 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні подання.

Касаційна скарга мотивована помилковістю висновку суду апеляційної інстанції про недоведення заявником обставин щодо порушення прав інших осіб на спірну квартиру, оскільки до апеляційної скарги він надав копію свідоцтва про його шлюб із ОСОБА_4 , яким підтверджуються обставини щодо перебування вказаної квартири у спільній сумісній власності подружжя та порушення оскаржуваною ухвалою місцевого суду прав ОСОБА_4 , яка не залучена до участі у справі. Суди попередніх інстанцій, як вважає заявник, помилково не застосували до спірних правовідносин статті 60, 61, 63,

65, 73 Сімейного кодексу (далі - СК) України та статті 368, 369 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України.

Заявник вказує про помилковість твердження приватного виконавця про те, що у боржника відсутні кошти, на які можна звернути стягнення, оскільки в матеріалах справи є докази призначення боржнику пенсії та здійснення з лютого 2020 року відрахувань з цієї пенсії на користь стягувача у розмірі 100%.

Суд першої інстанції, як він вважає, дійшов помилкового висновку про те, що він в судовому засіданні не заперечував своє право власності на спірну квартиру, оскільки таких пояснень він не надавав. На думку заявника, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про набуття ним права власності на спірну квартиру, оскільки відповідно до статті 334 ЦК України права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Вказує про неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування статті 50 Закону України «Про виконавче провадження», викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 січня

2020 року у справі № 367/6231/16-ц (провадження № 14-529цс19) та постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 464/2227/17

(провадження № 61-14741св18) і від 10 липня 2019 року у справі № 822/1154/16 (адміністративне провадження № К/9901/8843/18), зміст яких свідчить про те, що звернути стягнення на частку боржника у спільному майні можливо лише якщо частка визначена.

Позиція інших учасників справи

У лютому 2022 року представник АТ «Райффайзен Банк» Пасечник Ю. А. та у квітні 2022 року приватний виконавець Ванжа О. В. подали до Верховного Суду письмові пояснення на касаційну скаргу, в яких посилались на безпідставність її доводів та правильність висновків судів попередніх інстанцій про задоволення подання. Просили касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного суду - залишити без змін.

Провадження у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.

Підставою відкриття касаційного провадження були доводи заявника про:

- порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права і неврахування відсутності правових підстав для задоволення подання приватного виконавця;

- ухвалення судами судових рішень про права, свободи, інтереси та обов`язки ОСОБА_4 , яка не була залучена до участі у справі;

- неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року

у справі № 367/6231/16-ц (провадження № 14-529цс19), у постановах Верховного Суду від 10 липня 2019 року у справі № 822/1154/16 (адміністративне

провадження № К/9901/8843/18), від 11 квітня 2018 року у справі № 464/2227/17 (провадження № 61-14741св18).

Ухвалою Верховного Суду від 11 серпня 2023 року справу призначено до судового розгляду.

Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що заочним рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 9 квітня 2012 року у справі № 2-4573/11, яке набрало законної сили, стягнено

із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк», заборгованість за кредитним договором № 014/126954/3175/74 від 27 березня 2007 року в розмірі 327 072,05 грн та судові витрати у розмірі 2 943 грн, а всього - 330 015,05 грн. 14 серпня 2012 року на виконання вказаного заочного рішення суду виданий виконавчий лист.

Зазначений виконавчий лист неодноразово повертався державним виконавцем стягувачу та згідно з останньою відміткою на ньому 3 грудня 2019 року виконавчий лист повернено без виконання стягувачу на підставі пункту 1

статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

13 грудня 2019 року АТ «Райффайзен Банк» звернулося до приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжи О. В. із заявою про відкриття виконавчого провадження, в якій просило звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 .

Постановою приватного виконавця Ванжи О. В. від 13 грудня 2019 року відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 2-4573/11, виданого 14 серпня 2012 року Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області, про стягнення із ОСОБА_1 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого

є АТ «Райффайзен Банк», заборгованості за кредитним договором № 014/126954/3175/74 від 27 березня 2007 року в сумі 327 072,05 грн та судових витрат в сумі 2 943 грн, а всього - 330 015,05 грн.

Постановою приватного виконавця Ванжи О. В. від 13 грудня 2019 року накладено арешт на все нерухоме майно, яке належить боржнику ОСОБА_1 на праві власності, а постановою від 17 грудня 2019 року - на кошти боржника.

З інформаційної довідки № 199179713 від 6 лютого 2020 року суди встановили, що за даними Державного реєстру іпотек ОСОБА_1 передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 , на підставі іпотечного договору від 27 березня

2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Маймор С. Ю.

Суди встановили, що вказаний договір іпотеки укладений банком

із ОСОБА_1 на забезпечення виконання зобов`язань останнього за кредитним договором №014/126954/3175/74 від 27 березня 2007 року.

Зі змісту вказаного іпотечного договору суди попередніх інстанцій встановили, що предметом іпотеки за ним є квартира

АДРЕСА_1 , яка стане власністю

ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 27 березня 2007 року приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Маймор С. Ю. за реєстровим номером 948 (пункт 1.1).

27 березня 2007 року ОСОБА_3 і ОСОБА_2 уклали із ОСОБА_1 уклали договір купівлі-продажу квартири від 27 березня 2007 року, за яким у власність останнього перейшла квартира

АДРЕСА_1 .

Суди встановили, що після укладення договору купівлі-продажу квартири, право власності на вказане нерухоме майно за ОСОБА_1 не зареєстровано; за даними Реєстру прав власності на нерухоме майно, право власності на вказану квартиру з 13 січня 2004 року зареєстровано за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , які після продажу квартири померли.

За даними державних реєстрів з 13 січня 2004 року власниками квартири вказано колишніх власників - ОСОБА_3 та ОСОБА_2 (а.с. 90).

Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи

у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи і перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та додержання норм процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, і письмових пояснень на неї, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Пунктом 9 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що однією з основних засад судочинства є обов`язковість судового рішення.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини першої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з частиною третьою, четвертою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі звернення стягнення на об`єкт нерухомого майна виконавець здійснює в установленому законом порядку заходи щодо з`ясування належності майна боржнику на праві власності, а також перевірки, чи перебуває це майно під арештом.

Після документального підтвердження належності боржнику на праві власності об`єкта нерухомого майна виконавець накладає на нього арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідного реєстру у встановленому законодавством порядку. Про накладення арешту на об`єкт нерухомого майна, заставлене третім особам, виконавець невідкладно повідомляє таким особам.

У разі якщо право власності на нерухоме майно боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, виконавець звертається до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на таке майно.

Відповідно до частини десятої статті 440 ЦПК України питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку, під час виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішуються судом за поданням державного виконавця, приватного виконавця.

Аналіз зазначеної норми свідчить про те, що умовою, за якої суд вирішує питання звернення стягнення на нерухоме майно боржника, є відсутність реєстрації права власності за боржником в установленому законом порядку.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Питання про звернення стягнення на майно боржника, що не зареєстроване у встановленому законом порядку, вирішується судом в порядку передбаченому частиною четвертою статті 50 Закону України «Про виконавче провадження» та частиною десятою статті 440 ЦПК України, та стосується тих випадків, коли боржник фактично володіє та користується таким нерухомим майном, але право власності на таке майно за ним не зареєстровано у встановленому законом порядку.

Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 26 травня

2021 року у справі № 947/22930/19 (провадження № 61-9215св20).

Задовольняючи подання приватного виконавця, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку про те, що ОСОБА_1 є власником переданої ним в іпотеку квартири

АДРЕСА_1 , проте це право боржника не зареєстровано в установленому законом порядку, що перешкоджає виконанню судового рішення.

Встановивши, що ОСОБА_1 у добровільному порядку рішення суду про стягнення боргу на користь банку не виконав, борг не повернув, а також зважаючи на значну суму заборгованості, здійснювані приватним виконавцем заходи щодо пошуку майна боржника, за рахунок якого можливо задовольнити вимоги стягувача, у ході яких виявлено належність боржнику на праві власності квартири, яке за ним не зареєстровано, суди попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про наявність підстав для задоволення подання приватного виконавця про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстровано в установленому законом порядку.

Доводи касаційної скарги про незастосування судами до спірних правовідносин статей 60, 61, 63, 65, 73 СК України та статей 368, 369 ЦК України і прийняття судами рішення про права особи, яка не брала участі у справі, - ОСОБА_4 , не впливають на обсяг прав та обов`язків ОСОБА_5 , а ОСОБА_4 з посиланням на порушення своїх прав не оскаржила ухвалу суду першої інстанції в апеляційному порядку та касаційну скаргу на судові рішення судів попередніх інстанцій не подавала.

Також підлягають відхиленню доводи касаційної скарги про відсутність підстав для задоволення подання приватного виконавця з огляду на звернення стягнення на пенсію боржника та щомісячні відрахування з неї коштів на повернення боргу, оскільки рішення суду у справі № 2-4573/11 не виконується ОСОБА_1 протягом тривалого часу, а вжитих приватним виконавцем заходів недостатньо для повного виконання рішення суду про стягнення боргу.

Посилання заявника про те, що він не набув право власності на вказану квартиру, оскільки таке право набувається з моменту його державної реєстрації, що є перешкодою для задоволення подання, відхиляються касаційним судом, оскільки суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 не тільки набув право власності на спірну квартиру, а й розпорядився таким правом (передав його в іпотеку).

Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків щодо застосування статті 50 Закону України «Про виконавче провадження», викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15 січня

2020 року у справі № 367/6231/16-ц (провадження № 14-529цс19)

та постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 464/2227/17 (провадження № 61-14741св18) і від 10 липня 2019 року у справі № 822/1154/16 (адміністративне провадження № К/9901/8843/18), відхиляються касаційним судом, оскільки у вказаних справах не вирішувалось питання про звернення стягнення на нерухоме майно, право власності на яке не зареєстровано за боржником в установленому законом порядку, і статтю 50 Закону України «Про виконавче провадження» касаційний суд не застосовував.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК

України судові рішення судів попередніх інстанцій підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і на такі заявник не вказує.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про

захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України»). Оскаржувані судові рішення судів відповідають критерію обґрунтованості судових рішень.

За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки суди попередніх інстанцій інстанції, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини першої

статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а ухвали суду першої інстанції та постанови апеляційного суду без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області

від 23 вересня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду

від 31 серпня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: І. М. Фаловська В. М. Ігнатенко С. О. Карпенко В. В. Пророк В. В. Сердюк