Ухвала

від 20.03.2024 по справі 2-4573/11

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/2663/24 Справа № 2-4573/11 Суддя у 1-й інстанції - Городецький Д. І. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.

УХВАЛА

20 березня 2024 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого Пищиди М.М.

суддів Ткаченко І.Ю., Деркач Н.М.

за участю секретаря судового засідання Лопакової А.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою особи, яка не приймала участі у справі - ОСОБА_1 на ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2020 року у справі за поданням приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжи Олександра Володимировича, заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» про вирішення питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстроване, -

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2020 року приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжа О. В., заінтересовані особи ОСОБА_2 , АТ «Райффайзен Банк Аваль», звернувся до суду з поданням про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстроване.

В обґрунтування подання приватний виконавець посилався на те, що у нього на виконанні перебуває виконавче провадження №60883761 з примусового виконання виконавчого листа від 14 серпня 2012 року, виданого Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області у справі № 2-4573/11 про стягнення із ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» заборгованості за кредитним договором №014/126954/3175/74 від 27 березня 2007 року в сумі 327 072 грн. 05 коп., судових витрат в сумі 2943 грн., а всього 330 015 грн. 05 коп. Боржником ОСОБА_2 вимоги виконавчого документу не виконані. При здійсненні дій, спрямованих на виконання рішення суду встановлено, що у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, також не виявлено у нього будь-яких грошових коштів. При проведенні виконавчих дій стало відомо, що за відомостями Державного реєстру іпотек ОСОБА_2 є іпотекодавцем, одним з об`єктів іпотеки є квартира АДРЕСА_1 , номер РПВН4335570, підстава обтяження Договір іпотеки № 949 від 27 березня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Маймор С.Ю. Зазначене нерухоме майно придбане боржником ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 27 березня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Маймор С.Ю., зареєстрованого в реєстрі за № 948, що підтверджується витягом з Державного реєстру правочинів №3749231 від 27 березня 2007 року. 05 жовтня 2016 року набув чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VII, статтею 50 якого визначено право виконавця звернутися до суду із заявою про вирішення питання про звернення стягнення на майно, право власності на яке не зареєстроване за боржником в установленому законом порядку. Нерухоме майно, яке перебуває в іпотеці ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», іпотекодавцем якого є ОСОБА_2 , було передане в іпотеку ОСОБА_2 на виконання умов кредитного договору № 014/126954/3175/74 від 27 березня 2007 року, який укладений між ОСОБА_2 і ПАТ «Райффайзен Банк Аваль». Незважаючи на те, що ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 27 березня 2007 року є власником нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , право власності ОСОБА_2 на зазначену квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не зареєстроване, а значиться за його померлими батьками: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . У зв`язку з наведеним, приватний виконавець виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжа О. В. у поданні просив суд вирішити питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника - квартиру АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 27 березня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Маймор С.Ю. за № 948, не зареєстрованого в Державному реєстрі прав власності, Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та зареєстрованому в Реєстрі прав власності за померлими ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Ухвалою Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2020 року подання приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжи О. В., заінтересовані особи ОСОБА_2 , АТ «Райффайзен Банк Аваль» про вирішення питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстроване, задоволено. Звернуто стягнення на майно боржника ОСОБА_2 , право власності на яке не зареєстроване, а саме: на нерухоме майно, квартиру АДРЕСА_1 , із двох кімнат житловою площею 31,0 кв.м., загальною площею 47,0 кв.м.,яка складається з: передпокою 1 5,5 кв.м.; комори 2 0,7 кв.м.; вн. коридору 3 1,1 кв.м.; вбиральні 4 1,1 кв.м.; кухні 5 6,8 кв.м.; кімнати 6 14,5 кв.м.; кімнати 7 16,5 кв.м.; балкону І 0,8 кв.м., яка належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 27 березня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Маймор С.Ю. за № 948, зареєстрованого в Державному реєстрі прав власності, Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та зареєстрованому в реєстрі прав власності за ОСОБА_3 і ОСОБА_4 .

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, а ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2020 року без змін.

Постановою Верховного Суду від 06 вересня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення. Ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2020 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 31 серпня 2021 року залишено без змін.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду від 23 вересня 2020 року та відмовити у задоволенні подання приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжи О. В. про звернення стягнення на нерухоме майно боржника, право власності на яке не зареєстроване, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та неповне їх з`ясування, порушення норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів приходить до висновку про необхідність закриття апеляційного провадження з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що заочним рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 9 квітня 2012 року у справі № 2-4573/11, яке набрало законної сили, стягнено із ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк», заборгованість за кредитним договором № 014/126954/3175/74 від 27 березня 2007 року в розмірі 327 072,05 грн та судові витрати у розмірі 2 943 грн, а всього 330 015,05 грн. 14 серпня 2012 року на виконання вказаного заочного рішення суду виданий виконавчий лист.

Зазначений виконавчий лист неодноразово повертався державним виконавцем стягувачу та згідно з останньою відміткою на ньому 3 грудня 2019 року виконавчий лист повернено без виконання стягувачу на підставі пункту 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

13 грудня 2019 року АТ «Райффайзен Банк» звернулося до приватного виконавця виконавчого округу Дніпропетровської області Ванжи О. В. із заявою про відкриття виконавчого провадження, в якій просило звернути стягнення на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1 .

Постановою приватного виконавця Ванжи О. В. від 13 грудня 2019 року відкрито виконавче провадження № 60883761 з примусового виконання виконавчого листа № 2-4573/11, виданого 14 серпня 2012 року Новомосковським міськрайонним судом Дніпропетровської області, про стягнення із ОСОБА_2 на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є АТ «Райффайзен Банк», заборгованості за кредитним договором № 014/126954/3175/74 від 27 березня 2007 року в сумі 327 072,05 грн та судових витрат в сумі 2 943 грн, а всього 330 015,05 грн.

Постановою приватного виконавця Ванжи О. В. від 13 грудня 2019 року накладено арешт на все нерухоме майно, яке належить боржнику ОСОБА_2 на праві власності, а постановою від 17 грудня 2019 року на кошти боржника.

З інформаційної довідки № 199179713 від 6 лютого 2020 року суди встановили, що за даними Державного реєстру іпотек ОСОБА_2 передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 , на підставі іпотечного договору від 27 березня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Маймор С. Ю.

Встановлено, що вказаний договір іпотеки укладений банком із ОСОБА_2 на забезпечення виконання зобов`язань останнього за кредитним договором №014/126954/3175/74 від 27 березня 2007 року.

Зі змісту вказаного іпотечного договору встановлено, що предметом іпотеки за ним є квартира АДРЕСА_1 , яка стане власністю ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 27 березня 2007 року приватним нотаріусом Новомосковського міського нотаріального округу Маймор С. Ю. за реєстровим номером 948 (пункт 1.1).

27 березня 2007 року ОСОБА_4 і ОСОБА_3 уклали із ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу квартири від 27 березня 2007 року, за яким у власність останнього перейшла квартира АДРЕСА_1 .

Після укладення договору купівлі-продажу квартири, право власності на вказане нерухоме майно за ОСОБА_2 не зареєстровано; за даними Реєстру прав власності на нерухоме майно, право власності на вказану квартиру з 13 січня 2004 року зареєстровано за ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , які після продажу квартири померли.

За даними державних реєстрів з 13 січня 2004 року власниками квартири вказано колишніх власників ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (а.с. 90).

Частиною 1 статті 352 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Вказаною нормою визначено право особи подати апеляційну скаргу на рішення, яким розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або міститься судження про права, інтереси та (або) обов`язки такої особи у відповідних правовідносинах, виходячи з предмету та підстав позову. Якщо скаржник зазначає лише про те, що рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов`язки, або зазначає (констатує) лише, що рішенням вирішено про його права та/або обов`язки чи інтереси, то такі посилання, виходячи з вищенаведеного, не можуть бути достатньою та належною підставою для відкриття апеляційного провадження.

Водночас, судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов`язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов`язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов`язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов`язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов`язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов`язків. Будь-який інший правовий зв`язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з`ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов`язки скаржника і які конкретно. Встановивши такі обставини, суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору та, як наслідок, скасування судового рішення на підставі пункту 4 частини 3 статті 376 ЦПК України, за змістом якого таке порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов`язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з ст. 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження рішення.

Суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу. При цьому, якщо обставини вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі в справі, не підтвердилися, апеляційне провадження підлягає закриттю (п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК) (Постанови ВС: від 27.02.2019 у справі N 360/1938/16; від 08.04.2020 у справі N 2018/23638/11; від 17.02.2020 у справі 668/17285/13 (ОП КЦС ВС); від 16.01.2020 у справі N 925/1600/16 (ОП КГС).

Верховний Суд вказав, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

У відповідності до вимог ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судому передбачених цим Кодексом випадках.

Звертаючись до апеляційного суду із апеляційною скаргою на ухвалу суду, апелянт вказувала на те, що вона не брала участі у справі, однак суд вирішив питання про її права, оскільки квартира на яку звернуто стягнення придбана у шлюбі, тому вказана квартира перебуває у спільній сумісній власності подружжя. Вказаною ухвалою порушено права ОСОБА_1 , яка не залучена до участі у справі. Суд першої інстанції помилково не застосували до спірних правовідносин статті 60, 61, 63, 65, 73 Сімейного кодексу України.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини перша, друга статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина друга статті 364 ЦК України).

Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

До таких висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постановах від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц, від 11 листопада 2019 року у справі №337/474/14-ц.

Так, в матеріалах справи міститься нотаріально посвідчена заява ОСОБА_1 в якій зазначено, що їй відомо про намір її чоловіка, гр. ОСОБА_2 , укласти з ВАТ Райффайзен Банк Аваль договір про внесення змін та доповнень до договору іпотеки № 5447/3175/305653 від 27.03.2007 року та кредитного договору до нього та вона дає згоду гр. ОСОБА_2 на підписання ним цих договорів на строк, суму та на умовах на його розсуд, а в майбутньому, якщо виникне в цьому потреба, дає згоду на укладення будь-яких договорів про внесення змін та доповнень до цих договорів. З діями чоловіка вона повністю згодна, правочин укладається її чоловіком в інтересах сім`ї та укладення договорів відповідає їхньому спільному і вільному волевиявленню.

Також ОСОБА_1 в вказаній заяві зазначила, що: Правові наслідкиукладення договорівта порядокзвернення стягненняна нерухомемайно,яке єпредметом іпотекимені натаріусомроз`яснено.Я гр. ОСОБА_1 перебуваю ушлюбі згр. ОСОБА_2 з 05.09.1986року.Зміст статей60,65,74Сімейного КодексуУкраїни нотаріусоммені роз`яснено ( а.с. 215, т.1).

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що оскаржуваною ухвалою суду порушуються права ОСОБА_1 стосовно вказаного нерухомого майна належними доказами у справі не підтверджуються.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов`язки такої особи не вирішувалося.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 362 ЦПК України про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2020 року слід закрити.

Закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 не може вважатись порушенням принципу доступу до правосуддя та права на судовий захист, що передбачено, поряд з процесуальними нормами, статтею 129 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Керуючись ст.ст.362,368 ЦПК України, колегія суддів,-

У Х В А Л И Л А:

Апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 вересня 2020 року - закрити.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку відповідно до чинного законодавства.

Судді: