Постанова

від 07.11.2023 по справі 522/16580/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2023 року

місто Київ

справа № 522/16580/21

провадження № 61-5122св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Ступак О. В.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідачі: Товариство з обмеженою відповідальністю «-БУДСТРОЙ-», ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2022 року, постановлене суддею Бондарем В. Я., та постанову Одеського апеляційного суду від 20 березня 2023 року, ухвалену колегією суддів у складі Склярської І. В., Базіль Л. В., Ігнатенко П. Я.,

ВСТАНОВИВ:

І. ФАБУЛА СПРАВИ

Стислий виклад позиції позивачки

ОСОБА_1 у серпні 2021 року звернулася до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «-БУДСТРОЙ-» (далі - ТОВ «-БУДСТРОЙ-»), ОСОБА_2 , у якому просила:

- зобов`язати відповідачів солідарно за власний рахунок звільнити прибудинкову територію багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 та територію, яку раніше займала демонтована квартира АДРЕСА_2 у цьому будинку, від земляного насипу із плитковим покриттям, влаштованого вздовж внутрішньої стіни кімнати квартири АДРЕСА_3 , позначеної в технічному паспорті № НОМЕР_1 , та вздовж внутрішньої стіни кімнати квартири АДРЕСА_4 , позначеної в технічному паспорті № НОМЕР_2 , та кухні квартири АДРЕСА_4 , позначеної в технічному паспорті № НОМЕР_3 , на відстань 1 м від зовнішнього периметру квартири АДРЕСА_2 у зазначеному будинку;

- зобов`язати відповідачів солідарно відновити зовнішні стіни (огороджувальні конструкції) будинку у місці розташування демонтованої квартири АДРЕСА_5 згідно з її технічним паспортом;

- стягнути з відповідачів солідарно на користь ОСОБА_1 відшкодування майнової шкоди у розмірі 1 036 886, 12 грн, збитків - 30 550, 40 грн та відшкодування моральної шкоди - 50 000, 00 грн.

ОСОБА_1 обґрунтовувала пред`явлений позов тим, що вона є власницею квартири АДРЕСА_3 . Ця квартира є суміжною з квартирами АДРЕСА_2 та АДРЕСА_6 .

За твердженнями позивачки, у грудні 2016 року відповідачі повністю демонтували квартиру АДРЕСА_2 , внаслідок чого внутрішня стіна квартири АДРЕСА_7 , яка межувала з внутрішньою стіною квартири АДРЕСА_2 , стала зовнішньою стіною будинку, що негативно вплинуло на стан квартири АДРЕСА_7 , а також зазнав пошкоджень фундамент будинку. На переконання ОСОБА_1 , відповідачі повинні відновити у первісному стані огороджувальні конструкції (несучі стіни) будинку АДРЕСА_1 , які одночасно є стінами квартири АДРЕСА_2 , оскільки вона є співвласником таких конструкцій.

У 2020 році відповідачі на місці квартири АДРЕСА_2 зробили земляний насип висотою 2 м, який прилягає до внутрішньої стіни квартири АДРЕСА_7 та покриває її частину на відповідну висоту. Наведеними діями відповідачі зайняли частину прибудинкової території будинку, що порушує її право на користування цією ділянкою, що передбачено у статті 42 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Тому позивачка наголошувала на необхідності зобов`язати відповідачів звільнити прибудинкову територію багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 та територію, яку раніше займала демонтована квартира АДРЕСА_2 у цьому будинку, від земляного насипу із плитковим покриттям, на відстань 1 м від зовнішнього периметру квартири АДРЕСА_2 .

ОСОБА_1 звертала увагу на те, що належну їй на праві власності квартиру пошкоджено внаслідок дій відповідачів із демонтажу квартири АДРЕСА_5 , АДРЕСА_1 та зведення насипу на прибудинковій території на місці квартири АДРЕСА_5 , чим їй завдано майнову шкоду у розмірі, який дорівнює вартості ремонтно-будівельних робіт з усунення пошкоджень, та моральну шкоду.

Стислий виклад позиції інших учасників справи

ТОВ «-БУДСТРОЙ-» заперечувало проти задоволення позову, вважаючи його безпідставним, необґрунтованим та не доведеним належними і допустимими доказами.

Стислий виклад змісту рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням від 24 листопада 2022 року Приморський районний суд м. Одеси залишив без задоволення позов ОСОБА_1 .

Суд першої інстанції керувався тим, що позивачка не надала доказів здійснення саме відповідачами демонтажу квартири АДРЕСА_5 та того, що будівництво багатоповерхового будинку здійснювалося саме на прибудинковій території будинку, в якому знаходиться належна їй квартира. Суд врахував, що будівництво багатоквартирного будинку здійснювалося на підставі чинних та не оскаржених дозвільних документів, на земельних ділянках, які належать відповідачам на праві власності та на праві оренди. За висновками суду першої інстанції, причинами пошкоджень квартири АДРЕСА_7 є її фізичний знос, неналежний догляд власником та інші зовнішні фактори, які не залежать від відповідачів, що є підставою для відмови в задоволенні позову.

Постановою від 20 березня 2023 року Одеський апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2022 року - без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про те, що позивачка не довела наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідачів та незадовільним станом належної їй квартири. Апеляційний суд зауважив, що доводи заявниці про прийняття судом першої інстанції доказів з порушенням вимог процесуального закону не спростовують висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову.

ІІ. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Короткий зміст вимог касаційної скарги

ОСОБА_1 11 квітня 2023 року з використанням засобів електронного зв`язку направила до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 20 березня 2023 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

ОСОБА_1 , наполягаючи на тому, що оскаржувані судові рішення ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, як підстави касаційного оскарження наведених судових рішень визначила те, що:

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 24 березня 2021 року у справі № 501/2211/18 (провадження № 61-19084св20), щодо застосування частини першої статті 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України);

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 201/7705/19 (провадження № 61-13342св21), щодо застосування частин третьої та п`ятої статті 83 ЦПК України;

- суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 448/1586/17 (провадження № 61-2779св21), від 15 лютого 2023 року у справі № 577/120/21 (провадження № 61-5785св22), щодо застосування статті 42 ЗК України, пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», частин другої та п`ятої статті 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та державних будівельних норм;

- суди першої та апеляційної інстанцій встановили обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Узагальнений виклад позиції інших учасників справи

Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надійшли.

ІІІ. ВІДОМОСТІ ПРО РУХ СПРАВИ У СУДІ КАСАЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ ТА МЕЖІ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ СУДОМ

Ухвалою від 24 травня 2023 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

З метою визначення меж розгляду справи Верховним Судом застосовані правила статті 400 ЦПК України, відповідно до яких, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Верховний Суд перевірив у межах доводів касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, за наслідками чого зробив такі висновки.

Обставини, встановлені в рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що квартира АДРЕСА_8 належала на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю «ГРААЛЬ» (далі - ТОВ «ГРААЛЬ») на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 22 лютого 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Задорожнюк В. К., зареєстрованого в реєстрі за № 1574.

ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 13 грудня 1999 року є власницею квартири АДРЕСА_3 , загальною площею 32, 90 кв. м.

Згідно з технічним паспортом від 30 серпня 2011 року квартира АДРЕСА_9 , розташована на 1-му поверсі будинку та складається з однієї кімнати. Частина квартири є самовільно прибудованою.

Відповідно до висновку експертного дослідження від 31 жовтня 2011 року № 350 квартира АДРЕСА_2 знаходиться в стані розібрання. Після частково виконаного розібрання квартири АДРЕСА_2 внутрішні стіни квартир АДРЕСА_7 та АДРЕСА_6 стали зовнішніми стінами будинку. Квартира АДРЕСА_7 знаходиться в задовільному технічному стані. Технічний стан конструкцій даху над квартирою АДРЕСА_7 - незадовільний. У висновку зазначено види та перелік будівельних робіт, які потрібно виконати для збереження експлуатаційної придатності квартири АДРЕСА_7 у зв`язку з розібранням квартири АДРЕСА_2 . Такими будівельними роботами є: 1) щодо фундаменту - здійснити повну ревізію зовнішніх бокових стін фундаменту: усунути вибоїни, раковини, нерівності; встановити вертикальну гідроізоляцію; встановити відмостку, яка має бути горизонтальною вологостійкою смугою уздовж зовнішньої стіни будинку з уклоном від будинку від 3 до 10 %, шириною не менше за 1 м; 2) стосовно стіни житлової кімнати 1 - виконати утеплення внутрішньої стіни кімнати 1, яка стала зовнішньою стіною внаслідок розібрання квартири АДРЕСА_2 цього ж будинку, оскільки внутрішня стіна не має потрібної теплозахисної якості, може накопичувати вологу, промерзати. Нагальність виконання зазначених експертом у висновку об`єму та виду робіт пов`язана із тим, що змінилися стіни, фундамент, крівля будинку після розібрання квартири АДРЕСА_2 .

Суди встановили, що позивачка не надала доказів здійснення запропонованих експертом видів робіт з метою збереження експлуатаційного стану квартири АДРЕСА_7 .

В листах Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради від 20 грудня 2016 року № 01-14/313 та від 15 березня 2017 року № 01-10/64-35 зазначило, що ним підготовлено й видано містобудівні умови та обмеження від 18 березня 2016 року № 01-06/374, замовником будівництва

є ТОВ «-БУДСТРОЙ-». Це Управління також повідомило, що 19 вересня 2016 року зареєстровано декларацію про початок будівельних робіт за № ОД 083162631926 (проєктування будівництва житлового будинку з підземним паркінгом зі знесенням житлових будинків, які розташовані на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_10 , та належать ТОВ «-БУДСТРОЙ-» та ОСОБА_2 ).

23 січня 2017 року комісія в складі начальника та двох майстрів дільниці № 2 Комунального підприємства «ЖКС «Фонтанський» склала акт про те, що забудовник ТОВ «-БУДСТРОЙ-» не виконує роботи, визначені експертними дослідженнями № 350, 351.

У висновку експертного дослідження від 11 лютого 2020 року № 19-3305 викладено відомості про перелік пошкоджень квартири АДРЕСА_7 . Визначено, що можливими причинами їх виникнення є: зведення близько них фундаментів; випинання ґрунту у бік котловану, який розробляється; динамічний вплив на ґрунт при забиванні шпунта чи паль; підвищена вологість ґрунту навколо будинку; вимивання ґрунту підземними або поверхневими водами; додаткова осадка, викликана переданим тиском на ґрунт основи новим будинком. Експерт наголосив на тому, що точну причину пошкоджень квартири АДРЕСА_3 можливо визначити при інженерних методах дослідження. Обстеження основних конструктивних елементів будівель проводять відповідні сертифіковані фахівці із застосуванням спеціального обладнання та приладів, з подальшою камеральною обробкою отриманих даних та необхідних розрахунків. Вартість ремонтно-відновлювальних робіт з усунення пошкоджень квартири АДРЕСА_7 можливо визначити на підставі проєктної документації, розробленої та затвердженої у встановленому законом порядку.

У технічному висновку №55-10-20/ТЗ, виготовленому експертом ОСОБА_3

у 2020 році зазначено, що технічний стан квартири АДРЕСА_3 та її окремих елементів, конструкцій і деталей зумовлений такими головними причинами: а) природним та фізичним зносом будівлі за тривалий період часу; б) нерівномірною осадкою фундаменту будівлі; в) впливом на конструкції об`єкта обстеження комплексної дії фізичних, динамічних, біологічних, хімічних і фізико-хімічних процесів, зовнішніх атмосферних і сейсмічних дій, що завдають шкоди несучим і захисним конструкціям, інженерним мережам, сприяють прогресуючій втраті характеристик щодо міцності та інших експлуатаційних якостей будівлі. За підсумками інженерного обстеження, з урахуванням технічного стану основних будівельних конструкцій експертом надані висновки: 1) загальний технічний стан - задовільний, а фізичний знос складає 30 %; 2) візуальним обстеженням зафіксовано наявність шпарин, товщиною до 5 мм, за несучими стінами фасаду як із внутрішньої, так і з зовнішньої сторони будівлі; 3) візуальним обстеженням зафіксовано характерні шпарини на фасаді будівлі. Експерт рекомендував виконати будівельні роботи для відновлення стану квартири АДРЕСА_7 та згідно зі зведеним кошторисним розрахунком вартість таких робіт становить 939 690, 00 грн.

У згаданих висновках не зазначено, що експерти ОСОБА_4 та ОСОБА_3 були попереджені про відповідальність, передбачену статтями 384, 385 Кримінального кодексу України.

У акті обстеження, складеному 17 травня 2021 року начальником та майстрами дільниці № 4 Комунального підприємства «ЖКС «Фонтанський», зазначено, що (зі слів власника квартири АДРЕСА_7 ) згадана реконструкція проводиться з 2016 року без узгодження із сусідами; квартира АДРЕСА_5 повністю зруйнована (знесені всі несучі та огороджувальні конструкції квартири, демонтовані внутрішні стіни, комунікації); прибудинкова територія будинку АДРЕСА_1 уздовж огорожі, фасадної стіни будинку АДРЕСА_1 , яка одночасно є несучою стіною квартири АДРЕСА_7 , а також ділянка, на якій знаходиться зруйнована квартира АДРЕСА_2 , зайняті покритим тротуарною плиткою ґрунтовим насипом висотою приблизно 2 м, який прилягає до багатоквартирного будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , АДРЕСА_11 ; квартира АДРЕСА_7 має пошкодження у виді деформації та шпарин у стінах, є сліди вологи на несучих стінах квартири з боку насипу.

Відповідно до висновку експерта судової будівельно-технічної експертизи № 16/21, виготовленого 26 липня 2021 року за заявою ОСОБА_1 , технічний стан, наявність та характер пошкоджень оздоблювальних покриттів квартири АДРЕСА_3 доводить потрапляння вологи з фасаду будівлі внаслідок того, що впритул біля зовнішньої стіни квартири АДРЕСА_7 зі сторони стіни квартири, де ведеться будівництво багатоповерхового житлового будинку з підземним паркінгом за адресою: АДРЕСА_10 , збільшено рівень землі на 2 м шляхом насипу. У пункті 2 зазначеного висновку експерт навів існуючі пошкодження квартири АДРЕСА_7 та за результатами проведеного дослідження встановив, що найбільш ймовірною причиною пошкоджень у квартирі АДРЕСА_12 , та демонтаж частини будинку АДРЕСА_1 .

Також суди встановили, що 30 листопада 2015 року ОСОБА_5 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) уклали договір купівлі-продажу земельних ділянок, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Мозолєвою О. В., зареєстрований в реєстрі за № 2915. За умовами цього договору продавець передав, а покупець прийняв у власність земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0, 0543 га, кадастровий номер 5110137500:36:008:0010, та земельну ділянку, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 0, 0060 га, кадастровий номер 5110137500:36:008:0011. Цільове призначення відчужуваних земельних ділянок - для будівництва жилого будинку з підземним паркінгом. У договорі також зазначено, що на земельних ділянках знаходиться житловий будинок, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 583075351101, що відчужується одночасно із земельними ділянками.

Право власності ОСОБА_2 на земельні ділянки зареєстровано 30 листопада 2015 року. Того ж дня за ним зареєстровано право власності на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 189, 60 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 583075351101.

05 липня 2019 року право власності ОСОБА_2 на зазначений житловий будинок припинено на підставі довідки Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр технічної інвентаризації та оформлення нерухомості» від 01 березня 2017 року у зв`язку зі знищенням нерухомого майна (знесенням будинку).

Суди першої та апеляційної інстанцій також встановили, що 07 вересня 2015 року реєстраційна служба Іллічівського міського управління юстиції в Одеській області видала ТОВ «-БУДСТРОЙ-» свідоцтво про право власності № НОМЕР_4 на житловий будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 461, 30 кв. м. Право власності ТОВ «-БУДСТРОЙ-» на зазначений житловий будинок зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 31 серпня 2015 року.

25 лютого 2016 року Одеська міська рада (орендодавець) та ТОВ «-БУДСТРОЙ-» (орендар) уклали договір оренди землі, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чужовською Н. Ю., зареєстрований в реєстрі за № 228, за умовами якого орендодавець надає, а орендар приймає у строкове, платне володіння та користування земельну ділянку, площею 0, 1162 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110137500:36:008:0012, для будівництва жилого будинку з підземним паркінгом, цільове призначення - В02.03 - для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку. У пункті 2.2 цього договору зазначено, що на земельній ділянці розташований житловий будинок, що належить орендарю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого реєстраційною службою Іллічівського міського управління юстиції в Одеській області 07 вересня 2015 року, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 647280951101.

Цього ж дня зареєстровано право оренди ТОВ «-БУДСТРОЙ-» на земельну ділянку.

07 березня 2017 року право власності ТОВ «-БУДСТРОЙ-» на зазначений житловий будинок припинено на підставі довідки Товариства з обмеженою відповідальністю «Центр технічної інвентаризації та оформлення нерухомості» від 01 березня 2017 року у зв`язку зі знищенням нерухомого майна (знесенням будинку).

Отже, з 19 вересня 2016 року на підставі декларації про початок будівельних робіт, зареєстрованої Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради, відповідачі виконували будівельні роботи з будівництва багатоквартирного будинку на земельних ділянках, які знаходяться у власності ОСОБА_2 та в оренді ТОВ «-БУДСТРОЙ-». На цих земельних ділянках розташовувалися та в подальшому були знесені два житлових будинки АДРЕСА_1 та АДРЕСА_11 , які знаходилися у власності ОСОБА_2 та ТОВ «-БУДСТРОЙ-» відповідно.

Право, застосоване судом

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20) зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Водночас позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно зі статтею 1192 ЦК України якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі; розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно з частиною другою статті 22 ЦК України збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 ЦК України). Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб

(абзац перший частини третьої статті 23 ЦК України). Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (абзац другий зазначеної частини).

Під моральною шкодою є втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

За загальним правилом, зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. Одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто бути підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування шкоди підлягають наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Оцінка аргументів, викладених у касаційній скарзі

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року

у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина може вважатися доведеною, якщо інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.

Верховний Суд наголошує, що обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

У справі, що переглядається, ОСОБА_1 підставами позову визначила те, що діями відповідачів із демонтажу квартири АДРЕСА_5 , щодо будівництва багатоповерхового будинку АДРЕСА_1 , АДРЕСА_11 та зі зведення насипу на прибудинковій території на місці квартири АДРЕСА_2 порушено її права як співвласника багатоквартирного будинку на прибудинкову територію, а також їй завдано майнову та моральну шкоду у зв`язку з пошкодженням належної їй квартири.

Суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи у позові, встановили, що позивачка не надала доказів знесення квартири АДРЕСА_2 саме відповідачами. У такому висновку суди правильно керувалися тим, що відповідно до висновку експертного дослідження від 31 жовтня 2011 року № 350, поданого до суду позивачкою, квартира АДРЕСА_2 знаходиться в стані розборки, після частково виконаної розборки квартири АДРЕСА_2 - внутрішні стіни квартир АДРЕСА_7 та АДРЕСА_6 стали зовнішніми стінами будинку. Тож демонтаж квартири АДРЕСА_2 здійснювався вже станом на 2011 рік, відтак зазначена квартира не могла бути демонтована відповідачами, які лише

у 2015-2016 роках набули речових прав на земельні ділянки та об`єкти нерухомості, розташовані на цих ділянках, які в подальшому були знесені та на їх місці побудований новий багатоквартирний будинок АДРЕСА_1 , АДРЕСА_11 . Істотним також є те, що відповідачі не були власниками квартири АДРЕСА_2 , її власником було ТОВ «ГРААЛЬ», яке не є відповідачем у цій справі. Законність знесення квартири АДРЕСА_2 позивачка як співвласник багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 не оспорювала.

Враховуючи те, що позивачка не надала до суду доказів знесення відповідачами квартири АДРЕСА_2 , суди обґрунтовано відмовили у задоволенні позовної вимоги про приведення будинку у первісний стан, шляхом покладення на відповідачів зобов`язання відновити зовнішні стіни (огороджувальні конструкції) будинку у місці розташування демонтованої квартири АДРЕСА_5 .

Також суди зробили висновки про те, що ОСОБА_1 не надала доказів на підтвердження доводів про те, що відповідачі зайняли прибудинкову територію багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , чим порушили її права як співвласника цього будинку. За обставинами, встановленими судами, будівництво багатоквартирного житлового будинку здійснювалося відповідачами на земельних ділянках, що перебували у власності ОСОБА_2 та земельній ділянці переданій в оренду ТОВ «-БУДСТРОЙ-», на місці двох знесених приватних будинків, площею 189, 60 кв. м, та площею 461, 30 кв. м, які належали відповідачам на праві власності.

Суд апеляційної інстанції правильно врахував те, що позивачка не довела існування містобудівної та землевпорядної документації на прибудинкову територію багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , в якому розташована її квартира. До того ж ОСОБА_1 не оспорювала правовстановлюючі документи на земельні ділянки, які перебувають у власності та користуванні відповідачів та на яких зведено багатоквартирний будинок, а також не оспорювала законність будівництва нового будинку АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 .

Позивачка не надала доказів того, що будівництво здійснене відповідачами не лише на належних їм земельних ділянках, а й частково на ділянці, яка є прибудинковою територією будинку АДРЕСА_1 . Тобто ОСОБА_1 не довела порушення її прав як співвласника багатоквартирного будинку на користування прибудинковою територією будинку, в якому розташована належна їй на праві власності квартира АДРЕСА_7 .

З наведених підстав, суди обґрунтовано відмовили в задоволенні позову про зобов`язання відповідачів звільнити прибудинкову територію багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 та територію, яку раніше займала демонтована квартира АДРЕСА_2 у цьому будинку, від земляного насипу із плитковим покриттям, влаштованого уздовж внутрішньої стіни квартир АДРЕСА_7 та АДРЕСА_6 на відстань 1 м від зовнішнього периметру квартири АДРЕСА_2 .

До того ж вимога відступити 1 м від неіснуючої квартири АДРЕСА_2 не є правомірним способом захисту та порушить принцип пропорційності втручання у право власності співвласників багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , покладатиме на останніх надмірний тягар, що не відповідатиме критеріям прийнятності заходу втручання у право на мирне володіння майном, визначеним статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Вирішуючи позов про відшкодування майнової та моральної шкоди, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що згідно з висновком експертного дослідження від 31 жовтня 2011 року № 350 вже станом на 2011 рік був незадовільним технічний стан конструкцій даху над квартирою АДРЕСА_7 . Також у цьому висновку експерт зазначив види та перелік будівельних робіт, які потрібно виконати для збереження експлуатаційної придатності квартири АДРЕСА_7 у зв`язку з розібранням квартири АДРЕСА_2 , зокрема роботи щодо влаштування належного фундаменту, утеплення стіни, яка з внутрішньої стала зовнішньою.

Суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку іншим висновкам експертів, які подала до суду позивачка на підтвердження пред`явленого позову, та дійшли переконання, що у висновку експертного дослідження від 11 лютого 2020 року

№ 19-3305 зазначено лише можливі причини виникнення пошкоджень квартири АДРЕСА_7 . Висновок експерта від 26 липня 2021 року № 16/21 також містить найбільш ймовірні причини, що призвели до пошкоджень в квартирі АДРЕСА_3 . Натомість суди встановили, що відповідачі не здійснювали демонтаж частини будинку АДРЕСА_1 , а саме демонтаж квартири АДРЕСА_2 . Пошкодження у квартирі АДРЕСА_7 виникли ще до початку будівництва відповідачами багатоквартирного будинку, тому надані позивачкою висновки експертів беззаперечно не підтверджують причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідачів з будівництва нового багатоквартирного будинку та пошкодженнями квартири АДРЕСА_7 .

Отже, наведені висновки містять припущення, а згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини четвертої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Позивачка в судах першої та апеляційної інстанцій не заявляла клопотань про призначення судової експертизи для з`ясування дійсних причин пошкодження квартири АДРЕСА_7 , а також того, які пошкодження викликані саме будівництвом нового багатоквартирного будинку та яким є розмір шкоди, заподіяної саме забудовниками, враховуючи те, що: пошкодження в квартирі існували вже станом на 2011 рік, тоді як будівництво розпочалося у 2016 році; в матеріалах справи немає доказів того, що в період з жовтня 2011 року до початку будівництва позивачка виконала ремонтні роботи, запропоновані експертом у висновку експертного дослідження від 31 жовтня 2011 року № 350 та дбала про технічний стан квартири; позивачка без дозвільних документів здійснила будівництво санвузла та влаштування арочного прохід, що підтверджується технічним паспортом на квартиру АДРЕСА_7 від 30 серпня 2011 року.

Резюмуючи, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зробив обґрунтований висновок про недоведеність позивачкою наявності причинно-наслідкового зв`язку між діями відповідачів та незадовільним станом належної їй квартири, що є підставою для відмови в задоволенні позову про відшкодування майнової та моральної шкоди.

Відповідно суди правильно відмовили також і в задоволенні позову за вимогою про відшкодування збитків, коштів, сплачених позивачкою за проведення експертних досліджень, оскільки ця вимога має похідний характер й висновки експертів не підтвердили обґрунтованості заявлених позовних вимог.

У касаційній скарзі заявниця наголошує на тому, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 24 березня 2021 року

у справі № 501/2211/18 (провадження № 61-19084св20), від 13 липня 2022 року

у справі № 201/7705/19 (провадження № 61-13342св21), від 26 жовтня 2022 року

у справі № 448/1586/17 (провадження № 61-2779св21), від 15 лютого 2023 року

у справі № 577/120/21 (провадження № 61-5785св22).

Надаючи оцінку доводам, наведеним у касаційній скарзі, Верховний Суд врахував, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) сформульовано висновки, що на предмет подібності потрібно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність потрібно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Так, у постанові від 24 березня 2021 року у справі № 501/2211/18

(провадження № 61-19084св20) Верховний Суд відхилив доводи відповідачки про те, що суди безпідставно визначили вартість спірного автомобіля зі слів позивача, як такі, що спростовуються заявою відповідачки, у якій вона визнала встановлену позивачем вартість транспортного засобу, а відповідно до вимог частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню. Відповідачка належних доказів на підтвердження іншої вартості спірного автомобіля не надала.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 посилалася на те, що відповідачі визнали факт зайняття прибудинкової території будинку АДРЕСА_1 , в якому знаходиться належна їй на праві власності квартира АДРЕСА_7 .

Частиною першою статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Відповідно до матеріалів справи, у відзиві на позов ТОВ «-БУДСТРОЙ-» зазначало, що товариство та ОСОБА_2 здійснювали будівництво житлового будинку на земельних ділянках, що перебували у їх власності та користуванні, а не на прибудинковій території багатоквартирного будинку, у якому розташована квартира позивачки. Такі ж пояснення відповідачі зазначили й у відзиві на апеляційну скаргу.

Отже, обставини справи, що переглядається, та справи № 501/2211/18

(провадження № 61-19084св20) не є подібними. У цій справі, на відміну від справи № 501/2211/18, відповідачі не визнавали жодних обставин, які були підставами позову, та заперечували проти задоволення позову в судах першої та апеляційної інстанцій.

В іншій постанові Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 201/7705/19 (провадження № 61-13342св21), на яку посилається заявниця у касаційній скарзі, зазначено, що строк на подання відзиву на позов сплинув 16 жовтня 2019 року, натомість відзив разом із доказами на обґрунтування заперечень проти позову відповідач подав 11 листопада 2019 року та не просив поновити строк на подання відзиву та доказів. Верховний Суд, процитувавши приписи частин сьомої, восьмої статті 178 ЦПК України та частин першої, третьої-п`ятої, восьмої, дев`ятої статті 83 ЦПК України, зауважив, що оскаржувані судові рішення не містять висновків про поновлення відповідачу строку на подання до суду відзиву та доказів, а також не містять мотивів відхилення заперечень позивача щодо їх прийняття та врахування з підстав пропуску строку на подання доказів, які до того ж надані відповідачем у копіях без належного засвідчення й викликають сумніви у їх правдивості.Суди першої та апеляційної інстанцій не надали належної правової оцінки допустимості копій цих доказів та обґрунтували оскаржувані судові рішення цими доказами. У зв`язку з наведеним Верховний Суд дійшов висновку, що суди першої та апеляційної інстанцій, не вирішивши питання про допустимість доказів, наданих відповідачем на обґрунтування заперечень проти позову, про огляд оригіналів доказів у судовому засіданні, враховуючи наявність об`єктивних сумнівів у достовірності таких письмових доказів у позивача, допустили порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

За обставинами справи, що переглядається, ТОВ «-БУДСТРОЙ-» 06 грудня 2021 року, тобто з дотриманням процесуальних строків, протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання 24 листопада 2021 року ухвали про відкриття провадження у справі, подало відзив на позов разом із належно засвідченими письмовими доказами.

23 березня 2022 року ТОВ «-БУДСТРОЙ-» подало клопотання про залучення доказів, а саме: оригіналу висновку судової будівельно-технічної експертизи від 04 березня 2022 року № 002/22, проведеної за заявою товариства від 07 лютого 2022 року; копії містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , 1/3-Б, від 18 березня 2016 року № 01-06/379; копії проєктів будівництва житлового будинку з підземним паркінгом за адресою: АДРЕСА_10 (розділи ГП, АР, КЖ); копії геодезичної зйомки М 1:500 території будівництва від 08 жовтня 2021 року.

Несвоєчасність подання доказів товариство обґрунтовувало тим, що не мало можливості надати висновок експерта разом із відзивом на позов, оскільки такий висновок складено лише 04 березня 2022 року. Втім, заявник у клопотанні не просив поновити йому пропущений процесуальний строк на подання доказів.

У судовому засіданні від 20 липня 2022 року представник ТОВ «-БУДСТРОЙ-» заявив клопотання про поновлення процесуального строку на подання доказів, проти задоволення якого заперечував представник позивача. Суд першої інстанції без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про поновлення строку та задоволення клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

Частинами третьою, четвертою, п`ятою, восьмою статті 83 ЦПК України передбачено, що відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Верховний Суд погоджується з доводами касаційної скарги про те, що

докази, надані ТОВ «-БУДСТРОЙ-» до суду першої інстанції 23 березня 2022 року, подані з порушенням строків, встановлених процесуальним законодавством.

Письмові докази, окрім висновку експерта, датовані 2016, 2018 роками та жовтнем 2021 року, тобто могли бути надані відповідачем разом із відзивом на позов у п`ятнадцятиденний строк з дня одержання ухвали про відкриття провадження у справі, тобто до 09 грудня 2021 року. Будь-якого обґрунтування неможливості вчасно подати ці докази товариство не навело.

Також суд першої інстанції, поновлюючи процесуальний строк на подання висновку експерта, не врахував, що цей висновок датований 04 березня 2022 року, оскільки ТОВ «-БУДСТРОЙ-» звернулося із заявою про складення такого висновку лише 07 лютого 2022 року, тобто вже після спливу строку на подання відзиву на позов та доказів, який закінчився 09 грудня 2021 року.

Товариство не пояснило суду, що перешкоджало йому звернутися до експерта у строк, установлений судом для подання відзиву та доказів. У відзиві також не повідомило суд про те, що висновок експерта не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин; причини, з яких цей висновок не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що товариство здійснило всі залежні від нього дії, спрямовані на отримання висновку експерта, як це передбачено у частині четвертій статті 83 ЦПК України.

Тож суд першої інстанції повинен був врахувати заперечення позивача проти поновлення ТОВ «-БУДСТРОЙ-» процесуального строку на подання доказів та не мав правових підстав для прийняття зазначених письмових доказів та висновку експерта до розгляду. Натомість, прийнявши ці докази та частково обґрунтувавши оскаржуване судове рішення зокрема висновком судової будівельно-технічної експертизи від 04 березня 2022 року № 002/22, проведеної за заявою

ТОВ «-БУДСТРОЙ-», суд допустив порушення норм процесуального законодавства.

Проте, суд апеляційної інстанції врахував доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів та фактично усунув наведені порушення, допущені судом першої інстанції, зазначивши, що прийняття від відповідача висновку експерта в порушення вимог процесуального закону не спростовує висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Такі висновки апеляційний суд зробив в межах повноважень, визначених статтями 374, 376 ЦПК України, оскільки допущене судом першої інстанції порушення норм процесуального права не є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення (частина третя статті 376 ЦПК України), а також не є підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, оскільки таке порушення норм процесуального права не призвело до неправильного вирішення справи

(частини перша, друга статті 376 ЦПК України).

Враховуючи наведене, а також те, що апеляційний суд не обґрунтовував оскаржувану постанову доказами, які подані ТОВ «-БУДСТРОЙ-» з порушенням процесуальних строків та помилково прийняті судом першої інстанції, Верховний Суд не встановив підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції. Також за приписами частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Такі висновки суду касаційної інстанції не суперечать висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 201/7705/19 (провадження № 61-13342св21), у якій як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції, не вирішивши питання про допустимість доказів, обґрунтовували оскаржувані судові рішення такими доказами.

В інших постановах, наведених заявницею у касаційній скарзі, зроблено такі висновки.

Зокрема, у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 448/1586/17

(провадження № 61-2779св21) Верховний Суд зазначив, що прибудинкова територія - це територія навколо багатоквартирного будинку, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою і призначена для обслуговування багатоквартирного будинку (стаття 1 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин). У статті 42 ЗК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватися у користування об`єднанню власників. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проєктів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.

У згаданій справі суди встановили, що житловий будинок є багатоквартирним; межа земельної ділянки, яка виділена відповідачу за цією адресою для будівництва індивідуального гаража, частково проходить по стіні цього будинку; прибудинкова територія навколо будинку належить до категорії земель загального користування, не наданих у власність чи користування міської ради; погодження власників квартир будинку на приватизацію частини прибудинкової території відповідач не отримував. Врахувавши, що доказів на спростування доводів позивача про належність спірної земельної ділянки до прибудинкової території багатоквартирного житлового будинку відповідачі не надали, Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що оспорювані рішення міської ради прийняті з порушенням законодавства та порушують права позивача.

У постанові від 15 лютого 2023 року у справі № 577/120/21

(провадження № 61-5785св22) Верховний Суд врахував, що співвласники багатоквартирного будинку не надавали згоди на розташування тимчасової споруди; це нежитлове приміщення зайняло прибудинкову територію багатоквартирного будинку, створивши перешкоди у користуванні співвласниками багатоквартирного будинку прибудинковою територією та нежитловими приміщеннями на першому поверсі будинку; спірна будівля зведена з порушенням протипожежних розривів між будинками та в зоні охорони кабельних мереж. Верховний Суд зробив висновок, що за таких обставин визнання протиправним та скасування рішення виконавчого комітету, скасування дії паспорту прив`язки тимчасової споруди не відновлюють порушене право позивача, тому не є ефективним способом захисту, натомість знесення тимчасової споруди відновлює порушене право.

Відтак, у наведених заявницею справах суди встановили, що спірні об`єкти нерухомого майна були незаконно зведені на прибудинкових територіях багатоквартирних будинків без згоди на те співвласників таких будинків. Натомість у справі, що переглядається, позивачка не надала доказів того, що земельні ділянки, які належать відповідачам на правах власності й оренди, та на яких здійснено будівництво нового багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 , є частково прибудинковою територією будинку АДРЕСА_1 , про звільнення якої порушила питання позивачка. Правовстановлюючі документи на належні відповідачам земельні ділянки та дозвільні документи на ведення ними будівництва позивачкою в передбаченому законодавством порядку не оскаржувалися та їх незаконність суди не встановили.

Підсумовуючи, Верховний Суд дійшов переконання, що у справі, яка переглядається, висновки судів не суперечать наведеним заявницею у касаційній скарзі висновкам Верховного Суду, оскільки у всіх згаданих справах суди виходили з конкретних обставин кожної із цих справ та з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінивши їх у сукупності. Тож фактичні обставини у наведених заявницею в касаційній скарзі справах та у справі, що переглядається, є відмінними.

Інших належних підстав касаційного оскарження рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 у касаційній скарзі не зазначила, а згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права лише в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження. Підстав для виходу за межі доводів касаційної скарги, передбачених у частині третій статті 400 ЦПК України, Верховний Суд не встановив.

З урахуванням фактичних обставин справи, що переглядається, Верховний Суд дійшов переконання, що суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтовані висновки про недоведеність ОСОБА_1 позову, зокрема щодо того, що відповідачі здійснили демонтаж квартири АДРЕСА_5 та здійснювали будівництво багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 , АДРЕСА_1 на прибудинковій території, права на яку має позивачка як співвласник цього багатоквартирного будинку, а також того, що будівництво відповідачами нового будинку АДРЕСА_10 призвело до пошкодження належної їй на праві власності квартири АДРЕСА_3 й завдання майнової та моральної шкоди.

Верховний Суд наголошує на тому, що в ситуації, коли дії, які могли порушити права на інтереси позивачки, розпочалися у 2011 році, а відповідачі, до яких позивачка звернулася із цим позовом, стали власниками та землекористувачами суміжних ділянок і розпочали згадане зведення багатоквартирного будинку лише у 2016 році, висновки судів не можуть ґрунтуватися на припущеннях про можливу причину пошкодження майна позивачки.

Доводи касаційної скарги про те, що суди не дослідили докази та обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи, не підтвердилися. Інші доводи касаційної скарги зводяться до непогодження з ухваленими судами першої та апеляційної інстанцій судовими рішеннями, а також до вимоги здійснити переоцінку досліджених судами доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у оскаржуваних судових рішеннях, питання вичерпності висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд керується тим, що у справі, що переглядається, сторонам надано вмотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року

у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції не встановлено апеляційним судом, а оцінка доказів здійснена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, тоді суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Верховний Суд є судом права, а не факту. Встановлення фактичних обставин справи та надання оцінки доказам належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій як судів факту, тоді як до повноважень суду касаційної інстанції належить перевірка правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Верховний Суд встановив, що рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального права; недоліки застосування норм процесуального права, допущені судом першої інстанції, виправлені апеляційним судом; доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають. Доводи заявниці спрямовані на зміну оцінки доказів, здійсненої судами першої та апеляційної інстанцій, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції та не може бути здійснене цим судом під час перегляду оскаржуваних судових рішень. Повноваження суду касаційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (рішення Європейського суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України», заява № 3236/03).

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов переконання, що оскаржувані судові рішення не суперечать правовим висновкам Верховного Суду, викладеним у зазначених заявницею у касаційній скарзі постановах.

Враховуючи наведене, Верховний Суд зробив висновок, що касаційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції без змін.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Підстави для нового розподілу судових витрат не встановлені.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 24 листопада 2022 року та постанову Одеського апеляційного суду від 20 березня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді С. О. Погрібний

І. Ю. Гулейков

О. В. Ступак