Постанова

від 08.11.2023 по справі 826/12451/13-а

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2023 року

м. Київ

справа № 826/12451/13-а

касаційне провадження № К/9901/15863/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Гончарової І.А.,

суддів - Білоуса О.В., Шишова О.О.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві

на рішення Окружного адміністративного суду м. Києві від 09 липня 2020 року (головуючий суддя - Літвінова А.В.)

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2021 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Шурко О.І.; судді - Василенко Я.М., Ганечко О.М.)

у справі № 826/12451/13-а

за позовом Дочірнього підприємства «Копос Колін» Акціонерного товариства фірма «Копос Електро УА»

до Головного управління ДПС у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2013 року Дочірнє підприємство «Копос Колін» Акціонерного товариства фірма «Копос Електро УА» (далі - ДП «Копос Колін»; позивач; платник) звернулося до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (далі - ГУ ДПС у м. Києві; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 03 квітня 2013 року № 0000602205, від 03 квітня 2013 року № 0000622205, від 03 квітня 2013 року № 0000582205, від 03 квітня 2013 року № 0000592205.

Справа розглядалася судами неодноразово. За наслідками останнього її розгляду Окружний адміністративний суд м. Києві рішенням від 09 липня 2020 року адміністративний позов задовольнив частково. Визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення від 03 квітня 2013 року № 0000622205, від 03 квітня 2013 року № 0000582205, від 03 квітня 2013 року № 0000592205, від 03 квітня 2013 року № 0000602205 в частині збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 36718,00 грн за основним платежем та 9179,50 грн за штрафними (фінансовими) санкціями. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовив.

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 25 березня 2021 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

ГУ ДПС у м. Києві звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києві від 09 липня 2020 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2021 року в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому наголошує на об`єктивності викладених в акті перевірки висновків щодо порушення платником норм податкового законодавства.

Верховний Суд ухвалою від 19 липня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС у м. Києві.

Відзиву на касаційну скаргу від позивача не надійшло, що в силу частини четвертої статті 338 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає перегляду рішень судових інстанцій.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами попередніх інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.

Судами з`ясовано, що відповідачем проведено планову виїзну перевірку ДП «Копос Колін» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2011 року по 31 грудня 2012 року та іншого законодавства за період з 01 липня 2011 року по 31 грудня 2012 року, за результатами якої складено акт від 18 березня 2013 року № 494/22-50/25283594.

Перевіркою встановлено порушення позивачем, зокрема, вимог підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14, підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135, статей 145, 146, пунктів 192.1, 192.3 статті 192, пунктів 198.1, 198.2 статті 198, пунктів 201.1, 201.4, 201.6 статті 201 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) з огляду на: безпідставне невідображення у складі інших доходів кредиторської заборгованості в розмірі 619494,00 грн перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Промкапіталбуд», якого постановою Господарського суду м. Києва від 28 грудня 2012 року у справі № 5011-46/18233-2012 визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, що, в свою чергу, призвело до завищення балансової вартості основних засобів; неправомірне формування податкового кредиту з податку на додану вартість за наслідками придбання будівельних робіт у Товариства з обмеженою відповідальністю «Промкапіталбуд» з підстави фіктивного характеру проведених поставок, що мотивовано відсутністю в контрагента в достатній кількості трудових ресурсів, основних та виробничих засобів, необхідних для здійснення оспорюваних господарських операцій; недотримання порядку визначення розміру амортизаційних відрахувань.

На підставі зазначеного акта перевірки та з огляду на вказані порушення відповідачем 03 квітня 2013 року прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0000582205, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток у розмірі 40520,00 грн за основним платежем та 3213,76 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000592205, згідно з яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 809229,00 грн; № 0000602205, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 36718,00 грн за основним платежем та 9179,50 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0000622205, згідно з яким зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов`язань наступних періодів) з податку на додану вартість у розмірі 378563,00 грн та застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 21436,00 грн.

Надаючи оцінку правомірності прийняття контролюючим органом названих актів індивідуальної дії в оскаржуваній частині, Верховний Суд виходить із такого.

За правилами пункту 135.1 статті 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 ПК України інші доходи включають, зокрема, вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді, визначена на рівні не нижче звичайної ціни, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді, безнадійної кредиторської заборгованості, крім випадків, коли операції з надання/отримання безповоротної фінансової допомоги проводяться між платником податку та його відокремленими підрозділами, які не мають статусу юридичної особи.

Згідно з підпунктом «в» підпункту 14.1.11 пункту 14.1 статті 14 ПК України безнадійна заборгованість - це заборгованість суб`єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв`язку з їх ліквідацією.

Під час здійснення перевірки встановлено, що в позивача обліковувалася кредиторська заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю «Промкапіталбуд» у розмірі 619494,00 грн. Граничний строк сплати зазначеної суми відповідно до умов договору генерального підряду від 30 червня 2010 року № 001/10 за домовленістю сторін становив 36 місяців з дня підписання акта прийому-передачі об`єкта будівництва (травень 2011 року).

Відповідач посилався на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Промкапіталбуд» постановою Господарського суду м. Києва від 28 грудня 2012 року у справі № 5011-46/18233-2012 визнано банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру, та, у зв`язку з цим, дійшов висновку про неможливість проведення в подальшому будь-яких розрахунків між позивачем і зазначеним контрагентом, а відтак необхідність визнання такої кредиторської заборгованості безоплатно отриманими коштами.

Водночас судовими інстанціями з`ясовано, що 15 листопада 2012 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Промкапіталбуд» (первинний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ПКБ ГРУП» (новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги № 01-1012, відповідно умов якого первісним кредитором передано Товариству з обмеженою відповідальністю «ПКБ ГРУП» право вимагати в платника виконати зобов`язання за договором генерального підряду від 30 червня 2010 року № 001/10.

Згідно з пунктом 1.2 вказаного договору до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПКБ ГРУП» перейшло право вимагати від платника здійснення оплати отриманих від Товариства з обмеженою відповідальністю «Промкапіталбуд» будівельних робіт у розмірі 619494,00 грн. Тобто, на час визнання Товариства з обмеженою відповідальністю «Промкапіталбуд» банкрутом у нього були відсутні майнові вимоги до ДП «Копос Колін», оскільки таке право відступлено іншій особі, що обумовлює помилковість висновку ГУ ДПС у м. Києві про порушення позивачем вимог підпункту 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 ПК України.

Щодо доводів контролюючого органу про неправомірне формування платником податкового кредиту з податку на додану вартість за наслідками придбання будівельних робіт у Товариства з обмеженою відповідальністю «Промкапіталбуд», то за правилами пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 996-XIV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Аналіз наведених норм свідчить на користь висновку про те, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, і спричиняти реальні зміни майнового стану платника податку.

Застосовуючи зазначені правила оподаткування при оцінці оспорюваних господарських операцій, судові інстанції встановили, що вони є реальними та підтверджуються долученими ДП «Копос Колін» до матеріалів справи належним чином оформленими копіями документів, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та які містять достатні дані про зміст господарських операцій та їх учасників, підтверджують фактичність здійснення таких операцій і господарський характер понесених за ними витрат.

Контролюючим органом, у свою чергу, не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об`єктивній інформації та спростовують факти господарської діяльності, засвідчені вказаними документами, а також не представлено жодних доказів на підтвердження того, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі.

Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження недобросовісності позивача як платника податку на додану вартість, не наведено об`єктивних доводів щодо здійснення ДП «Копос Колін» розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.

Твердження контролюючого органу про те, що постачальник позивача не мав необхідних ресурсів для провадження господарської діяльності правильно відхилено судовими інстанціями. Адже, відповідно до висновку Верховного Суду, висловленого, зокрема, в постановах від 17 квітня 2018 року у справі № 826/14549/15, від 06 лютого 2018 року у справі № 816/166/15-а, від 13 серпня 2020 року у справі № 520/4829/19, від 21 жовтня 2020 року у справі № 140/1845/19, відсутність у контрагента матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання ним господарської операції, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

За таких обставин доводи судових інстанцій про безпідставність висновку відповідача про неправомірність відображення ДП «Копос Колін» даних податкового обліку за оспорюваними господарськими операціями ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.

Щодо правильності визначення платником амортизаційних відрахувань, то судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що згідно з наказом від 01 квітня 2011 року № 60/1 амортизація об`єктів основних фондів здійснювалася ДП «Копос Колін» за прямолінійним методом, який передбачає визнання річної суми амортизації діленням вартості, яка амортизується, на строк корисного використання об`єкта основних засобів.

Згідно з підпунктом 145.1.2 пункту 145.1 статті 145 ПК України нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об`єкта, який встановлюється наказом по підприємству при визнанні цього об`єкта активом (при зарахуванні на баланс), але не менше ніж визначено в пункті 145.1 і призупиняється на період його виводу з експлуатації (для реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання, консервації та інших причин) на підставі документів, які свідчать про виведення таких основних засобів з експлуатації).

Відповідно до пунктів 146.2, 146.3 статті 146 ПК України амортизація об`єкта основних засобів нараховується протягом строку корисного використання (експлуатації) об`єкта, установленого платником податку, але не менше мінімально допустимого строку, встановленого пунктом 145.1 статті 145 цього Кодексу, помісячно, починаючи з місяця, що наступає за місяцем введення об`єкта основних засобів в експлуатацію і зупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання, консервації та інших видів поліпшення та консервації.

Амортизаційні відрахування розрахункового кварталу за кожним об`єктом основних засобів визначаються як сума амортизаційних відрахувань за три місяці розрахункового кварталу, обчислених із застосуванням обраного платником податку методу нарахування амортизації відповідно до кожної групи основних засобів.

Пунктом 6 підрозділу 4 розділу ХХ «Перехідні положення» ПК України встановлено, що для визначення переліку об`єктів основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів за групами відповідно до пункту 145.1 статті 145 цього Кодексу з метою нарахування амортизації з дати набрання чинності розділом III цього Кодексу застосовуються дані інвентаризації, проведеної за станом на 01 квітня 2011 року.

Вартість, яка амортизується, по кожному об`єкту основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів визначається як первісна (переоцінена) з урахуванням капіталізованих витрат на модернізацію, модифікацію, добудову, дообладнання, реконструкції тощо, а також суми накопиченої амортизації за даними бухгалтерського обліку на дату набрання чинності розділом III цього Кодексу.

Якщо загальна вартість усіх груп основних засобів за даними бухгалтерського обліку менша, ніж загальна вартість усіх груп основних фондів за даними податкового обліку на дату набрання чинності розділом III цього Кодексу, то тимчасова податкова різниця, яка виникає в результаті такого порівняння, амортизується як окремий об`єкт із застосуванням прямолінійного методу протягом трьох років.

Строк корисного використання об`єктів основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів для нарахування амортизації з дати набрання чинності розділом III цього Кодексу визначається платником податку самостійно з урахуванням дати введення їх в експлуатацію, але не менше мінімально допустимих строків корисного використання, визначених пунктом 145.1 статті 145 цього Кодексу.

Таким чином, при обчисленні амортизаційних відрахувань, починаючи з 01 квітня 2011 року, платник повинен був використовувати вартість по кожному об`єкту основних засобів, визначену станом на 01 квітня 2011 року, а не первісну вартість, за якою відповідні об`єкти зараховано на баланс.

Як з`ясовано судами, при обчисленні амортизаційних відрахувань контролюючим органом використовувалася залишкова вартість об`єктів основних фондів, визначена в інвентаризаційному описі станом на 31 березня 2011 року, та залишок строку корисного використання відповідного об`єкта, натомість позивач визначав амортизаційні відрахування виходячи з первісної балансової вартості об`єктів та їх загального строку корисного використання, визначених наказами при зарахуванні цих об`єктів на баланс.

Проте, судовими інстанціями встановлено, що при визначенні розміру амортизаційних відрахувань відповідачем допущено помилки та, відповідно, неправильно встановлено суми завищення ДП «Копос Колін» амортизаційних відрахувань, що вплинуло на завищення ним від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток.

З огляду на викладене та враховуючи, що за правилами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази, а суди попередніх інстанцій не допустили порушення норм процесуального права, які б могли вплинути на встановлення дійсних обставин справи, та правильно застосували норми матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги ГУ ДПС у м. Києві без задоволення, а оскаржених судових рішень - без змін.

У частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення судів першої та апеляційної інстанцій особами, які беруть участь у справі, не оскаржуються, а тому відсутні підстави для надання правового аналізу відповідним висновкам судів у рамках даного касаційного провадження.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду м. Києві від 09 липня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2021 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач І. А. Гончарова

Судді О. В. Білоус

О. О. Шишов