Рішення

від 30.10.2023 по справі 519/892/23

ЮЖНИЙ МІСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №519/892/23

2/519/348/23

Р І Ш Е Н Н Я

І МЕ НЕ М УК РАЇ НИ

30.10.2023 року м. Южне

Южний міський суд Одеської області у складі:

головуючого судді Барановської З.І., секретаря Гнатюк Л.М.,

за участю представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, за участю третьої особи Центр надання адміністративних послуг виконавчого комітету Южненської міської ради,

У С Т А Н О В И В :

Позивач звернувся до суду з зазначеною позовною заявою мотивуючи своївимоги тим,що рішенням виконавчого комітету Южненської міської ради №848 від 22.11.2012 ОСОБА_3 було надано право на зайняття з сім`єю з 3х осіб жилої площі в гуртожитку по АДРЕСА_1 . Разом з позивачем в ордер були вписані та по теперішній час зареєстровані його колишня дружина ОСОБА_4 та його донька ОСОБА_5 , як члени сім`ї наймача. Рішенням Южного міського суду Одеської області від 08.12.2021 у справі №519/898/21 шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 розірваний та відповідач втратила статус члена сім`ї наймача. У березні 2022 року відповідач переїхав до іншої місцевості, а саме до Винницької області та з тих пір постійно мешкає там. Факт не проживання ОСОБА_4 підтверджується Актом про не проживання, складеним комісією ОСББ «Миру21 м.Южне» від 17.05.2023 за участю свідків які є сусідами та проживають поруч. Відповідач не опікується житловим приміщенням вже протягом року. Санітарно-гігієнічний стан підтримує тільки позивач, забезпечуючи збереження нерухомого майна в належному стані, як того вимагають від нього обов`язки квартиронаймача. Сплата всіх комунальних послуг та квартирна плата також відбувається тільки за участі позивача. Відповідач не проживає в квартирі за власною ініціативою без поважних причин. При цьому, позивач ніколи не перешкоджав відповідачу у користуванні зазначеним житловим приміщенням. Місто Южне Одеської області ніколи не знаходилось в окупації та не було місцем проведення бойових дій. Крім того, на прилеглих районах також не велися та не ведуться бойові дії. Таким чином поважних причин для не проживання у житловому приміщенні у відповідача не має. Також, наскільки позивачу відомо, повертатися до міста Южного Одеської області відповідач не планує. Оскільки, ОСОБА_4 до теперішнього часу зареєстрована у зазначеному приміщенні, позивач вимушений нести додаткові витрати з оплати комунальних платежів та квартирної плати, тобто сплачувати за особу, яка зареєстрована, але не проживає за вказаною адресою вартість житлово-комунальних послуг, що призводить до матеріальних витрат. Самостійно позивач не може вирішити це питання, оскільки зняття з реєстрації здійснюється за особистою заявою особи яка зареєстрована. Враховуючи вищевикладене позивач вимушений звернутись із даним позовом до суду. Таким чином, ОСОБА_4 втратила право користування житловим приміщенням з дня вибуття, а саме з березня 2022 року.

21.06.2023 до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого представник відповідача вважає, що позовні вимоги є необґрунтованими та невмотивованими. Так вважає, що посилання позивача на ст.167 ЖК України є необґрунтованим, оскільки житлове приміщення відноситься до державного житлового фонду наймачами якого є позивач, відповідач та їх неповнолітня донька. Відповідач у березні 2022 року, через небезпеку для свого і доньки життя та здоров`я, у зв`язку з загрозою ракетних ударів та артилерійських обстрілів, разом з неповнолітньою донькою вимушено вибула за кордон до Німеччини, як багато інших громадян нашої держави. Після повернення із-за кордону, відповідач з донькою тимчасово оселився у с. Івашківці, Шаргородського району Винницької області у будинку матері ОСОБА_6 05.10.2022 відповідач отримав статус внутрішньо переміщеної особи, про що видано довідку за №5095002210236, аналогічний статус присвоєно доньки ОСОБА_5 . Квартира АДРЕСА_2 є єдиним постійним житлом відповідача, іншого постійного житла або приватного відповідач не має і не було. Статус внутрішньо переміщеної особи, відповідач отримав тимчасово до закінчення особливого часу, після чого відповідач буде знятий з реєстрації і має повернутися до місця свого постійного проживання м. Южне, Одеської області, так як іншого житла у відповідача не має. Не відповідає дійсності доводи позивача, про те, що відповідач втратив інтерес до житлового приміщення і не опікується ним, оскільки лише він несе тягар плати за комунальні послуги та санітарний стан спірної квартири.

Відповідач перебуваючи за кордоном у 2022 та 2023 роках продовжувала сплачувати комунальні послуги зі свого особистого банківського рахунку, доказом чого є платіжні квитанції №0.0.2592210784.3 від 29.06.2022, № 0.0.2592210784.2 від 29.06.2022, №0.0.2592210784.1 від 29.06.2022, №0.0.3021840269.1 від 29.05.2023. Крім того, до цього часу в спірній квартирі знаходяться особисті речі відповідача (одежа та інше), побутова техніка та кухонне начиння. Не можна визнати належним та допустимим доказом Акт комісії ОСББ «Миру 21м. Южне», на який посилається позивач, оскільки в ньому не містяться данні про поважність причин непроживання ОСОБА_4 у спірній квартирі чи вибуття її до іншого житлового приміщення. Отже, з огляду на положення статті 81 ЦПК України, враховуючи статтю 107 ЖК України, позивачем не доведено факт вибуття відповідача на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше житлове приміщення в тому ж населеному пункті, а також не доведено факт наявності у неї іншого житла. Пункт 1 статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (з протоколами) (далі - Конвенція) гарантує кожній особі право на повагу до її житла. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) тлумачить це право як: право займати житло, право не бути виселеним, право не бути позбавленим житла. Право на захист, згідно з цією статтею Конвенції, має не лише власник, але і наймач (Ларкос проти Кіпру» (Larkos v. Cyprus), від 18 лютого 1999 року). Верховний Суд зауважує, що суди повинні дотримуватись принципу правомірного втручання при вирішенні питань втручання в право особи на мирне володіння житлом, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід пропорційним визначеним цілям. За відсутності одного з критеріїв констатується порушення права особи на житло. Таким чином, враховуючи що ОСОБА_4 не має іншого постійного житла, є внутрішньо переміщеною особою, яка тимчасово зареєстрована та мешкає в іншому місті, свідомо і добровільно не вибувала зі спірної квартири, а тому немає підстав для визнання її особою, що втратила право користування житловим приміщенням, отже, втручання в право користування ОСОБА_4 спірною квартирою не буде відповідати закону.

05.07.2023 до суду надійшла відповідь на відзив, згідно якої до позовної заяви позивачем були додана довідка надана відповідачем під час розгляду інших цивільних справ до позивача, а саме: довідка від 05.10.2022 №509-5002210236 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи із фактичним місцем проживання/перебування: АДРЕСА_3 . Вважає, що довідка внутрішньо переміщеної особи на яку посилається відповідач як підставу вимушеного проживання за іншою адресою є безпідставним, оскільки на території м. Южне не ведуться (велися) бойові дії, не є тимчасово окупованим та підстави, зазначені у ст.1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» припинились. Відповідач мав можливість проживати у АДРЕСА_1 після повернення ізза кордону, але добровільно вирішив переїхати на інше місце проживання. У відзиві на позовну заяву відповідач стверджує що після повернення із-за кордону вона тимчасово оселилась у с.Івашківці, Шаргородського району Вінницької області у будинку своєї матері ОСОБА_6 05.10.2022 року та отримала статус ВПО згідно довідки №509-5002210236. Але в довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи фактичним місцем проживання/перебування відповідача як ВПО зазначена інша адреса, відмінна від адреси вказаної відповідачем, де він за її твердженням тимчасово оселився. Крім того, згідно довідки про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщені, будинку осіб №698 від 28.10.2022 вбачається що вона видана уповноваженому власнику житлового приміщення (співвласнику, наймачу) житлового приміщення (будинку) ОСОБА_4 за адресою АДРЕСА_4 . про те, що до складу сім`ї (зареєстровані ) входять: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (дочка), ОСОБА_6 (мати). Таким чином, після реєстрації відповідача 05.10.2022, як внутрішньо переміщеної особи, за адресою: АДРЕСА_3 , відповідач 28.10.2022 зареєструвався за адресою: АДРЕСА_4 у будинку своєї матері. Вказане свідчить про свідому та добровільну зміну відповідачем місця проживання, відмінну від адреси визначеної в довідці ВПО. Також зазначає що відповідач в середині жовтня 2022 року приїхала до міста Южного для завершення своїх справ, вона звільнилась з місця роботи, вивезла з квартири всі свої особисті речі, про що можуть засвідчити сусіди які бачили ці події. Із довідки Форми ОК-5 з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування вбачається що відповідач працевлаштована з листопада 2022 року в Головному управлінні національної поліції у Вінницькій області на не визначений строк. Отже, факт виїзду на проживання в іншу місцевість та перевезення свого майна в інше жиле приміщення, працевлаштування на новому місці проживання та реєстрація місця проживання за адресою: АДРЕСА_4 вказує що відповідач вибула з квартири АДРЕСА_2 свідомо та добровільно, та втратила право користування житловим приміщення, оскільки відсутня понад шість місяців у жилому приміщені. Платежі за комунальні послуги на які посилається відповідач, здійсненні через платіжну систему «Приват24» з карткового рахунку саме позивача. Вказане свідчить, що відповідач намагається ввести суд в оману щодо фактичних обставин у справі, а зазначені квитанції забрав з квартири під час її виїзду на інше місце проживання. Щодо квитанції №0.0.3021840269.1 від 29.05.2023 то така дія щодо сплати електроенергії вчинена після отримання відповідачем ухвали про відкриття провадження у справі №519/892/23 про визнання особи, такою що втратила право користування, свідчить про намагання відповідача створити уявлення про наявність інтересу до житлового приміщення. З огляду на вищевикладене, відповідач не навів жодного доказу поважності відсутності у житловому приміщенні понад шість місяців.

Ухвалою Южного міського суду Одеської області від 24.05.2023 відкрито провадження у справі за вищевказаною позовною заявою та розгляд справи здійснено у порядку спрощеного провадження з повідомлення (викликом) сторін.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні заявлені позовні вимоги не визнав в повному обсязі.

Вислухавши учасників судового провадження, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

В судовому засіданні встановлено, що рішенням Виконавчого комітету Южненської міської ради №848 від 22.11.2012 ОСОБА_3 було надано право на зайняття з сім`єю з 3х осіб (дружина ОСОБА_4 , дочка ОСОБА_5 ) жилої площі в гуртожитку по АДРЕСА_1 житловою площею 18,7 кв.м, що підтверджується ордером на жилу площу в гуртожитку №351 від 28.11.2021 (а.с.10).

Шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 був розірваний на підставі рішення Южного міського суду Одеської області від 08.12.2021 (а.с.12).

В зазначеному приміщенні разом з позивачем по теперішній час зареєстровані колишня дружина ОСОБА_4 та донька ОСОБА_5 , як члені сім`ї наймача, що підтверджується довідкою про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні, виданою ОСББ «МИРУ 21 М.ЮЖНЕ» 17.05.2023 (а.с.11).

На даний час ОСОБА_4 разом з донькою ОСОБА_5 перебувають на обліку як внутрішньо переміщенні особи та фактично проживають в АДРЕСА_5 , що підтверджується довідками від 05.10.2022.

Позивач посилається на Акт про не проживання, затвердженого головою правління ОСББ «Мира 21 м. Южне» від 17.05.2023, яким підтверджується факт не проживання ОСОБА_4 у вищевказаній квартирі, який підписаний сусідами ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (а.с.16).

В судовомузасіданні свідок ОСОБА_7 пояснив, що він до квартири АДРЕСА_2 не заходив, чи є речі відповідачки чи ні йому не відомо. В середині жовтня 2022 року він бачив як виносились речі до машині, але хто переїздив йому не відомо. Зробив висновок що ОСОБА_9 не проживає за даною адресою, так як з 2020 року він її не бачив, тому і підписав Акт про її не проживання. Йому відомо що позивач разом із сім`єю у 2020 році переїхали жити до нової квартири, але інколи він бачить позивача та його автомобіль біля свого будинку.

У відзивізазначено,що відповідачу зв`язкуз воєнноюагресію російськоїфедерації тавведенням воєнногостану вдержаві,а такожзагрозою ракетнихта іншихбомбардувань Одеськоїобласті таміста Южний,у лютому2022року разомз донькоювимушено виїхалаза кордондо Німеччини,а вжовтні 2022року переїхаладо своєматері заадресою с.Івашківці,Шаргородського району,Вінницької областіде зареєстрованіяк внутрішньопереміщені особи(а.с.17).Також зазначає,що спірнаквартира єєдиним постійнимжитлом відповідача,іншого постійногожитла абоприватного немає. Навить перебуваючи за кордоном, відповідач у 2022 та 2023 роках продовжувала сплачувати комунальні послуги зі свого особистого банківського рахунку, доказом чого є платіжні квитанції №0.0.2592210784.3 від 29.06.2022, №0.0.2592210784.2 від 29.06.2022, №0.0.2592210784.1 від 29.06.2022, №0.0.3021840269.1 від 29.05.2023. Крім того, до цього часу в спірній квартирі знаходяться особисті речі відповідача (одежа та інше), побутова техніка та кухонне начиння.

Дані обставини позивачем та його представником в судовому засіданні не спростованні.

Відповідно до статті 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше, як на підставі закону за рішенням суду.

Ст.9 ЖК України визначено, що ніхто не може бути обмежений у праві користування житлом інакше як на підставах і в порядку, передбачених законом.

Стаття 71 ЖК України встановлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами. За змістом цієї статті при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз статей 71, 72 ЖК України дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: не проживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин.

Як роз`яснено у п.п.10, 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року №2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК України), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. Наймачеві або членові його сім`ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо). Наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це. На ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судому у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил ЦПК України щодо оцінки доказів.

Саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені законом строки у жилому приміщенні без поважних причин, що позивач у даній справі не довів.

Дана позиція узгоджується з висновком Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №490/12384/16-ц від 24 жовтня 2018 року.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини у справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, будь-яке втручання у права особи передбачає необхідність сукупності таких умов: втручання повинне здійснюватися «згідно із законом», воно повинне мати «легітимну мету» та бути «необхідним у демократичному суспільстві». Якраз «необхідність у демократичному суспільстві» і містить у собі конкуруючий приватний інтерес; зумовлюється причинами, що виправдовують втручання, які, у свою чергу мають бути «відповідними і достатніми»; для такого втручання має бути «нагальна суспільна потреба», а втручання - пропорційним законній меті.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Суд звертає увагу, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст.12, 81 ЦПК України).

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи. Обов`язок доказування покладається на сторони, суд не може збирати докази за власною ініціативою.

Таким чиномАкт проне проживання ОСББ «Мира 21 м. Южне» від 17.05.2023, наданий позивачем, суд визнає недопустимим доказом, враховуючи пояснення свідка ОСОБА_7 отримані в судовому засіданні, що даний акт ним був підписаний але в спірній квартирі він не перебував, чи є речі відповідача в квартирі чи ні йому не відомо, тобто спростував факт не проживання відповідача в даній квартирі. Крім того, даний Акт не містить періоду з якого саме часу відповідач не проживає в спірній квартирі.

У постанові Верховного Суду від 03 квітня 2021 року у справі №161/2007/18 зазначено, що факт тимчасової відсутності фізичної особи і пов`язані з цим правові наслідки необхідно відмежовувати від факту постійної відсутності особи у житловому приміщенні у зв`язку з вибуттям наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті. У справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.71 ЖК України), необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. У разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім`ї тощо) суд може продовжити пропущений строк. Вичерпного переліку таких поважних причин законодавство не встановлює, у зв`язку з чим вказане питання вирішується судом у кожному окремому випадку з урахуванням конкретних обставин справи та правил щодо оцінки доказів».

У постанові Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі №344/7064/16-ц зазначено, що у справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов`язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов`язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов`язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк. Оскільки при відсутності у спірному житлі понад встановлений законом строк, цей строк може бути продовжений за заявою відсутнього та з поважних причин лише у передбачених випадках, тому звернення із заявою про продовження такого строку, а також доведення наявності підстав для продовження такого строку, є правом відповідної особи.

Суд вважає, що відповідач не втрачала інтересу до спірного житла, оскільки періодично відвідує дану квартиру, сплачує комунальні послуги, не проживає в ній постійно з поважних причин, так як є тимчасово переміщеною особою у зв`язку з веденням в Україні воєнного стану.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у спірному жилому приміщенні.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача.

Керуючись ст.3, 12, 81, 265 ЦПК України, ст.71-72 ЖК України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволені позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, за участю третьої особи Центр надання адміністративних послуг виконавчого комітету Южненської міської ради.

Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку безпосередньо до Одеського апеляційного суду шляхом подачі протягом 30 днів апеляційної скарги з дня проголошення судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Дата складання повного судового рішення 06.11.2023.

Суддя Южного міського суду

Одеської області З.І. Барановська