Ухвала

від 11.11.2024 по справі 519/892/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

11 листопада 2024 року

м. Київ

справа № 519/892/23

провадження № 61-14303ск24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Пархоменка П. І., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Єгоровим Олександром Олександровичем на рішення Южного міського суду Одеської області від 30 жовтня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Центр надання адміністративних послуг виконавчого комітету Южненської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - ЦНАП ВК Южненської міської ради, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішенням виконавчого комітету Южненської міської ради № 848 від 22 листопада 2012 року ОСОБА_1 було надано право на зайняття з сім`єю із 3-х осіб жилої площі в гуртожитку по АДРЕСА_1 . Разом з позивачем в ордер були вписані та по теперішній час зареєстровані його колишня дружина ОСОБА_2 та його донька ОСОБА_3 як члени сім`ї наймача. Рішенням Южного міського суду Одеської області від 08 грудня 2021 року у справі № 519/898/21 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірваний, відповідач втратила статус члена сім`ї наймача. У березні 2022 року відповідач переїхала у Вінницьку область, де мешкає дотепер. Факт непроживання ОСОБА_2 підтверджується Актом про не проживання, складеним комісією ОСББ «Миру 21 м. Южне» від 17 травня 2023 року за участю свідків, які є сусідами та проживають поруч. Відповідач не опікується житловим приміщенням вже протягом року. Сплата всіх комунальних послуг та квартирна плата також відбувається тільки за участі позивача. Відповідач не проживає в квартирі за власною ініціативою без поважних причин. При цьому, позивач ніколи не перешкоджав відповідачу у користуванні зазначеним житловим приміщенням. Місто Южне Одеської області ніколи не знаходилось в окупації та не було місцем проведення бойових дій, на прилеглих районах також не велися та не ведуться бойові дії. Повертатися до міста Южного Одеської області відповідач не планує. Оскільки ОСОБА_2 до теперішнього часу зареєстрована у зазначеному приміщенні, позивач вимушений нести додаткові витрати з оплати комунальних платежів та квартирної плати, тобто сплачувати за особу, яка зареєстрована, але не проживає за вказаною адресою вартість житлово-комунальних послуг, що призводить до матеріальних витрат. Самостійно позивач не може вирішити це питання, оскільки зняття з реєстрації здійснюється за особистою заявою особи яка зареєстрована. Позивач звернувся із даним позовом до суду вважаючи, що ОСОБА_2 втратила право користування житловим приміщенням з дня вибуття, а саме з березня 2022 року.

Рішенням Южного міського суду Одеської області від 30 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.

Суди виходили з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у спірному жилому приміщенні без поважних причин. Вибуття відповідача разом з неповнолітньою дитиною із спірної квартири було пов`язане з оголошенням воєнного стану і подальше проживання відповідача з дитиною у м. Вінниця, відбувається у зв`язку з отриманням ними від Держави України статусу внутрішньо переміщених осіб, внаслідок чого відсутні підстави і для застосування до спірних правовідносин статті 107 ЖК України.

28 жовтня 2024 року через підсистему «Електронний суд» ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Конституційний Суд України 22 листопада 2023 року ухвалив Рішення у справі

№ 10-р(ІІ)/2023 щодо відповідності Конституції України (конституційності) пунктів 1, 5 частини шостої статті 19, пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, зокрема, визнав таким, що відповідає Конституції України (є конституційним), пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. У пунктах 7.6. - 7.8. Рішення вказано, що Європейський суд із прав людини послідовно обстоює позицію, що для розуміння змісту обмежень права на доступ до суду, гарантованого статтею 6 Конвенції, є потреба у врахуванні ролі касаційних судів та визнанні того, що умови прийнятності касаційної скарги щодо питань права можуть бути суворіші, ніж для звичайної скарги; застосування визначеного у національному праві критерію ratione valoris для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою процесуальною вимогою з огляду на саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості. Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв`язанні цивільних спорів. Тому внормування процесуальних відносин у спосіб визначення в Кодексі підстав для касаційного перегляду судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, можливе як виняток і лише у разі, коли це обумовлено потребами, що є значущими для дієвості та ефективності правосуддя, зокрема потребою розв`язання Верховним Судом як найвищим судом у системі судоустрою України складного юридичного питання, яке має фундаментальне значення для формування судами єдиної правозастосовчої практики.

Не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково (пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).

Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 19 ЦПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Предметом касаційного оскарження є судове рішення, ухвалене у справі про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Тлумачення статті 19 ЦПК України свідчить, що малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, незалежно від того чи визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції.

Оскільки частина шоста статті 19 ЦПК України розміщена в розділі 1 Загальних положень ЦПК України, то вона поширюються й на стадію касаційного провадження.

З урахуванням предмету позову, характеру правовідносин, складності справи, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Справа № 519/892/23 є справою незначної складності та не належить до виключень, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.

Посилання на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню, касаційна скарга та додані до неї матеріали не містять.

Відповідно до вимог пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.

Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).

Керуючись статтями 19, 260, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Южного міського суду Одеської області від 30 жовтня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 10 вересня 2024 року у справі № 519/892/23.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Краснощоков

Д. А. Гудима

П. І. Пархоменко