Постанова

від 10.09.2024 по справі 519/892/23

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3763/24

Справа № 519/892/23

Головуючий у першій інстанції Барановська З.І.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10.09.2024 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Таварткіладзе О.М.,

суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.,

за участю секретаря судового засідання: Чередник К.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Южного міського суду Одеської області від 30 жовтня 2023 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, за участю третьої особи Центр надання адміністративних послуг виконавчого комітету Южненської міської ради,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, щорішенням виконавчого комітету Южненської міської ради №848 від 22.11.2012 ОСОБА_1 було надано право на зайняття з сім`єю з 3х осіб жилої площі в гуртожитку по АДРЕСА_1 . Разом з позивачем в ордер були вписані та по теперішній час зареєстровані його колишня дружина ОСОБА_2 та його донька ОСОБА_3 , як члени сім`ї наймача. Рішенням Южного міського суду Одеської області від 08.12.2021 у справі №519/898/21 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірваний та відповідач втратила статус члена сім`ї наймача. У березні 2022 року відповідач переїхала до іншої місцевості, а саме до Вінницької області та з тих пір постійно мешкає там. Факт не проживання ОСОБА_2 підтверджується Актом про не проживання, складеним комісією ОСББ «Миру21 м.Южне» від 17.05.2023 за участю свідків, які є сусідами та проживають поруч. Відповідач не опікується житловим приміщенням вже протягом року. Санітарно-гігієнічний стан підтримує тільки позивач, забезпечуючи збереження нерухомого майна в належному стані, як того вимагають від нього обов`язки квартиронаймача. Сплата всіх комунальних послуг та квартирна плата також відбувається тільки за участі позивача. Відповідач не проживає в квартирі за власною ініціативою без поважних причин. При цьому, позивач ніколи не перешкоджав відповідачу у користуванні зазначеним житловим приміщенням. Місто Южне Одеської області ніколи не знаходилось в окупації та не було місцем проведення бойових дій. Крім того, на прилеглих районах також не велися та не ведуться бойові дії. Таким чином поважних причин для не проживання у житловому приміщенні у відповідача не має. Також, наскільки позивачу відомо, повертатися до міста Южного Одеської області відповідач не планує. Оскільки, ОСОБА_2 до теперішнього часу зареєстрована у зазначеному приміщенні, позивач вимушений нести додаткові витрати з оплати комунальних платежів та квартирної плати, тобто сплачувати за особу, яка зареєстрована, але не проживає за вказаною адресою вартість житлово-комунальних послуг, що призводить до матеріальних витрат. Самостійно позивач не може вирішити це питання, оскільки зняття з реєстрації здійснюється за особистою заявою особи яка зареєстрована. Враховуючи вищевикладене позивач вимушений звернутись із даним позовом до суду. Таким чином, ОСОБА_2 втратила право користування житловим приміщенням з дня вибуття, а саме з березня 2022 року.

У відзиві на позовну заяву зазначено, що відповідач у зв`язку з воєнною агресію російської федерації та введенням воєнного стану в державі, а також загрозою ракетних та інших бомбардувань Одеської області та міста Южний, у лютому 2022 року разом з донькою вимушено виїхала за кордон до Німеччини, а в жовтні 2022 року переїхала до своє матері за адресою с. Івашківці, Шаргородського району, Вінницької області де зареєстровані як внутрішньо переміщені особи (а.с.17). Також зазначає, що спірна квартира є єдиним постійним житлом відповідача, іншого житла немає. Навіть перебуваючи за кордоном, відповідач у 2022 та 2023 роках продовжувала сплачувати комунальні послуги зі свого особистого банківського рахунку, доказом чого є платіжні квитанції №0.0.2592210784.3 від 29.06.2022, №0.0.2592210784.2 від 29.06.2022, №0.0.2592210784.1 від 29.06.2022, №0.0.3021840269.1 від 29.05.2023. Крім того, до цього часу в спірній квартирі знаходяться особисті речі відповідача (одежа та інше), побутова техніка та кухонне начиння.

Рішенням Южного міського суду Одеської області від 30 жовтня 2023 року відмовлено позивачу у задоволенні позову.

Не погоджуючись з таким рішення суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Южного міського суду Одеської області від 30 жовтня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким вимоги позивача задовольнити у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Будучи в розумінні ст. ст. 128, 130 ЦПК України належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, відповідач та третя особа в судове засідання, призначене на 10.09.2024 року на 14-30 год. не з`явились, про причини не явки не повідомили, заяв про розгляд справи в режимі відеоконференцзв`язку та про відкладення розгляду справи з викладенням відповідних обгрунтувань не подавали.

Представник позивача ОСОБА_1 адвокат Єгоров О.О. взяв участь в судовому засіданні призначеному на 10.09.2024 року о 14-00 год. в режимі відеоконференцзв`язку.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Оскільки апеляційним судом за більше ніж півтора роки з часу перерозподілу справи у березні 2023 року вжиті всі можливі заходи для виклику в судове засідання всіх учасників справи і зокрема скаржника-позивача, але жоден із учасників в судові засідання не з`явився та не виявив ініціативу взяти дієву участь у розгляді справи в апеляційному суді, розгляд апеляційної скарги за таких обставин не є порушенням їхніх прав щодо забезпечення участі в судовому засіданні і доступі до правосуддя.

Крім того, слід звернути увагу, що справа перебуває на розгляді в судах з травня 2023 року, а в апеляційному суді з грудня 2023 року, тобто з перевищенням строків передбачених ст. ст. 210, 371 ЦПК України.

Враховуючи наведені обставини, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення судового засідання.

Відповідно до ч.1,2 ст.367ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно ст.263ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК України строки у спірному жилому приміщенні.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Судом встановлено, що:

- рішенням Виконавчого комітету Южненської міської ради №848 від 22.11.2012 ОСОБА_1 було надано право на зайняття з сім`єю з 3х осіб (дружина ОСОБА_2 , дочка ОСОБА_3 ) жилої площі в гуртожитку по АДРЕСА_2 , кімната №3 житловою площею 18,7 кв.м, що підтверджується ордером на жилу площу в гуртожитку №351 від 28.11.2021 (а.с.10).

- Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був розірваний на підставі рішення Южного міського суду Одеської області від 08.12.2021 (а.с.12).

- в зазначеному приміщенні разом з позивачем по теперішній час зареєстровані колишня дружина ОСОБА_2 та донька ОСОБА_3 , як члені сім`ї наймача, що підтверджується довідкою про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні, виданою ОСББ «МИРУ 21 М.ЮЖНЕ» 17.05.2023 (а.с.11).

- на даний час ОСОБА_2 разом з донькою ОСОБА_3 перебувають на обліку як внутрішньо переміщенні особи та фактично проживають в АДРЕСА_3 , що підтверджується довідками від 05.10.2022 року;

- позивач посилається на Акт про не проживання, затвердженого головою правління ОСББ «Мира 21 м. Южне» від 17.05.2023, яким підтверджується факт не проживання ОСОБА_2 у вищевказаній квартирі, який підписаний сусідами ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (а.с.16).

В судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснив, що він до квартири АДРЕСА_4 не заходив, чи є речі відповідачки чи ні йому не відомо. В середині жовтня 2022 року він бачив як виносились речі до машині, але хто переїздив йому не відомо. Зробив висновок що ОСОБА_6 не проживає за даною адресою, так як з 2020 року він її не бачив, тому і підписав Акт про її не проживання. Йому відомо що позивач разом із сім`єю у 2020 році переїхали жити до нової квартири, але інколи він бачить позивача та його автомобіль біля свого будинку.

Колегія суддів виходить з наступного.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного права.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

У той же час положеннями статті 47 Конституції України визначено, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свободкожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, що визначена у пункті 2 статті 8 Конвенції, не здійснюється згідно із законом та не є необхідним в демократичному суспільстві.

Втручання у право заявника на повагу до його житла має бути співмірним із переслідуваною законною метою.

Концепція "житла" має першочергове значення для особистості людини, самовизначення, фізичної та моральної цілісності, підтримки взаємовідносин з іншими, усталеного та безпечного місця в суспільстві.

Враховуючи, що виселення є серйозним втручанням у право особи на повагу до її житла, суд надає особливої ваги процесуальним гарантіям, наданим особі в процесі прийняття рішення. Зокрема, навіть якщо законне право на зайняття приміщення припинено, особа вправі мати можливість, щоб співмірність заходу була визначена незалежним судом у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції. Відсутність обґрунтування в судовому рішенні підстав застосування законодавства, навіть якщо формальні вимоги було дотримано, може серед інших факторів братися до уваги при вирішенні питання, чи встановлено справедливий баланс вжитими заходами.

Згідно із частиною четвертою статті 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Стаття 71 ЖК Української РСР установлює загальні правила збереження жилого приміщення за тимчасово відсутніми громадянами.

Згідно із пунктом 2 частини третьої статті 71 ЖК Української РСР жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадку тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання.

У випадках, передбачених пунктами 1-7 цієї статті, право користування жилим приміщенням зберігається за відсутнім протягом шести місяців з дня закінчення строку, зазначеного у відповідному пункті.

Отже, збереження жилого приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім`ї є одним із способів захисту житлових прав фізичних осіб.

Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 серпня 2022 року у справі 344/19735/19 (провадження № 61-13123св21) зазначено, що «Верховний Суд виходить з того, що у справах про визнання наймача або члена його сім`ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням, необхідно з`ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. При вирішенні спору про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, необхідно встановити факт відсутності особи у жилому приміщення понад шість місяців та поважність причин такої відсутності.

Поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначаються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та правил ЦПК України щодо оцінки доказів.

Суд має всебічно перевірити доводи сторін щодо поважності причин відсутності такої особи у жилому приміщенні понад зазначені у статті 71 ЖК України строки.

Вичерпного переліку поважних причин відсутності наймача або членів його сім`ї у житловому приміщенні житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку, з урахуванням фактичних обставин справи та правил статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів (див. постанову Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 182/6536/13 (провадження № 61-23089св19)).

У справах про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на позивача покладається обов`язок із доведення відсутності відповідача у спірному приміщенні понад строк, із яким законом пов`язана можливість збереження права користування житлом за відсутнім наймачем (користувачем), а на відповідача, відповідно, покладається обов`язок із доведення поважності причин відсутності у спірному приміщенні понад встановлений законом строк».

Встановивши, що ОСОБА_2 :

- разом з неповнолітньою дочкою перебувають на обліку як внутрішньо переміщенні особи та фактично проживають в АДРЕСА_3 ;

- здійснила 01.08.2023 року оплату за комунальні послуги (постачання тепла, розподіл природного газу, послуги водопостачання тощо , вивезення сміття),

суд першої інстанції вірно зазначив, що відповідач не втрачала інтересу до спірного житла, оскільки сплачує комунальні послуги, не проживає в ній постійно з поважних причин, так як є тимчасово переміщеною особою у зв`язку з введенням в Україні воєнного стану.

Колегія суддів звертає увагу, що в суді першої інстанції будучи допитаним в якості свідка з приведенням до присяги та попередженням про кримінальну відповідальність, ОСОБА_4 (одна із осіб, яким підписано акт про не проживання відповідача у квартирі) пояснив, що він до квартири АДРЕСА_4 не заходив, чи є речі відповідачки чи ні йому не відомо. Зробив висновок що ОСОБА_6 не проживає за даною адресою, так як з 2020 року він її не бачив, тому і підписав Акт про її не проживання.

При такихобставинах суднабув обґрунтованоговисновкупро відсутність підстав для визнання відповідача ОСОБА_2 такою, що в силу положень статей 71, 72 ЖК України втратила право користування спірним житлом.

Крім того наведені позивачем у позові в якості обґрунтування позовних вимог та обставин, що відповідач у березні 2022 року добровільно переїхала до іншої місцевості Вінницької області, де постійно проживає на час подання позову до суду у травні 2023 року, не спростовують висновок міського суду про те, що вибуття відповідача разом з неповнолітньою дитиною із спірної квартири було пов`язане з оголошенням воєнного стану і подальше проживання відповідача з дитиною у м. Вінниця відбувається у зв`язку з отриманням ними від Держави Україна статусу внутрішньо переміщених осіб, внаслідок чого відсутні підстави і для застосування до спірних правовідносин ст. 107 ЖК України.

Доводи апеляційної скарги фактично зведені лише до незгоди з висновком районного суду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованим; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Зазначений Висновок також звертає увагу на те, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Таким чином, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Южного міського суду Одеської області від 30 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений: 11.10.2024 року.

Головуючий: О.М. Таварткіладзе

Судді: А.П. Заїкін

С.О. Погорєлова